Анотація
В аналітичній записці проаналізована політична ситуація в Румунії та ключові зовнішньополітичні фактори, що обумовлюють сучасну позицію цієї країни в умовах російської агресії проти України. Окреслені чинники, які мають справити позитивний вплив на розвиток конструктивних взаємин між обома державами, особливо у безпековій сфері, а також поточні проблеми, які можуть стати на заваді успішному розвитку відносин. Надано рекомендації, які мають сприяти подальшому розвитку партнерських відносин між Україною та Румунією.
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСЬКИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З РУМУНІЄЮ
Відносини між Україною та Румунією до 2014 р. характеризувалися достатньою інертністю, конфліктністю та відсутністю системності.
У двосторонніх стосунках домінували суперечливі питання (ситуація навколо о. Зміїного, питання подвійного громадянства етнічних румунів на українських територіях та національних меншин, проблема врегулювання судноплавного транзиту по річці Дунай), що справляло суттєвий стримуючий вплив на розвиток конструктивних двосторонніх відносин. Анексія Російською Федерацією Криму та агресія на Сході України дуже гостро поставили на порядок денний питання стабільності і безпеки у сусідніх з Румунією країнах. Розуміючи загрози, які несе в собі така ситуація, Румунія взяла курс на перезавантаження відносин з Україною та посилення двосторонньої співпраці, у тому числі в рамках розширених регіональних форматів (зокрема, йдеться про ініціативу щодо створення альянсу України, Румунії та Польщі). Зважаючи на це, офіційний Київ має використати дане ситуативне зближення для розбудови стабільних партнерських відносин з Бухарестом та зосередитися на реалізації спільних взаємовигідних проектів та ініціатив.
Поточна політична ситуація в Румунії
Не зважаючи на відставку румунського уряду 4 листопада 2015 р. політична ситуація в Румунії достатньо стабільна. Ключову роль тут відіграло збереження високого рівня довіри населення до обраного рік тому президента країни Клауса Йоханніса. Прем’єр-міністр Віктор Понта був вимушений оголосити про свою відставку внаслідок масових заворушень, викликаних загибеллю 54 осіб (станом на 13.11.2015) в трагічній пожежі в одному з нічних клубів Бухареста. Водночас підґрунтя для усунення прем’єр-міністра існувало вже декілька місяців, і сама відставка стала логічним наслідком збереження високого рівня корупції в країні та масових маніфестацій.
Довідково. Останні парламентські вибори в Румунії відбулися у грудні 2012 р., на яких перемогла правляча на той час коаліція. Остання виступила на виборах у складі Соціал-ліберального союзу - альянсу Соціал-демократичної партії з Національною ліберальною партією (НЛП); з 28 червня 2014 р. партію очолює діючий президент К. Йоханніс), Консервативною партією та Національним союзом за прогрес Румунії. Уряд очолив голова соціал-демократів В. Понта. На час даних виборів в Румунії понад рік тривала політична криза: через запроваджену програму бюджетних скорочень тодішній президент Траян Басеску опинився в опозиції і до парламенту, і до уряду. В. Понта як прем’єр-міністр ініціював імпічмент, що підтримали більшість депутатів. Але референдум щодо відставки президента провалився через низьку явку.
Вже на початку 2014 р. НЛП проголосувала за вихід із Соціал-ліберального союзу і перехід в опозицію. Керівництво партії звинуватило соціал-демократів у недотриманні встановлених цілей коаліції, процвітанні корупції та наслідуванні прикладу президента Т. Бесеску. Влітку НЛП оголосила про створення Християн-ліберального альянсу з Демократичною ліберальною партією (ДЛП) та висунення спільного кандидата на президентських виборах у Румунії – К. Йоханніса. Відстаючи майже на 10% у першому турі президентських виборів, у другому турі 16 листопада 2014 . К. Йоханніс переміг В. Понту і здобув посаду президента.
К.Йоханніс надав перевагу продовженню співпраці з прем’єр-міністром В. Понтою, що було схвально сприйнято як з боку правлячої коаліції, так і опозиції. Однак згодом ситуація погіршилася, зокрема, після декількох закордонних візитів голови виконавчої влади без інформування президента, але особливо – з початком кримінального провадження проти В. Понти влітку 2015 р.
