Анотація
В аналітичній записці розглянуто проблеми діяльності національних творчих спілок України, їх взаємовідносини з державою, запропоновано шляхи їх корекції з метою залучення потенціалу спілок до впровадження нової моделі культурної політики в Україні.
НАЦІОНАЛЬНІ ТВОРЧІ СПІЛКИ УКРАЇНИ: ПЕРСПЕКТИВИ УЧАСТІ В КУЛЬТУРНІЙ ПОЛІТИЦІ
Особливість функціонування національних творчих спілок полягає в тому, що вони об’єднують українських митців, гарантуючи певну державну підтримку, та, водночас, є незалежними від влади і політичних впливів. Утім, сьогодні неможливо ефективно використовувати потенціал національних творчих спілок у культурній політиці, хоча за умов оптимізації їх діяльності вони можуть стати дієвими гравцями у площині культури та перспективним напрямком її розвитку і просування.
Потужність потенціалу спілок не викликає сумніву, зважаючи на такий фактор, як їх чисельність і медійну пізнаваність. За даними Єдиного реєстру громадських формувань Міністерства юстиції України налічувалось двадцять дві творчі спілки [1]. З них чотирнадцять мають статус національних. Чисельність членів у спілках є різною. Наприклад, Національна спілка письменників України налічує 1820 членів, Національна спілка художників налічує – 4330, Національна спілка театральних діячів – 7000 спілчан.
Діяльність творчих спілок можна окреслити у кількох основних завданнях, які вони покликані виконувати у суспільстві: захист авторських прав і творчих свобод професійних творчих працівників; соціальний захист членів; кваліфікаційна функція, підтримка професійного рівня творчого працівника; створення комунікативного мистецького середовища.
Своєю адекватністю потребам сучасного українського суспільства вітчизняна культура завдячує переважно недержавним організаціям, мистецьким ініціативам громадськості та приватному бізнесу. Успішність багатьох недержавних культурних заходів та непріоритетність культури як напрямку державної політики призвели до того, що творча свобода сучасного митця найчастіше проявляється в його опозиції до влади і скептичному ставленні до національних творчих спілок як її представників. Співпраця між державним і приватним секторами в культурі, яка могла б вирішити цю проблему протистояння, на жаль, не має достатньої кількості позитивних прикладів.
Розбіжності між походженням творчих спілок і засадами теперішньої діяльності. З радянських часів діяльність спілок концептуально не переглядалася. Створені переважно в 30-х роках ХХ століття, вони увійшли до складу союзних спілок із метою використання митців у ідеологічній машині СРСР та контролю держави за творчим середовищем. Сьогодні, згідно їх статутам та основному законодавчому документу, що регулює діяльність спілок, метою їх діяльності є в першу чергу об’єднання творчої громадськості заради сприяння професійній діяльності митців, захист їхніх авторських та громадянських прав, свободи творчості [2,3].
Лакмусовим папірцем у дискусії про те, чи потрібні суспільству ці об’єднання і чи слід їх надалі підтримувати за рахунок держави, стала висловлена у серпні 2011 року Радником Президента України – Керівником Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Ганною Герман думка про реорганізацію творчих спілок. Замість існуючих творчих спілок вона запропонувала створювати нові, з незалежними творчими діячами та запропонувала ліквідацію майна спілок на користь сиріт і людей похилого віку [4]. Цей виступ отримав розголос у пресі та викликав широку реакцію серед творчих працівників, зокрема, ряд заяв-звернень творчих працівників, у яких висловлювалися застереження з приводу можливих реорганізацій спілок директивними рішеннями аж до їх ліквідації та вимагалося організувати широкі громадські обговорення питання можливої майбутньої реорганізації спілок [5]. Найважливіше, що проявила дискусія навколо цього питання, – національні творчі спілки не є фіктивними утвореннями і необхідні суспільству за умов сучасного осмислення їх соціальної ролі та участі в розвитку мистецького середовища.
У спадок від радянських часів у суспільній свідомості залишився стереотип ототожнення національних творчих спілок та держави. Насправді вони не є репрезентантами державної політики, хоча можуть брати участь у її розробці. Сучасні спілки мало залежать від держави політично, що обумовлено у відповідному Законі («Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльності від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій» [3]). Основним напрямком взаємовідносин з державою є її фінансова підтримка у різних формах та надання гарантій соціального захисту її членам.
