"Протестний робітничий рух в Україні в умовах соціально-політичної нестабільності ". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

Проаналізовано основні тенденції протестної активності промислових робітників в умовах соціально-економічної та політичної кризи в Україні. Окреслено можливості й перспективи державного сприяння стабілізації ситуації у сфері соціально-трудових відносин та розвиткові конструктивних форм і практик робітничої самоорганізації.

 

ПРОТЕСТНИЙ РОБІТНИЧИЙ РУХ В УКРАЇНІ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

 

В умовах гострої соціально-економічної і політичної кризи, безпрецедентного зовнішнього тиску на Українську державу та збройного протистояння в окремих областях надзвичайно важливим є забезпечення соціальної стабільності, попередження негативних тенденцій у сфері трудових відносин, недопущення втягування робітничого руху в політичні конфлікти.

 

Становище ускладнюється тим, що саме індустріальні регіони зі значним відсотком промислових робітників у структурі працездатного населення стали епіцентром громадянського протиборства та ареною бойових дій в ході проведення Антитерористичної операції.

 

На цьому тлі вкрай тривожним симптомом є зростання порушень прав працівників з боку роботодавців як додатковий чинник дестабілізації. Так, у першому півріччі 2014 р. профспілковими активістами зафіксовано понад 700 тис. таких фактів, що вдвічі більше, ніж за весь 2013 рік. Основними видами правопорушень у сфері праці є неправомірні скорочення персоналу, урізання зарплат, обмеження соціальних гарантій і зобов’язань за колективними договорами, підвищення цін і тарифів, пояснювані владою та бізнесом як наслідки кризової ситуації в економіці, що їх неможливо було уникнути [1].

 

Аналіз конфліктогенної ситуації у сфері трудових відносин протягом перших десяти місяців 2014 року свідчить про посилення соціальної напруги в окремих трудових колективах. Так, за результатами здійсненого Національною службою посередництва і примирення (далі – НСПП) моніторингу акцій соціального протесту, впродовж січня–жовтня 2014 року в Україні відбулося 14 страйків та 33 інші протестні заходи найманих працівників, у яких взяло участь понад 10,3 тис. осіб (Додаток).

 

Для порівняння: упродовж 2013 року найманими працівниками проведено 14 страйків та інших видів протестних дій, пов’язаних із частковим або повним припиненням роботи, а також 29 акцій соціального протесту, а в 2012 році – 11 страйків [2].

 

При цьому протягом весни–літа 2014 р. соціальний (у т.ч. робітничий) протест залишався певною мірою «в тіні» протестних дій суто політичного спрямування. Зокрема, за даними Центру дослідження суспільства, у серпні 2014 р. із загальної кількості протестів лише 22 % стосувалися соціально-економічних питань, а найпоширенішими спільними мотивами протестних акцій були питання ідеологічно-патріотичного характеру (54 %) [3]. Для порівняння: у 2013 році, до початку Майдану, ті чи ті соціальні вимоги озвучувалися під час 56 % акцій. Натомість у серпні 2014 р. серед зафіксованих 690 протестних подій, окрім патріотичної тематики, популярними були такі політичні питання, як люстрація (69 %), боротьба з корупцією (62 %) та захист громадянських свобод (31 %) [4].

 

Свої особливості має протестний робітничий рух на тимчасово контрольованих терористами територіях України. Трудове населення цих районів значною мірою дезорієнтоване різноспрямованими інформаційно-пропагандистськими впливами та провокативними закликами, свідченням чого є вкрай суперечливий характер його громадянської активності. Позиція шахтарів та інших промислових робітників окупованих терористичними організаціями територій часто зазнає коливань відповідно до зміни політичної та економічної кон’юнктури. Наприклад, наприкінці травня частина трудових колективів Донбасу відгукнулася на заклик президента компанії СКМ Р. Ахметова провести попереджувальний мітинг-страйк проти сепаратизму та за відновлення миру в регіоні [5]. Однак зміна публічної риторики одного з найвпливовіших промисловців України, його червневі примирні заяви щодо терористів збіглися у часі з прецедентами підтримки останніх шахтарями, зокрема, збройної [6].

