"Міжнародний досвід боротьби з корупцією в секторі безпеки: висновки для України". Аналітична записка

Поділитися:

 

Анотація

У записці розглянуто особливості боротьби з корупцією в секторі безпеки, досліджено міжнародні правові акти у цій сфері. Виокремлено комплекс принципів протидії корупції в секторі безпеки, а також проведено аналіз деяких міжнародних антикорупційних практик у силовому блоці. Зроблено висновки та розроблено пропозиції щодо застосування в Україні міжнародного досвіду боротьби з корупцією в секторі безпеки. Записка розрахована на фахівців у галузі нормотворчої та антикорупційної діяльності, державної безпеки і правоохоронних аспектів національної безпеки.

 

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ В СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ: ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Запобігання та протидія корупції залишається однією з найгостріших проблем сучасного етапу українського державотворення. Як свідчать дані Transparency International, Україна із 26 балами (зі 100 можливих) перебуває на 142 місці (із 175 країн) за Індексом ТI. Ми залишаємося однією з найбільш корумпованих держав світу і знаходимося на одному щаблі з Угандою та Коморськими островами[1]. 


Довідково: Transparency International – міжнародна неурядова організація, яка займається дослідженням рівня корупції у країнах світу та боротьбою з нею. Як глобальний антикорупційний міжнародний рух була заснована в 1933 р. у Берліні колишнім директором Всесвітнього банку П. Айгеном. Налічує понад 90 національних представництв та працює більше ніж у 100 країнах світу.


Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index) - базується на незалежних опитуваннях, в яких беруть участь міжнародні фінансові та правозахисні експерти, зокрема Світового банку, Freedom House, World Economic Forum, Азійського та Африканського банків розвитку. Індекс є оцінкою від 0 (найвищий рівень корупції) до 100 (відсутність корупції).

 

За нашими оцінками, така ситуація зумовлена, насамперед, малоефективним поступом на шляху руйнування корупційних схем, які стали невід’ємним атрибутом владних інституцій і переходять у «спадщину» від уряду до уряду. Нещодавно прийняті антикорупційні закони заклали фундамент і показали світові намір України рухатися у бік реформ. Але політична воля – це не лише рішучі заклики з високих трибун. Це цілком практичні кроки на виконання нових антикорупційних законів, як то прозорий підбір персоналу нових антикорупційних органів, покарання всіх причетних до корупційних схем, невтручання в роботу борців з корупцією тощо. Саме цього не вистачає Україні аби піднятись у рейтингах Індексу сприйняття корупції[2].

 

Як неодноразово зазначав у своїх виступав Президент України П. Порошенко, «Одним із найголовніших пріоритетів у 2015 році є принципова, послідовна та ефективна боротьба з корупцією. Ця боротьба вкрай важлива для виживання України як держави»[3].

 

Корупція в секторі безпеки є однією з ключових загроз національній безпеці. Адже недоброчесність та корумпованість людей в погонах підривають рівень довіри суспільства і міжнародних інституцій до усього силового блоку України, не дозволяють ефективно забезпечувати безпеку громадян, загрожують демократичному врядуванню та фундаментальним принципам існування держави у сучасному світі, а отже, посилюють внутрішню вразливість держави від впливу потенційних викликів безпеки.

 

Як показує практика, саме державний сектор безпеки є особливо вразливим для різного роду корупційних махінацій внаслідок, перш за все, своєї «закритості» від прямого громадського та парламентського контролю, а також внаслідок обмеженого доступу до інформації щодо життєдіяльності останнього. А тому вкрай важливо, щоб будь-які дії керівників структур сектору безпеки, які є потенційно корупційно небезпечними, були максимально прозорими, прогнозованими, ефективними та адекватними. 


Довідково: за даними Transparency International (2013 р). загальний обсяг корупції у світовому ВПК становить близько 20 млрд. доларів США на рік. Дослідження проводилося протягом 2 років у 82 країнах світу. При цьому, найнижчий рівень корупції у військовій сфері зафіксований у Німеччині та Австралії. Найгірше військові бюджети контролюються у Єгипті, Сирії та Демократичній республіці Конго. Крім того, переважна більшість оборонних кампаній, які займаються експортом озброєння також причетні до корупційної діяльності[4].

