"Напрями підвищення інвестиційної привабливості прикордонних територій західних регіонів України (на прикладі Львівської області)". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці визначено причини низької інвестиційної привабливості прикордонних територій західних регіонів України та обґрунтовано пріоритетні напрями і засоби її підвищення.

 

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПРИКОРДОННИХ ТЕРИТОРІЙ ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

 

Інвестиційна привабливість прикордонних територій західних регіонів України є низькою, що не сприяє формуванню і ефективному використанню інвестиційного та фінансово-ресурсного забезпечення їх соціально-економічного поступу та збалансованому розвитку західних областей держави, є перешкодою реалізації економічного потенціалу (у т.ч. транзитного) цих територій.

 

Низький рівень інвестиційної привабливості прикордонних територій західних регіонів України підтверджується наступним:

 

1. Малими обсягами капітальних інвестицій.

Зокрема, у Львівській області у 2013 р. в розрахунку на одного мешканця Жовківського району припадало лише 1,7 тис. грн капітальних інвестицій, Мостиського – 0,5 тис. грн, Сокальського – 1,7 тис. грн, Старосамбірського – 0,2 тис. грн, Турківського – 1,4 тис. грн, Яворівського – 1,5 тис. грн. Для порівняння, цей показник в середньому по області становив 3,9 тис. грн, а в найбільш інвестиційно привабливих містах був істотно вищим: у м. Моршин – 22,4 тис. грн, м. Львів – 6,5 тис. грн, м. Трускавець – 4,8 тис. грн. За обсягом капітальних інвестицій на одну особу серед міст та районів області прикордонні райони обіймають чи не найнижчі позиції – Жовківський район – 17 місце, Сокальський – 16, Яворівський – 20, Турківський – 21, Мостиський – 28, Старосамбірський – 29[1].

 

2. Незначними обсягами та невисокою ефективністю залучення прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) суб’єктами господарської діяльності.

В економіку прикордонних територій Львівської області за 2013 р. внесено 66,7 млн дол. США прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), що становить лише 2,9 % від загального обсягу по області, у т. ч. частка прямих іноземних інвестицій Жовківського району становила 1,0 %, Мостиського – 0,1 %, Сокальського – 0,3 %, Старосамбірського – 0,01 %, Турківського – 0,01 %, Яворівського – 2,5 %.

 

Станом на 01.01.2014 р. у розрахунку на одного мешканця Жовківського району припадало лише 161,4 дол. США прямих іноземних інвестицій, Мостиського – 27,4 дол. США, Сокальського – 303,4 дол. США, Старосамбірського – 0,5 дол. США, Турківського – 1,2 дол. США, Яворівського – 344,4 дол. США, у той час як в середньому у Львівській області цей показник становив 676,7 дол. США, а в обласному центрі – 1482,8 дол. США.

 

Упродовж 2013 р. підприємствами та організаціями прикордонних територій регіону залучено лише 8297,2 тис. дол. США прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), що склало 9,4 % від загальнообласного обсягу. При цьому частки прикордонних районів становили: Жовківського – 1,9 %, Мостиського – 0,1 %, Сокальського – 7,0 %, Яворівського – 0,4 %.

 

3. Низьким рівнем освоєння та віддачі капітальних інвестицій, неінноваційним розподілом інвестиційних ресурсів.

У 2013 р. прикордонними територіями Львівської області освоєно 7,3 млн грн капітальних інвестицій, що становить лише 7,7 % від загального обсягу в регіоні. Частки  освоєних капітальних інвестицій підприємствами прикордонних районів (у загальнообласному обсязі) становили: Жовківського – 2,2 %, Мостиського – 0,4 %, Сокальського – 1,9 %, Старосамбірського – 0,2 %, Турківського – 0,8 %, Яворівського – 2,2 %. За обсягами капітальних інвестицій серед міст та районів Старосамбірський район посів 29 місце, Мостиський – 28, Турківський – 24, Сокальський – 10, Жовківський – 7, Яворівський – 6.