 

Одночасно промислові робітники регіону перебувають під впливом терористичної пропаганди з її маніпулятивними гаслами «народовладдя» та «подолання олігархічного свавілля». Зокрема, влітку 2014 р. широкого розголосу набули випадки участі шахтарів Донбасу в діяльності воєнізованих антиукраїнських угруповань. За вступ до лав сепаратистів їхні очільники, з‑поміж іншого, обіцяли гірникам встановити на шахтах робітниче самоврядування [7]. Прецеденти підтримки терористичних організацій у робітничому середовищі фіксувалися й восени [8], попри численні свідчення розчарування найманих працівників окупованого Донбасу в ідеях сепаратизму та готовності до опору антиукраїнським силам мірою погіршення економічної ситуації в регіоні [9; 10]. Відтак, головним і надзвичайно тривожним сигналом є те, що фактичне безправ’я людей найманої праці подекуди зумовлює відверто антидержавні та суспільно небезпечні дії з їхнього боку.

 

Додаткові ризики радикалізації робітничого протесту на всій території України пов’язані з недосконалістю його чинної нормативної бази та низькою громадянською компетентністю самих найманих працівників, незнанням ними своїх елементарних прав і можливостей. Так, фахівці Федерації профспілок України (далі – ФПУ) до основних причин нехтування робітниками колективним трудовим спором (як найбільш оптимальним та цивілізованим механізмом вирішення конфліктних ситуацій у сфері праці) на користь радикальніших методів відносять низьку обізнаність працівників із законодавством про колективні трудові спори і конфлікти та відсутність досвіду колективного відстоювання прав [11]. Водночас, підвищення загального рівня правової культури й обізнаності промислових робітників, зокрема у галузі трудового права, поступово утверджується як один із пріоритетних напрямів діяльності громадянського суспільства, насамперед, неурядових організацій та ініціатив відповідного профілю [12].

 

У системі нормативно-правового забезпечення робітничого протесту важливе місце належить страйковому законодавству. Страйк є однією з найпоширеніших і найрадикальніших форм боротьби найманих працівників за свої права. В Україні право на страйк закріплено у Конституції (ст. 44), а його практична реалізація регламентується Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 1998 р. (далі – Закон) та Положенням про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку від 2008 р. (далі – Положення), затвердженим НСПП.

 

Головними недоліками чинного Закону за оцінками експертів є: тривалі строки вирішення колективних трудових спорів та конфліктів; невизначеність умов, за яких припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лихові, аваріям, катастрофам тощо; відсутність права працівників на проведення національного і попереджувальних страйків тощо.

 

Крім того, можливість використання організованого страйку як інструменту захисту інших законних прав та інтересів працівників суттєво обмежена необхідністю додержання низки умов. Зокрема, в організаційному плані страйк на виробничому рівні може бути розпочато з ініціативи конференції за участю половини від загальної кількості працівників лише після реєстрації колективного трудового спору. Працівники відокремлених структурних підрозділів не мають права розпочинати страйк (для прийняття рішення потрібна згода половини працівників від загальної кількості підприємства). Натомість, приміром, у Польщі страйк оголошується половиною від зборів трудового колективу, на якому присутні не менше половини працівників – тобто, рішення про страйк може бути прийнято четвертою частиною від загальної кількості працівників підприємства [13].

 

Також, відповідно до ст. 19 Закону, працівники мають попередити органи влади за три дні, якщо страйк супроводжується мітингами й демонстраціями за межами території підприємства [14], що, фактично, передбачає необхідність отримання бюрократичного дозволу на мирний протест. Своєю чергою, Положення вимагає від страйкарів у триденний строк попередити власника про протестні акції на території підприємства. Роботодавець наділений можливістю втручатись у проведення страйку, маючи право «при наявності визначених чинним законодавством підстав заборонити перебування страйкуючих на території підприємства, установи, організації або проведення акцій протесту під час страйку» (п. 5.2 Положення). Положення вимагає від організаторів страйку бути відповідальними за вільний допуск на підприємство працівників, які не беруть участі у страйку, а також власними силами забезпечувати дотримання законності та громадського порядку всіма страйкарями (п. 4.8) [15].

 

Предметом експертних дискусій та практичної нормотворчої діяльності вже давно є численні законодавчі обмеження права на страйк в окремих галузях, встановлені, зокрема, законами України «Про транспорт», «Про електроенергетику», «Про теплопостачання», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», Гірничим законом України та ін. Характерно, що одним із перших кроків у напрямку лібералізації вітчизняного страйкового законодавства стало рішення Європейського суду з прав людини від 2 жовтня 2014 р., згідно з яким право на страйк отримали українські транспортники. Правозахисники очікують, що це рішення стане прецедентом, який надалі сприятиме скасуванню інших наявних в Україні галузевих антистрайкових обмежень [16].

