"Пріоритети державної політики щодо зниження забруднення навколишнього середовища". Аналітична записка

Анотація

Проаналізовано тенденції та характер змін показників забруднення основних компонентів навколишнього середовища в Україні. Показано, що в сучасних умовах провідним інструментом для реформування сфери охорони навколишнього середовища та зниження рівня його забруднення в Україні є реалізація екологічної складової Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Запропоновано пріоритетні напрями державної політики у сфері зниження забруднення довкілля в сучасних умовах в контексті Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Сучасні екологічні проблеми України значною мірою зумовлені тим, що протягом радянського періоду розвитку її територія була однією з найбільш техногенно-навантажених. Так, займаючи лише 3 % території колишнього Радянського Союзу, Україна формувала до 23 % загального ВВП, що в цілому призвело до значних регіональних змін ландшафтів, поверхневого стоку, верхньої зони геологічного середовища та суттєвого погіршення якості основних життєзабезпечуючих ресурсів [1, 2].

 

В довгостроковому плані стан навколишнього середовища в державі характеризується аномальним рівнем техногенних навантажень на земельні, водні, біотичні, мінерально-сировинні ресурси, а також зростаючим впливом наслідків глобальних змін клімату включаючи потепління, збільшення інтенсивності опадів та ін. Активний прояв техногенезу також пов’язаний з високим рівнем урбанізації території України, за якого загальна площа міст і селищ становить 19 тис. км² або 3 % площі території держави із зосередженням в них близько 70 % населення [2, 3].

 

Нині формування ВВП в країні відбувається значною мірою за рахунок функціонування значної кількості енерговитратних і ресурсоємних гірничодобувних, хімічних, металургійних та інших виробництв, що є найбільшими забруднювачами навколишнього середовища. З упевненістю можна стверджувати, що зараз в Україні зберігається енерго- та ресурсовитратна модель економічного розвитку з енергоємністю ВВП, що в 2-3 разу перевищує середньоєвропейський рівень. В цілому це негативно впливає на стан навколишнього середовища і здоров’я населення держави.

 

Істотні диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце упродовж тривалого часу, призвели до того, що в Україні техногенне навантаження на природне середовище у 4-5 разів перевищувало аналогічний показник розвинених країн. При цьому розораність земель сягнула 80 % від усіх сільськогосподарських угідь, а обсяг води, що використовувався у технологічних процесах, у 2-5 разів перевищував відповідні показники розвинених країн [5]. Надмірна концентрація промисловості та екстенсивний розвиток сільського господарства зумовили катастрофічне забруднення повітря, води та ґрунтів, а масштаби екологічних змін створили реальну загрозу здоров’ю громадян України.

 

Протягом тривалого часу близько 60 % експортних надходжень держави забезпечувалося на основі видобутку та переробки мінерально-сировинних ресурсів. А це призводить до утворення великої кількості відходів, викидів забруднюючих речовин у повітря і скидів у поверхневі водні об’єкти (табл.).

 

Таблиця – Динаміка зміни показників забруднення навколишнього середовища України [3, 4]

 

Щорічно в Україні утворюється біля 450 млн т відходів, в той час як переробляється лише до 15 % твердих відходів. Загальна кількість накопичених відходів в Україні складає понад 35 млрд т. Полігони, звалища, сховища, шламонакопичувачі, терикони займають 165 тис. га, або близько 2,7 % території держави [2, 4, 5]. Нині в Україні немає системи ефективного поводження з промисловими і побутовими відходами, тому існує загроза зростання обсягів їх накопичення (на 7,2 млрд т або 20-25 % до 2030 р.) та збільшення площі території, необхідної для їх складування. Більша частина полігонів побутових і промислових відходів не має ефективних систем фільтраційного захисту, відбору токсичних фільтратних вод і тому в більшості випадків є джерелами стійкого забруднення поверхневих і ґрунтових вод.

 

Дані також свідчать про певне скорочення капітальних інвестицій на охорону навколишнього природного середовища у 2013 р. по відношенню до 2012 р. Разом з тим, обсяг екологічних платежів, пред’явлених підприємствам, організаціям, установам за забруднення навколишнього природного середовища у 2013 р. зріс на 51 % порівняно з попереднім роком. В цілому це свідчить про істотне зростання техногенного навантаження на довкілля та збільшення рівня його забруднення.