Загалом сучасний розвиток внутрішньополітичної ситуації в Румунії характеризується суттєвим загостренням відносин між президентом К. Йоханнісом та правлячою соціал-демократичною партією. Очевидно, що опозиційні сили прагнуть в найкоротші терміни реалізувати сценарій усунення від влади представників соціал-демократів і сформувати навколо Національно-ліберальної партії нову пропрезидентську більшість у парламенті.
Влітку 2015 р. Національне управління боротьби з корупцією Румунії (DNA) висунуло проти тоді ще чинного прем’єра звинувачення в ухиленні від сплати податків і відмиванні грошей. І хоча в парламенті не вистачило голосів для порушення проти нього кримінальної справи, DNA розпочало масштабне розслідування його злочинів.
Водночас відставка румунського уряду не призвела автоматично до завершення маніфестацій, що свідчить про глибину незадоволеності населення. Президент Румунії негайно розпочав консультації з політичними партіями та представниками громадянського суспільства. Учасники маніфестацій висунули вимоги щодо очищення влади, збільшення бюджетного фінансування охорони здоров’я та системи освіти, а також проведення дострокових виборів.
Щодо останньої вимоги, то румунські експерти прогнозують можливість формування перехідного уряду без проведення дострокових парламентських виборів (чергові вибори до парламенту Румунії заплановані на грудень 2016 р.). Конструктивну роль тут також відіграє високий рівень довіри до обраного рік тому президента К. Йоханніса (за даними соцопитувань, рівень довіри на початок жовтня 2015 р. становив 58,6%[1]), який ще під час передвиборчої гонки зосередив фокус на боротьбі з корупцією, вдосконаленні системи правосуддя, а у сфері зовнішньої політики – сильну прозахідну орієнтацію. Основні обговорення наразі тривають навколо ідеї призначення уряду технократів.
11 листопада ц.р. президент представив на посаду прем’єр-міністра колишнього міністра, а згодом Єврокомісара з питань сільського господарства, позапартійного політика Дачіана Чолоша. Новий прем’єр має 10 днів на формування уряду та представлення програми парламенту. Представники соціал-демократичної партії анонсували, що висловлять свою позицію з цього приводу після представлення програми прем’єром. При цьому голова СДП підкреслив, що він звернув увагу на відхилення кандидатури на пост прем’єра від партії в особі Лівіу Войнеа. Через це зберігається ризик блокування кандидатури, представленої президентом. Однак враховуючи трагічні обставини, які призвели до відставки уряду, можна прогнозувати, що правляча соціал-демократична партія буде прагнути уникнути політичної кризи.
Актуальні пріоритети зовнішньої та безпекової політики Румунії
Сучасна зовнішня та безпекова політика Румунії визначається низкою чинників, сконцентрованих на її східному кордоні. Насамперед, під впливом російської агресії проти України дедалі виразнішою стає загроза подальшої дестабілізації ситуації у сусідній з Румунією Молдові, збільшується ризик ескалації напруженості у Гагаузії, зростає мілітаризація проросійського анклаву на території Молдови - Придністров’я, а також незаконно анексованої Росією української території АР Крим. З огляду на це активна протидія планам Росії щодо створення сухопутного «коридору» до Криму і Придністров’я за рахунок південних областей України стає пріоритетним завданням не лише для Української держави, але й для Румунії.
Румунське керівництво прийняло рішення про безпрецедентне для цієї країни збільшення оборонного бюджету з 1,36 % від ВВП у 2014 р. до 1,7 % у 2015 та 2 % до 2017 р. Дане рішення всі партії Румунії та президент країни закріпили 13 січня 2015 р. у спеціальній угоді, де також зафіксували утримання даного рівня протягом принаймні 10 наступних років і навіть можливого його подальшого збільшення, якщо це дозволятимуть ресурси. Тут варто зазначити, що збільшення оборонного бюджету відбувається навіть незважаючи на те, що Румунія пов’язана жорсткими зобов’язаннями з МВФ щодо контролю рівня дефіциту державного бюджету.
