"Щодо ризиків і перспектив активізації інвестиційної діяльності в Україні". Аналітична записка

Анотація

 

Проаналізовано особливості та чинники інвестиційної діяльності в Україні у 2013 році. Виявлено основні ризики та потенційні можливості для активізації інвестиційної діяльності у короткостроковій перспективі. Запропоновано заходи державної політики, реалізація яких сприятиме активізації інвестиційної діяльності підприємств, покращенню інвестиційного клімату.

 

ЩОДО РИЗИКІВ І ПЕРСПЕКТИВ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

 

Інвестиційна діяльність відіграє ключову роль у забезпеченні стійкого економічного зростання, ефективної реалізації політики економічних реформ. У нинішніх умовах уряд України змушений спрямовувати першочергові зусилля на досягнення фінансової стабілізації та вирішення низки гострих суспільно-політичних проблем. При цьому завдання переходу до інвестиційної моделі розвитку як базової передумови подальших економічних реформ має залишатись серед стратегічних пріоритетів діяльності влади.

 

Водночас аналіз засвідчує поступове, проте неухильне погіршення ситуації у сфері інвестиційної діяльності в останні роки. Якщо у 2012 р. ще зберігалась доволі висока динаміка інвестицій[1], при цьому інвестиційна активність впродовж року знижувалась, то у 2013 році ситуація в інвестиційній сфері суттєво погіршилась, відбувалось поступове згортання інвестиційної діяльності: обсяг освоєних капітальних інвестицій скоротився на 11,1 % порівняно з попереднім роком (рис. 1).

 

Інвестиційна діяльність у 2013 році характеризувалась:

– скороченням обсягу валового нагромадження основного капіталу (на 6,6 %) і зменшенням його частки у структурі ВВП (18,2 %). Такий перерозподіл ВВП на користь споживання не відповідає потребам забезпечення розширеного економічного відтворення, звужує можливості для реалізації модернізаційних реформ, технологічного переозброєння виробничої бази, підвищення інноваційної складової української економіки;

 

Збільшити

 

Рис. 1. Динаміка обсягів капітальних інвестицій, у 2011-2013 рр.,
% до відповідного періоду попереднього року

 

– наростанням негативних тенденцій в інвестиційній діяльності основних секторів економіки – промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі. У промисловості і сільському господарстві, які разом забезпечили 47,8 % всього обсягу капітальних інвестицій, інвестиційна діяльність впродовж року неухильно згасала: приріст обсягу капітальних інвестицій у промисловості за підсумками 2013 р. склав лише 0,3 %, у сільському, лісовому та рибному господарстві – 0,1 %;

 

– різким скороченням інвестування в усі галузі соціальної сфери через обмежені можливості бюджету: у професійну, наукову та технічну діяльність – на 64,7 %, державне управління й оборону – на 41,3 %, освіту – на 35,5 %, охорону здоров’я та надання соціальної допомоги – на 28,1 %. Це звужує можливості розвитку людського капіталу як базового чинника формування інноваційної економіки;

 

– погіршенням структури інвестування промислового виробництва. 34,9 % промислових капітальних інвестицій вкладено у постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря та водопостачання, каналізацію, поводження з відходами[2]. Водночас основні обсяги капітальних інвестицій у переробну промисловість були спрямовані в харчову та металургійну галузі (14,2 % та 10,5 % від усіх промислових інвестицій відповідно), при цьому інвестиційне забезпечення машинобудування, особливо його високотехнологічного сегменту, суттєво погіршилось;

 

– погіршенням ситуації із залученням в українську економіку іноземного капіталу. За 2013 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5677,3  млн дол. США прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), що становить 94,4 % від відповідного обсягу 2012 р. та 87,7 % – 2011 р. Майже половину прямих іноземних інвестицій було спрямовано у сферу оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів, 29,3 % – у промисловість. Натомість зі сфери фінансової та страхової діяльності за рік виведено майже 1,1 млрд дол., що виступило чинником послаблення фінансової стабільності.

