"Пріоритети та важелі модернізації вугільної галузі в Україні". Аналітична записка

Анотація

 

У записці проаналізовано стан і проблеми реформування вугільної галузі України. Надано пропозиції щодо модернізації вугільної промисловості за рахунок прискорення процесу приватизації вугледобувних підприємств, лібералізації ринку вугільної продукції, а також активізації інвестиційно-інноваційних зрушень у галузі.

 

ПРІОРИТЕТИ ТА ВАЖЕЛІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ВУГІЛЬНОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ

 

Вугільна промисловість є однією з базових галузей економіки України і відіграє ключову роль у стабільному функціонуванні електроенергетики, металургійної промисловості, коксохімії, комунального господарства, а також у забезпеченні енергетичної незалежності країни і її соціального-економічного розвитку.

 

Світові запаси вугілля є найбільшими серед горючих копалин і у перерахунку на горюче паливо становлять 67 % їх загального обсягу (на нафту припадає 18 %, на природний газ – 15 %). В Україні ці показники становлять відповідно 95,4 %, 2 % і 2,6 %. Промисловий видобуток вугілля здійснюють понад 50 країн світу. Найбільшими виробниками є Китай, США, Індія, Австралія, Індонезія, РФ, ПАР, Німеччина, Польща, Казахстан, Колумбія, Україна (рис. 1).

 

Збільшити

 

Рис. 1. Структура видобутку вугілля у світі за країнами-виробниками, % *

* Складено за даними Statistical Review of World Energy, 2013

 

Після падіння в Україні обсягів виробництва вугілля готового у 2009‑2010 рр. на 7,6 % порівняно з 2008 р. у 2011-2012 рр. спостерігалось зростання на 14 % і 4,5 % відповідно (табл. 1).

 

Таблиця 1

Показники діяльності вугледобувних підприємств

*Протягом 2005-2010 рр. відповідно до номенклатури продукції промисловості облік вугілля кам’яного енергетичного не здійснювався

Складено за даними Держстату України «Виробництво основних видів промислової продукції» за 2005‑2013 рр. Електронний ресурс. – Режим доступу :http://www.ukrstat.gov.ua

 

У 2013 р. в галузі відбулося погіршення динаміки виробництва порівняно з 2012 р. – обсяги виробництва вугілля готового скоротились на 2,2 %, у т.ч. енергетичного вугілля – на 0,7 %, коксівного – на 5,3 %, що пояснюється зниженням попиту на вугільну продукцію з боку вуглеспоживаючих галузей через скорочення ними обсягів виробництва – у металургійному виробництві на 5,8 %, у виробництві електроенергії тепловими електростанціями – на 13,7 %.

 

Висока частка збиткових підприємств галузі та від’ємні показники рентабельності пояснюються низькими показниками діяльності підприємств державного сектору, тоді як приватний сектор протягом останніх років демонструє позитивну динаміку.

 

Станом на 2013 р. у приватному секторі налічувалося 53 шахти (39,3 % від загальної кількості), у державному секторі – 82 шахти (60,7 %) без урахування дрібних шахт та т.зв. «копанок». При цьому у 2013 р. приватним сектором було забезпечено 71,4 % загального видобутку вугілля - 60,2 з 84,3 млн т (табл. 2).

 

Таблиця 2

Окремі показники діяльності державного та недержавного секторів вугільної промисловості України*

*Розраховано за даними дослідження[1], Державних бюджетів за 2005-2013 рр., Міненерговугілля та фінансових звітів окремих вугледобувних підприємств

** Інформація конфіденційна згідно із Законом України «Про державну статистику»

 

Усі недержавні підприємства галузі є рентабельними (не отримують державних дотацій), рівень використання виробничих потужностей на них у середньому перевищує 90 %, продуктивність праці при видобутку вугілля є в 2-3 рази більшою, а заробітна плата на 20-25 % вищою, ніж на державних шахтах[2].

