15 грудня 2016 року в Національному інституті стратегічних досліджень була проведена науково-практична конференція «Стратегічні пріоритети енергетичної безпеки: геостратегічна боротьба та геоекономічні пріоритети».
Відкрив конференцію завідувач відділу енергетичної та техногенної безпеки НІСД Олександр Суходоля. 
У своїй доповіді «Енергетична безпека України: стратегічне позиціювання та проблеми забезпечення» О.Суходоля порушив питання ходу реформ в Україні в енергетичній сфері, зокрема, організації взаємовідносин в системі «держава-виробник-споживач» та позиціювання України щодо зовнішнього середовища з урахуванням її місця, як країни-транзитера енергетичних ресурсів. Ним були проаналізовані енергетичні стратегії низки країн, зокрема ЄС, США, Росії та Китаю, та зроблений висновок щодо тяжіння України до моделі ЄС, яка використовує ринкові інструменти організації роботи енергетичного сектору з одночасним захистом внутрішнього ринку через формування системи права в енергетичній сфері. Фактично інтереси ЄС та України в сфері забезпечення енергетичної безпеки є подібними та комплементарними і Україна має переймати модель організації енергетичних ринків, яка реалізована в ЄС.
Проте на заваді цьому стоїть існуюча з 1991 року модель «рентної експлуатації енергетики», яка базується на популізмі політиків та патерналістичних очікуваннях населення щодо низьких цін на енергоносії. І хоча реформи в енергетиці щодо ринкових перетворень та вирівнювання цін для кінцевих споживачів, проведені протягом останніх двох років, вирішили низку проблем, проте система субсидування, коли субсидія виділяється не кінцевому споживачу в монетарній формі, а трансфером перераховується на рахунок виробника або постачальника, не дозволяє розкрити потенціал енергоефективності всіх учасників взаємовідносин. Цю ситуацію має виправити нова Енергетична стратегія України на період до 2035 року, проект якої був розроблений в НІСД у 2014-2015 роках та який мав за мету формування в Україні європейської моделі функціонування енергетики.
У наступному виступі Директора енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова Володимира Омельченка була надана інформація щодо поточного стану розгляду в Уряді проекту Енергетичної стратегії України на період до 2035 року, який був спільно підготовлений НІСД та Центром ім. О.Разумкова у 2016 році. Він наголосив, що основні цілі стратегії випливають вже з її назви: «Безпека, Енергоефективність, Конкурентоспроможність». Зазначені цілі, хоча і стисло сформульовані, проте передбачають виконання низки завдань: розробку на європейській базі та імплементацію європейського законодавства, створення конкурентних ринків, диверсифікацію та зниження імпортної залежності України, створення стратегічних резервів, енергоощадне споживання ресурсів, формування «енергоефективної» свідомості, розвиток та впровадження інноваційних технологій на конкурентних ринках тощо.
Він також привернув увагу присутніх щодо загроз енергетичній безпеці через дії російської сторони. Водночас, на його думку, реалізація проектів «Північний потік 2» та «Турецький потік» через невизначеність з їх фінансуванням поки знаходиться під питанням; не однозначно розвиваються й події навколо рішення Єврокомісії щодо підвищення частки доступу російського газу в газопроводі OPAL до 90% його потужності.
У виступі Посла з особливих доручень Сергія Корсунського цьому питанню (щодо обхідних газопроводів та газопроводу OPAL) була приділена окрема увага. Зокрема, він порушив питання необхідності координації протидії державних органів та компаній України цим діям російської сторони та наголосив на необхідності розвитку на державному рівні енергетичної дипломатії. Щодо рішення Єврокомісії по газопроводу OPAL, то, на його думку, реагування навіть на прес-реліз (до офіційного оприлюднення самого документа) було правильним, проте відповідні контрдоводи мали були буті надані українською стороною ще під час підготовки зазначеного рішення. Головне, на його думку, це те, щоб рішення Єврокомісії по газопроводу OPAL не стало прецедентом щодо надання виключень для російської сторони від вимог третього енергопакету ЄС.
Подібне виключення відкриває перспективу реалізації «Північного потоку 2», що поряд із «Турецьким потоком» означає практично повне припинення транзиту газу територією України. Щодо «Турецького потоку», то, на думку С.Корсунського, підписану угоду завчасно характеризувати як «здачу інтересів» України з боку Туреччини, оскільки це рамкова угода. При цьому, відсутні ТЕО цього проекту, екологічне обґрунтування, схема його фінансування. Водночас, активне використання Україною енергетичної дипломатії, наполягання на виконанні усіх вимог третього енергопакету, врахуванні усіх екологічних вимог, залучення до протидії інших європейських країн, для яких реалізація «Турецького потоку» також несе ризики, залучення турецького бізнесу, наприклад, до зберігання газу в українських підземних сховищах, все це може загальмувати просування цього проекту та знизити ризики для України від його реалізації.
Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар підтримав думку С.Корсунського щодо необхідності розвитку енергетичної дипломатії на системному рівні. У своїй доповіді «Енергетична політика ЄС щодо України» він підкреслив, що наші євро прагнення – це те, що ми робимо «не для них, а для себе». І те, що зроблено в ЄС на законодавчому рівні (в першу чергу маються на увазі так звані «енергетичні пакети»), має бути імплементовано в Україні. Україна стала членом Енергетичного Співтовариства, підписана Угода про асоціацію з ЄС. Водночас, підписаний 24 жовтня 2016 року Меморандум про взаєморозуміння між Європейським Союзом та Україною щодо Стратегічного Енергетичного Партнерства виглядає, на думку М.Гончара, як «навіть не біг по колу, а відкат назад», оскільки ще у 2005 році був підписаний подібний документ щодо співпраці в енергетичній сфері (без слова «стратегічний»), в той час як наразі Україна має з Євросоюзом більш просунуті відносини, ніж ті, що забезпечує Меморандум (який до того ж не є зобов’язуючим документом).
Щодо нової європейської ініціативи зі створення Енергетичного Союзу, то вона, на думку М.Гончара, по відношенню до України поки що носить дискримінаційний характер та нівелює роль самого Енергетичного Співтовариства. М.Гончар проаналізував також Глобальну Стратегію Європейського Союзу по зовнішній політиці та політиці безпеки, яка з’явилась влітку цього року, де значна увага приділяється «диверсифікації джерел енергії, маршрутів і постачальників, зокрема в газовій сфері». В цьому аспекті для ЄС наявність української ГТС важливий чинник безпеки, але для ЄС важливо диверсифікувати маршрути, а це сприяє реалізації обхідних (в нашому розумінні) маршрутів. Проте для ЄС це не «обхідні», а диверсифікаційні маршрути.
Щодо рішення Єврокомісії по газопроводу OPAL, то ст.274 Угоди про асоціацію з ЄС передбачає необхідність координації дій та врахування нашого потенціалу при розробці інших проектів. Проте ця процедура була проігнорована з європейської сторони, а сама ця ситуація демонструє послаблення Європейської комісії, коли рішення приймається на користь окремих гравців. Негативним наслідком такої позиції Єврокомісії є можливість надання виключень для Росії з вимог третього енергопакету й щодо інших проектів («Північного потоку 2», другої гілки «Турецького потоку»). Для протидії цьому Україні дуже важливо запустити механізм енергетичної солідарності з країнами-членами ЄС, зокрема, Польщею, Литвою, Швецією. А для цього Україні потрібна координуюча вертикаль.
У виступі Президента Українського національного комітету CIGRE Олександра Светеліка була висловлена думка, що енергетика та її стан є визначальними для всієї економіки країни. А звідси витікає, що Енергетична стратегія є похідною від Стратегії розвитку економіки країни і вона має чітко визначити модель взаємовідносин на енергетичних ринках. При цьому, на його думку, щодо енергетичного балансу на перший план виходять питання регулюючих потужностей, які на сьогодні в достатньому обсязі може забезпечити лише теплова енергетика. Окрім того він відмітив важливість залучення НАН України до проробки стратегічних завдань розвитку, а також необхідність розробки дієвих планів виконання поставлених завдань та контролю за їх виконанням.
Голова Секретаріату науково-технічної ради НАК «Нафтогаз України» Олександр Ковалко наголосив на необхідності запровадження саме ринкових відносин в газовій сфері. Щодо геоокономічних пріоритетів, він наголосив на необхідності використання інструментів енергетичної дипломатії для спільного з ЄС вирішення завдань з диверсифікації джерел, маршрутів та постачальників газу для країн східної та центральної Європи.
У доповіді професора Національної академії державного управління при Президентові України Геннадія Рябцева «Основні проблеми на шляху до тіснішої співпраці України та ЄС в енергетичній сфері» він нагадав, що саме наміри переулаштування країни за «європейськими стандартами» забезпечило перемогу нинішньої коаліції. Проте низка зобов’язань, які в рамках Угоди про асоціацію з ЄС взяв на себе Уряд України, не виконані чи їх виконання пересунуто на віддалені терміни. Г.Рябцев навів низку прикладів не виконання встановлених завдань. Загалом, за його оцінкою, Україна не виконала майже половину завдань, які мали були буті виконанні у 2013-2016 роках. При цьому окрему стурбованість викликає той факт, що керівники центральних органів виконавчої влади намагаються видати продукти політики (проведення перемовин, створення робочих груп, підписання угод про наміри) за результати політики (тобто за вирішення проблем, що існують у відповідній сфері).
