"Еволюція іномовлення в іноземних державах: досвід для України". Аналітична записка



Анотація

 

В аналітичній записці розглянуто зарубіжний досвід функціонування державних іномовних організацій та визначено їх спільні ознаки на сучасному етапі. Проаналізовано наявний стан функціонування державних іномовних організацій в Україні та запропоновано напрями реформування, з огляду на досвід передових країн світу у зазначеній сфері.

 

ЕВОЛЮЦІЯ ІНОМОВЛЕННЯ В ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВАХ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Особливості сучасного іномовлення в іноземних державах

Іномовлення – це специфічна форма діяльності, скерована насамперед на громадян інших країн, з метою здійснення на них певного інформаційно-психологічного впливу, що полягає в підготовці та трансляції інформаційних повідомлень, новин, різноманітних передач тощо.

 

Історія іномовлення, як окремого феномену бере свій початок з виникненням радіо у 20-х рр. ХХ ст. Саме тоді, керівництво різних держав усвідомило можливості радіо минаючи кордони, впливати на громадську думку населення інших країн без будь-якої цензури і навіть на рідній для цих країн мові. У цей час  виникають перші міжнародні іномовні служби: в СРСР у 1923 р. «Московское радио», у Німеччині в 1926 р. «Nauen» та «Zeesen», в Італії на початку 1932 р. «Vatican Radio», в Британії на прикінці1932 р. «BBC World Service». Під час Другої світової війни вищезазначені служби зазнали свого значного розширення та були взяті на озброєння урядами й інших держав, що знаходились в суперництві. Зокрема, у 1942 р. США на противагу німецькій геббельсівській пропагандистській машині запустили свою першу іномовну службу – «Voice of America».

 

Другий етап розвитку іномовлення пов'язаний з початком «холодної війни». Тоді змінився його характер – міжнародне іномовлення почало широко використовуватися державами комуністичного та антикомуністичного блоків для пропаганди та ідеологічного впливу на населення один одного. До найбільш впливових західних мовників того часу варто віднести американські - «Voice of America», «Radio Free Europe»/«Radio Liberty», британську «BBC World Service», німецьку – «Deutsche Welle»  (що почала своє мовлення у 1953 р.). На додаток до найпотужніших держав світу, міжнародне мовлення під час «холодної війни» почали розвивати країни Європи, Близького Сходу та  Африки.

 

Третій етап становлення іномовлення припадає на закінчення «холодної війни» та падіння тоталітарних режимів у країнах колишнього соціалістичного табору. У цей час відбувається трансформація іномовлення західних країн з «альтернативного» в «інтегроване» телерадіомовлення молодих демократій у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, а також легалізація іномовлення країн Заходу на Росію і колишні республіки СРСР. Серед головних завдань іномовних служб визначається інформування іноземних аудиторій про політичне, культурне та економічне життя власних країн, роз’яснення позицій з важливих внутрішніх і зовнішніх питань, для чого значне місце відводиться новинним, публіцистичним програмам і коментарям на актуальні теми, інтерв’ю, репортажам тощо. Водночас, їх невід’ємним обов’язком залишається захист національних інтересів та підтримка позитивного іміджу власної держави у світі.

 

В технологічному плані новітніми трендами іномовлення у 90-х рр. ХХ ст. стали поява цифрового аудіомовлення DAB (Digital Audio Broadcasting), а також виникнення супутникового телебачення, яке починає набирати більшого стратегічного значення у порівнянні з радіо. На сучасному етапі лідерами в глобальному іномовному просторі виступають арабській «Al Jazeera», китайський «CCTV», російський «Rusha Today», британський «BBC World News», американський CNN International, а також французький «France24». Зокрема, у 2013 р. «Russia Today» підтвердив статус найбільшого постачальника новинного контенту на міжнародному відеохостингу, ставши першим у світі новинним телеканалом, який подолав позначку в 1 млрд переглядів на YouTube [1].