 

Аналіз відкритих джерел інформації, що ілюструють стан протидії корупції у секторі безпеки за кордоном, свідчить про наявність достатньо ефективно функціонуючих механізмів, які обмежують корупційні ризики до рівня, на якому вони не становлять серйозної загрози для національної безпеки держави. У сучасних демократичних суспільствах вже започатковано і ефективно функціонує певна система заходів боротьби з корупцією у секторі безпеки, яка побудована на невідворотності відповідальності за вчинення будь-яких корупційних злочинів незважаючи на час і персоналії. Для нас особливого значення набуває досвід країн, які, реалізувавши антикорупційні програми, досягли необхідних позитивних результатів і заклали основи сталого суспільно-політичного розвитку (зокрема, й у контексті забезпечення національної безпеки).

 

Проведений аналіз показує, що переважна більшість державних антикорупційних програм розвинутих країн у секторі безпеки ґрунтуються на загальноприйнятих міжнародно-правових документах, які визначають основні підходи щодо боротьби з корупцією. (Див. Додаток 1)

 

В ЄС контроль за реалізацією правових актів у сфері протидії корупції покладено на спеціальний загальноєвропейський орган ЄС – ГРЕКО. 

 

Довідково: GRECO (The Group of States against Corruption - «Група держав проти корупції») – орган Ради Європи з антикорупційного моніторингу. Утворений 01.05.1999 р. Нині об'єднує 49 держав-учасниць (крім членів РЄ, також США, Білорусь та Україна). Головна мета - допомога країнам-учасницям у боротьбі з корупцією. Встановлює антикорупційні стандарти щодо діяльності держави та контролює відповідність практики цим стандартам. Штаб-квартира – Страсбург (Франція).

 

Проведений аналіз міжнародних правових актів з питань антикорупційної боротьби та передових світових практик дозволяє виокремити найважливіший комплекс принципів протидії корупції в секторі безпеки, який має усі підстави бути застосованим в Україні:

 

по-перше: високий патріотизм і професіоналізм керівників сектору безпеки усіх ланок, які виявляються, зокрема, в їхній діяльності виключно в інтересах суспільства, а не окремих олігархічних кланів і в умовах максимально допустимої відкритості;

 

по-друге: прозорість та підзвітність структур сектору безпеки суспільству через вільний доступ громадських організацій до процесу прийняття і виконання управлінських рішень у сфері оборонного (силового) бюджету;

 

третє: реальне забезпечення прав та захисту приватної власності (яка отримана легальним шляхом) як запорука від рейдерських захоплень, незаконних платежів, хабарів тощо;

 

четверте: невідворотність відповідальності за скоєння корупційних дій, незважаючи на час, що минув та персоналії;

 

п’яте: посилений контроль держави і суспільства за діяльністю осіб, що працюють в секторі безпеки і оборони, одним з механізмів якого є  публічне оприлюднення декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру державними службовцями, народними депутатами України та іншими суб’єктами владних повноважень;  

 

Довідково:  прикладом посиленого контролю держави у секторі безпеки в США є прийнятий у 2001 р. «Патріотичний акт» (USA PATRIOT Act,). Повне найменування: Uniting and Strengthening America by Providing Appropriate Tools Required to Intercept and Obstruct Terrorism («Про згуртування та зміцнення Америки шляхом забезпечення необхідними засобами, що потребуються задля припинення і запобігання тероризму»). Цим федеральним законом суттєво розширено повноваження уряду та поліції щодо нагляду за громадянами, прослуховування, електронного спостереження тощо. Крім того, у 2013 р. Президент США Б.Обама закликав громадськість розуміти, що «безпека і особиста інформація не можуть бути відокремлені один від одного на 100 %»[5]. 

 

шосте: необхідність захисту свідків у кримінальних та цивільних справах проти корупціонерів; 

 

Довідково: найважливіші принципи захисту свідків представлені у нормах прийнятої 29.11.1985 р. Генеральною Асамблеєю ООН «Декларації про основні принципи правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою». 

 

сьоме: необхідність профілактики скоєння корупційних діянь, що передбачає цілеспрямовану зміну свідомості керівників сектору безпеки, формування у громадян, які взаємодіють із представниками «силового блоку», загального негативного ставлення і особистого неприйняття корупції.

Удосконалюючи систему протидії корупції в Україні, доцільно враховувати міжнародний досвід боротьби з корупцією в секторі безпеки, який може бути ефективно використаний і в нашій країні.

