Анотація
Проаналізовано сучасний стан взаємодії громадськості з органами державної влади в контексті вироблення та прийняття за її участі рішень в сфері державної екологічної політики, здійснення громадського екологічного контролю, забезпечення доступу до інформації.
ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДСЬКОСТІ З ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ: ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ
Загальна характеристика сучасного стану взаємодії громадськості з органами державної влади в екологічній сфері
Високий рівень вимог до державної політики в екологічній сфері визначається значущістю питань безпечного довкілля. Безконтрольність процесів в цій сфері може мати серйозні ризики й незворотні наслідки для різних соціальних груп, держави в цілому. Універсальні для більшості країн загрози, пов’язані з ядерною зброєю, вичерпністю природних ресурсів, техногенними катастрофами, кліматичними змінами, наслідки Чорнобильської катастрофи, диктують потребу поглибленого співробітництва України з міжнародними екологічними інституціями, приєднання до відповідних міждержавних та громадських ініціатив.
Підписання Україною низки необхідних міжнародних документів та, відповідні зобов’язання, частково мають лише стимулюючий ефект, адже реалізуються не повною мірою. До того ж інтенсивність співпраці екологічного громадського сектору з міжнародними організаціями та обсяги наданої фінансової підтримки переважають державну.
Попри сформовану нормативно-правову базу та приєднання України до низки міжнародних документів, конвенцій, угод, налагоджену співпрацю з міжнародними інституціями у сфері охорони довкілля, стан дотримання відповідного національного законодавства є незадовільним. Очевидними є недосконалість формування екологічної політики та здійснення екологічного управління, забезпечення екологічних прав громадян. Брак необхідного рівня доступу до інформації, комунікації та результативної взаємодії з громадськістю стимулюють громадський сектор до соціальної активності.
Для багатьох розвинених європейських країн традиційним є входження «зелених» партій до національних парламентів, урядів, місцевих органів влади, а також до наднаціонального органу – Європейського парламенту, де представлена Європейська партія зелених. В Україні подібна практика відсутня, оскільки не сформовано достатньо потужних політичних і партійних структур, які б компетентно та послідовно опікувались екологічними питаннями та брали активну участь в політичному процесі та виборах, у формуванні органів державної влади. Така «відірваність» екологічної політики держави від суспільства зумовлює посилення уваги громадського сектору до екологічних питань.
Відтак, екологічні громадські організації, місцеві громади, ініціативи та рухи шляхом створення системи партнерських організацій, коаліцій та мереж об’єднуються для відстоювання екологічних прав та інтересів. Найбільш організована частина екологічних громадських структур через інформаційно-просвітницьку, експертно-дослідницьку, програмно-проектну діяльність розширює свою участь у формуванні державної екологічної політики та практичному вирішення проблем довкілля. Здійснюється це як на рівні співпраці з органами державної влади, так з міжнародними інституціями та неурядовими організаціями.
Екологічну громадську спільноту представляють переважно організації з високим експертним рівнем, досвідом та результатами (ВЕГО «Мама-86», МБО «Екологія-Право-Людина», МБО «Інформаційний центр «Зелене досьє», Ресурсно-аналітичний центр «Суспільство і довкілля», ВГО «Жива планета», Національний екологічний центр України, Всеукраїнська екологічна ліга та інші). Частина з них має суто протестну спрямованість. Однією з причин строкатості екологічного громадського руху України є нетривалий досвід його існування та той факт, що його ядро становлять формальні організації, утворені ще в радянський період. Відповідно до організаційної структури, сфери та методів діяльності виділяють екологічні організації політико-лобістського характеру (policy organizations), ресурсні центри (think-tanks) та організації місцевої дії (grassroots organizations) [1].
Екологічні громадські ініціативи та рухи пропонують ефективні та ресурсно невитратні вирішення таких завдань як сортування та утилізація побутових відходів, зменшення обсягів сміття, заощадження енергетичних витрат. Форми їхньої активності та відповідна спрямованість програм, кампаній обумовлені регіональними особливостями, концентрацією промислових об’єктів, природоохоронних об’єктів. Втім, найбільшого ефекту розв’язання екологічних задач надало б поєднання подібних успішних проектів та практик, їх популяризація.
