Анотація
Зроблено системний огляд та аналіз інституційного середовища інвестиційної діяльності у промисловості, надані пропозиції щодо вдосконалення державного регулювання реального інвестування як засобу реіндустіралізації економіки України.
ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
Інституційні засади інвестиційної діяльності складаються із сукупності основоположних правил та впорядкованого набору інститутів, що встановлюють правила координації інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів[1].
Інвестиції у промисловість являють собою вкладення грошових, майнових та інтелектуальних цінностей у проектування і будівництво підприємств, закупівлю обладнання, технологічну модернізацію та оновлення продукції. Інвестиціям у промисловість притаманні наступні основні особливості:
- спрямованість на перспективні завдання щодо зростання національного багатства, формування експортного потенціалу, створення робочих місць;
- висока питома вага будівельних робіт і обладнання у складі інвестицій;
- висока наукоємність та інноваційність, зумовлені необхідністю придбання або створення нематеріальних активів в рамках інвестиційних проектів.
Світовий ринок інвестицій у промисловості характеризується пріоритетним інвестуванням реіндустріалізації та інноваційних процесів[2]. Інвестиційна діяльність на більшості підприємств України обмежується аварійними і поточними ремонтами та імпортом окремих одиниць обладнання. Незалежні рейтингові агентства вважають інвестиційний клімат в Україні незадовільним.
Для системного аналізу інституційного середовища інвестиційної діяльності у промисловості законодавчі акти у цій сфері розділені на наступні групи:
- базовий закон про інвестиційну діяльність;
- закони щодо іноземного інвестування;
- законодавство щодо створення інвестиційно-орієнтованих підприємств;
- законодавство щодо фіскального регулювання інвестиційної діяльності;
- законодавство, що регулює фінансове забезпечення інвестиційних процесів;
- законодавство щодо стимулювання інвестиційної діяльності;
- законодавчі акти щодо інноваційного інвестування;
- законодавство щодо взаємозв’язку інвестування та приватизації;
- законодавство щодо управління та організації інвестиційної діяльності;
- законодавство щодо приватно-державного партнерства та форм міжнародної взаємодії в інвестиційній сфері.
Базовим законом, що регулює інвестиційну діяльність в Україні, є Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. № 1560-XII, який гарантує захист прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності, встановлює загальні умови та порядок державного регулювання інвестиційної діяльності. Основними недоліками цього закону є недостатнє врахування особливостей реальних інвестицій; відсутність механізму громадської апробації інвестиційних проектів у промисловості щодо їх впливу на соціальний та екологічний стан регіону; недостатній зв’язок з законодавством щодо зонування територій та містобудування. Закон «Про інвестиційну діяльність» протягом тривалого часу неодноразово доповнювався, наразі вимоги щодо регулювання інвестиційної діяльності розосереджені у багатьох законодавчих і підзаконних актах.
Режим іноземного інвестування регулює Господарський кодекс (ГК) України від 16.01.2003 р. № 436-IV. Особливості іноземного інвестування визначені у Законі України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР. Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні» від 10.09.1991 р. № 1540а-XII містить гарантії захисту прав іноземних інвесторів. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959-XII визначає форми іноземного інвестування і статус спільних підприємств. Недоліками законодавства щодо іноземних інвестицій є відсутність регламентації захисту інвесторів від некомерційних ризиків; постійні зміни в оподаткуванні зовнішньоекономічної діяльності; низька ефективність регулювання фондового ринку; помилки валютного регулювання. Перешкодою на шляху створення спільних підприємств є недостатня розробленість податкової та амортизаційної політики щодо цих підприємств.
Правові норми щодо створення інвестиційно-орієнтованих суб’єктів господарювання містить ГК України та Цивільний кодекс (ЦК) України, від 16.01.2003 р. № 435-IV, які регулюють майнові відносини підприємств. Недоліком є неузгодженість норм цих кодексів. Зокрема, у ст. 63 ГК введено поняття змішаної форми власності, ЦК виокремлює приватну, державну і комунальну форми власності, не згадуючи про змішану.
