"Форми взаємодії держави та бізнесу в аграрній сфері України: інституційний аспект". Аналітична записка

Анотація

 

У записці проаналізовано основні форми взаємодії держави та бізнесу в аграрній сфері, виявлено причини, що стримують їх розвиток на сучасному етапі. Запропоновано першочергові заходи, які сприятимуть налагодженню партнерських відносин між державою та бізнесом для забезпечення ефективного розвитку аграрного сектору.

 

ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА БІЗНЕСУ В АГРАРНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ: ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ

 

Розвиток аграрного сектору в ринковому середовищі залежить від формування ефективних взаємовідносин у системі держава-бізнес, цілями яких мають бути як забезпечення продовольчої безпеки, нарощування експортного потенціалу, наповнення Державного бюджету країни, збереження та створення нових робочих місць, так і впровадження підприємницьких ініціатив аграріїв.

 

Основні засади здійснення підприємницької діяльності в аграрній сфері, а також співпраці між органами державної влади, місцевого самоврядування і приватним сектором визначаються низкою базових законодавчих і нормативно-правових актів, серед яких, зокрема, Господарський і Податковий кодекси України, Закони України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.», «Про концесії», «Про державно-приватне партнерство», Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 р., Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 р., Концепція розвитку державно-приватного партнерства в Україні на 2013-2018 рр. та ін.

 

Основними формами взаємодії держави та бізнесу, які у тій чи іншій мірі розвинуті на сьогодні в аграрній сфері України, є насамперед:

- державно-приватне партнерство;

- співпраця з розвитку аграрних кластерів і технопарків;

- взаємодія державних та місцевих органів влади із саморегулівними організаціями;

- партнерство на місцевому рівні щодо підтримки ініціатив сільських громад у розбудові соціальної інфраструктури сіл.

 

Механізм співробітництва між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, приватним сектором у вигляді державно‑приватного партнерства дозволяє забезпечувати узгодження та врахування взаємних інтересів держави і бізнесу в реалізації спільних інноваційно-інвестиційних проектів, цільових галузевих програм тощо. Для держави основними перевагами такого партнерства є активізація інвестиційної діяльності, ефективне управління майном, підвищення ефективності ринкової інфраструктури, стимулювання підприємницької діяльності. Для приватного бізнесу переваги, насамперед, полягають у доступі до ресурсів, використання яких раніше було неможливим, спрощенні дозвільних процедур, розширенні можливості отримання кредитів на пільгових умовах під державні гарантії.

 

Відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство» сферами застосування державно-приватного партнерства, які стосуються аграрного сектору, можуть бути реалізація проектів щодо забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем, а також з будівництва та/або експлуатації морських і річкових портів та їх інфраструктури.

 

Реалізація проектів державно-приватного партнерства в частині забезпечення функціонування та розвитку зрошувальних та осушувальних (меліоративних) систем має ключове значення у розвитку сільського господарства для окремих регіонів країни, де через несприятливі природно-кліматичні умови ефективно функціонуючі меліоративні системи є вирішальною умовою стабільного і гарантованого виробництва сільськогосподарської продукції. Загальна площа меліоративних систем в Україні становить близько 5,75 млн га (майже 14 % загальної площі сільгоспугідь), з яких 2,45 млн га побудовано на зрошуваних землях та 3,3 – на осушених землях.

 

На жаль, проекти державно-приватного партнерства в частині забезпечення функціонування та розвитку меліоративних систем поки що не є поширеними. У повідомленні інформаційно-аналітичного бюлетеня КМУ щодо розвитку державно-приватного партнерства серед 227 проектів, що реалізуються в Україні станом на кінець ІІІ кв. 2013 р., інформація про кількість проектів державно-приватного партнерства щодо розвитку меліоративних систем в Україні відсутня[1].