23 червня ц.р. за ініціативою президента К. Йоханніса була затверджена нова Національна стратегія оборони на 2015-2019 рр. – «Сильна Румунія в Європі та світі»[2]. Хоча документ не містить суттєвих доктринальних змін у румунському підході до бачення ситуації в галузі безпеки, але наявне прагнення більш широко визначити поняття національної оборони, особливо внаслідок значних змін геополітичного контексту. Окрім цього, у стратегії розширені та посилені виконавчі прерогативи президента держави, що перетворює його на ключового актора у сферах державного управління, пов’язаних з питаннями безпеки та оборони Румунії.
Довідково: Спроби прийняти попередню стратегію зазнали поразки у 2010 р. За свідченням румунських експертів, президентське бачення національної безпеки мало досить багато опонентів серед політиків через занадто всеохоплюючий підхід, однак вони, розуміючи існуючі загрози, дійшли консенсусу у національному баченні.
У стратегії підкреслюється важливість урахування зміни парадигми на глобальному рівні. Належність Румунії до регіону, у якому протягом тривалого часу наявні «заморожені» конфлікти, а сьогодні – активні конфлікти на тлі погіршення відносин між НАТО та Російською Федерацію, вимагають значного підвищення уваги до національної безпеки.
У документі чітко зазначено, що РФ є важливим актором у Європейському та Євроатлантичному просторі. Але її дії в Чорноморському регіоні, порушення міжнародного права, що поставило під сумнів міжнародний порядок, та нелегальна анексія Криму знову укріпило усвідомлення НАТО важливості виконання своєї ключової місії, яка полягає у колективній обороні, а також дотриманні безпекових домовленостей, узгоджених з Росією наприкінці ХХ століття. Також стратегія підкреслює намагання РФ консолідувати свій статус як регіональної потуги, що має вплив на регіональну стабільність та європейський шлях України, Молдови та Грузії.
Попередня стратегія 2010 р. згадувала грузинсько-російський конфлікт лише як дестабілізуючий фактор та застережний сигнал збереження напруженості, а основні виклики безпеки вбачалися у військових конфліктах за межами Європейського континенту, у тероризмі та розповсюдженні зброї[3]. Тепер, крім енергетичної безпеки, тероризму і розповсюдження зброї масового знищення, до загроз національній безпеці додаються дії, спрямовані на дестабілізацію ситуації на східних кордонах ЄС, збереження «заморожених» конфліктів, кібер-загрози та ворожі інформаційні дії.
У стратегії також повторно затверджене зобов’язання щодо збільшення оборонного бюджету держави до 2% від ВВП, передбачене рекомендованими зобов’язаннями в рамках НАТО.
Таким чином, стратегія закріпила прагнення Румунія стати важливим актором регіональної безпеки, а не лише її об’єктом. З цією метою Румунія демонструє очевидну підтримку політики США у Європі, а також прагне зміцнити свої позиції та відігравати значно активнішу роль в рамках НАТО та ЄС. Стратегічне партнерство зі США та членство в НАТО і ЄС визначені у стратегії ключовими підвалинами зовнішньої політики держави.
Останнім часом з боку Румунії спостерігається суттєва активізація відносин із США (закріпленого у Спільній декларації стратегічного партнерства між сторонами у вересні 2011 р.) з акцентом на питаннях регіональної політики безпеки й використання інвестиційного та технологічного потенціалу США для зміцнення румунської економіки. Одним з ключових аспектів співробітництва виступає продовження курсу на виконання підписаного також у вересні 2011 р. Договору між Румунією та США щодо розміщення американської системи протиракетної оборони (ПРО) у Румунії. Держава позиціонує себе як форпост НАТО у Чорноморському регіоні, що неухильно дотримується лінії на зміцнення трансатлантичного співробітництва та протидію експансіоністським планам Росії в Південно-Східній Європі. Бухарест також активно підтримує нарощування військової присутності сил НАТО на території Румунії.