Інвестиційну діяльність господарських товариств регулюють ГК України, ЦК України, Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991р. № 1576-XII. Інвестиційна діяльність товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) також регулюється на підставі Закону України «Про господарські товариства» і Постанови КМУ від 16.11.2011р. № 1182 «Про затвердження модельного статуту товариства з обмеженою відповідальністю», які не враховують особливості ТОВ і товариств з додатковою відповідальністю (ТДВ). Досі не прийнятий спеціальний Закон України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю», хоча вони є найбільш поширеними формами підприємництва в Україні. Серед правових актів цієї групи особливе місце посідає Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р.
№ 514-VI, проте він має недоліки, зокрема, у ньому відсутній механізм притягнення до відповідальності посадових осіб акціонерного товариства (АТ) або контролюючого учасника за завдання збитків через вимивання активів і вилучення прибутку, що призводить до непрямих збитків акціонерам та зниження капіталізації АТ.
Розвиток інвестування промисловості залежить від законодавчого регулювання об’єднання підприємств. ГК України встановлює правові основи діяльності об’єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів і ін.). Важливим є також Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 р. № 3528-IV. Недоліками цього закону є відсутність у ньому: положень щодо процедури укладання засновницького договору та змісту цього договору із зазначенням компетенції органів управління корпоративними підприємствами, наслідків недотримання засновниками умов договору; положення щодо розподілу сфер впливу засновників у органах управління корпоративними підприємствами та відповідальності холдингової компанії за збитки корпоративного підприємства, що спричинені діями холдингової компанії. Закон не визначає тип АТ, у формі якого створюється холдингова компанія.
Інвестиційна активність у промисловості залежить від податкової системи[3]. Реформа податкової системи має продовжуватися в напрямку фіскального стимулювання, що сприяє формуванню додаткових інвестиційних ресурсів на підприємствах. Загальні вимоги до справляння податків в Україні визначають Податковий кодекс (ПК) України від 02.12.2010 р. № 2755-VI та ГК України. Принципи податкового і митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності містить Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Закон України "Про захист іноземних інвестицій на Україні" визначає податкове середовище іноземного інвестування. Недоліками податкового законодавства в Україні є його складність та нестабільність, надмірна централізація процесу оподаткування, високі податкові ставки, що зумовлює ризики розширення «тіньового» сектору. Одним з недоліків ПК України є суперечності у визначенні поняття «прибутку» та «операційної діяльності» в ПК та стандартах бухобліку. До недоліків слід віднести відсутність диференціації податку на додану вартість (ПДВ), що не дозволяє мотивувати інвестування підприємств, які випускають продукцію з високою доданою вартістю. Не використовується механізм звільнення від оподаткування частини прибутку, що спрямовується на модернізацію. ГК України не містить змістовного розділу, присвяченого основам оподаткування. Потребує раціоналізації екологічне оподаткування у напрямку мотивації інвестицій у запровадження екологобезпечних технологій.
Важливим елементом інституційного середовища інвестиційної діяльності є законодавство щодо фінансового забезпечення інвестицій. Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає джерела фінансування інвестицій, форми їх стимулювання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Порядок здійснення видатків з державного бюджету на реалізацію державних інвестиційних проектів визначає Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. № 2542-III. Недоліками законодавства щодо бюджетної підтримки інвестиційної діяльності є надмірна централізація податкових надходжень і неможливість забезпечити підтримку інвестиційних проектів на рівні регіонів, де вони безпосередньо реалізуються.
Фінансування інвестицій з власних джерел підприємств регламентовано ГК України, ПК України, Законом України «Про концесії» від 16.07.1999 р. № 997-XIV, які регулюють використання прибутку і амортизаційних відрахувань. Амортизаційні відрахування мають бути надійним інвестиційним ресурсом, проте система амортизації в Україні не орієнтована на довгострокову концепцію оновлення основних засобів (ОЗ). Досвід свідчить, що у окремих країнах норма амортизації перевищує 100 % та запроваджується амортизаційна премія, що передбачає одноразове списання на витрати частини первісної вартості ОЗ в разі використання коштів на модернізацію. В Україні амортизаційні фонди недостатні навіть для компенсації фізичного зношування ОЗ, не кажучи про їхнє якісне оновлення. Через недоліки контролю і скрутний стан промислових підприємств амортизаційні відрахування часто спрямовуються на поточні витрати.
