"Шляхи відновлення інвестиційної активності в регіонах України в умовах економічної нестабільності". Аналітична записка

Анотація

Проаналізовано динаміку інвестиційної діяльності в регіонах України у 2015 році. Висловлено низку пропозицій для діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо стимулювання притоку інвестиційних ресурсів та покращення інвестиційного клімату у регіонах. 

 

 

ШЛЯХИ ВІДНОВЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ 

Соціально-економічна нестабільність розвитку країни негативним чином позначилася на інвестиційній діяльності підприємств у кожному регіоні, зумовила зниження інвестиційної привабливості регіонів та погіршення інвестиційного клімату у них. У підсумку це призводить до нестачі ресурсів для оновлення основних фондів, поповнення оборотних коштів і викликає ефект «замкненого кола інвестування», коли непривабливі в інвестиційному сенсі регіони не мають можливості залучати інвестиційні ресурси і залишаються економічно слаборозвиненими та, відповідно, інвестиційно непривабливими. Зупинка інвестиційних проектів призводить до зниження темпів розвитку економіки, що разом із зниженням довіри інвесторів та побоюваннями щодо подальших умов інвестиційної діяльності в Україні призводить до стагнації економіки регіонів. Відповідно, питання відновлення позитивної інвестиційної динаміки в регіонах України на сьогодні постає з усією гостротою.

 

До основних проблем інвестиційної діяльності у регіонах України належать наступні:

1. Зростання концентрації обсягу інвестиційних ресурсів в одних і тих самих галузях господарської діяльності та відсутність привабливих можливостей для залучення інвестицій в інші галузі, через що не всі регіони мають можливості залучати інвестиційні ресурси. Так, з року в рік спостерігається концентрація капітальних інвестицій у галузях переробної промисловості (29,8 % за даними січня-червня 2015 р.), будівництва (15,2 %), інформації та телекомунікації (14,7 %), а іноземних інвестицій – у галузях переробної промисловості (26,9 % станом на 1 липня 2015 р.), фінансовій та страховій діяльності (25,9 %), оптовій та роздрібній торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів (13,3 %), операціях з нерухомим майном (8,4 %). Водночас, спостерігається нестача вітчизняних інвестицій у галузях добувної промисловості і розроблення кар’єрів (частка становить лише 10,3 %) та сільського, лісового та рибного господарства (9,5 %); дефіцит іноземних інвестицій має місце у будівництві (частка галузі – 2,8 %), сільському господарстві (1,3 %), добувній промисловості та розробці кар’єрів (3,0 %)[1]. Відчувається гостра нестача інвестиційних ресурсів у тих регіонах, де у структурі валового регіонального продукту переважає якась одна галузь добувного сектора або сільське господарство.

 

Брак інвестицій не дозволяє розкрити внутрішній потенціал регіонів, ефективно використати наявні ресурси і розширити галузевий спектр інвестиційної діяльності. А внаслідок надмірного нарощування інвестиційного потенціалу високозатратних галузей неможливо добитися успіху в економічному розвитку всього регіону.

 

2. Подальше падіння обсягів інвестиційної діяльності у регіонах України. За січень-червень 2015 року, порівняно із січнем-червнем 2014 р., обсяг капітальних інвестицій знизився на 9,2 % і становив 98,7 млрд грн, що складає 2312 грн у розрахунку на одну особу. Зниження обсягу відбулося у 19 регіонах, причому у 8 з них більш ніж на чверть. Станом на 1 липня 2015 р. обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу), вкладених в економіку регіонів з початку інвестування, порівняно з показником на 1 січня 2015 р., знизився з 45,8 до 42,9 млрд дол. США, у розрахунку на одну особу обсяг прямих інвестицій знизився з 1072,0 до 1000,5 дол. США. Погіршення цих показників відбулося в усіх регіонах, найбільше – у промислових. Падіння обсягів інвестиційної діяльності призводить до нестачі коштів на оновлення основних та оборотних фондів, реалізацію інвестиційних проектів, ведення будівельних робіт. У той же час, зупинка інвестиційних проектів призводить до зниження темпів розвитку економіки. У сукупності спільно зі зниженням рівня довіри потенційних та діючих інвесторів до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування стосовно можливості реалізації інвестиційних проектів це призводить до загальної стагнації господарства окремих регіонів.  

