"Щодо вдосконалення агроекологічних умов функціонування сільського господарства". Аналітична записка

Анотація

 

У записці представлено особливості впливу сільськогосподарської діяльності на основні компоненти навколишнього природного середовища, висвітлено питання державного регулювання процесів використання задіяних у виробництві ресурсів. З урахуванням світового досвіду щодо дотримання принципів еколого-спрямованого сільськогосподарського виробництва запропоновано основні шляхи поліпшення агроекологічних умов функціонування сільського господарства в Україні.

 

ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ АГРОЕКОЛОГІЧНИХ УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

 

Стабільний розвиток аграрного сектору залежить від ефективного використання задіяного у виробництві сільськогосподарської продукції природо-ресурсного потенціалу, а також дотримання сільгоспвиробниками вимог раціонального природокористування та збереження екологічних компонентів довкілля.

 

Тому виникає необхідність вироблення механізмів державної політики щодо вдосконалення агроекологічних мов функціонування сільського господарства, за яких буде забезпечено стабільний еколого-збалансований розвиток галузі, а також сільських територій, на яких здійснюється сільськогосподарська діяльність.

 

Нинішній екологічний стан України характеризується «переспоживанням» природних ресурсів. Так, в Україні на одиницю ВВП витрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як у – США лише 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні є в 1,8 разу більшим, ніж у Росії, у 3,5 разу – ніж у Польщі, у 8,3 разу - ніж у розвинутих країнах Європи[1].

 

У процесі землекористування земельні ресурси як важлива екологічна компонента навколишнього природного середовища зазнають суттєвого екологічного навантаження. За даними Міністерства екології та природних ресурсів України[2], коефіцієнт екологічної стабільності землекористування в Україні становить 0,41, тобто землекористування на території України оцінюється як «стабільно нестійке»[3].

 

Сільськогосподарське виробництво впливає на стан інших екологічних компонентів навколишнього природного середовища – воду та атмосферне повітря. Так, внесені мінеральні добрива, а також засоби захисту рослин від шкідників і хвороб сільськогосподарських рослин частково вимиваються і потрапляють до водних об’єктів. За даними Міністерства екології та природних ресурсів України, у 2011 р. разом із стічними водами до поверхневих водних об’єктів надійшло: 42,4 тис. тонн завислих речовин; 403,4 тонн нафтопродуктів; 801,2 тис. тонн сульфатів; 637,6 тис. тонн хлоридів; 9,1 тис. тонн азоту амонійного; 57,9 тис. тонн нітратів; 2,2 тис. тонн нітритів; 271,4 тонн СПАР; 735,7 тонн заліза; 7,5 тис. тонн фосфатів. У 2011 р. підприємства сільського господарства скинули 84 млн м³ забруднених стічних вод, що на 11,9 % більше порівняно з 2010 р.

 

Використання сільськогосподарської техніки в польових роботах, а також при транспортуванні продукції та сировини спричиняє викиди забруднюючих речовин в атмосферу від пересувних джерел, а отже впливає і на стан повітря.

 

В Україні діє низка законодавчих актів, в яких передбачено механізми стимулювання підприємств до раціонального, екологобезпечного використання задіяних у виробництві ресурсів, у т.ч. у сфері сільського господарства. Це, насамперед, Земельний, Водний та Повітряний кодекси України, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону земель», «Про охорону атмосферного повітря» та ін.

 

Так, у частині використання земельних ресурсів Земельний кодекс України та Закон України «Про охорону земель» виділяють основні заходи щодо економічного стимулювання охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів землевласниками та землекористувачами:

- надання податкових і кредитних пільг фізичним і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії, підвищення родючості ґрунтів та інші заходи, передбачені загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель;

- звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю і земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи щодо охорони земель на період тимчасової консервації, будівництва і сільськогосподарського освоєння земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою;

- компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель;

- застосування прискореної амортизації основних фондів землеохоронного і природоохоронного призначення.