Розвиненим в Україні є законодавство щодо залучення інвестицій через цінні папери (ЦП). ГК України визначає основи державного регулювання та посередницької діяльності у сфері випуску та обігу ЦП. Закон України «Про акціонерні товариства» визначає особливості діяльності АТ щодо поводження з ЦП. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-IV регулює діяльність фондового ринку щодо сприяння залученню інвестицій через операції з ЦП. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР визначає правові засади державного регулювання обігу ЦП. Водночас, залучення інвестицій у промисловість України через інструменти фондового ринку лишається на низькому рівні. Вітчизняні ЦП характеризуються низькою дохідністю та високим рівнем ризику, що зумовлює недовіру інвесторів до залучення коштів на фондовому ринку. Законодавством не визначені вимоги щодо обов’язкового зростання власного капіталу підприємств. Відсутність обов’язкової потреби в емісії нових акцій є причиною недостатнього розвитку ринку акцій промислових підприємств.
Достатньо регламентованим в Україні є порядок формування інвестиційних ресурсів за рахунок позичкових коштів. ГК України регулює залучення кредитних ресурсів державними підприємствами, визначає особливості регулювання банківської діяльності у сфері кредитування. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III визначає види кредитних операцій та правила кредитування. Проте в Україні чітко не врегульовані питання формування грошово-кредитної політики; фактором, що стримує інвестиційне кредитування, є процентні ставки, які перевищують рентабельність більшості інвестиційних проектів. При кредитуванні великих проектів сума нарахованих процентів за інвестиційний період може перевищувати обсяг кредитування.
Розвиток інститутів спільного інвестування (ІСІ) передбачає Закон України «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 р. № 5080-VI, проте законом не передбачені можливості злиття і об’єднання корпоративних та пайових фондів, відповідно обмежуються їх можливості щодо участі у великих проектах.
Правові засади фінансового лізингу визначає ГК України, ПК України та Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р. № 723/97- ВР. Розпорядженням Держфінпослуг України від 22.01.2004 р. № 21 «Про затвердження Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами» розширені можливості фінансового лізингу. Водночас, законодавче регулювання фінансового лізингу має недоліки: чітко не визначений предмет лізингу, не розроблений механізм організаційного забезпечення лізингових операцій, не регламентовані заходи щодо захисту прав лізингодавців та лізингоодержувачів і методи страхування лізингових операцій.
Заходи щодо стимулювання інвестиційної діяльності у промисловості передбачені ГК України, Законом України «Про інвестиційну діяльність», Законом України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки України з метою створення нових робочих місць» від 6.09.2012 р. № 5205-VI, Постановою КМУ від 14.08.2013 р. № 715 «Про затвердження Порядку відбору, схвалення і реєстрації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки та вимог до таких проектів», а також Постановою КМУ від 13.11.2013 р. № 835 «Про затвердження Порядку відбору проектних (інвестиційних) пропозицій та інвестиційних проектів, для розроблення або реалізації яких надається державна підтримка». Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить заходи щодо захисту прав господарюючих суб’єктів за межами України. Заходи щодо стимулювання розвитку промисловості передбачені Митним кодексом України від 13.03.2012 р. № 4495-VI, що встановлює умови надання податкових пільг при ввезенні на митну територію України або вивезенні за її межі товарів, а також Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.10.1992 р. № 2673-XII. Загальним недоліком застосування законодавства щодо заохочення інвестиційної діяльності є призупинення дії окремих положень, базування законодавства на публічному праві, згідно якого відносини між державою і інвестором встановлюються за допомогою владно-розпорядчих та адміністративних актів держави[4]. Отже, у інвестора відсутні достатні гарантії непорушності умов його діяльності. Проблеми створюються ще й тим, що норми законів супроводжуються застереженням «якщо інше не передбачене законодавством». Можливі винятки з відповідної норми заохочення інвестицій не передбачені в тому нормативному акті, в якому міститься саме правило.