 

Реалізація проектів державно-приватного партнерства в частині будівництва та/або експлуатації морських і річкових портів та їх інфраструктури дозволить розширити пропускну спроможність вітчизняних портів з перевалки сільськогосподарської продукції, що в умовах зростання валових зборів основних експортоорієнтованих сільгоспкультур дозволить наростити поставки вітчизняної продукції на світовий аграрний ринок. Експортний потенціал аграрного сектору України в 2013/14 маркетинговому році оцінюється на рівні 28-32 млн тонн зерна. Максимальна пропускна здатність українських портів становить 35-40 млн тонн на рік, а місячна – 2,8‑3 млн тонн (крім зимового періоду). При збільшенні експортного потенціалу до 50-52 млн тонн (за умов виробництва 80 млн тонн зернових) перевалочні потужності, за експертними оцінками, необхідно наростити на 25-40 %.

 

Усвідомлення необхідності нарощування перевалочних потужностей за рахунок використання механізму державно-приватного партнерства в Україні є. Так, станом на кінець червня 2013 р. реалізувалося 16 проектів з будівництва та експлуатації транспортної інфраструктури (у т. ч. морських і річкових портів)[2]. Можна очікувати збільшення реалізації таких проектів за рахунок укладеного у серпні 2013 р. меморандуму між Україною та Китаєм про співпрацю з підтримки пріоритетних проектів у сільському господарстві[3], згідно якого сума китайських інвестицій в український АПК становитиме понад 2,6 млрд дол. США, КНР при цьому стає великим споживачем українського зерна[4].

 

Можливості модернізації портової інфраструктури, у т.ч. для забезпечення транспортування і перевалки вантажів, виникають у зв’язку із прийняттям Закону України «Про морські порти України»[5] і Постанови КМУ «Деякі питання надання в концесію об’єктів державної власності»[6], що відкриває можливості для залучення інвестицій у порти на умовах концесії.

 

Перспективи реалізації проектів державно-приватного партнерства існують також у сфері будівництва та управління мережами холодильних та складських приміщень для збереження сільськогосподарської продукції; будівництва, обслуговування та управління ринками фруктів, овочів, а також інших «місцевих» видів сільськогосподарської продукції; переробки/рециклінгу сільськогосподарських відходів/біопалива[7]. Їхня реалізація сприятиме зменшенню втрат сільгосппродукції при зберіганні, розвитку інфраструктури реалізації продуктів харчування, а також розширенню сфер прикладання підприємницької діяльності в аграрному секторі.

 

Незважаючи на високу зацікавленість бізнесу в участі у проектах державно-приватного партнерства, активної співпраці з боку влади не відбувалося внаслідок низки причин, основними серед яких є[8]:

- дефіцит бюджетних коштів та складність механізму їх виділення, що створює загрози своєчасному виконанню домовленостей держави‑партнера при реалізації проектів;

- наявність проблем у відносинах між органами державної влади і приватним сектором під час проведення погоджувальних процедур, захисту прав власності інвесторів, розв’язання господарських спорів;

- низький рівень довіри громадян до органів державної влади та обізнаності з питань переваг реалізації інвестиційних проектів на засадах державно-приватного партнерства, недостатній рівень поінформованості населення про переваги і ризики застосування механізмів такого партнерства;

- неналежне кадрове забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування фахівцями у сфері державно-приватного партнерства;

- несприятливий інвестиційний клімат і складність умов провадження підприємницької діяльності під час реалізації проектів державно-приватного партнерства.

 

Однією з перспективних форм взаємодії держави та бізнесу в аграрній сфері є співпраця з розвитку аграрних кластерів, за якої для підприємців на основі спеціалізації та концентрації виробництва, залучення інноваційних розробок науково-дослідних установ, формування замкнених циклів виробництва забезпечується підвищення конкурентоспроможності і прибутковості продукції, а на державному рівні за рахунок облаштування сільських територій із сучасною агросервісною, агропромисловою, житловою та культурними зонами (у вигляді агромістечок) досягається стабільний соціально-економічний розвиток регіону[9].

 

Нині розвиток аграрних кластерів в Україні ускладнений слабкістю інтеграційних зв’язків між виробниками сільськогосподарської продукції, переробними підприємствами і науковими установами, а також неготовністю більшості аграріїв стати підприємцями-інноваторами, що здатні бути ініціаторами формування агрокластерів. Тому в Україні існують лише поодинокі приклади практичного створення і функціонування аграрних кластерів, які є ініціативою сільгоспвиробників і засновані на основі досвіду, запозиченого ними із світової практики кластерного розвитку.