Слід підкреслити, що активність громадського сектору сьогодні обумовлена тим, що питання безпечного навколишнього середовища, якісних екологічні умов життя хвилюють переважну більшість громадян України. Так, за даними соціологічних опитувань, при оцінці екологічної ситуації (стану довкілля) у 2012 р. 37,6 % опитаних громадян вказали на значне або незначне погіршення ситуації, 59,6 % – на незмінність, 2,7 % – на значне або незначне покращення. При цьому, серед факторів забруднення навколишнього середовища у місцевості проживання, які викликають серйозне занепокоєння, респонденти вказують, передусім, на такі: забруднення повітря автотранспортом, забруднення території проживання сміттям або іншим брудом, підвищений вміст шкідливих речовин у продуктах харчування, забруднення хімічними речовинами та викидами виробництва повітря, води, ґрунту, радіаційне забруднення [2].
Недостатню ефективність та результативність взаємодії громадськості з органами державної влади в екологічній сфері, можна пояснити таким чином:
- Частина представників організацій, громадських активістів, створюючи резонансний фон, спонукають органи державної влади до розв’язання лише окремих екологічних завдань. Втім, якщо застосовуються неконструктивні методи і маніпуляції, бракує фахової аргументації, що призводить до дискредитації інших представників екологічної громадськості.
- Спостерігається тенденція до монополізації цієї сфери окремими громадськими організаціями, які діють «від імені усієї громадськості», та «статичності» екологічного громадського середовища в умовах обмеженості кадрово-організаційних та фінансових ресурсів.
- В профільних органах державної влади, відповідальних за екологічну політику, спостерігається пришвидшена зміна кадрового складу, їм бракує професійно-фахової підготовки, що негативно позначається на цілісності формування та якості реалізації державної політики в екологічній сфері. Ризики прийняття хибних рішень та їх небезпечних наслідків можуть збільшуватися, оскільки часто ігноруються ґрунтовні експертні висновки, суспільний інтерес, громадська думка.
- Громадські організації, здатних артикулювати інтереси суспільства, місцевих громад, та, водночас, на фаховому рівні представляти суспільні інтереси при взаємодії з органами державної влади, здебільшого не справляють відчутного впливу на формування порядку денного державної екологічної політики. В екологічній сфері, як і в інших сферах, при остаточному прийнятті рішень переважно не враховуються громадська думка та результати консультацій з громадськістю.
- Потенційно широка ніша для розвитку потужних екологічних («зелених») політичних партій, з представництвом в парламенті та в органах виконавчої влади, в Україні не заповнена, оскільки не діють політичні та соціальні «ліфти», а запит на «зелену демократію» в політичному процесі є поверховим.
- Формування державної екологічної політики та реалізація її завдань на всіх рівнях часто ґрунтується не на пріоритеті національних інтересів та екологічної безпеки, а на групових (корпоративних) інтересів.
Забезпечення доступу до екологічної інформації та впливу громадськості на формування екологічної державної політики
Право вільного доступу громадян до інформації про стан довкілля гарантоване Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про звернення громадян» та іншими юридичними актами. Конвенція про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (Орхуська конвенція), до якої приєдналась Україна, є одним з ключових документів, яка встановлює високий рівень вимог та стандартів для забезпечення доступу до відповідної інформації.
Тенденція наповнення нормативно-правового поля додатковими інструментами доступу до інформації та участі громадськості в процесі формування державної екологічної політики в цілому є позитивною. Втім, якщо ухвалення Законів України «Про доступ до публічної інформації» та нової редакції Закону України «Про інформацію» поліпшило умови доступу до екологічної інформації, ухвалення Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» фактично скасувало інститут екологічної експертизи, в процесі здійснення якої передбачалося залучення громадськості процесів вироблення та прийняття відповідних рішень.
