"Медіаосвіта як чинник підвищення якості освіти та засіб протистояння гуманітарної агресії". Аналітична записка



Анотація

Розглянуто питання упровадження медіаосвіти в українську освітню систему. Обґрунтовано актуальність медіаосвіти для України в контексті європейської інтеграції та з урахуванням необхідності протидії зовнішній інформаційній агресії. Окреслено ключові проблеми та подано пропозиції щодо заходів, спрямованих на підвищення ефективності процесу впровадження медіаосвіти в Україні.

 

МЕДІАОСВІТА ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ ТА ЗАСІБ ПРОТИСТОЯННЯ ГУМАНІТАРНІЙ АГРЕСІЇ

Підвищення якості освіти проголошується одним з головних пріоритетів державної політики в освітній сфері, при цьому особливо наголошується на необхідності «переорієнтації освіти на формування необхідних для життя ключових компетентностей»[1], тобто забезпеченні зростання ступеня відповідності змісту і форм освіти соціально-економічним реаліям у світі, що змінюється. Вітчизняна система освіти також повинна посідати ключове місце у формуванні української ідентичності, прищепленні учням і студентам патріотизму, у протидії зовнішній інформаційній агресії.

 

Серед ключових напрямів оновлення змісту освіти важлива роль належить упровадженню і розвитку сучасної медіаосвіти, яка, за визначенням «Концепції впровадження медіа-освіти в Україні», являє собою «частину освітнього процесу, спрямовану на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп’ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа»[2]. Для ефективного впровадження медіаосвіти, розробки навчальних програм і матеріалів, підготовки вчителів та викладачів необхідним є адекватне осмислення ролі і місця цієї нової навчальної дисципліни в Україні і світі на сучасному етапі, та її специфіки порівняно з іншими навчальними дисциплінами. Необхідність впровадження медіаосвіти в Україні нині визначається передусім трьома групами чинників соціально-економічного та соціально-політичного характеру. Це, по-перше, прискорення змін у національній та глобальній економіці, а також потреба реформування структури вітчизняного виробництва; по-друге, європейські імперативи розвитку української системи освіти; і, по-третє, необхідність ефективно протидіяти інформаційній агресії як складовій гібридної війни, що ведеться проти України.

 

Медіаосвіта як чинник формування фахової компетентності в контексті європейської інтеграції

Внаслідок прискорення економічних змін дедалі важливішими для громадян стають компетенції, що дозволяють швидко реагувати на нові вимоги, максимально ефективно використовувати нові можливості. Перед фахівцями постає необхідність постійного оновлення професійного інструментарію знань і навичок, освоєння суміжних, а часом і цілковито нових для особи спеціальностей, формування здатності до географічної і фахової мобільності. Розвиток технологій веде до зростання темпів оновлення професійних знань також і в межах однієї групи спеціальностей. Наприклад, у розвинутих країнах для різних інженерних спеціальностей період оновлення знань становить від 7 до 2,5 років і має тенденцію до подальшого скорочення[3]. Протягом останніх років постійно збільшуються обсяги інформації, отримуваної громадянами з нових медіа. У 2014 році близько 60 % дорослого населення України регулярно користувалися Інтернетом, при цьому ступінь охоплення Інтернетом дітей та підлітків є вищим і становить в цілому по Україні щонайменше 70 %[4], а серед мешканців великих і середніх міст цей показник іще вищий. У зв’язку з процесом прискорення змін в економіці, медіасфера набуває дедалі більшого значення в отриманні й оновленні необхідних фахових знань. При цьому варто наголосити, що фахова компетентність формується не тільки на етапі отримання професійної та вищої освіти, а на всіх її рівнях – у початковій та середній школі – як закладення основ для успішної професійної діяльності, у старшій – як безпосередня підготовка до оволодіння професійними знаннями, уміннями, навичками.