 

Так, у системі законодавства США немає єдиного федерального закону, який би регламентував застосування антикорупційних механізмів всередині країни, однак відповідні положення містяться у низці нормативно-правових актів, зокрема: Законі про неправдиві звіти (1863 р.); Законі про фондові біржі (1934 р.); Кодексі законів США (1952 р.), розділ 18 глава 63 «Поштове та інші види шахрайства»; Кодексі внутрішніх доходів (1954 р.), Законі про звітність щодо валютних та міжнародних операцій (1970 р.), Законі про іноземну корупційну практику (1977 р.), Акті про етику поведінки державних службовців (1978 р.) тощо.

5 травня 1977 р. було прийнято Закон про корупцію за кордоном (Foreign Corrupt Practices Act) – федеральний закон про боротьбу з корупцією у міжнародній діяльності, який має екстериторіальну дію, тобто його юрисдикція поширюється за територію США[6]. 

 

Довідково: приводом для прийняття цього закону став Уотергейтський скандал (1972 р.) Розслідування виявило не лише незаконне встановлення пристроїв для прослуховування, але й участь великих компаній у підкупі іноземних посадових осіб з метою отримання ділової вигоди. Серед цих компаній опинилися Lockheed corporation, Exxon, Mobil, Phillips Petroleum.

 

17 жовтня 1990 р. було підписано виконавчий наказ Президента США № 12731, у якому він визначив обов’язкові для усіх посадовців загальні принципи етичної поведінки – максимально конкретні юридичні та морально-етичні вимоги, що висуваються як до державних керівників вищої ланки, так і до рядових держслужбовців. У наказі, зокрема, наголошується: «державну службу слід розглядати як таку сферу діяльності, із якої виключені будь-які особисті чи фінансові інтереси, що перешкоджають сумлінному виконанню службового обов’язку»[7].

Визначальною характеристикою антикорупційної політики Сполучених Штатів у секторі безпеки є фактична відсутність імунітетів, які б давали можливість керівникам будь-якого рангу уникати покарання за корупційну діяльність. Відтак, будь-хто після звільнення з посади може бути притягнений до відповідальності, хоча і в особливому порядку. 

 

Довідково: антикорупційним законодавством США за різні види корупції – хабар, кікбекінг (виплата частини незаконних грошей учаснику оборудки) тощо – передбачено штрафи у потрійному розмірі хабара, або тюремне ув’язнення строком від 15 років. Або і перше, і друге одночасно, а при обтяжуючих обставинах – позбавлення волі до 20 років.

 

За висновками болгарських експертів, у боротьбі з корупцією в секторі безпеки необхідно, насамперед:

-        застосовувати комплексний підхід до оцінки корупційних ризиків;

-        чітко визначати пріоритетність завдань;

-        зосереджувати зусилля на антикорупційних заходах.

 

На їхню думку, західні партнери не завжди повністю розуміють місцеві проблеми і досить часто зосереджують увагу лише на закупівлях для оборонного сектору – зоні, що залучає значні дискреційні повноваження. Однак в оборонних інституціях Східної Європи є й інші зони, еквівалентні за своєю прибутковістю і навіть вигідніші, ніж зазначена закупівля, а саме:

-        непомірна інфраструктура;

-        надлишкові системи озброєння та знаряддя;

-        оборонні підприємства, що знаходяться у державній власності або власності Міністерства оборони;

-        призначення на дипломатичні посади або еквівалентні місії за кордоном;

-        залучення військового персоналу до міжнародних миротворчих місій;

-        рекрутинг кадрів оборонного сектору до компаній, що підписали контракти з Міністерством оборони тощо.

 

У випадку з Болгарією проблема корупції в оборонному секторі вирішується комплексно, із частковим залученням досвіду, отриманого під час запровадження ініціативи НАТО з посилення доброчесності. Головний наголос було зроблено на суттєвому посиленні прозорості і підзвітності громадськості, а також використанні надсучасних ефективних практик задля оцінки результатів:

-          оборонне відомство оприлюднило для загального доступу інформацію про структуру сил, плани закупівель для оборонного сектору, кадрову політику, соціальні пільги і дотації тощо;

-          оприлюднювалися не лише урядові документи і плани розвитку збройних сил, але й оборонні програми, бюджети, регулярні звітності про виконання оборонної політики, а також звіти незалежних аудиторських перевірок;

-          прозорість і підзвітність у сфері оборони передбачала якомога широке залучення громадськості, що надавало громадським організаціям можливість висловити свою думку стосовно існуючих оборонних програм, варіантів політики, планів, а також звітів про їхнє виконання.

