"Напрями удосконалення спеціальних економічних зон України: приклад Туреччини". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

В аналітичній записці представлено результативність застосування таких економічних інструментів як спеціальні економічні зони України та вільні зони Туреччини. Визначено конкурентні переваги турецьких вільних зон порівняно з українськими спеціальними економічними зонами. Окреслено першочергові напрями державної політики щодо забезпечення ефективного застосування спеціальних економічних зон в Україні.


НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН УКРАЇНИ: ПРИКЛАД ТУРЕЧЧИНИ

 

Впродовж близько 20 років в Україні застосовується такий інструмент стимулювання інвестицій на визначених локальних територіях як спеціальні економічні зони (СЕЗ). За період 1995-2000 рр. було створено 12 СЕЗ на локальних територіях в 8 регіонах. Відповідно до світової практики, відчутний ефект в масштабах країни настає через 10 років після початку їх застосування. В Україні їх висока ефективність стала очевидною вже в перше десятиріччя їх функціонування. Проте в наступному періоді відбулося стрімке падіння всіх їх соціально-економічних показників. Основною причиною такої динаміки стали прийняті хибні рішення по зміні умов їх функціонування на підставі поширеної дезінформації щодо низької результативності і бюджетної неефективності СЕЗ та корисливих зловживань їх суб’єктів[1].

 

А саме в 2005 р. відбулася єдина за весь період функціонування СЕЗ сутнісна трансформація умов  діяльності їх суб’єктів господарювання, в результаті якої одномоментно була повністю ліквідована система фіскальних пільг (фактично єдиних додаткових стимулів для суб’єктів господарювання у їх межах). Така трансформація спонукала більшість інвесторів завчасно зупинити реалізацію своїх проектів і невдовзі на чотирьох СЕЗ («Порт Крим», «Миколаїв», «Курортополіс Трускавець», «Азов») господарська діяльність взагалі припинилася, а на інших 6 СЕЗ – на межі зупинки[2]. Хоча помилковість такого рішення була визнана вищим керівництвом держави, однак дієвих управлінських рішень по виправленню ситуації досі не прийнято і умови господарської діяльності в рамках СЕЗ наразі залишаються непривабливими для інвесторів. В результаті цей економічний інструмент формально нібито застосовується, а фактично, будучи позбавленим стимулюючої суті, не працює. До того ж, на сьогодні, СЕЗ вже не фігурують в ключових стратегічних та програмних документах соціально-економічного розвитку країни або їх проектах.

 

На тлі такого занепаду СЕЗ в Україні кількість аналогічних організаційно-економічних форм стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності в країнах-сусідах за останні роки суттєво збільшилася, а основні соціально-економічні показники їх застосування в рази перевищують досягнуті Україною. В цьому контексті для України є слушним досвід Туреччини, яка вже понад 30 років використовує аналогічний економічний інструмент – вільні зони (ВЗ) для залучення інвестицій, розвитку експортноорієнтованих виробництв і прискорення інтеграції економіки країни до світової. При цьому, Туреччина вже інтегрована до Європейського Союзу, як асоційований член, і розглядає подальше функціонування ВЗ в стратегічній перспективі майбутнього повного членства в ЄС.

 

Співставлення результатів застосування таких економічних інструментів, як СЕЗ в Україні та ВЗ у Туреччині утруднено через різну систему показників, які застосовуються для моніторингу їх діяльності, тим не менше масштабність відмінності їх результатів очевидна.

 

По СЕЗ України станом на 01.01.2014 р.:

- кількість суб’єктів господарювання склала 85 (максимальна їх кількість була 161 в 2004 р.), а середньооблікова чисельність штатних працівників СЕЗ становить 7450;

- дохід (виручка) від реалізації продукції за весь період функціонування СЕЗ склав 9 млрд дол. США (станом на 01.01.2013 р.).

 

В Туреччині за період 1985-2000 рр. було прийнято рішення про створення 23 ВЗ у 18 провінціях, з яких нині функціонує 19 ВЗ[3].

 

Станом на 01.01.2014 р. у ВЗ Туреччини:

- залучено 3027 резидентів (з яких, відповідно до виданих операційних ліцензій, 1466 займається торговельною, 928 виробничою, 633 іншими видами діяльності) та створено 57010 нових робочих місць;

- за весь період функціонування ВЗ товарооборот склав 301 млрд дол. США, а річний його показник 2011-2013 рр. перевищує 20 млрд дол. США (в його структурі переважають торговельні потоки товарів промислового виробництва, головним чином, з країнами СНД, ЄС та ОЕСР)[4].