 

Впровадження медіаосвіти в Україні також пов’язане з курсом нашої держави на повноправне входження до Європейського Союзу, де розвиток медіаосвіти є одним з головних пріоритетів освітньої політики. 2008 року Європейський парламент ухвалив «Резолюцію щодо медіаграмотності у цифровому світі»[5]. У цьому документі обґрунтовується необхідність цілеспрямованого розвитку медіаосвіти у державах ЄС, формулюються рекомендації щодо конкретних шляхів реалізації цього завдання на різних освітніх рівнях. Медіа (як традиційні, так і нові) в Резолюції розглядаються переважно як позитивний суспільний чинник, який, однак, вимагає від громадян володіння певними специфічними уміннями і навичками. Варто зауважити, що таке концептуальне розуміння медіаосвіти і медіаграмотності дещо відрізняється від представленого у вітчизняному підручнику для студентів ВНЗ «Медіаосвіта і медіаграмотність», у якому наголошується переважно на негативних соціальних наслідках діяльності медіа: їхній недостатній відповідальності та, як наслідок, на необхідності «самозахисту» від «недобросовісної медіаінформації»[6].

 

У «Резолюції щодо медіаграмотності у цифровому світі» Європейського парламенту подаються практичні рекомендації для національних освітніх систем. Зокрема, у п. 18 йдеться про те, що «медіаосвіта повинна стати компонентом формальної освіти, доступним усім дітям, повинна стати невід’ємною частиною навчальної програми на всіх етапах шкільного навчання», а п. 19 рекомендує «включити медіаграмотність як базову компетенцію до Європейської програми освіти протягом життя»[7].

 

Медіаосвіта в системі протидії інформаційній агресії

Гібридна за формою й асиметрична за змістом війна, що ведеться Російською Федерацією проти України, передбачає активне використання широкого арсеналу медійних засобів, у тому числі нових медіа – інтернет-сайтів, блогів, соціальних мереж. Важлива особливість названих інформаційних носіїв, базованих на інтернет-технологіях, полягає у їх набагато вищій стійкості до традиційних обмежувальних заходів з боку держави: якщо в телевізійному просторі ефективно протистояти ворожій пропаганді можливо через законодавче обмеження поширення мовлення відповідних каналів в ефірі і кабельних мережах, то дієве обмеження антиукраїнської пропаганди і неправдивої інформації в Інтернеті, з огляду на глобальний характер технології, навряд чи є технічно можливим.

 

Варто також зазначити, що мірою вичерпання потенціалу сепаратизму в окремих регіонах України російська сторона може вдатися до активнішого використання засобів публічної політики і, відповідно, традиційних і нових медіа у реалізації стратегії, спрямованої на дестабілізацію України. Вже у найближчому майбутньому ймовірним є набагато активніше, ніж на поточному етапі, використання агресором більшої адресності нових медіа: наприклад, можливість експлуатувати невдоволення діями місцевої влади і політиків, нагнітати страх і зневіру там, де потенціал сепаратизму є низьким, створювати безпідставно завищені соціальні очікування, провина за несправдження яких буде покладатися на чинну владу. При цьому частина деструктивних інформаційних дій у царині публічної політики може прямо не суперечити українському законодавству, тому особливої важливості набуває питання формування адекватної відповіді на такі дії в інформаційному просторі. Наступний етап конфлікту може бути в інформаційному плані складнішим за поточний через перенесення центру прикладення зусиль на сферу публічної політики і громадської активності. 

