"Деякі аспекти реформування Міністерства внутрішніх справ України". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці проаналізовано стан реформування та діяльності Міністерства внутрішніх справ України, а також ефективності системи оцінки рівня злочинності в країні. Розглянуто підходи Міністерства до організації розробки та проведення реформування МВС відповідно до нової Концепції та Стратегії та запропоновано заходи щодо підвищення ефективності проведення реформ.

 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ РЕФОРМУВАННЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

 

Питання необхідності реформування правоохоронних органів набуло надзвичайної гостроти. Міліції, основними завданнями якої є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам тощо, за даними Інституту соціології Національної академії наук України за 2013 рік повністю довіряли лише 0,8 відсотка опитаних[1].

 

Іншими словами, суспільство вважає, що міліція практично не забезпечує виконання покладених на неї завдань.

 

Правоохоронні органи як складова частина органів виконавчої влади повинні переглянути стратегічний напрям своєї діяльності, запропонувати нові підходи, що відповідали б інтересам усього суспільства, яке ще у 1996 році на конституційному рівні визначилося щодо побудови правової і демократичної держави.

 

В цій ситуації критична оцінка Міністерством результатів своєї роботи та спроба ініціативно і практично самотужки визначити необхідність та напрямки реформування заслуговує на повагу.

 

У досить стислі строки Міністерством внутрішніх справ разом з Експертною громадською радою були розроблені і затверджені Кабінетом Міністрів України Концепція реформування МВС і відповідна Стратегія.

 

Крім того, Кабінет Міністрів затвердив ще три нормативних акти, які поклали початок втіленню в життя положень Концепції реформи МВС.

 

Зокрема, Уряд затвердив проект Закону України, який врегульовує питання можливості ліквідації ряду підрозділів МВС: ГУБОЗ, транспортної та ветеринарної міліції тощо.

 

Кабінет Міністрів України розглянув і затвердив проект постанови, яка закріплює порядок ідентифікації працівників органів внутрішніх справ, зокрема – шляхом носіння нагрудного знака. Це дозволить легко ідентифікувати кожного працівника органів внутрішніх справ, який перебуває при виконанні службових обов’язків.

 

Також було затверджене розпорядження Кабінету Міністрів України щодо позбавлення підрозділів ДАІ функцій із надання адміністративних послуг, запровадження автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху, надання патрульній службі міліції повноважень державної автомобільної інспекції із забезпечення безпеки дорожнього руху в населених пунктах[2].

 

Разом з тим, реалізація чергової концепції потребує ретельної роботи над помилками, інакше існує можливість чергового повтору неодноразово пройденого шляху.

 

Потрібно зауважити, що недостатньо широко, можливо внаслідок досить стислих термінів розробки Концепції, було організовано передбачене § 42 Регламенту Кабінету Міністрів України громадське обговорення проекту, який має важливе суспільне значення і стосується прав та обов’язків громадян.

 

Акцент в презентації реформи, на відміну від самої Концепції, був зроблений не на результат – вирішення питання переорієнтації діяльності міліції на захист прав і свобод людини, а на процес - здійснення організаційних заходів щодо входження до складу МВС інших відомств, демілітаризації, оптимізації, ліквідації, розподілу, зміни назви тощо.

 

Результат проведення реформи не буде досягнуто, якщо не буде ясного і послідовного бачення мети.

 

Єдиним індикатором проведенням реформування міліції, в результаті якого відбуваються якісь зрушення в бік виконання запиту людини на охорону її прав, має бути суспільна думка, а не звіти і оцінки самих правоохоронців.