 

Динаміка зазначених показників є позитивною. Частка торгівлі ВЗ у структурі ВВП Туреччини у 2010 р. складала 2,5 %.

За період функціонування ВЗ Туреччина неодноразово трансформовувала умови діяльності суб’єктів господарювання в їх рамках. На першому етапі розбудови мережі ВЗ виникала низка труднощів, переважно організаційного та координаційного характерів, які незабаром були усунені відповідними законодавчими правками. Зокрема, було удосконалено та спрощено процедуру створення окремих функціональних одиниць, визначено систему ефективної координації між різними міністерствами, залученими до діяльності ВЗ. До прикладу, для забезпечення швидкого пересування товарів на територію та з території ВЗ скоординовано функції Міністерства фінансів та Міністерства митниці і торгівлі Туреччини. З набуттям Туреччиною членства в низці міжнародних союзів, постала необхідність проведення адаптації турецького законодавства, в т.ч. і щодо ВЗ, до їх стандартів та умов. Загалом адаптація мала забезпечити створення для бізнесу рівних умов конкуренції, а застосування таких спеціальних економічних інструментів як ВЗ передбачалося тільки для стимулювання ділової активності в тих регіонах чи галузях і видах економічної діяльності, які без додаткових стимулів є непривабливими для інвесторів. Туреччина зуміла трансформувати спеціальний режим економічної діяльності для суб’єктів господарювання ВЗ таким чином, що зберегла його привабливість для інвесторів.

 

Останніми роками спостерігається розвиток сутнісного наповнення та розширення географічних рамок розташування ВЗ. Так, розпочато створення нових моноспеціалізованих ВЗ – вільних медичних зон для подальшого утримання позиції Туреччини у трійці країн-лідерів з медичного туризму (разом з США та Бразилією). Ця ідея була запозичена з досвіду ОАЕ, однак Туреччина розробляє власну модель таких зон. Ці зони планується будувати недалеко від великих транспортних вузлів і наразі мова йде про створення вільних медичних зон в Стамбулі, Анталії, Анкарі і Діярбакирі з відповідними приватними та державними об’єктами охорони здоров’я. В результаті їх діяльності очікується прямий ефект у вигляді збільшення потоку іноземних пацієнтів, головним чином з суміжних країн, та опосередкований – збільшення туристичного потоку за рахунок таких пацієнтів, які залишатимуться після медичного лікування також і на курортно-туристичний відпочинок. Серед преференцій таких зон передбачається можливість залучення іноземного медичного персоналу (в медичних закладах на решті території Туреччини діє відповідна заборона), а також низка податкових та інвестиційних стимулів, зокрема звільнення від сплати податків при імпорті медичного обладнання. Також Туреччина розпочала створення ВЗ за своєю моделлю в інших країнах. Вже досягнуто домовленостей з Йорданією про створення двох таких ВЗ в її провінціях Акабі і Аль-Мафрек, що забезпечить збільшення обсягу турецьких інвестицій в цю країну до 1 млрд дол. США[5]. Очікується, що діючі в рамках ВЗ турецькі компанії матимуть переваги при реалізації інфраструктурних проектів, а також користуватимуться іншими пільгами при торгівлі з країнами Близького Сходу і Північної Африки. Наразі лунають заяви про створення такої ВЗ і в Ірані[6]. Туреччина неодноразово заявляла і про свою готовність вести переговори щодо проектів по створенню низки функціональних одиниць таких спеціальних режимі економічної діяльності як технологічні парки та індустріальні парки в Україні. Передаючи досвід та долучаючись до фінансування розбудови інфраструктури в цих ВЗ, Туреччина очікує на спеціальні привабливі умови для своїх інвесторів.

 

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що успішність турецького досвіду ґрунтується на системності проведених трансформацій, віднайдені балансу між необхідними та достатніми стимулами для суб’єктів господарювання, які вигідно вирізняються порівняно з українськими СЕЗ, зокрема:

  • проста та швидка процедура створення і визначення  меж ВЗ рішеннями Ради Міністрів Туреччини (в Україні процедура створення СЕЗ є складною і забюрократизованою та передбачає прийняття окремого закону Верховною Радою України щодо кожної функціональної одиниці);
  • надання готової до використання інфраструктури (стандартні офісні, складські та виробничі площі з електро-, водо-, газо-, очисними та комунікаційними мережами) або надання можливості інвесторам зведення за їх кошт виробничих потужностей відповідно до індивідуальних потреб (в Україні відсутня підготовлена інфраструктура та комунікаційні мережі, а розбудова інфраструктури фактично здійснювалася інвесторами, хоча мала бути профінансована за рахунок держави);
  • дія системи фіскальних стимулів та преференцій для резидентів ВЗ серед яких:

- застосування режиму вільної митної зони до товарів які ввозяться в зону або вивозяться з неї в Туреччину, країни ЄС та треті країни (звільнення від сплати ввізного мита і інших супутніх зборів та ПДВ); 

- звільнення від сплати податку на прибуток (дохід) або корпоративного податку для резидентів, які здійснюють промислову діяльність;

- звільнення від сплати або зниження ставки (до 50 %) податку на дохід працівників, які працюють на резидентів з обсягом експорту 85 %;

- здійснення платежів в зоні в конвертованій валюті.

(В Україні відсутня система преференцій та стимулів для резидентів СЕЗ.);

- період дії операційної ліцензії для резидентів ВЗ залежно від виду економічної діяльності обмежений (15-45 років)  (в Україні період діяльності суб’єкта господарювання СЕЗ обмежений терміном функціонування самої СЕЗ – 20-60 років);

  • представлення актуальних умов та результатів функціонування ВЗ Туреччини на сайтах, як відомств, які опікуються їх функціонуванням, так і самих функціональних одиниць, як правило, на двох мовах – турецькій та англійській. (Представлені на сайті Міністерства економіки та торгівлі України умови функціонування СЕЗ вже близько 10 років є неактуальними[7], а результати функціонування СЕЗ України є закритими статистичними даними і надаються користувачам тільки за визначену плату, що обмежує доступ до них та призвело до неодноразового використання неправдивих даних в ЗМІ та навіть в органах державної влади, зокрема Верховній Раді України).

Зазначимо, що сформована в Туреччині система фіскальних пільг в рамках ВЗ Туреччини є суттєвою для інвесторів (до прикладу, загальні по країні ставки корпоративного податку становлять 20 % і податку з доходів громадян – від 15 до 35 %; аналогічні або близькі за рівнем ставки застосовуються в інших сусідніх країнах).

 

Отже, турецький досвід щодо ВЗ доцільно враховувати при переосмисленні засад створення та функціонування українських СЕЗ, подальше застосування яких й надалі вважаємо актуальним, оскільки загальне зниження номінальних ставок основних податків та запровадження інших спеціальних режимів економічної діяльності (наукових парків та індустріальних парків) не забезпечило бажаного рівня інвестування, передусім у депресивні регіони.

 

Основними напрямами трансформування умов функціонування СЕЗ вбачаємо наступні:

1. Підпорядкувати застосування СЕЗ (кількість, географія розташування, форма, спеціалізація, термін дії) системі організаційно-господарського забезпечення реалізації Плану Державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України ініціювати внесення відповідними Радами народних депутатів коректив до регіональних стратегій розвитку щодо застосування СЕЗ. Кабінету міністрів України розробити і подати Верховній Раді України пропозиції щодо використання СЕЗ у реалізації завдань Державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку.

 

2. Модифікувати Закон України «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», враховуючи набутий досвід функціонування СЕЗ. Кабінету Міністрів України розробити і подати Верховній Раді України зміни і доповнення до Закону України «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», передбачивши:

 

- передачу повноважень щодо створення СЕЗ з Верховної Ради України на Кабінет Міністрів України. Доцільно викласти частини 1-4 ст. 5 «Порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони» в наступній редакції: «Спеціальні (вільні)  економічні  зони  створюються рішеннями Кабінетом Міністрів України за ініціативою Президента України,  профільних міністерств, місцевих Рад народних депутатів України. Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозиції про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шестидесятиденний строк з дня її надходження.»);- визначення системи конкурентної державної підтримки суб’єктів господарювання СЕЗ і встановлення переліку заходів прямої та непрямої державної підтримки, що можуть застосовуватися в рамках окремих функціональних одиниць СЕЗ. Слід доповнити чинний Закон окремим розділом «Державна підтримка суб’єктів господарювання у СЕЗ» з переліком видів прямої та непрямої підтримки для суб’єктів господарювання.  Щодо заходів непрямої підтримки у вигляді податкових стимулів, то слід також розробити законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України щодо встановлення податкових преференцій для суб’єктів господарювання СЕЗ і внести його на розгляд Верховній Раді України. Оптимальним варіантом було б доповнити розділ XIV (Спеціальні податкові режими) Податкового кодексу новою главою «Податковий режим спеціальних економічних зон» і до числа основних податкових преференцій включити звільнення від сплати  податків на прибуток та додану вартість з обов’язковим спрямуванням вивільнених від оподаткування коштів на спеціальні рахунки задля їх акумулювання та подальшого спрямовування виключно на потреби реалізації проекту;  

