"Світовий досвід розвитку дистанційних форм освіти у вітчизняному контексті". Аналітична записка



Анотація

 

Розглянуто сучасні світові тенденції розвитку освіти. Проаналізовано стан і тенденції розвитку дистанційної освіти за кордоном та в Україні. Визначено виклики і загрози національним інтересам України в разі відставання у сфері дистанційного навчання. Запропоновано заходи для поширення дистанційної освіти в Україні та підвищення її якості й доступності.

 

СВІТОВИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ДИСТАНЦІЙНИХ ФОРМ ОСВІТИ У ВІТЧИЗНЯНОМУ КОНТЕКСТІ

 

Закон України «Про вищу освіту» визначає основним пріоритетом підготовку «конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях». Серед основних принципів державної політики у сфері вищої освіти Закон визначає: сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя; доступність вищої освіти; міжнародну інтеграцію та інтеграцію системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти [1].

 

Реалізація зазначених пріоритетів вимагає суттєвої модернізації вітчизняної освітньої системи. Політика модернізації освітніх систем розвинених країн усе більше орієнтується на розвиток дистанційної освіти. При цьому випереджальний або запізнілий розвиток дистанційних технологій визначається як об’єктивним розвитком відповідних інфраструктур (інформаційної, організаційної, ринкової тощо), так і зацікавленістю органів влади й управління освітою і самим розумінням суті модернізації. Сьогодні однієї з головних детермінант цивілізаційних змін є інформаційна революція, що актуалізує проблему модернізації освіти у відповідь на її виклики.

 

Популярність і затребуваність дистанційного навчання на основі інтернет-технологій (e-learning), особливо в системі вищої й додаткової професійної освіти, зростають із кожним роком. Це пов’язано з економією ресурсів і часу, можливістю отримувати освіту без відриву від виробництва, розширенням сфери додаткової, у тому числі післядипломної освіти, коли мотивацію учнів формують не стільки дипломи й сертифікати, скільки конкретні знання й компетенції.

 

Дистанційна освіта за кордоном

У січні 2013 р. в Давосі відбувся круглий стіл, присвячений дистанційній освіті за участі екс-­міністра фінансів США і почесного президента Гарвардського університету Ларрі Саммерса, президента Массачусетського технологічного інституту Рафаеля Рейфа, засновника Microsoft Білла Гейтса, співзасновника платіжної системи PayPal Пітера Тіля та інших зацікавлених осіб. Головним висновком зустрічі стала теза: майбутнє – за онлайн-освітою.

 

У ряді країн (Китай, Латвія, Нідерланди, Алжир, Великобританія, Туреччина та ін.) від 10 до 25 % студентів отримують освіту в закладах дистанційного навчання. У 2012 р., згідно з результатами дослідження Babson Survey Research Group, 32 % студентів вищих навчальних закладів США (понад 6,7 млн) пройшли хоча б один курс дистанційного навчання [2].

Серед американських ВНЗ 65 % відсотків уже ввели дистанційне навчання в стратегію свого розвитку. Представники Гарвардського університету і Массачусетського технологічного інституту в травні 2012 р. оголосили про запуск спільного проекту дистанційного онлайн-навчання edX (https://www.edx.org/). На розвиток edX кожен з партнерів виділив по 30 млн доларів. Нині до проекту долучилося 50 закладів з різних країн світу. Станом на жовтень 2014 р. у проекті зареєстровано близько 3 млн користувачів. Також успішними проектами, що стартували у 2012 р., є Coursera (https://www.coursera.org/) та Udacity (https://www.udacity.com), що навчають сотні тисяч студентів. Хоча сертифікати EdХ, Coursera та Udacity не мають такого формалізованого значення, як диплом про освіту, більшість студентів та роботодавців вважає їх вагомим аргументом на ринку праці. Так, проект Udacity співпрацює з десятками компаній, готових прийняти на роботу найкращих студентів. На 2013/2014 навчальний рік на всі курси платформи Coursera записався мільйон слухачів – у десять разів більше, ніж торік. Серед них 13 тисяч – українці [3].

 

Фінансування проектів онлайн-навчання різними країнами сягає сотень мільйонів доларів. Кожна країна має власну практику вирішення проблем фінансування дистанційної освіти.

 

В Індонезії існує три джерела фінансування дистанційного навчання: внески студентів за навчання, державні гранти, допомога від іноземних агентств. Плата за навчання становить 33 % фінансування, а 66 % складають внески уряду та іноземних агентств.