Основним з джерел офіційної інформації є щорічна Національна доповідь про стан навколишнього середовища, яка готується Міністерством екології та природних ресурсів спільно з іншими органами виконавчої влади. Крім того, доступ до екологічної інформації передбачає поточне інформаційне наповнення веб-сайтів профільних органів державної влади; надання періодичної інформації про стан навколишнього середовища території, що готується місцевими органами виконавчої влади та розміщується у відповідних засобах масової інформації.
Водночас, неповне виконання вимог законодавства органами державної влади щодо надання інформації (повної, своєчасної, достовірної) на запити та оприлюднення екологічної інформації, відповідно до їхнього обов’язку збирати, зберігати та поширювати екологічну інформацію позначається на реальному забезпеченні права на доступ. Так, наповнення відповідних веб-порталів та своєчасне оновлення, особливо щодо рішень та дій, які є суспільно важливими, виконання органами державної влади свого зобов’язання звітувати про свою поточну діяльність та результати виконання заходів виконуються лише частково. Це стосується як профільних органів виконавчої влади, так і парламентського комітету з питань екологічної політики та природокористування [3].
Оскільки інформаційне супроводження державної екологічної політики не є системним та оперативним, на висвітлення поточних проблем, відстеження динаміки, екологічну поінформованість населення помітно впливає громадський сектор. Провідні екологічні громадські організації, які мають досвід якісної експертної та моніторингової діяльності, періодично готують ґрунтовні доповіді, які є цінним джерелом інформації щодо проблем: екологічної політики; профільного законодавства та ступеню його імплементації, зокрема вимог міжнародних конвенцій, угод; практичних проблем адаптації до міжнародних стандартів в екологічній сфері [4].
Водночас, екологічна сфера є чутливою до швидкого поширення інформації ЗМІ, окремими представниками громадськості. Непрофесійне висвітлення неперевіреної, спотвореної інформації може призвести до панічних та інших негативних настроїв в суспільстві до проблем, які потребують негайного реагування (будівництво чи розташування об’єктів, які становлять небезпеку, знесення зелених насаджень, нераціональне використання природних ресурсів тощо).
Слід відзначити, що принцип участі громадськості у формуванні та реалізації екологічної політики, врахування пропозицій при вдосконаленні природоохоронного законодавства, закріплений як один з основних в Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року. Необхідність вдосконалення механізмів співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, науки та бізнесу при вирішенні екологічних проблем визнається Міністерством екології та природних ресурсів [5].
Втім, безпосередньо на залученні громадськості до формування та реалізації державної екологічної політики позначається те, що вага профільного міністерства в системі центральних органів виконавчої влади є недостатньою для успішного розв’язання покладених на нього завдань. Міністерство екології та природних ресурсів діє в межах своєї компетенції, тоді як ціла низка ризиків і небезпек пов’язана із сферами і галузями. Це стосується державної політики, яку формують Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарство, Державне агентство земельних ресурсів, Державна інспекція ядерного регулювання, Державна служба з надзвичайних ситуацій та інші органи виконавчої влади.
Додатковим поштовхом інституційного послаблення профільного міністерства стала ліквідація територіальних органів, державних управлінь охорони довкілля, державних екологічних інспекцій, а також перенесення виконання значної частини функцій і повноважень до місцевих державних адміністрації [6].
В цьому контексті, низка громадських організацій постійно акцентує увагу та апелює до керівництва держави на тому, що Міністерство екології та природних ресурсів не має достатніх важелів впливу на формування та ефективну реалізацію завдань екологічної політики; питання екологічної політики формуються за залишковим принципом; власне екологічна сфера є непріоритетною в системі державної політики [7]. Відтак, низька суб’єктність цього міністерства не дає можливості на належному рівні, відстоювати екологічні інтереси при прийнятті державно-управлінських рішень, використовувати міжвідомчу, міжсекторальну взаємодію, вирішувати в повному обсязі плани заходів.
Для проведення екологічного спрямування консультацій з громадськістю було створено мережу консультативно-дорадчих органів: Громадська рада при Міністерстві екології та природних ресурсів, громадські ради при обласних управліннях охорони навколишнього середовища, громадські ради при інших органах виконавчої влади. В розширеному форматі різнопланових консультацій з громадськістю діють Координаційна рада з питань реалізації в Україні Ініціативи «Партнерства «Відкритий уряд», Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства, Рада голів громадських рад при органах виконавчої влади.
