"Еволюція фінансової системи ЄС: виклики та перспективи для України". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

У записці розглянуто основні тенденції та проблеми модифікації фінансової системи ЄС на прикладі створення Фіскального, Банківського та Валютного союзів. Проблеми консолідації фінансового та банківського секторів (особливо в частині контролю за виконанням узгоджених умов та нагляду за діяльністю відповідних установ) при цьому розглядаються в якості основоположних для забезпечення стабільності Європейського валютного союзу.

 

На основі проведено аналізу зроблено висновки щодо можливих напрямків дій, спрямованих на вдосконалення фінансової системи ЄС, а також внесено певні рекомендації стосовно заходів, які повинна здійснити Україна (зокрема, у питаннях бюджетного прогнозування та планування, банківського нагляду та валютного регулювання) з тим, щоб адаптувати свої фінансові інститути та механізми до модернізованої фінансової системи ЄС.

 

ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ ЄС: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

 

У Національному інституті стратегічних досліджень здійснено аналіз останніх подій, які пов’язані з еволюцією фінансової системи Європейського Союзу. Результати аналізу засвідчують, що модернізація фінансового сектору ЄС віддзеркалює проблеми та виклики, які пов’язані з кризою усієї економічної парадигми ЄС. А остання, у свою чергу, пов’язана із загальною кризою ідеї союзу європейських держав. У таких умовах в Євросоюзі все частіше говорять про дві різні групи країн, що рухатимуться до спільної мети з різними швидкостями. Перша група – це країни-донори, які дотримуються усіх укладених угод, бюджетної та монетарної дисципліни, мають відповідні позитивні макроекономічні показники. Друга група – країни європериферії, в якій зазначені вище процеси відбуваються зі значними ускладненнями або не відбуваються взагалі. У цих країнах також досить міцні позиції євроскептиків, які часто вживають заходи всупереч спільно ухваленим рішенням.

 

Цілком закономірним може бути інституційне розмежування та організаційне визначення в рамках ЄС двох груп країн, що рухаються до Європейської федерації націй. Перша – умовно «Північна група» – матиме податкову систему та спільний бюджет, за рахунок видатків якого практично творитиметься спільна Європейська держава. Друга група («Південна») навряд чи має плани покинути «Європейський проект», але намагатиметься гальмувати його подальший розвиток, оскільки і сучасний рівень економічної інтеграції є досить «обтяжливим» для них (з точки зору інституційних можливостей взятих зобов’язань та загально прийнятих правил). Таким чином, у середньостроковій перспективі ці країни все одно будуть вимушені навести порядок у власних публічних фінансах, привести їх у відповідність до встановлених  критеріїв та у перспективі приєднатися до першої групи.

 

Дещо інший принцип розмежування бачать німецькі фахівці з т.зв. «Глінікерської групи» (Glienicker Gruppe), яки виступили з пропозицією інституціонального виокремлення «зони євро», яка б мала окремий «парламент євро-зони» та навіть «уряд євро-зони»[1]. Симптоматично, що з цими поглядами солідаризувалися їхні відомі французькі колеги – підписанти «Маніфесту за політичний союз зони євро», які, за їх словами, пішли ще далі, запропонувавши, зокрема, створення країнами зони євро спільного фонду податків на корпоративні прибутки та інші інструменти спільного економічного регулювання[2].

 

Суть Фіскального Пакту полягає у законодавчому закріпленні досягнутих раніше домовленостей щодо т.зв. «золотого фіскального правила», яке зобов’язує утримання показників державних фінансів у межах жорстких параметрів (дефіцит бюджету – у межах 3 % від ВВП, а структурний дефіцит не був вище 0,5 % ВВП) та «боргового гальма» (debt brake) – (обмеження державного боргу рівнем у 60 % ВВП). Крім того, при підготовці Фіскального пакту, що бюджети всіх країн ЄС, до того як вони потраплять в національні парламенти, будуть відсилатися урядами на затвердження Єврокомісії до Брюсселя. Проти цього різкого виступили Греція, Великобританія, Чехія та інші країни, вважаючи, що такий порядок утискає їхній суверенітет. Формально цю норму скасували, але на практиці вона діє, тому що проект бюджету все одно відсилається Єврокомісії на предмет контролю за дотриманням «золотого правила».

