"Оцінка екологічних проблем басейну Дніпра в контексті загроз національній безпеці України" Аналітична записка

Анотація

У записці зроблено аналіз та оцінку сучасних проблем зміни екологічного стану басейну Дніпра. Запропоновано та обґрунтовано пропозиції щодо поліпшення та оздоровлення головного водного об’єкту України в контексті сучасних глобальних викликів та загроз.

ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ БАСЕЙНУ ДНІПРА В КОНТЕКСТІ ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

Водні ресурси є одними з найуразливіших в умовах глобальних змін клімату, про що йдеться в Національних повідомленнях України з питань змін клімату. Згідно прогнозів Міжурядової групи експертів зі змін клімату, (IPCC[1]) саме скорочення запасів прісної води вже в цьому сторіччі стане головною причиною майбутніх воєнних конфліктів. Організація Об’єднаннях Націй тривалий час підтримує програми щодо запобігання загрозливій тенденції дефіциту питної води в окремих регіонах та країнах. Зокрема, Генеральна Асамблея ООН двадцять років тому започаткувала відзначення Міжнародного дня води, а також проголосила 2013 рік міжнародним роком водного співробітництва.

 

Довідково: За оцінками міжнародних експертів, унаслідок антропогенної діяльності та глобальної зміни клімату ресурси прісної води у світовому масштабі стрімко скорочуються і стають дефіцитними для багатьох країн і регіонів. Очікується, що до 2025 року нестача води у країнах з високими темпами розвитку збільшиться на 50%, у розвинутих державах - на 18%. У 2030 році від нестачі прісної води потерпатиме 47%, у 2050 році - до 2/3 населення планети.

За визначенням ЄЕК[2] ООН, Україна як держава, поверхневі водні ресурси якої не перевищують 1,7 тис. м3 на 1 особу і становлять 1 тис. м3 на 1 особу, вважається водонезабезпеченою.

Річка Дніпро – головна водна артерія України, значення якої унікальне як для природних ландшафтів країни, так і для суспільного виробництва, є потужним сакральним символом для українського народу.

 

Довідково: Близько 80% ресурсів господарського водопостачання в Україні забезпечують водні ресурси басейну Дніпра. У цілому р. Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, у тому числі близько 30 млн чол., 50 великих міст і промислових центрів, близько 10 тис. підприємств, 2,2 тис. сільських і понад 1 тис. комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електростанції.

Природні ресурси Дніпровського басейну мають велике значення для домогосподарств України як джерело харчових та рекреаційних послуг.

 

У липні 2012 р. неурядові природоохоронні організації черговий раз висловили стурбованість щодо екологічного оздоровлення басейну Дніпра, оприлюднивши відкрите звернення Дніпровського Форуму громадськості до Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України. Однак належної уваги до ролі р. Дніпро як до природно ресурсу та, одночасно, і до суспільно-історичного об’єкту немає ні на рівні громадянського суспільства, ні на державному.

Масштабне гідробудівництво на р. Дніпро у 30-70-ті рр. ХХ ст. не лише суттєво змінило соціально-економічну ситуацію Наддніпрянської України, а й призвело до географічного переформатування: затоплення більше 7 тис. км² території, з яких понад 30 % високопродуктивні землі, переселено близько 3000 сіл та 165 міст, в яких проживало майже 3 млн людей, та  докорінно трансформувало першопочатковий природний облік цього водотоку.

 

Довідково: Для порівняння - загальна площа Чорнобильської зони відчуження на території України, за винятком частини Київського водосховища, становить 2,05 тис. км². Відселено внаслідок аварії на ЧАЕС 101 населений пункт (за переконанням експертів і науковців у більшості випадків безпідставно), в яких проживало близько 200 тис. людей. Яку сучасні фахівці відмітили як найбільшу катастрофу ХХ століття.

 

Наслідком регіонального підйому рівнів басейну ріки Дніпро (6 дніпровських водосховищ, 15.4 тис. ставків на притоках) стали: регіональна активізація підтоплення земель, яка перевищує 1 млн га; активізація ерозійних процесів, розвиток абразивних процесів у береговій зоні водосховищ; посилення проявів небезпечних екзогенних геологічних процесів (зсувних, просадкових, суфозійних); зниження захищеності від техногенного забруднення ґрунтового та артезіанських водоносних горизонтів із втратою кондиційних параметрів для 20 % прогнозованих ресурсів тощо.