Функціонуюча Громадська рада при Міністерстві екології та природних ресурсів, попри тривалий досвід, на нашу думку, лише частково може діяти з метою представництва громадськості та відстоювання суспільних інтересів. Перешкодою ефективності цього формату взаємодії з громадськістю стало переформатування Громадської ради, через зміни її складу та дострокове припинення повноважень [8]. Це стосується також консультативно-дорадчих структур в інших дотичних до екологічної сфери органах виконавчої влади (наприклад, Державного агентства земельних ресурсів) [9]. Також виразною є тенденція недостатнього врахування рекомендацій громадськості при прийнятті Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року та суто формального характеру обговорення при схваленні Енергетичної стратегії України на період до 2030 року [10; 11].
Вищезазначеними нормативно-правовими документами передбачено залучення громадськості до підготовки екологічних програм, які розробляють центральні та місцеві органи виконавчої влади, напрацювання відповідних пропозицій, проведення публічних слухань. В цілому на результативності участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики в сфері довкілля позначається відсутність чітких вимог щодо обов’язкового, а не суто рекомендаційного характеру рекомендацій публічних консультацій, їх врахування в діяльності органів державної влади. Водночас, громадський сектор не завжди користується наявними механізмами. Так, відповідно до даних урядового веб-порталу «Громадянське суспільство і влада» щодо проектів нормативно-правових актів Міністерства екології та природних ресурсів, рекомендації в електронному режимі або відсутні, або надані в мінімальній кількості [12].
Необхідно також зробити акцент на тому, що система державного контролю щодо дотримання законодавства, реалізації заходів відповідальними органами державної влади не забезпечує прийнятного рівня екологічної безпеки. Найбільше проблем сконцентровано навколо питань масового будівництва в зелених зонах; будівництва об’єктів, які становлять небезпеку здоров’ю; знищення або нанесення шкоди природоохоронним об’єктам; неконтрольованого використання надр; використання земель не за призначенням та інших.
Нерозв’язані конфлікти інтересів громадян з комерційними структурами та органами місцевої влади, які приймають рішення (надають, зокрема, відповідні дозвільні документи) на шкоду інтересам громади та/або всупереч застереженням екологічного експертного середовища іноді переростають у відкриті протистояння. За такої ситуації представники активної екологічної громадськості, дії яких перешкоджають інтересам окремих представників політико-адміністративних або фінансово-промислових груп, зазнають тиску та переслідувань. Більше того, як свідчить практика, лише за умови оприлюднення подібних фактів у засобах масової інформації вдається добитись перегляду або скасування неправомірних рішень.
Одним з інструментів коригування таких рішень та дій, зокрема, реалізації права на доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, є звернення громадськості до органів прокуратури, державної екологічної інспекції. Втім, випадки, коли внаслідок активності громадськості, звернень до прокуратури призупиняються рішення та дії, які загрожують екологічним правам громадян (місцевих громад) та суперечать природоохоронному законодавству, а також ініціюються судові процеси, є поодинокими. Також не систематичним є дотримання органами влади свого зобов’язання щодо проведення громадських слухань з питань, що становлять суспільний інтерес, інтерес громади на певній території щодо забезпечення їхніх екологічних прав, що можна пояснити нечіткістю вимог законодавства щодо порядку проведення громадських слухань під час процедури оцінки впливу на навколишнє середовище та у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
В комплексній оцінці, що здійснюється екологічними громадськими організаціями, практичної реалізації державної політики та відповідних заходів за групою критеріїв (забезпечення доступу до інформації, консультації з громадськістю, просвітницька робота та іншими), йдеться про виконання меншої частини передбачених заходів [13]. Наявність цих тенденцій засвідчують щорічна доповідь «Громадська оцінка національної екологічної політики», до підготовки якої залучаються провідні екологічні громадські структури, та щорічна доповідь правозахисних організацій «Права людини в Україні», в якій подано ґрунтовний аналіз проблем та основних тенденцій реалізації екологічних прав громадян [14].