 

Низькою залишається віддача капітальних інвестицій, зокрема обсяг реалізованої продукції (товарів, послуг) підприємств-суб’єктів підприємницької діяльності на 1 грн капітальних інвестицій. Цей показник у Жовківському районі становив 9,7 грн, Мостиському – 9,5 грн, Сокальському – 8,6 грн, Старосамбірському – 10,4 грн, Турківському – 7,6 грн, Яворівському – 10,2 грн. Для порівняння, середнє по області значення становило 11,8 грн.

 

Упродовж останніх років у структурі капітальних інвестицій за видами активів переважну частку на прикордонних територіях регіону становили інвестиції у матеріальні активи – понад 95,0 %. Натомість, у 2013 р. частка інвестицій у нематеріальні активи на прикордонних територіях була низькою: у Жовківському районі – 4,1 %, Мостиському – 0,3 %, Сокальському – 0,2 %, Турківському – 0,1 %, Яворівському – 0,3 %, що є свідченням слабкої зорієнтованості інвесторів на вкладання інвестицій у об’єкти інтелектуальної власності та інші результати інноваційної діяльності.

 

Якщо у м. Львові за 2013 р. освоєно 42,1 % загального обсягу капітальних інвестицій у житлове будівництво, то у Жовківському районі – лише 3,0 %, Мостиському – 1,2 %, Сокальському – 2,0 %, Старосамбірському – 0,8 %, Турківському – 0,7 %, Яворівському – 6,2 %.

 

4. Малою часткою інвестицій у види економічної діяльності, що мають потенціал для соціально-економічного розвитку територій.

У 2013 р. частка капітальних інвестицій у транспорт, туризм, споживчі послуги, складське господарство, поштову та кур’єрську діяльність на прикордонних територіях Львівської області не перевищувала 5,0 %, зокрема у Жовківському районі становила 4,9 %, Сокальському – 0,2 %, Старосамбірському – 0,5 %, Яворівському – 0,6 %.

 

У такий перспективний вид економічної діяльності як тимчасове розміщення й організація об’єктів послуг харчування, у 2013 р. інвестиції здійснювалися лише в одному – Жовківському районі (з шести прикордонних районів області).

 

Недостатньо продуктивною є діяльність регіональних та місцевих органів влади з підготовки і проведення культурно-масових заходів та планування розвитку туристично-рекреаційної сфери у відповідності до розвитку інвестиційного середовища та його потенціалу.

 

5. Недостатнім обсягом бюджетного фінансування інвестицій.

У 2013 р. частка капітальних інвестицій, профінансованих з бюджетів усіх рівнів, на прикордонних територіях Львівської області становила: у Жовківському районі – 0,1 %, Сокальському – 15,8 %, Турківському – 46,5 %, Яворівському – 0,5 %, а в Мостиському та Старосамбірському районах з бюджетів кошти на ці цілі не виділялися.

 

Є підстави для висновку й про низьку ефективність планування залучення та використання державних інвестицій на прикордонних територіях західних регіонів України. Так, на 01.01.2014 р. в Львівській області нараховувалося 90 затверджених регіональних програм, в жодній з яких у переліку пріоритетних завдань не враховані проблемні аспекти інвестиційного розвитку прикордонних територій. В області щорічно реалізується низка програм, дотичних до регулювання розвитку інвестиційного середовища (Програма інвестиційного розвитку Львівської області на 2011-2015 роки, Регіональна програма інноваційного розвитку Львівської області на 2013-2015 роки, Регіональна програма з міжнародного і транскордонного співробітництва, європейської інтеграції на 2012-2014 роки, Програма проведення обласного конкурсу мікропроектів місцевого розвитку на 2011-2015 роки, Комплексна програма підтримки та розвитку агропромислового комплексу Львівської області на 2013-2015 роки, Програма розвитку туризму та курортів у Львівській області на 2014‑2017 роки[2]), проте у них відсутні заходи, що стосуються прикордонних територій, тим більше заходи покращення інвестиційного середовища та реалізації конкретних інвестиційно-інноваційних проектів.

