"Пріоритети української освітньої політики в умовах міжнародної науково-технічної кооперації". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

Визначено науковий потенціал України в умовах міжнародної науково-технічної кооперації. Охарактеризовано сучасні проблеми інтернаціоналізації української освіти, передусім, подолання розриву між освітою та наукою, розвитку ринку освітніх послуг. Запропоновано першочергові заходи державної політики, спрямовані на ефективну реалізацію освітнього потенціалу України в контексті міжнародної науково-технічної кооперації.

 

ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ КООПЕРАЦІЇ

 

Пріоритети освітньої політики розвинених країн в умовах міжнародної науково-технічної кооперації та ситуація в Україні

В умовах глобалізації світової економіки обов'язковою умовою її розвитку стає науково-технологічна та інноваційна взаємодія держав, поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації у сфері наукових досліджень та розробок. На сучасному етапі процеси інтернаціоналізації найбільше проявляються саме у науково-технологічній галузі, яка створює умови для ефективного розвитку всіх сфер суспільства.

 

Привабливість співробітництва з Україною пояснюється її науковим потенціалом, що здатний вирішувати актуальні проблеми сучасних інноваційних завдань. Але вітчизняна наука залишається слабко фінансованою та відірваною від виробництва, що, у свою чергу, призводить до відставання на високотехнологічному ринку. На сучасному етапі єдиним виходом для України є підтримка та розвиток найтісніших міжнародних зв’язків у науково-технічному та освітньому співробітництві з європейськими та азіатськими країнами, зі США та країнами СНД. Інтенсифікація міжнародної науково-технологічної співпраці України є необхідною умовою для досягнення стратегічних цілей осучаснення науково-технологічного базису держави, посилення її інтеграційного потенціалу в регіоні та світі, становлення соціально орієнтованого суспільства знань.

 

Пріоритетним завданням є визначення своєї конкурентної переваги порівняно з іншими країнами. Вітчизняна наука ще володіє досить потужним потенціалом, здатним забезпечити інтеграцію України у світову інноваційну систему. Фахівці оцінюють, що з приблизно 50 макротехнологій виробництва наукомісткої продукції Україна може мати свою частку ринку у 10‑12 макротехнологіях. Вітчизняна наука здатна отримувати результати світового рівня в таких напрямах, як розробка новітніх розділів математики (зокрема, у теорії функцій, функціональному аналізі) та теоретичної фізики; дослідження наноструктур і розробка нанотехнологій; радіофізика міліметрового та субміліметрового діапазону; імунобіотехнології, біосенсорика та молекулярна діагностика; біотехнологія рослин та біофізика; біодеградація; кріобіологія та кріомедицина; нейронаука, зокрема, нейрофізіологія; інформатика; мікро- та оптоелектроніка; аерокосмічні технології, а також у низці інших напрямів фізики, хімії, біології. Також Україна володіє потужним, практично унікальним за європейськими мірками, потенціалом матеріалознавчої науки [1].

 

Міжнародна наукова кооперація ставить на порядок денний проблему підготовки кваліфікованих кадрів, пошуку механізмів підвищення якості та ефективності освітньої сфери України. За даними світового банку середні показники індексу економіки знань (5,73) та індексу знань (6,33), а також досить високий  індекс освіти та знань (8,26),  стверджують, що в Україні є певна кількість університетів, науково-дослідних установ та професійних кадрів, які можуть працювати на досить високому рівні. Відтак Україна має достатні наукові та освітні можливості  для міжнародної кооперації у сфері науки та освіти [2].

 

У сучасному світі нагальною необхідністю для ВНЗ стає інтернаціоналізація освіти, яка тісно пов’язана з проблемою підвищення її якості. Рівень якості визначається міжнародними освітніми рейтингами. Президент України поставив завдання, щоб 3-5 вітчизняних ВНЗ потрапили в число визнаних у світі провідних університетів згідно з міжнародним рейтингом. Потрібні системні зусилля як самих університетів, так і держави, щоб сформувати в країні певну кількість конкурентоспроможних у світовому масштабі ВНЗ. Все ж, за рейтингом QS World University Rankings, чотири ВНЗ України потрапили в 2013 р. у число кращих університетів світу [3].

 

Експерти відзначають непоганий потенціал українських ВНЗ і вказують слабкі місця українських вишів – індекс цитованості, академічну репутацію і рівень інтернаціоналізації. Потрібно активніше навчати іноземних студентів, а для цього необхідно, щоб активніше велося викладання англійською [4].