Щодо здійснення громадського екологічного контролю
Нормативно-правові умови для екологічної експертизи, як механізму громадського контролю створено законами України «Про екологічну експертизу», «Про охорону навколишнього середовища». Так, участь громадськості в процесі екологічної (державної) експертизи передбачається через виступи у ЗМІ; подання зауважень, пропозицій, рекомендацій; включення громадськості до складу експертних груп, груп по проведенню громадської екологічної експертизи [15]. Власне проведення громадської екологічної експертизи ініціюється громадськими організаціями або іншими громадськими формуваннями та здійснюється еколого-експертними громадськими об’єднаннями. Втім, висновки громадської експертизи лише можуть враховуватись при проведенні державної екологічної експертизи, прийнятті рішень, тобто йдеться про рекомендаційний, а не обов’язковий характер її реалізації. Слід зазначити, що порядок проведення громадської експертизи, яким регламентовано її проведення в будь-якій сфері, передбачає суто рекомендаційні наслідки, що мінімізує ефективність механізму та його застосовування громадським сектором.
Для здійснення екологічного громадського контролю також передбачений інститут громадських інспекторів з охорони довкілля. Громадських інспекторів призначають головні державні інспектори з охорони навколишнього середовища [16], що позначається на незалежності та неупередженості при здійсненні відповідних повноважень. Використання даного інституту послаблюється через недостатнє фахове, фінансове, організаційно-технічне забезпечення.
Неефективність державного контролю проявляється в тому, що моніторинг стану виконання природоохоронних заходів у здійсненні екологічного управління, які фінансуються з державного бюджету, та їх подальше коригування не здійснюється на належному рівні. Екологічні громадські структури намагаються компенсувати це через експертно-аналітичну та моніторингову діяльність з виявлення порушень законодавства, корупційних ризиків, невиконання природоохоронних заходів. Разом з тим, повноцінному громадському контролю бракує доступу до необхідної інформації (документів), доступу до об’єктів тощо.
Громадський контроль реалізується через підготовку експертних оцінок, моніторингів усього спектру проблем довкілля, інформування суспільства про стан, динаміку, проблеми. Профільні громадські організації здійснюють інформаційну та просвітницьку діяльність про стан навколишнього середовища, наміри та прийняті рішення, дії органів державної влади та місцевого самоврядування, комерційних суб’єктів, які впливають на довкілля. Важливим є внесок в стратегічні документи, які здійснюються спільно представниками органів державної влади, науково-експертних інституцій та громадського сектору (наприклад, досвід підготовки документу «Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку»).
Через громадський контроль актуалізуються такі проблеми: неналежного виконання екологічної функції уповноваженими органами державної влади; недотримання вимог законодавства різними суб’єктами – державними, комунальними, приватними; ігнорування екологічних прав громадян та нехтування екологічною безпекою в природокористуванні, промисловості, будівництві тощо. Природоохоронні заходи часто формуються без належної експертно-прогнозної оцінки, тоді як державна екологічна експертиза та незалежна громадська експертиза мають передувати прийняттю рішень та дій, що впливають на стан довкілля.
Через засоби масової інформації, оприлюднюються дані про неефективне виконання екологічної функції органами державної влади. Так, громадський екологічний контроль (аудит) актуалізує проблему непрозорого порядку збору коштів, які надходять до бюджету, зокрема, за утилізацію відходів, знесення зелених насаджень, викиди в атмосферу, водойми, розташування відходів на спеціальних полігонах тощо. Очевидними є також проблеми ефективності наповнення бюджетного фонду, зокрема «екологічного податку» з підприємств, розподілу бюджетних ресурсів на природоохоронні заходи, оскільки лише частково враховуються першочергові екологічні потреби. В комплексі з окресленими проблемами, засобами громадського контролю оцінюється результативність реалізації державних цільових та регіональних (місцевих) природоохоронних програм, заходів, а також їх вчасне коригування та звітність.