 

Якщо головною метою є захист прав громадян, то найважливішими будуть вирішення проблеми повного обліку їх заяв, реєстрації злочинів, невідворотності покарання. Потребують вирішення питання не тільки участі громадських рад в обговоренні проблем роботи правоохоронців, а й урахування їх рекомендацій, регулярна оцінка суспільством рівня довіри до міліції та обов’язковий зворотній зв’язок, а також дієвий зовнішній контроль за проведенням реформ та роботою органів внутрішніх справ. Необхідно забезпечити наявність системного діалогу між правоохоронними органами та суспільством, враховувати і цілеспрямовано формувати громадську думку, стимулювати громадську активність, підвищувати авторитет і довіру до правоохоронних органів та забезпечувати позитивне ставлення до них громадян.

 

Людина очікує не те, як буде змінюватися Міністерство, а що вона отримає в результаті цього реформування. Реформа має проводитися із залученням широких верств суспільства. Саме суспільство має право і повинно визначити, які послуги воно хоче отримати у держави та її органів.

 

Звертаючись до міліції, людина очікує на захист своїх прав. При цьому, вона вправі розраховувати на оперативний, професійний розгляд свого звернення. Ні за яких обставин в органі, покликаному захищати право, людина не має стикатися з різного роду хабарами та фінансовими вимаганнями. (Хоча до певної міри держава сама сприяє цьому, не забезпечуючи належного фінансування органів внутрішніх справ). Будь-яка інформація щодо «кришування» бізнесу, корупційних інших злочинних діянь працівниками органів внутрішніх справ, якою так багаті ЗМІ, має супроводжуватися інформацією про невідкладно вжиті у визначеному законом порядку заходи. З часом подібні зловживання мають припинятися на початковій стадії і розглядатися як надзвичайна подія. Співробітники правоохоронних органів і, відповідно, державні органи, уповноважені на захист права, мають бути взірцем дотримання цього ж таки права.

 

Тобто, перше очікування – міліція має бути правоохоронним органом, а не корупційним, друге – органом професійним.

Якщо не буде розпочато здійснення реальних кроків щодо протидії корупції, досягнення відповідності роботи органів внутрішніх справ очікуванням людини, суспільства і, врешті-решт, держави, то навряд чи суспільством буде високо оцінено чергове скорочення особового складу МВС, ліквідація структурних підрозділів, професійно-політичне розмежування, демілітаризація, зміна назви та інші чергові зміни форми (реформи). При цьому робота з викорінення, а не боротьби з корупцією може вже розпочинатися навіть без затвердження концепції і не обов’язково називатися «реформою» з очікуванням початку зрушень через кілька років. Однак, саме цих перших необхідних, рішучих кроків керівників правоохоронних органів не вистачає на першому етапі проведення реформи. Президент України вимушений був доручити звільнити заступника Генерального прокурора та заступника Міністра внутрішніх справ, а також здійснити кадрові рішення щодо окремих посадовців Служби безпеки та інших силових відомств, які на сьогоднішній день, на його думку, не мають морального права представляти органи влади[3].

 

Очищення лав МВС від випадкових людей та корумпованих злочинців є нагальною потребою. Проект Концепції передбачає проведення атестації в системі Міністерства. Потрібно розробити механізми забезпечення дійсно неупередженого відбору кандидатур.

 

В роботі атестаційних комісій мають взяти участь правозахисники, юристи, представники партій, громадськості. Правоохоронні органи використовують матеріали засобів масової інформації для розслідування чи запобігання різного роду злочинів та правопорушень. Для комісій також можуть бути передбачені можливості збору та обробки інформації, у тому числі анонімної, стосовно службовців органів внутрішніх справ. Можуть бути використані телефони довіри, створено спеціальний інтернет-сайт, забезпечено можливість прийому поштової кореспонденції. Варто розглянути можливість роботи такого роду громадських комісій після проведення атестації на постійній основі.

 

При переатестації головним у відборі має бути порядність, професіоналізм співробітників міліції, знання оперативної роботи, території, методів роботи, а не особиста відданість начальству. Не можна допустити, щоб переатестацією скористалися для того, щоб позбутися співробітників, які не бажали брати участь в круговій поруці, приписках і подібних порушеннях.