 

Загалом, саме застарілість, антидемократизм страйкового законодавства, поряд із важкими соціальними обставинами та недостатньою правовою компетентністю українських робітників, часто є причиною їхньої деструктивної позиції, ігнорування можливостей конвенційних форм боротьби за свої права, збереження високої частки стихійних виступів і страйків у структурі протестного робітничого руху, його використання у суперництві різних фінансово-промислових груп.

 

Висновки та рекомендації

  1. Станом на листопад 2014 р. протести найманих працівників є менш помітним явищем у громадському житті України порівняно з періодом 2011–2013 рр. Це обумовлюється зосередженням суспільної уваги довкола гострих політичних питань, вирішення яких визначатиме майбутнє всіх громадян нашої держави незалежно від їхньої соціальної належності та відношення до засобів виробництва, а також патріотичною мобілізацією суспільства, що частково відвертає увагу громадськості від внутрішньодержавних проблем.
  2. Попри політизацію громадянських конфліктів й українського суспільства загалом, основними мотивами робітничого протесту залишаються соціально-економічні. Відтак, можна прогнозувати подальшу активізацію протестного робітничого руху мірою поглиблення кризових явищ у національній економіці та падіння життєвого рівня громадян.
  3. Разом із тим, у загальній структурі робітничого протесту закономірно зростає кількість акцій із політичними вимогами, особливо у провідних індустріальних регіонах, зокрема тих, які тимчасово контролюються терористичними організаціями.
  4. В Україні зберігається практика використання протестних форм робітничого руху в інтересах окремих політичних сил та олігархічних угруповань. Лідери партій, власники підприємств і навіть терористичні організації прагнуть використати робітничий протест як інструмент досягнення своїх цілей у відносинах як із політичними та бізнесовими конкурентами, так і з державною владою.
  5. Враховуючи необхідність здійснення системних реформ в економіці, що можуть мати проблемні соціальні наслідки, слід створити умови для розширення можливостей впливу найманих працівників як основної категорії трудового населення України на вироблення офіційного соціально-економічного курсу в контексті дотримання загальнодемократичних стандартів забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики.
  6. Одним із пріоритетів реформування соціально-трудових відносин є подальша оптимізація нормативно-правового забезпечення робітничого протесту, насамперед у частині демократизації порядку реалізації найманими працівниками свого невід’ємного права на організований страйк, скасування застарілих антистрайкових обмежень.
  7. Важливим завданням у сучасних умовах є правова просвіта найманих працівників, сприяння зміцненню демократичної правосвідомості та патріотичних переконань у робітничому середовищі. Це особливо стосується звільнених і тимчасово окупованих територій, де, з-поміж іншого, постає питання цілеспрямованої підтримки робітничого руху, акцентуації його проукраїнського спрямування.

З урахуванням викладеного вище, органам державної влади України доречно рекомендувати насамперед наступне:

- Президентові України – забезпечити збільшення представництва найманих працівників у процесі формування державної соціально-економічної політики шляхом включення до Національної ради реформ представників ФПУ  та незалежних профспілок, які мають статус всеукраїнських (за згодою);

- Кабінету Міністрів України – ініціювати проведення Форуму соціального партнерства за участі представників Уряду, трудових колективів, профспілкових організацій та об’єднань роботодавців з метою публічного погодження соціальних пріоритетів державного розвитку та європейської інтеграції, які в разі необхідності можуть бути оформлені як відповідні законодавчі ініціативи;

- Комітетові Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці спільно з НСПП – продовжити роботу з перегляду доцільності чинних організаційних, галузевих та інших обмежень права на страйк, а також розробити правову базу всеукраїнського, попереджувального, солідарного й індивідуального страйків, подавши відповідні пропозиції на розгляд парламенту та профільних урядових структур;

- Міністерству юстиції України та Державній реєстраційній службі України – забезпечити запровадження спрощеного порядку легалізації професійних спілок та інших робітничих об’єднань, які функціонують на тимчасово неконтрольованих Україною частинах її державної території (зокрема, передбачивши можливість подання необхідних для цього документів в електронному форматі);

- Міністерству соціальної політики України спільно з Міністерством юстиції України – вивчити можливості сприяння громадським організаціям у здійсненні правової просвіти найманих працівників з питань захисту ними своїх прав та інтересів як у сфері трудових відносин, так і в загальносуспільному вимірі.