Довідково. Саме тому румунське керівництво пішло назустріч проханню Вашингтона щодо збільшення чисельності морських піхотинців на авіабазі поблизу м. Констанца; на військовій базі Девеселу на півдні країни завершуються роботи із розміщення комплексу ПРО Aegis Ashore. Крім того, керівництво країни звернулося до США з проханням розмістити до 2017 р. ескадрилью американських винищувачів, а до цього терміну планує придбати у Португалії 12 винищувачів F-16. У відповідь Москва розглядає можливість розміщення бомбардувальників Ту-22М3 у Криму, мотивуючи це необхідністю посилити авіаційне прикриття акваторії Чорного моря й Причорномор’я[4].
Позиції Румунії в Європейському Союзі, особливо за фінансово-економічними показниками, все ще досить слабкі. Румунія залишається однією з найбідніших країн ЄС з показником ВВП на душу населення – 53 % у 2014 р. від середнього по ЄС-28 (нижче лише Болгарія). В червні ц.р. Європейська Комісія констатувала відсутність істотного прогресу румунського уряду у реалізації обіцяних економічних реформ в рамках виконання зобов’язань за програмою фінансової допомоги (у 2009 р. ЄС та МВФ погодили надання Румунії, яка потерпала від глибокої рецесії, 20 млрд дол. США). Невдоволення викликає, насамперед, фіскальна реформа колишнього уряду В. Понти, яка носила відверто популістський характер. Окрім цього, від початку 2011 р. в ЄС триває розгляд питання про вступ Румунії до Шенгенської зони, проте його позитивне вирішення гальмується через збереження високого рівня корупції в країні. Водночас, не зважаючи на існуючі істотні проблеми, згідно соціологічних досліджень, Румунія залишається однією з найбільших єврооптимістичних країн ЄС. На поглиблення європейської інтеграції спрямована сьогодні і політика нинішнього румунського президента.
Окрема увага сьогодні приділяється перспективам румунсько-німецьких відносин, особливо у контексті етнічно німецького походження румунського президента. Раніше Бухарест не завжди міг розраховувати на підтримку уряду Німеччини: анти-реформістська характер режиму президента І. Ілієску сприяв швидкій втраті престижу румунського керівництва; у сфері євроатлантичної інтеграції Берлін переважно підтримував Польщу, Чехію та Угорщину. Водночас обидві держави мають чіткі спільні інтереси, зокрема у контексті стабілізації обстановки в Чорноморському регіоні та на Західних Балканах, а також щодо диверсифікації європейських енергетичних поставок. На думку румунських експертів, нинішнє керівництво Румунії розуміє важливість міцних відносин з Німеччиною, особливо з огляду на необхідність залучення прямих інвестицій, приєднання до Шенгену та просування своїх інтересів в регіоні ЦСЄ. Очевидно, що Румунія сьогодні однаково зацікавлена у розширенні своїх зв’язків з Німеччиною та США.
Позиція Румунії у ситуації російської агресії виявилася дуже близькою до позиції Польщі. Остання, через суттєві розбіжності з іншими трьома учасниками Вишеградської четвірки щодо бачення ролі Росії у конфлікті на сході України, потребує нових партнерів, особливо у безпековій сфері.
І Польща, і Румунія мають тісні стосунки із США, а також прагнуть посилити свою роль в рамках НАТО та ЄС.
Довідково. На початку вересня ц.р. НАТО в рамках виконання Плану дій у галузі готовності (Readiness Action Plan (RAP)) та впровадження військової концепції посилених сил реагування започаткувала діяльність Інтеграційних підрозділів військ НАТО (NFIU) у шести країнах-членах на східних кордонах Альянсу, включаючи Румунію та Польщу. Пізніше свою згоду на створення командних центрів надали також Угорщина та Словаччина. Дані центри виконуватимуть завдання з оперативного розгортання збройних сил Альянсу в регіоні у разі потреби, а також надаватимуть підтримку у процесі планування заходів колективної оборони і допомагатимуть здійснювати координацію багатонаціональних навчань і тренувань.