 

У регіоні все ж виділяються певні кошти на фінансування розвитку важливих видів економічної діяльності прикордонних районів (для прикладу, з метою підвищення рівня туристично-рекреаційної привабливості Жовківського району у 2011-2013 рр. на ці цілі було виділено 20,0 тис. грн), але цих ресурсів недостатньо. Малими (порівняно з іншими видами економічної діяльності) залишаються обсяги капітальних інвестицій у сільське, лісове та рибне господарство (їх частка у Жовківському районі у 2013 р. становила лише 2,9 %, Сокальському – 8,7 %, Старосамбірському – 3,9 %, Турківському – 5,9 %, Яворівському – 1,6 %, а в Мостиському районі такі інвестиції були відсутні). Так, у 2013 р. фермерськими господарствами прикордонних територій з обласного бюджету отримано 235,1 тис. грн дотацій за утримання великої рогатої худоби, що склало лише 8,5 % від фактичного обсягу фінансування за Комплексною програмою підтримки та розвитку агропромислового комплексу Львівської області на 2013-2015 роки.

 

Такі проекти поодинокі та не мають достатнього потенціалу ефективності без розбудови як загальної, так і безпосередньо інвестиційної інфраструктури прикордонних територій західних регіонів України. Так, у Регіональній програмі інноваційного розвитку Львівської області на 2013‑2015 рр. було передбачено створення індустріальних парків поблизу районних центрів Жовківського та Яворівського районів, але фінансування таких заходів досі відсутнє і господарські роботи за цією програмою не ведуться.

 

Головними причинами таких тенденцій та перешкодами покращенню інвестиційної привабливості прикордонних територій західних регіонів України є:

 

1. Низький рівень соціально-економічного розвитку прикордонних територій західних регіонів України.

У 2013 р. обсяг реалізованої продукції (товарів, послуг) суб’єктами підприємницької діяльності у розрахунку на одного мешканця у Жовківському районі Львівської області становив 21,2 тис. грн (що удвічі менше за середнє по області значення), Мостиському – 7,3 тис. грн (у 5,8 разу менше), Сокальському – 15,2 тис. грн (у 2,8 разу менше), Старосамбірському – 1,9 тис. грн (у 22,3 разу менше), Турківському – 6,1 тис. грн (у 6,9 разу менше).

 

Спостерігається значне відставання прикордонних територій від обласного центру та решти територій регіону за показником внеску в загальний валовий регіональний продукт (ВРП). Так, суб’єктами підприємницької діяльності всіх шести прикордонних районів забезпечено лише 5,4 % ВРП (частка Жовківського району становила 1,8 %, Мостиського – 0,3 %, Сокальського – 1,1 %, Старосамбірського – 0,1 %, Турківського – 0,2 %, Яворівського – 1,9 %).

 

Прикордонні території істотно поступаються й у рівні оплати праці. Так, середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників у Жовківському районі становила 2082 грн, Мостиському – 2034 грн, Старосамбірському – 2136 грн, Турківському – 2376 грн, Яворівському – 2168 грн та поступалася середньому по області значенню (2578 грн).

 

Відомо, що на прикордонних територіях західних регіонів України рівень прихованого безробіття у зв’язку із зовнішньою міграцією та участю населення у човниковій торгівлі є досить високим. Але навіть при цьому вищим залишається й рівень офіційного безробіття. На більшості прикордонних територій рівень безробіття був вищим від середнього по області значення, зокрема у Турківському районі – на 0,6 %, Старосамбірському – 0,5 %, Яворівському – 0,1 %, Жовківському – 0,1 %, Мостиському – 0,1 %.

 

2. Низька ділова активність населення.

У 2013 р. кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення на прикордонних територіях Львівської області становила: у Жовківському районі – 49 од. (81,6 % від середньообласного значення); Мостиському – 32 од. (50,0 %); Сокальському – 29 од. (45,3 %); Старосамбірському – 21 од. (32,8 %); Турківському – 11 од. (17,2 %); Яворівському – 43 од. (67,2 %).