Особливу роль відіграє законодавство щодо інноваційних інвестицій. ГК України визначає засади регулювання інноваційної діяльності. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 р. № 3715-VI визначає стратегічні напрями інноваційної діяльності. Закон України «Про індустріальні парки» від 21.06.2012 р. № 5018-VI визначає особливості інвестиційної діяльності індустріальних парків, Митний кодекс України визначає пільги щодо оподаткування митом в рамках діяльності індустріальних парків. Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16.07.1999 р. № 991-XIV передбачає надання цільових субсидій та кредитів для реалізації проектів технопарків. Постанова КМУ від 31.10.2012 р., № 1014 «Деякі питання підготовки до реалізації національного проекту «Технополіс» – створення інфраструктури інноваційного розвитку та високих технологій» і його складових» передбачає принцип змішаного інвестування проекту. Слід відзначити, що законодавство, присвячене інноваційним інвестиціям, розосереджено, дія окремих норм призупинена. Законодавство про індустріальні парки має вдосконалюватися у частині регулювання земельних відносин під час облаштування індустріальних парків та реалізації в їхніх межах інвестиційних проектів; визначення статусу керуючих компаній індустріальних парків та відносин між ними і учасниками індустріальних парків.
Масштабна приватизація та акціонування промислових підприємств в Україні здійснювалися насамперед з метою їх модернізації. ГК України визначив порядок приватизації державних підприємств і участі інвесторів у приватизації державного майна. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03. 1992 р. № 2163-XII встановив основи приватизації державного майна з метою структурної перебудови економіки. Закон України «Про приватизаційні папери» від 06.03. 1992 р. № 2173-XII визначив види цих паперів, порядок їх випуску, розміщення, обліку, використання та погашення. Указ Президента України від 21.03.2002 р. № 280/2002 «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» був спрямований на підвищення ефективності діяльності АТ на основі залучення додаткових інвестицій.
Проте правова база приватизації не забезпечує оновлення ОЗ та створення конкурентного середовища у промисловості. Регулювання приватизації внутрішніми актами ФДМ України і документами обмеженого терміну дії призвело до постійної зміни «правил гри», що негативно позначилося на інвестиційному кліматі. Діючі правові акти не забезпечили гармонійного поєднання інтересів держави, регіонів, інвесторів, працівників підприємств під час приватизації та у післяприватизаційний період. Надзвичайно низькою є фінансова відповідальність за невиконання умов приватизації.
В Україні напрацьоване законодавство щодо підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності регламентований у ГК України та базовому Законі України «Про інвестиційну діяльність». Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 р., № 185-V регулює питання управління корпоративними правами держави, у т.ч. в інвестиційній сфері. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» визначає особливості управління інвестиціями в рамках СЕЗ. Закон України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III встановлює правові засади надання фінансових послуг, у т.ч. послуг з фінансового лізингу.
Запроваджується програмно-цільовий підхід до регулювання інвестиційної діяльності. Постанова КМУ від 02.02.2011 р. № 389 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні» спрямована на мотивацію реальних інвестицій та інвестиційного кредитування. Розпорядження КМУ від 29.09.2010 р., № 1900 «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки» передбачає стимулювання приватних інвестицій у реальному секторі. Постанова КМУ від 27.02. 2013 р. № 187 «Про затвердження Державної програми активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки» містить заходи щодо покращення інвестиційного клімату і модернізації промисловості. Постанова КМУ від 12.09.2011 р. № 1130 «Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва» передбачає інноваційний розвиток космічної та авіабудівної галузей, металургії, хімічної та легкої промисловості. Розпорядження КМУ від 17.07. 2013 р. № 603-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року» передбачає створення науково-інноваційно-виробничих кластерів на базі комерціалізації власних наукових розробок. Інституційні засади кластерної моделі розвитку економіки закладені у проектах «Концепції створення кластерів в Україні» і «Національної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів», проте документи ці поки що не прийняті. Недоліком діяльності з програмування інвестиційного розвитку у промисловості є неузгодженість програм, відсутність відповідальності за їх виконання внаслідок змін у системі державного управління, розпорошення ресурсів між багатьма програмами.
В рамках українського законодавства приділено увагу формам приватно-державного партнерства та міжнародної взаємодії в інвестиційній сфері.
Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 01.07.2010 р. № 2404-VI спрямований на регулювання відносин державних і приватних партнерів з метою об’єднання ефективного використання інвестиційних ресурсів. Розпорядження КМУ від 14.08.2013 р. № 739-р «Про схвалення Концепції розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013-2018 роки» визначає механізм взаємодії між органами державної влади, місцевого самоврядування, приватним сектором та інститутами громадянського суспільства. Закон України «Про концесії» від 16.07.1999 р. № 997-XIV створює умови для залучення масштабних інвестицій в реальний сектор економіки.