 

Отже, формально створення Фіскального Союзу завершено, але по суті попереду його учасників чекає важка робота по практичному виконанню взаємних зобов’язань, а також створення механізмів та інструментів, які б забезпечували виконання «золотого правила» та використання «боргового гальма» без нанесення непоправної шкоди для національної економіки та соціально-економічного стану суспільства.

 

Серйозність комплексної фінансової кризи, яка охопила Європейський Союз зробила зрозумілим, що для вирішення економічних проблем вразливих країн зони євро необхідно перш за все фінансове донорство потужних економічних країн – передусім Німеччини та Франції та, по-друге, глибоке «переформатування» інституцій ЄС та посилення централізації економічної політики[3]. Виходячи з цього, у 2012 році європейські лідери домовилися про створення «банківського союзу», який повинен розірвати порочне коло зв’язку між слабкими банками та слабкими урядами[4].

 

Створення такого союзу передбачено здійснити у три етапи: на першому створюється єдиний супермеханізм фінансового нагляду; на другому – єдиний механізм санації банків (Single Resolution Mechanism - SRM) і на третьому – спільна схема гарантування депозитів (в сумі до 100 тисяч євро). Вирішення цих «етапних» завдань, в принципі, передбачає проведення широкої банківської реформи. Банківський союз створюється в межах зони функціонування євро. Тобто 11 країн-членів ЄС безпосередньо не залучені до нового проекту, втім не можна сказати, що його реалізація не впливатиме на банківські системи цих країн також (особливо щодо Великої Британії, банківський сектор якої відіграє особливу роль, як для країни, так і для усього Європейського Союзу).

 

Одночасно було продемонстровано дві різні стратегії виходу з банківської кризи. Ірландія обрала шлях спасіння банків, але не здійснила жодних фундаментальних змін у своїй макроекономічній політиці: ані монетизувала борг, що могло призвести до інфляції, ані ввела валютний контроль задля стримування «втечі» капіталу. Ісландія, навпаки, дозволила банкам збанкрутувати, у той час, як в країні розпочалася значна інфляція (до 20 % – у 2009 р.), що дозволило швидше розрахуватися з боргами. Одночасно були запроваджені заходи валютного контролю проти відтоку капіталу, узгоджені з МВФ в рамках програми міжнародної допомоги. У результаті ісландська криза була глибша і продовжувалася довше, оскільки реальні заощадження були поглинуті інфляцією. Ірландський шлях виходу з кризи первісно був більш болючим, але не таким довгим. У країні розпочалася дефляція й ірландський експорт стимулювався не депреціацією валютного курсу, а падінням внутрішніх цін[5].

 

У той же час найбільшого розголосу отримала банківська криза на Кіпрі. Кіпрська влада розпочала просити «трійку» (МВФ, Єврокомісія та ЄЦБ) про надання фінансової допомоги у розмірі 17 млрд євро ще в середині 2012 р. Однак зовнішні кредитори готові були надати допомогу у розмірі лише 10 млрд євро з тим, щоб решту необхідних коштів уряд країни акумулював сам за рахунок підвищення податків та зборів. Зрештою, принцип «самопорятунку» банківських клієнтів було використано не зважаючи на масові протести та політичний супротив. Більш того, як підкреслив голова Єврогрупи Й. Дейзелблум (Jeroen Dijsselbloem), «ідея залучення приватних заощаджень для спасіння проблемних банків буде використовуватися в якості «стандартного рішення» у подібних ситуаціях»[6].