 

Обсяги господарської діяльності суб’єктів малого бізнесу були меншими за середні по області. Так, середньорічний дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у розрахунку на одне мале підприємств у прикордонних районах регіону становив: у Мостиському районі – 1026,3 тис. грн, Сокальському – 1046,0 тис. грн, Старосамбірському – 675,9 тис. грн, Турківському – 553,6 тис. грн, Яворівському – 1507,9 тис. грн, що було істотно менше за середньообласне значення (1550,0 тис. грн).

 

Продуктивність праці працівників малих підприємств прикордонних територій Львівської області є нижчою від середнього по області значення (233,2 тис. грн). Для порівняння, у 2013 р. продуктивність праці у Мостиському районі становила 148,8 тис. грн, Сокальському – 181,9 тис. грн, Старосамбірському – 99,4 тис. грн, Турківському – 87,2 тис. грн, Яворівському – 230,2 тис. грн.

 

3. Слабкість розвитку інвестиційної інфраструктури територій. На прикордонних територіях західних регіонів України здійснює діяльність мала чисельність великих підприємств та суб’єктів господарювання, звідси, є досить незначною кількість великих інвесторів. Крім того, тут практично відсутні реально діючі потужні інвестиційні посередники (банківські установи, небанківські фінансові установи – страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування). Як наслідок, ці території характеризуються недостатньою кількістю структур інвестиційного та інноваційного середовища, фінансово-кредитних та банківських установ.

 

Однією із істотних перешкод інвестиційної діяльності на прикордонних територіях є обмеженість фізичного доступу до банківського кредитування. Так, у Жовківському районі Львівської області функціонує лише 8 відділень банків, Мостиському – 14, Сокальському – 20, Старосамбірському – 8, Турківському – 8, Яворівському – 19. Загалом мережа банківських установ на прикордонних територіях налічує 69 відділень, що становить лише 7,2 % від їх загальної чисельності в межах регіону[3].

 

4. Відсутність належної промоції підготовлених інвестиційних проектів та неефективна система державної підтримки інвестиційної діяльності на субрегіональному рівні. Чисельність підготовлених до реалізації інвестиційних проектів на прикордонних територіях західних регіонів України є невеликою. Проте і їх промоція та інформаційна підтримка здійснюється недостатньою мірою. Регіональними та місцевими органами влади не ведеться діяльність з пошуку, планування і часткової чи повної передпроектної підготовки потенційних інвестиційних проектів на прикордонних територіях. Якщо при регіональних органах влади – Львівській ОДА та Львівській міській раді – інвестиціями займаються дві організації, то на прикордонних територіях такі структури відсутні. Відсутні інтернет-портали, де можна було б розміщувати такого роду інформацію, доступну як для вітчизняних, так і для закордонних інвесторів, не здійснюється поширення інвестиційних пропозицій в спеціалізованих виданнях, у т. ч. за допомогою інтернет-ресурсів, виставково-ярмаркових заходів, бізнес-форумів, спеціалізованих веб-порталів, співпраці з інвестиційними та консалтинговими компаніями, міжнародними і вітчизняними інвестиційними фондами і фінансово-кредитними установами.

 

5. Низький рівень розвитку дорожньо-транспортної, житлово-комунальної, соціальної та іншої інфраструктури, про що свідчать незадовільний стан мережі автомобільних доріг, недостатні обсяги розбудови і оновлення об’єктів придорожнього сервісу, зменшення введених в експлуатацію загальних площ житла, збільшення кількості об’єктів та споруд незавершеного будівництва, прогресуюче старіння основних засобів об’єктів соціальної інфраструктури.

 

6. Проблеми адміністрування і контролю господарської, зокрема інвестиційної, діяльності. Зокрема, зберігаються бюрократичні та корупційні перешкоди при підготовці і погодженні інвестиційних проектів, отриманні дозволів на користування земельними ділянками, державним та комунальним майном, здійснення окремих видів діяльності. Так, значною є кількість стадій погодження відводу земельних ділянок для реалізації інвестиційних проектів та проектів будівництва, реконструкції інвестиційних об’єктів, реєстрації та отримання ліцензій на здійснення інвестором господарської діяльності, сертифікації та стандартизації.