 

На сьогодні перспективними напрямами розвитку кластерів в аграрній сфері є:

- сільський зелений туризм. Так, у Полтавській області створено туристично-рекреаційний кластер «Гоголівські місця Полтавщини», маршрут якого проходить територією Миргородського, Диканьського, Шишацького районів, сіл Великі Сорочинці та Гоголеве з об’єктами показу (заклади культури, культові споруди, визначні місця тощо), що стосуються життєвого та творчого шляху письменника. У селищі Гриців Шепетівського району Хмельницької області функціонує кластер еко-агротуризму «Оберіг», який об’єднує 10 агроосель, понад 60 осіб (власники агроосель, екскурсоводи, власники магазинів, працівники культури та ін.), які приймають туристів, що бажають відпочити у селі;

- органічне виробництво - учасники проекту спільно відпрацьовують процедури інспекції та контролю виробництва органічної продукції, що дозволяє їм одержувати як вітчизняні, так і міжнародні сертифікати відповідності і постачати відповідно марковану продукцію на внутрішній і зовнішній ринки. Так, на Полтавщині функціонує регіональний кластер виробників екологічної продукції, який за підтримки органів місцевої влади об’єднує підприємства, метою яких є виробництво, сертифікація та просування на ринок екологічної чистої продукції, що не містить трансгенних та хімічних домішок. Уже нині окремі підприємства проходять процедуру міжнародної сертифікації з метою одержання можливості реалізації виробленої продукції за кордон;

- вузькоспеціалізоване виробництво певного виду продукції. Успішними прикладами такого напряму є фруктовий кластер «Подільське яблуко» на Хмельниччині з виробництва та реалізації яблук, а також «Натуральне молоко», який функціонує на Рівненщині і об’єднує сільгосппідприємства, що працюють у галузі молочного тваринництва;

- інноваційна діяльність. Так, у м. Рівне створено регіональний агропромисловий інноваційний кластер «Агроінновації», засновниками якого є 4 органи державної влади (Рівненська облдержадміністрація, Головне управління агропромислового розвитку Рівненської облдержадміністрації, Головне управління економіки та інвестиційної політики Рівненської облдержадміністрації, Державне агентство України з інвестицій та інновацій), 3 наукових організації та вищих навчальних заклади, 5 виробничих підприємств Рівненщини та 3 інноваційні структури і сервісних установи. Метою даного кластеру є об’єднання зусиль, координація дій та реалізація спільних заходів у питаннях розроблення і впровадження інновацій в агропромисловому комплексі Рівненської області.

 

Одним із напрямів співпраці держави та агробізнесу є технопарки як організаційно-економічна форма державно-приватної підтримки інноваційного бізнесу. Переваги агротехнопарків полягають у тому, що вони дозволяють здійснювати апробацію й адаптацію наукових розробок відповідно до зональних умов та вимог сільськогосподарського виробництва, оскільки до їхньої діяльності можуть бути залучені регіональні науково-дослідні інститути, місцеві агроуніверситети, консультативні, науково-виробничі структури, а також редакції відповідних галузевих журналів, фермерські навчальні пункти тощо[10].

 

Особливого значення розвиток агротехнопарків має для галузі рослинництва, оскільки постійне оновлення сортового складу районованих сільгоспкультур та наявність широкої мережі селекційних станцій, де можна здійснювати їх апробацію, дозволять досягти стабільно високих показників урожайності, тоді як галузь тваринництва не так вимоглива до природно-кліматичних умов, тому наукові дослідження та їх апробацію доцільно здійснювати в існуючих науково-дослідних установах.

 

Так, у садівництві діяльність технопарку може бути сконцентрована на впровадженні інтенсивних технологій виробництва сертифікованого посадкового матеріалу, створенні маточних насаджень з використанням прогресивних технологій їх вирощування відповідно до зональних умов розміщення сільгосппідприємства[11].