 

-

встановлення державної гарантії стабільності спеціального режиму інвестиційної діяльності в СЕЗ. Слід внести зміни до ст. 25 Закону України, а саме доповнити її наступною частиною «Держава гарантує стабільність установленого цим Законом спеціального режиму інвестиційної діяльності спеціальних (вільних) економічних зон. Внесення змін до  законодавства не повинно погіршувати умови діяльності вільних) економічних зон, дійсних на момент укладання договорів про реалізацію інвестиційних проектів».

 

3. Забезпечити відкритість умов і результатів діяльності суб’єктів господарювання СЕЗ. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України слід регулярно наповнювати діючу рубрику «Вільні економічні зони»[8] на веб-сайті інформацією про поточну систему умов діяльності суб’єктів господарювання СЕЗ, в т.ч. і пільг та преференцій,  інвестиційні пропозиції тощо.  Державній службі статистики України слід регулярно розміщувати на своєму офіційному веб-сайті Статистичний бюлетень «Надходження та освоєння інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку України за інвестиційними проектами», який з 2000 р. щоквартально готується, але використовується в закритому режимі.

 

4. Розглянути можливість залучення Туреччини до створення ВЗ за їх моделлю на території України. Базовим підґрунтям для реалізації таких спільних проектів є, зокрема, ст. 7 Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою[9] (від 4 травня 1992 р.). Реалізація таких спільних проектів по створенню СЕЗ може бути започаткована шляхом укладання меморандуму щодо взаєморозуміння і відповідної угоди.

 

Старт реалізації зазначеної трансформації може бути наданий ініціацією Президентом України процесу зазначеної модифікації Закону України «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», а також внесенням відповідних змін до Податкового кодексу України (щодо фіскальних стимулів для резидентів СЕЗ).

 

Регіональний філіал у м. Ужгороді

(О. О. Єгорова)

№ 42, Серія «Економіка»



[1] Єгорова О.О. Спеціальні економічні зони України: результати, проблеми та перспективи / О.О. Єгорова // Науковий вісник Херсонського державного університету (Серія «Економічні науки»). – 2014 р. - № 5. – С. 167-173.

[2] Довідково: Термін функціонування однієї СЕЗ («Сиваш») вичерпався, діяльність ще однієї («Інтерпорт Ковель») так і не розпочалася через незавершеність формування нормативно-правової бази.

[3] Довідково: діяльність в двох ВЗ («Східна Анатолія» і «Вільна міжнародна фондова зона») призупинилася та ще в двох ВЗ («Сакарья Шовковий шлях» та «Зонгулдак Філіос») не розпочиналася через незавершене будівництво інфраструктури. Загальна площа наразі функціонуючих ВЗ складає 24 км², що становить 0,003 % території Туреччини.

[4] Serbest Bölgeler İstatistikleri // Міністерство економіки Туреччини : офіц. веб.-сайт. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ekonomi.gov.tr/index.cfm?sayfa=DB0F9C70-D8D3-8566-452017EB26…

[5] Турция создаст две свободные экономические зоны в Иордании // Ислам News. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.islamnews.ru/news-139837.html

[6] Турция и Иран могут создать свободную экономическую зону // Діловий щотижневик «Капитал.kz». [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://kapital.kz/world/24039/turciya-i-iran-mogut-sozdat-svobodnuyu-ek…

[7] Основні показники по СЕЗ станом на 13.05.2004 р. // Міністерство економічого розвитку і торгівлі України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=37016&cat_id=367…; Основні пільги, що надаються інвесторам на територіях спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) станом на 13.05.2004 // Міністерство економічого розвитку і торгівлі України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36999&cat_id=367…

[8] Вільні економічні зони // Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category/main?cat_id=36676

[9] В цій статті йдеться про розвиток всебічного співробітництва в економічних, торгових та науково-технічних галузях та  створення сприятливих  правових, економічних і  фінансових умов для поетапного переходу до широкого ефективного і вільного обігу товарів, послуг і капіталів між двома країнами,  а також заохочення прямих контактів між державними і приватними підприємствами і установами двох країн.