 

Ще більшої актуальності даній проблемі надало банкрутство одного з найбільших та старіших банків Португалії - Banco Espírito Santo (BES), яке сталося на початку серпня 2014 р. У цьому випадку здорові активи банку, - такі, як депозити, високо рейтингові пріоритетні боргові зобов’язання (senior debt) тощо, – були передані спеціально створеному «доброму банку» – Novo Banco. Акціонери ж залишилися у «поганому банку» BES з «токсичними» (низколіквідними) активами, які виникли внаслідок спроби підтримати «родину імперію». По суті, це «гібридна схема» порятунку, оскільки вона намагається поєднати варіанти фінансової підтримки за рахунок «інсайдерів» банку, тобто його інвесторів та кредиторів (bail-in) з варіантом, коли така підтримка надається за рахунок «аутсайдерів», перш за все, державного бюджету, тобто, врешті-решт, платників податків (bail-out).  

 

Потрясіння банківської системи, які відбулися в європейських країнах (перш за все, країнах єврозони), примусили замислитися про необхідність певних кардинальних реформ. Спеціально підготовлена з цього приводу «доповідь Лііканена» була оприлюднена у жовтині 2012 р., а її рекомендації включали, зокрема: 1) обов’язкове розмежування інвестиційних («проп‑трейдингових» – proprietary trading) та інших високоризикових операцій; 2) додаткове відокремлення операцій, обумовлених планом санації та остаточного урегулювання (recovery and resolution plan – RRP); 3) корекцію використання інструментів планів залучення приватних кредиторів до спасіння банків від банкрутства (bail-in) в якості засобів остаточного урегулювання; 4) запровадження більш жорстких вимог щодо достатності капіталу та обов’язкових резервів; 5) укріплення банківського менеджменту та банківського контролю (у тому числі в питаннях бонусів для вищого керівництва)[7].

 

Таким чином, перший етап створення Банківського Союзу обіцяє бути не тільки цікавим з точки зору його інноваційності, але й маючи на увазі досвід розв’язання цілої низки функціональних та інституційних проблем, на спосіб вирішення яких в європейських столицях існують різні погляди.

 

Що стосується подальшої валютної інтеграції, то її хід дозволяє експертам говорити про дві логіки її розвитку. Перша базується на економічній раціональності й використовує механізми, передбачені в економічних концепціях її творців. Друга логіка віддзеркалює політичну реальність, яка явно домінує у сфері економіки, і навіть намагається пристосувати її принципи в політичних цілях. Обговорення реформ в зоні євро може бути оцінено з точки зору цих двох аналітичних підходів. У світлі економічних припущень для валютного союзу існує два сценарії для Європи. Або простір єдиної спільної валюти буде звужений до центральних держав, або в валютному союзі будуть створені відсутні зараз інститути. Йдеться, власне, про фіскальний союз та більш суворий контроль за фінансовими ринками[8]. Взагалі, серед експертів не існує єдиної точки зору стосовно причин, які призвели до кризи валютного союзу. Найбільш поширеним, однак, є так званий «німецький погляд», який полягає у критиці порушень фіскальної дисципліни в окремих країнах. Інший – «кейнсіанський погляд» – покладає вину за кризу на великі суверенні борги у периферійних країнах, результатом яких став стійкий дисбаланс поточного рахунку периферійних країн зони євро (який після фінансової кризи 2008 р. стало неможливо фінансувати шляхом залучення боргового капіталу на ринкових засадах. У зв’язку з цим, основні претензії стосуються неможливості використання власної, національної валютно-курсової політики. У той же час єдина валютна політика не завжди може врахувати різні цілі, які притаманні економікам країн зони євро внаслідок доволі різного рівня економічного, соціального та інституціонального розвитку. Особливо великі проблеми виникають у зв’язку з розбіжностями в банківській та фіскальній системах країн ЄС.