 

З огляду на зазначене вище, інформаційна агресія проти України з широким використанням традиційних і нових медіа вимагає, поряд зі вжиттям адекватних обмежувальних заходів, активної наступальної протидії: 1) заміщення ворожої пропаганди якісним вітчизняним інформаційним продуктом та 2) формування в української медіа-аудиторії (передусім, молоді) критичного ставлення до отримуваної інформації та навичок її аналізу щодо виявлення пропагандистської маніпулятивності. Навички критичного сприйняття інформації в Інтернеті і традиційних ЗМІ, аналізу медійних повідомлень, оцінювання їх достовірності і об’єктивності може і повинна формувати українська медіаосвіта. Реальність гібридної війни вимагає певних змін акцентів у медіаосвіті – поряд з розвитком прагматично-інструментального підходу, потрібне повернення до оновленої «запобіжної» парадигми медіаосвіти. Основним об’єктом її застосування нині є не потенційна недобросовісність бізнесу (недостовірна чи безвідповідальна реклама, нечесна конкуренція тощо), а зовнішня інформаційна агресія. Тому у змістовному плані потрібно посилювати саме контрпропагандистські, виховні та загальнополітичні складові, у тому числі навички критичного аналізу зовнішньополітичних та оборонних контекстів медійних повідомлень, цілей і мотивів їх авторів.

 

Проблеми та перспективи впровадження медіаосвіти в Україні

З 2010 року в Україні набула чинності Концепція впровадження медіаосвіти Україні, що має на меті «сприяння розбудові в Україні ефективної системи медіа-освіти заради забезпечення всебічної підготовки дітей і молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою медіа, формування у них медіа-обізнаності, медіа-грамотності і медіа-компетентності відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей»[8]. До 2020 року Концепція передбачає реалізацію експериментального етапу, поступового укорінення медіаосвіти та стандартизацію вимог до медіаосвіти (2014–2016) і подальший розвиток медіаосвіти та завершення масового запровадження (2017–2020).

 

Впровадження медіаосвіти в Україні пов’язане з низкою проблемних моментів, спричинюваних як специфікою самої навчальної дисципліни, так і реаліями вітчизняної системи освіти. Серед таких обставин, що заважають швидкому впровадженню медіаосвіти у першу чергу можна назвати:

  • наявність численних, часто взаємно конкурентних концепцій медіаосвіти і медіаграмотності;
  • інерція системи освіти, яка на рівні основ навчального процесу успадкувала від радянських часів недостатню увагу до розвитку критичного мислення, особливо при вивченні предметів суспільствознавчої групи;
  • ризик зведення медіаосвіти у середній і вищій школі до вивчення основ журналістики чи засад політичної медіакритики (у зв’язку з масовою підготовкою фахівців журналістських і політологічних спеціальностей), чим сучасна медіаосвіта далеко не вичерпується;
  • необхідність поєднання вивчення традиційних і нових медіа, останні з яких мають власні особливості і часто репрезентують цілковито відмінні види діяльності;
  • необхідність поєднання знань, умінь і навичок, що належать до різних традиційних навчальних дисциплін (інформатика, українська та іноземні мови, суспільствознавство тощо);
  • швидкі темпи розвитку нових медіа і трансформації традиційних ЗМІ та їхньої соціальної ролі.

 

Крім того, в Україні в умовах протистояння російській агресії та тяжкого економічного становища повномасштабному запровадженню медіаосвіти перешкоджає брак матеріальних ресурсів, необхідних для підготовки і перепідготовки вчителів, розробки нових планів, програм та навчальних матеріалів і оновлення наявних. У зв’язку з цим варто відзначити позитивну тенденцію, за якою впровадження медіаосвіти у вітчизняну освітню систему планувалося Концепцією впровадження медіаосвіти Україні у тісному зв’язку з існуючими навчальними курсами, що довело свою правильність на нинішньому етапі, позначеному браком можливостей для створення самостійної навчальної дисципліни.

 

Нестача ресурсів, потрібних для повноцінного впровадження медіаосвіти як окремої навчальної дисципліни, спонукає до пошуку інших перспективних форм її функціонування у системі освіти. Найоптимальнішою з них є інтеграція елементів медіаосвіти в існуючі навчальні предмети і курси, зокрема, йдеться про інформатику, українську мову і літературу, суспільствознавство. Перспективність такої інтеграції зумовлюється ще й тим, що в подальшому ці елементи можуть виконувати функцію підготовки учнів до засвоєння окремої навчальної дисципліни, а також тим, що зазначені елементи медіаосвіти можуть слугувати додатковим засобом забезпечення зв’язку навчального матеріалу з сучасним життям, чого нині українській освіті часто бракує. З огляду на це, в ході експериментального етапу впровадження медіаосвіти варто звернути більшу увагу на можливості коригування існуючих навчальних програм і відповідних матеріалів з метою їх доповнення доречними в кожному конкретному випадку елементами медіаосвіти.