 

В Іспанії внесок міністерства освіти становить 46 % фінансування, студенти сплачують 47 %, решту складають кошти від продажу навчальних матеріалів. Окрім цього, регіональні уряди та банки дають навчальним центрам обігові кошти.

 

У Великій Британії частка плати студентів за навчання дорівнює 15 % загального фонду, а внесок уряду становить 85 %. У програмах навчання без надання вченого ступеня плата за навчання становить дві третини, а третина фінансується за рахунок спеціальних грантів. Плата за вивчення точних наук на 25 % більша, ніж за соціальні чи мистецькі курси.

 

У Канаді урядові внески становлять від 75 % до 80 % фінансування, а студентські кошти складають лише 10 %, решта – 10-15 % забезпечується через підприємницьку і ділову активність університетів [4].

 

Загалом у розвинених країнах проводиться політика зниження вартості дистанційної освіти – у середньому вартість дистанційного навчання значно нижча від стаціонарного. До прикладу, Технічний університет Джорджії в Атланті пропонує магістерський курс в області комп’ютерних наук за ціною 45 тис. доларів при навчанні в кампусі. Той самий курс у дистанційній формі пропонується за сім тисяч, при цьому дипломи видаються однакові [5].

 

Дистанційна освіта в Україні

В Україні дистанційна форма навчання впроваджується вже понад десять років. У 2002 р. МОН України започаткувало експеримент з дистанційного навчання. За останні роки дистанційна освіта набула розвитку в низці університетів: Харківському університеті радіоелектроніки, Харківському національному технічному університеті ХПІ, Національному технічному університеті України КПІ, Хмельницькому національному університеті, Сумському державному університеті, Полтавському університеті економіки та торгівлі, Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Київський національний університет технологій та дизайну та ін.

 

Різні аспекти дистанційної освіти в Україні регулюються рядом нормативних документів: «Національною доктриною розвитку освіти», «Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні», ««Національною програмою інформатизації», законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», наказом Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про дистанційне навчання» [6].

 

В організаційну структура системи дистанційної освіти України в різний час входили Рада з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при КМ України, координаційна Рада МОН України з питань дистанційної освіти, Український центр дистанційної освіти на базі КПІ, регіональні центри у Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Хмельницькому. Сьогодні питаннями організації і впровадження дистанційної освіти займається департамент вищої освіти МОН України, Український інститут інформаційних технологій в освіті, структурні підрозділи деяких ВНЗ. Наразі в Україні відсутній єдиний координаційний центр формування і реалізації державної політики в галузі розвитку дистанційної освіти. Протягом багатьох років в Україні не було однозначного уявлення про дистанційне навчання. Причина тому – різні підходи до його організації у різних навчальних закладах, відсутність загальної концепції і стандартів. Подекуди це приводило до неякісної реалізації та спричинило в суспільстві певну недовіру до дистанційної форми навчання.

 

Потрібно також зауважити, що при дещо меншій вартості отримання дистанційної освіти порівняно із денною формою навчання, ця різниця не дуже значна, і вартість дистанційного навчання залишається відносно високою. Наприклад, Національний університет водного господарства та природокористування пропонує підготовку бакалавра за напрямом «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» на денній формі за 9000 грн на рік, на дистанційній – за 5000 грн. Вартість підготовки бакалаврів системного програмування в Київському національному університеті технологій та дизайну на денній формі становить 7500 грн на рік, на дистанційній – 5700 грн.

 

Завдання, поставлені перед системою освіти України процесами державотворення, кардинальними змінами в суспільно-політичному житті, вимагають створення організаційної структури системи освіти, яка забезпечуватиме перехід до «освіти протягом життя». Вирішення цієї проблеми лежить у площині дистанційної освіти. Актуальними для освітньої галузі України є вивчення кращого світового досвіду дистанційного навчання, об’єднання зусиль провідних ВНЗ, створення альтернативи аналогічним зарубіжним проектам. Зволікання з розвитком дистанційної освіти загрожує зниженням конкурентоспроможності української освіти у світовому просторі.

 

Виклики для України

Сучасні світові тенденції актуалізують для України наступні виклики і ризики, що мають відношення до проблем дистанційної освіти.

