"Формування системи стратегічного планування і прогнозування у сфері національної безпеки України". Аналітична записка



Анотація

В аналітичній записці доводиться необхідність створення єдиної державної системи стратегічного прогнозування і планування у сфері забезпечення національної безпеки України, аналізується поточний стан справ у відповідній галузі та іноземний досвід. Надані пропозиції щодо шляхів удосконалення відповідної нормативно-правової бази та формування методологічного і організаційного забезпечення впровадження системи прогнозування та планування у сфері національної безпеки як на загальнодержавному, так і на відомчому рівнях.

 

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Відповідно до Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26.05.2015 року № 287/2015[1], неефективність системи забезпечення національної безпеки визнано однією з найбільших загроз національній безпеці України. Причинами цього стали, зокрема несформованість сектору безпеки і оборони як цілісного функціонального об’єднання, керованого з єдиного центру; недостатність ресурсного забезпечення, неефективне використання ресурсів у секторі безпеки і оборони тощо.

 

Серед пріоритетних завдань держави щодо усунення цієї загрози визначено, зокрема, необхідність удосконалення державної системи стратегічного планування, створення єдиної системи моніторингу, аналізу, прогнозування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони. Її метою є своєчасне виявлення і запобігання загрозам національній безпеці, визначення порядку дій у кризових ситуаціях у межах єдиного комплексу заходів політичного, воєнного, економічного, інформаційного та іншого характеру.

 

Вжиття відповідних комплексних змін у системі забезпечення національної безпеки передбачене також і Указом Президента України від 5 січня 2015 року № 5 «Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» [2]. Зокрема, одними з найважливіших заходів держави щодо реформування системи забезпечення національної безпеки визначені: оновлення доктринальних та концептуальних підходів до забезпечення національної безпеки, функціональна оптимізація, створення ефективної державної системи кризового реагування.

 

Необхідність формування системи прогнозування та планування у сфері національної безпеки обумовлена також комплексним характером сучасних загроз і докорінними змінами безпекового середовища. Безліч нових проблем, з якими стикаються особа, суспільство і держава, вимагають прийняття спільних узгоджених рішень на основі постійної оперативної взаємодії і чіткої координації зусиль.

 

Вирішення цієї проблеми дозволить забезпечити:

своєчасне і адекватне реагування на реальні та потенційні загрози національній безпеці;

узгодження програм реформування та розвитку органів сектору безпеки і оборони та оборонної промисловості за єдиним задумом;

максимально ефективне використання спроможностей і ресурсів суб’єктів сектору безпеки і оборони щодо захисту національних цінностей і реалізації національних інтересів;

ефективну координацію дій органів і сил сектору безпеки і оборони та функціонування єдиної системи ситуаційних центрів;

раціональний розподіл фінансових і матеріально-технічних ресурсів, необхідних для ефективного функціонування органів сектору безпеки і оборони та оборонної промисловості.

 

Формування системи прогнозування та планування у сфері національної безпеки потребує вдосконалення нормативно-правової бази і організаційного забезпечення як на загальнодержавному, так і на відомчому рівнях.

 

Підходи до планування розвитку системи забезпечення національної безпеки України, як і її ключового елементу – сектору безпеки і оборони, на сьогодні є багато у чому застарілими і реалізуються непослідовно. Це обумовлено, зокрема тим, що відповідні процеси регулюються нині низкою нормативних документів, які не формують цілісної системи стратегічного прогнозування та планування і недостатньо пов’язані з бюджетним процесом.

 

Нині правове регулювання у даній сфері здійснюється відповідно до Законів України «Про основи національної безпеки»[3], «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» та «Про державні цільові програми» та низки постанов Кабінету Міністрів України.

 

При цьому в останніх двох законах та відповідних нормативно-правових документах Кабінету Міністрів України порядок прогнозування, планування та розробки державних цільових програм у сфері національної безпеки не визначено. Не визначені також роль і місце Ради національної безпеки і оборони у цих процесах. 

 

У той же час, завдання, принципи, зміст і порядок планування у галузі оборони та координації дій органів державної влади в цій сфері були законодавчо унормовані ще у 2004 році, коли набув чинності Закон України «Про організацію оборонного планування»[4].

 

Як зазначали експерти, зі створенням у 2004 році національної системи оборонного планування процес розвитку Збройних Сил України набув певної системності. Заходи розбудови національного війська певною мірою кореспондувалися з ресурсними можливостями держави. Водночас, при створенні системи оборонного планування не вдалося уникнути окремих помилок, що знижують її ефективність. Зокрема, система виявилася неготовою до швидкоплинних змін воєнно-стратегічної обстановки навколо України[5].