Інтенсивне господарювання на території басейну Дніпра (50 % території зайняті сільгоспугіддями) з порушенням норм науково-обґрунтованого невиснажливого природокористування призвело до техногенних порушень трьох п’ятих площі басейну, що знищило природний ландшафт та погіршило його водоекологічні параметри.

Загалом надмірне антропогенне навантаження на басейн Дніпра порушило його природну рівновагу, різко знизило якість водноресурсного потенціалу та спричинило кризовий екологічний стан багатьох територій у його басейні.

 

Успішна реалізація планів, задекларованих Президентом України на засіданні Ради регіонів (16.10.2013 р., м. Бориспіль) щодо подальшого господарського використання р. Дніпро та території його басейну, потребує ретельної оцінки відносно додаткового потенційного антропогенного навантаження.

Яскравим прикладом наявності проблем прогнозування й управління ризиками повеней у басейні Дніпра є недостатньо обґрунтований спуск води з Київського водосховища у 2010 р. зі значними негативними наслідками для рибних ресурсів річки.

 

Детальний аналіз екологічного стану басейну Дніпра наданий у багатьох звітних, аналітичних та наукових виданнях і характеризується як критичний. Однак через недосконалість державної системи моніторингу довкілля інформація щодо екологічної ситуації та тенденції її розвитку далека від вичерпної. Останнім часом моніторинг гідробіологічних параметрів р. Дніпро практично не ведеться. Загалом рівень інформування органів державного управління та громадськості щодо стану водних ресурсів в Україні не відповідає вимогам міжнародних договорів і сучасного виробництва. Останні десятиліття робилися неодноразові спроби комплексно оцінити виклики і загрози для екологічної ситуації р. Дніпро. Були вжиті заходи щодо стабілізації ситуації та її покращення.

 

Питання екологічних проблем басейну Дніпра відображено в природоохоронному законодавстві України. У 1997 р. постановою Верховної Ради України й у 2013 р. Законом України прийнято Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води та Загальнодержавну цільову програму розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року відповідно. Чинною є Загальнодержавна цільова програма «Питна вода України» на 2011-2020 рр. Проблеми стану безпеки водних ресурсів держави неодноразово розглядалися Президіями НАН України та на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України за результатами яких видавалися укази Президента України. Питання екологічної ситуації басейну Дніпра виносилося на порядок денний засідання профільного комітету і слухань Верховної Ради України. Постійно екологічні проблеми р. Дніпро знаходяться в полі зору Президії НАН України.

 

За останні роки було реалізовано численні програми міжнародної технічної допомоги з розвитку управління навколишнім середовищем в Україні (район басейну Дніпра), розв'язання екологічних проблем ліквідації наслідків радіаційного забруднення р. Дніпро та його приток, запобігання забрудненню Чорного моря тощо. Разом з тим виконання Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (від 1997 р.) практично не вплинуло на екологічну ситуацію.

В Україні так і не запрацював механізм басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів р. Дніпро, який досить успішно зарекомендував себе в європейських країнах. Серед основних причин можна визначити наступні: недостатньо прозора фінансова політика, невизначена форма власності на водні об’єкти тощо.

 

Виявилось, що для досягнення основної мети цієї програми – «відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження» – потрібні інші підходи і ресурси. На жаль, у Загальнодержавній цільовій програмі розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року ця мета уже не значиться. Очевидно, що запропоновані індикатори у цих програмах виявились недостатньо ефективними для сучасних умов природоохоронної діяльності.

 

Однією з головних проблем екологічного оздоровлення басейну Дніпра є недофінансування природоохоронних заходів.

Безумовно, стабільного екологічного стану р. Дніпро не може бути досягнуто тільки природоохоронними заходами. Принципово покращити ситуацію може лише модернізація виробництв, в основу якої буде закладено екологічно досконаліші технології використання замкнутих (безстічних) систем виробничого водопостачання, упровадження мало- і безводних технологій, забезпечення повторного використання стічних вод, упровадження системи водного менеджменту як комунальних, так і промислових об’єктів і, загалом, перехід державної політики на рейки збалансованого сталого розвитку.

