"Проблеми захисту енергетичної інфраструктури в умовах гібридної війни". Аналітична записка

Забезпечення сталого функціонування енергетичної інфраструктури не є новим завданням для української держави, однак розв’язання у 2014 р. Російської Федерацією (Росією) війни проти України та проблеми, які вона породила, визначили необхідність розширення розуміння «енергетичного виміру» війни. Події 2013-2015 рр. вимагають включення в аналіз загроз національній безпеці не тільки силових методів та інструментів нанесення поразки противнику, але й урахування невійськових методів ведення війни[1].

 

Події в енергетичній сфері України, що розпочались з моменту силового захоплення адміністративних будівель в Автономній Республіці Крим (Крим),  слід розглядати як новий етап розв’язаної Росією «гібридної війни» проти України.

 

Детальний огляд випадків пошкодження енергетичної інфраструктури, наведених у засобах масової комунікації та відкритої інформації органів державної влади, всебічний аналіз зібраної інформації, дозволив  визначити ряд найбільш резонансних та одночасно типових випадків суттєвого порушення функціонування системи енергопостачання на території окремих районів Донецької та Луганської областей у 2014-205 рр. та у Криму (Таблиця 1).

 

Таблиця 1

Типові випадки зловмисних дій проти енергетичної інфраструктури

 

Наведені випадки цілеспрямованих дій проти енергетичної інфраструктури вимагають урахування енергетичного виміру при формуванні оборонної політики країни та уточнення завдань воєнної організації держави щодо реагування на можливість застосування такого інструментарію агресором.

 

Для прикладу, у Криму Росія оперативно та цілеспрямовано захопила критичні об’єкти енергетичної інфраструктури, які забезпечують енергопостачання півострова. Передусім було захоплено операційний контроль над енергетичними компаніями, з подальшим наданням розпоряджень центральних офісів щодо перепідпорядкування всіх об’єктів[7].

 

При цьому було здійснено фізичне захоплення критичних об’єктів, навіть за межами Криму. Так, була захоплена також газокомпресорна станція на території Херсонської області, яка забезпечує подачу газу із шельфового родовища газу в Азовському морі (Стрілкове) на територію Криму. Захоплені бурильні установки та газопроводи, що забезпечують видобування та подачу газу із Одеського родовища Чорного моря[8], яке знаходиться на шельфі України менш ніж в 100 кілометрах від українського берегу, тоді як до найближчої берегової точки Криму понад 150 км. Захоплені активи не руйнувались збройними формуваннями, а використовувались для забезпечення енергопостачання окупованої території, у терміновому порядку включеної у склад Росії.

 

Україна ж дуже пасивно реагувала на терористичні акти, адже саме так мало б бути розцінено захоплення будівлі парламенту та уряду Автономної Республіки Крим 27 лютого 2014 р. Наступного дня розпочалось блокування військових підрозділів та прикордонних кораблів, проте перепідпорядкування компаній, зокрема Чорноморнафтогаз розпочалося лише з 4 березня 2014 р.^[9]. 13 березня 2014 р. самопроголошена нова влада Криму захопила бурові вишки та родовища на шельфі Чорного моря[10].

 

Дана ситуація відображає відсутність усвідомленої важливості енергетичної інфраструктури для національної безпеки та заздалегідь підготовлено плану реагування загроз, адже протягом двох тижнів Україна не змогла зреагувати на акт тероризму як на рівні правоохоронних органів, так і на рівні Збройних Сил України. Відсутність «енергетичного виміру» забезпечення обороноздатності країни продемонстровано також фактом захоплення газокомпресорної станції у селищі Стрілкове. Підрозділи української армії, які 6 березня 2014 р. розмістивши свої блок пости у даному регіоні[11], не взяли під захист компресорну станції та дозволили російському десанту 15 березня 2014 р. захопити цей важливий елемент енергетичної інфраструктури[12].

 

Події на Донбасі, на доповнення до цього, розкрили додаткову специфіку  дій у сфері пошкодження критичної інфраструктури. Поряд із захопленням об’єктів енергетики, відбувалось руйнування інфраструктури внаслідок як бойових дій, так і цілеспрямованого вивозу устаткування окремих підприємств до Росії та відвертого грабіжництва[13]. Очевидно, що відмова Росії розглядати окуповану територію як свою, формувала відсутність інтересу до збереження інфраструктури даної території.