Крім того, піднімаються питання ефективності оцінки негативних екологічних наслідків, вдосконалення процедур відшкодування, відповідальності за правопорушення природоохоронного законодавства. Йдеться про необхідність налагодження дієвих механізмів відшкодування збитків, спричинених екологічним забрудненням штучного походження та про гарантії судового провадження з метою відшкодування спричиненої шкоди [17].
У контексті виразної неефективності державних закупівель виявлено, через запити громадськості до Державної фінансової інспекції, що найбільше порушень, серед органів державної влади та органів місцевого самоврядування, припадає, передусім, на Міністерство екології та природних ресурсів [18].
Слід враховувати, що абсолютна більшість екологічних питань потребують фахової основи. Тому, пошуки оптимальних рішень та реагування на проблеми довкілля, що пов’язані із техногенними загрозами, утилізацією побутових, промислових, небезпечних відходів вимагають ґрунтовних оцінок експертного середовища. При цьому, мають бути збалансовані національні інтереси, позиції експертної громадськості, громадська думка. Широкого кола активної, але недостатньо компетентної, громадськості, можуть стосуватись дискусії з раціонального використання природних ресурсів, поширення екологічно чистих видів енергетики, благоустрою, озеленення територій, сортування сміття, збереження природоохоронних об’єктів тощо. Інтенсивніше можуть бути задіяні інструменти звернення громадян (скарги, пропозиції, клопотання), колективні звернення мешканців певної території, організованої громадськості до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів, що впливають на сферу довкілля.
Для громадського контролю важливо акумулювати досвід громадян з різним освітнім та професійним рівнем, використати потенціал випускників вищих навчальних закладів за профільним напрямком спеціалізації, зокрема, їх працевлаштування до органів державної влади, організацій громадського сектору, ЗМІ, підприємств екологічного спрямування.
Висновки та рекомендації:
1. З метою вдосконалення та підвищення дієвості інститутів екологічної експертизи, громадських інспекторів доцільним є напрацювання спільно органами державної влади та громадськістю необхідних нормативно-правових змін.
2. Збільшення питомої ваги державної екологічної політики потребує максимального використання наявних форматів консультативно-дорадчих органів, інших механізмів залучення громадськості до формуванні та реалізації державної політики в сфері довкілля на рівні органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Для цього доцільним є посилення представництва громадськості, профільних науково-експертних установ, екологічних організацій в консультативно-дорадчих органах, у складі спільних координаційних рад при прийнятті екологічно значущих рішень.
3. Для забезпечення взаємодії органів державної влади з екологічною громадськістю необхідними є проведення повноцінних консультацій, засідань, заходів та діяльність спільних робочих груп. Щодо питань зменшення ризиків на здоров’я населення від негативного екологічного впливу, розташування та будівництва об’єктів, що становлять екологічні ризики, гарантування безпечного довкілля, та інших питань, які стосуються компетенції різних державних органів, нагальною є більш тісна міжвідомча взаємодія Міністерства екології та природних ресурсів з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерством промислової політики, Міністерством енергетики та вугільної промисловості.
4. Для ефективності моніторингу виконання природоохоронних законодавства та заходів, участі громадськості в процесі прийняття рішень, що стосуються довкілля, доцільним є:
– посилення звітності центральних та місцевих органів виконавчої влади;
– внесення необхідних пропозицій щодо змін до законодавства та коригування державної екологічної політики на основі аналізу результатів моніторингу;
– налагодження механізму діяльності спільних моніторингових груп у складі представників органів державної влади, експертного середовища, громадськості для відстеження дотримання вимог законодавства в екологічній сфері.
5. В контексті дискусій про перспективи розвитку місцевого самоврядування та оптимізації місцевих бюджетів, необхідне повноцінне залучення громадськості до обговорення формування місцевих природоохоронних бюджетів, місцевих екологічних програм, проектів, заходів, а також подальшого їх моніторингу.
6. З метою адаптації національного законодавства до відповідних міжнародних стандартів та їх ефективної імплементації слід постійно здійснювати аналіз зарубіжного законодавства та практики у цій сфері.
