"Сепаратистські тенденції у сучасній Росії". Аналітична записка



Анотація

 

Розглядаються основні тенденції сепаратизму в сучасній Росії. Проаналізовано та узагальнено основні прояви сецесії, державну політику запобігання та протидії їй. У висновках надано загальну оцінку потенціалу відцентрових рухів у Російській Федерації.

 

СЕПАРАТИСТСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ У СУЧАСНІЙ РОСІЇ

 

У контексті гібридного протистояння України з Росією питання розвитку сепаратистських рухів у РФ як фактору її послаблення зсередини набуває особливого значення. У середовищі українських та західних експертів часто лунають більш чи менш обґрунтовані прогнози щодо можливості розпаду РФ. Проте необхідно визнати, що експертні оцінки потенціалу існуючих відцентрових тенденцій гіперболізовані й часто базуються на суб’єктивному трактуванні окремих подій чи рішень.

 

За прогнозами американської приватної розвідувальної компанії Stratfor, Росія не здатна зберегти свій теперішній адміністративний устрій та втримати контроль над всією нинішньої територією держави[1]. Головним проявом потенційного розпаду РФ вважається сепаратизм її регіонів, з котрим федеральний центр стикнеться протягом найближчих 10 років: регіони перейдуть на самозабезпечення у фінансово-економічному плані та сформують формальні й неформальні автономні утворення, а економічні зв’язки між Москвою та периферією поступово зітруться. Проте на практиці дезінтеграція Росії не відбувається, хоча відповідні прогнози здійснювалися вже неодноразово.

 

Сепаратизм в Росії зумовлений низкою об’єктивних причин та передумов:

- поліетнічність населення та компактне розселення представників різних етнічних груп (понад 190), на основі якого сформувався нинішній федеративний характер відносин між центром та регіонами. Чисельність представників одразу 6, крім росіян, етносів перевищує 1 млн осіб[2]. Якщо українці та вірмени є в Росії національними меншинами, дисперсно розселеними в багатьох регіонах, та не становлять небезпеки в плані сепаратизму, то відцентровий потенціал татар, башкирів, чувашів і чеченців посилюється їх компактним проживанням у відповідних національних республіках;

- низька густота населення, що проявляється в слабкій заселеності окремих місцевостей значних розмірів: територія Росії складає майже 13 % світової суші, на якій проживає всього 2,4 % світового населення (за пронозами ООН до 2050 р. в країні проживатиме 1,1 % від кількості людей на планеті)[3];

- значні відмінності в ресурсному та природному потенціалі територій та породжена ними різниця у соціально-економічному розвитку територій[4].

 

Довготривалий ефект зазначених обставин в нинішніх умовах може посилитись під впливом негативних для РФ наслідків міжнародних санкцій, мілітаризації економіки та суспільства, економічного спаду, що в сукупності створює сприятливе середовище для розвитку сепаратистських тенденцій.

 

Загальною особливістю оцінки перспектив сепаратизму в Росії є виокремлення осередків дезінтеграції держави суто по адміністративних кордонах суб’єктів Федерації та природних межах розселення окремих етносів в національних республіках. Серед потенційних утворень, що можуть з’явитися на цій території, озвучуються: Дагестан, Черкесія, Далекосхідна республіка, Тива, Татарстан, Башкортостан, Калмикія, Східна Пруссія (Калінінградська область), Інгерманландія (Інгрія – Санкт-Петербург і частина Ленінградської області), Поморська республіка, Донська чи Кубанська козацька республіка, Сибірська республіка тощо.

 

Типовим кліше в оцінці сепаратизму в Росії, яким користуються західні та українські джерела, є потенційні протиріччя між титульною нацією та неслов’янськими й нехристиянськими етносами. Передусім, це стосується Карелії, Туви, Сибіру, Татарстану, Башкортостану, республік Кавказу та інших регіонів. Загалом, потенційний сепаратизм в Росії можна віднести до етнічного, політичного, економічного та змішаного типу (див. додаток).