 

Підвищення професіоналізму міліції потребуватиме більше часу. Якщо в органах внутрішніх справ почнеться реальне очищення від корупції, для значної частини співробітників та кандидатів на службу вона втратить престиж. Залишиться мала зарплата, рабський за тривалістю і інтенсивністю робочий день, негативне ставлення до міліції громадян. Потрібно збільшення  грошового забезпечення, створення належних соціальних гарантій та заохочень.

 

Потрібні зміни і в процесі професійної підготовки. Відомо, що в Грузії відбір кандидатів і підготовку поліцейських поклали на Поліцейську академію, в якій попередньо кардинально змінили викладацький склад. Позбулися корумпованих викладачів і тих, чиї знання застаріли. Ректором призначили менеджера без досвіду роботи в міліції - співробітницю американської дослідницької організації. Навчання в академії скоротили з чотирьох років до трьох місяців, оскільки в поліцію беруть людей переважно з вищою освітою.

 

У нас підхід може відрізнятися, але, в будь-якому випадку, потрібні рішучі кроки, значні додаткові фінансові вливання та використання досвіду, програм та викладачів з розвинених країн.

 

В ході реформування потрібно ураховувати вплив суспільно-політичного середовища. Згідно з опитуванням, у 2014 році українці визнали найбільш корумпованою судову владу (66 %), за нею слідують: правоохоронні органи (64 %), державна служба (56 %), сфера охорони здоров’я (54 %), парламент (53 %), політичні партії (45 %), освітня система (43 %), бізнес (36 %), військова сфера (28 %), ЗМІ (22 %), релігійні інституції (21 %), громадські організації (20 %)[4].

 

Розробники Концепції відзначали, що реформа не буде повною, якщо не охопить судову владу, прокуратуру, згадували, навіть Міноборони. Це дійсно необхідно, але цього не досить. Ураховуючи необхідність системно-структурного підходу до перетворення будь-якої системи, у Концепції мають враховуватися не тільки принципи і підходи до реформування правоохоронних та судових структур. Навіть якісно розроблену реформу міліції не можливо провести без комплексного реформування в масштабах всієї держави. Не можна в рамках діючої системи реформувати одне якесь відомство, коли система в цілому залишиться без змін.

 

Це було відзначено, зокрема, в Сальвадорській декларації про комплексні стратегії для відповіді на глобальні виклики: системи попередження злочинності та кримінального правосуддя і їх розвиток в світі, що змінюється, прийнятій на Дванадцятому Конгресі Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності та кримінального правосуддя, що проходив в м. Сальвадор, Бразилія, з 12 по 19 квітня 2010 року.

 

«Ми, держави-члени Організації Об’єднаних Націй підкреслюємо необхідність розробки всіма державами на основі всеосяжного, комплексного і такого, що передбачає широку участь громадськості, підходу національних та місцевих планів дій з попередження злочинності, та розробки таких планів на основі найбільш достовірних фактичних даних і успішних видів практики. Ми підкреслюємо, що попередження злочинності слід розглядати як невід’ємний складовий елемент стратегій забезпечення соціально-економічного розвитку в усіх державах»[5].

 

У цій ситуації держава має визначити чіткі орієнтири розвитку і функціонування дійсно правової і соціальної держави. Потрібно очищення влади від посадовців, які реалізували схеми розкрадання та нецільового використання бюджетних коштів та пограбування суспільства, організували клановий перерозподіл державної власності. Критично важливо не саме кримінальне покарання, а державна правова оцінка дії посадових осіб. Люди, які здійснювали такі дії, не можуть знаходитись на високих державних постах, брати участь і давати вказівки, у тому числі правоохоронцям, як проводити реформи і дотримуватися закону.