 

Щоб підвищити свою міжнародну конкурентоспроможність, університетам потрібно акцентувати увагу на таких напрямах діяльності: розвиток науки; досягнення високого рівня кваліфікації випускників та їх затребуваності на ринку праці; підвищення рівня академічної мобільності; підвищення частки іноземних студентів; створення більш сучасної системи управління університетами.

 

Для включення наших ВНЗ у міжнародні рейтинги в університетах на належному рівні повинна бути представлена наука. Зараз діє цільова науково-технічна та соціальна програма «Наука в університетах» на 2008-2017 роки. У 2012 році, на базі конкурсного відбору, завершилося виконання дев’яти наукових проектів з трьох пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Але у діяльності більшості університетів наукова робота є незначною. Цьому заважає висока завантаженість викладанням, слабка технічна оснащеність вузівських лабораторій, відсутність доступу до електронних баз наукової інформації, а також незадовільна комплектація університетських бібліотек науковою та навчальною літературою.

 

Важливим завданням є подолання розриву між наукою та освітою. Одним ыз напрямів реформування системи вищої освіти в Україні мало б стати створення дослідницьких університетів за зразком закордонних університетів, що посідають лідерські позиції у світових рейтингах. Започаткування в Україні дослідницького статусу для окремих університетів передбачало, насамперед, створення умов для надання не масової, а елітної освіти, яка б ґрунтувалася на органічному поєднанні в діяльності таких університетів трьох складників: навчання, наукових досліджень та впровадження інноваційних технологій. Статус дослідницьких мали отримати кілька найкращих університетів, зі збільшенням фінансування на наукові дослідження, але на сьогодні в Україні є вже 14 таких університетів. Експерти стверджують, що статус дослідницького університету поки що нічого не означає по суті, не створює нової якості наукових досліджень і не веде за собою збільшення фінансування [5].

 

Рівень економіки України не створює достатніх умов для замовлення наукового продукту. Тому результати фундаментальних і прикладних досліджень повинні використовуватися вищою школою з метою збереження інтелектуального потенціалу країни. Це можливо на основі інтеграції академічної науки і вищої школи. Для подолання розриву між академічною та університетською наукою потрібно створити спільні освітньо-наукові центри. У них фактично зникне межа між дослідженнями і освітньо-кваліфікаційними роботами, між викладачем і вченим, оскільки наука передаватиме освіті останні досягнення, формуючи її передовий зміст, а вища школа наповнюватиме наукову сферу майбутніми вченими, які володіють сучасною методологією науки [6].

 

Варто зазначити, що частина національних університетів і потужних НДІ НАНУ вже давно й активно співпрацюють. Це оформлено відповідною угодою між НАНУ та МОНУ. Зокрема, у НАНУ функціонує 12 науково-дослідних установ, які одночасно підпорядковані Національній академії наук та Міністерству освіти і науки України. Підготовка студентів ряду університетів ведеться на базових кафедрах у 20 установах НАНУ. Крім цього, близько 1,8 тис. співробітників НАНУ викладають у вишах. При НАНУ України функціонує 67 центрів колективного користування, де університетські викладачі можуть працювати на найновішому обладнанні [7].

 

Потрібно розвивати вже існуючі та впроваджувати нові форми організації взаємодії вишів і НАНУ, особливо на регіональному рівні. При цьому, деякі НДІ можуть стати підрозділами університетів, інші – перетворитися на організації подвійного підпорядкування – НАНУ і МОНУ. Для розширення взаємодії університетської та фундаментальної науки висунуто пропозицію про доцільність створення випускаючих кафедр на базі академічних науково-дослідних інститутів, де працювали б і вчені НДІ, і науковці та викладачі університетів.

 

Щоб реально запрацювала тріада – навчання, наукові дослідження, впровадження інновацій – вища школа, крім структур НАН, повинна взаємодіяти з високотехнологічним виробництвом. Нещодавно запропоновано пілотний експеримент – підписано генеральну угоду між ДП «КБ Південне» і НАНУ та між ДП «КБ Південне» і двадцятьма університетами МОНУ [8]. Одним із шляхів формування пріоритетів і державних замовлень на науку в університетах може стати залучення  представників підприємств, які успішно працюють на внутрішньому й зовнішньому ринках.

 

У розвинутих країнах визначальною є тенденція до розширення технологічної і наукової кооперації між університетами й іноземними промисловими фірмами. Українські вчені мають напрацювання світового рівня, а інтеграція академічної та університетської науки може дати додатковий поштовх іноземним інвестиціям. Також позитивну роль у залученні коштів може відіграти міжнародна наукова співпраця університетів, які спільно будуть виконувати замовлення на розробки.