 

На жаль, технопарки в аграрній сфері є непоширеним явищем. За інформацією Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації, в агросекторі України зареєстровано єдиний технологічний парк «Агротехнопарк», створений на базі Національного університету харчових технологій[12]. Його функціонування регламентується Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»[13], а пріоритетними напрямами його діяльності визначено:

- системи і технології захисту, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, точного землеробства, мінімального обробітку, органічного збагачення та мікробіологічного синтезу, що забезпечують збереження навколишнього природного середовища;

- високопродуктивні технологічні комплекси, техніка та засоби механізації для галузей сільського господарства, переробної та харчової промисловості;

- технології і обладнання для високопродуктивної селекційної діяльності в рослинництві, тваринництві, птахівництві та рибництві;

- нові біопрепарати та засоби захисту рослин і тварин, обладнання і технології їх виробництва;

- комплекси, обладнання і технологічні процеси зберігання та глибинної переробки сировини рослинного і тваринного походження, нова продукція та матеріали, харчові продукти з високими оздоровчо-профілактичними властивостями;

- виробництво, обладнання і технологічні процеси переробки та утилізації відходів, альтернативні джерела енергії та енергетична сировина в агропромисловому комплексі.

 

Непоширеність технопарків в аграрній сфері пов’язана передусім із низькою фінансовою спроможністю більшості сільгоспвиробників – потенційних замовників продукції технопарків (за підсумками 2012 р. лише 30,5 % сільгосппідприємств одержали чистий доход (виручку) від реалізації сільськогосподарської продукції і послуг на суму 10 млн грн і більше), а також відсутністю спеціального Закону України, який би регламентував здійснення венчурної діяльності. Так, проект Закону України «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері» (реєстр. № 1082), поданий на розгляд до Верховної Ради України 19.11.2007 р., у 2011 р. знято з розгляду[14].

 

Важливе значення для розвитку взаємодії в системі держава-бізнес належить саморегулівним організаціям. Наявність організованих об’єднань в агропродовольчій сфері, а також налагоджені взаємовигідні стабільні відносини між виробниками сільськогосподарської сировини та її подальшими споживачами в масштабах галузей та агропродуктових підсекторів підвищує координованість та успішність функціонування аграрного сектора.

 

За ознакою належності до певного виду економічної діяльності в аграрній сфері саморегулівні організації в Україні представлені[15]:

- галузевими об’єднаннями суб’єктів господарювання за зазначеним видом економічної діяльності в агропродовольчій сфері (Національна спілка сільськогосподарських кооперативів України, Національна асоціація дорадчих служб України, Національна асоціація кредитних спілок України, Союз аграрних бірж України);

- міжгалузевими об’єднаннями первинних виробників сільгосппродукції із зазначеними організаційно-правовими формами та інших суб’єктів господарювання із зазначеними видами економічної діяльності в галузях агропродовольчої сфери (Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств, Асоціація фермерів і землевласників України, Національна академія аграрних наук, Українська аграрна конфедерація, Національна сільськогосподарська палата України);

- продуктовими об’єднаннями за видами продукції (послуг) агропродовольчого ринку (понад 30 об’єднань, до яких входять зацікавлені первинні сільгоспвиробники);

- Вищою сільськогосподарською Радою (Аграрною палатою) з її територіальними відділеннями.

 

Саморегулівні організації в агропродовольчій сфері мають виступати, з одного боку, як агенти сільгоспвиробників, що надають їм послуги з представництва інтересів перед державою, а також інфраструктурні й маркетингові послуги з просування сільгосппродукції на ринок, з іншого боку, як агенти держави, яким передається частина управлінських повноважень до реалізації державної аграрної політики[16].

 

Водночас, нині саморегулівні організації в агропродовольчій сфері відіграють малопомітну роль у системі взаємовідносин держава-бізнес, а сільгоспвиробники переважно вбачають їхні функції в одержанні економічних вигод, пов’язаних із виробництвом та просуванням виробленої продукції на ринок без посередників, а не у відстоюванні власних інтересів при реалізації аграрної політики держави.

 

Це викликано передусім відсутністю правової регламентації діяльності саморегулівних організацій. Так, відповідно до п. 2 і 3 ст. 2 Закону України «Про громадські об’єднання»[17] дія Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення саморегулівних організацій, а також організацій, які здійснюють професійне самоврядування; регулювання їхньої діяльності може визначатися іншими законами.