  1. Зростання ролі людського капіталу. Людський капітал у національному багатстві світового співавторства складає 64 %, природний капітал – 20 %, а фізичний лише 16 %. Питома вага людського капіталу у розвинених країнах (Фінляндія, Швейцарія, Німеччина, Японія, США) становить до 80 % їхнього національного багатства. Це дає вирішальну перевагу в технологічному розвитку, а також випереджаючому зростанні якості життя населення. Тому основний приріст національного багатства визначається сьогодні, передусім, умовами, створеними для розкриття людського потенціалу. Однією з найважливіших умов такого розкриття, беззаперечно, виступає освіта.
  2. Прискорення темпів оновлення професійних знань. За останні десятиліття кардинально змінилася система генерації й передачі знань, а їх обсяг багаторазово зріс. Сьогодні не можна за один раз, навіть за 5 або 6 років, підготувати людину до професійної діяльності на все життя. Нині щорічно обновляється близько 5 % теоретичних і 20 % професійних знань. Одиниця виміру старіння знань фахівця, прийнята у США – період «напіврозпаду» компетентності, тобто зниження її на 50 % внаслідок появи нової інформації, показує, що за багатьма професіями цей період настає менш ніж через 5 років, тобто стосовно вітчизняної системи вищої освіти часто раніше, ніж закінчується навчання. Вирішення проблеми полягає в переході до освіти протягом життя, де базова освіта періодично повинна доповнюватися програмами додаткової освіти і організується не як кінцева, завершена, а лише як основа, фундамент для подальшого навчання.
  3. Утвердження в освітній політиці розвинених країн концепції «освіта протягом життя». Навчання протягом життя передбачає зростання інвестицій у людей і знання; набуття основних навичок, включаючи цифрову грамотність; поширення інноваційних, більш гнучких форм навчання. Мета полягає в забезпеченні людей будь-якого віку рівним і відкритим доступом до якісного навчання. Рада Європи затвердила навчання протягом життя як один з основних компонентів європейської соціальної моделі. Таке навчання не обмежується лише сферою освіти – воно також є критичним фактором у сферах зайнятості й соціального забезпечення, економічного зростання і конкурентоспроможності [7].
  4. Перехід освітніх систем розвинених країн до широкого використання інформаційних технологій. Це призводить до зростання конкуренції на міжнародному ринку освіти. Стрімкі темпи розвитку проектів дистанційного навчання у найближчі кілька років можуть витіснити з ринку освіти значну частину традиційних навчальних закладів багатьох країн. У Росії теж заплановано розвиток аналогічних проектів із залученням майже мільйона студентів. Принцип максимальної доступності освітніх ресурсів фактично став стандартом діяльності провідних світових ВНЗ. Аналітики вважають, що вже найближчим часом всесвітньо відомі університети зможуть замість сотень тисяч студентів навчати десятки мільйонів з усіх країн світу.
  5. Стрімке зростання ролі інформаційних технологій. Інформаційні технології виходять на чільні місця в усіх сферах буття як окремої особистості, так і суспільства в цілому. Широке використання в дистанційній освіті інформаційних технологій дозволить, окрім оволодіння певним масивом знань і компетенцій, передбачених навчальними програмами, досягати певного рівня знань і умінь у користуванні інформаційними технологіями, що для сучасної людини стає необхідною умовою успішності й одним із показників якості життя.
  6. Демографічний чинник. Зниження народжуваності та старіння населення викликає потребу у створенні умов для навчання людей зрілого і старшого віку, які у переважній більшості мають життєві обставини (сім’я, робота, місце проживання тощо), котрі не дозволяють їм навчатися стаціонарно і зумовлюють актуальність розвитку різноманітних форм дистанційної освіти.

Висновки

Зволікання з відповідями на вказані виклики призведе до актуалізації загроз національним інтересам України, зокрема: зниження якості людського капіталу; падіння конкурентоздатності вітчизняної освіти; економічного відставання й як результат в цілому – уповільнення євроінтеграційних процесів. Істотним ресурсом ефективного попередження цих загроз є модернізація вітчизняної системи освіти, важливою складовою якої виступає розвиток дистанційної освіти.

 

Поширення дистанційної освіти – важливий механізм інформатизації й інтелектуалізації суспільства, виховання різнобічно розвинутої особистості, подолання нерівності в системі освіти. Дистанційна освіта долає територіальний фактор нерівності в доступі до якісної вищої освіти, залежність від місця проживання тощо. Значний інформаційний ресурс, реалізований у дистанційній освіті новітніми технологіями, забезпечує інноваційний розвиток освіти й суспільства в цілому.

 

Широке впровадження і розвиток дистанційної освіти в Україні потребує вирішення комплексу завдань за такими напрямами:

  • управлінсько-організаційне забезпечення;
  • матеріально-технічне і фінансове забезпечення;
  • кадрове забезпечення потреб дистанційної освіти;
  • методичне забезпечення з урахуванням специфіки дистанційного навчання;
  • просування дистанційної освіти на освітньому ринку і ринку праці.