Прикладом міжнародної взаємодії в інвестиційній сфері є Рамкова угода між Україною та Європейським інвестиційним банком (ЄІБ), яка набула чинності 8.04. 2006 р. Угода сприяє наданню Україні кредитів для реалізації інвестиційних проектів, визначає пріоритетні сфери кредитної діяльності ЄІБ в Україні. Важливою подією є отримання позики у 750 млн дол. США за проектом «Перша позика на політику розвитку» на основі Угоди між Україною та МБРР від 26.05.2014 р. на 16 років. Кошти, отримані в рамках проекту, мають бути спрямовані для проведення стратегічних та інституційних реформ.
Недосконалість інституційних засад інвестування в Україні опосередковано засвідчують рейтинги інвестиційного клімату. Україна представлена у наступних рейтингах інвестиційної привабливості: Глобальний індекс конкурентоспроможності; Індекс «Doing Business»; Fitch Ratings; Рейтинг «Moody’s Investor Services»; Індекс інвестиційної привабливості; Індекс сприйняття корупції; Глобальний барометр корупції; Звіт про конкурентоспроможність регіонів України; Індекс економічної свободи.
В рамках глобального індексу конкурентоспроможності у 2013 р. відзначені фактори, що знижують інвестиційну привабливість України: ситуація із захистом права власності (143 місце із 148), адміністративний тиск на бізнес (137 місце), втрата незалежності судової системи (139 місце), фаворитизм в управлінні (133 місце), ефективність системи вирішення суперечок (144 місце)[5].
Індекс «Doing Business» [6] засвідчує легкість започаткування бізнесу, отримання дозволів, реєстрації права власності та отримання кредитів, враховує захист інвесторів, режим оподаткування та зовнішньої торгівлі у 189 країнах. Протягом 2007-2013 рр. Україна перемістилася у рейтингу зі 139 на 112 місце, але при наявності вагомих перепон веденню бізнесу. Відмічається певний прогрес у забезпеченні започаткування бізнесу, отриманні дозволів на будівництво, реєстрації нерухомості. Водночас, ускладнюється проведення зовнішньоторговельних операцій, на низькому рівні лишається захист прав інвесторів, значний податковий тиск на бізнес знижує інвестиційну привабливість.
Кредитний рейтинг агентства «Fitch Ratings»[7] засвідчує, що інвестиційна якість кредитів в Україні вважається сумнівною. Після максимального значення у 2005 р. (ВВ-) рейтинг скоротився до В- (на 01.11.2013 р.). Після розгортання політичної кризи, кредитний рейтинг знижено до ССС, що відображає можливість настання дефолту. За цим рейтингом Україна поступається сусідам, наприклад рейтинг РФ складає ВВВ, Казахстану – ВВВ+, Польщі – А-, Румунії – ВВВ-, Угорщини – ВВ+, Словаччини – А+.
Рейтинг компанії «Moody’s Investor Services» за роки оцінювання України коливався від сумнівної якості з дуже високим кредитним ризиком (Сaa1) до сумнівної якості з високим кредитним ризиком (B1). Починаючи з 2003 р. відбувається погіршення рейтингу до рівня Саа2 у 2014 р. Останнє скорочення рейтингу відбулось за тих саме причин, що и скорочення рейтингу компанії «Fitch Ratings». У 2013 р. рейтинг України від компанії «Moody’s Investor Services» є меншим за рейтинг РФ (Ваа1), Казахстану (Ваа2), Польщі (А2), Румунії (Ваа3), Угорщини (Ва1), Словаччини (А2) та Молдови (В3)[8].
Індекс інвестиційної привабливості[9] розраховується з 2008 р. шляхом опитування 131 керівника компаній. У 4 кв. 2008 р. 33 % з них вважали, що інвестиційний клімат в Україні швидше несприятливий, 4 % – однозначно несприятливий, у 4 кв. 2013 р. вже 37 % вважали інвестиційний клімат швидше несприятливим, 55 % – однозначно несприятливим. Серед чинників падіння інвестиційної привабливості України назвали непідписання Угоди про асоціацію з ЄС (42 %), адміністративний тиск на бізнес (20 %), монополізацію економіки (10 %), політичну нестабільність (10 %). На думку опитуваних, найгірша ситуація склалася із станом корупції та судової системи, валютним регулюванням.