 

На переконання болгарських фахівців, будь-які спроби посилити доброчесність і подолати корупцію у сфері управління оборонними ресурсами мають здійснюватися в межах єдиної системи доброчесного управління[8].

 

ВИСНОВКИ

    1. Як свідчить міжнародний досвід, дієва антикорупційна стратегія повинна бути логічно вибудуваною цілісною системою, яка складається із взаємозалежних елементів, серед яких, насамперед:

      -          ефективне антикорупційне законодавство;

      -          автономний (незалежний) спеціальний державний орган по боротьбі з корупцією;

      -          сталий економічний розвиток країни;

      -          нетерпимість корупції з боку населення держави, залучення його до участі у реалізації державної антикорупційної політики.

        2. За висновками експертів, в Україні найвищий рівень корупції спостерігається у сферах діяльності, пов’язаних з державними закупівлями, ліцензуванням, квотуванням, бюджетними трансфертами тощо. У зв'язку із цим, особливої актуальності набувають питання постійного антикорупційного моніторингу найуразливіших у цьому плані ділянок сектору безпеки, а також запровадження якісно нової системи рекрутингу кадрів силових структур.

          3. Досвід розвинених країн показує, що антикорупційне законодавство повинно передбачати найсуворіші покарання за корупційні злочини – максимально великі штрафи і терміни ув’язнення, заборону професійної діяльності на майбутнє, позбавлення пенсії та соціальних пільг тощо. При цьому, відповідальність за вчинення корупційних діянь є невідворотною і не має строку давності. Конфіскація коштів та майна, набутих злочинним шляхом, відбувається незалежно від їхнього кінцевого власника.


          4. Максимально широке оприлюднення, прозорість та комп’ютеризація окремих процесів прийняття управлінських рішень у секторі безпеки (насамперед, щодо бюджетного планування, державних закупівель, аудиту, добору, атестації та призначення керівних кадрів) дозволить вивести їх із зони корупційних ризиків, а також позитивно позначиться на загальному іміджі силових структур.

          5. Професійне навчання фахівців (військовослужбовців та службовців) сектору безпеки слід розглядати як обов’язкову передумову поширення в силових структурах ідеології патріотизму, морально-етичної поведінки, несприйняття корупції.

           

          ПРОПОЗИЦІЇ

          Багаторічна практика і особливості застосування у демократичному світі механізмів боротьби з корупцією в секторі безпеки показують, що з метою адаптації позитивного досвіду в цій сфері для України необхідно:

          1.  Беручи до уваги, що на сьогоднішній день в Україні окремим питанням боротьби з корупцією присвячено більш ніж 30 Законів України і майже у 2,5 тис. нормативно-правових актах згадується слово «корупція», постала об’єктивна необхідність ініціювати розробку й ухвалення Антикорупційного кодексу України. Це дозволить найбільш якісно систематизувати національне законодавство у цій сфері правового регулювання, скасувати застарілі норми, а також усунути існуючі розбіжності та протиріччя між приписами чинних нормативно-правових актів.

           

          2.  Розробити й запровадити державну стратегію боротьби з корупцією у секторі безпеки, яка повинна враховувати особливості корупційних проявів у цій сфері правовідносин, передовий світовий досвід, а також рекомендації міжнародних організацій щодо протидії корупції.

           

          Стратегія повинна, насамперед, містити:

          -          ефективні адміністративні механізми розгляду звернень громадян з питань протидії корупції, які передбачатимуть проведення оперативних та об'єктивних перевірок інформації про можливі корупційні прояви у секторі безпеки, прийняття обґрунтованих управлінських рішень та вжиття своєчасних заходів щодо усунення чинників, які сприяли вчиненню виявлених корупційних правопорушень;

          -          чітко визначений порядок взаємодії уповноважених органів і посадових осіб у сфері реалізації державної антикорупційної політики, який максимально враховуватиме розмежування їх функцій та забезпечуватиме відкритість і прозорість їхньої діяльності у цій сфері правовідносин;

          -          посилення громадського контролю за діяльністю посадових осіб органів сектору безпеки;

          -          визначення і законодавче закріплення критеріїв ефективності суб’єктів владних повноважень у секторі безпеки, а також мотиваційної складової їх діяльності, у т.ч. заохочення, покарання тощо;

          -          механізми відшкодування майнової шкоди та збитків, завданих внаслідок вчинення суб'єктами владних повноважень корупційного правопорушення.