Щодо питання ув’язки Енергетичної стратегії зі Стратегією економічного розвитку, то, на думку Р.Рябцев, продумана Енергетична стратегія не вимагає інших стратегій, оскільки саме енергетика може стати локомотивом економічного розвитку країни. При цьому потрібно враховувати ті зміни, які відбулися в економіці, включно із відходом від радянської моделі економіки, коли будь-яка стратегія була документом наказового характеру, коли органи державної влади роздавали доручення усім підприємствам та організаціям в країні, що і як їм робити. Наразі існують зовсім інші інструменти державного регулювання та сприяння розвитку з боку держави.
Думка Г.Рябцева щодо сьогоднішнього місця і ролі документів стратегічного характеру була підтримана головуючим на засіданні О.Суходолею, який зазначив, що якщо раніше «стратегія» була документом, в якому передбачалося виділення державних коштів на конкретні проекти, то на сьогодні «стратегія» ці функції вже не несе, а визначає пріоритетні цілі розвитку країни з питань енергетики та визначає механізми досягнення цих цілей.
У доповіді «Геополітичні загрози та виклики енергетичній безпеці України», представленій провідним науковим співробітником НІСД Дмитром Бобро, було зазначено, що наразі поняття «енергетична безпека» більшістю фахівців усвідомлюється як забезпечення енергетичної самодостатності країни. Водночас, він нагадав про Саміт Великої вісімки, який відбувся 16 липня 2006 р. у Санкт-Петербурзі, де був зроблений висновок, що із врахуванням глобального виміру енергетичної безпеки, її забезпечення може досягатися лише спільними зусиллями країн світу. Для України цей принцип міг розглядатися як чи не найголовніший, оскільки сáме взаємозалежність постачальника і споживача/транзитера могла забезпечити взаємне врахування інтересів України та Росії як у сфері купівлі-продажу вуглеводнів та ядерного палива, так і в сфері транзиту природного газу та нафти до Європи. Проте вже за декілька років після Саміту G-8 у Санкт-Петербурзі російська сторона почала вживати заходів щодо переведення української енергетичної галузі у повністю залежний від Росії стан. Це і намагання витиснути альтернативного постачальника з українського ринку ядерного палива, і інспірована російською стороною газова криза 2009 року, і будівництво обхідних газопроводів.
Для протидії цим планам Росії потрібно враховувати, що диверсифікація маршрутів транспортування є одним із ключових елементів забезпечення енергетичної безпеки ЄС. На думку Д.Бобро прагматичний інтерес для європейців можуть представляти лише українські підземні сховища газу. І саме це може бути використано в якості головного аргументу в переговорах з ЄС, у т.ч. й щодо формування Енергетичного Союзу, як реальний внесок України в забезпечення енергетичної безпеки Євросоюзу. Але це потребує рішучих кроків з боку української сторони щодо, як мінімум, створення українсько-європейського консорціуму з управління українською ГТС включно із підземними сховищами газу та їх дальша приватизація. На завершення своєї доповіді Д.Бобро зазначив, що політична нестабільність у відносинах Україна-Росія може розглядатися як головна загроза енергетичній безпеці України, та й національній безпеці взагалі. Щодо загроз, які несуть Україні обхідні маршрути, то кращим контрзаходом має стати використання Україною свого членства в Енергетичному Співтоваристві та наполягання на дотриманні усіма газотранспортними проектами законодавства ЄС, зокрема щодо необхідності врахування національними регуляторами впливу прийнятих ними рішень на країни-учасниці Енергетичного Співтовариства.
Пропозиція Д.Бобра щодо приватизації ГТС разом з ПСГ викликала жваву дискусію серед учасників конференції. Втім, більшість висловлених думок зводилася до того, що ця приватизація наразі є передчасною, а будь-яке рішення щодо ГТС має прийматися на основі усестороннього аналізу.
Наприкінці засідання відбулося обговорення порушених на конференції питань, в якому взяли участь О.Светелік (щодо проблемних питань переходу на новий ринок електроенергії), М.Гончар (щодо роботи групи радників від Єврокомісії в Україні), експерт з питань європейської безпеки Європейського Геополітичного Форуму «EGF» Сергій Нагорний (щодо формування єдиного енергетичного простору у розширеному Чорноморському регіоні), заступник голови Громадської ради при Міненерговугіллі Валерій Ніколаєнко (щодо проблемних питань нафтопереробки та забезпечення українських споживачів нафтопродуктами), старший викладач НПУ імені М.П.Драгоманова Валентин Верьовкін (щодо політики Євросоюзу по відношенню до третіх країн та загроз для України від обхідних маршрутів), Г.Рябцев, Д.Бобро, М.Гончар та О.Светелік (щодо загрози втрати Україною можливості реалізації свого газотранспортного потенціалу).
Підводячи підсумки роботи конференції О.Суходоля подякував учасникам конференції за плідну дискусію.