 

З огляду на необхідність вирішення зазначених проблем, був розроблений проект нової редакції Закону «Про організацію оборонного планування», прийнятий Верховною Радою України 2 червня поточного року. На думку його авторів, прийняття нової редакції Закону «Про організацію оборонного планування» сприятиме закріпленню впровадження програмно-цільового методу в практику оборонного, в тому числі бюджетного, планування із застосуванням методу, орієнтованого на можливості.

 

Такий підхід використовується у процесі оборонного планування розвинених країн, зокрема США, Канади, Австралії та НАТО. Під терміном «можливості» при розробці оборонних планів, наприклад, Австралії розуміють досягнення бажаного ефекту в певному середовищі протягом конкретного періоду часу і підтримання цього ефекту протягом встановленого періоду часу[6].

 

Ця модель планування спрямована на забезпечення достатності, взаємозв’язку та балансу компонентів безпекового потенціалу (можливостей). При цьому створення можливостей потребує узгодженого розвитку людського і матеріального компонентів, доктрини, структури і підготовки. Такий підхід реалізується через відповідні державні програми[7].

 

Отже, на сьогодні в Україні законодавчо врегульовані процеси  прогнозування та планування лише щодо одного компонента сектору безпеки і оборони, а саме - оборонної сфери. Проте, реалізуючи завдання Стратегії національної безпеки України щодо забезпечення розвитку сектору безпеки і оборони як цілісного функціонального об’єднання, керованого з єдиного центру, виникає необхідність розробки і запровадження єдиної системи прогнозування та планування у сфері забезпечення національної безпеки.

 

 

Ця система повинна охоплювати такі основні процеси:

збір і аналіз інформації за широким спектром сфер національної безпеки;

виявлення і оцінка ризиків і загроз національній безпеці;

оцінка стану функціонування складових сектору безпеки і оборони, а також результатів виконання планів і заходів розвитку за попередній період;

виявлення тенденцій і побудова прогнозів (сценаріїв) розвитку ситуації у безпековій сфері у коротко-, середньо- і довгостроковій перспективі;

розробка документів стратегічного планування, у т.ч. плану розвитку сектору безпеки і оборони, узгодження їх з планами соціально-економічного розвитку держави та бюджетним процесом;

управління ризиками у сфері забезпечення національної безпеки;

періодичне внесення коректив у стратегічні документи і плани держави у сфері забезпечення національної безпеки.

Запровадження такого підходу дозволить більш чітко визначати засади, цілі та основні завдання державної політики у сфері національної безпеки і оборони, пріоритети і напрями розвитку сил безпеки і оборони з урахуванням існуючих загроз та економічних можливостей держави.

 

Базовим принципом планування та прогнозування сфери національної безпеки має стати принцип системності, який означає, що сектор безпеки і оборони України розглядається як єдиний об’єкт прогнозування і планування.

 

Такий плановий підхід сприятиме збалансуванню вимог до структури органів сектору безпеки і оборони, їх чисельності, фінансового та матеріально-технічного забезпечення, пріоритетності завдань розвитку та т.і.

 

На практиці цей процес повинен включати в себе такі основні елементи:

періодичні огляди сектору національної безпеки і оборони, які б визначили та уточнювали цілі національної безпеки, пріоритети політики національної безпеки і шляхи їх реалізації;

організацію взаємодії державних органів, наукових установ та неурядових організацій, у результаті якої буде регулярно здійснюватися  оцінка загроз національній безпеці, прийматися рішення, спрямовані на корегування заходів, розмежування завдань органів національної безпеки, уточнення їх структури і обов’язків щодо реалізації поставлених завдань;

прозорий процес розподілу ресурсів і контролю за їх використанням.

 

Слід зауважити, що на сьогодні певні елементи системи прогнозування та планування у сфері забезпечення національної безпеки перебувають лише на стадії формування. Так, наразі триває робота щодо формування показників (індикаторів) стану національної безпеки (відповідне завдання визначене пп. 7 п. 3 рішення РНБОУ від 06.05.2015, введеного у дію Указом Президента України від 26.05.2015 № 287). Також не завершено створення єдиної системи моніторингу, аналізу, прогнозування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони.