 

Початок ХХІ ст. ознаменувався ще одним трендом – приходом іномовних теле- та радіостанцій в Інтернет-мережу та появою так званого «гібридного мовлення», коли їх Інтернет-сайти стають майданчиками для розміщення різних видів інформації: текстової, аудіо та відео. Варто зауважити, що Інтернет-мережа створила іномовникам й інші переваги в порівнянні з традиційними теле- чи радіо платформами, зокрема – надавати відвідувачам набагато більші обсяги оперативної інформації та змогу прослуховувати чи переглядати пропущені передачі, створювати можливості для інтерактивного спілкування тощо. Таким чином, можна констатувати, що Інтернет змінив формати роботи іномовлення. Як наслідок, наразі для більшості країн світу міжнародне радіомовлення вже стає архаїзмом. З огляду на вищезазначені тенденції, майбутнє іномовлення – це передовсім мультимедійні проекти в мережі Інтернет, контенти яких надають можливість прочитати матеріали, прослухати їх, переглянути відеоматеріали, можливість миттєво прокоментувати чи відреагувати на новину чи повідомлення.

 

Водночас варто зауважити, що незважаючи на велику кількість міжнародних телевізійних мовників та широкі можливості Інтернет-ресурсів кількість телевізійних та Інтернет глядачів порівняно з радіослухачами є меншою. Це пов’язано з кількома факторами, зокрема короткохвильове радіо залишається єдиним джерелом інформації про події у світі для населення країн Африки, Південної та Східної Азії, з огляду на їх технологічну відсталість; доступ до Інтернету досі обмежується деякими країнами (зокрема в Китаї та на Кубі), а програма розповсюджена супутниковим оператором може бути скорочена або замінена. Саме тому, поруч із розвитком іномовлення через Інтернет та супутник наразі виглядає актуальним збереження й радіомовлення.

 

В цілому, аналіз сучасного іномовлення в різних країнах світу дозволяє виділити такі його спільні ознаки:

1. Іномовні служби залишаються важливим інструментом не тільки в наданні допомоги іноземній аудиторії у знайомстві з власною країною та її народом, сприянні розповсюдженню ідеологічних, культурних та інших цінностей мовника у світі та підтримки культурного, мовного та інших взаємозв’язків зі співвітчизниками закордоном, а й – у просуванні й захисті національних інтересів за кордоном, формуванні та підтриманні позитивного іміджу власної держави у світі[1].

2. Іномовні теле- та радіо організації можуть мати різний статус (державний або суспільний) проте всі вони здійснюють свою діяльність під егідою держави. 

3. У більшості держав іномовлення здійснюється передовсім за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету[2].

Зокрема, у США фінансування всіх іномовних служб, що входять до Урядового бюро по міжнародному мовленню здійснюється з федерального бюджету за статтею витрат на зовнішньополітичну діяльність уряду США (у 2012 р. - 752 млн дол., у 2013 р. - 756 млн дол., у 2014 р. планується певне скорочення - до 731 млн дол. [5]). Фінансування «Deutsche Welle», на відміну від інших суспільно-правових телерадіостанцій Німеччини, здійснюється з федерального бюджету та за рахунок деяких позабюджетних коштів, а не абонентної плати. Федеральна дотація формується на щорічній основі з коштів федерального бюджету відповідно до бюджетного плану. «BBC World Service Radio», фінансується на кошти Міністерства закордонних справ, натомість супутниковий телеканал «BBC World News» фінансується за рахунок передплати та доходів від реклами. У Франції діяльність іномовних телеканалів TV5 MONDE та France 24, а також Міжнародного французького радіо також фінансується урядом. В Японії іномовні теле- та радіоканали частково отримують фінансову підтримку уряду, на противагу внутрішньодержавним, що функціонують за рахунок абонентської плати. 

4. На сучасному етапі для досягнення своєї аудиторії іномовники використовують поєднання різноманітних платформ: довго- середньо- та короткохвильове радіо, супутникове мовлення, а також дедалі ширше Інтернет[3].