 

Важливість проведення диверсійної роботи була окремо відзначена Росією шляхом відновлення спеціальних інженерно-диверсійних підрозділів. У 2015 р., на базі інженерно-саперної бригади російської армії був створений «1-й штурмовий інженерно-саперний батальйон». За словами начальника Інженерних військ Росії, ідея створення такого підрозділу виходить з досвіду Великої вітчизняної війни, коли у складі інженерних військ було біля 20 таких бригад спеціального призначення, завданням яких було проривати оборону та знищувати укріплені об’єкти[14].

 

Невдовзі окремий штурмовий батальйон для проведення розвідувально-диверсійних дій та захоплення стратегічних об’єктів України був створений бойовиками на території окупованого Дебальцево[15]. Диверсійні групи, завданням яких було пошкодження інфраструктури, намагались діяти у різних областях України[16].

 

У загальному випадку, опираючись на проведений аналіз випадків пошкодження функціонування критичної енергетичної інфраструктури, зловмисні дії можна розділити на дві основні групи, з огляду на цілі суб’єкта «зловмисної дії»:

-      дії без цільового наміру, де порушення функціонування інфраструктури є своєрідним «побічним» наслідком діяльності спрямованої на виконання інших завдань. Так, на наш погляд переважна більшість руйнувань енергетичної інфраструктури на сході України була спричинена неточністю обстрілів при веденні бойових дій. До цієї групи також доцільно віднести розукомплектування окремих елементів інфраструктури з метою отримання доходу від їх продажу (металолом);

-      цілеспрямовані дії суб’єкта спрямовані на порушення спроможності енергетичної інфраструктури виконувати свої функції, які, у свою чергу, розділимо за ступенем руйнівного впливу:

-      фізичне захоплення об’єктів[17];

-      припинення функціонування об’єктів[18];

-      фізичне знищення об’єкта[19];

-      перешкоджання відновлення енергетичної інфраструктури[20].

 

Висновки та пропозиції

На основі проведено аналізу, логічним вбачається формування вимоги щодо побудови дворівневої системи захисту критичної інфраструктури, а саме: системи аналізу ризиків й зниження рівня можливих загроз та системи реагування на можливе припинення виконання своїх функцій критичною енергетичною інфраструктурою.

 

«Дії без цільового наміру» у даному випадку можна поєднати із помилками, аваріями, природними явищами і фактично сформувати одну групу загроз, досвід реагування на які має система цивільного захисту. Інструментами запобігання виникнення криз можуть виступати  інженю-технічні та охоронні заходи, реалізовані в рамках системи захисту сформованої для мирного часу.

 

Однак при цьому ціллю системи захисту критичної енергетичної інфраструктури має стати гарантування спроможності інфраструктури виконувати передбачені функції (надавати послуги), а не запобігання шкоди населенню та довкіллю від настання надзвичайних ситуацій, що є головним завданням системи цивільного захисту.

 

Для «цілеспрямованих дій», спрямованих на пошкодження функціонування енергетичної інфраструктури, необхідно формування проактивної системи захисту, яка може забезпечити «проектування» загроз з боку можливих суб’єктів таких дій та планування запобігання їх реалізації.

 

Дана задача вирішується через запровадження системи «планування превентивних дій», яка міститиме у собі заходи спрямовані на зниження загроз функціонуванню критичної інфраструктури. Фактично йдеться про запровадження процедури оцінювання ризиків формування кризових ситуацій як на рівні держави, так й операторів інфраструктури та здійснення заходів недопущення їх реалізації. Суттєвим аспектом такої системи є потенційний високий рівень ризику цілеспрямованих зловмисних дій, що потребуватиме обміну чутливою інформацією між органами державної влади та операторами інфраструктури та зумовлюватиме ускладнення системи та організації захисту.