 

Впровадження системи прогнозування та планування у сфері забезпечення національної безпеки потребує формування відповідної законодавчої бази. Зокрема, мають бути внесені взаємоузгоджені доповнення до законів «Про основи національної безпеки України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про державні цільові програми», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» та «Бюджетний кодекс України».

 

Відповідні зміни до законодавства мають бути спрямовані, зокрема, на нормативне визначення та врегулювання таких аспектів, як:

-                 завдання стратегічного прогнозування та планування;

-                 суб’єкти (органи державної влади, їх підрозділи) процесу планування, їх повноваження та порядок взаємодії;

-                 перелік і вимоги до змісту документів планування і прогнозування, які розробляються на загальнодержавному і відомчому рівнях, порядок їх розробки, експертизи, погодження, затвердження, коригування та періодичності перегляду;

-                 заходи, на основі яких визначатимуться результати виконання завдань розвитку сектору безпеки і оборони за попередній період, формулюватимуться та уточнюватимуться цілі, загрози та основні напрямки державної політики у сфері забезпечення національної безпеки; завдання комплексного огляду сектору безпеки і оборони, порядок та строки його проведення;

-                 процес моніторингу і регулярної оцінки стану та загроз національній безпеці, незалежної експертизи документів у сфері забезпечення національної безпеки,  та інформування і подання пропозицій щодо актуалізації документів планування у сфері національної безпеки;

-                 порядок визначення обсягів необхідного фінансування сектору національної безпеки і оборони та узгодження процесу планування його розвитку з процесом бюджетного планування;

-                 місце стратегічного прогнозування та планування у сфері національної безпеки в загальнодержавному процесі стратегічного планування та складання Державного бюджету;

-                 контроль за реалізацією документів стратегічного планування.

 

В основу стратегічного прогнозування і планування у сфері національної безпеки мають бути покладені:

-                 щорічне послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, на якому згідно з Бюджетним кодексом України ґрунтується прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди та проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

-                 Стратегія національної безпеки України, яка відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки», визначена документом, обов’язковим для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.

 

Потрібно забезпечити зв’язок та взаємну відповідність Стратегії національної безпеки та схвалених Кабінетом Міністрів України прогнозів економічного і соціального розвитку України на коротко- та середньостроковий періоди, а також законодавчо визначити порядок контролю і встановити відповідальність за реалізацію заходів, визначених такою Стратегією.

 

Як зазначають експерти, правильний вибір політики запровадження Стратегії національної безпеки дає змогу зосередити зусилля й ресурси на реалізації потенціалу економічного розвитку й тим самим забезпечити ефективний і безпечний розвиток усіх сфер життєдіяльності людини, суспільства й держави[8].

 

Підготовці документів довгострокового планування має передувати проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони, на основі результатів якого та з урахуванням затверджених Кабінетом Міністрів України прогнозних фінансових показників готується Стратегічний бюлетень сектору безпеки та оборони України. Він має схвалюватися рішенням Ради національної безпеки і оборони України та затверджуватися Президентом України за підсумками комплексного огляду. Порядок проведення комплексного огляду та основні вимоги до нього мають бути чітко регламентовані.

 

Потрібно передбачати проведення комплексного огляду (обмеженого в часі) та подальшу організацію довгострокового планування не силами тимчасових робочих груп, як це відбувається нині, а на постійній основі, шляхом моніторингу загроз національній безпеці, розробки можливих прогнозів (сценаріїв) розвитку подій, визначення спроможностей, необхідних для виконання намічених завдань.

Важливим також є забезпечення взаємовідповідності документів довгострокового, середньострокового та короткострокового стратегічного планування у сфері національної безпеки та тісний їх зв’язок із загальнодержавним процесом стратегічного планування і складання Державного бюджету.


Така відповідність може бути забезпечена шляхом розробки порядку періодичного уточнення окремих положень документів середньо- та довгострокового планування з урахуванням щорічних результатів виконання завдань розвитку сил і засобів сектору безпеки і оборони, зміни безпекового середовища та реальних можливостей бюджету.

 

Для цього можна передбачити проведення вибіркових оглядів окремих складових сектору безпеки і оборони України. Тривалість проведення таких оглядів також доцільно обмежити.

Документи стратегічного планування у сфері національної безпеки і оборони мають затверджуватися лише за наявності необхідного фінансового забезпечення.