5. Аби якнайдоступніше донести до слухача свою позицію з тих чи тих питань, мовлення ведеться рідною для аудиторії мовою, а також паралельно використовується і мова суб’єкта міжнародного радіомовлення. При цьому провідні іномовні служби зазвичай мають значну кількість мовних редакцій, кількість яких змінюється у відповідності до зовнішньополітичних пріоритетів країни[4].

6. У деяких державах забороняється здійснювати іномовлення безпосередньо на аудиторію власної країни[5].

7. Трендом останніх кількох років постає об’єднання іномовних служб у медіа-холдинги[6].

Іномовлення в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Історія українського іномовлення бере свій початок з 1950 р., коли було створено першу іномовну редакцію – «Радіо Київ». У 1991 р. після розпаду СРСР «Радіо Київ» було перейменовано на Всесвітню службу радіомовлення України (далі – ВСРУ) з ефірною назвою «Радіо Україна», а зміст мовлення переорієнтовано на нові завдання, що постали перед незалежною Україною: «захист зовнішньополітичних інтересів, об’єктивне висвітлення всієї палітри думок, поглядів, платформ у складних процесах розбудови держави, пропагування духовних надбань української нації» [7, 13-14]. Упродовж 1990-х рр. загальний обсяг міжнародного радіомовлення України було збільшено до 31,5 години на добу. Основу вітчизняного радіомовлення на закордон становили редакції мовлення українською мовою – 75 % ефірного часу.

 

Проте вже з другої половини 1990-х рр. держава перестала приділяти належну увагу ВСРУ та почала зменшувати фінансування іномовлення, що призвело, як до відтоку кваліфікованих працівників та зниженню якості програм, так і до погіршення якості, а подекуди й відключення сигналу. 2000-і рр., що стали в Україні періодом економічного зростання, позначилися на діяльності вітчизняного міжнародного радіо мінімальним позитивом – найбільшим досягненням цього періоду стала трансляція ВСРУ в мережі Інтернет та через супутники. А 25 травня 2011 р. керівництвом Національної радіокомпанії України, в склад якої у якості творчого об’єднання входить ВСРУ, взагалі була здійснена спроба припинити мовлення української редакції. Проте, після значного суспільного резонансу, яке викликало таке рішення, Державний комітет телебачення і радіомовлення призупинив ліквідацію української редакції ВСРУ.

 

В цілому варто зауважити, що в порівнянні з світовими аналогами ВСРУ відрізняється низьким рівнем фінансового забезпечення – звідси як незначна кількість іномовних редакцій так і недостатня присутність у хвильовому діапазоні. Так, окрім української, працюють редакції англійською, німецькою та румунською мовами, кількість іномовних програм яких становить лише 25 % всього інформаційного продукту вітчизняного іномовлення. Щодо хвильового діапазону слід зауважити, що раніше мовлення велося на багатьох частотах на коротких та середніх хвилях, однак наразі мовлення ведеться на коротких хвилях українською мовою (частота 7435 кГц), на середніх хвилях румунською мовою (частота 675 кГц ), німецькою та англійською лише через Інтернет та супутник [8]. Відтак, на сучасному етапі доводиться констатувати, що держава не повною мірою реалізує наявний інформаційний потенціал ВСРУ, а загальний обсяг мовлення іноземними мовами та кількість мов, що ними звертається Українське радіо до закордонної аудиторії є недостатнім з огляду на світовий іномовний досвід. Таким чином, сьогодні Всесвітня служба радіомовлення України, яка мала значний досвід пропагандистської роботи, фактично зведена до третьорядного підрозділу, в якому відсутні можливості для практичного впливу на зарубіжну аудиторію.