7. Для підвищення ефективності екологічної просвіти необхідно акумулювати досвід спільних програм, заходів, конференцій, тренінгів для представників профільних органів державної влади та представників органів місцевого самоврядування, екологічних громадських організацій, науково-експертної спільноти, засобів масової інформації.
8. Для оптимізації кадрово-фахового забезпечення профільних органів державної влади та громадського сектору в сфері довкілля важливо цілеспрямовано залучати до роботи в них випускників вищих навчальних закладів з екологічною спеціалізацією.
Відділ стратегій розвитку громадянського суспільства
(Г.О. Палій)
Перелік використаних джерел
[1] Андрусевич А. Неурядові екологічні організації в Україні: проблеми становлення та розвитку / Андрій Андрусевич. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n41texts/andrusevych.htm
[2] Українське суспільство 1992-2012. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг / За ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2012. – С. 643, 615.
[3] Лише 3 комітети Ради розказують виборцям більше 50% доступної інформації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2013/11/4/7001361/; Оцінка екологічної складової двостороннього співробітництва між Україною та ЄС / Під ред. Н. Андрусевич. – Львів: 2013. – С. 32-36.
[4] Доповідь щодо громадської оцінки процесу реалізації екологічної політики у 2012 році. К.:2013. – С. 286.; Оцінка екологічної складової двостороннього співробітництва між Україною та ЄС / Під ред. Н. Андрусевич. – Львів: 2013. – 202 с.
[5] Виступ Міністра екології та природних ресурсів України О.А. Проскурякова на всеєвропейської конференції Міністрів охорони навколишнього природного середовища «Довкілля для Європи» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sbs-envir.org/index.php/ua/home-ukr/69-ukrainian/highligts/1…
[6] Доповідь щодо громадської оцінки процесу реалізації екологічної політики у 2012 році…– С.30-31.
[7] Відкритий лист Президенту України щодо пріоритизації екологічної політики (представників громадських організацій). // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://necu.org.ua/lyst-prezydentu-ekologizatsiya-polityky/; Оцінка екологічної складової двостороннього співробітництва між Україною та ЄС… – С.36-38.
[8] Доповідь правозахисних організацій: права людини в Україні 2012 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1362661121; Оцінка екологічної складової двостороннього співробітництва між Україною та ЄС … – С.37.
[9] Звернення Всеукраїнської громадської організації «Асоціації членів громадських рад України»: Держземагенство проти громадського контролю: навіщо Державному агентству земельних ресурсів України потрібна «кишенькова» громадська рада? // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.acgru.org.ua/vidkriti-zvernennya
[10] Обговорення Стратегії національної екологічної політики (30 серпня 2010 р.). // [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://ecoclubua.com/2010/08/obhovorennya-stratehiji-natsionalnoji-ekol…
[11] Звернення щодо надання громадськості можливостей, передбачених чинним законодавством, прийняти участь у коригуванні Енергетичної стратегії України на період до 2030 р.: Лист МБО «Екологія-Право-Людина» до Міністерства енергетики та вугільної промисловості. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://epl.org.ua/fileadmin/user_upload/dodatky_do_konsult/
[12] Статистика громадського обговорення проектів нормативно-правових актів Міністерства екології та природних ресурсів. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://civic.kmu.gov.ua/consult_mvc_kmu/consult/poll/projectstype/2/22
[13] Оцінка екологічної складової двостороннього співробітництва між Україною та ЄС… – С. 32-35.
[14] Доповідь щодо громадської оцінки процесу реалізації екологічної політики у 2012 році… – С. 286.; Доповідь правозахисних організацій: права людини в Україні 2012 року…
[15] Про екологічну експертизу: З-н України від 09.02.1995 р. № 45/95-ВР // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/45/95-%D0%B2%D1%80
[16] Про затвердження Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля : Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.02.2002 р. № 88. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0276-02
[17] Пропозиції щодо змін Конституції України (підготовлені Харківською правозахисною групою). // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gau.org.ua/node/39; Доповідь