 

Водночас, практичне здійснення вищевказаних заходів стримується відсутністю законодавчо визначеного порядку стимулювання землекористувачів, які здійснюють землеохоронні заходи. Так, розроблений у 2012 р. Міністерством аграрної політики та продовольства України проект Постанови «Про затвердження Порядку економічного стимулювання використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів» Кабінетом Міністрів України на сьогодні не прийнято.

 

З метою стабілізації і поліпшення стану навколишнього природного середовища в Україні прийнято Стратегію державної екологічної політики України на період до 2020 р.[4], завданнями якої, зокрема, визначено:

- зменшення до 2020 р. у середньому на 5-10 % площ орних земель в областях шляхом виведення із складу орних земель схилів крутизною більш ніж 3°, земель водоохоронних зон, консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь з подальшим їх залісненням у лісовій та лісостеповій зонах та залуженням у степовій зоні;

- забезпечення до 2015 р. повного врахування природоохоронних вимог у процесі відведення земель для розміщення об’єктів промисловості, будівництва, енергетики, транспорту і зв’язку та під час вирішення питань щодо вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок;

- розроблення і впровадження до 2020 р. системи управління агроландшафтами лісомеліоративними методами на засадах сталого розвитку;

- створення умов для широкого впровадження екологічно орієнтованих та органічних технологій ведення сільського господарства.

 

Виконання заходів Стратегії створить умови для гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування, збереження природних екосистем.

 

Україні слід використовувати світовий досвід ведення економічної діяльності з урахуванням екологічних вимог збереження довкілля. Так, світова практика виділяє наступні принципи еколого-спрямованого сільськогосподарського виробництва:

 

1) встановлення правил ведення сільського господарства – Кодекс Належної сільськогосподарської практики (проект UNDP/GEF «Зниження забруднення довкілля через зміни в сільськогосподарській політиці та демонстрації пілотних проектів» для басейну ріки Дунай); Кодекс Доброї сільськогосподарської практики (регламентується Директивами ЄС «Щодо захисту водних ресурсів від забруднення нітратами від сільськогосподарських об’єктів»; «Добрі умови сільського господарства та навколишнього середовища» (Директива ЄС 1782/2003/EEC); «Спільні стандарти Доброї фермерської практики» (Директива ЄС 1257/1999/EEC) тощо;

 

2) поширення низькозатратних (збалансованих, компромісних, адаптивних) систем виробництва: аналоги LISA / LEISA (Low (external) input sustainable agriculture – низько-затратне підтримуюче сільське господарство[5]), міні-землеробство (Biointensive Mini-Farming), біодинамічне землеробство (Biodynamic Agriculture), ЕМ-технології (Effective Microorganism Technologies[6] тощо. Найбільшого поширення у світі і державної підтримки в даній групі набули технології LISA / LEISA;

 

3) розвиток органічного (біологічного, екологічного) виробництва – передбачає широке використання біологічних підходів у сільськогосподарському виробництві (гній, сидерати, мінімізація обробки ґрунту, біологічне розпушування і структуризація ґрунту, біологічне переведення азоту в органічні сполуки, біологічна боротьба з бур’янами, збудниками хвороб та шкідниками), відмова від застосування пестицидів або регламентоване їхнє використання лише при обробці насіння, заборона використовувати генетично модифіковані організми тощо[7]. У Європейському Союзі органічне виробництво регламентується Директивами № 2092/91 та № 834/2007 від 28.06.2007 р. з органічної продукції та її маркування, базовими стандартами Міжнародної федерації органічного сільськогосподарського руху (International Federation of Organic Agriculture Movements, IFOAM), Стандартом Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Food and Agriculture Organization of the United Nations, FAO) та Всесвітньої організації охорони здоров’я – Кодекс Аліментаріус;

 

4) поєднання технологій сільськогосподарського виробництва з природоохоронними заходами (йдеться, наприклад, про підсів або висів на полях рослин, які підтримують кормовий ланцюг місцевих тварин). Необхідність поєднання виробничої і природоохоронної складової у сільськогосподарському виробництві зумовлена специфікою аграрного виробництва, яке відзначається тривалим операційним циклом, широким територіальним розосередженням та тісним зв’язком з біотичними та абіотичними факторами довкілля, що ускладнює здійснення природоохоронних заходів відокремлено від процесу виробництва.