 

Можливості приєднання до зони євро інших «нових членів ЄС», в першу чергу, обмежені вимогою попередньої прив’язку курсу національної валюти до євро. До цього часу це зробила лише Болгарія. Але Болгарія відчуває значні проблеми з виконанням критеріїв приєднання, у першу чергу, у зв’язку зі слабкістю своїх публічних фінансів (бюджет та борг). У зв’язку з цим, на думку болгарського міністра фінансів П. Чобанова, Болгарія приєднається до зони євро «у відповідний момент», коли це дозволить економічний стан. Але, як вважають експерти, навряд чи це станеться раніше, аніж за чотири роки.[9] Дещо оптимістичніше таку перспективу оцінюють румунські сусіди: як вважає прем’єр-міністр В. Понта, країна може вступити до економічного та валютного союзу у 2018-2020 рр.[10]. Звісно, більш бажаною датою був би 2018 рік  – саме до 100-річного ювілею незалежності Румунії. Приблизно на цей період припадає (на думку Голови центрального банку країни М. Зінгера, можливість приєднання до спільної валюти також Чехії. Але поки що це не входить до пріоритетів уряду. А угорський прем’єр В. Орбан заявив, що його уряд взагалі не має жодних планів стосовно введення євро (і, на його думку, навряд чи вони з’являться в найближчі 20-30 років).

 

Можна констатувати, що найбільш дієвим залишається лише емоційний аргумент: країна ЄС, яка не ввела єдину валюту, залишається як би другорядною, оскільки «серце Європи б’ється в зоні євро». Втім країни «старої Європи», які знаходяться поза межами функціонування євро (Велика Британія, Данія, Швеція), не виказують бажання приєднатися до валютного союзу. Більш того, Велика Британія, як відомо, взагалі висловлювала наміри вийти з Європейського Союзу. У периферійних країнах (PIIGS) також лунали заклики до виходу з зони євро (особливо, у Греції)[11]. Щоправда, з часом такі заклики фактично зникли, але з’явилися пропозиції паралельної емісії урядом Греції «електронних грошей» номінованих у євро (що також свідчить про спроби хоча б «частково» вийти за межі зони єдиної валюти)[12]. І хоча, як і передбачали спостерігачі, такі заклики та пропозиції не мали серйозних політичних наслідків, тим не менш особливого ентузіазму щодо подальшого розвитку валютного союзу вони не додають.

 

Таким чином, вибір стосується продовження європейської інтеграції за одним із трьох наступних сценаріїв.

  1. Створення фіскального союзу означає, що збереження національних банківських систем при збережені заборони на пряме кредитування урядів з боку центральних банків, але доведеться погодитися на співвідповідальність урядів за державні борги країн-членів Союзу.
  2. Фінансовий або банківський союз означатиме, натомість, відмову від національних банківських система, тобто від взаємної залежності національних банків та урядів, що на практиці, серед іншого, означатиме зняття з урядів відповідальності за спасіння проблемних банків, але разом із тим також передачу функцій банківського нагляду ЄЦБ.
  3. Третій варіант передбачає збереження існуючих норм щодо заборони прямого кредитування з боку центробанку та відсутності співвідповідальності за державним боргом за умови надання ЄЦБ статусу кредитора «останньої інстанції» (або «останньої надії») по відношенню до національних урядів. Ця ідея зараз інтенсивно дискутується і має певних прихильників серед відомих фахівців (зокрема, Н. Рубіні)[13].

Зрештою, можна погодитися з думкою про те, що «поки що в Євросоюзі не склалася ясна ідея повного виходу з обох криз, маючи на увазі глобальну фінансово-економічну кризу 2007-2009 років та кризу в зоні євро»[14]. Втім у своєрідному «Меморандумі для Меркель»[15] «Глінікерської групи» невипадково згадані слова Ж. Моне «Європа буде в кризі»[16], маючи на увазі, що повністю ця фраза у спогадах «батька – об’єднаної Європи» звучить: «Європа буде в кризі, але матиме достатню кількість рішень, для виходу з кризи» (L'Europe se fera dans les crises et elle sera la somme des solutions apportées à ces crises), що повинно надихати певним оптимізмом та вірою у майбутнє Європи.