 

Очевидно, що подальше збереження високої енерго- та ресурсоємності економіки України, за умов успадкування регіональних порушень екологічного стану та виснаження основних земельних, водних, мінерально-сировинних та біотичних ресурсів, спричинює зниження рівня природно-ресурсного потенціалу та ускладнення збалансованого економічного розвитку держави.

 

Національна екологічна політика здійснюється виходячи із необхідності досягнення стратегічних цілей визначених у Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 р., затверджених Законом України від 21 грудня 2010 року № 2818‑VI [6].

 

Зазначені стратегічні цілі полягають у поліпшенні екологічної ситуації та підвищенні екологічної безпеки, зменшенні антропогенного впливу на довкілля, досягненні безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища, інтеграції екологічної політики та вдосконаленні системи інтегрованого екологічного управління, припиненні втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формуванні екологічної мережі, забезпеченні екологічно збалансованого природокористування, удосконаленні регіональної екологічної політики, підвищенні рівня суспільної екологічної свідомості.

 

Проте довгострокові тенденції до погіршення екологічних параметрів навколишнього середовища, послаблення стійкості його функціонування та збільшення ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру, як в країні в цілому, так і в окремих її регіонах, засвідчують наявність серйозних проблем у сфері реалізації державної екологічної політики та її нормативно-правового регулювання. Це стає фактором обмеження соціально-економічного розвитку суспільства.

 

Необхідність удосконалення та подальшого розвитку національної нормативно-правової бази у сфері екологічної політики та її гармонізації з нормами європейського законодавства неодноразово відмічалася широким колом фахівців міжнародних, державних і громадських організацій. Незважаючи на велику кількість прийнятих законодавчих актів у сфері охорони довкілля, існують суттєві проблеми та суперечності з їх застосуванням через їх неузгодженість і дублювання окремих положень.

 

Крім того, стан державної системи моніторингу довкілля в Україні за рівнем організації та можливостями контролю основних параметрів стану навколишнього природного середовища, передавання та аналізу даних не відповідає сучасним вимогам. Провідними причинами проблем функціонування державної системи моніторингу довкілля є недосконала нормативно-правова база, низький рівень координації діяльності суб’єктів екологічного моніторингу, недостатній обсяг фінансування, а також застаріла технічна база суб’єктів екологічного моніторингу. Суттєві можливості для удосконалення державної системи моніторингу довкілля в Україні має гідрометеорологічна служба за умови надання їй відповідного статусу Державної служби з гідрометеорології та моніторингу довкілля в системі Міністерства екології та природних ресурсів України.

 

В контексті посилення глобалізаційних процесів та інтеграції України в європейський простір важливим залишається завдання прискорення процесів приведення нормативно-правової бази у сфері охорони навколишнього середовища у відповідність до законодавства Європейського Союзу. Адаптація вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу та норм міжнародного права відіграє важливу роль в реалізації державної екологічної політики та її інтеграції в інші сектори державної політики.

 

В сучасних умовах провідним інструментом для реформування сфери охорони навколишнього середовища та зниження рівня його забруднення в Україні є реалізація екологічної складової Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом [7]. В Угоді про асоціацію між Україною та ЄС зазначено, що її сторони розвиватимуть і зміцнюватимуть співробітництво з питань охорони довкілля і сприятимуть реалізації довгострокових цілей сталого розвитку і зеленої економіки. Посилення природоохоронної діяльності матиме позитивні результати для громадян України та ЄС через збереження природних ресурсів, підвищення економічної та природоохоронної ефективності, інтеграції екологічної політики в інші сфери політики держави, а також підвищення рівня виробництва завдяки сучасним технологіям.