 

У найзагальнішому вигляді варто говорити про два типи сепаратистських проявів в Росії:

1. Інсценований або контрольований сепаратизм. Являє собою політичну технологію, спрямовану на виявлення латентних сепаратистів та радикальних активістів шляхом створення підставних чи підтримки існуючих ініціативних груп та рухів у суб’єктах федерації. Пряма чи опосередкована підконтрольність керівництва таких організацій ФСБ та МВС дозволяє оперативно нейтралізувати потенційні загрози, які за інших умов могли б проявитися стихійно чи цілеспрямовано. За подібним сценарієм з’явилися «Армии освобождения Сибири», рухи «Русская автономия» та «Русская автономия Южный Фронт» в Ростовській області, «Донская повстанческая армия» в Ставропольському і Краснодарському краях, Воронежській, Курській і Ростовській областях, Республіках Адигея та Караваєво-Черкесія. Організації продовжують функціонувати, періодично проводячи мало чисельні масові заходи або поширюючи відозви в соціальних мережах. Їхню діяльність варто розцінювати як сплановану провокацію ФСБ для виявлення потенційних прихильників сепаратизму в указаних регіонах.

Окремі організації поза межами Росії вважаються сепаратистськими, хоча насправді такими не є. Узагальнено їх діяльність не передбачає розпаду Росії, а відновлення її в кордонах зразка Російської імперії (неоімперський рух БАРС в Калінінграді), надання окремим регіонам статусу місць компактного проживання «корінних народів» («Движения за сибирскую культурную автономию»), фактичне реформування влади на засадах децентралізації з переглядом системи податкових надходжень в бюджети різного рівня, але збереженням за Федерацією повного набору контролюючих функцій («Сибирское движение»);

2. Стихійний сепаратизм. Його прояви не становлять небезпеки для територіальної цілісності Федерації, оскільки нейтралізуються на ранньому етапі. Вони не мають масових проявів, не користуються підтримкою населення, пропагуються маргінальними політичними силами або окремими громадянами.

- Так, 17 серпня 2014 р. в Краснодарі відбулась невдала спроба проведення «Маршу за федералізацію Кубані» під гаслом «Досить годувати Москву!». Кінцевою метою акції мало стати створення незалежних від Москви органів влади та реалізація права населення регіону на самовизначення. Водночас іншими вимогами організаторів було і запровадження регіонального податку на курортний бізнес та вирішення важливих для регіону питань регіональною владою, а не федеральним центром. Іншими словами, запит цілком характерний для децентралізації влади. Аналогічні акції відбулись або мали відбутися в Новосибірську, Челябінську, Омську, Калінінграді, Єкатеринбурзі, Читі, на Алтаї тощо.

- У Твері за ст. 282 КК до року колонії-поселення був засуджений націоналіст Андрій Бубєєв за репост проукраїнських текстів і картинок, зокрема матеріалів за темою «Крим – це Україна!».

- У листопаді 2015 р. до штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян був засуджений депутат Ради Суоярвського міського поселення Карелії Володимир Заварзін за висловлення ідей про відокремлення Карелії від Російської Федерації.

 

Політика запобігання сепаратизму в РФ

З 28 грудня 2013 р. в Кримінальному кодексі РФ (ст. 280.1) передбачено відповідальність за «публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації», у т.ч. з використанням ЗМІ, електронних або інформаційно-телекомуніцікайних мереж [5]. Доповнення так званої «екстремістської» статті 280 (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності) антисепаратистськими положеннями дає підстав вважати, що російське законодавство, по суті, юридично пов’язує між собою ці поняття.

 

В основу російського трактування екстремізму покладена «Шанхайська конвенція про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом» від 14 червня 2001 р., підписана Росією, Казахстаном, Китаєм, Таджикистаном, Узбекистаном і Киргизстаном. Згідно з документом, екстремізмом є діяння, спрямоване на насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади, а також на насильницьку зміну конституційного ладу держави, а так само насильницьке посягання на національну безпеку [6].

 

У федеральному законі «Про протидію екстремістській діяльності» від 25 липня 2002 р. поняття екстремізму охоплює цілий спектр діянь: зміну конституційного ладу і порушення територіальної цілісності; виправдання тероризму і терористична діяльність, розпалювання ненависті чи ворожнечі за різними мотивами, а також публічні заклики до даних дій, їх організація, підготовка чи фінансування [7].

 

Використання антиекстремістського законодавства дозволяє протидіяти будь-яким проявам політичного невдоволення, а потенційна реалізація права на самовизначення одразу набуває максимально можливої негативної конотації.