 

Слід відмітити, що робочою групою при Міністерстві аграрної політики та продовольства України підготовлено проект Закону України «Про особливості діяльності громадських галузевих об’єднань у агропродовольчій сфері», який нині проходить громадське обговорення. Проектом Закону передбачено врегулювання правових, економічних і соціальних засад формування і діяльності саморегулівних організацій в аграрній сфері України.

 

Влада та бізнес можуть знаходити активні форми співпраці на місцевому рівні за рахунок всебічної підтримки ініціатив громад сіл щодо розбудови соціальної інфраструктури, створення комфортних умов проживання селян. Модератором такої взаємодії держави та бізнесу є ініціативні групи селян, які виносять на обговорення ключові проблеми з метою пошуку шляхів участі держави та бізнесу у їхньому вирішенні. Так, за ініціативи громади села держава і бізнес можуть виступити ефективними партнерами у поліпшенні екологічного стану розміщених на території села природних об’єктів (очищення і окультурення водних та лісових об’єктів, створення місцевих парків відпочинку, відродження розташованих на території історичних об’єктів, що можуть стати привабливими для залучення туристів), налагодженні культурно-спортивного дозвілля (відновлення будинків культури та спортивних об’єктів, спонсорство у професійних та дитячих спортивних командах), вирішенні ключових проблем соціально-інфраструктурного значення (проведення водогонів, покриття частки витрат з газифікації та електрифікації осель, будівництво під’їзних доріг з твердим покриттям), наданні допомоги школі та дитячим садкам тощо.

 

Наприклад у с. Фурси Білоцерківського району Київської області ініціативна група громади села за рахунок якісної підготовки проектних документів для участі у міжнародному проекті (за фінансування Міністерства у справах довкілля, харчових продуктів та розвитку сільської місцевості Великої Британії – DEFRA), отримала грант на виконання проекту «Методи вдосконалення водопостачання та водовідведення, що можуть бути відтворені» кошторисною вартістю 200 тис. грн. Відповідно до умов реалізації проекту фінансування здійснювалося на основі солідарної участі: кошти гранту поєднувалися з внесками з місцевого бюджету та від місцевих підприємств. У результаті виконання проекту на сільській території було очищено від мулу близько 1 км найбільш забрудненого русла річки, облаштовано громадські пляжі, упорядковано прибережні зони та прибережні захисні смуги, поновлено дамбу. Бактеріологічний аналіз води на основних ділянках засвідчив значний екологічний ефект від проведених робіт[18].

 

Слід відмітити, що в Європейському Союзі підтримка місцевих стратегій територіального розвитку проголошена Спільною аграрною політикою (САП (CAP – Common Agricultural Policy)) у вигляді проекту LEADER – спеціальної програми Європейської комісії з підтримки місцевих ініціатив, спрямованих на розвиток сільських регіонів, яка передбачає підтримку місцевих державно-приватних товариств (місцевих дійових груп) та створення їх мережі, розробку і реалізацію стратегій місцевого розвитку, впровадження інноваційних проектів, кооперацію, набуття необхідних навиків. В якості цільової групи даної програми розглядаються малі та середні підприємства, некомерційні організації та органи місцевого самоуправління. Програма реалізується через імплементацію національних стратегічних планів, що містять пакет заходів та мають єдиний інструмент фінансування – Фонд розвитку сільських територій.

 

У цілому, ефективний розвиток взаємовідносин у системі держава-бізнес можливий за умов активної участі кожної із сторін і рівноправного партнерства. Водночас, ключову роль повинна відігравати держава, функції якої мають бути спрямовані на створення таких умов ведення підприємницької діяльності в аграрному секторі, які дозволили б підприємцям не лише отримувати економічні вигоди, а й поступово набувати статусу соціально відповідальних осіб, які беруть участь у розв’язанні соціально-економічних проблем на державному і місцевому рівнях. Для цього необхідно реалізувати низку заходів, основними серед яких є наступні.