 

В основі сучасної моделі світової вищої освіти лежить органічне поєднання науки з навчальним процесом. А основним суб'єктом наукового процесу в зарубіжному університеті визнано докторанта. Ключовою складовою навчання на докторських програмах є поширення знань через проведення досліджень [9]. Відтак, треба ширше запроваджувати в українських університетах докторські програми та інститут постдоків. Адже наука в усьому світі робиться здебільшого руками постдоків. Оскільки в Україні фактично інституту постдоків немає, держава повинна закласти правові механізми його створення. Вакансії постдоків у ВНЗ дозволять запрошувати вчених ыз провідних наукових центрів для проведення спільних розробок.

 

В останні роки спостерігається невідповідність між вимогами, що висуваються вищою школою, і потенціалом знань випускника середньої школи. Необхідно подумати про організацію тісної взаємодії «школа – ВНЗ», про неформальну реалізацію принципу безперервності освітнього процесу в середній і вищій школі. Назріла необхідність широкого залучення вищої школи до підготовки своїх майбутніх студентів, щоб забезпечити змістовну та методологічну спадкоємність на стадії переходу із середньої школи до ВНЗ. Також доцільно розглянути питання щодо залучення в структуру ВНЗ коледжів або ліцеїв (колишніх ПТУ) для взаємодії всіх ланок освіти і відбору кращих учнів та студентів для вступу до вишів.

 

Глобалізація світової економіки ставить на порядок денний інтернаціоналізацію освіти. Перед університетами стоїть завдання  підготувати випускника, здатного працювати в умовах професійної мобільності та міграції трудових ресурсів. Наприклад, Європейський Союз розглядає питання про стандартні мінімальні вимоги до освіти у зв'язку з мобільністю робочої сили. Відповідно до цього багато вузів переглядають свої навчальні плани.

 

Процес інтернаціоналізації освіти відкриває країну для міжнародної конкуренції в галузі освіти – і в сенсі досягнення стандартів якості освіти, і в сенсі можливостей залучення іноземних студентів. Перед Україною стоїть завдання знайти нішу, яку вона могла б зайняти у сфері освітніх послуг, й інтернаціоналізація освіти могла б стати фундаментом, на якому можна будувати розвиток науки, інновацій, економіки.

 

Розвиток економіки, отримання значних коштів є основною мотивацією інтернаціоналізації освіти. Наприклад, внесок експорту освітніх послуг в економіку Австралії у 2010 р. становив 19,1 млрд доларів США на рік [10]. Міжнародна освіта сприяє підготовці конкурентоспроможної робочої сили, «циркуляції мізків», допомагає залучити міжнародні інвестиції.

 

В українських ВНЗ є достатній потенціал для боротьби за частку ринку освітніх послуг. За даними МОНУ, у вишах України здобувають освіту 60 тис. студентів з 146 країн світу. Більшість опановують тут медичний фах (понад 16 тис.). А більше ніж 13 тисяч іноземних студентів вивчають технічні науки. Нині освітній потенціал України дав змогу увійти у топ-10 країн-лідерів у галузі міжнародної освіти, а за ступенем інтернаціоналізації ВНЗ – до 5 країн-лідерів у світовій системі міжнародної освіти. Фінансові надходження від іноземних студентів, які сприяють розвиткові української економіки, склали у 2012/2013 рр. до 4,3 млрд грн [11].

 

Причини, через які іноземні студенти надають перевагу освіті в Україні: відносно низька вартість навчання та проживання (порівняно з ЄС та Північною Америкою); відносно добра репутація українських університетів, яка збереглася з часів Радянського союзу. Водночас незалежні дослідження стверджують, що якість освіти в Україні іноземні студенти вважають значно нижчою ніж та, якої вони очікували. Особливо гострою ця проблема є для тих, хто обрав англомовні програми [12].

 

Для адекватної оцінки реальних конкурентних переваг або недоліків української освіти, необхідно, у першу чергу, зрозуміти, як вони співвідносяться з вимогами глобального ринку. Моніторинг студентських уподобань свідчить про те, що вище всього на міжнародному ринку цінується бізнес-освіта. Майже 20 % студентів вивчають технічні та інженерні науки, найпопулярніші з яких – інформаційні технології. Приблизно стільки ж студентів обирають природничі науки, причому половина – математику. Замикає список медицина (4-5 %) [13]. Виходячи із зазначеного, українські виші могли б пропонувати іноземцям, у тому числі й європейській молоді (в Україні навчається 4 тисячі студентів з Європейського союзу), фундаментальні дисципліни, оскільки наші фізико-математична та хімічна школи визнані у всьому світі. Крім стаціонарної освіти, провідні українські ВНЗ можуть надавати послуги дистанційної вищої освіти. Однак є певні проблеми щодо створення спільного розуміння суті дистанційного навчання між українськими та зарубіжними університетами.