Застаріла нормативно-правова база. Невідповідності законодавства реальній ситуації в культурному просторі певною мірою стосуються і засадничих принципів діяльності творчих спілок. Наприклад, творчий працівник в Україні визначається Законом України «Про культуру» та Законом України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» як «особа, яка провадить творчу діяльність на професійній основі» [3,6], а отже має її за джерело власних доходів. А творча спілка є добровільним об’єднанням професійних творчих працівників [3].
У дійсності не всі члени творчих спілок, а лише незначна їх частина отримують такі прибутки від власної творчості, які дозволяють їм не бути залежними від матеріальних переваг членства. Норма про професійних творчих працівників залишилася в нашому законодавстві як анахронізм, у радянські часи вона захищала митців від звинувачень у дармоїдстві з боку радянської держави та їх соціальні привілеї: право на додаткову житлову площу, творчі майстерні, особливу пенсію, будинки творчості, поліклініки, спілчанські курорти і таке інше.
Деякі з цих привілеїв також перекочували до українського законодавства. Наприклад, згідно статті 6 Закону «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» «Професійним творчим працівникам – членам творчої спілки для забезпечення умов для творчої діяльності надається окрема кімната (кабінет, майстерня) або додаткова житлова площа розміром не менш як 20 м2, що оплачується в одинарному розмірі» [3].
Зважаючи на чисельність національних творчих спілок, зрозуміло, що виконання цієї норми є неможливим. Цією ж статтею членам творчих спілок гарантується додатковий соціальний захист, доплату до пенсій, можливість користуватися закладами охорони здоров’я відповідних творчих спілок, будинками творчості, будинками-інтернатами (пансіонатами) для людей похилого віку та інвалідів, – усе це на сьогодні не може бути настільки загальнодоступним, як у радянський час, цими перевагами користується переважно керівництво (голови та члени правлінь).
Нераціональне використання бюджетних коштів та майна. Згідно Статуту Національної спілки письменників України, «Спілка щорічно одержує фінансову допомогу з Державного бюджету України. Територіальні організації можуть отримувати фінансову допомогу з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів у встановленому законом порядку» [2]. У 2012 році НСПУ отримала від держави підтримку в розмірі 2,5 млн. грн., які, за словами Голови Спілки були витрачені на утримання обласних письменницьких організацій (ставки для посад голів і їхніх заступників), на фінансування апарату Спілки письменників та на організацію міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій…» [7].
Водночас НСПУ, як затверджено в її Статуті, є правонаступником майна колишньої Спілки письменників СРСР, розташованого на території України. Це майно також є незначним, кілька Будинків відпочинку та творчості, Будинок письменника на вулиці Банковій у Києві, але задля його утримання в належному стані державних коштів не вистачає, тож частину майна доводиться здавати в оренду. Таким чином без фінансування залишаються основні форми діяльності спілок – видання каталогів, періодичних видань і книжок, організація і проведення виставок, концертів, фестивалів. Відсутнє так зване проектне фінансування, хоча сам термін «культурно-мистецький проект» вже давно фігурує в законодавчому полі і визначається як «форма культурної діяльності з визначеними метою і строком реалізації, а також цільовим фінансуванням згідно з кошторисом (бюджетом)» [6].
Відсутні також відкриті конкурси на творчі стипендії та гранти, які б передбачали звіт за результатами профінансованої діяльності, водночас законодавством передбачені «державні стипендії» професійним творчим працівникам за вагомий внесок у розвиток національної культури та мистецтва [3], які є швидше винагородами, ніж заохоченнями. Важливо, що це положення міститься в Законі України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», зокрема в статті 6 «Соціальний захист професійного творчого працівника» і розглядається як один з можливих видів соціального захисту. Тобто, підтримка державою національних творчих спілок полягає у тому, щоб їх частково утримувати, жодним чином не стимулюючи до більш активного творчого процесу, обмінів у мистецькому середовищі, інтеграції в європейський культурний простір тощо.