 

7. Непоширеність механізмів державно-приватного партнерства та незначна диверсифікація джерел залучення інвестицій на прикордонних територіях. Попри істотний потенціал використання механізму державно-приватного партнерства (ДПП) (інституційний механізм якого в Україні розроблений) з метою залучення інвестиційних ресурсів (перевагами якого одночасно є залучення в більшій мірі приватних, а не бюджетних коштів, і одночасно державний контроль за реалізацією проекту), практики реалізації проектів ДПП на прикордонних територіях західних регіонів України поодинокі та майже не впливають на обсяги залучення інвестицій чи покращення інвестиційного клімату.

 

Значна частина інвестиційних проектів є недостатньо привабливою для приватних, особливо іноземних, інвесторів. Нестабільність законодавства, високий рівень корупції, складність механізму реалізації ДПП, недостатній рівень довіри до влади не стимулюють приватних партнерів до довгострокових партнерських відносин. Для підвищення мотивації партнерів до ДПП необхідним є оцінювання вигод у середньостроковій та довгостроковій перспективах. Для потенційних інвесторів, особливо іноземних, важливі державні гарантії при реалізації масштабних проектів ДПП. В окремих випадках процедура укладення договорів ДПП надмірно складна. Так, при укладенні договору концесії у сфері житлово-комунального господарства уповноважений управляти комунальним майном погоджує умови концесійного конкурсу з профільним міністерством. При тендерному відборі потенційні учасники конкурсу повинні заповнювати велику кількість документів, в окремих випадках умови тендеру є непрозорими і незрозумілими.

 

Виходячи з визначених проблем і перешкод, доцільно визначити наступні напрями та засоби підвищення інвестиційної привабливості прикордонних територій західних регіонів України:

 

1. Підтримка та сприяння розвитку базових і пріоритетних для прикордонних територій західних регіонів держави видів економічної діяльності та покращення соціальної підтримки населення з метою активізації їх соціально-економічного розвитку. З огляду на прикордонне розташування, значним потенціалом конкурентоспроможності характеризуються транспорт і зв’язок, торговельно-посередницька та логістична сфера, переробна промисловість, готельно-ресторанний бізнес, туризм та рекреація. Регіональним і місцевим органам влади слід спільно розробити та реалізувати низку організаційно-економічних заходів, спрямованих на стимулювання розвитку суб’єктів господарювання цих видів економічної діяльності. Для стимулювання пріоритетних напрямів економіки можна скористатися зарубіжним досвідом.

 

В США на території окремих штатів створені зони розвитку для інвестиційно привабливих для відповідного регіону видів економічної діяльності. Так, у штаті Каліфорнія функціонують зони підприємництва, на території яких для інвестиційних компаній пропонуються механізми відтермінування сплати податків з перших 20 млн дол. США капітальних інвестицій, зарахування до 100 % операційних збитків протягом перших 15 років, отримання безвідсоткового кредиту на найм кваліфікованого персоналу на перші 5 років, швидкого затвердження інвестиційних проектів і видачі рішень державними органами влади, пільгового отримання чи оренди землі й споруд.

 

У Польщі фінансування сільськогосподарських товаровиробників на місцевому рівні здійснюється шляхом спільної участі цих суб’єктів господарювання в інвестиційних проектах. Так, отримання державної інвестиційної підтримки можливе за наявності у сільськогосподарського товаровиробника не менше 20,0 % необхідних інвестиційних ресурсів для реалізації проекту, решта потреби забезпечується за рахунок державного бюджету та Європейського Союзу, інших інвесторів, як державних, так й іноземних. Якщо обсяг інвестицій перевищує 10 млн євро, з яких 0,5 млн євро  спрямовується на капіталізацію, та передбачає створення 100 або більше нових робочих місць, то підприємства отримують фінансові субсидії у розмірі до 50,0 % обсягу інвестицій, але не більше ніж 4 тис. євро за кожне нове робоче місце та 1,2 тис євро – на підготовку й навчання кожного найманого працівника. Така практика реалізувалася завдяки Програмі розвитку сільських районів Республіки Польща на 2007-2013 рр., на яку було передбачено 72 млрд євро (14,8 % ВВП країни у 2013 р.), з них 29,5 % спрямовувалося на розвиток територіальної інфраструктури, 22,2 % – на реалізацію регіональних інвестиційних програм розвитку, 16,4 % – розвиток інвестиційної привабливості сільських територій, 11,3 % – розвиток людського капіталу[4].