Рекомендації

1. Міністерству освіти і науки України розробити і реалізувати комплекс заходів із популяризації дистанційної освіти. Для цього доцільно розробити «Програму розвитку дистанційної освіти в Україні», одним із завдань якої буде просування дистанційної освіти на вітчизняному ринку. Концепція дистанційної освіти повинна стати такою ж зрозумілою і звичною для громадян України, як вечірня чи заочна форми навчання. Значний внесок тут можуть зробити зацікавлені ВНЗ, особливо в період вступних кампаній, старша  школа, засоби масової інформації.

2. Кабінету Міністрів України, Верховній Раді України у проекті Закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (та законах про Державний бюджет на наступні роки) у Додатку № 3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2015 рік» серед видатків на освіту окремим рядком передбачити фінансування розробки та реалізації «Програми розвитку дистанційної освіти в Україні».

3. Міністерству освіти і науки України із залученням провідних ВНЗ для підвищення ефективності управляння розвитком дистанційної освіти створити Координаційний центр щодо формування та реалізації проведення державної політики в галузі розвитку дистанційної освіти. До його першочергових завдань входитиме визначення пріоритетних напрямів дистанційного навчання (здобуття основної освіти, здобуття другої вищої освіти, перепідготовка та підвищення кваліфікації), рекомендації щодо ліцензування обсягів підготовки за дистанційною формою навчання, робота з подальшого нормативно-правового врегулювання дистанційної освіти з урахуванням принципів, визначених новим Законом «Про вищу освіту».

4. Міністерству освіти і науки України у співпраці з вищими навчальними закладами розпочати роботу по реалізації на базі кількох провідних ВНЗ України потужного спільного проекту дистанційного онлайн­навчання, вивчивши та адаптувавши до українських умов і можливостей успішний досвід EdХ, Coursera, Udacity. Це дозволить вирішити такі завдання:

  • підвищення якості дистанційної освіти через можливість залучати кращих викладачів, спиратись на кращі методики і програми, об’єднати можливості для придбання передового програмного забезпечення дистанційної освіти, створити потужну спільну базу навчальних матеріалів;
  • розширення доступності дистанційної освіти через зниження вартості за рахунок збільшення обсягів надання послуг, а також через створення на базі інфраструктур ВНЗ-учасників проекту мережі підтримки студентів дистанційної форми навчання в різних регіонах України.

5. Міністерству освіти і науки України, Інституту інформаційних технологій і засобів навчання Національної академії педагогічних наук України та новостворюваному Інституту модернізації змісту освіти МОН України [8] для широкого впровадження дистанційної освіти забезпечити підготовку фахівців відповідного профілю. Для цього необхідно розробити відповідні навчальні програми і започаткувати у профільних вищих навчальних закладах окремі курси з організації та проведення дистанційного навчання.

Відділ гуманітарної безпеки

(М.М. Карпенко)

№ 14, Серія «Гуманітарний розвиток» 

 

Додаток

 

Список використаних джерел

1. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/print1389899592029395

2. Малінко О. Дистанційна освіта: організаційна структура, психолого-педагогічні основи, фінансування і управління // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2002. – № 6. – С. 38-45.

3. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження положення про дистанційне навчання [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0703-13/print1389899592029395

4. Making a European area of lifelong learning a reality [Electronic resource] / European Commission. – Mode of access: http://ec.europa.eu/education/

5. Міністерство освіти і науки України [Електронний ресурс] /http://www.mon.gov.ua/ua/news/40722-likvidovano-institut-innovatsiynih-tehnologiy-i-zmistu-osviti-mon-ukrayini-dopovneno

6. Changing Course: Ten Years of Tracking Online Education in the United States [Electronic resource] / Babson Survey Research Group. – Mode of access: http://www.onlinelearningsurvey.com/reports/changingcourse.pdf

7.     Дистанційне навчання – це сучасно [Електронний ресурс] / Міністерство освіти і науки України. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/ua/comments/17415-distantsiyne-navchannya--tse-suchasno.-gazeta-osvita-ukrayini--24-vid-17.06.2013

8.     Эрвин Хаберле. Останется десять университетов [Електронний ресурс] / Експерт. – 2013, № 48. – Режим доступу: http://expert.ru/expert/2013/48/ostanetsya-desyat-universitetov/