 

Більшість вугледобувних підприємств приватного сектору входять до складу вертикально інтегрованих структур металургії або електроенергетики (ТОВ «Метінвест холдинг» - 7 шахт; Донбаська паливно-енергетична компанія (ДПЕК) – 28 шахт; ПрАТ «Донецький металургійний завод» – 1 шахта) та однієї горизонтально інтегрованої структури – НВО «Механік» (6 шахт). Крім цього, у приватному секторі функціонують понад 10 незалежних вугледобувних підприємств різних організаційно-правових форм, серед яких ПАТ «Шахта ім. О.Ф. Засядька»; ПАТ «Шахта «Жданівська»; ТОВ «Краснолиманське»; «Шахтоуправління ім. В.І. Чапаєва»; ПАТ «Укрвуглебуд» та ін.

 

Більшість державних вугледобувних підприємств, значну частку яких становлять дрібні малопотужні шахти зі складними гірничо-геологічними умовами, працюють неефективно та перебувають на державній дотації і утриманні, причому обсяги підтримки не визначаються обсягами і динамікою видобутку вугілля. Більше того, при зменшенні видобутку (у 2005-2013 рр. майже вдвічі: з 46,1 до 24,1 млн т) державним підприємствам з бюджету спрямовуються невпинно зростаючі дотації. Це посилює навантаження на державний бюджет – у 2013 р. 4,4 % сукупних державних видатків України було спрямовано на підтримку вугільної галузі (у 2014 р. заплановано 3,9 %).

 

Реформою вугільної галузі, відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 рр., було передбачено проведення приватизації життєздатних підприємств галузі й закриття безнадійно збиткових шахт. У цих напрямках здійснено наступне:

- прийнято Закони України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» та «Про особливості оренди чи концесії об’єктів ПЕК, що перебувають у державній власності», а також затверджено переліки вугледобувних підприємств, які підлягають приватизації[3], корпоратизації[4] та можуть надаватися в концесію[5];

- затверджено план приватизації вугільних підприємств, зокрема, у 2014 р.[6] передбачено виставити на продаж державні шахти, розташовані в Донецькій (27 шахт), Луганській (19 шахт), Львівській (6 шахт) і Волинській (4 шахти) областях;

- постановами КМУ визначено перелік неперспективних шахт, що підлягають ліквідації. У 2013 р. на стадії підготовки до ліквідації перебували 9 шахт; у 2014 р. планується передати на підготовку до ліквідації 5 шахт та розпочати процедуру ініціювання рішень про ліквідацію ще 6 шахт.

 

Важливо зазначити, що у вугільній галузі промислово розвинених країн домінує приватна власність. Виключно приватними є всі вуглевидобувні підприємства у США, Канаді, ПАР, Великобританії. Лише в Австралії та Німеччині невелика частка шахт належить державі та субсидується нею. При цьому субсидії надаються лише на програми з реорганізації виробництва, впровадження нових технологій та методів управління, закриття потужностей тощо.

 

Державна власність переважає у вугільних галузях Китаю, Індії, Індонезії, Польщі, Чехії, проте в усіх цих країнах державні вугільні підприємства корпоратизовано, що суттєво обмежує втручання органів влади у їхню господарську діяльність.

 

Вугледобувні підприємства РФ, Казахстану, Чехії, Словаччини вже не отримують дотацій на покриття збитків, а державні субсидії надаються для ліквідації нерентабельних шахт, соціального захисту працівників, що вивільняються, а також на екологічні заходи.

 

В Україні процес приватизації і закриття збиткових шахт відбувається вкрай повільно, гальмується виконання й іншого важливого завдання реформування вугільної галузі – переспрямування дотацій із субсидування собівартості виробництва вугілля на перекваліфікацію й підвищення мобільності працівників, які вивільняються.

 

Низькі темпи приватизації призводять до браку інвестиційних ресурсів для здійснення технічної модернізації шахт і гальмування інноваційних зрушень у галузі. Попри позитивну динаміку залучення капітальних інвестицій у галузь у 2010-2012 рр., у загальній структурі капітальних інвестицій у промисловість їхній обсяг в середньому за період становив 4,6 %.

 

У структурі капітальних інвестицій переважають власні кошти підприємств (86,1 % у середньому за 2010-2012 рр.) - табл. 3. При цьому фінансування капітальних інвестицій у державному секторі здійснюється в основному за рахунок коштів держбюджету (82,6 % у 2013 р.).