 

Співробітництво між Україною та ЄС має на меті збереження, захист, поліпшення і відтворення якості навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів і стимулювання заходів на міжнародному рівні, спрямованих на вирішення регіональних і глобальних проблем навколишнього природного середовища. Пріоритетні напрями співробітництва включають питання адаптації до зміни клімату, екологічне управління та освітню та навчальну підготовку, доступ до інформації з питань навколишнього природного середовища та процесу прийняття рішень, якість атмосферного повітря та управління водними ресурсами, управління відходами, збереження і захист біологічного та ландшафтного різноманіття, цивільний захист, зокрема стихійні лиха і антропогенні загрози [7].

 

Україна та країни ЄС обмінюватимуться інформацією та досвідом, здійснюватимуть спільну дослідницьку діяльність i обмінюватимуться інформацією про екологічно чисті технології, плануватимуть подолання наслідків стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій, здійснюватимуть спільну діяльність на регіональному та міжнародному рівні, в тому числі згідно з багатосторонніми угодами в сфері охорони навколишнього природного середовища та спільну діяльність в рамках відповідних агентств. При цьому особлива увага приділятиметься питанням, що мають транскордонний характер. Поступове наближення законодавства України до права та політик ЄС у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до Додатку XXIX до Угоди про асоціацію.

 

Співробітництво у сфері цивільного захисту між Україною та ЄС в рамках Угоди про асоціацію спрямоване на сприяння взаємній допомозі у випадках надзвичайних ситуацій, забезпечення цілодобового обміну найостаннішими повідомленнями і оновленою інформацією про транскордонні надзвичайні ситуації включаючи запити та пропозиції щодо допомоги, оцінки впливу наслідків надзвичайних ситуацій на довкілля. Важливим аспектом співробітництва визначено залучення експертів до участі у специфічних технічних семінарах та симпозіумах з питань цивільного захисту.

 

Пріоритетними напрямками співробітництва у галузі охорони довкілля між Україною та ЄС визначено вирішення завдань розвитку галузевих стратегій покращення якості повітря, якості води та управління водними ресурсами, управління відходами та ресурсами, зниження промислового забруднення та промислових аварій, запровадження адміністративної відповідальності, а також фінансові стратегії залучення інвестицій в інфраструктуру та технології, розвиток та імплементація політики з питань зміни клімату.

 

Висновки і пропозиції

Загрозлива екологічна ситуація в Україні формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу держави, коли перевага надавалася розвитку найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіка України характеризується високим рівнем використання ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та експлуатація яких здійснювалися без будівництва відповідних очисних споруд та без урахування вимог охорони довкілля. В цілому це призвело до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, ґрунтів, а також нагромадження значної кількості промислових відходів.

 

Продовження розвитку України шляхом збереження сучасної моделі енерго- та ресурсовитратної економіки у найближчій перспективі може призвести до формування значних екологічних загроз і збільшення кількості надзвичайних ситуацій із негативними наслідками для населення та довкілля в тому числі транскордонного рівня.

 

Стан державної системи моніторингу довкілля не відповідає сучасним вимогам і завданням, що поставлені перед нею. Система моніторингу довкілля як складова системи державного управління у сфері екологічної безпеки, виконання міжнародних зобов’язань України у природоохоронній сфері потребує кардинального удосконалення.

 

Критичний стан навколишнього середовища, що здійснює негативний вплив на всі сфери життєдіяльності та посилює соціальну напруженість в суспільстві, потребує вжиття невідкладних заходів в рамках реалізації Стратегії державної екологічної політики України до 2020 року та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки. Це потребує в першу чергу удосконалення чинного законодавства відповідно до сучасних потреб реформування економіки та реальних умов діяльності суб’єктів господарювання із законодавчим закріпленням загального принципу «забруднювач платить», а також гармонізації національного екологічного законодавства з європейським.

 

Реальна перспектива поліпшення екологічної ситуації в Україні може бути пов’язана з позитивним досвідом європейських країн в частині оптимізації параметрів природокористування шляхом часткового зменшення обсягів використання земельних, водних, мінеральних ресурсів, а також певного прискорення процесу запровадження сучасних європейських підходів і стандартів екологічної безпеки.