            3. Із метою забезпечення реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у тому числі посадовими особами сектору безпеки, внести до Законодавства України такі зміни:

              -      до статті 182 Кримінального процесуального кодексу України, якими:

              1) обмежити застосування такого запобіжного заходу як застава до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні корупційних злочинів, передбачених статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-2, частинами другою, третьою статті 369-2 Кримінального кодексу України;

              2) запровадити обов’язкове документальне підтвердження підозрюваним, обвинуваченим або заставодавцем легальності походження коштів, внесених як застава, застосувавши при цьому диференційований підхід до підтвердження легальності походження цих коштів. Так, якщо сума застави не перевищуватиме розміру валового сукупного річного доходу фізичної особи, оподаткованого податком на додану вартість за мінімальною ставкою, можна обмежитись усними поясненнями щодо походження та джерела одержання внесеної на депозит суду суми. Якщо така сума перевищує розміру валового сукупного річного доходу фізичної особи, оподаткованого податком на додану вартість за мінімальною ставкою, необхідно передбачити обов’язкове документальне підтвердження її легальності обвинуваченим, підозрюваним, іншою особою чи організацією.

               

              Достатнім документальним підтвердженням легальності походження коштів, що вносяться як застава, визначити належним чином завірену копію декларації про доходи за минулий рік, з якої повинно випливати, що внесена сума не перевищує суми всіх видів нарахованих доходів за попередній календарний рік, чи іншого фінансового документа, що свідчить про виплату представленої суми всіх передбачених законом податків та інших виплат.

               

              Вказані положення повинні застосовуватися також і в разі, якщо джерелом коштів, що вноситимуться як застава, виступатимуть треті особи (фізичні або юридичні).

              Доцільно також увести норму, яка передбачала б звернення застави в дохід держави в порядку, встановленому частиною восьмою статті 182 КПК України, у разі відсутності належного підтвердження легальності джерел походження заставлених коштів;

              -      частину п’яту статті 49 Кримінального кодексу України викласти у такій редакції:

              «5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 109-114-1, проти миру та безпеки людства, передбачених статтями 437-439 і частиною першою статті 442, корупційних злочинів, передбачених статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочинів, передбачених статтями 210, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-2, частинами другою, третьою статті 369-2 цього Кодексу»;

                4. При підготовці проекту Закону України «Щодо порядку проведення перевірки на доброчесність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» передбачити запровадження процедури регулярної перевірки на доброчесність та моніторингу способу життя посадових осіб керівної ланки сектору безпеки, зокрема через співставлення їхнього способу життя із задекларованими майном і статками.

                  Довідково: «Планом першочергових заходів з подолання корупції» (затвердженого Розпорядженням КМУ від 2.07.14 р. № 647-р), Мін’юсту було доручено розробити і до 1 жовтня 2014 р. внести в установленому порядку на розгляд КМУ відповідний законопроект. Наразі такий законопроект у Верховній Раді Україні не зареєстрований.

                   

                  Відділ проблем національної безпеки

                  (С.В. Сьомін, С.В. Дрьомов)

                  № 21, Серія «Національна безпека»


                  Додаток 1

                  МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ АКТИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ 

                   

                  Міжнародні антикорупційні акти, прийняті ООН

                   

                  • Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3514 (XXX) від 15.12.1975 р.; 

                  Довідково: один із перших міжнародних документів, яким засуджуються всі види корупції, зокрема хабарництво. Закликає уряди країн вжити на національному рівні всіх необхідних заходів щодо запобігання та протидії корупції.

                  • Керуючі принципи для ефективного виконання Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (1989 р);
                  • Резолюції VIII Конгресу ООН із запобігання злочинності й поводження із правопорушниками «Корупція у сфері державного управління» 1990 р.[9];
                  • Ухвала VIII Конгресу ООН (м. Гавана, 1990 р.) «Практичні заходи боротьби з корупцією»; 

                  Довідково: уряди країн-підписантів зобов’язалися проаналізувати адекватність власного кримінального законодавства, зокрема процесуальні норми, із метою реагування на всі види корупції, а також розробити адміністративні та регулятивні механізми попередження корупції; встановити процедури виявлення, розслідування та засудження корумпованих осіб; розробити правові положення задля конфіскації коштів та майна, набутих в результаті корупції тощо.