 

Статистика кримінальних справ за ст. 280.1 не дозволяє обґрунтовано оцінити специфіку та динаміку відцентрових тенденцій в Росії через порівняно короткий період її дії. Тим не менше, згідно з даними судового департаменту при Верховному суді РФ, у сукупності за статтями глави 29 КК РФ «Злочини проти основ конституційного ладу і безпеки держави» (ст. 275-284.1) кількість засуджених зростає щороку: у 2015 р. – 525 осіб, у 2014 – 409, 2013 – 309, 2012 – 237, 2011 – 171 [8]. З-поміж них переважна більшість притягається до відповідальності за розпалювання ненависті або ворожнечі й приниження людської гідності (у 2015 – 369, 2014 – 258, 2013 – 174, 2012 – 118, 2011 – 82 осіб), далі йдуть статті про насильницьке захоплення чи утримання влади, публічні заклики до насильницької зміни конституційного ладу в РФ.

 

Типовими екстремістами в Росії є молодь до 25 років (перевищує половину від загальної кількості засуджених щороку). За статтею 280.1 у 2015 р. притягнено до відповідальності 5 осіб, при чому 4 – за скоєння відповідних діянь з допомогою ЗМІ та «Інтернет».

 

Невелика кількість профільних кримінальних справ і судових рішень не означає відсутності сепаратизму як явища. Шляхом певних семантичних маніпуляцій російська правоохоронна система подає сепаратистів як особливо рідкісну категорію злочинців, а сам сепаратизм – як непоширене в Росії негативне явище.

 

Об’єднання в межах законодавчих норм сепаратизму з екстремізмом та тероризмом використовується як інструмент боротьби з інакомисленням, яке безпосередньо не загрожує цілісності держави:

- Серія терактів, що були здійснені в Татарстані протягом
2012-2013 рр., спричинила низку арештів й обвинувачень татар в екстремізмі, хоча ісламські та націоналістичні організації Татарстану заперечували будь-яку причетність до злочинів;

- Активістів Комітету громадського самозахисту (м. Калінінград) засуджено до ув’язнення за вивішування прапору Німеччини на будівлі регіонального управління ФСБ. Організація спрямовує свою діяльність на демократизацію Росії без концентрації повноти влади в одних руках, дотримання прав та свобод, активну протидію законними методами антиконституційним діям представників державної влади, перевищення ними своїх повноважень[9];

- У травні 2015 р. призупинено діяльність Меджлісу кримських татар через його визнання екстремістською організацією.

 

Висновки

У сучасній Росії немає особливо активних осередків сепаратизму. Проте це не означає повну відсутність відцентрових тенденцій як явища. Сепаратизм в Російській Федерації перебуває в так званій «замороженій» фазі. Курс на від’єднання від Росії не гарантує повнішого задоволення економічних інтересів регіональних еліт, але неминуче здатен призвести до кримінального переслідування та репресій з боку російських спецслужб. Реалізація відцентрових сценаріїв в даному разі можлива не як причина, а як наслідок нестабільності та дезінтеграції Російської Федерації. Відцентрові мотивації Калінінградської та Архангельської областей, республік Алтай, Татарстан, Тива, Чувашія, Краснодарського та Ставропольського країв можна вважати вичікувальними.

 

Чинниками, що можуть стимулювати зростання сепаратизму в Росії є:

- суперечності на етнічному та релігійно-конфесійному ґрунті;

- складне соціально-економічне становище в державі;

- диспропорційність регіонального розвитку, значні відмінності в ресурсному потенціалі та можливостях різних суб’єктів Федерації;

- політичний егоїзм, зростання амбіцій регіонального чи місцевого керівництва, бізнес-еліт.

 

Найбільш вірогідний сценарій відокремлення територій та самовизначення народів Російської Федерації має наступну логіку розгортання:

1)  активізація існуючих рухів або формування нових ініціативних груп;

2)  зосередження їхньої уваги на трактуванні соціально-економічних проблем регіону виключно як результату ворожої та цілеспрямованої чи просто неефективної політики федерального Центру;

3)  організація масових заходів з формулюванням вимог щодо зміщення набору повноважень та системи міжбюджетних відносин в напрямку нарощення фінансової та адміністративної самостійності від центру;

4)  формування курсу на відокремлення;

5)  встановлення контролю ініціативних груп над місцевими підрозділами центральних органів виконавчої влади, силовими структурами та органами місцевого самоврядування.

 

Втілення сценарію вимагає поєднання політичної волі та консолідації регіональних еліт та титульних етносів, громадської підтримки курсу на відокремлення для протистояння репресивному апарату та контролю з боку спецслужб та пропаганді Центру. Натомість простежується протилежна тенденція – місцеві національні еліти лише використовують страх центру перед сепаратизмом для отримання політичних або економічних преференцій для себе особисто та своїх регіонів з боку офіційної Москви в обмін на лояльність.