 

Має бути зламано ручний принцип розподілу бюджетних коштів та їх нецільове використання, має забезпечуватися реальна відповідальність високопосадовців за тіньове виведення коштів за кордон та купівлю там нерухомості, юридично вирішено питання несправедливого перерозподілу власності внаслідок проведення приватизації[6].

 

Нарешті, належне реформування правоохоронного органу не може бути здійснено без розуміння реального обсягу злочинності.

 

За визнанням практиків та вчених, аналіз злочинності, що базується лише на офіційних статистичних даних, через ряд об’єктивних та суб’єктивних причин далеко не в повній мірі відображає її реальний стан.

 

Ми не маємо повного уявлення про соціальні і економічні наслідки злочинності; не знаємо дійсної ефективності боротьби зі злочинністю, у що вона в цілому обходиться нашому народу; не маємо адекватного прогнозу її можливого розвитку на основі суттєвих змін у світі і в країні. Більш того, ми глибоко не вивчаємо ці проблеми. Ми звикли до всього цього «незнання», як до стихії. Але ж ніякої модернізації економіки, ніякого дотримання прав людини, ніякої демократії, ніякого правопорядку не можна досягти в умовах панування безкарного владного криміналу. За таких умов між «писаною» і фактичною кримінальними реальностями дистанція може бути величезного розміру. Утворений розрив неухильно розширюється, про що свідчать «ножиці» між політичними і правовими деклараціями та практикою життя. Ось ключ до розуміння багатьох наших проблем[7].

 

Суттєвим чинником, що негативно впливає на рівень захисту осіб, суспільства та держави від небезпечних посягань на соціальні цінності, права  і законні інтереси, стимулює розвиток криміналізації суспільства, стає існуюча система критеріїв оцінки криміналізації держави та роботи правоохоронних органів, яка не дає об’єктивну оцінку стану злочинності та боротьби з нею. Відсутність знання про реальні процеси динаміки злочинності не дозволяє визначити ступінь інтенсивності боротьби з ними на тому або іншому напрямку чи етапі. Ріст числа латентних діянь сприяє збільшенню кількості осіб, схильних робити злочини. А це підриває основи держави, підвищує її політичну, економічну, фінансову залежність, тягне додаткові витрати (людські, матеріальні) як на боротьбу зі злочинністю, так і на її профілактику. Недостатньо достовірним у зв’язку із цим є й економічне та кримінологічне прогнозування.

 

Для того, щоб правильно визначитися із цілями й завданнями боротьби зі злочинними проявами, ефективно її організувати, необхідно знати реальну кримінологічну обстановку в конкретному регіоні, державі, світі. Існування ж латентних злочинів вносить істотні корективи в ці плани, не дозволяє об’єктивно оцінити ефективність протидії правоохоронних органів як злочинності в країні, так і її транснаціональним проявам. Головне, що держава не вирішує повною мірою завдань, пов’язаних з охороною інтересів як окремої особи, так і суспільства в цілому.

 

У Швеції реєструється 1200 злочинів на 10000 населення[8], а в Україні в 2011 році було цей показник склав 733 злочини[9], хоча навряд чи у благополучній Швеції рівень злочинності вищий за наш майже у 2 рази. Зокрема, в Україні порівняно з даними розвинутих країн спостерігається високий рівень умисних вбивств та значний рівень грабежів і розбійних нападів[10].

 

Відмічається також доволі низький, порівняно з іншими країнами, відсоток звернень жертв злочинів у правоохоронні органи. Неповідомлення про злочини часто пов’язані з невпевненістю громадян щодо реєстрації, ефективного виявлення та розслідування злочину.

 

Наскільки точно дані про зареєстровані злочини відображають рівень і динаміку злочинності, свідчать наступні три фактори: довіра суспільства до органів влади, від якого залежить те, наскільки активно люди повідомляють про скоєні злочини; здатність органів влади виявляти злочини; практичні методи реєстрації та підрахунку заяв про скоєння злочинів.