 

Висновки та рекомендації

Який із зазначених вище сценаріїв розвитку фінансової інтеграції Європейського Союзу буде обрано, покаже вже найближче майбутнє. Втім вказані перспективи модернізації фінансової системи Європейського Союзу висувають необхідність певних кроків з боку відповідних фінансових та монетарних органів України, які випливають із завдань євроінтеграції. Тобто, серйозність змін, які відбуваються в фінансовій системі Європейського Союзу, вимагає того, щоб заходи стосовно імплементації норм існуючої практики та майбутніх новацій, які плануються до здійснення у фінансовій системі Європейського Союзу, повинні зайняти помітне місце в програмі євроінтеграції України.

 

Маючи на увазі модифікацію фінансової системи Європейського Союзу, заходи, які необхідно здійснити відповідним державним органам України можуть бути розподілені на дві групи:

1) заходи, які випливають з умов Угоди про асоціацію між Україною та ЄС стосовно тих напрямів, які розвиваються в процесі модернізації фінансової системи ЄС;

2) заходи, які випливають із завдань «Стратегії – 2020».

 

1. Заходи, які випливають з умов Угоди про асоціацію між Україною та ЄС стосовно тих напрямів, які розвиваються в процесі модернізації фінансової системи ЄС, повинні враховувати, що процес такої модернізації може помітно змінити вимоги та стандарти, які передбачаються існуючими на даний час стандартами і, у зв’язку з цим, заздалегідь передбачати можливість або необхідність адаптації до нових умов на основі тенденцій розвитку фінансової системи ЄС, які спостерігаються вже на даний час.

 

1.1. З переліку елементів acquis ЄС, зазначених у Додатку XVII до Угоди про асоціацію (наближення українського законодавства до яких має бути здійснено згідно ст.133 Угоди) в якості таких, що можуть бути віднесені до першої групи заходів, можна віднести необхідність імплементації Директиви № 2009/110/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16 вересня 2009 р. щодо започаткування та ведення діяльності установ по роботі з електронними грошима та пруденційний нагляд за ними й Директиви № 94/19/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 30 травня 1994 р. про систему гарантування депозитів. Положення обох Директив повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності Угодою. При цьому, якщо розвитку системи гарантування вкладів приділяється значна (хоча і не достатня) увага, то функціонування електронних грошей (особливо т.зв. «крипто-грошей») знаходиться поза центром уваги Національного банку України, що призводитиме тільки до розширення розходжень в питаннях регулювання цього сегменту грошового ринку між Україною та ЄС, а також подальшого технологічного відставання механізму грошового обігу країни (як банківського, так і позабанківського секторів). 

 

1.2. Іншим важливим напрямом імплементації умов Угоди є співробітництво в галузі управління державними фінансами, що спрямовуватиметься на забезпечення розвитку бюджетної політики (ст. 35846 Угоди). Це, зрозуміло, повинно, перш за усе, стосуватися намагання дотримання критеріїв бюджетної дисципліни, прийнятих в Європейському Союзі (хоча такі вимоги й не випливають з поточних цілей процесу інтеграції України до ЄС). Втім до останнього часу це не виглядало занадто проблематично для української сторони, оскільки державний борг останніми роками коливався в межах від 12 до 40 % ВВП (ніколи не перетикавши цю межу), що значно менше, аніж аналогічний показник для абсолютної більшості країн ЄС (крім Польщі). Що стосується бюджетного дефіциту, то за період 2006-2012 рр.  в середньому він складав 2,6 % до ВВП (тобто твердо в межах Маастрихтських критеріїв). Щоправда, останні події, пов’язані з анексією Криму Росією та військовими діями в зоні антитерористичної операції на сході України помітно погіршили стан економіки країни, внаслідок чого очікується зростання бюджетного дефіциту. Однак уряд розраховує ввести його в межі 3 % ВВП вже через рік, а зовнішній борг до 2017 р. утримувати в межах 55 % ВВП.