 

Найбільш імовірною формою протидії сепаратизму з боку центральної влади будуть:

- застосування репресивного апарату у визначених законодавством формах і рамках;

- дискредитація сепаратистських організацій через використання їхньої дійсної або інспірованої прив’язки до екстремізму; формування на цьому ґрунті стійких антисепаратистських настроїв у суспільстві;

- створення умов для зіткнення інтересів різних сепаратистські налаштованих організацій або таких організацій з іншими інститутами громадянського суспільства чи місцевими елітами, формування атмосфери взаємної недовіри або ворожнечі між ними;

- продовження реалізації технології «спрямованого вибуху»: створення керованих організацій з метою виявлення потенційних активістів та їх нейтралізації;

- ідентифікація сепаратистських організацій та лідерів з діяльністю закордонних центрів впливу, що інспірують та фінансують відцентровий рух в Росії.

 

Успіх сепаратистських рухів залежатиме від:

- загострення соціально-економічної ситуації в Російській Федерації в цілому чи в окремих її суб’єктах, зокрема під впливом міжнародних санкцій;

- послаблення можливостей та впливу Центру, зокрема силових структур;

- активізації відповідної діяльності з боку зовнішніх контрагентів (турецьких, європейських, китайських тощо), цілеспрямованої підтримки ними російських опозиційних організацій та ініціатив;

- посилення відчуття незадоволеності в населення та бажання до самостійного розпоряджання ресурсами у регіональних еліт.

 

Центр досліджень проблем Російської Федерації

(І.В. Валюшко)

№ 8, Серія «Міжнародні відносини»

 

Додаток

Типологія сепаратизму в Росії

 

1. Етнічний або національний сепаратизм. Татарстан

Татари є другим за чисельністю етносом, що проживають на території Російської Федерації (5,3 млн осіб або 3,72 % від усього населення) – переважно в Башкортостані, регіонах Поволжя, Приуралля, Сибіру. Майже половина російських татар мешкає в Татарстані, але й там вони складають абсолютну більшість (75-98 %) лише в 15 із 43 районів. Загалом у Республіці татар 53,2 %, росіян – 39,7 %, чувашів – 3,1 %, частка інших етнічних груп не перевищує одного відсотка. Така етнічна статистика дозволяє окремим російським та західним авторам [10] припускати наявність особливо значних перспектив татарського сепаратизму в Республіці. Реальність не дає переконливих аргументів на користь цієї тези.

 

З-поміж усіх 85 суб’єктів Російської Федерації Республіка Татарстан займає особливе становище – попри положення п.6 ст. 18 Закону РФ «Про головні принципи організації законодавчих та виконавчих органів влади суб’єктів Російської Федерації»[11], які забороняють називати керівників регіонів президентами, Рустам Мінніханов досі залишається Президентом Республіки Татарстан. У регіоні з сильним націоналістичними настроями збереження назви посади в чинному вигляді може сприйматися й як доказ консолідованості місцевої еліти навколо Мінніханова (депутати парламенту виявляли готовність до відстоювання своїх прав у Конституційному суді РФ), так і свідченням особливого статусу Республіки.

 

Ексклюзивність конституційно-правового статусу Татарстану ґрунтується на Договорі Російської Федерації та Республіки Татарстан «Про розмежування предметів відання і взаємне делегування повноважень між органами державної влади Російської Федерації і органами державної влади Республіки Татарстан». Після розпаду СРСР бажання Б. Єльцина («берите столько суверенитета, сколько сможете проглотить») зберегти цілісність Росії спричинило укладення до 1998 р. подібних документів із 46 суб’єктами. З приходом до влади В. Путіна договори припинено всюди, крім Татарстану (за редакцією 2007 р. природні ресурси перестали бути надбанням і власністю лише народу Республіки). У 2017 р. термін дії Договору завершується і, хоча в нинішньому вигляді він не дає особливих переваг, Татарстан прагнутиме його пролонгації як мінімум для підтвердження свого високого статусу в РФ.

 

У межах своїх повноважень Республіка Татарстан самостійно встановлює міжнародні та зовнішньоекономічні зв’язки, бере участь в інтеграційних проектах у рамках СНД, БРІКС, ШОС та Організації ісламського співробітництва. З 2015 р. під керівництвом Президента Татарстану Р. Мінніханова (за дорученням Президента РФ В. Путіна) відновила діяльність Група стратегічного бачення «Росія – ісламський світ», спрямована на об’єднання зусиль країн та громадських інститутів для протидії загрозам міжнародної безпеки та розширення економічного і гуманітарного співробітництва Росії з державами ісламського світу.