 

Враховуючи багаторівневий і комплексний характер стратегічного планування і прогнозування у сфері забезпечення національної безпеки, необхідно запровадити належну підготовку та перепідготовку фахівців у цій галузі, а також передбачати створення відповідних структурних підрозділів у кожному суб’єкті стратегічного планування і постійно діючих міжвідомчих робочих груп та залучати до цих процесів представників наукових та науково-дослідних установ.

 

Але головне – це забезпечення виконання стратегічних документів держави, у т.ч. державних програм і стратегічних планів розвитку у сфері забезпечення національної безпеки. Як зазначають експерти, процес змін не закінчується ухваленням стратегічних документів. Без їх ефективного впровадження важливі проблеми так і залишаться не розв’язаними. Тому процес  впровадження слід розглядати як продовження циклу стратегічних змін у напрямку до його кінцевої мети – врегулювання проблем у сфері національної безпеки, що передусім стали причиною для проведення змін[9].

 

Висновки

1.   На сьогодні в Україні відсутня єдина система стратегічного прогнозування і планування у сфері забезпечення національної безпеки, яка б розглядала сектор безпеки і оборони як    цілісний об’єкт прогнозування і планування.

Наразі законодавчо врегульовані питання планування лише одного компоненту цього сектору – сфери оборони. Порядок та принципи прогнозування і планування діяльності інших компонентів нормативно не визначені, відбуваються розрізнено, безсистемно, не пов’язані між собою, а також з бюджетним процесом і з плануванням та реалізацією програм соціально-економічного розвитку держави.

Впровадження єдиної системи стратегічного прогнозування і планування у сфері забезпечення національної безпеки в Україні дозволить забезпечити: своєчасне і адекватне реагування на реальні та потенційні загрози національній безпеці, ефективне використання ресурсів органів і сил сектору безпеки і оборони, взаємозв’язок з іншими видами загальнодержавного планування і прогнозування, відповідність між пріоритетністю завдань у сфері забезпечення національної безпеки і реальними обсягами їх фінансування, що закладаються в проекті Державного бюджету України, відповідність документів стратегічного планування держави стандартам країн ЄС.

2.   Впровадження такої системи потребує удосконалення відповідної законодавчої бази. Стратегічне прогнозування і планування у сфері забезпечення національної безпеки мають відбуватися на основі щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України і Стратегії національної безпеки України, а також  враховувати результати комплексного огляду сектору безпеки і оборони. Процес організації і проведення останнього також має бути нормативно упорядкований.

3.   У ході формування єдиної системи стратегічного прогнозування і планування у сфері національної безпеки і оборони необхідно забезпечити взаємозв’язки між документами довгострокового, середньострокового та короткострокового стратегічного планування у сфері національної безпеки і оборони і їх відповідність загальнодержавним процесам стратегічного планування і складання Державного бюджету. Зокрема, план розвитку сектору безпеки і оборони має затверджуватися лише за наявності необхідного фінансового забезпечення.

4.   На сьогодні певні елементи системи прогнозування та планування у сфері забезпечення національної безпеки перебувають лише на стадії формування. Це стосується, у першу чергу, формування показників (індикаторів) стану національної безпеки та створення єдиної системи моніторингу, аналізу, прогнозування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони.

 

Пропозиції

1.   З метою впровадження єдиної системи стратегічного прогнозування і планування у сфері забезпечення національної безпеки в Україні необхідно внести зміни до таких нормативно-правових актів:

-     в Законі України «Про основи національної безпеки України» визначити:

завдання стратегічного прогнозування та планування у сфері забезпечення національної безпеки;

порядок реалізації та контролю за виконанням заходів, визначених Стратегією національної безпеки;

послідовність дій у межах єдиної системи прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони;

завдання комплексного огляду сектору безпеки і оборони, порядок і строки його проведення;

перелік і вимоги до змісту документів стратегічного планування і прогнозування у сфері забезпечення національної безпеки, які розробляються на загальнодержавному і відомчому рівнях, порядок їх розробки, експертизи, погодження, затвердження, корегування;

-          в Законі України «Про Раду національної безпеки і оборони України» визначити порядок:

процесу моніторингу, аналізу, оцінки стану та загроз національній безпеці;

інформування і подання пропозицій щодо актуалізації документів стратегічного планування у сфері національної безпеки;

контролю реалізації документів стратегічного планування;

незалежної експертизи проектів документів у сфері забезпечення національної безпеки;  

-          в Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» визначити:

суб’єкти (органи, підрозділи) процесу планування;