 

3. Збільшення концентрації обсягу інвестиційних ресурсів в одних і тих самих регіонах. З року в рік спостерігається концентрація ресурсів у регіонах з порівняно вищими темпами соціально-економічного розвитку. Так, за січень-червень 2015 р. близько 65 % обсягу капітальних інвестицій було освоєно у п’яти регіонах України: у м. Києві (40,0 %), Дніпропетровській (8,9 %), Київській (8,4 %), Львівській (4,1 %), Харківській (3,4 %) областях. Станом на 1 липня 2015 р. близько 80 % прямих іноземних інвестицій було сконцентровано у п’яти регіонах – м. Києві (50,3 %), Дніпропетровській (16,9 %), Донецькій (5,1 %), Київській (3,9 %) та Харківській (3,8 %) областях. Варто зазначити, що позиції м. Києва у концентрації обсягів капітальних інвестиційних значно зміцнилися: для порівняння, у січні-червні 2013 і 2014 рр. обсяг капітальних інвестицій, освоєних у м. Києві, становив 24,7 та 30,0 % відповідно, у той же час обсяг прямих іноземних інвестицій, сконцентрованих у м. Києві, майже не змінився і становив на 1 липня 2013 р. 49,1 %, а на 1 липня 2014 р. – 50,0 %, що говорить про те, що для іноземних інвесторів чинник «близькість до центральних органів влади» є основним при прийнятті рішень про здійснення інвестування.  

 

4. Низька ефективність інструментів стимулювання інвестиційної активності в регіонах. До інструментів, за допомогою яких можна впливати на інвестиційну діяльність у регіонах, належать Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 р., регіональні стратегії, Державний фонд регіонального розвитку, державне замовлення, державно-приватне партнерство.

 

Водночас, Державна стратегія регіонального розвитку не містить розділу щодо необхідності акумулювання інвестицій на рівні регіонів, відповідно, відсутні й стратегічні цілі щодо нарощування інвестиційного потенціалу. З Державного фонду регіонального розвитку мають фінансуватися капітальні проекти, зокрема, створення інфраструктури (відповідно до ст. 24-1 Бюджетного кодексу України), однак, за даними Мінрегіону, поки що фінансуються поточні видатки – ремонт обладнання та реконструкція будівель[2].

 

Одним із порівняно нових інструментів активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів є державно-приватне партнерство. За даними центральних та місцевих органів виконавчої влади, в Україні станом на кінець 2014 р. на засадах державно-приватного партнерства реалізувалося 243 проекти (210 договорів концесії, 33 договори про спільну діяльність). Місцевими органами виконавчої влади визначено 321 об’єкт комунальної власності, щодо яких планується реалізовувати проекти із застосуванням механізму державно-приватного партнерства в різних сферах господарської діяльності[3], зокрема у будівництві шляхів сполучення, постачанні електроенергії, постачанні води, переробці відходів, управління туристичними об’єктами та ін. Вочевидь, найпоширенішою формою співробітництва між державним та приватним секторами залишається концесія. Для порівняння, у світовій практиці класифікації моделей державно-приватного партнерства прийнято виділяти такі їх форми:

-  контракти як адміністративний договір між органом місцевого самоврядування та приватним партнером на здійснення суспільно необхідних видів діяльності;

- оренда, яка в залежності від визначених договором умов може передбачати викуп державного або муніципального (комунального) майна;

- концесія, яка передбачає надання державою права приватному партнеру протягом певного часу виконувати обумовлені договором функції і наділяє його відповідними повноваженнями для забезпечення ефективного функціонування об’єкта концесії; концесія завжди передбачає повернення предмета договору державному партнеру, а право власності на вироблену продукцію залишається за приватним партнером;

- угоди про розподіл продукції, які є подібними до концесійних договорів, однак, на відміну від них, передбачають розподіл виробленої концесіонером продукції між державним та приватним партнером;

- договори про спільну діяльність, у рамках яких держава бере постійну участь в адміністративно-господарській та інвестиційній діяльності створеного спільного підприємства залежно від частки в статутному або акціонерному капіталі[4].