 

При розробці програм екологічного оздоровлення р. Дніпро доцільно прислухатися до думки науково-експертної спільноти щодо негативної динаміки змін складових навколишнього середовища басейну річки з можливою екологічною катастрофою вже до кінця цього сторіччя, наслідки якої досить ємко викладені у Національній програмі від 1997 року: «збереження тенденції до погіршення екологічного стану водних об'єктів басейну Дніпра в майбутньому може загрожувати біологічно-генетичною деградацією населення України і негативно позначитися на економічних показниках розвитку господарства».

 

Із середньорічного об'єму стоку р. Дніпро 32 відсотки формується на території Росії, близько 31 відсотка – на території Білорусі, що передбачає міждержавне співробітництво у басейні Дніпра. І знову ж таки завдання вищезгаданої Національної програми в частині, що стосується міжнародної співпраці теж не виконане. Недостатньо конструктивно були використанні і можливості Програми ПРООН[3] – ГЕФ[4] екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро з налагодження співпраці між Республікою Білорусь, Російською Федерацією та Україною для вирішення екологічних проблем ріки. У жовтні поточного року завершилась друга стадія цього проекту (2009‑2013 рр.), напрацьований досвід і матеріали (індикатори) якого заслуговують на увагу.

 

Не в повному обсязі використовуються можливості Конвенції ЄЕК[5] ООН з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер для покращення екологічного стану Дніпра.

Як приклад, для вирішення проблем транскордонних водотоків можна запозичити досвід співпраці урядів Німеччини, Франції, Люксембургу, Швейцарії і Нідерландів щодо річки Рейн, екологічний стан якої ще в 90-х роках минулого сторіччя був загрозливий.

 

Довідково: Міжнародна комісія із захисту Рейну була створена в 1950 р. з метою повернення лососевих риб у ріку як найбільш чутливих гідробіонтів до екологічного стану річкового стоку. Співпраця налагоджувалась досить повільно. Після багаторічних перемовин у 1976 р. приймається Конвенція із захисту Рейну від забруднення хлоридами і відповідна міжнародна комісія для реалізації положень конвенції. Після Шандозської аварії (1 листопада 1986 р.), унаслідок якої в Рейн надійшло більше 10 тонн пестицидів і нижче за течією загинуло практично все живе, Міністри рейнських країн одноголосно прийняли «Рейнську програму дій на 1987-2000 роки». У 2003 р. прийнята Програма сталого розвитку Рейну до 2020 року. Поставлена мета досягнута – лосось повернувся у Рейн.

Тривалий час не було порозуміння між рейнськими державами щодо проблем використання охолоджуючої здатності ріки, але загроза глобального потепління змусила вести більш конструктивну розмову щодо цієї проблеми.

Екстремальні підйоми води на Рейні у 1993, 1995 роках спонукали уряди рейнських держав до підготовки і прийняття програми «Річці потрібне місце», яка передбачає не лише укріплення захисних гідротехнічних споруд, але й їх перенесення на більшу відстань від русла річки, підвищення затримання води шляхом реактивації територій, усунення гідравлічних перепон, формування карт ризиків затоплення тощо.

 

У ході проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Концепція захисту критичної інфраструктури: стан, проблеми та перспективи її впровадження в Україні», організованої НІСД спільно з офісом зв’язку НАТО в Україні та ПАТ[6] «Укргідроенерго» України, науковцями й експертами була надана інформація про те, що у водоохоронній зоні Київського водосховища в межах зони противопаводкового захисту забудовуються ділянки, непередбачені проектом гідротехнічного будівництва, у результаті чого збільшується гідравлічний опір та виникає ризик затоплення прилеглих територій.

 

Висновки і рекомендації

1. Забезпечення потреб людства якісними водними ресурсами сьогодні є досить проблемним із перспективою погіршення через глобальні зміни клімату.
2. В Україні діють численні нормативно-правові акти, програми, що регулюють водокористування, проте тенденції до погіршення стану водних ресурсів держави свідчать про недостатню ефективність державної політики у сфері охорони водних ресурсів та їх раціонального використання.
3. Сучасний екологічний стан басейну Дніпра, зокрема його водних ресурсів, є класичним прикладом нестійкого регіонального розвитку з формуванням викликів та загроз національній безпеці України, перш за все, в екологічній сфері.
4. Зміни екологічного стану геологічного середовища басейну р. Дніпро в межах зони активного водообміну (геохімічні, гідрогеологічні, інженерно-геологічні, сейсмогеофізичні та геолого-гігієнічні параметри) мають практично незворотний характер, що вимагає врахування їх впливу на процеси водно-екологічної реабілітації басейну Дніпра.