Однією з ключових подій у справі лобіювання розширення присутності НАТО у Східній Європі можна вважати ініційований президентами Польщі та Румунії Центрально-східноєвропейський регіональний саміт НАТО в Бухаресті 4 листопада ц.р. Розуміючи загрозу посилення російської агресії в регіоні, лідери Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Болгарії та Румунії у підсумковій спільній декларації[5] висунули вимоги про посилення східного флангу НАТО та збільшення військової присутності альянсу в регіоні.
Довідково. У декларації країни Центрально-Східної Європи засудили агресивні дії Росії в Україні, нелегальну та нелегітимну анексію Криму, підтримку сепаратистів, а також підкреслили той факт, що воєнні дії РФ в сусідніх з ЄС європейських країнах підривають усю архітектуру Європейської безпеки. Учасники саміту звернулися із закликом до НАТО стосовно необхідності прийняття конкретних рішень під час саміту Альянсу у Варшаві у 2016 р. щодо додаткових гарантій та посилення обороноздатності та стримування в регіоні. Серед інших важливих закликів декларація містить наголос на необхідності поваги Росією міжнародного права та дотримання нею своїх міжнародних зобов’язань, обов’язків та гарантій в якості передумови до відновлення відносин НАТО-Росія, що базуються на відповідальності та довірі.
Саміту передувала зустріч президентів Румунії та Польщі, під час якої вони вчергове наголосили на посиленні політичної та військової кооперації між обома країнами. Примітним фактом є те, що польський президент не лише закликав до збільшення постійної присутності НАТО у регіоні, але також піддав критиці одного зі своїх найближчих та найважливіших партнерів – Німеччину – за продовження співпраці Берліна з Москвою над проектом «Північний потік»-2, який, на думку очільників обох країн, лише закріпить залежність Центральної та Східної Європи від поставок російського газу. За результатами зустрічі жодних конкретних домовленостей не було оприлюднено, але вона підкреслила непорушність намірів у зміцненні співробітництва обох країн.
Таким чином, на сучасному етапі Румунія отримала історичний шанс посилити свої позиції у формуванні порядку денного у Південно-Східній Європі, а також перебрати на себе роль флагмана ЄС та НАТО у Чорноморському регіоні.
У торговельно-економічному та енергетичному плані залежність Румунія від Росії мінімальна. Доля РФ у торговельному обігу країни складає лише 2,9% від загальних обсягів експорту і 4% імпорту. Окрім цього, Румунія – одна з найменш залежних від поставок російських енергоносіїв країн Євросоюзу, а доля імпорту газу у загальному енергоспоживанні постійно зменшується: 22,2 % у 2011 р., 21,3 % у 2012 р, 11,9 % у 2013 р.[6]. Лише тільки за 2014 р. доля румунського імпорту газу скоротилася на 61 %[7]. Більшу частину (близько 70%) нафтогазових ресурсів країни становить власний видобуток на Чорноморському шельфі. В 2014 р. було оголошено про відкриття нових покладів, перспективи експлуатації яких оцінюються в Румунії досить оптимістично: за умови залучення інвестицій промисловий видобуток можна розпочати за 3-4 роки. Також нещодавно введено в дію газопровід-інтерконнектор з Угорщиною, що дозволить з’єднати газотранспортні мережі Центральної і Південно-Східної Європи, а також підвищити енергетичну незалежність Угорщини, яка сьогодні значною мірою залежить від російського газу[8].
Зважаючи на незначну економічну та енергетичну залежність від РФ, Румунія є одним з найбільш жорстких критиків політики Москви та найпослідовнішим прихильником санкцій ЄС, постійно виступаючи за їх посилення у разі кожної ескалації ситуації на сході України. За офіційними заявами президента Румунії, Росія безпосередньо причетна до озброєння бойовиків та не використовує свого впливу на них для урегулювання конфлікту. Ця позиція постійно підкреслюється офіційним особами Румунії. Російська сторона робила спроби використати деякі внутрішні протиріччя між президентом К. Йоханнісом та вже колишнім прем’єр-міністром В. Понтою, виставляючи останнього прихильником Кремля. Однак В. Понта виступив з низкою заяв, в яких наголосив, що вважає Росію головною загрозою регіональній стабільності, підтримує посилення режиму санкцій проти РФ та вважає ключовим партнером Румунії, зокрема у ситуації російської агресії, Сполучені Штати.