 

Наступним ресурсом України заснованим для мовлення на закордонну аудиторію виступає Державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» (далі – УТР). У відповідності статуту УТР підпорядкована Державному комітету телебачення і радіомовлення України. Основною метою УТР є «забезпечення входження України у світовий інформаційний простір та вирішення завдань входження національної інформаційної інфраструктури до європейської інформаційної інфраструктури та глобальної інформаційної інфраструктури; розповсюдження як в Україні, так і за кордоном технічними і технологічними засобами об’єктивної інформації про процеси, що відбуваються в нашій державі та у світі, виходячи з гарантування прав громадян на свободу думки і слова, на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань, а також розроблення та реалізація програмної політики, що відповідає національним інтересам України і формуванню демократичного суспільства; створення конкурентоспроможної інформаційної продукції та розповсюдження, обмін і продаж її в Україні і за кордоном; сприяння зміцненню міжнародних зв'язків України, зростанню її авторитету в світі [9]».

 

Свої перші експериментальні передачі УТР почала розміщувати в ефірі з 1 березня 2003 р. на супутниковому каналі «Експрес», а з 1 січня 2004 р. розпочалися регулярні передачі УТР обсягом 18 годин на добу. З 1 липня 2007 р. обсяг мовлення було доведено до 24 годин на добу з титруванням програм англійською мовою. На сьогодні обсяг мовлення складає 72 години на добу: 24 годин на Євразію та 24 годин на Північну Америку – на супутникових каналах, а також 24 годин Інтернет-мовлення – через веб-сайт www.utr.tv, який щодня відвідує 15-25 тисяч користувачів. Аудиторія УТР налічує понад 23 млн глядачів у світі [9].

 

Окрім того, створюється Перша національна мережа розповсюдження сигналу УТР в кабельних та ефірно-кабельних мережах України і на частотах 24 обласних телерадіокомпаній, які мають власні мережі розповсюдження телесигналу. Відтак, аудиторія УТР в Україні складає близько 23 млн глядачів, в тому числі в кабельних мережах – 7,5 млн абонентів. Більш того, програми УТР в багатьох містах України введено в універсальну програмну послугу. Варто зауважити, що такий стан речей суперечить світовій практиці іномовних теле- та радіо організацій, які здійснювати своє іномовлення передовсім на закордон. 

 

Щодо мов, якими здійснюється мовлення, то і тут практика УТР не відповідає усталеній світовій. На відміну від багатьох успішних служб іномовлення («Voice of America», «BBC World Service radio» та «Deutsche Welle»), які здійснюють своє мовлення передовсім мовами тих країн, в яких транслюються передачі УТР англійська мовою складають лише 1 годину на добу (з яких півгодинні випуски новин, та півгодини інші матеріали – «Огляд преси», «Цей день в історії України» тощо), а російською мовою 2 години на добу (десятихвилинні випуски новин, підсумкові тижневі програми та інші тематичні програми). Решта мовлення здійснюється українською мовою. За таких умов, УТР не може бути реальним конкурентом аналогічним закордонним державним телерадіокомпаніям, де існує значна кількість мовних редакцій.

 

Варто зауважити, що стосовно УТР нерідко звучать й негативні оцінки щодо програмного наповнення. Зокрема таку думку висловлювали незалежні медіа-експерти [10] та підтверджували представники Держкомтелерадіо [11]. Вибірковий моніторинг передач УТР, проведений у рамках громадської експертизи, також показав, «що за змістом програми не відображають усі актуальні соціальні питання України, сучасний стан її культури, не сприяють покращенню іміджу нашої держави в очах закордонної аудиторії. За якістю звукового і візуального оформлення ці передачі також суттєво поступаються продукту українських комерційних телеканалів [12]». Проте, якби УТР не транслювалась, а відтак не конкурувала з українським телеканалами на території України, можна було б вести переговори з українськими каналами про показ їх окремих якісних програм на закордон в ефірі УТР. Передовсім це стосується тих каналів, у яких немає стратегії виходу на супутник та покриття іноземної, зокрема діаспорної аудиторії.