 

Що стосується організації бюджетного процесу, в якості завдань найближчого часу слід назвати розвиток системи середньострокового бюджетного прогнозування (планування), вдосконалення програмно-цільового підходу в бюджетному процесі та аналізу ефективності та результативності виконання бюджетних програм, а також вдосконалення процесу обміну інформацією та досвідом з питань планування і виконання бюджету та державного боргу. Все це повинно забезпечити розвиток систем державного внутрішнього контролю та зовнішнього аудиту на основі міжнародних (європейських) стандартів та їхньої сумісності з фундаментальними принципами підзвітності, прозорості, економічності, ефективності та результативності. Зокрема, йдеться про необхідність імплементації стандартів і методів Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI), а також  використання досвіду країн ЄС у сфері зовнішнього контролю та аудиту державних фінансів (акцентуючи увагу на незалежності відповідних органів). Необхідно також забезпечити подальший розвиток державного внутрішнього фінансового контролю шляхом гармонізації зі стандартами, які будуть враховувати загальноєвропейську практику та узгоджені з Інститутом внутрішніх аудиторів (IIA), Міжнародною федерацією бухгалтерів (IFAC) та Міжнародною організацією вищих органів фінансового контролю (ІNТОSАІ).

 

1.3. Імплементація умов Угоди вимагає також зосередження уваги на забезпечення ефективного і належного захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг, а також незалежного та ефективного нагляду. У зв’язку з цим, необхідно активізувати роботу щодо створення інституту бізнес омбудсмена, а у подальшому – виокремлення спеціалізованої установи «фінансового омбудсмена» як інструменту позасудового вирішення проблем, які виникають у стосунках всередині трикутника «влада – фінансові установи – клієнти».

 

Разом із тим слід ініціювати процес створення єдиного мега‑регулятора фінансового ринку (на основі Департаменту банківського нагляду Національного банку України та Національної комісії державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).

 

Більш детальні пропозиції, стосовно таких інституційних змін вимагають окремого комплексного дослідження та експертного обговорення, які доречно організувати після прийняття принципового рішення з цих питань.

 

2. Заходи, які випливають із завдань «Стратегії – 2020», але не передбачаються умовами Угоди про асоціацію, необхідно здійснювати з урахуванням перспективи певних модифікацій інституціональної та функціональної структури фінансової системи ЄС, до якої необхідно буде адаптуватися з метою забезпечення готовності України до подання заявки на повноцінне членство в Євросоюзі.

 

2.1. Насамперед, це стосується докорінних змін концепції розбудови національної банківської системи, яка повинна відійти від класичної (німецької) моделі універсальних банків та включити до свого складу елементи системи спеціалізованих банків (англосаксонської моделі).

 

2.1.1. Перш за все, це стосується наступних змін:

а) чіткий розподіл між депозитно-кредитними та інвестиційними банківськими установами (або відповідними типами операцій універсальних банків);

б) нормативно-правове визначення статусу системно-утворюючих (системно-важливих) банківських установ, до яких висуваються окремі (підвищені) вимоги достатності капіталу та інших індикаторів банківського нагляду.

в) прискорення повної імплементації вимог «Базель-2» (стандарти Базельського комітету банківського нагляду) та перехід до забезпечення відповідності українських банків вимогам «Базель-3». Досягнення цієї мети вимагає, серед іншого, тісної взаємодії з таким регулятивним органом ЄС, як Європейське агентство нагляду – ЄАН (European Supervisory Authority – ESA), перед яким ставиться завдання моніторингу діяльності національних органів фінансового нагляду (банківського, страхового та фондового ринків) з метою уніфікації вимог відповідно до європейського права.