 

Такі особливості інвестиційного процесу обумовлені:

– зниженням економічної активності в основних галузях реального сектору економіки[3], що своєю чергою спричинило зменшення власних інвестиційних ресурсів підприємств за рахунок зменшення як прибутків, так і амортизаційних відрахувань. У 2013 р. суттєво погіршились фінансові результати роботи підприємств[4] та суттєво зменшились обсяги амортизаційних відрахувань підприємств, вони склали лише 12,1 % від власних коштів підприємств і організацій, спрямованих на капітальні інвестиції, тоді як у 2011 р. – 17,2 %, у 2010 р. – понад 20 %;

 

– обмеженими можливостями залучення кредитних інвестиційних ресурсів у реальний сектор економіки через їхню високу вартість. Протягом більшої частини 2013 р. середньозважена процентна ставка за кредитами в національній валюті становила 15-16 %, в грудні зросла до 17,5 %, в іноземній валюті – в грудні становила 8,7 %. В умовах нестійкого фінансового становища більшості підприємств, а також переважання у структурі кредитних зобов’язань підприємств короткострокових кредитних ресурсів це створює ризики управління капіталом на підприємствах;

 

– скороченням інвестиційних програм держкомпаній, повним або частковим завершенням масштабних інвестиційних проектів держави, суттєвим скороченням інвестування в усі галузі соціальної сфери. Державні запозичення, які були вагомим джерелом фінансування капітальних інвестицій у 2012-2013 рр. спрямовувались переважно на підтримання макроекономічного балансу;

 

– несистемністю роботи з удосконалення правового поля діяльності інвесторів і стимулювання інвестиційної діяльності. Запроваджувались заходи щодо стимулювання господарської та інвестиційної діяльності в окремих галузях реального сектору (сільське господарство, житлово-комунальне господарство, сектор інформаційно-комунікативних технологій). Проте ці заходи переважно мали фрагментарний характер, а дія позитивних системних рішень щодо інвестиційного середовища нівелювалась вибірковою непрозорою практикою їхнього застосування;

 

– безпрецедентним погіршенням інвестиційного клімату, обумовленим як наслідками економічної депресії і невизначеними перспективами зростання економіки, так і проблемами наростання рівня корупції, гальмування реформ та зниження дієздатності й прогнозованості політики держави. Це змушувало приватні компанії відмовлятися або відкладати на майбутні періоди реалізацію інвестиційних проектів.

 

До головних проблем, що стали на заваді активізації інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств та залученню зовнішніх інвестицій, належать:

– різкі зміни зовнішньополітичної орієнтації держави наприкінці 2013 р. Згідно дослідження, проведеного Європейською Бізнес Асоціацією в грудні 2013 р., у IV кварталі 2013 р. інвестиційний клімат України оцінено в 1,81 з можливих 5 балів, що стало найнижчим показником за всю історію проведення таких досліджень з 2008 р.[5]. Таке різке падіння інвестиційного індексу було пов’язано з непідписанням Угоди про асоціацію з ЄС у Вільнюсі, хоча в ІІІ кварталі 2013 р. саме очікування її підписання сприяло підвищенню даного індексу (2,39 балу);

 

– відсутність надійної системи гарантування захисту прав інвесторів та акціонерів та слабка дієвість законодавства з питань корпоративного управління, що призвели до поширення рейдерських захоплень активів і майна, у т.ч. іноземних інвесторів. За показником захисту прав власності в рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності 2013-2014 рр. Україна посіла 143 місце серед 148 країн, за показником захисту прав міноритарних акціонерів – 146[6];

 

– ускладнений доступ підприємств до отримання кредитних ресурсів через несприятливі умови кредитування, високі відсоткові ставки за кредитами, високі ризики банківського сектору щодо неповернення наданих кредитів;

 

– значний рівень податкового навантаження, складність процедури адміністрування податків, що змушує підприємців до пошуку способів оптимізації податкових витрат, у тому числі й із використанням офшорних юрисдикцій. Середньозважена ставка оподаткування доходів підприємств в Україні становить 54,9 % проти 38,7 % у країнах Східної Європи та Центральної Азії та 41,3 % у країнах ОЕСР, а середня тривалість сплати податків – 390 годин проти 175 годин у країнах ОЕСР та 246 годин у країнах Східної Європи та Центральної Азії;

 

– неефективність внутрішнього ринку, якому притаманні монополізація низки важливих секторів, потужний тиск з боку контрабанди, «сірого» імпорту та контрафактної продукції, значна тінізація роздрібної та оптової торгівлі, нерозвиненість інфраструктури ринку.