місце стратегічного прогнозування та планування у сфері забезпечення національної безпеки в загальнодержавному процесі стратегічного планування та складання Державного бюджету;

повноваження суб’єктів стратегічного планування і прогнозування у сфері національної безпеки та порядок взаємодії;

порядок визначення обсягу необхідного фінансування сектору національної безпеки та узгодження планування його розвитку з процесом бюджетного планування;

-          в Бюджетному кодексі України деталізувати норму, за якою Основні напрямки бюджетної політики визначаються відповідно до визначених у щорічному посланні Президента України пріоритетів бюджетної політики, зокрема пропонується:

частину 1 статті 33 Бюджетного кодексу України викласти в редакції: «Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє відповідно до визначених у щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, Стратегії національної безпеки України та виданих на їх виконання актів Президента України, пріоритетів бюджетної політики, а також стратегічних цілей і пріоритетів державної політики у сфері забезпечення національної безпеки проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України».

-          в Законі України «Про державні цільові програми» передбачити порядок розробки і затвердження державних цільових програм у сфері національної безпеки. Відповідні зміни мають бути внесені і до постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 106 «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм».

Доцільно також розробити та затвердити постанову Кабінету Міністрів України щодо затвердження порядку організації стратегічного планування у сфері національної безпеки, яке проводять центральні органи виконавчої влади, що входять до складу сектору безпеки і оборони, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування, інші суб’єкти, визначені законодавством. У постанові слід також визначити механізм та методологію бюджетного фінансування таких планів.

 

2.   Організаційне забезпечення процесу стратегічного планування у сфері забезпечення національної безпеки доцільно формувати таким чином:

На загальнодержавному рівні (Кабінет Міністрі України) на основі завдань і пріоритетів державної політики у сфері забезпечення національної безпеки, визначених у щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України і Стратегії національної безпеки України та з урахуванням пріоритетів бюджетної політики і завдань соціально-економічного розвитку держави, мають розроблятися і затверджуватися коротко-, середньо- і довгострокові документи стратегічного планування, у т.ч. плани розвитку сектору безпеки і оборони як цілісного об’єкту планування.

На рівні державних органів і сил сектору безпеки і оборони мають розроблятися: відомчі стратегії, пропозиції щодо взаємодії з іншими органами і силами сектору безпеки і оборони в межах виконання конкретних  завдань, програми і плани розвитку органів і сил сектору безпеки і оборони.

Таким чином має бути забезпечений гармонійний баланс загальнодержавного та відомчого підходів до формування стратегій розвитку кожного суб’єкта і сектора безпеки і оборони в цілому.

Основні заходи розвитку на плановий і наступні роки та необхідні ресурси для досягнення запланованих показників розвитку сектору безпеки і оборони мають визначатися у Плані розвитку сектору безпеки і оборони. Заходи, заплановані на перший рік, слід визначити максимально точно та детально, а на наступні роки – заплановані заходи мають періодично корегуватися з урахуванням результатів виконання плану попереднього періоду.

Важливим завданням при цьому є забезпечення вчасного виконання планових завдань у повному обсязі. Необхідно мінімізувати можливості перерозподілу фінансових ресурсів у «ручному» режимі внаслідок невиконання планових завдань чи затримок з фінансуванням, оскільки це є підґрунтям для зловживань і корупції та фактично зводить нанівець ефективність будь-якої системи планування.

За результатами виконання положень Плану розвитку сектору безпеки та оборони України має щороку готуватися звіт, у якому, зокрема, має аналізуватися ефективність використання бюджетних коштів. Такий звіт має бути максимально відкритим для громадськості (за виключенням тієї частини інформації, розголошення якої може створити загрозу національній безпеці країни).

У порядку контролю за виконанням планових завдань розвитку сектору безпеки і оборони та оцінки стану національної безпеки у тій чи іншій сфері можна передбачити проведення вибіркових оглядів окремих органів і сил цього сектору, а з певною періодичністю – його комплексного огляду.

 

3.   Для підвищення ефективності стратегічного планування розвитку сектору безпеки і оборони має використовуватися система прогнозування у сфері національної безпеки і оборони, яка надаватиме інформацію про можливі зміни у безпековому середовищі, а також перспективи та результати розвитку сектору безпеки і оборони у майбутньому.

Важливу роль у розвитку системи прогнозування має відіграти запровадження системи показників (індикаторів) стану національної безпеки, що дозволить максимально об’єктивно визначати рейтинг актуальних і потенційних загроз національній безпеці у різних сферах і відповідним чином розподіляти ресурси і спроможності держави на боротьбу з ними.