 

Таблиця 3

Показники інвестування вугільної галузі

Складено за інформацією, наданою Державною службою статистики України

 

Позитивні фінансові результати діяльності приватних підприємств галузі стимулюють їхню інвестиційну активність, дозволяючи вкладати значні кошти у технічне переоснащення підприємств. Так, ТОВ «Метінвест холдинг» щорічно інвестує понад 400 млн грн у прохідницьку техніку, підземний транспорт, модернізацію та будівництво нових шахтних стволів та дегазацію вугільних пластів. ДПЕК розроблено довготермінову стратегію розвитку підприємств вугільного блоку (обсяги інвестицій у 2011-2012 рр. становили понад 6 млрд грн). У будівництво третьої черги ш/у «Покровське», що входить до ПрАТ «Донецький металургійний завод», у 2011-2013 рр. було інвестовано майже 190 млн грн.

 

Суттєве зростання державних інвестицій у 2011 р. порівняно з 2010 р. (в 4,2 разу) пояснюється відновленням державного фінансування будівництва нової шахти № 10 «Нововолинська» (150 млн грн) та збільшенням державного фінансування в бюджеті 2011 р. на технічне переоснащення вугільних підприємств на 850 млн грн.

 

Обсяги капітальних інвестицій за рахунок кредитних коштів у 2012 р. скоротилися в 1,6 разу порівняно з 2010 р., що пов’язано, насамперед, з високою вартістю кредитних ресурсів.

 

Низькими залишаються й обсяги прямих іноземних інвестицій. Водночас у 2011 р. зафіксовано їхнє зростання у 6 разів порівняно з 2010 р., що пояснюються надходженням 110 млн дол. США для модернізації вугільних шахт Донецької області.

Недостатнє інвестування галузі гальмує процеси техніко-технологічного оновлення виробництва. Рівень зношеності основних фондів у галузі становить 49,1 %;майже 96 % шахт протягом понад 20 років працюють без реконструкції; третина очисних вибоїв оснащені морально застарілою технікою, включаючи відбійні молотки; низьким (50 %) є рівень комбайнового проведення гірничих виробок[7].

 

Інноваційний потенціал вугільної галузі залишається недостатньо розвиненим. Попри переважно позитивну динаміку у 2005-2012 рр. більшості показників інноваційної діяльності – обсягів витрат на інновації, кількості інноваційно активних підприємств, підприємств, що впроваджували інновації, а також кількості придбаних нових технологій та впроваджених нових технологічних процесів, – вони залишаються на невисокому рівні. Протягом 2010-2012 рр. жодне з підприємств не реалізовувало інноваційну продукцію підвищеної якості з новими фізичними та хімічними властивостями – підвищеною теплотворною здатністю, зниженими вологістю, зольністю і вмістом сірки (табл. 4).

 

Таблиця 4

Показники інноваційної діяльності підприємств вугільної промисловості 

Складено за збірниками Держстату України «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» за відповідні роки. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Структура витрат на інноваційну діяльність у вугільній промисловості залишається недосконалою. Більшість витрат за аналізований період було спрямовано на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення (частка яких у загальному обсязі витрат на інноваційну діяльність коливалась від 22 % у 2008 р. до 99 % у 2009 р. і 98 % у 2012р.). Значно менше коштів спрямовувалось на придбання нових технологій, патентів і ліцензій (інші зовнішні знання ) – їхня частка у загальному обсязі витрат на інновації зменшилась з 8 % до менше ніж 0,1 % у 2012 р. На внутрішні та зовнішні НДР за аналізований період спрямовувалось у середньому 3,9 % від обсягу всіх витрат на інноваційну діяльність (за виключенням кризового 2008 р.) - табл. 5.

 

Таблиця 5

Обсяги витрат на інноваційну діяльність у металургійній галузі України, млн грн

Складено за збірниками Держстату України «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» за відповідні роки. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Недостатніми темпами відбувається впровадження нових технологій поглибленої переробки вугілля для використання отриманих продуктів у промисловості та житлово-комунальній сфері, зокрема, газифікації вугілля, виробництва водо-вугільного палива, синтетичного рідкого палива тощо. Практично не використовуються перспективні технології вловлювання та використання шахтного метану.