 

Враховуючи нагальну необхідність обґрунтування пріоритетних напрямів державної політики у сфері зниження забруднення довкілля в складних умовах погіршення соціально-економічної ситуації, уявляється доцільним рекомендувати:

Кабінету Міністрів України:

• розглянути питання щодо утворення та підпорядкування Державної гідрометеорологічної служби Міністерству екології та природних ресурсів України з наданням їй відповідних повноважень в частині реалізації державної політики у сфері гідрометеорологічної діяльності та моніторингу навколишнього природного середовища;
• передбачити створення єдиного контролюючого органу у сфері довкілля та передати йому всі функції контролю у цій сфері, та врахування в його компетенції вимог Директиви № 2010/75/ЄС всеохоплююче запобігання і контроль забруднень в частині промислових викидів, а також Директиви № 96/82/ЄС про контроль за загрозами значних небезпек, пов’язаних з небезпечними речовинами, зі змінами і доповненнями, внесеними Директивою № 2003/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003;

 

Кабінету Міністрів України, Міністерству екології та природних ресурсів України:

• розробити та запровадити систему оцінки якості атмосферного повітря відносно забруднювачів із створенням відповідної інфраструктури для оцінки якості атмосферного повітря відповідно до вимог Директиви 2008/50/Є, а також запровадити плани щодо підвищення якості атмосферного повітря для територій і агломерацій, де рівень забруднення перевищує граничну величину;
• розробити та запровадити процедуру оцінювання впливу на навколишнє середовище державних і приватних проектів у відповідності до вимог Директиви 2011/92/ЄС та процедури про оцінку впливу планів та програм на навколишнє середовище у відповідності до Директиви № 2001/42/ЄC;
• забезпечити контроль за наданням ліцензій та відповідності діяльності виданій ліцензії підприємствам у сфері поводження з небезпечними відходами на виконання вимог ЄС щодо управління відходами відповідно до Директиви № 2008/98/ЄС про відходи;
• внести пропозиції щодо запровадження системи обліку викидів парникових газів та квот, що продаватимуться на національному рівні між промисловими комплексами в Україні, створення системи моніторингу, звітності, здійснення перевірок і належного впровадження, а також процедури консультацій з громадськістю відповідно до Директиви № 2003/87/ЄС про встановлення схеми торгівлі викидами парникових газів;

Міністерству екології та природних ресурсів України, Державній службі з надзвичайних ситуацій України:

• прискорити процес адаптації та удосконалення співробітництва з установами ЄС у сфері охорони навколишнього середовища, що включатиме інституційні реформи для забезпечення виконання і впровадження природоохоронного законодавства, розподіл повноважень природоохоронних органів на національному, регіональному та муніципальному рівнях, удосконалення процедур прийняття рішень та контролю їх виконання, сприяння інтеграції природоохоронної політики в інші сфери політики держави;
• внести пропозиції щодо впровадження на законодавчому рівні нової ієрархії поводження з відходами відповідно до положень Директиви 2008/98/ЄС про відходи та підготовки планів щодо управління відходами згідно із нею. Відповідно до Європейського переліку відходів провести роботи щодо гармонізації віднесення відходів до категорії небезпечних та їх класифікації;
• провести удосконалення системи моніторингу навколишнього середовища на базі технологій дистанційного зондування Землі, геоінформаційних систем та інших засобів із збільшенням його здатності щодо виявлення і попередження екологічних і техногенних загроз на регіональному, державному та трансграничному рівнях.

 

Відділ енергетичної та техногенної безпеки

(С.П. Іванюта)

№ 17, Серія «Національна безпека»

 

Список використаної літератури

1. Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998. – № 38-39. – ст. 248.
2. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mns.gov.ua/content/annual_report_2013.html
3. Статистичний збірник «Довкілля України». Державна служба статистики України, 2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua 
4. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2012 році. К. : 2014. – 415 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.menr.gov.ua
5. Енергетично-ресурсна складова розвитку України / С. О. Довгий, М. І. Євдощук, М. М. Коржнєв [та ін.]; НАН України, Ін-т телекомунікацій і глобал. інформ. простору. – К.: Ніка-Центр, 2010. – 264 с.
6. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року: закон України від 21 грудня 2010 року № 2818-VI [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
7. Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/kmu/control/uk/publish/article?art_id=246581344&cat_id=223223535