 

2.1.2. Перегляд практики санації проблемних банків за рахунок зовнішнього фінансування (bail-out), перш за все, бюджетних коштів, а також зовнішньої офіційної допомоги (з боку МВФ та інших міжнародних установ) з перенесенням основного фінансового навантаження на внутрішні ресурси проблемних банків (bail-in) – зокрема, власників (акціонерів) та основних клієнтів (власників великих депозитів або позичальників). 

 

2.1.3. Втім для того, щоб чітко визначити усі сфери, які можуть бути предметом обговорення в межах консультацій з ЄЦБ, ЄАН та іншими європейськими інституціями, структурні підрозділи Нацбанку повинні підготувати перелік конкретних проблем і план-графік технічного співробітництва між банками. Враховуючи досвід Польщі та країн Балтії, можна передбачити, що до таких проблем належатимуть:

- юридично-правові (приведення фінансового законодавства у відповідність до директив ЄС);

- кредитно-грошова політика (визначення проблем, пов’язаних із забезпеченням мінімальних резервів, моніторинг і контроль за операціями з цінними паперами, забезпечення безпеки позикових операцій, а також ліквідність банківського сектору);

- фінансова та банківська статистика  (співробітництво у процесі оновлення переліку фінансових установ, модернізація системи фінансової та банківської статистики, а також збір та обробка інформації про відсоткові ставки);

- платіжні системи (правила та умови участі в роботі системи TARGET, безпека платіжних систем у контексті використання електронних платіжних інструментів і розвитку систем використання електронних грошей);

- бухгалтерський облік та звітність (принципи групування економічних подій у таблиці рахунків, що розробив ЄЦБ, принципи складання бюджетів для операцій центрального банку);

- емісія готівкових грошових знаків, зокрема вилучення з обігу фальшивих купюр і монет (співробітництво в процесі заснування Системи моніторингу за фальшивими купюрами та монетами, а також Центру аналізу фальшивих купюр і монет, доступ до Бази даних про підроблені купюри та монети);

- інформаційні технології та телекомунікаційні системи (двостороння лінія зв’язку між НБУ та ЄЦБ, участь у розробці технічних характеристик, необхідних для майбутнього приєднання української системи міжбанківських платежів до системи TARGET).

 

2.2. Відповідні адаптаційні заходи необхідно буде здійснити також у питаннях валютного регулювання.

 

2.2.1. Найголовнішими  завдань у цій галузі виглядає забезпечення критеріїв курсової волатильності (коливань співвідношення валютної пари «гривня/євро»), передбачених для країн ЄС, які не входять до зони функціонування спільної валюти. У свою чергу, це передбачатиме здійснення відповідних заходів, спрямованих на різке збільшення частки євро в структурі зовнішніх розрахунків резидентів України, офіційних золотовалютних резервах, а також забезпечення практики визначення офіційного курсу гривні (та практики котирування гривні на валютному ринку України) по відношенню до європейської валюти (а не долару США, як це робиться зараз).

 

2.2.2. Більш того, враховуючи катастрофічну ситуацію з коливаннями курсу гривні (обвальною деприціацією), слід негайно розглянути питання щодо негласного  мораторію на дискреційну грошову емісію та фактичний перехід до системи валютного бюро (currency board) – тобто здійснення гривневої емісії виключно в порядку придбання іноземної валюти , а в подальшому (так швидко, як це дозволять обставини) – лише в порядку придбання європейської валюти – євро. (Повернення до дискреційної монетарної політики можна буде здійснити після того, як будуть створені та ограбовані інститути та інструменти ринку, необхідні для забезпечення ефективного функціонування системи інфляційного таргетування).

 

2.2.3. У міру забезпечення стійкого позитивного сальдо платіжного балансу країни та поглиблення європейської інтеграції України (зокрема, створення вільної торгівельної зони з ЄС та отримання статусу асоційованого членства в ЄС) буде забезпечуватися наближення до стандартів регулювання міжнародних платежів неторговельного характеру, які існують в країнах Європейського Союзу. Серед іншого, це передбачає підвищення лімітів на позабанківський міжнародний переказ до рівня, встановленого для вивозу готівкової валюти, а також лібералізацію порядку відкриття резидентами банківських рахунків за кордоном.