 

Для України вкрай важливою є регламентація сільськогосподарської діяльності для забезпечення екологічної безпеки аграрного виробництва і зменшення техногенно-аграрного навантаження на довкілля. У цьому контексті доцільно:

- структурувати сільськогосподарські угіддя в напрямі встановлення оптимальних співвідношень ріллі, пасовищ та сіножатей. Так, ст. 165 Земельного кодексу України передбачено встановлення наступних нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів: оптимального співвідношення земельних угідь; якісного стану ґрунтів; гранично припустимого забруднення ґрунтів; деградації земель та ґрунтів. КМУ ще у 2009 р. підготовлено проект Постанови «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення земельних угідь», проте й донині її не затверджено;

- забезпечити впровадження і дотримання принципу «перехресної відповідальності» (cross compliance)[8] при здійсненні бюджетної підтримки сільськогосподарських товаровиробників (програми субсидій Single payment Scheme, що реалізуються в країнах ЄС) за виконання ними певних вимог щодо зменшення шкідливого впливу сільськогосподарської діяльності на довкілля. Після реформи Спільної аграрної політики ЄС у 2003 р. вимоги «cross compliance» стали обов’язковими для країн ЄС і поділяються на:

• національні – Добрі умови сільського господарства та навколишнього середовища (Good agricultural and environmental condition, Директива ЄС 1782/2003/EEC), які спрямовано на попередження неналежного поводження із сільськогосподарськими землями незалежно від того, здійснюється аграрне виробництво чи ні;
• загальноєвропейські – вимоги 19-ти Директив та Регламентів ЄС щодо охорони довкілля, умов утримання тварин, здоров’я людини, рослин і тварин, об’єднані у «Законодавчо обумовлені вимоги до управління» (Statutory Management Requirements), визначені Регламентом ЄС 1782/2003/EEC;
• потенційні – передбачені законодавством окремих країни, проте наразі не включені до вимог «cross compliance» (наприклад, Міністерством навколишнього середовища, продовольства та сільських справ Великобританії[9] запроваджено вимоги до сільгоспвиробників щодо наявності у них земель (пасовищ), які не можуть бути включені до сівозмін протягом 5 і більше років);

- на державному рівні розробити і впровадити комплекс правил сільськогосподарської практики відповідно до впроваджених у країнах ЄС Кодексів Доброї та Належної сільськогосподарської практики. В Україні такі правила мають містити пункти щодо обсягів внесення добрив, протиерозійних заходів, вимог до зберігання і використання гною тощо і бути основою при прийнятті рішень Міністерством аграрної політики та продовольства України щодо надання державної підтримки суб’єктам господарювання, які виконують ці правила. Це дозволить зменшити негативний вплив сільськогосподарського виробництва на довкілля, збільшити урожайність сільськогосподарських культур за рахунок раціоналізації внесення добрив, підвищити загальну культуру землеробства;

- сприяти впровадженню нових технологій сільськогосподарського виробництва, які максимально включають природоохоронні вимоги, та орієнтовані на досягнення екологічного балансу (безполицевий обробіток ґрунту, контурно-меліоративна організація території землекористування, органічне сільгоспвиробництво та ін.).

Важливим і перспективним напрямом є екологічна диверсифікація сільськогосподарського виробництва, яка передбачає розвиток видів економічної діяльності у сільській місцевості і має на меті зменшення сільськогосподарських ризиків, а також ощадливе ставлення до довкілля. Це передусім:

- виробництво біопалива та енергії на основі сировини, отриманої у сільському господарстві (такою сировиною, зокрема, є енергетичні рослини, ріпак, солома, біогаз тощо), що дозволить підвищити рівень доходів сільського населення, скоротити викиди в атмосферу важких металів, зменшити енергетичну залежність України;

- розвиток екологічного та агро-туризму[10] у сільській місцевості, що передбачає створення економічних умов у сільській місцевості, за яких охорона довкілля стає необхідною і вигідною для місцевих громад. Це опосередковано сприятиме виведенню з обігу еродованих земель шляхом їхнього заліснення і перетворення на природні луки, збереженню чистоти навколишнього середовища, зниженню інтенсивності використання сільськогосподарських угідь та ін.