Станом на 1 січня 2011 р. було зареєстровано 3 139 173 заяви та повідомлення про злочини, що на 8,0 % більше, ніж за аналогічний період 2009 року. У більшості випадків за результатами розгляду заяв приймались рішення про відмову у порушенні кримінальної справи (по 2 314 796 заявах, що складає 74,4 % від загального їх числа і на 6,4 % перевищує аналогічний показник 2009 року) і лише у 14,6 % - про порушення кримінальних справ[11].

 

Під час обговорення науково-практичного коментаря до нового Кримінального процесуального кодексу, прийнятого у 2012 році, відмічалася, серед іншого, та ж проблема – приймаються не всі заяви про злочини.

 

Далі ситуація погіршилася до абсурду. Після набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом статистичну звітність щодо кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень та результати їх розслідувань оприлюднює не МВС, а Генеральна прокуратура України.

 

Відповідно до зазначених звітів протягом січня-листопада 2013 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було обліковано 592 171 кримінальне правопорушення. Однак, згідно Єдиного звіту за 2013 рік (тобто, за період січень-грудень) було зареєстровано всього лише 563 560 кримінальних проваджень.

 

З наведеного слідує, що з Єдиного реєстру досудових розслідувань «зникло» вже зареєстрованих до 01.12.2013 року 28 611 кримінальних проваджень, а також не обліковано жодного кримінального провадження, розпочатих у грудні 2013 року.

 

Крім того, згідно названих Єдиних звітів виявляється, що протягом 1‑го півріччя було обліковано 73,3 % всіх кримінальних правопорушень, які були зареєстровані протягом всього 2013 року. З наведеного виходить, що в другому півріччі 2013 року злочинність в Україні зменшилася втричі, чого не могло бути ні теоретично, ні практично.

 

З січня по травень 2013 року в середньому обліковувалось 75 тис. злочинів. Однак, в червні реєструвалося лише 40 тис., в жовтні – 32 тис., в листопаді – 25 тис., а в вересні взагалі 3 тис.

 

Будь-яких об’єктивних причин для таких значних коливань кількості зареєстрованих злочинів як в окремі місяці, так і в цілому в другому півріччі 2013 року, в порівнянні з першим, не було та і не могло бути^[12].

 

Кількість деяких видів злочинів, зокрема у сфері корупції, економіки та майнових злочинів, може бути у 20-30 разів менше, ніж за даними опитувань. «Реальна злочинність в економіці є ядром криміналу і взагалі не піддається обліку. Вона переплітається із злочинами проти власності, посадовими, корупційними, з наркобізнесом і іншими. Усе це великим вантажем лежить на шляху реформування.

 

Проте, об’єктивних статистично узагальнених і системних даних про поширені і небезпечні види економічної підприємницької злочинності - розкриті масові шахрайства (обдурених пайовиків тощо), величезні «відкати», банківські афери, поставлені на потік розпилювання бюджетних грошей чиновництвом в центрі і регіонах, контрабандно-митні зловживання, ухилення від податків, незаконну підприємницьку і банківську діяльність, економічну злочинність в ЖКГ, винно-горілчаному бізнесі, про непотизм великого чиновництва, яке проштовхує своїх дітей на «хлібні» посади шляхом корумпованих схем, масові фальсифікації продовольчих товарів і медикаментів і т.д. немає»[13].

 

Основними причинами приховування та не завжди належного розслідування злочинів з боку правоохоронних органів є бажання зменшити кількість нерозкритих злочинів, корупція, недостатня штатна чисельність підрозділів, що безпосередньо відповідають за стан боротьби зі злочинністю, та велике навантаження на співробітників.

 

Необхідність підвищення якості статистичних даних не викликає сумнівів ні у науковців, ні у практиків. Незважаючи на неодноразові спроби змінити ситуацію, кардинальних зрушень не відбулося. Крім згаданих причин, існують певні труднощі щодо запровадження нових методик збору даних, вдосконалення існуючих інструментів та аналізу складних злочинів.