 

2.2.4. Оскільки ключові рішення монетарної політики щодо колективної валюти євро визначаються ЄЦБ (цінова стабільність) та Радою міністрів фінансів ЄС (валютно-курсова політика), звідси випливає необхідність прийняття на певному етапі рішень щодо передачі Кабінету Міністрів України (Міністерству фінансів) прав та обов’язків, пов’язаних із формулюванням та здійсненням валютно-курсової політики.

 

Відділ глобальної та європейської інтеграції

(О.М. Шаров)

№ 41, Серія «Економіка»

 



[1] Towards a Euro Union / Glienicker Gruppe – URL: http://www.glienickergruppe.de/english.html

[2] Manifeste pour une union politique de l'euro/ Le Monde, |16.02.2014 – URL : http://www.lemonde.fr/ idees/article/2014/02/16/manifeste-pour-une-union-politique-de-l-euro_4366865_3232.html

[3] Глобальна економіка у посткризовий період:тенденції та перспективи. Аналітична доповідь. Національний інститут стратегічних досліджень: Київ, 2012, с.11

[4] Palmer A. Show me the money/The Economist. The World in 2014, p.120

[5] Howden D. Iceland versus Ireland: lessons from the banking crisis//ief, Oct. 25, 2013 - URL: http://www.iea.org.uk/blog/iceland-versus-ireland-lessons-from-the-bank…

[6] Levush R. The Cyprus Banking Crisis and its Aftermath: Bank Depositors be Aware/Library of Congress, April 4, 2013 – URL: http://blogs.loc.gov/law/2013/02/new-greek-regulation-designed-to-fight…

[7] High-level Expert Group on reforming the structure of the EU banking sector (Chaired by Erkki Liikanen). Final Report. Brussels, 2 October 2012, p.iii – URL: http://ec.europa.eu/ internal_market/bank/docs/high-level_expert_group/report_en.pdf

[8] Grosse T.G. O dwóch logikach integracji walutowej w Europie// «Polski Przegląd Dyplomatyczny» 2012, nr 1 (63), s.53-76

[9] АФП: България харесва еврото/Vseki Den.com,28/12/2013 – URL: http://www.vsekiden.com/145127

 [10]  Popescu V. Victor Ponta: O ţintă realistă pentru intrarea României în zona euro este 2018 – 2020/ Mediafax, 19 nov 2013 – URL: http://www.mediafax.ro/politic/victor-ponta-o-tinta-realista-pentru-int…

[11] Σημίτης: Πιθανή η έξοδος της Ελλάδας από την ευρωζώνη – URL: http://www.hassapis-peter.blogspot.com/2014/01/blog-post_5.html

Pratley N. Greek exit from eurozone remains a possibility - URL: http://www.theguardian.com/business/nils-pratley-on-finance/2013/dec/10…;

[12] Papadopoulus S. Can Greece exit the eurozone?/Cyprus Mail, March 18,2014 – URL: http://cyprus-mail.com/2014/03/01/can-greece-exit-the-eurozone/

[13] Purju A. Euro Crisis, Old and New Trilemmas and Estonia’s Position//Baltic Journal of European Studies, Tallinn University of Technology (ISSN 2228-0588), Vol. 2, No. 1 (11), pp.16-17 – URL: http://www.ies.ee/iesp/No11/articles/01_Alari_Purju.pdf

[14] Оленченко В. Европарламент: усиление евроскептиков//Международная жизнь, сентябрь, 2014, с. 42

[15] Memo to Merkel: Post-election Germany and Europe // Bruegelpolicybrief, Issue 2013/05, September 2013 - URL: http://www.swp-berlin.org/fileadmin/contents/products/fachpublikationen/ Memo_to_Merkel.pdf

[16] Towards a Euro Union / Glienicker Gruppe – URL: http://www.glienickergruppe.de/english.html