 

Для більшості розвинених країн міжнародна мобільність учених, студентів, висококваліфікованих фахівців залишається важливим питанням освітньої та науково-технічної політики. Це обумовлено нестачею кадрів у пріоритетних сферах діяльності. Країни ЄС, з якими найбільше співпрацює Україна, мають намір і далі підтримувати академічну мобільність через програми «Erasmus» і планують, що до 2020 року 20 % європейських студентів будуть проходити частину навчання або стажування за кордоном. У 2014 р. стартує європейська програма інтернаціоналізації вищої освіти «Еразмус для всіх». В Україні діє програма навчання студентів та стажування аспірантів, наукових і науково-педагогічних працівників у провідних закордонних вищих навчальних закладах. Проте за цією програмою у 2012 р. за кордон направлено лише 353 особи, з них: 180 студентів, 73 аспіранта та 100 науково-педагогічних працівників [14].‎ Водночас за стипендіальною програмою Бразилії «Наука без кордонів» планується до 2014 р. відправити 75 тис. студентів у кращі університети світу [15].‎

 

Велике значення для інтернаціоналізації вищої освіти має практика отримання спільних дипломів. Європейський проект INTERUV сфокусований на підтримці створення програм спільних дипломів серед ВНЗ ЄС та регіонів-сусідів ЄС. Потрібно налагодити та розвивати пряму співпрацю українських та закордонних університетів, зокрема в напрямі пропагування навчання іноземців в Україні за сумісними навчальними програмами, які передбачають видачу подвійних дипломів. Так, програма подвійних дипломів діє в КПІ з провідними німецькими, французькими, американським та турецькими ВНЗ. Зазначена програма стала показником рівня підготовки студентів університету, які добре зарекомендували себе, навчаючись в європейських вишах [16].

 

В європейських країнах створено спеціалізовані служби сприяння експорту освітніх послуг та академічному обміну викладачів та студентів, на зразок французьких «EduFrance», «Egide» чи німецької DAAD (Deutscher Akademischer Austausch Dienst). Так, DAAD планує запрошувати ще більше студентів з-за кордону. До 2020 р. понад 350 тисячам молодих іноземців запропонують можливість навчатися в Німеччині.

 

Парадоксальність ситуації, що склалася в освітньо-науковому просторі нашої країни, полягає в тому, що маючи досить потужний освітній потенціал, Україна не може його повноцінно реалізувати через нерозвиненість економіки.

 

Українські вчені, що працюють в європейських дослідних центрах, зазначають, що Україна повинна стати учасником загальноєвропейського ринку кваліфікованих кадрів і наукових розробок й орієнтуватися на ті його реальні потреби, які вона здатна задовольнити. Україна може використовувати дефіцит висококваліфікованих науково-технічних кадрів і небезпечний «відплив мізків» конвертувати у вигідний для країни, на цьому етапі розвитку, механізм експорту кваліфікованих кадрів. Такий експорт може бути рентабельним, він підвищить привабливість України для ЄС і забезпечить збереження і розвиток її науково-освітнього потенціалу, поки кваліфіковані кадри не будуть затребувані в країні у зв’язку з розвитком власної наукоємної промисловості. Пропонується створити на базі Академії наук Центр фундаментальної освіти, що доповнить систему вищої освіти й дозволить використовувати потенціал академії для підготовки кадрів міжнародного рівня, орієнтованих, в основному, на відшкодування дефіциту таких кадрів у ЄС і, таким чином, на отримання доступу до європейських ресурсів для збереження і розвитку науково-освітнього потенціалу України [17].

 

Забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти та науки потребує вирішення таких проблем:

1) визначення пріоритетних напрямів науково-технічних розробок у міжнародній системі поділу праці в науковій сфері;

2) підвищення якості освіти і підготовки науково-освітніх кадрів; забезпечення належного фінансування наукових проектів;

3) подолання розриву між академічною та університетською наукою;

4) удосконалення правових механізмів співпраці освіти, науки та виробництва;

5) узгодження навчальних планів і програм українських та зарубіжних ВНЗ та розвиток академічної мобільності студентів і викладачів;

6) поліпшення організаційних механізмів експорту та імпорту освітніх послуг.