 

В останні десятиліття також широко поширилися деякі нетрадиційні злочини, такі як транснаціональна організована злочинність, кіберзлочинність, корупція, відмивання грошей, незаконне ввезення мігрантів, торгівля людьми та екологічні злочини. Процеси глобалізації ставлять на порядок денний необхідність зміцнення співпраці правоохоронних органів різних держав. Це необхідно з метою забезпечення вироблення єдиного підходу та застосування єдиних стандартів не тільки щодо вдосконалення адміністративної статистики (у тому числі що стосується нестандартних видів злочинів та розробки національних статистичних класифікацій відповідно до міжнародної класифікації злочинності), а й стосовно сприяння проведенню обстежень віктимізації (щодо населення і в підприємницькому секторі), координації дій всіх національних установ, що беруть участь у складанні даних статистики злочинності та забезпечення довгострокової стійкості вдосконалених процесів збору даних статистики злочинності з наголосом на заохочення впровадження міжнародних статистичних стандартів[14].

 

Необхідні реальні кроки щодо зміни існуючої в Україні системи реєстрації злочинів, що не відповідає вимогам, які висуваються міжнародним співтовариством, спотворює реальну картину стану злочинності, сприяє підвищенню рівня віктимізації населення і підриває довіру громадян до держави. Тому, процес реформування має передбачати безпосередню участь України у реалізації заходів схваленої Комісією ООН по запобіганню злочинності та кримінальному правосуддю Програми створення міжнародної класифікації злочинів, розробки статистичних інструментів для аналізу злочинів, що важко піддаються статистичному обліку, сприянню проведенню обстежень по питаннях віктимізації та удосконаленню національних систем збору статистичних даних про злочини.

 

Потрібно пам’ятати і негативний досвід Росії у реформуванні міліції та перейменування її в поліцію. У 2011 році Міністр внутрішніх справ РФ відрапортував про те, що «в минулому залишилися хабарництво, зловживання службовими повноваженнями, корупція і весь негатив»[15]. Фактично ж реформа звелася до прийняття Закону «Про поліцію», зміну вивіски, формальну переатестацію, скорочення частини підрозділів і чисельності співробітників. А злочини в поліції продовжувалися. Не було зроблено нічого, що могло б їм запобігти. Нові поліцейські притихли лише на час переатестації.

Новий міністр, якого призначили після гучних поліцейських злочинів, одразу заявив про свій намір «розгребти завали і виправити помилки, допущені попередником»[16].

 

Висновки та пропозиції

Концепція реформування Міністерства внутрішніх справ України стала першим документом, розробленим в рамках виконання «Стратегії - 2020». Її положення можуть стати певним орієнтиром для формування концептуальних підходів до реформування інших сфер діяльності.

 

Для реалізації положень Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України потрібно:

1. Кабінету Міністрів України:

- невідкладно затвердити план реформування системи МВС, відповідно до Концепції та Стратегії, який має передбачати: конкретний перелік заходів щодо реалізації положень Стратегії та Концепції стосовно створення правових засад реформування системи органів внутрішніх справ, оптимізації їх структури і діяльності; терміни виконання заходів: виконавців та організацію контролю за ходом реалізації реформи;

 

- розробити та затвердити комплексний національний план боротьби зі злочинністю, як складового елементу стратегії забезпечення соціально-економічного розвитку; в плані передбачити з’ясування причин, що сприяють поширенню злочинності в Україні; удосконалення правових  механізмів та організаційних засад протидії злочинності; удосконалення шляхів і способів захисту прав та свобод людини і громадянина, інтересів юридичних осіб від злочинних дій; підвищення рівня інформованості суспільства про масштаби злочинності; удосконалення існуючих та розроблення нових методів боротьби зі злочинністю на національному та регіональному рівнях; гармонізацію національного законодавства з питань боротьби зі злочинністю із законодавством Європейського Союзу, а також необхідність затвердження регіональних та місцевих планів боротьби зі злочинністю;