 

Відділ розвитку політичної системи

(П. Ф. Вознюк)

№ 8, Серія «Громадянське суспільство»

 

Додаток

Робітничий протест у 2014 році: деякі факти

З-поміж протестних акцій найманих працівників весняно-літнього періоду 2014 р. найбільшого розголосу набула боротьба шахтарів та металургів Кривого Рогу за підвищення заробітної плати. Вимагаючи 20 %-го підвищення оплати праці замість здійсненого керівництвом 6 %-го, а також припинення необґрунтованих звільнень і скорочень штату, робітники найбільшого в Україні підприємства гірничо-металургійної галузі ПАТ «АрселорМіттал Кривой Ріг» та солідарні з ними гірники ПАТ «Євраз Суха Балка» напередодні офіційного вступу у колективний трудовий спір більше тижня пікетували виробничі й адміністративні будівлі. Показово, що акцію було проведено спільними зусиллями трудового колективу та всіх шести наявних на металургійному комбінаті профспілок [17].

 

Осінь 2014 р. позначилася черговою активізацією протестних дій соціально-економічного спрямування, зокрема робітничих виступів. Так, лише протягом жовтня представники НСПП зафіксували 1 страйк та 4 інші акції соціального протесту, в ході яких найманими працівниками було висунуто вимоги відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»:

- 1 жовтня у Кіровограді близько 80 робітників ПАТ «Автобусний парк 13527» розпочали безстроковий страйк у формі припинення роботи з вимогою виконання колективного договору в частині виплати заробітної плати двічі на місяць;

- 2 жовтня у Рівному 72 працівника ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод» провели збори, вимагаючи погашення заборгованості по зарплаті;

- 14–16 жовтня у Волинській області 300 співробітників ДП «Передпускова дирекція шахти № 10 «Нововолинська»» перекривали трасу державного значення Ковель–Червоноград–Львів з вимогою негайного повернення зарплатного боргу;

- 24 жовтня у Херсоні близько 100 найманих працівників ТОВ «Авто‑Електромаш» на мітингу вимагали погасити заборгованість із виплати заробітної плати;

- 29 жовтня у Чернівцях близько 60 робітників КП «Чернівціводоканал» мітингували, вимагаючи своєчасної оплати праці та забезпечення належних соціально-побутових умов на виробництві [18].

 

На початку листопада у Львові масові акції протесту проти незадовільної видачі зарплати провели працівники ПАТ «Іскра». 3 листопада близько 900 заводських робітників оголосили страйк, а 7 листопада протестувальники перекривали одну з міських автомагістралей неподалік підприємства [19].

 

Восени поточного року відбулася також низка резонансних робітничих протестів із більш загальними вимогами щодо державної соціальної політики, зокрема:

- 22 вересня Дніпропетровським регіональним об’єднанням Незалежної профспілки гірників України (далі – НПГУ), близької до політичної партії «Батьківщина», було організовано масові (до 2 тис. учасників загалом) акції протесту шахтарів-інвалідів у низці міст Західного Донбасу. Протестувальники наполягали на відкликанні урядового законопроекту № 5080 «Про реформування загальнообов’язкового соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який обмежує попередній обсяг соціального забезпечення непрацездатних пенсіонерів, проведенні аудиторської перевірки Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) та здійсненні перерахунку страхових виплат інвалідам праці та постраждалим на виробництві [20];

- 2 жовтня також за ініціативи НПГУ у Києві поблизу будівлі Кабміну відбувся мітинг, під час якого представники, як було заявлено, «всіх шахтарських регіонів України» вимагали від уряду виплати зарплат та соціальних виплат на всій державній території, зокрема тій, яка тимчасово контролюється терористичними угрупованнями. В іншому разі деякі мітингувальники погрожували зі зброєю в руках підтримати терористів [21; 22];

- 15 жовтня за ініціативи ФПУ протестували профспілкові організації машинобудівників, агараріїв, освітян, медиків, працівників енергетичної галузі тощо. Зокрема, у Києві їхні представники пікетували Кабінет Міністрів. Захід, що зібрав близько 3 тис. учасників, проходив під гаслами «Ні бідності в Україні!» та «Стоп наступові на соціальні права!». Пікетувальники засудили практику скорочення робочих місць, закриття підприємств, заморожування зарплат і пенсій у державному секторі, плани реформування системи соціального страхування, вибірковість Уряду у визначенні партнерів по соціальному діалогу та можливе скасування профспілкового самоврядування, а також безправ’я людей у трудових відносинах та зростання цін і тарифів [23; 24];

- 21 жовтня близько сотні гірників, що втратили працездатність, блокували роботу центрального офісу Фонду, вимагаючи припинення втручання в діяльність профспілкових осередків та усунення з посад вищого керівництва Фонду через різноманітні службові зловживання [25].