 

У короткостроковій перспективі варто очікувати збереження негативних тенденцій у сфері інвестиційної діяльності[7] через продовження впливу зазначених проблем та вимушене запровадження урядом заходів, спрямованих на покращення макроекономічної рівноваги, проте не містять механізмів зростання. Зокрема, до економічних і політичних ризиків для інвестиційної діяльності в Україні належать:

 

– збереження негативних тенденцій економічної динаміки через дію стримуючих чинників[8] (низький зовнішній попит, зовнішньоторговельні обмеження з боку країн-членів Митного союзу, обмеженість фінансових ресурсів в економіці, негативні очікування суб’єктів економічної діяльності тощо), що обмежує можливості формування власного інвестиційного ресурсу підприємств й інвестиційних видатків бюджету;

 

– запровадження урядом фіскальних новацій, зокрема, підвищення ставок деяких податків і зборів, перегляд чинних податкових пільг, що обмежують можливості формування інвестиційного ресурсу суб’єктів господарювання;

 

– зниження доходів населення, що у комплексі із запровадженням прогресивної шкали оподаткування пасивного інвестиційного доходу фізичних осіб та загальною недовірою до банківського сектору обмежує можливості мобілізації інвестиційних ресурсів населення;

 

– жорстка економія бюджетних коштів, скорочення капітального інвестування за рахунок державних коштів, перегляд умов надання державних гарантій для отримання кредитів суб’єктами господарювання;

 

– відсутність позитивних змін у грошово-кредитній політиці, що обмежує доступ суб’єктів господарювання до кредитних інвестиційних ресурсів через жорстку політику Національного банку України, який підвищив вартість рефінансування для фінустанов[9];

 

– підвищення політичних ризиків інвестування в Україну через політичну нестабільність та наявність збройних конфліктів у низці регіонів.

 

Водночас серед основних завдань уряду визначено забезпечення залучення в економіку країни значного обсягу іноземних інвестицій, а також максимальне спрощення умов ведення бізнесу. Для виконання цього завдання здійснюються заходи, що розширюють потенційні можливості для активізації інвестиційного процесу, а саме:

 

– призначення нового уряду, його перші кроки в боротьбі з корупцією, щодо поліпшення судової системи, проголошення наміру здійснення структурних реформ, відновлення співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, що були позитивно сприйняті більшістю українського суспільства, іноземними інвесторами. Підписання політичної частини Угоди про асоціацію відкриває нові перспективи співробітництва України й ЄС та формує оптимістичні очікування бізнесу щодо покращення інвестиційного клімату. Так, значення індексу інвестиційної привабливості Європейської Бізнес Асоціації у І кварталі 2014 р. зросло до 2,72, що є найвищим показником з 2011 р. А оцінки очікувань змін в інвестиційному кліматі у найближчі 3 місяці є найвищими за весь період вимірювання – 3,6;

 

– зроблені конкретні кроки з дерегуляції підприємницької діяльності. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09.04.2014 р. № 1193-VII, скасовано понад 100 дозвільних документів і процедур, заборонено вимагати від суб'єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності;

 

– прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» від 15.04.2014 р. № 1206-VII, який вступить у дію через 6 місяців із дня опублікування. Цим Законом внесено зміни до Господарського, Господарсько-процесуального, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів, Кодексу України про адміністративне судочинство та низки чинних законів, метою яких є спрощення започаткування бізнесу;

 

– відновлено співпрацю з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями щодо отримання кредитних ресурсів та фінансової допомоги Україні для стабілізації економіки й підтримки проведення реформ, що стане позитивним сигналом для приватних інвесторів щодо відновлення інвестування в українську економіку.

 

В умовах існування низки економічних і політичних ризиків, і внутрішніх, і зовнішніх, запорукою поліпшення інвестиційного клімату в Україні є послідовне здійснення кроків, які задекларував новий уряд: проведення реформи судової системи і правоохоронних органів, здійснення системної протидії корупції, забезпечення прозорості державних закупівель, суттєва дерегуляція економіки відповідно до європейських стандартів ведення бізнесу.

 

Відновлення позитивного інвестиційного іміджу України та формування сприятливого середовища інвестиційної діяльності є необхідною передумовою забезпечення якісного економічного відновлення та зростання економіки.