 

Якість власного контенту не задовольняє й співробітників УТР, проте вони вказують на те, що програми їх власного виробництва отримують визнання на престижних міжнародних телеконкурсах у Росії, Болгарії, Канаді, Казахстані, Словаччині тощо, то ж при відповідному фінансуванні й техніко-ресурсному забезпеченні вони могли б робити на такому рівні всі програми [13]. Однак, стан бюджетного фінансування впродовж останніх років не дає змоги якісно і в повному обсязі виконувати поставлені задачі – бюджетні запити Держкомтелерадіо, у підпорядкуванні якого знаходиться УТР задовольняються не більше ніж на 10-15 % від потреби, що призводить до незадовільного фінансування підвідомчих установ та накопичення боргів, у тому числі УТР. 

 

Окрім того, з 1 вересня 2012 р. для розширення інформаційної присутності України у світі було запущено супутниковий канал Національної телекомпанії України (НТКУ) – «Перший Ukraine». За жанровим розподілом програми «Першого Ukraine» містять інформаційно-аналітичні, культурно-мистецькі, науково-просвітницькі, розважально-музичні, дитячі програми та фільмопокази, мета яких – показати світові традиційну та сучасну Україну [14]. Починаючи з 4 лютого 2013 р., всі проекти каналу, можна знайти на новому корпоративному сайті каналу «Перший Ukraine» - www.firstua.com. Щодо програмної структури, контенту та зон мовлення, то за словами редакторів УТР [13] і «Першого Ukraine» [15] ці два канали розрізняються між собою. Водночас варто зауважити, що представники Комітету з питань свободи слова та інформації у 2013 р. висловлювались про недоречність фінансування кількох міжнародних державних телеканалів у ситуації, коли загалом державне мовлення суттєво недофінансоване з держбюджету [16].

 

Ще одним державним інформаційним ресурсом, що має розповсюджувати інформацію про нашу державу за кордоном є Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ», яке було утворене у листопаді 1996 р. Основними завданнями агентства серед іншого визначено: висвітлення державної політики і суспільного життя України; збирання і оперативне поширення інформації про події, що відбуваються в Україні та за кордоном у сфері політики, економіки, соціального життя, культури, науки, техніки і спорту; підготовка у межах своєї компетенції пропозицій про визначення пріоритетів у розвитку державної інформаційної служби, розбудови та захисту національного інформаційного простору тощо. У своїх діяльності «Укрінформ» підпорядковано Кабінету Міністрів України [17]. Новини агентства виходять українською, російською, англійською, німецькою та іспанською мовами. Кореспонденти агентства працюють у кожному регіоні України та 11 країнах світу: США, Німеччині, Франції, Росії, Китаї, Бельгії, Молдові, Об'єднаних Арабських Еміратах, Польщі, Болгарії, Угорщині. У цілому «Укрінформ» має всі передумови аби бути конкурентоспроможним на інформаційному світовому ринку, проте по суті питаннями зовнішньополітичного інформування агентство займається не в достатній мірі. Окрім того, агентство в своїй діяльності має виваженіше відноситися до інформації, яку надає – намагатися висвітлювати точки зору не лише влади, а й опозицій, а також ретельніше перевіряти тиражовану інформацію. Зокрема, у 2012 р. «Укрінформ» знизив до себе рівень довір, коли цитував неіснуючу німецьку газету, яка нібито писала негатив про українську опозицію, а також псевдо-інформацію про затримання бувшого Президента України Леоніда Кучми.

 

Необхідно визнати, що в наслідок об’єктивних та суб’єктивних чинників наразі наявні державні іномовні служби не справляються з своїм головним завданням – просуванням та захистом національних інтересів за кордоном, формуванням та підтриманням позитивного іміджу України у світі, шляхом достатнього, своєчасного та об’єктивного інформування світової спільноти про внутрішню ситуацію, пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави тощо.