 

Починаючи з 90-х років щорічно відзначається День пам’яті захисників Казані, який час від часу проходить під гаслами «Я пам’ятаю 1552 рік», «Голокост татарського народу – 1552», «Кайся, Русь!» або «Наша мета – незалежність». Періодично з’являються лозунги про необхідність викорінення християнства в Республіці або заборони вживання російської мови, але вони є стихійними і не мають масових прихильників. Тим не менше, у Республіці діють осередки войовничого «Імарату Кавказ», «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» (організація тривалий час діяла в Криму і не заборонялася Україною), Міллі меджліс татарського народу, Мусульманський правозахисний центр та Всетатарський громадський центр. Так чи інакше, перебільшувати характер зв’язків ісламістів з суспільно-політичними і націоналістичними рухами в сучасному Татарстані не варто. Найчастіше цей фактор перекручується російськими ЗМІ з подачі спецслужб для нагнітання напруженої атмосфери в суспільстві.

 

Аналогічною є ситуація і з суто націоналістичними рухами («Алтин Урда», Союз татарської молоді «Азатлик» тощо), які перебувають на «пантатарських» позиціях. На святкування згаданого вище Дня пам’яті в Казані збираються представники татарських організацій із інших республік (Якутії, Башкортостану, Марій Елу). Переосмислення історичних подій часто подається в ЗМІ як відверта пропаганда націоналізму тюркських народів та сепаратизму.

 

Потенціал ісламістських та націоналістичних організацій в Татарстані сьогодні, крім того, суттєво обмежений зміною політичної обстановки в РФ після березня 2014 р. та створення Національної гвардії. Водночас загальне погіршення соціально-економічної ситуації в країні не виключає перетворення суспільного невдоволення в протестні настрої, що є сприятливим середовищем для активізації сепаратистських організацій та процесів.

 

2. Політичний сепаратизм. Козацтво

Зародки сепаратизму в регіоні з’явилися в середовищі націоналістичних груп козаків ще у 20 ст.: «Донський союз націоналістів» на початку ХХ ст., «Донська Республіка» та «Південно-Східний союз» в період Громадянської війни, «Кубанська повстанська армія» в роки Другої світової війни. Діяльність цих організацій реальної небезпеки функціонуванню централізованої держави не створювала через нерівність ресурсних можливостей.

 

Після розпаду СРСР важливою характеристикою кубанського сепаратизму стала відсутність належного консенсусу між регіональними чи місцевими елітами з козаками. Наприклад, у листопаді 1991 р «Верхньо-Кубанська Козацька Республіка», «Донська Козацька Республіка» і «Терська Козацька Республіка» об’єдналися в «Союз Козацьких Республік Півдня Росії». Суперечки стосовно характеру утворення (автономія у складі Росії чи незалежна держава), активно підтримані спецслужбами, фактично припинили сепаратистські процеси до 2000-них років.

 

За даними перепису населення в Росії у 2010 р. проживало 67 тисяч козаків за національністю (у 2002 р. – 140 тис.), понад 70 % з яких – в Ростовській і Волгоградській областях, Краснодарському і Ставропольському краях [12]. Організації «Донська козацька республіка» і «Козацька кавказька лінія» протягом 2006-2013 рр. передбачали розширення прав окремих регіонів Росії (Краснодарського і Ставропольського країв, Республік Адигея та Карачаєво-Черкесія, Ростовської області) та створення своєрідного конфедеративного утворення в рамках Росії з закріпленням відповідного статусу в Конституції. Таким чином їхні вимоги не варто вважати сепаратистськими в чистому розумінні. Врешті, під час т.зв. «Козачого сходу» в Армавірі в березні 2010 р за участю козацьких організацій Кубані, Дону і Ставропілля прозвучали заяви про створення «поясу безпеки до Тихого океану» у формі відновлення козацьких національно-територіальних утворень. Активність обмежилась заявами.

 

Козацькі організації поступово підпадають під вплив Російської православної церкви і стають абсолютно продержавними структурами. Щороку 800-900 осіб з-поміж представників козацьких формувань залучаються до служби у структурі збройних підрозділів Міноборони РФ; 2,5 тис. козаків залучені до охорони державного кордону РФ під егідою Держслужби з охорони громадського порядку та контролю кордону [13].