Приймаючи вищенаведене до уваги, доцільно рекомендувати:

1. Кабінету Міністрів України:

- створити передумови з екологічної реабілітації басейну Дніпра при розробці проектів Стратегії сталого розвитку України, Концепції ресурсоефективного та більш чистого виробництва в Україні та Основних засад державної політики у сфері запобігання зміні клімату та адаптації до його змін;

- спрямувати кошти і зусилля в рамках Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 р. на безумовне впровадження системи інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом.

2. Міністерству екології та природних ресурсів України:

- провести комплексне міждержавне еколого-ресурсне обстеження всього басейну Дніпра (у межах Росії, Білорусії та України) з визначенням сучасної динаміки змін складових навколишнього середовища (2014-2016 рр.) й надати об’єктивну оцінку інформаційної повноти існуючої системи моніторингу довкілля та визначення напрямів і заходів із його удосконалення, у т.ч. на основі впровадження технологій ДЗЗ[7] в межах Росії, Білорусії та України, ГІС[8] у межах Росії, Білорусії та України, математичного моделювання, дистанційних методів спостереження;

- розробити індикатори екологічного стану р. Дніпро та ефективності природоохоронних заходів.

3. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з НАН України розпочати формування Програми сталого розвитку р. Дніпро на період до 2031 р. з оглядом на перспективу до 2060 р.

4. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з МЗС України продовжити роботу з підвищення ефективності використання чинних міжнародних договорів щодо транскордонного техногенного впливу, зокрема, забруднення вод, а також підготовки та сприяння укладання Дніпровської конвенції.

5. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України покращити інформування органів державної влади, засобів масової інформації та громадськості щодо якості водних ресурсів, режиму їх використання та стану екологічної безпеки басейну Дніпра.

Відділ екологічної та техногенної безпеки

(О. М. Вергун)

Список використаних джерел

1. Конвенція з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 17.03.1992. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_273.
2. Водний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 24, ст. 189) {водиться в дію Постановою ВР N 214/95-ВР від 06.06.95, ВВР, 1995, № 24, ст. 190}. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80
3. Закон України Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2010 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 26, ст. 218). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2818-17
4. Закон України Про питну воду та питне водопостачання (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 16, ст. 112). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2918-14
5. Постанова Верховної Ради України Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, № 38-39, ст. 248). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/188/98-%D0%B2%D1%80
6. Постанова Верховної Ради України (Постанова втратила чинність на підставі Закону № 4836-VI (4836-17) від 24.05.2012, ВВР, 2013, № 17, ст.146) Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 41, ст.279, 1997, № 42). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/123/97-%D0%B2%D1%80
7. ЗАКОН УКРАЇНИ Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 17, ст. 146). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4836-17
8. Директива 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики» від 23 жовтня 2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_962
9. Указ Президента  України № 75/2003 від 04.02.2003 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 листопада 2002 року «Про стан безпеки водних ресурсів держави та якість питної води в містах і селах України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.levonevsky.org/bazaua09/ukaz/sbor00/text00903.htm
10. Указ Президента України № 350/2013 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 квітня 2013 року «Про стан виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 лютого 2009 року «Про стан безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/15827
11. Шапар А.Г. Систематизація задач наукового забезпечення переводу території басейну р. Дніпро до сталого функціонування та обґрунтування підходів до їх вирішення. / А.Г.Шапар, О.О.Скрипник, С.М.Сметана // Екологія і природокористування. Зб. наук. праць Інституту природокористування та екології НАН України. - 2012. – Випуск 15. - с. 12-21
12. Шапар А.Г., Скрипник О.О., Сметана С.М. Еколого-економічні проблеми переводу екосистеми річки Дніпро до режиму сталого функціонування.// Екологія і природокористування, 2011, випуск 14.