 

Іншим важливим напрямом реформування вугільної галузі, який здійснюється відповідно до Програми реформ, є лібералізація ринку вугільної продукції, механізмів збуту й ціноутворення. Так,з метою створення прозорого ринку вугільної продукції ринкового механізму ціноутворення на основі реального балансу попиту і пропозиції в Україні з 2012 р. запроваджено електронні біржові торги вугільною продукцією[8]. Проте на сьогодні застосування цього інструменту в Україні стримується недосконалістю нормативно-законодавчої бази щодо державного регулювання біржового товарного ринку, а також недостатньою кількістю бірж, де здійснюється торгівля вугіллям. В Україні з діючих 40 товарних бірж лише 4 мають допуск до торгівлі вугільною продукцією (у Києві - 2, Полтаві – 1, Дніпропетровську - 1).

 

Важливою умовою для забезпечення переходу до біржової моделі торгівлі всіма видами вугілля є повна відмова від послуг ДП «Вугілля України», планом ліквідації якого передбачено припинення його діяльності у грудні 2015 р.[9].. Заходи з підготовки до ліквідації ДП «Вугілля України» включають: реалізацію механізму виконання учасниками оптового ринку вугільної продукції фінансових зобов’язань перед ДП «Вугілля України»; оптимізацію структури та інвентаризацію ДП «Вугілля України». Основною перешкодою ліквідації ДП є його кредитна заборгованість, яка станом на листопад 2013 р. становила близько 3 млрд грн.

 

Результатом повільного впровадження реформ у вугільній галузі стала поступова втрата конкурентних позицій вугільної продукції на внутрішньому і зовнішніх ринках. Аналіз динаміки зовнішньої торгівлі продукцією галузі свідчить про нарощування негативного сальдо, яке у 2013 р. збільшилось у 4 рази порівняно з 2005 р. (рис. 2), що, серед іншого, зумовлено значними обсягами імпорту коксівного вугілля з Російської Федерації.

 

Збільшити

 

Рис. 2. Динаміка зовнішньої торгівлі України вугільною продукцією, млрд дол. США

 

Розраховано за даними Держстату України «Товарна структура зовнішньої торгівлі» за 2005-2012 рр. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Лише у січні-листопаді 2013 р. з РФ було імпортовано коксівного вугілля на суму 1,2 млрд дол. США. Попит на російське коксівне вугілля з боку українських підприємств зріс у 2010-2013 рр., коли вітчизняні металурги почали активно впроваджувати технологію пиловугільного вдування при виробництві чавуну. Це спричинило зростання вимог до якості коксу та зростання імпорту з РФ високоякісного коксівного вугілля з вмістом сірки 0,5 %, тоді як в українському коксівному вугіллі він становить 1,4-3%, що робить його неконкурентоспроможним.

 

Крім того, низький попит на вітчизняну вугільну продукцію спричинений недостатньою ефективністю її використання на внутрішньому ринку. Так, частка електроенергії, виробленої з використанням вугільної продукції, в Україні становить лише 26 %, у той час як у Німеччині – 58 %, у Китаї – 70 %, у Польщі – 90 %[10]. Недостатньо поширеним є запровадження когенерації – комбінованого виробництва електричної та теплової енергії на вугільному паливі з використанням теплових насосів, виробництва з вугілля синтетичного рідкого палива для використання отриманих продуктів в промисловості та житлово-комунальній сфері.

 

У 2012-2013 рр. урядом України було започатковано низку стратегічних ініціатив, які мають важливе значення для перспектив розвитку вугільної промисловості України:

- Державною програмою розвитку внутрішнього виробництва передбачено будівництво нових високопродуктивних шахт на вугільних родовищах з відносно сприятливими гірничо-геологічними умовами та невеликих шахт на ділянках з неглибоким заляганням вугільних пластів із залученням недержавних інвестицій; створення привабливих умов для залучення приватних інвестицій з метою модернізації шахтного фонду та будівництва нових шахт, зокрема, в південно-західному Донбасі; відродження наукового потенціалу вугільної промисловості та вдосконалення технологій геологорозвідування вугільних родовищ, вуглевидобутку та вуглезбагачення з метою підвищення конкурентоспроможності вугільної продукції;