 

5. Відсутність ініціатив органів місцевого самоврядування щодо стимулювання інвестиційної активності. На даний момент діяльність місцевих органів виконавчої влади та місцевих рад із залучення інвесторів обмежується представленням інвестиційних пропозицій на власних сайтах. Головними чинниками, що впливають на формування уподобань інвесторів, є розвиненість інфраструктури, швидкість обороту капіталу, доходи населення, економічний потенціал, рівень прибутковості підприємств. Однак, якщо регіон може виявитися привабливим з погляду сприятливої ринкової кон’юнктури, високого рівня попиту та розвиненої інфраструктури, то з погляду рівня конкуренції, низьких доходів населення, відсутності привабливих/дешевих об’єктів для інвестування цей регіон часто стає непривабливим для інвестора. У цьому аспекті слід відзначити низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості регіонів.

 

Поточний процес об’єднання територіальних громад повинен сприяти формуванню інвестиційної ініціативи таких громад, оскільки громади стають організаційно та економічно спроможними запроваджувати і фінансувати великі капітальні проекти, і у них з’являється додатковий ресурс у вигляді коштів бюджету та можливості надання в оренду земельних ділянок. Тому вже від ініціативності місцевих рад об’єднаних громад залежить здатність акумулювати ресурси, приваблювати потенційних інвесторів та залучати інвестиції. Важливим є також ініціювання проведення місцевими радами різних економічних та інвестиційних форумів, на яких укладається низка угод між вітчизняними підприємствами даного регіону та зарубіжними інвесторами, зокрема, міжнародних економічних/інвестиційних форумів у м. Києві, Львові, Харкові[5], Новій Каховці[6] та ін., а також спеціалізованих галузевих виставок-ярмарків на зразок «Агропорту»[7].

 

6. Незадовільний рівень розвитку інфраструктури, у першу чергу, дорожньої та супутньої. Стан автомобільних доріг Україні є незадовільним. За експертними оцінками, за якістю автомобільних доріг Україна посідає 137 місце в світі з 144[8]. У звіті про глобальну конкурентоспроможність, підготовленому експертами Світового економічного форуму, якість українських доріг оцінили в 2,3 балу із 7 можливих. Низька якість дорожнього покриття, недостатня кількість зручних транспортних розв’язок, відсутність зручного транспортного доступу до малих населених пунктів перешкоджають залученню населених пунктів до активної економічної діяльності. До цієї проблеми слід додати відсутність необхідної кількості об’єктів супутньої дорожньої інфраструктури та логістичних центрів. За оцінками, близько 50 тис. км автодоріг потребують капітального ремонту[9]. У поточному 2015 р. на відновлення доріг виділено 20 млн грн, з них 17 млн грн виділено на погашення кредитів, а 3 млн грн – на експлуатацію всіх доріг, що знаходяться в управлінні «Укравтодору». Однак, обсяг цих кошів є недостатнім для проведення капітального ремонту доріг. 

 

Проблема залучення інвестицій залишається нагальною у поточному кризовому періоді і потребує оперативного реагування органів влади. Зокрема, на Міжнародній конференції на підтримку України 28 квітня 2015 р. перспективними галузями для інвестування в Україну були названі сільське господарство, інформаційні технології, енергетика (енергомодернізація та використання енергоощадних технологій), авіація, космічні технології, аутсорсинг інформаційних розробок[10].

 

Так само, у поточному році внесено низку змін до чинних законодавчих актів, які стосуються покращення інвестиційного клімату та відновлення позитивної інвестиційної динаміки. Зокрема, ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері державних закупівель щодо приведення їх у відповідність із міжнародними стандартами та вжиття заходів з подолання корупції»[11]. Цим законом спрощено участь у процедурах закупівлі товарів та послуг, підвищено граничну межу вартості робіт та послуг, а також врегульовано питання закупівлі послуг з централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення. Це дозволить місцевим органам виконавчої влади використовувати можливості закупівлі товарів та послуг і залучати інвестиції під дані проекти. 

 

Позитивним у сенсі покращення інвестиційного клімату та приведення правил діяльності інвесторів у відповідність з прийнятими у більшості країн ЄС є ухвалення законів України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо державних інвестиційних проектів»[12] та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів»[13], які унормовують діяльність публічних акціонерних товариств та створюють прозору й ефективну систему управління державними інвестиціями.