 

Першочерговими напрямами формування сприятливого інвестиційного клімату є:

 

– зміцнення системи захисту та забезпечення жорсткого дотримання гарантій прав приватної власності через удосконалення законодавства з питань банкрутства та протидії протиправному поглинанню і захопленню підприємств, посилення відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації, реформування судової системи;

 

– посилення протидії корупції в органах державної влади, що надають послуги інвесторам при реалізації інвестиційних проектів шляхом запровадження прозорих і єдиних правил для всіх суб`єктів економічної діяльності, запровадження вичерпних переліків критеріїв і вимог до інвесторів щодо прийняття рішень у сфері інвестиційної діяльності, впровадження інституту «інвестиційного омбудсмена»;

 

– удосконалення механізму «єдиного інвестиційного вікна» шляхом реалізації Концепції створення та функціонування автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» з метою мінімізації участі інвестора та скорочення часу проходження дозвільних і погоджувальних процедур у різних сферах інвестиційної діяльності з урахуванням їхньої специфіки;

 

– послідовна дерегуляція підприємницької діяльності шляхом імплементації вже прийнятих рішень та подальшого удосконалення інституційно-правової бази регулювання господарської діяльності;

 

– перегляд існуючої системи надання податкових пільг і державної фінансової допомоги, виданих на індивідуальній чи галузевій основі, з точки зору забезпечення конкурентного середовища, зменшення підстав вчинення корупційних дій;

 

– удосконалення системи державних закупівель як механізму стимулювання господарської та інвестиційної діяльності підприємств шляхом розбудови прозорих процедур, забезпечення рівного доступу до участі у тендерах вітчизняних й іноземних підприємств.

 

Ефективне провадження стратегії структурної модернізації потребуватиме розширення джерел формування інвестиційного ресурсу через запровадження удосконалених механізмів та інструментів грошово-кредитного, фіскального, організаційно-управлінського регулювання. Для цього необхідними є:

 

– проведення фінансово-господарського аудиту діяльності державних підприємств і підприємств з державною часткою, у першу чергу, ключових державних монополій, проведення їхньої реструктуризації з метою фінансового оздоровлення;

 

– посилення спрямованості фіскальної політики на стимулювання інвестиційної діяльності шляхом запровадження диференційованих податкових ставок на частку прибутку, що спрямовується на інвестиції;

 

– удосконалення амортизаційної політики шляхом підвищення норм податкової амортизації основних засобів, зокрема, на машини та обладнання, використання прискореної амортизації до окремих галузей економіки, обладнання для проведення НДДКР;

 

– спрощення доступу інвесторів до отримання кредитних ресурсів шляхом удосконалення механізмів пільгового кредитування інвестиційних проектів, утворення та забезпечення функціонування Державного банку реконструкції і розвитку, активізації діяльності Державного фонду регіонального розвитку;

 

–  удосконалення механізму надання державних гарантій на отримання кредитних ресурсів у довгострокові проекти шляхом розроблення і прийняття нормативно-методичних документів, що регламентують критерії та забезпечують прозорість застосування даного механізму;

 

– сприяння розбудові індустріальних парків шляхом удосконалення організаційно-правових засад їхнього створення і функціонування, опрацювання механізмів залучення кредитних ресурсів та коштів міжнародних донорів для облаштування інфраструктури індустріальних парків;

 

– розвиток механізмів державно-приватного партнерства в частині забезпечення справедливого розподілу ризиків між партнерами, надання державних та місцевих гарантій за проектами державно-приватного партнерства, розробки механізму відшкодування обґрунтованих збитків приватного партнера у разі дострокового припинення договору за ініціативою держави, розробки механізму гарантування фінансування проекту з боку держави протягом всього періоду реалізації проекту[10];

 

–  продовження роботи щодо отримання фінансової підтримки, залучення кредитних коштів на програмних засадах для модернізації підприємств з Європейським інвестиційним банком, Європейським банком реконструкції і розвитку, Світовим банком, іншими міжнародними організаціями та забезпечення реалізації вже досягнутих угод;

 

– зміцнення інвестиційної бази місцевих органів влади та підвищення ефективності їхньої діяльності щодо інвестиційного розвитку територій шляхом активізації роботи регіональних центрів з інвестицій та розвитку[11];

 

– удосконалення організаційно-економічної моделі національного проектування з метою широкого залучення недержавних інвестиційних ресурсів на засадах державно-приватного партнерства, удосконалення фінансового механізму реалізації, перетворення національних проектів на точки концентрації залучених іноземних інвестицій;

 

– полегшення доступу малого і середнього підприємництва, особливо інноваційного спрямування, до фінансових ресурсів шляхом відкриття спеціальних кредитних ліній державних банків та використання коштів міжнародної допомоги, коштів європейських фондів, призначених для підтримки розвитку МСП; надання всього комплексу послуг суб’єктам МСП для підготовки аплікаційних форм для отримання такого фінансування.

 

Відділ економічної стратегії

(А. П. Павлюк)