 

Водночас іноземні суб’єкти інформаційних відносин здійснюють потужний почасти негативний інформаційно-психологічний вплив на Україну, шляхом поширення тенденційної, неповної або упередженої інформації. Варто зауважити, що інтенсивність такого впливу не залежить значною мірою від політичних сил, що знаходяться при владі в Україні, а обумовлена насамперед прагненням керівництва іноземних держав впливати на зовнішню та внутрішню політику нашої держави, а також має під собою політичне та економічне підґрунтя, продиктоване прагматичними підходами до забезпечення власних національних інтересів.

 

Саме тому в іноземних країнах уявлення про Україну залишається досить поверховим та фрагментарним, а почасти – викривленим, що є не лише наслідком цілеспрямованої інформаційної діяльності зарубіжних суб’єктів інформаційних відносин, а й недостатньої уваги української влади (протягом всіх років незалежності) до формування і реалізації власної державної інформаційної політики, зокрема іномовлення. За таких умов розбудова іномовлення, професійне позиціонування України в міжнародних інформаційних потоках постає необхідною передумовою забезпечення як національних інтересів, так і національної безпеки нашої держави.

 

Висновки та пропозиції

  1. Іномовлення, як специфічна форма діяльності, залишається для більшості держав світу важливим інструментом у просуванні та захисті національних інтересів за кордоном, формуванні та підтриманні позитивного іміджу власної держави у світі. З огляду на зазначене, більшість іномовних служб здійснює свою діяльність під егідою власних держав та значного фінансування з державного бюджету. На сучасному етапі такі іномовні служби здебільшого функціонують у вигляді мультимедійних компаній, які для досягнення своєї аудиторії використовують поєднання різноманітних платформ: довго- середньо- та короткохвильове радіо, супутникове мовлення, Інтернет.
  2. В насідок цілеспрямованій діяльності іноземних суб’єктів інформаційних відносин, а також незадовільній роботі вітчизняних державних іномовних служб уявлення за кордоном про Україну залишається фрагментарним, а почасти – викривленим.
  3. За таких умов першочерговим завданням влади має стати активізація зусиль щодо послаблення асиметрії в обміні інформаційними потоками між Україною й іншими країнами, удосконалення механізму об’єктивного та привабливого представлення її у світі. Перетворити наявний державний іномовний ресурс в дієвий інструмент провадження національної інформаційної політики за кордоном можливо використавши досвід передових країн світу у зазначеній сфері.
  4. Зокрема, в процесі запланованого реформування державних теле- та радіоорганізацій необхідно:
  •  залишити іномовні ЗМІ у підпорядкуванні держави;
  •  з метою централізованого формування та розповсюдження необхідної інформації про Україну, об’єднати наявні державні іномовні служби у медіа-холдинги (на кшталт «BBC World Service» чи «Россия сегодня»), що включатиме канали телебачення, радіомовлення та Інтернет-мовлення;
  •  з метою розширення зарубіжної аудиторії та підвищення її рівня довіри, забезпечити державні іномовні служби необхідним фінансуванням - для створення якісних конкурентоздатних програм, формування та функціонування необхідної кількості мовних редакцій (при цьому важливим є те, якою бачать Україну не тільки російська та західна, але й східноєвропейська аудиторії), збільшення часу трансляції програм.

Відділ досліджень інформаційного суспільства

та інформаційних стратегій

 (В.К. Конах)

 