 

Розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України про акціонерні товариства (щодо виплати дивідендів акціонерним товариством)»[14], яким запроваджуються міжнародні стандарти визначення кворуму загальних зборів акціонерних товариств, у тому числі тих, де частка держави складає 50 і більше відсотків простих акцій. Тим самим зменшується вплив підприємств-монополістів-мажоритарних власників акцій на ухвалення рішень щодо розподілу прибутку, підвищується прозорість акціонування, що має позначитися і на інвестиційному кліматі у регіонах в цілому.

 

Можна вважати, що такими заходами певною мірою удосконалено механізми інвестування. Однак, реалізація інвестиційної політики у регіонах полягає у використанні різноманітних інструментів залучення інвестицій, використання державних замовлень і розміщення їх на конкурсній основі, оптимізації структури державних інвестицій, надання державних гарантій іноземним інвесторам, акумулювання обмеженого обсягу державних інвестицій лише для програм, визначених як пріоритетні. На рівні регіонів інвестиційна політика місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування залежить від узгодженості стратегічних цілей розвитку з інвестиційними, у вжитті заходів місцевими органами щодо удосконалення процесу залучення інвестицій та покращення інвестиційного клімату. Удосконалення інвестиційних процесів на рівні регіону залежить від спільних зусиль органів влади та місцевого самоврядування, бізнес-одиниць та громадськості.

 

Рекомендації. З метою відновлення динаміки інвестиційної діяльності у регіонах, залучення інвестицій, використання наявного внутрішнього інвестиційного потенціалу та підвищення інвестиційної привабливості регіонів необхідно вжити низку заходів.

 

1. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України під час реалізації Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року[15] (виконання заходу «Розроблення інвестиційних програм (проектів) регіонального розвитку на основі планів заходів з реалізації регіональних стратегій розвитку на 2015‑2017 роки») передбачити необхідність формування інвестиційних стратегій на рівні регіонів України з метою створення об’єктивної картини потреб підприємств регіону в інвестиційних ресурсах. Інвестиційна стратегія повинна включати пріоритетні сфери та галузі інвестування, механізм надання пільг потенційним інвесторам, необхідність формування інвестиційного паспорту (портрету, атласу) регіону; повинна визначати процедуру надання державою послуг з підвищення кваліфікації фахівців у сфері інвестування, передбачати укладання угод між інвесторами та органами влади на основі механізму державно-приватного партнерства; передбачати проведення тренінгів для фахівців місцевих органів виконавчої влади щодо розробки інвестиційного паспорту регіону. Інвестиційна стратегія має бути узгоджена з перспективними планами об’єднання громад, залежно від наявних ресурсів та можливостей.

 

2. Міністерству фінансів України ініціювати внесення змін до ст. 24-1 Бюджетного кодексу України стосовно унормування необхідності фінансування з Державного фонду регіонального розвитку винятково капітальних проектів – тих, які сприятимуть розвитку господарства регіонів: проектів у будівництві, розвитку виробничої, енергетичної, транспортної та житлової інфраструктури.

 

3. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України з метою посилення державної підтримки розвитку індустріальних парків як вагомого інструменту залучення інвестицій у регіони ініціювати внесення змін і доповнень до ст. 34 Закону України «Про індустріальні парки»[16] та ст. 71 Бюджетного кодексу України[17] стосовно унормування необхідності спрямування на створення індустріального парку у регіоні до 10 % обсягу бюджету розвитку обласного бюджету.

 

4. Міністерству інфраструктури України оновити та подати українською і англійською мовами інформацію про інфраструктурні проекти[18], які реалізуються у регіонах України, з метою залучення інвесторів, у т.ч. іноземних, до фінансування цих проектів, а місцевим органам виконавчої влади надавати пропозиції Міністерству інфраструктури України для подальшого формування переліку цих проектів та його оновлення.   