                  • Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 12.12.1996 р. (A/RES/51/59) «Боротьба з корупцією»;
                  • Декларація ООН 1996 р. «Про боротьбу з корупцією та хабарництвом в міжнародних комерційних операціях»[10];
                  • Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб 1996 р.;
                  • Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 р.[11];
                  • Конвенція ООН проти корупції, прийнята на 58 сесії Генеральної Асамблеї ООН у жовтні 2003 р.[12]; 

                  Довідково: Конвенція – це антикорупційний документ глобального значення, який визначив пакет стандартів, заходів та правил, які всі країни можуть застосувати задля зміцнення своїх правових норм та режимів державного регулювання у сфері боротьби з корупцією. Вона виступає базисом для приведення національного законодавства кожної держави-учасниці у відповідність із загальновизнаними методами і заходами щодо попередження й протидії корупції[13].  

                  Акти Ради Європи проти корупції

                  • Двадцять принципів боротьби з корупцією (1997 р.);
                  • Кримінальна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (1999 р.);
                  • Цивільна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (1999 р.);
                  • Модельний кодекс поведінки для державних службовців (2000 р.);
                  • Єдині правила протидії корупції при фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній (2003 р.).

                  Документи Європейського Союзу проти корупції

                  • Комюніке Європейської комісії від 28.05.2003 р. «Щодо комплексної політики ЄС з протидії корупції»;
                  • Рамкове рішення Ради ЄС № 568 від 22.07.2003 р. «Про боротьбу з корупцією в приватному секторі».

                  Акти Організації Економічного Співробітництва та Розвитку проти корупції (Антикорупційна мережа для Східної Європи та Центральної Азії

                  • Стамбульський план дій по боротьбі з корупцією Антикорупційної мережі для Східної Європи та Центральної Азії ОЕСР (2003 р.); 

                  Довідково: схвалений представниками урядових делегацій Вірменії, Азербайджану, Грузії, РФ, Таджикистану та України. Основні принципи - розвиток ефективної і прозорої системи державної служби, посилення боротьби з хабарництвом та забезпечення чесності в бізнесі, підтримка активної участі громадськості у реформах.



                  [2] Більш докладно див.: Хмара О. Про що сигналізують Україні нові дані Індексу корупції від Transparency International? // http://apostrophe.com.ua/article/politics/2014-12-04/pro-scho-signalzuy…

                  [3] Більш докладно див.: Офіційне інтернет-представництво Президента України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/

                  [5] Більш докладно див.: Renewing the Patriot Act (HTML). A News Hour with Jim Lehrer. Public Broadcasting Service (July 19, 2005).

                  [6] Закон про корупцію за кордоном (Foreign Corrupt Practices Act). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justice.gov/criminal/fraud/fcpa/docs/fcpa-russia.pdf

                  [7] Більш докладно див.: Executive Order 12731 (Oct. 17, 1990): Principles of Ethical Conduct for Government Officers and Employees. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oge.gov/Laws-and-Regulations/Executive-Orders/Exec-Order-HTM…. - Principles-of-Ethical-Conduct-for-Government-Officers-and-Employees/

                  [8] Тагаєв Т. Протидія корупції в оборонному секторі: основні ризики та виклики // Збірник матеріалів міжнародної конференції «Посилення доброчесності та протидія корупції в оборонному секторі України. 16 травня 2011 р. – К.: НІСД, 47 с.

                  [9] Коррупция в сфере государственного управления // Резолюция A/CONF.144/28/Rev.1 VIII Конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями (г. Гавана, 27 августа – 7 сентября 1990 г.) – [Електронний ресурс] – ACONF144 28 Rev 1 E.pdf.

                  [10] Декларація ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях від 16 грудня 1996 р. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. – К.: Школяр, 1999. – С. 83–87.

                  [11] Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією № ETS173 від 27 січня 1999 р. – [Електронний ресурс] – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_101

                  [12] Конвенція ООН проти корупції, від 31.10.2003 // Верховна Рада України: офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_c16

                  [13] Сінчук О. Конвенція ООН проти корупції: правовий базис запобігання та протидії корупції в Україні / О. Сінчук // Міністерство юстиції України : Офіційний веб-сайт. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/21048