Важливим елементом у цьому процесі є оцінка стану сектору безпеки і оборони та його окремих компонентів для розробки прогнозних сценаріїв розвитку ситуації і визначення оптимального варіанту.

При цьому необхідно забезпечити комплексний підхід до стратегічного прогнозування, який має враховувати не лише обмежені бюджетні можливості держави станом на певний період, але й перспективи соціально-економічного розвитку країни, різновекторні зовнішні впливи на різні сфери національної безпеки, деструктивну дію загроз у разі невжиття своєчасних заходів запобігання і протидії тощо.

Прогнозні сценарії, які будуються на основі аналізу стану національної безпеки і ефективності сектору безпеки і оборони, мають передбачати, зокрема, визначення порядку дій у кризових ситуаціях, який би комплексно об’єднував заходи політичного, воєнного, економічного, інформаційного та іншого характеру.

 

4.   Функції із організації роботи системи стратегічного прогнозування, погодження документів стратегічного планування у сфері забезпечення національної безпеки, а також забезпечення роботи державної системи кризового реагування, що передбачає координацію роботи мережі ситуаційних центрів центральних органів виконавчої влади, мають бути покладені на Апарат РНБО. Це потребує відповідного уточнення його функції, структури та завдань шляхом внесення необхідних змін до нормативно-правової бази.

 

5.   Після впровадження єдиної державної системи прогнозування планування у сфері забезпечення національної безпеки доцільно рекомендувати:

Національній Академії державного управління при Президентові України та вищим навчальним закладам забезпечити підготовку та перепідготовку фахівців для відповідної галузі діяльності;

центральним органам виконавчої влади, які беруть участь у процесі стратегічного планування, передбачати створення відповідних структурних підрозділів;

Кабінету Міністрів України для забезпечення процесу стратегічного планування на загальнодержавному рівні передбачати створення постійно діючих міжвідомчих робочих груп та залучати до цих процесів представників наукових та науково-дослідних установ.

 

Відділ проблем національної безпеки

(О.О. Резнікова, В.Ю. Цюкало)

№ 20, Серія «Національна безпека»



[1] http://www.president.gov.ua/documents/19521.html

[2] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5/2015

[3] До цього єдиною, до того ж рекомендаційною нормою права, що мала відношення до планування діяльності у безпековій сфері була постанова Верховної Ради України «Про  Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України», відповідно до якої Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим  центральним органам виконавчої влади, які беруть участь у забезпеченні  національної  безпеки,  рекомендувалося керуватися  у своїй  роботі схваленою  Верховною  Радою України Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України.

[4] Законом також передбачається, що Президент України, звертаючись до Верховної Ради України з посланням про внутрішнє і зовнішнє  становище  України,  визначає, серед іншого,  Стратегію національної безпеки України та подає, за необхідності, пропозиції про зміни до чинних законів з питань національної безпеки і оборони.

[5] В.Х. Аскаров, С.С. Масловський. Нові підходи до організації системи оборонного планування в Збройних Силах України. - Електронний ресурс. - Режим доступу: http://defpol.org.ua/site/index.php/ru/arhiv/obonoglyad/1709-2010-04-08-10-45-34

[6] Defence Capability Development Manual 2006. Australian Government, Department of Defence.  - Електронний ресурс. - Режим доступу: www.defence.gov.au/publications/dcdm.pdf.

[7] Оборонный менеджмент, Ознакомление. Под ред. Г. Букур-Марку и др./ Женева-Киев, 2011, стр.75.

[8] Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки. Монографія / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. – К. : НІСД, 2010. – 288 с.

[9] Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки. Монографія / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. – К. : НІСД, 2010. – 288 с.




читайте також:


«Шляхи модернізації системи забезпечення національної безпеки у контексті розбудови національної стійкості». Аналітична записка
«Проблеми забезпечення взаємодії при реагуванні на інциденти та кризи комплексного характеру на об`єктах критичної інфраструктури». Аналітична записка
«Концептуальні підходи щодо забезпечення громадської безпеки: іноземний досвід, висновки для України». Аналітична записка
“Пріоритетні напрями законодавчого та організаційного забезпечення паспортизації об’єктів критичної інфраструктури”. Аналітична записка
«Іноземний досвід залучення громадянського суспільства до загальнодержавних систем протидії тероризму.» Аналітична записка