На місцевому рівні у межах регіональних природоохоронних програм та програм соціально-економічного розвитку заходи щодо підтримки та розвитку сільського господарства на екологічній основі можуть реалізовуватися шляхом стимулювання:

- господарської діяльності сільгоспвиробників через здійснення виплат за дотримання рекомендованих відповідними директивами ЄС правил ведення сільського господарства, які є більш суворими, ніж прийняті на національному рівні. Це також можуть бути доплати з місцевого бюджету товаровиробникам, що впроваджують органічні системи виробництва, змінюють структуру посівних площ в бік збільшення пасовищ тощо;

- досягнення екологічних результатів від ведення господарської діяльності - шляхом заохочення сільгоспвиробників, які здійснюють певні природоохоронні заходи (підвищення рівня лісистості; якісне покращення ландшафтів, стану сільськогосподарських земель, видового біорозмаїття; зниження рівня забруднення вод). Така підтримка має полягати, зокрема, у запровадженні понижувального коефіцієнту на екологічний податок, а також розміщенні серед таких сільгосппідприємств державного замовлення на продукцію для забезпечення об’єктів соціальної інфраструктури (шкіл, лікарень, дитячих садків), військового і комунального призначення.

 

У цілому, сприяння на державному рівні вирішенню проблеми вдосконалення агроекологічних умов функціонування сільського господарства в Україні дозволить задовольнити окремі економічні, соціальні та екологічні інтереси держави і суспільства: на національному рівні – забезпечити поліпшення стану природних ресурсів, залучених до сільськогосподарського виробництва, зростання експортного потенціалу за рахунок виробництва екологічно чистої продукції; на громадському – задовольнити потреби у чистому довкіллі та якісній продукції; на підприємницькому – забезпечити зростання дохідності та підвищення соціальної відповідальності бізнесу. Для поліпшення агроекологічних умов функціонування сільського господарства в Україні необхідно:

1. Кабінету Міністрів України на виконання положень ст. 165 Земельного кодексу України, а також ст. 30 Закону України «Про охорону земель» розробити і затвердити нормативи у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, передусім щодо оптимального співвідношення земельних угідь.
2. Кабінету Міністрів України, Міністерству аграрної політики та продовольства України забезпечити розробку і впровадження адаптованих відповідно до діючих у країнах ЄС Кодексів Доброї та Належної сільськогосподарської практики, а також вітчизняних правил сільськогосподарської практики; здійснювати постійний моніторинг діяльності сільгосппідприємств щодо дотримання ними встановлених правил.
3. Кабінету Міністрів України, Міністерству аграрної політики та продовольства України, Міністерству екології та природних ресурсів України:

- розробити і запровадити регуляторний механізм, спрямований на підвищення ефективності екологічної діяльності товаровиробників за принципом «забруднювач платить»[11];

- сприяти впровадженню у сільськогосподарське виробництво новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів через введення для підприємств, що їх впроваджують, понижувального коефіцієнту 0,8 на платежі за забруднення компонентів довкілля шляхом внесення відповідних змін до Розділу VIII «Екологічний податок» Податкового кодексу України.

1. Міністерству аграрної політики та продовольства України при підготовці Програми розвитку аграрного сектору економіки України на період до 2020 р. передбачити обов’язковість включення до неї заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, залучених до господарського процесу в аграрному секторі.
2. Міністерству аграрної політики та продовольства України, Державному земельному агентству України розробити і затвердити механізм економічного стимулювання використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів, який передбачатиме державну підтримку землевласників та землекористувачів, що здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії, підвищення родючості ґрунтів.
3. Обласним та районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування включати до регіональних природоохоронних програм та програм соціально-економічного розвитку заходи щодо підтримки та розвитку сільського господарства на екологічній основі, а також сільськогосподарських землевласників та землекористувачів при здійсненні ними заходів, спрямованих на охорону та підвищення родючості ґрунтів, а також іншої природоохоронної діяльності.

Відділ секторальної економіки

(В.М. Русан, О.В.Ковальова, А.Д. Юрченко, Л. А. Жураковська)