Стан та перспективи розвитку відносин України з Румунією
В рамках перегляду пріоритетів зовнішньої та безпекової політики нове керівництво Румунії важливе місце відводить Україні, про що свідчать його прагнення до «перезавантаження» міждержавних відносин та посилення двосторонньої співпраці по широкому спектру вимірів. Румунія першою ратифікували Угоду про асоціацію між ЄС та Україною, чим продемонструвала готовність румунської влади до конструктивного діалогу. Однак з української сторони наразі не спостерігається адекватної відповіді на такі зміни румунської зовнішньої політики.
Причиною такого стану справ є, насамперед, збереження залишків недовіри на рівні політичного істеблішменту обох країн. Українська сторона за інерцією продовжує шукати в діях Бухаресту потенційні загрози для національних інтересів держави. В Румунії за часів колишнього президента Т. Басеску панувало ставлення до України скоріше як до failed-state, яка у перспективі немає шансів на виживання. А двосторонні відносини визначала низка суперечливих проблем, деякі з яких залишаються частково актуальними й досі.
Довідково. Зокрема, головні суперечності стосуються суперечки щодо суднохідної частини дельти Дунаю: певні сили в Румунії намагаються скористатися подіями в Україні у своїй кампанії з протидії втілення проекту глибоководного суднового каналу «Дунай-Чорне море» та недопущення включення української ділянки Кілійського гирла р. Дунай до системи внутрішніх водних шляхів регіональної Транс’європейської транспортної мережі. Зокрема, вони цілеспрямовано доводять до відповідальних за екологічну і транспортну галузі посадовців Євросоюзу інформацію щодо ймовірності використання російськими військовими суднами підвищення у каналі прохідної осадки до 7,2 м для контролю елементів систем ППО/ПРО, які встановлені на території Румунії, що створюватиме потенційну небезпеку оборонному потенціалу Румунії/НАТО. У цьому контексті румунською стороною вказується на неприпустимість продовження Україною робіт з поглиблення річкового русла.
Окрім цього, в Румунії у певних політичних колах та громадській думці циркулює ідея повернення «втрачених територій», в т.ч. деяких регіонів України (Чернівецької області (історично — Північна Буковина) та районів Одеської області, розташованих у межиріччі Дністра та Дунаю (історично — Південна Бессарабія), що входили у різні історичні часи до складу Румунії. Додатковим фактором напруження тут є проживання на території України численної румунської та молдавської меншин. Завдяки запровадженню попереднім керівництвом Румунії спрощеної процедури надання їм румунського громадянства формуються передумови для можливого висування вимог щодо створення у перспективі румунської національно-культурної автономії у місцях їх компактного проживання, а також можливої постановки у майбутньому питання про перегляд статусу Південної Бессарабії та Буковини.[9].
Не додало позитиву у двосторонніх відносинах й рішення Міжнародного суду ООН від 3 лютого 2009 р. про розмежування виняткових економічних зон та континентального шельфу, згідно з яким до Румунії відійшла значна частина спірної акваторії Чорного моря в районі острову Зміїний. Різні інтерпретації даного рішення можуть і сьогодні викликати неоднозначні реакції.
Сьогодні українська сторона має усвідомити нові можливості ситуативного зближення у відносинах між Україною та Румунією та використати їх для становлення повноцінного стратегічного партнерства. При цьому на передній план необхідно висунути спільні безпекові ініціативи, особливо ті, які можуть сприяти стабілізації ситуації в Україні.