 

Примітки:

[1] Петруня О. Григорій ОСОВИЙ: «Профспілки вимагають від влади поважати права простих громадян» / Олексій Петруня // Голос України. – № 199 (5949). – 2014. – 16 жовтня. – С. 11.

[2] Стан соціально-трудових відносин у жовтні 2014 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/virobnicha-politika-ta-kole…

[3] У Києві, Одесі та Харкові проводять найбільше протестних акцій в Україні – дослідження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua/society/983680-u-kievi-odesi-ta-harkovi-provodyat-n…

[4] В Україні зберігається висока протестна активність – соціолог [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.interfax.com.ua/news/political/223020.html

[5] Митинг против ДНР: Ахметов призвал Донбасс на забастовку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://korrespondent.net/event/eventsukraine/3365541-mytynh-protyv-dnr

[6] Шахтеры берут отпуска и больничные и идут в ополчения «ЛНР» и «ДНР», но не массово, – Волынко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://112.ua/glavnye-novosti/shahtery-berut-otpuska-i-bolnichnye-i-idu…

[7] В Донецкой и Луганской областях сепаратисты вербуют в свои ряды горняков [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2014/06/07/979493.html

[8] Шахтеры Макеевки провели митинг в поддержку ДНР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://versii.com/news/304883/

[9] Соколов В. Старая лапша на уши рабочему классу от Донецкой «народной» республики / Вадим Соколов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://work-way.com/staraya-lapsha-na-ushi-rabochemu-klassu-ot-doneckoj…

[10] Шахтеры и металлурги готовят забастовку против властей ДНР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aysor.am/ru/news/2014/10/20/dnr-lnr-miners/859606

[11] Стан соціально-трудових відносин у жовтні 2014 року...

[12] Молоді юристи вирушать на Донбас підвищувати правову культуру населення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://socportal.info/2014/10/22/molodi-yuristi-virushat-na-donbas-pidv…

[13] Право на страйк в Україні: історія та актуальність боротьби [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.socportal.info/analiz/pravo-na-strayk-v-ukrayini-istoriya-ta…

[14] Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, № 34, ст.227) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/137/98-%D0%B2%D1%80

[15] Положення про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nspp.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=254…

[16] В Украине началась либерализация возможностей для забастовок – Украинский Хельсинский союз [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://inforesist.org/v-ukraine-nachalas-liberalizaciya-vozmozhnostej-d…

[17] Павлов О. Металлурги и горняки от требований не отступают / Олег Павлов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kvpu.org.ua/uk/news/4/3259/metallurgi-i-gornyaki-ot-trebovanijj-…

[18] Інформація про стан соціально-трудових відносин, колективні трудові спори (конфлікти) в Україні у жовтні 2014 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fpsu.org.ua/images/images/2014/November/211114/додаток_Інфор…

[19] Ващишин І. У Львові страйкують 900 працівників заводу «Іскра»: обурені робітники перекрили дорогу / Ірина Ващишин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews.do?u_lvovi_straykuyut_900_pratsivnikiv_z…

[20] Протест против социальной несправедливости. Шахтеры-инвалиды Днепропетровщины протестуют против социально несправедливого законопроекта № 5080 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://npgu.net/novosti/1206-shakhtery-invalidy-protestuyut-protiv-sots…

[21] Казимирский С. Донецкие шахтеры, набравшись наглости, требуют от Кабмина Украины выплаты зарплат / Саша Казимирский [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uapress.info/ru/news/show/41425

[22] Тимошенковский профсоюз вывел шахтеров на митинг против Яценюка, а они пригрозили уйти в ополчение [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnr-news.com/dnr/4877-timoshenkovskiy-profsoyuz-vyvel-shahterov-…

[23] В Киеве под Кабмином протестуют профсоюзы Украины [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unn.com.ua/ru/news/1395936-u-kiyevi-pid-kabminom-protestuyut…

[24] Профсоюзы пикетировали Кабмин, требуя достойных зарплат [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unn.com.ua/ru/news/1395979-profspilki-piketuvali-kabmin-vima…

[25] Шахтеры-инвалиды готовы сражаться до победного конца [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://npgu.net/novosti/1284-shakhtjory-invalidy-gotovy-srazhatsya-do-p…