- Державною програмою активізації розвитку економіки на 2013‑2014 рр. врегульовано умови надання державної підтримки через механізм державних гарантій для реалізації проектів оптимізації структури шахтного фонду та модернізації вугільних підприємств. Програмою також передбачено включення 8 об’єктів галузі до технологічної схеми вугледобувних підприємств, продовження будівництва 16 нових сучасних підприємств вугледобування, введення в дію у 2014 р. нових виробничих потужностей обсягом 1,2 млн т;

- у 2013 р. створено Раду з питань функціонування системи соціальної підтримки працівників підприємств вугільної галузі та населення територій, на яких розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства, що перебувають на стадії ліквідації (консервації)[11], основним завданням якої є підготовка пропозицій щодо визначення засад і стратегічних напрямів функціонування системи соціальної підтримки працівників підприємств вугільної галузі;

- у 2013 р. створено бюджетну установу «Центр комплексної безпеки підприємств вугільної промисловості»[12], основним завданням якої є здійснення централізованого контролю за станом рудникового повітря та гірничошахтного обладнання, запобігання виникненню небезпечних ситуацій шляхом автоматизованого прогнозування.

 

У цілому, пріоритетами модернізації вугільної галузі України мають бути наступні. 

 

1. Прискорення процесу приватизації вугледобувних підприємств і закриття безперспективних шахт, а також удосконалення механізму державної підтримки вугільної галузі. Для цього необхідно:

- Міністерству енергетики та вугільної промисловості України завершити передприватизаційну підготовку державних шахт та подати відповідні пропозиції ФДМУ для проведення їх приватизації у 2014 р.;

- Міністерству енергетики та вугільної промисловості України, Міністерству фінансів України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України передати до кінця 2014 р. за погодженням з органами місцевого самоврядування у комунальну власність об’єкти соціальної інфраструктури державних вугледобувних підприємств, які заплановані до приватизації, відповідно до обсягів видатків Державного бюджету на 2014 р. на реструктуризацію вугільної галузі;

- Кабінету Міністрів України, Міністерству енергетики та вугільної промисловості України, Міністерству фінансів України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України передбачити механізм визначення правонаступника щодо забезпечення соціального захисту категорій осіб, визначених Гірничим законом України, після фізичної ліквідації гірничих підприємств, а також соціальної підтримки населення територій, на яких розміщуються вугільні підприємства, що перебувають у стадії ліквідації (консервації);

 

Кабінету Міністрів України, Міністерству енергетики та вугільної промисловості України:

- розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про державну підтримку вугільної промисловості», передбачивши визначення критеріїв, розміру та умов надання державної підтримки підприємствам вугільної галузі з урахуванням поетапного зменшення субсидування вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості та збільшення обсягів бюджетних асигнувань на закриття шахт і соціальну підтримку працівників шахт, які вивільняються під час їх закриття;

- розробити проект рішення Кабінету Міністрів України щодо затвердження методики розрахунку собівартості товарної вугільної продукції вугледобувними підприємствами під час визначення розміру державної підтримки на часткове покриття витрат вугледобувних підприємств, що включаються до собівартості готової товарної вугільної продукції.

 

2. Лібералізація ринку вугільної продукції, створення прозорого механізму формування справедливих ринкових цін на вугільну продукцію,що передбачає виконання наступних завдань:

- Міністерству енергетики та вугільної промисловості України забезпечити виконання передбачених на 2014 р. заходів щодо ліквідації ДП «Вугілля України»;

- Кабінету Міністрів України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України доопрацювати та внести на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про товарний біржовий ринок», який спрямовано на запровадження ефективного державного регулювання товарного біржового ринку, створення правових засад професійної діяльності на ньому та механізмів захисту інтересів його учасників;

- Міністерству енергетики та вугільної промисловості України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України запровадити поряд з існуючим механізмом формування ціни на вугілля залежно від якості механізм формування ціни на вугілля залежно від теплотворної спроможності (калорійності) вугілля.

 

3. Залучення інвестицій у вугільну галузь, у т.ч. на ум