Мова йде насамперед про ідею створення нового формату регіонального співробітництва у «трикутнику» Польща-Румунія-Україна. Дана пропозиція, насамперед, має на меті реалізацію амбітних планів Румунії та Польщі щодо зміцнення своїх позицій в рамках НАТО та ЄС та перебирання на себе провідної ролі щодо визначення «східної політики» цих організацій. Як уявляється, Польща, яка має значно тісніші стосунки з Україною, ніж Румунія, покликана виступити з’єднуючою ланкою у такому форматі та могла б узяти на себе роль медіатора у налагодженні тристороннього співробітництва. У перспективі таке об’єднання могло б залучити додаткових учасників та перетворися на впливовий регіональний альянс.
Довідково. Ідея «трикутника» є похідною від активно обговорюваної у 1990-ті роки концепції Балто-Чорноморської осі, яка б включала країни Центрально-Східної Європи з числа колишніх республік СРСР (Латвію, Литву, Естонію, Білорусь, Україну, Молдову) та колишніх членів Організації Варшавського договору (Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Болгарію, Румунію).
Про створення нового формату Польща-Румунія-України було оголошено у березні 2015 р. під час візиту румунського президента К. Йоханніса до України. Висуненню цієї ідеї передувала низка зустрічей президентів Румунії та Польщі, які підтвердили прагнення їх країн до створення подібного формату. Окрім цього, Польща є також учасником розміщення системи ПРО у Європі: другий об’єкт системи має бути розміщений у країні до 2018 р.
Власне ідея «трикутника» базується на можливому потенціалі його учасників. Румунія посідає друге після Польщі місце за військовим потенціалом серед країн Центрально-Східної Європи. Нещодавно Польща розпочала програму модернізації своїх збройних сил. Важливу роль тут має також відіграти рішення Бухаресту про збільшення військових витрат до 2%. За свідченням експертів, військово-політичне об'єднання лише Польщі та України може стати в один ряд з військовою потугою таких країн як Франція чи Англія. Чисельність польської армії нині становить 120 тисяч військовослужбовців, української - 280 тисяч. Сумарний військовий бюджет обох країн становив близько 16 млрд. дол. США у 2014 р.[10].
Згідно з впливовим рейтингом Power Index від Global Firepower[11] Польща є однією з значних військових потуг у світі: у 2015 р. вона посіла 19-те місце серед 126 країн світу. В України та Румунії відповідно 25-те та 56-е.
Додатковим важелем на користь співпраці у форматі «трикутника» слугує також активна діяльність США в регіоні ЦСЄ. У цьому контексті інтерес тут, зокрема, може становити залучення трьох країн до запропонованої США Ініціативи з гарантування безпеки в Європі (European Reassurance Initiative), на фінансування у 2015 р. Конгрес США виділив 985 млн дол. США.
Довідково. Ініціатива має на меті збільшення кількості американських військ, розташованих у Східній Європі на тимчасовій основі, розширення участі США у навчаннях НАТО, попереднє розміщення обладнання та поліпшення умов, а також дислокація додаткових військових кораблів США в Балтійському і Чорному морях[12]. Ця ініціатива також спрямована на розбудову партнерського потенціалу Грузії, Молдови та України, а також на навчання і підвищення потенціалу Польщі, країн Балтії та Румунії. Окрім цього, міністерство оборони США запросило 789,3 млн дол. США на подальшу підтримку даної ініціативи в 2016 р., разом зі значним збільшенням фінансування додаткових двосторонніх і багатосторонніх навчань.
Даний формат, у разі його успішної реалізації, має на меті не лише протидію російській агресії та зміцнення безпеки Чорноморського регіону, а й розширення співробітництва у таких сферах як торгівля, інвестиції, енергетика, інфраструктура, освіта тощо.
Водночас, станом на сьогодні з боку української сторони не спостерігається відчутної активності з цього питання. Певний гальмуючий вплив на динаміку діалогу у цьому форматі впродовж 2015 р. мали президентські вибори у Польщі, однак новообраний президент А. Дуда продемонстрував свою цілковиту підтримку зазначеної ініціативи.