 

В Естонії для залучення населення до підприємницької діяльності на місцевому рівні пропонуються дотації на відкриття бізнесу, відшкодування страхових випадків, ринковий розвиток, виконання високотехнологічних робіт. Але для субсидування підприємці зобов’язані використовувати внутрішні можливості території функціонування та забезпечувати її розвиток, а особливо – покращувати якість життя населення, об’єктів соціальної інфраструктури, житлово-комунального господарства[5].

 

З метою соціальної підтримки населення доцільно реалізувати більш активну політику підвищення рівня заробітної плати та доходів громадян, забезпечення високої і продуктивної зайнятості, розвитку ринку праці, розширення видів громадських робіт та здійснення їх фінансування; здійснення профілактичних заходів з метою збереження трудового потенціалу та запобігання значному вивільненню працівників; наближення соціальних стандартів до європейських норм; реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на покращення якості життя та розбудову соціальної інфраструктури прикордонних поселень.

 

2. Сприяння розвитку суб’єктів малого підприємництва та формування і посилення інтеграційних зв’язків (для спільної фінансово-інвестиційної підтримки бізнес-проектів) із суб’єктами бізнесу з обласного центру та інших економічно розвинених територій західних регіонів. Цілями реалізації цього напряму мають стати збільшення кількості діючих суб’єктів малого підприємництва, підвищення рівня ділової активності, стимулювання розвитку та поширення місцевих підприємницьких ініціатив на прикордонних територіях західних регіонів України шляхом надання державної фінансової підтримки з обласного бюджету; покращення ресурсного та матеріального-технічного забезпечення суб’єктів підприємництва; активізація практик організації інтеграційних та кооперативних процесів між суб’єктами малого підприємництва та іншими секторами економіки; посилення мотивації населення до підприємницької діяльності.

 

3. Створення нових та підтримка діючих суб’єктів інвестиційної інфраструктури та інвестиційного посередництва. Цьому сприятимуть, по-перше, більш активна діяльність фахівців органів державної та місцевої влади зі створення і популяризації інвестиційних проектів та інформації про економіко-ресурсний потенціал прикордонних територій західних регіонів України серед вітчизняних та зарубіжних інвесторів; по-друге, заохочення інвестиційних фондів та компаній, що функціонують в обласних центрах і на економічно розвинених територіях західних регіонів, до поширення діяльності на прикордонні території; по-третє, ширше залучення агенцій регіонального розвитку та організацій з транскордонного співробітництва до діяльності з підвищення інвестиційної привабливості прикордонних територій.

 

Ефективним інституційним засобом формування мережі суб’єктів підтримки інвестиційної діяльності може стати запровадження практики переходу від малоефективних регіональних програм інвестиційного розвитку до реалізації обласних програм розбудови елементів регіональної та місцевої інвестиційно-інноваційної інфраструктури.

 

4. Активізація діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування з підготовки і промоції перспективних інвестиційних проектів. З огляду на особливості, а також схожість проблем соціально-економічного розвитку на всіх прикордонних регіонах, їх інвестиційне і фінансово-ресурсне забезпечення, потенціал розвитку, перспективним може стати створення і започаткування діяльності центрів інвестиційного розвитку прикордонних територій західних регіонів України. Створення однієї чи декількох таких структур дозволить акумулювати обмежені бюджетні можливості одразу декількох західних регіонів держави, посилити увагу та координацію діяльності з вирішення проблем покращення інвестиційного середовища, активізувати практику міжрегіонального та транскордонного співробітництва у цій сфері. Схожий досвід набув поширення і у світовій практиці, зокрема в Угорщині.