 

1. У частині розвитку державно-приватного партнерства:

 

Кабінету Міністрів України:

- забезпечити розробку типового договору про державно-приватне партнерство з механізмами його виконання за встановленими законодавчими процедурами;

- передбачити механізми захисту прав інвесторів при вирішенні спорів, що виникають під час виконання договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, з підприємствами з іноземними інвестиціями, за рахунок поширення практики міжнародного арбітражу та розгляду справ у міжнародних, третейських судах.

 

Обласним та районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування забезпечити:

- упровадження на місцевому рівні процедур видачі дозволів за принципом «єдиного вікна» при реалізації проектів державно-приватного партнерства, що прискорить проходження дозвільних процедур (насамперед у сфері будівництва та землевідведення);

- надання інформаційної та методичної підтримки підприємцям у процесі реалізації проектів державно-приватного партнерства.

 

2. У частині розвитку аграрних кластерів:

 

Кабінету Міністрів України забезпечити закріплення на рівні господарського законодавства правового режиму функціонування кластерів в Україні через введення правової категорії «кластер».

 

Обласним та районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування сприяти:

- диверсифікації місцевого попиту шляхом розміщення у місцевого аграрного кластеру державного замовлення з більш високими вимогами щодо якості продукції;

- створенню єдиної систематизованої інформаційної бази про існуючі та потенційні кластери, що сприятиме формуванню у суспільстві позитивного іміджу агрокластерів, а досвід вже існуючих дозволить уникнути проблем початкового етапу створення нових аграрних кластерів.

 

3. У частині розвитку технопарків:

 

Кабінету Міністрів України:

- розробити і затвердити концепцію створення технопарків, яка визначатиме особливості участі наукового сектору, підприємців, інвесторів і держави у впровадженні наукової продукції у виробництво, у т.ч. в аграрному секторі. Концепція повинна передбачати механізм відбору інноваційних проектів на різних рівнях; механізм і правову базу співфінансування інноваційних проектів; механізм взаємовідносин між учасниками (пайова участь у наукових розробках, оформлення і реєстрація інтелектуальної власності, впровадження наукових продуктів, участь у доходах від інноваційної діяльності, відповідальність за результати); створення інституту «бізнес-агентів» (агентів ринку, що беруть на себе відповідальність і ризики з розробки, впровадження і фінансування нових ідей)[19];

- розробити законодавчий акт щодо регламентації венчурної діяльності в Україні, який регулюватиме відносини, пов’язані із здійсненням венчурного фінансування інноваційної діяльності та інноваційних проектів, а також створенням та забезпеченням функціонування венчурних компаній і фондів, агентів, брокерів.

 

4. У частині розвитку саморегулівних організацій:

 

Кабінету Міністрів України, Міністерству аграрної політики та продовольства України завершити проведення громадського обговорення та подати на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про особливості діяльності громадських галузевих об’єднань у агропродовольчій сфері».

 

Міністерству аграрної політики та продовольства України забезпечити залучення профільних саморегулівних організацій до громадських обговорень питань щодо удосконалення нормативно-правової бази регулювання аграрного сектору.

 

5. У частині розвитку взаємовідносин у системі «держава‑бізнес‑сільська громада» на місцевому рівні:

 

Міністерству аграрної політики та продовольства України розробити та забезпечити прийняття Концепції розвитку сільських територій. Основними її питаннями мають бути визначення та законодавче закріплення статусу сільських територій, формування інституційного середовища їхнього розвитку, а також особливості підтримки місцевих ініціатив (громад села) щодо розвитку сільських населених пунктів.

 

Обласним та районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування:

- формувати «бренд» регіону шляхом розміщення на сайтах держадміністрацій і у місцевих ЗМІ матеріалів інформаційного та рекламно-просвітницького характеру про соціально-культурний спадок регіону, існуючі та перспективні інвестиційні проекти, а також досвід реалізації спільних проектів громадою, державою та бізнесом;

- розміщувати державне замовлення на постачання продуктів харчування для забезпечення об’єктів соціального, освітнього, оборонного значення у сільгосппідприємств, що беруть активну участь у вирішенні соціально-побутових проблем сіл, на території яких вони здійснюють підприємницьку діяльність.

 

Відділ секторальної економіки

(В. М. Русан, О. В. Ковальова, Л. А. Жураковська)