 

Згідно з даними Державного реєстру козацьких товариств (КТ) Російської Федерації на території 85 суб’єктів РФ діють 11 військових КТ (загалом 506 тисяч козаків), при чому до Кубанського КТ та «Донської Республіки» разом входять 54 % російського козацтва.

 

Починаючи з 2014 р. козацькі угрупування з’являються на території Луганської та Донецької областей, де виступають комбатантами конфлікту на боці т.зв. «ЛНР» і «ДНР». У світлі цього варто говорити про «експорт» сепаратистських настроїв козацьких організацій та їх непопулярність у козацькому середовищі Росії.

 

3. Економічний сепаратизм. Калінінградська область

Територія, яка раніше належала Тевтонському ордену, Східній Пруссії, була анексована СРСР за підсумками Другої світової війни, тепер є російським ексклавом між Польщею, Литвою і Балтійським морем.

 

Географічне розташування області дає підстави окремим експертам називати її природним осередком сепаратизму, хоча його проявів як такого в історії регіону майже не було. На початку 1990-х була створена Балтійська регіональна партія, спрямована на підвищення статусу області до республіки в складі РФ. У 2002 р. діяльність партії була припинена відповідно до нового закону про партії, де слово «партія» могло міститися лише в назвах загальноросійських організацій. У 2005 р. її представниками створено громадський рух «Республіка» з метою досягнення автономії в рамках Російської Федерації.

 

У Калінінграді сформувалася особлива ідентичність європейського типу, відмінна від російської, – балти [14].Тим не менш, активісти не вимагають незалежності Калінінградській області й згодні обмежитися лише автономією. Фактичне сусідство з ЄС накладає свій відбиток на область в економічному плані: коштами Євросоюзу реалізуються інфраструктурні проекти; працюють програми безвізового в’їзду мешканців області в прикордонні райони Польщі та Литви; 25 % населення регіону має шенгенську мультивізу, а закордонні паспорти є у 60 % жителів; місцева молодь віддає перевагу навчанню у вузах сусідніх європейських держав тощо.

 

Проте ці факти не свідчать про сепаратистські тенденції в регіоні. Навпаки, вони є логічними наслідками особливого географічного положення області, які навіть запобігають сепаратизму, оскільки дозволяють каналізувати потенційно загрозливі відцентрові настрої.

 

Соціально-економічним становищем безпосередньо в пункті свого проживання задоволений кожен другий жителів Калінінградської області, а станом справ в цілому в області задоволені 46 % жителів, незадоволених 31 % (в середньому по Росії таких 43 та 49 відсотків, відповідно) [15]. Найбільшими проблемами населення називає погані дороги, безробіття, високі ціни на продукти харчування, низьку якість медицини і недостатню газифікацію. При цьому оцінки діяльності федеральної влади та губернатора залишаються традиційно високими: 89 % задоволені діяльністю Президента, 62 % – прем’єр-міністра, 57 % – губернатора. 

 

З військово-політичної точки зору Калінінград є важливим форпостом Росії в Балтійському регіоні. На сучасному етапі Калінінградське угруповання військ значно слабше, у порівнянні з радянським періодом, тому Росія планує наростити там військову присутність у відповідь на збільшення контингенту НАТО та виклики гібридної війни[16]. Ідея інкорпорації Калінінградського регіону до складу ЄС як самостійної держави (Східна Пруссія) або частини Німеччини, Польщі чи Литви є популярною в суто маргінальних політичних колах. У настільки мілітаризованому регіоні сепаратистський рух можливий лише за умови його підтримки армією, що в нинішніх умовах практично унеможливлює реалізацію подібного сценарію.

 

Варто говорити про інерцію більшості населення, котре фактично проживаючи віддалено від основної частини Росії, продовжує відчувати себе її частиною і не бажає відмовлятись від своєї історії, традицій, культури тощо. «Своя» ідентичність не викликає в громадськості мотивів до приєднання до сусідніх європейських держав і, тим більше, створення власної держави. Стратегія поведінки місцевої еліти цілком продиктована розташуванням регіону, вдалим для формування міжнародних зв’язків і розширення бізнесу, не вдаючись до відвертої пропаганди відцентрових настроїв.