 

Елементи медіаосвіти можуть інтегруватися і у виховну та політико-просвітницьку роботу з використанням медійних повідомлень як матеріалу для обговорення й аналізу. У зв’язку з цим не зовсім обґрунтованим видається аргумент щодо того, що обмежені наявні ресурси системи освіти потрібно спрямовувати тільки на патріотичне виховання[9], що виключає можливість широкого впровадження медіаосвіти. Насправді важливі елементи медіаосвіти можуть широко й успішно інтегруватися у виховну роботу з мінімальним витрачанням додаткових ресурсів.

 

Висновки

Певний позитивний досвід першого експериментального етапу впровадження медіаосвіти в Україні дає підстави для очікування подальшого успішного її розвитку у нашій державі. Важливість досягнення цієї мети зростає з огляду на необхідність протистояння інформаційній агресії та модернізації української освітньої системи відповідно до європейських стандартів. Крім того, належний рівень медіаосвіченості і, внаслідок цього, поінформованості громадян є необхідним для зміцнення демократії та прискорення економічного зростання, а краще розуміння громадянами основ функціонування медіасфери вестиме до зростання вимог громадян до медіа і, відповідно, до підвищення якості вітчизняної інформаційної продукції. Разом з тим, для успішного розвитку медіаосвіти необхідно виконати низку ключових завдань, зокрема:

  1. Уточнення концептуальних підходів, цілей та завдань медіаосвіти: необхідне акцентування уваги на активному цілеспрямованому використанні можливостей, які надають Інтернет і традиційні ЗМІ, на виробленні уміння знаходити, аналізувати й ефективно використовувати потрібну для вирішення різноманітних життєвих завдань інформацію, враховуючи, що самостійно отримувана через медіа інформація становитиме значну частину майбутньої фахової компетентності сьогоднішніх учнів і студентів; закріплення інструментального розуміння медіа з одночасним акцентуванням уваги на виявленні та протидії інформаційним маніпуляціям.
  2. Інтеграція елементів медіаосвіти у навчально-виховний процес з використанням можливостей наявних навчальних предметів та виховних заходів.
  3. Підготовка кваліфікованих педагогічних кадрів з урахуванням того, що сучасна медіаосвіта не може обмежуватися вивченням основ журналістики чи медіакритики, як і не зводиться до використання новітніх комп’ютеризованих засобів навчання. Продовження і розширення співпраці між профільними державними установами і громадськими організаціями з метою розробки нових навчально-методичних матеріалів у сфері медіаосвіти, додаткової підготовки вчителів і викладачів ВНЗ.
  4. Розвиток медіаосвіти дорослих за трьома основними напрямами: а) медіаосвіта батьків учнів середніх шкіл; б) медіаосвіта як невід’ємна частина сучасної громадянської освіти; в) медіаосвіта як необхідний засіб забезпечення успішності сучасного фахового навчання, у тому числі самостійного.