 

- вжити заходи щодо зміни критеріїв оцінки діяльності міліції, для чого в установленому порядку внести у Верховну Раду України проект Закону про зміну в Закон України «Про міліцію», відповідно до якої «основним критерієм оцінки діяльності міліції є громадська думка щодо повноти та якості виконання міліцією своїх завдань»;

 

- з метою посилення боротьби з хабарництвом, у тому числі в правоохоронних органах, запровадити європейський досвід щодо легалізації контрольованої пропозиції хабара, для чого в установленому порядку внести у Верховну Раду України проекти Законів про внесення змін до:

а) Кримінального кодексу України в редакції «не є злочином провокація хабара, вчинена працівником підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, або особою, яка на передбаченій законом основі негласно співробітничає з таким підрозділом та яка виконувала спеціальне завдання з попередження чи розкриття корупційних діянь»;

б) Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» - «надати право оперативним працівникам під час здійснення ними оперативно-розшукової діяльності проводити контрольну та оперативну закупівлю, провокацію хабара та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь»;

- провести переговори з Радою Європи, Агентством США з міжнародного розвитку, урядом Канади іншими міжнародними організаціями та урядами демократичних країн щодо залучення фінансування заходів в рамках проведення реформи.

2. Міністерству внутрішніх справ України:

- з метою визначення відповідності співробітників органів внутрішніх справ займаним посадам, стану їх професійної підготовки, внесення і обґрунтування пропозицій щодо призначення та переміщення кадрів, передбачити в Положенні про порядок проведення атестації співробітників органів внутрішніх справ залучення до участі в роботі атестаційних комісій правозахисників, юристів, представників партій, громадськості;

 

- внести зміни до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, щодо участі в процесі службового розслідування особи, яка подала скаргу на дії співробітника органів внутрішніх справ; передбачити, зокрема, право суб’єкта звернення брати участь у проведенні службового розслідування на будь-якому етапі його проведення, давати усні чи письмові пояснення, ознайомлюватися з матеріалами службового розслідування, висловлювати свої зауваження щодо повноти службового розслідування, долучати до матеріалів службового розслідування особисто зібрані письмові пояснення, залучати фахівців для отримання відповідних консультацій та експертиз, ознайомлюватися з висновком службового розслідування до його затвердження;

 

- вирішити проблеми повного обліку заяв громадян та реєстрації злочинів у країні та її окремих регіонах, для чого розробити та затвердити програму запровадження автоматизованої системи фіксації відповідних звернень; провести переговори з міжнародними фондами «Відкрите суспільство» та «Відродження» щодо фінансування проекту;

 

- відповідно до Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні» в межах коштів, передбачених у державному бюджеті забезпечити регулярне висвітлення в ЗМІ заходів по здійсненню реформи за рахунок договорів та угод з редакціями ЗМІ, формування замовлення засобам масової інформації на створення спеціальних звітів і репортажів, проведення прямих теле- і радіотрансляцій, організації систематичних теле- і радіопередач та рубрик у друкованих засобах масової інформації, створення та поширення інформації роз’яснювального характеру;

 

3. Міністерству внутрішніх справ України разом з Генеральною прокуратурою України:

 

- розробити та затвердити план заходів щодо реалізації схваленої Комісією ООН по запобіганню злочинності та кримінальному правосуддю Програми створення міжнародної класифікації злочинів, розробки статистичних інструментів для аналізу злочинів, що важко піддаються статистичному обліку, сприянню проведенню обстежень по питаннях віктимізації та удосконаленню національних систем збору статистичних даних про злочини.

 

Відділ стратегії розвитку національної безпеки

(В.Ю. Цюкало)

№ 13, Серія «Національна безпека»