Окрім цього, будучи членом ЄС, Румунія оголосила про своє бажання брати більш активну участь у підтримці та стимулюванні країн-учасниць «Східного партнерства», передусім тих, які прагнуть зближення з ЄС - Молдови, Грузії й України. У цьому контексті Румунія запропонувала Україні ще один варіант поглиблення багатосторонньої співпраці у «трикутнику» Румунія-Молдова-Україна (зазначена ініціатива була оголошена у жовтні 2014 р. за результатами зустрічі у Києві президента України П.Порошенка з прем’єр-міністрами Румунії і Молдови). Цей проект має на меті зміцнити економічний потенціал регіону і може бути вигідним Україні, особливо з огляну на створення з 1 січня 2016 р. поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС. Однак політична та економічна криза в Молдові фактично нівелювала всі досягнуті домовленості, і реалізація даного проекту в осяжному майбутньому стоїть під питанням.
Що стосується торговельно-економічного співробітництва між Україною та Румунією, то на сьогодні воно не є визначальним фактором у двосторонніх відносинах, хоча з огляду на можливість реалізації попередньої ініціативи має потенціал до розширення.
Довідково. У 2014 р. загальний обсяг товарообігу між Україною та Румунією становив 1 431,86 млн. дол. США (2013 р. – 1 442,5 млн дол. США), що становить лише 3,2% від загального обсягу товарообігу України з ЄС. При чому у товарообігу зберігається відчутне негативне сальдо – 262,82 млн. дол. США. Хоча у порівнянні з 2013 р. в цілому товарообіг зменшився на 0,7%, експорт зріс на 6,9%, імпорт зменшився на 5,4%.
Значні перспективи має співробітництво України та Румунії в рамках єврорегіонів «Нижній Дунай» і «Верхній Прут», а також Карпатського єврорегіону[13]. Разом з тим, маючи істотний потенціал щодо стимулювання регіонального розвитку, діяльність єврорегіонів, внаслідок дії низки чинників внутрішнього та зовнішнього характеру, поки не призвела до вагомих позитивних зрушень у сфері соціально-економічного розвитку прикордонних територій обох країн і на сьогодні носить здебільшого декларативний характер.
Цінним внеском у розбудову двосторонніх відносин між Україною та Румунією могло б стати співробітництво у сфері протидії корупції. Румунська сторона висловила готовність поділитися досвідом функціонування Національного управління Румунії по боротьбі з корупцією (DNA), яке вважається однією з найбільш успішних антикорупційних установ у Центрально-Східній Європі.
Довідково. DNA було створене ще у 2003 р. На сьогодні воно нараховує 120 слідчих, які працюють над більш ніж 6 тис. справ. Тільки за останній рік DNA успішно розслідувало справи проти 24 мерів міст, п'яти парламентарів, двох колишніх міністрів і прем'єр-міністра, а також більш як тисячі інших осіб (до яких належать судді й прокурори), які винні в корупції й фінансових махінаціях на суми понад 10 тис. євро. 90 % цих справ було доведено до суду з доказами вини підсудних. Про успішність роботи DNA свідчать соціологічні дослідження: згідно з останніми опитуваннями, 60 % громадян Румунії йому довіряють[14]. У вересні ц.р. відбувся візит до DNA керівництва Національного антикорупційного бюро України, що наразі створюється.
Висновки та рекомендації
Відносини між Україною та Румунією на сучасному етапі потребують кардинального оновлення. Розуміючи загрози, які несе в собі російська агресія на сході України, нове румунське керівництво взяло курс на «перезавантаження» відносин з Україною та посилення двосторонньої співпраці, у тому числі в рамках розширених регіональних форматів (зокрема, йдеться про створення альянсу України, Румунії та Польщі). Однак Україна за інерцією продовжує екстраполювати попередній негативний досвід двосторонніх відносин на сучасні реалії та не проявляє належної ініціативи щодо розширення двосторонніх контактів з офіційним Бухарестом.
За останній рік Румунія значно активізувала зусилля зі зміцнення своїх позицій і підвищення своєї ролі в рамках НАТО і ЄС та прагне перебрати на себе провідну роль у формуванні порядку денного у Східній Європі і Чорноморському регіоні. Зважаючи на незначну економічну та енергетичну залежність від РФ, Румунія є одним з найбільш жорстких критиків політики Москви та найпо