Рекомендації

  1. Міністерству освіти і науки України, Національній академії педагогічних наук України із залученням громадських організацій та представників фахової спільноти (освітян і журналістів) внести зміни та доповнення до Концепції впровадження медіаосвіти в Україні з метою урахування необхідності системної протидії інформаційній агресії та реалізації комплексного підходу до медіаосвіти. Підготувати програму впровадження на всіх освітніх рівнях елементів сучасної медіаосвіти з наголосом на розвиток самостійного критичного мислення, яка конкретизуватиме положення Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, враховуватиме нові реалії зовнішньої агресії та необхідності формування комплексної відповіді на виклики, пов’язані з інформаційною агресією проти України.
  2. Міністерству освіти і науки України, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти спільно з громадськими організаціями, представниками фахової спільноти включити до проекту нового Закону України «Про освіту» положення щодо пріоритету впровадження медіаосвіти та її мети – розвитку в учнів і студентів компетенцій, що дають змогу ефективно взаємодіяти з інформаційними джерелами і потоками, знаходити потрібну інформацію, аналізувати її, адекватно оцінюючи достовірність, добросовісність та корисність медіаповідомлень.
  3. Інституту модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки України, Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України із залученням фахових громадських організацій та представників освітньої і журналістської спільнот розпочати розробку експериментальних навчально-методичних матеріалів, спрямованих на інтеграцію елементів медіаосвіти у наявні навчальні програми середньої школи (передусім, з української мови і літератури, іноземних мов, інформатики, суспільствознавства). Це сприятиме фактичному впровадженню медіаосвіти у навчальні програми з мінімальними ресурсними витратами, а також слугуватиме додатковим засобом забезпечення зв’язку навчального матеріалу з сучасним життям.
  4. Міністерству освіти і науки України спільно з Міністерством інформаційної політики України підготувати комплекс методичних матеріалів для шкільних учителів і викладачів ВНЗ для використання у виховній та політико-просвітницькій роботі із залученням поточних повідомлень провідних українських ЗМІ та інтернет-ресурсів.
  5. Міністерству освіти і науки України, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти спільно з громадськими організаціями виступити з ініціативою залучення провідних українських компаній, що спеціалізуються на інтернет-технологіях, до розробки і поширення навчальних і просвітницьких матеріалів щодо ефективного використання нових медіа та протидії інформаційній агресії.

Відділ гуманітарної безпеки

(А.Ю. Іщенко)

№ 17, Серія «Гуманітарний розвиток»



[1] Коаліційна угода // Верховна Рада України VIII скликання. – Київ: 2014. – С. 59 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://samopomich.ua/wp-content/uploads/2014/11/Koaliciyna_uhoda_parafovana_20.11.pdf

[2] Концепція впровадження медіа-освіти в Україні // Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm

[3] Robert N. Charette. An Engineering Career: Only a Young Person’s Game? // IEEE Spectrum, 4 Sep 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://spectrum.ieee.org/riskfactor/computing/it/an-engineering-career-only-a-young-persons-game

[4] 72 % української молоді не уявляє свого життя без інтернету [дослідження], // MediaSapiens, 21 квітня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/material/17543

[5] European Parliament resolution of 16 December 2008 on media literacy in a digital world (2008/2129(INI)) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P6-TA-2008-0598+0+DOC+XML+V0//EN

[6] Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / Ред.-упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; За науковою редакцією В. В. Різуна. – Київ: Центр вільної преси, 2012. – 352 с. – с. 8.

[7] European Parliament resolution of 16 December 2008 on media literacy in a digital world (2008/2129(INI)) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P6-TA-2008-0598+0+DOC+XML+V0//EN

[8] Концепція впровадження медіа-освіти в Україні // Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm

[9] М. Дорош. Війна – зоряний час для медіаосвіти? // MediaSapiens, 15 вересня 2014 року Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/viyna_zoryaniy_chas_dlya_mediaosviti/




читайте також:


«Врахування національних інтересів у процесі інтеграції української науки у світовий дослідницький простір». Аналітична записка
“Використання засобів культури у відновленні миру на територіях, постраждалих внаслідок військових дій ”. Аналітична записка
«Українська помісна православна церква як чинник консолідації суспільства в умовах російської агресії». Аналітична записка
«Проблеми підготовки фахівців для аграрного сектору економіки системою освіти України». Аналітична записка
"Відродження історичної пам’яті як інструмент відновлення української ідентичності на Донбасі". Аналітична записка