 

Пропозиції щодо заходів, спрямованих на покращення позиції України на ринку освітніх послуг

Кабінету Міністрів України, Міністерству освіти і науки України за участі Національної академії наук України, галузевих академій наук, Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України:

  • посилити співробітництво з країнами високого науково-технічного розвитку в галузях, де вітчизняна наука здатна отримувати результати світового рівня, з метою реалізації потенціалу вітчизняних наукових шкіл у світовій системі поділу праці у сфері науки;
  • забезпечити достатнє фінансування наукових проектів дослідницьких університетів, які мають надавати елітну освіту та проводити інноваційні наукові дослідження;
  • упорядкувати організаційно-правові засади, що визначають розвиток освіти та науки, передусім форм організації взаємодії ВНЗ і інститутів НАН та механізмів реалізації угод ВНЗ з високотехнологічним виробництвом, а також забезпечення державно-приватного партнерства у сфері наукових розробок.

Міністерству освіти і науки України розробити та впровадити програму, спрямовану на розвиток інтернаціоналізації освіти, експорту та імпорту освітніх послуг, в якій зазначити пріоритетність:

  • стандартизації певних мінімальних вимог до освіти та уніфікації навчальних планів і програм, структур ВНЗ;
  • академічної мобільності студентів і викладачів;
  • видачі «подвійних дипломів», визнання дипломів;
  • запровадження в дослідницьких університетах докторських програм та інституту постдоків;
  • поглиблення взаємозв’язку систем середньої, профтехнічної та вищої освіти;
  • викладання англійською мовою, запрошення іноземних викладачів;
  • створення інтегрованої інформаційної мережі бібліотек і баз даних;
  • підвищення індексу цитування;
  • широке запровадження грантової системи;
  • запровадження міжнародного аудиту українських освітніх та наукових установ;
  • створення державної структури сприяння експорту та імпорту освітніх послуг та академічному обміну викладачів та студентів для залучення іноземних студентів в Україну.

 

Відділ гуманітарної політики

(В.С.Лозовий)

 

Список використаних джерел

1. Семиноженко В. Про стан і перспективи розвитку науково-технологічного потенціалу України / В.Семиноженко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// old.niss.gov.ua/Monitor/December2009/12.htm

2. КАМ 2012 «KEI and KI indexes» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://info. worldbank.org/etools/kam2/KAM_page5.asp#c67

3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.mon.gov.ua/.../13364-prisutnist-ukrayins

4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// news.tochka.net/.../127880-tabachniku-dolozhil

5. Онищенко О. Коли до наших університетів повернеться наука? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // gazeta.dt.ua/.../koli_do_nashih_universitetiv_p

6. Виступ ректора НТУУ «КПІ» 21 квітня 2012 року на Міжнародній конференції «Вища освіта в Україні: інтернаціоналізація, реформи, нововведення» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. euroosvita.net/index.php/?category=1&id

7. Куценко В. І. Співпраця освіти та науки у розбудові інноваційної економіки / В.І.Куценко. – Маркетинг і менеджмент інновацій, 2010. – № 2. – C. 100-107.

8. Янковий В. Наука в університетах / В. Янковий. – Дзеркало тижня. Україна. – № 13. – 5 квітня 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://gazeta.dt.ua/science/perevernuti-piramidu-_.html

9. Становлення третього циклу освіти в Україні: дослідницькі університети / [В.П. Моренець та ін.] / Національний університет «Києво-Могилянська академія». – Київ: Пульсари, 2009. – С. 8-12.

10. Пасько Н.А. Історія, сьогодення та перспективи міжнародної освіти Австралії в контексті світового освітнього ринку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. archive.nbuv.gov.ua/portal/soc...3/140.pdf

11. Дмитро Табачник: Майже на кожному засіданні уряд розглядає питання освіти та науки. Інтерв’ю Міністра освіти і науки для спеціального випуску газети «Урядовий кур’єр». – 2013. – № 155 (5041), 29 серпня.

12. Іноземні студенти в Україні: освіта чи експлуатація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.euroosvita.net/prog/print.../print.php?id

13. Пименова Н. Ю. О стратегии продвижения российского образования на международный рынок [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: // www.russia.edu.ru

14. Виступ Міністра освіти і науки України Табачника Дмитра Володимировича на загальних зборах НАПН України 4 квітня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.mon.gov.ua/img/zstored/.../vystup_Ministra_NAPN_04042013.doc

15. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.eduabroad.ru/journal/universityworldnews/1

16. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.nagolos.com.ua/.../22059-nashe-golovne-zavdannya--tse-pidgotov

17. Боярский А. Евроинтеграция Украины: роль науки и образования. Общий анализ и ряд конкретных предложений / Боярский А., Чеянов В., Ручайский О. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //nauka.in.ua/articles/eurointegration-rus.pd.