 

5. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України з метою розширення можливостей для приватних підприємців щодо участі у проектах, які здійснюються на засадах державно-приватного партнерства, ініціювати внесення змін і доповнень до наступних нормативно-правових актів чи проектів:

-  ст. 5 Закону України «Про державно-приватне партнерство»[19], проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар’єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)»[20] (який стосується законів України про концесію, про угоди про розподіл продукції, про здійснення державних закупівель[21], про особливості здійснення закупівель[22]) у частині доповнення чинних моделей здійснення державно-приватного партнерства – концесія і договір про спільну діяльність – іншими, що позитивно зарекомендували себе у світовій практиці, зокрема, угодою про розподіл продукції та управління майном;

- до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про угоди про розподіл продукції»[23] стосовно того, що сторонами угоди про розподіл продукції виступають інвестор (інвестори) і держава в особі Кабінету Міністрів України та/або місцевих органів виконавчої влади.

 

6. Місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з метою активного пропагування природо-ресурсного та економічного потенціалу територій та його використання:

- надавати організаційну допомогу (пошук приміщення, інформаційне та комунікативне забезпечення) громадським організаціям у проведенні опитувань керівників компаній з метою виявлення їх інвестиційних уподобань;

- розміщувати на власних інтернет-сторінках інформацію про здійснювані державні закупівлі з метою залучення до участі у тендерах якомога більшого числа учасників з різних регіонів;              

- створювати при місцевих органах виконавчої влади ради з питань залучення іноземних інвестицій, які займатимуться питаннями розгляду інвестиційних проектів та ухвалюватимуть рішення про початок їх впровадження, будуть враховувати кредитоспроможність інвестора, щоб зменшити імовірність настання ризиків та забезпечити доведення інвестиційного проекту до реалізації;

- брати участь у проведенні інвестиційних ярмарків та форумів на місцевому рівні, організовувати використання вільних площ для проведення виставок-ярмарків (залів аеропортів, виставкових центрів та ін.); 

- сприяти інвестиційній активності малих підприємств за рахунок ініціювання та організаційного забезпечення створення елементів ринкової інфраструктури (консалтингових груп, аудиторських фірм, маркетингових компаній) у регіонах;

- ініціювати перед Кабінетом Міністрів України створення на території регіону індустріальних та технологічних парків, територіальних науково-промислових комплексів як форми інтеграції науки з промисловістю, формування інвестиційних кластерів та інвестиційних майданчиків з відповідним техніко-економічним обгрунтуванням необхідності таких інноваційних структур у регіоні, на яких апробовувати бізнес-ідеї щодо залучення інвестицій. У першу чергу такі інноваційні структури мають опікуватися питаннями розвитку інформаційних технологій та реформування сфери постачання енергетичних ресурсів; 

- ініціювати перед Кабінетом Міністрів України питання реалізації та проведення на території регіону проектів-заходів (на зразок масштабних спортивних змагань, культурних заходів, фестивалів), які здатні надати імпульс розвитку господарства регіонів і стати точками зростання для економіки регіонів через залучення коштів інвесторів.

 

7. Комітету з питань податкової та митної політики Верховної Ради України прискорити підготовку висновків до проектів законів України про внесення змін до Податкового кодексу України щодо розвитку вітчизняного виробництва шляхом стимулювання залучення інвестицій у реальний сектор економіки через індустріальні парки[24] та про внесення змін до Митного кодексу України щодо розвитку вітчизняного виробництва шляхом стимулювання залучення інвестицій у реальний сектор економіки через індустріальні парки[25], у яких передбачити унормування необхідності враховувати пропозиції від органів місцевого самоврядування регіонального рівня щодо створення індустріальних парків на території регіону (з метою сприяння створенню у регіонах високотехнологічного інтелектуальномісткого бізнесу та нових виробництв, формування стимулів для припливу інвестицій в регіони, посилення конкурентоспроможності регіональних виробництв).

 

8. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України розробити і подати на затвердження Кабінету Міністрів України Інвестиційну стратегію держави та регіонів з метою отримання інвестиційних ресурсів на розвиток галузей та залучення іноземних інвесторів. У такій стратегії визначити перелік ключових сфер інвестування в Україні: енергетичний сектор, хімічна промисловість, сільське господарство, виробнича, енергетична та соціальна інфраструктура, модернізація житлово-комунального господарства.

 

Відділ регіональної політики

(О.В. Шевченко)

№ 27, Серія «Регіональний розвиток»