 

Так, в Угорщині для здійснення супроводу інвестиційних проектів на місцевому рівні створено мережу фондів економічного розвитку та фондів розвитку територій. На ці державні структури покладено базові функції залучення інвестицій, а також операційні функції підтримки інвесторів в реалізації проектів, а саме в отриманні ліцензій та дозволів, розробці та реєстрації проектно-кошторисної документації, вирішенні проблем з підготовки й підвищення кваліфікації персоналу, підготовці необхідних документів для отримання неподаткових пільг у формі державних грантів, безвідсоткових кредитів та субсидій.

 

У міжнародній практиці підвищення інвестиційної привабливості на місцевому рівні поширене також формування електронних інвестиційних атласів територій з доступною повноцінною інформацією про інвестиційні проекти, можливості та конкурентні переваги територій, стан підтримки і розвитку підприємництва та інвестиційно-інноваційних програм.

 

5. Розвиток дорожньо-транспортної, житлово-комунальної, соціальної та іншої інфраструктури з метою покращення транспортної доступності прикордонних територій як передумови їх інвестиційної привабливості. З огляду на обмеженість ресурсів, для досягнення цього пріоритету можуть створюватися державно-громадські фонди інфраструктурного розвитку прикордонних територій за участі органів влади усіх рівнів, бізнес-структур, організацій громадського суспільства. Це дозволить акумулювати кошти (у т. ч. з програм міжнародної технічної фінансової допомоги) для надання грантів або кредитів суб’єктам господарювання для відбудови елементів інфраструктури прикордонних територій, як це відбувається в інших країнах.

 

Наприклад, у Литві для покращення інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності територій на субрегіональному рівні створено кредитний фонд, який на 75 % фінансується Європейським сільськогосподарським фондом розвитку сільських районів (EAFRD) та на 25 % – республіканським бюджетом Литви. За рахунок коштів цієї структури кредитуються діяльність з розбудови місцевої інфраструктури та суб’єкти перспективних видів економічної діяльності. Зокрема, кредитний фонд є структурною одиницею Фонду кредитних гарантій сільськогосподарських підприємств при Міністерстві сільського господарства Литви. У результаті забезпечується доступ місцевих сільськогосподарських підприємств до фінансування, пільгових кредитів та ін.[6].

 

До розвитку інфраструктури прикордонних територій можуть залучатися й суб’єкти господарювання та громадські організації з обласного центру та інших територій західних регіонів України. Для цього слід створити фінансово-економічні стимули, у т. ч. завдяки інструментам інвестиційних пільг, державно-приватного партнерства, державного замовлення та бюджетного фінансування на конкурсних засадах, преференцій та маркетингової підтримки.

 

В Угорщині на прикордонних територіях із низьким рівнем соціально-економічного розвитку (де рівень безробіття перевищує 15,0 %) та визначених урядом промислових зонах інвесторам надаються податкові пільги на 5 років обсягом до 100 % нарахованих податків при сумі інвестицій понад 10 млн дол. США. При цьому податкові пільги надаються інвесторам на другому році проекту і наступними роками залежать від кількості працевлаштованого місцевого населення. Для повного звільнення від податку на прибуток підприємства зобов’язані щорічно збільшувати обсяги реалізації продукції на 5,0 % від обсягу інвестицій. Крім того, інвесторам надаються на безповоротній основі гранти в розмірі до 20-25 % від передбачуваної вартості проекту для інвестицій у такі сфери як транспорт, туризм, готельно-ресторанний бізнес, науково-дослідна діяльність.

 

6. Активна діяльність органів влади з дерегуляції комерційної, господарської, інвестиційної діяльності. Місцевим органам виконавчої влади доцільно створити спеціальний інтернет-портал для отримання відгуків суб’єктів господарювання, ведення діалогу з інвесторами та представниками бізнесу і висвітлення інформації про оперативне реагування на факти бюрократичних та корупційних перешкод при підготовці і погодженні інвестиційних проектів, отриманні дозволів на користування земельними ділянками, державним та комунальним майном, здійснення окремих видів діяльності на прикордонних територіях. Інвестиційно-інноваційний розвиток на цих територіях слід попередньо оголосити пріоритетним.

 

Регіональний філіал у м. Львові

(Т. Г. Васильців, Р. Л. Лупак, О. О. Ільчук)

№ 18, Серія «Регіональний розвиток»