 

4. «Комбінований» сепаратизм. Сибір

Сибірський Федеральний округ з величезною територією, ресурсним багатством, етнічною та релігійною багатоманітністю розглядається як один із найбільш потенційних осередків відцентрового руху в Росії. Схильність до сепаратизму ґрунтується значною мірою на фактичному відокремленні мешканців регіону від решти населення Федерації під впливом факторів осілості: частина мешканців переїхала сюди з інших регіонів в пошуках свободи і тікаючи від бідності; інші були заслані в рамках роботи пенітенціарної системи; закономірно, тут проживають і корінні етноси. Таким чином в Сибіру сформувався цілий спектр поглядів на політично-адміністративне становище регіону, відмінних від офіційної ідеології Російської Федерації.

 

Найбільш безкомпромісними є позиції груп:

1) «Сибирская Вольгота», створена у 2006 р. користувачами соціальної мережі «Живой Журнал» і спрямована на незалежність Сибіру і його відділення від Росії[17]. Найбільша активність поза Інтернетом спостерігалася у 2014 р. у формі кампанії «Федералізація Сибіру», яка викликала нерозуміння, оскільки Росія і так є федерацією, а організатори не змогли пояснити суть своїх задумів.

2) «Областническая альтернатива Сибири» (ОАС), організована по аналогії з громадсько-політичним рухом другої половини 19 ст., який боровся за створення незалежних від імперського центру Сполучених Штатів Сибіру і в період Громадянської війни в Російській імперії прийняв декларацію «Про державну самостійність Сибіру». ОАС виникла у 1998 р. Визнає Сибір колонією Москви, відповідно, має право на самовизначення та незалежність від метрополії. Називає мешканців регіону окремим народом – сибіряками[18]. До радикальних дій не вдається.

3) Аналогічні ідеї були у створеної в 1990-х роках «Партії незалежності Сибіру» (м. Томськ): її «Декларація сибірської незалежності» передбачає незалежність Сибіру у формі Сибірської республіки. У 1993 р. саморозпустилась. На її базі виникли тюменський та омський рух «Сибір», «Партия сибирской независимости», «Союз объединения Сибири», «Сибирская республиканская партия». Діяльність всіх цих організацій зводиться до публікації у місцевій чи регіональній пресі матеріалів про створення Сибірської національної держави.

 

Натомість, Міжрегіональна асоціація «Сибірська угода» (Межрегиональная ассоциация «Сибирское соглашение» (МАСС) критикує дії федерального центру стосовно регіонів Сибірського ФО та відстоює необхідність усвідомлення ними своїх особливих інтересів для об’єднання в єдиний суб’єкт Федерації. На практиці є абсолютно провладною структурою на міцних федеративних позиціях [19].

 

«Сибірський державний союз» наполягає на окремішності сибірських народів від Уральських гір до Тихого океану, побудові окремої держави на території сибірських, уральських та далекосхідних регіонів, але виступає проти розпаду Росії. Відносини з Москвою пропонує будувати на засадах конфедерації.

 

В окремих сибірських регіонах діють рухи, які відстоюють формування в його межах дрібніших національно-територіальних одиниць: Східно-Сибірської республіки в Іркутській області, Єнісейської республіки – у Красноярську, Республіки сибірських татар Західного Сибіру – у Новосибірській області; «Северобайкальский союз ветеранов и первопроходцев БАМу» обговорював створення «Байкало-Амурської Демократичної республіки», а в Приморському краї планується створення Далекосхідної республіки.

 

Значна віддаленість від Центру сприяє формуванню ідей про власну ідентичність, але їх поява – не стільки результат визрівання ідей про самовизначення та відокремлення від Росії, скільки соціально-економічна необхідність привернення уваги федеральної влади до напівколоніального становища територій, розташованих за Уральським хребтом. Своєю чергою, регіональна еліта намагається використати карту «сибірського автономізму» для отримання кращих результатів на виборах до регіональних Законодавчих зборів.



[1] Decade Forecast: 2015-2025 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.stratfor.com/sample/forecast/decade-forecast-2015-2025?amp%3Buuid=987e3f53-d72d-497f-a5f6-a25f3a286f12&id=%2A%7CLIST%3AUID%7C%2A

[2] Сайт Всероссийской переписи населения 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gks.ru/free_doc/new_site/perepis2010/croc/perepis_itogi1612.htm

[3] Великая малонаселенная держава. Россия-2013: высокая смертность, низкая рождаемость [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://demoscope.ru/weekly/2003/0125/analit01.php

[4] Межрегиональные различия и взаимосвязь факторов инвестирования [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lerc.ru/?part=bulletin&art=1&page=28; Социальная дифференциация регионов и городов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://carnegieendowment.org/files/ProEtContra_56_135-152.pdf; Рейтинг регионов РФ по качеству жизни[Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://vid1.rian.ru/ig/ratings/life_2014.pdf