 

Іншою складовою системи захисту критичної інфраструктури є «план реагування», який визначає заходи, які мають бути здійснені для ліквідації (пом’якшення) впливу порушення функціонування критичної енергетичної інфраструктури. Фактично, ідеться про підготовку сценаріїв, засобів та механізмів реагування на випадок припинення функціонування, окремих об’єктів критичної інфраструктури.

 

З точки зору визначення можливих інструментів обмеження ефективності  використання «енергетичного чинника» ведення війни, аналіз подій у сфері функціонування енергетики України під час війни у 2014‑2015 рр. дозволяє виділити ряд інструментів:

-      застосування «плану реагування», тобто застосування правоохоронних та збройних сил у наперед визначених заходах попередження захоплення та захисту критичної енергетичної інфраструктури при досягненні визначеного рівня  загроз (терористичних актів);

-      проведення роз’яснювальної роботи із населенням, збройними та правоохоронними силами щодо важливості забезпечення функціонування критичної енергетичної інфраструктури;

-      запровадження додаткових організаційно-технічних заходів захисту критичної інфраструктури від випадкових пошкоджень;

-      формування системи комунікацій між ворогуючими сторонами, із залученням представників конфлікту та незацікавленої сторони [21];

-      встановлення тимчасового локального перемир’я між ворогуючими сторонами (для проведення робіт з відновлення систем електро-, газо-, , та водопостачання)[22];

-      уникнення розміщення воєнних формувань (центрів управління) на території чи поблизу критичної енергетичної інфраструктури[23];

-      координація захисту енергетичної інфраструктури у місцях бойових зіткнень між збройними силами та правоохоронними органами, з метою недопущення мародерства[24].

 

У той же час загальна ефективність дій із захисту енергетичної інфраструктури буде залежатиме від ефективності роботи системи захисту енергетичної інфраструктури для мирного часу.  У частині енергетики, вимоги до такої системи відображені у Регулюванні ЄС №994/2010 щодо заходів забезпечення безпеки газопостачання[25], яка вимагає від національних урядів розробити «План попередження криз» (Preventive Action Plan) та «План реагування на кризи» (Emergency Plan) у сфері газопостачання.

 

Проведений аналіз подій в енергетичній сфері та випадків порушення енергетичної інфраструктури свідчить про необхідність уточнення державної політики забезпечення енергетичної безпеки. Теж саме стосується удосконалення оборонної політики, зокрема щодо підвищення обізнаності силових структур у питаннях енергетичної безпеки та їх ролі в забезпеченні захисту критичної енергетичної інфраструктури.

 

Діюча система захисту енергетичної інфраструктури, побудована у парадигмі функціонування енергетики «мирного» часу, потребує перебудови та виходити з необхідності включення загроз, які раніше не розглядались. На Запорізькій АЕС, проте через близьке розташування станції до зони боїв, до основних напрямів посилення захисту пропонувалось віднести заходи  забезпечення протиповітряної оборони і захисту від танкових проривів[26]. Окремі зміни були щодо підвищеного фізичного захисту на атомних електростанціях України внесені до «проектної загрози»[27].

 

Удосконалення системи захисту критичної енергетичної інфраструктури, потребують свого відображення у всій системі державного управління. Дане завдання можливо врегулювати шляхом запровадження окремого документу, який визначить загальні підходи та механізми забезпечення захисту критичної енергетичної інфраструктури. Саме таким документом, який формує засади системи захисту критичної інфраструктури, виступає «Зелена книга із захисту критичної інфраструктури», концептуальні положення якої розроблені Національним інститутом стратегічних досліджень.

 

Одним із критичних заходів загальної системи захисту критичної енергетичної інфраструктури має стати розробка планів «превентивного упередження» та «реагування» на випадок реалізації загроз сталому функціонування енергетичної інфраструктури. На даний час, до моменту розроблення спеціального законодавства, зазначені заходи можна реалізувати в рамках мобілізаційних зобов’язань суб’єктам господарювання в рамках виконання вимог Закону України «Про функціонування паливно-енергетичного комплексу в особливий період» від 2 листопада 2006 р. № 307‑V.

 

Відділ енергетичної та техногенної безпеки

(О.М. Суходоля)

№ 23, Серія «Національна безпека»