Периферійність авторського права в діяльності національних творчих спілок. Одним з засадничих принципів діяльності будь-яких об’єднань творчих людей є відстоювання їх корпоративних прав, насамперед права на свободу творчості, авторського права та суміжних прав. Утім, цими питаннями спілки активно не займаються, у той час, як саме їм як творчим осередкам належить опікуватися захистом авторського права. На їх базі відсутні юридичні консультативні центри, які могли б надавати свої послуги людям творчих професій, поєднуючи таким чином державну і приватну фінансову підтримку національних творчих спілок. Авторське право, дотримання якого є необхідним супроводом виробництва культурного продукту, для більшості сучасних українських митців залишається «терра інкогніта», що не сприяє їх фаховому зростанню і не збільшує їх можливості на ринку культурних індустрій. До речі, законодавство передбачає використання авторського права як джерела формування майна та коштів творчих спілок: «винагороди за управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права». До певної міри це пов’язано з відсутністю професійних менеджерів, які б «вели» проекти, слабкою є сфера управління спілок, обмежена бухгалтером і секретарем, які утримуються за рахунок бюджетних коштів.
Конфлікти всередині спілок. Розрахунок на державну підтримку і відсутність конкуренції як всередині спілок, так і загалом у культурному просторі, де спілки виступають суб’єктами, призвело до того, що сьогодні ці організації сприймаються не як середовище розвитку творчості, а як певний баласт. Також серед частини культурно-мистецької громадськості переважає думка про те, що спілки є об’єднанням невдах, нездатних до самореалізації, неспроможних отримати прибуток від власної творчості. Слід зважати на віковий склад спілок, адже середній вік їх членів – передпенсійний, тож один з напрямків діяльності спілок, зафіксований законодавчо, – «пошук талантів серед молоді та сприяння їх творчому розвитку» [3], – дисонує з дійсністю. Характерною є схильність говорити, наприклад, про письменників молодше 50–60 років – «молоді», зараховуючи їх за цією ознакою до «інших», «не своїх».
Діяльність спілок суперечить такій якості сучасної культури, як здатність консолідувати суспільство, сприяти прийняттю консенсусних рішень, адже в їх середовищі часом виношуються потужні конфлікти між старшим поколінням митців і молодшим, іноді вони проектуються на конфлікти тих, хто працює в рамках певного канону і тих, хто визнає альтернативні жанри. Такі суперечки мають своєрідний «родинний» характер, нагадують суперечки батьків і дітей, які за межами цієї родини практично не спалахують. Натомість виникає протистояння між спілчанами і митцями, що не входять до творчих спілок, іноді воно набуває рис політичних (зважаючи на характерний діячам спілок конформізм щодо влади та опозиційними настроями решти мистецької громадськості), іноді стосується суто професійних претензій одних до інших. Унаслідок цього іноді виникають альтернативні об’єднання митців, прикладом яких може бути Асоціація Українських Письменників (1997 рік).
Проблема неспрацьовування кваліфікаційної функції спілок. Старше покоління спілчан у своїй творчій діяльності, як правило, дотримується певного канону. Умовою вступу до спілок та успішності в їх середовищі є творчість у межах цього канону. Таким чином, плюралізм у мистецтві не завжди вітається. Мистецька вартість подібних творів об’єктивно потрапляє під сумнів критиків. Важливо не лише це, а й хибне сприйняття цього канону як мистецької ідеології певної спілки.
Таким чином творчі спілки не виявляють зацікавленості в розвитку мистецтва в даній галузі в цілому, але використовують його для самоствердження та зростання власного авторитету. Необхідність розвитку форм сучасного мистецтва, на жаль, не завжди визнається спілчанською громадськістю, а воно найпершим реагує на суспільні виклики і є найбільше затребуваним соціально. Відсутність конкурентного середовища та можливість оприлюднювати свої твори за державний кошт також не сприяє підвищенню кваліфікаційного рівня творчих працівників.
Висновки
Для ефективного впровадження культурної політики в Україні варто вжити низку заходів щодо активізації діяльності спілок, залучення їх потенціалу у розвиток вітчизняної культури. Необхідно також дотримуватись наступних принципів: а) будь-які реорганізаційні зміни мають відбуватися з ініціативи і за погодженням членів спілок, а не шляхом владних директив; б) потрібно забезпечувати баланс між збереженням академічної культури і просуванням сучасного мистецтва.