[5] УК РФ, Статья 280.1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_10699/8b38952a3e743c7996551cbfe4b32d4d336a35ad/

[6] Шанхайская конвенция о борьбе с терроризмом, сепаратизмом и экстремизмом [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kremlin.ru/supplement/3405

[7] Федеральный закон от 25 июля 2002 г. N 114-ФЗ «О противодействии экстремистской деятельности»
(с изменениями и дополнениями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://base.garant.ru/12127578/#friends#ixzz4GfgCWLWW

[8] Данные судебной статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.cdep.ru/index.php?id=79&pg=1

[9] Комитет Общественной Самозащиты, г. Калининград [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kornibek.livejournal.com/

[10] Узагальнення матеріалів: Когда развалится Россия: сбросит ли Татарстан московское иго [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.depo.ua/rus/svit/koli-rozvalitsya-rosiya-chi-skine-tatarstan-moskovske-yarmo-30012016120000; Сепаратизм в Казани, забыли, что Татарстан — часть России? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://soboli.net/2015/07/separatizm-v-kazani-zabyli-chto-tatarstan-chast-rossii/; Потенциал сепаратизма в Татарстане [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://voprosik.net/potencial-separatizma-v-tatarstane/; Татарстан-то отделяется! [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://politrussia.com/society/tatarstan-to-otdelyaetsya-621/; ОТКУДА РАСТЕТ СЕПАРАТИЗМ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://perebezhchik.ru/regions/4594.html; Под знамёнами антироссийского сепаратизма:Татарстан открыл охоту на критиков ИГИЛ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://bditelnost.info/2016/01/07/1238/; Remembering referendums: Tatarstan and Crimea [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.aljazeera.com/indepth/opinion/2014/04/remembering-referendums-tatarst-201441791739224343.html; The Kremlin’s Love and Fear of Separatism [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://imrussia.org/en/analysis/politics/2469-the-kremlin’s-love-and-fear-of-separatism 

[11] Федеральный закон «Об общих принципах организации законодательных (представительных) и исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации» 6 октября 1999 года № 184-ФЗ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.duma.yar.ru/com_inform/law_base/princip.html

[12] Где живут казаки? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kvzn.zp.ua/?go=news&news_id=2538

[13] Первый форум казачьей молодежи открылся в Петербурге (05.07.2016) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bbc.com/russian/features-36696270

[14] Калининградский европеец [ Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.ng.ru/scenario/2010-03-30/14_kaliningrad.html; Калининградский регионализм как ресурс политического протеста [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ruskline.ru/opp/2016/iyun/24/kaliningradskij_regionalizm_kak_resurs_politicheskogo_protesta/ 

[15] Опрос жителей Калининградской области (апрель 2015) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kmgroup.ru/2015/04/22/opros-zhitelej-kaliningradskoj-oblasti-2/

[16] Калининград: плацдарм или «котел»? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://svpressa.ru/war21/article/96634/; Москва усилит войска в Калининградской области и Балтийский флот [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vedomosti.ru/politics/articles/2015/04/27/moskva-usilit-voiska-v-kaliningradskoi-oblasti-i-baltiiskii-flot

[17] Манифест Движения Сибирская Вольгота [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://volgota.com/ru/node/252

[18] «Государство Сибирь»: на востоке РФ нарастает антикремлёвское сепаратистское движение [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sled.net.ua/node/15940; Студентов Иркутска учат, как отделить Сибирь от России [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.km.ru/v-rossii/2012/01/13/razvitie-regionov-v-rossii/studentov-irkutska-uchat-kak-otdelit-sibir-ot-rossii

[19] Межрегиональная ассоциация экономического взаимодействия субъектов Российской Федерации «Сибирское соглашение» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sibacc.ru/mass/




читайте також:


"Суперництво Росії та Китаю за вплив у регіоні Центральної Азії. Висновки для України". Аналітична записка
"Розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу. Перспективи для України". Аналітична записка
"Досвід співпраці Китаю і країн Центральної та Східної Європи у форматі «16+1» та перспективи України". Аналітична записка
"Безпекова та оборонна політика нейтральних країн Європи в умовах дестабілізації системи міжнародних відносин ". Аналітична записка
"Зміна безпекового середовища на західних кордонах України та її вплив на еволюцію зовнішньої та безпекової політики держави". Аналітична записка