Список використаних джерел та літератури

  1. Докладніше див. офіційний сайт «Russia Today. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://russian.rt.com/
  2. Докладніше див. офіційний сайт «Deutsche Welle». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dw.de/головна/60-років-deutsche-welle/s-100306
  3. Докладніше див. офіційний сайт The Broadcasting Board of Governors. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bbg.gov/
  4. Див. докладніше офіціційний сайт ВВС. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.bbc.co.uk/aboutthebbc/insidethebbc/whatwedo/aroundtheworld
  5. Соединённые Штаты сокращают расходы на пропаганду. – 06.05.2013. - UEFIMA.RU. Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uefima.ru/articles/soedinyonnye-shtaty-sokrashhayut-rasxody-na-propagandu.html
  6. О мерах по повышению эффективности деятельности государственных СМИ: Указ Президента РФ № 894 от 09.12.2013. [Офіційний електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kremlin.ru/acts/19805
  7. Миронченко В. Основи інформаційного радіомовлення. — К., 1996. - 440 с.
  8. Докладніше див. офіційний сайт НРКУ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nrcu.gov.ua/ua/46/
  9. Докладніше див. офіційний сайт УТР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.utr.tv/channel.html
  10.  Докладніше див. М’ясникова К. «Я - пам’ятник собі». - «Телекритика». - 24.11.2008 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/mjasnykova/2008-11-24/42186
  11. Докладніше див. Звіт про засідання колегії Держкомтелерадіо 22 липня 2010 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=76046&cat_id=73033
  12. Експертні пропозиції за результатом проведення громадської експертизи діяльності Державного комітету телебачення та радіомовлення України від 19.09.2010. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=77845&cat_id=77844
  13. Земляний В. УТР – дзеркало сучасної вітчизняної телекіноіндустрії. – Телекритика. - 10.05.2013. http://www.telekritika.ua/rinok/2013-05-10/81508?theme_page=50&
  14.  окладніше див. офіційний сайт «Перший Ukraine». - http://firstua.com/ru/about
  15. Генпродюсер «Першого Ukraine» Сергій Логунов: «Дуже довго готували студію до запису, а потім її відвели під проект “Про життя”». – Телекритика. - 30.04.2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.telekritika.ua/rinok/2013-04-30/81315
  16. Томенко і Княжицький вважають, що Україні не потрібні два міжнародні телеканали. – Телекритика. - 15.03.2013.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/rinok/2013-03-15/79986
  17. Про затвердження Статуту та інші питання Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ»: постанова Кабінету міністрів України № 749 від 15.07.01997. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/749-97-п
  18. Світ про Україну: гібридний режим Януковича, маргіналізація опозиції, нездатність Кличка зберегти імідж до 2015-го року. - Тиждень. – 25.03.2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/Politics/75455
  19. Докладніше див. В Кремле выяснили, откуда растут ноги у Евромайдана. – Минпром. – 10.02.2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minprom.ua/news/146279.html
  20. Докладніше див. – «Московский комсомолец». – Москва. – вип. від 21.02.2014.
  21. Докладніше див. МИД РФ вторит Медведеву: украинская власть нелегитимна, действует террористическими методами. – NEWSru. – 24.02.2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.newsru.com/russia/24feb2014/midrfukr.html
  22. Украина на пути к банкротству и фашистской диктатуре. – KM.RU. – 23.02.2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.km.ru/world/2014/02/23/protivostoyanie-na-ukraine-2013-14/733059-ukraina-na-puti-k-bankrotstvu-i-fashistko; В Думе готовы вернуть Крым. Российские депутаты пообещали жителям полуострова рассмотреть вопрос о присоединении к РФ «очень быстро». - Утро.ru. – 25.02.2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.utro.ru/articles/2014/02/25/1178161.shtml

 



[1] Так, на сайті «Deutsche Welle» йдеться про те, що її передачі «повинні доносити до аудиторії широку картину політичного, культурного та економічного життя Німеччини, викладати і пояснювати німецьку позицію з важливих внутрішніх і зовнішніх питань [2]». А на офіційному сайті Урядового бюро по міжнародному мовленню США зазначається, що його головна місія – «підтримувати  національні інтереси США через інформування та залучення людей по всьому світу до підтримки свобод і демократії [3]».