Доцільно здійснювати такі кілька важливих кроків.
Запровадження цільового використання коштів.
Час перейти до такої форми фінансування творчих спілок, як надання державою грантів на окремі культурно-мистецькі проекти та стипендій окремим митцям, передбачивши систему чіткого звітування за використані кошти. Спілки мають у своєму складі достатньо творчих людей, зацікавлених у таких формах фінансування і можуть виступити осередками організації і проведення подібних проектів. Прикладом можуть слугувати відкриті конкурси на гранти в Росії, що надаються «для підтримки творчих проектів загальнонаціонального значення в області культури і мистецтва» [8].
Окрім грантів Президента України для творчої молоді («Для обдарованої молоді» та «Молодим діячам у галузі театрального, музичного, образотворчого мистецтва та кінематографії для створення і реалізації творчих проектів»), існує багатий вітчизняний досвід фінансової підтримки творчих ініціатив з боку приватних фондів (Фонд Віктора Пінчука, Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України», Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» тощо). Це свідчить на користь того, що громадськість готова до проектного підходу як вирішення проблем фінансування культурної сфери.
Створення платформи розвитку вітчизняного сучасного мистецтва для просування української культури за кордоном.
Національні творчі спілки можуть стати ініціаторами створення такої платформи або активними її учасниками. Для активізації євроінтеграційного напрямку української культури та з огляду на участь багатьох українських митців у європейських стипендійних програмах, слід розглянути питання про заснування стипендій для європейських митців, які б розказали про Україну у світі і допомогли нашим співвітчизникам побачити суспільство очима іноземців. Розробка стипендійних програм може бути покладена на творчі спілки України.
Щоб спілки стали дійсними, а не фіктивними осередками творчого процесу в Україні, на їх базі слід налагоджувати комунікації між представниками різних об’єднань, як громадських, так і комерційних, зацікавлених у розвитку вітчизняного культурного середовища. При цьому нерухоме майно спілок (будинки творчості і відпочинку, Будинок Художника, Будинок Письменника тощо) доцільно використовувати в якості комунікативних майданчиків.
Необхідно визначити пріоритетні для професіоналів у певних галузях пункти фінансування (як, наприклад, для художників – майстерні, виставки, каталоги, для письменників – книжки, для акторів, кіномитців і музикантів – концерти, фестивалі тощо) з метою усунення зайвого баласту фінансованої діяльності спілок. Запровадити програми забезпечення авторського права в Україні та надати у належних обсягах їх державну підтримку. Розглянути можливість створення вітчизняного Інституту Книги як установи, що забезпечить всі сторони функціонування літературного процесу, включно з літературною критикою, видавничою сферою тощо.
Рекомендації
- На часі розробка та запровадження Концепції діяльності сучасних національних творчих спілок із урахуванням їх активної участі у створенні нової моделі культурної політики держави.
- До розробки Концепції діяльності сучасних національних творчих спілок необхідно залучити як представників громадського сектору, причетних до культурних практик, так і представників чинних творчих спілок і Громадської гуманітарної ради при Президентові України.
- Окрім бюджетних, доцільно запроваджувати нові форми фінансування творчих спілок, зокрема, закордонні гранти, приватні ініціативи та комерційні угоди.
Відділ гуманітарної політики
(О.П.Розумна)
Джерела
1. Сайт Міністерства юстиції України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/18503
2. Статут Національної спілки письменників України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pollitra.pi.net.ua/index2.php?a=101&o=1#2
3. Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/554/97-%D0%B2%D1%80
4. Герман – за ліквідацію творчих спілок і нову гуманітарну політику [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.dt.ua/SOCIETY/german_-_za_likvidatsiyu_natsionalnih_tvorchi…
5. Заява Голів правлінь Національних творчих спілок Одещини // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reporter.com.ua/reporter/list/2y/
6. Закон України «Про культуру» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2778-17
7. Віктор Баранов: «Перспективи Спілки – це перспективи творчого письменника» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.litgazeta.com.ua/node/2768
8. Гранты и премии в сфере культуры. Сборник документов: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.onmck.ru/resources/documents/granti/1039/