Індекс сприйняття корупції «Transparency International» оцінює корумпованість публічного сектору 177 країн та територій шляхом опитування фахівців 12 інституцій, у т. ч. Світового банку. Для України індекс сприйняття корупції у 2013 р. складає 25 балів зі 100. Протягом 2007-2013 рр. індекс сприйняття корупції України погіршився. Водночас, відбулось покращення рейтингу РФ (з 143 до 127 місця), Казахстану (з 150 до 140), Республіки Білорусь (з 150 до 123), Польщі (з 61 до 38). На думку авторів аналізу, основною причиною низького значення індексу сприйняття корупції для України є злиття політичних та бізнес інтересів та корумпований протекціонізм[10].
Глобальний барометр корупції [11] у 2013 р. представив опитування 114 тис. людей у 107 країнах. За результатами опитування у 2013 р., 43 % українців заявили, що за останні 2 роки корупція в Україні поширилася, 47 % впевнені, що уряд України працював виключно в інтересах кількох фінансово-промислових груп, 37 % вважають дії уряду щодо боротьбі з корупцією неефективними. Основними осередками корупції в Україні опитувані вважають судову систему (87 %), міліцію (84 %), публічних діячів та державних службовців (82 %), Верховну Раду України (77 %).
Індекс конкурентоспроможності регіонів України[12] дає можливість порівняти їх інвестиційну привабливість. Наприклад, м. Київ, найбільш конкурентоспроможний регіон, у 2011-2013 рр. знаходився серед регіонів з найменшою інвестиційною привабливістю, посів останнє місце за показниками захисту права власності, незалежності судів, фаворитизму у владі, ефективності вирішення суперечок, та 25 місце – за показниками прозорості дій влади і захисту міноритарних акціонерів.
Індекс економічної свободи щорічно розраховується фондом «The Heritage Foundation» та «Wall Street Journal» з метою оцінки економічних свобод у країні, до яких відносять право вільно працювати, виробляти, споживати та інвестувати[13]. Протягом 2007-2011 рр. відбувалося зменшення індексу для України з 51,1 до 46,1 балів. У 2012-2013 рр. він збільшився з 46,3 до 49,3 балів (середнє значення індексу у світі – 60,3 бали). У 2013 р. Україна посідає 155 місце серед 178 країн і має найменший рівень економічної свободи в європейському регіоні після республіки Білорусь. Інвестиційна привабливість у складі індексу зменшилася з 30 до 20 балів через погіршення ситуації з корупцією, злиття політичних та бізнесових інтересів, незадовільний захист власності, вплив виконавчої влади на судову систему, дискримінаційне ставлення до іноземних інвестицій, відсутність прозорого ринку землі, імовірність експропріації доходів і майна.
Висновки та пропозиції:
1. Світовий ринок інвестицій характеризується конкуренцією за реальні інвестиції, пріоритетним інвестуванням процесів реіндустріалізації і модернізації. Інвестування промисловості України перебуває у кризі, причинами якої є недосконале інституційне середовище, деіндустріалізація економіки, переважання споживчого кредитування над інвестиційним. Рейтинги інвестиційної привабливості України станом на 01.01.2014 р. засвідчують погіршення захисту прав власності, злиття політичних і бізнесових інтересів, посилення тиску на бізнес, втрату незалежності судової системи.
2. Інституційне середовище інвестиційної діяльності має забезпечити відродження промисловості України шляхом реалізації природних та конкурентних переваг у важливих для країни галузях. Базовий закон «Про інвестиційну діяльність» слід вдосконалювати у напрямку врахування особливостей реальних інвестицій; запровадження механізму громадської апробації інвестиційних проектів у промисловості, посилення зв’язку цього закону із законодавством щодо зонування територій. Слід відзначити, що закон «Про інвестиційну діяльність» неодноразово доповнювався, наразі вимоги щодо регулювання інвестиційної діяльності розосереджені у багатьох правових актах, тому доцільно розглянути питання щодо інтеграції інвестиційного законодавства в рамках Інвестиційного кодексу України.