[2] Зокрема, у США «Voice of America», «Radio Marti» і «TV Mart» мають статус федеральних програм, а радіостанції «Radio Free Europe»/«Radio Liberty», «Radio Free Asia», «Alhurra TV» та «Radio Sawa» є приватними некомерційними організаціями, проте всі вони функціонують під егідою окремого незалежного федерального агентства – The Broadcasting Board of Governors (BBG) (Урядового бюро по міжнародному мовленню). Водночас американський супутниковий канал СNNI не є державними, проте він так само як «France 24» та інші національні супутникові канали відіграють надзвичайну важливу роль у реалізації зовнішньої політики власної держави. Як люблять повторювати американські журналісти «поки СNN не оголошує про перемогу американських військ, перемоги не має». У Великобританії «BBC World Service», незважаючи на те, що входить у загальну корпорацію ВВС, що є суспільною телерадіоорганізацією, підпорядковується Міністерству закордонних справ Великобританії [4]. У Німеччині на сучасному етапі єдиною телерадіокомпанією, яка знаходиться у розпорядженні федерації є У Франції усі іномовні теле- та радіоканали, об’єднанні в державний холдинг AEF Médias Monde.

[3] Зокрема «BBC World Service» своє міжнародне мовлення здійснює у якості  мультимедійного мовника, що надає свої інформаційні послуги на радіо («BBC World Service radio»), телебаченні («World News TV»), через Інтернет та бездротові портативні пристрої, використовуючи кілька платформ – короткі хвилі, AM, FM, цифрові, супутникові та кабельні канали. Сайти «BBC World Service» включають в себе аудіо та відео контент та надають можливість приєднуватися до глобальної дискусії [4]. «Німецька хвиля» – це також велика іномовна мультимедійна компанія, яка працює на коротких та середніх хвилях, через супутник, а також в Інтернеті – з текстом, звуком і відео. Іномовні служби США наразі також функціонує у вигляді мультимедійного сервісу – Інтернет видань, телеканалів та радіостанцій. А в Китаї спеціально для іномовлення в Інтернеті утворено CIBN – державну телерадіостанцію, яка здійснює трансляцію різними мовами, в режимі онлайн на базі інформаційного Інтернет-порталу – «CRI Online» та мобільного зв’язку.

[4] Зокрема наразі штат іномовних служб США здійснює підготовку і випуск програм англійською та 60 іноземними мовами [3]. «BBC World Service radio» вела мовлення 44 мовами, проте, після закриття низки редакцій (яке було пов’язане з необхідністю економією коштів Міністерства закордонних справ), залишила мовлення 32-ма мовами світу та англійською [4]. «Німецька хвиля» розміщує свою інформацію більше, ніж 30 мовами: від англійської, німецької, португальської до амхарської та урду [2].

[5] Зокрема це заборонено законодавством в США та Німеччині – метою цього є спроба захистити громадян від пропагандистських заяв свого власного уряду.

[6] Так, у Франції основні ЗМІ країни, які здійснювали мовлення за кордон: телеканали TV5 MONDE та France 24, а також Міжнародне французьке радіо (Radio France internationale – RFI) функціонують в межах державного холдингу AEF Médias Monde (до 27 червня 2013 р. – Audiovisuel Extérieur de la France), який був утворений у 2008 р. рішенням попереднього президента Франції Ніколя Саркозі. У Росії в грудні 2013 р. президент В. Путін «з метою підвищення ефективності діяльності державних засобів масової інформації» об’єднав своїм указом найстарішу інформагенцію РІА «Новості» та радіостанція «Голос Росії» у новостворений медіа-холдинг – «Міжнародне інформаційне агентство «Россия сегодня» [6]. До складу новоствореного державного медіа-холдингу, на думку російських експертів, в подальшому має увійти також телекомпанія «Russia Today». В КНР спеціально для іномовлення утворено Всесвітню мовну медіа-корпораціяю «МРК-Планета». В Японії такі іномовні телеканали як NHK World TV, NHK World Premium та радіоканал NHK World Radio Japan (Відомий в Європі як канал JSTV, а в США — як TV Japan) також об’єднані в телерадіомовну корпорацію – NHK, проте на відміну до вищезазначених медіа-холдингів, вони знаходяться у її складі з часу заснування.