3. Режим іноземного інвестування має вдосконалюватися у напрямку захисту прав інвесторів; законодавчого забезпечення системи страхування інвестицій від некомерційних ризиків, у т.ч. заснування за участі держави страхової компанії і забезпечення її виходу на міжнародні страхові ринки. Слід забезпечити передбачуваність податкової та амортизаційної політики по відношенню до спільних підприємств. Для активізації іноземного інвестування у промисловості необхідне: проведення аудиту спеціальних режимів інвестиційної діяльності та уточнення концепції їх застосування; створення нормативно-правової бази господарських і рентних відносин щодо участі іноземних інвесторів у розробці родовищ корисних копалин.
4. В рамках законодавства щодо створення інвестиційно-орієнтованих форм промислової діяльності необхідно: узгодити норми ГК України і ЦК України щодо поняття змішаної форми власності та приватного підприємства; Закон України «Про акціонерні товариства» – доповнити нормою щодо відповідальності за вимивання активів та вилучення прибутку, що призводить до збитків акціонерам і зниження капіталізації АТ; прийняти спеціальний Закон України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю» із регламентацією питань їх інвестиційної діяльності; Закон України «Про холдингові компанії в Україні» – доповнити регламентацією процедури укладання та змісту засновницького договору із зазначенням компетенції органів управління, положеннями щодо відповідальності холдингової компанії за збитки корпоративного підприємства, завдані діями холдингової компанії.
5. Активізація інвестування у промисловості можлива за умов стабільності податкового режиму та фіскальної мотивації. Доцільно опрацювати питання: зниження ставок оподаткування на певний період для високотехнологічних галузей при моніторингу ефективності таких пільг; диференціації ПДВ для мотивації підприємств, що випускають продукцію з високим ступенем доданої вартості; звільнення від оподаткування частини прибутку, яка реінвестується у модернізацію. Фіскальні заходи мають здійснюватися у напрямку протидії відпливу капіталу за рахунок регулювання трансфертного ціноутворення, запобігання вимиванню інвестиційних ресурсів промислових підприємств. Доцільно законодавчо закріпити використання у податковій системі «онлайн»-сервісів, що дозволить оперативно подавати податкові декларації і отримувати консультації, звузити можливості корупції, полегшити контроль справляння податків. Нагальною проблемою є раціоналізація і поетапне підвищення ставок екологічного оподаткування з метою мотивації інвестицій у запровадження екологобезпечних технологій.
6. Законодавство щодо стимулювання інвестиційної діяльності у промисловості за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів має бути переглянуте із врахуванням необхідності децентралізації податкової системи та мотивації участі в інвестиційній діяльності місцевих органів управління. У місцевих бюджетах повинні залишатися податки за використання надр і податок на прибуток, що дозволить із врахуванням місцевих потреб будувати виробничу інфраструктуру, підвищувати ефективність регіональних промислових комплексів і конкурентоспроможність їх продукції.
7. Потребують вдосконалення правові засади фінансування інвестицій. Бюджетна підтримка інвестиційної діяльності має здійснюватися шляхом зменшення вартості кредитів, часткового інвестування інфраструктури, часткового фінансування купівлі прав інтелектуальної власності, переважного надання державних гарантій для проектів, що відповідають державним пріоритетам реструктуризації промисловості. Слід переглянути амортизаційну політику у напрямку підвищення норм амортизації та введення амортизаційних премій, насамперед, для підприємств, наукових і конструкторських підрозділів переробної промисловості, що випускають високотехнологічну продукцію. З метою активізації залучення інвестицій у промисловість через інструменти фондового ринку необхідно законодавчо встановити вимоги щодо зростання статутного капіталу підприємств, це зумовить потребу в емісії нових акцій, призведе до збільшення кількості акцій промислових підприємств на фондовому ринку України та більш активного перетворення фінансових інвестицій у реальні.
8. Держава має сприяти розвиткові ІСІ через законодавче закріплення можливості реорганізації корпоративних та пайових фондів шляхом злиття та об’єднання. Слід передбачити можливості стимулювання інвестицій ІСІ у високотехнологічні проекти на ранніх стадіях, закріпити гарантії для інвесторів ІСІ щодо авторських прав в рамках венчурних проектів. Держава має стимулювати впровадження в українських промислових компаніях угод типу «Reverse takeover» (зворотне поглинання), що передбачає купівлю українською компанією іноземної компанії, зареєстрованої в європейській юрисдикції. В такому разі українська компанія отримує статус міжнарод