"Щодо підвищення ефективності організаційно-економічного забезпечення єврорегіонального співробітництва України та ЄС". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці висвітлено основні причини недостатньої ефективності діяльності єврорегіональних структур України та ЄС. Обґрунтовано напрями державної політики, спрямовані на підвищення ефективності організаційно-економічного забезпечення єврорегіонального співробітництва, визначено шляхи посилення впливу єврорегіональних структур на соціально-економічний розвиток периферійних територій регіонів України.

 

ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНО‑ЕКОНОМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄВРОРЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА ЄС

 

Сучасний етап розвитку єврорегіонального співробітництва України та ЄС характеризується значним поступом інституційного забезпечення: окрім єврорегіонів, аналогічні функції, лише на інших правових засадах, можуть виконувати нові структури – європейські угрупування територіального співробітництва[1] (ЄУТС) та об’єднання єврорегіонального співробітництва[2] (ОЄС). Ефективне функціонування єврорегіональних структур – організаційно-фінансової платформи транскордонного співробітництва – значним чином зумовлюється їх місцем та роллю в системі державного та регіонального менеджменту, рівнем організаційно-економічного забезпечення реалізації їх завдань.

 

На сьогодні, потенціал регіонального співробітництва України та ЄС задіяно недостатнім чином. Так, за участю українських областей єврорегіони («Карпатський єврорегіон», «Буг», «Верхній Прут» та «Нижній Дунай»), ЄУТС («Чорне море»), порівняно із іншими аналогічними структурами у ЄС, недостатньо використовують потенціал транскордонного співробітництва для нівелювання впливу периферійного розміщення на соціально-економічний розвиток прикордонних територій, підвищення конкурентоспроможності їх економік та покращення життєвого рівня мешканців. Крім того, єврорегіональні структури за участю областей України і досі не стали організаційно-фінансовою платформою координації транскордонного співробітництва в системі регіонального менеджменту, як це притаманно країнам ЄС.

 

Ці проблеми проявляються у низці аспектів:

 

1. Спостерігається низький рівень впливу єврорегіонів на активізацію транскордонного співробітництва та соціально-економічний розвиток прикордонних регіонів порівняно з суміжними територіями сусідніх країн, що насамперед зумовлене різними організаційними підходами до формування єврорегіональних структур.

 

Основна ідея формування єврорегіональних структур полягає у створенні організаційно-фінансової платформи для співпраці територіальних громад прикордоння. Тому в країнах ЄС першим етапом організації єврорегіонів є створення асоціацій органів місцевого самоврядування, громадських організацій та інших структур, які представляють інтереси місцевого населення прикордонних територій і об’єднують зусилля для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні. Ці структури є юридичними особами (на відміну від єврорегіонів), і вони (а не обласні органи державної влади) приймають рішення і укладають угоди про формування єврорегіону.

 

Довідково: Так, Польщу у Карпатському єврорегіоні представляє Асоціація «Єврорегіон Карпатський – Польща»[3], членами якого є 58 представників органів самоврядування гмін, повітів, міст. Тому вся діяльність єврорегіонів базується на безпосередній участі громад у виборі пріоритетів щодо вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні, і реалізація завдань останніх проходить теж за безпосередньої участі громад. Аналогічна ситуація в Єврорегіоні «Буг» (88 членів Асоціації прикордонних територій Єврорегіону «Буг»).

 

Крім того, фінансування офісів єврорегіонів відбувається, у тому числі, за рахунок місцевих бюджетів (наприклад: внесок гміни 1/10000 від видаткової частини місцевого бюджету чи з розрахунку 10 злотих на особу – мешканця  гміни). Вся інформація щодо фінансових потоків у єврорегіоні є доступною на офіційних веб-сайтах.

 

Всі єврорегіони на кордоні з ЄС за участю українських областей створені обласними органами влади, а громади, на території яких функціонує єврорегіон, фактично залишаються осторонь від їх активної діяльності. Лише у Карпатському єврорегіоні з 2007 р. працює Асоціація органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати – Україна», членами якої є 63 організації, і яка поставила роботу в єврорегіоні на аналогічному до країн ЄС рівні.

 

Організаційним прорахунком функціонування єврорегіонів за участю української сторони, на думку як вітчизняних, так і зарубіжних експертів, є також розміри єврорегіонів – усі вони створені за участю територій обласного рівня, в той час як єврорегіони ЄС, переважно, створені на рівні районних чи, навіть, селищних громад.

 

Так, основний недолік Карпатського Єврорегіону полягає у його масштабі. Надто великий територіальний масштаб асоціації, що загалом охоплює 19 регіонів п’яти держав, відстань між центрами яких подекуди сягає 500 кілометрів, спричиняє труднощі у багатосторонніх контактах в межах асоціації, тому співпраця переважно реалізується у двосторонньому форматі. Політичне рішення про створення єврорегіону, що охоплює близько 16 мільйонів населення, величезну територію та різні за рівнем розвитку і потребами регіони, показує неспроможність повноцінного функціонування структури, породжує кризу ідентифікації регіонів-учасників з Асоціацією і, як наслідок, послаблює рівень заангажованості частини з них у діяльності Карпатського Єврорегіону. Отже, спільні проблеми, вирішення яких потребує об’єднання зусиль, існують на суміжних територіях і навіть не на обласному, а на районному рівні. Саме тому більшість транскордонних проектів реалізується у двосторонньому форматі: Львівська обл. – Підкарпатське воєводство Польщі; Закарпатська обл. – область Саболч-Сатмар-Берег Угорщини; Закарпатська обл. – Кошіцький край чи Пряшівський край Словаччини; Підкарпатське воєводство – Пряшівський край; Чернівецька обл. – Сучава, Марамуреш та інші округи Румунії. Івано-Франківська обл. за відсутності пункту пропуску через держкордон приєднується до Львівської чи Закарпатської областей. 

 

Нині спостерігаються процеси формування менших єврорегіональних структур в межах Карпатського Єврорегіону. Остання пропозиція (січень 2013 р.) від сейміку Підкарпатського воєводства – формування окремої структури «Карпатського інституту» з Пряшівським краєм, з областю Саболч-Сатмар-Берег; аналогічні тенденції спостерігаються з боку Угорської частини, Міжнародної асоціації інституцій регіонального розвитку (МАІРР), штаб-квартира якої знаходиться у Закарпатській області тощо, представники яких стверджують, що ефективність функціонування Карпатського єврорегіону залежить від його докорінної реорганізації.

 

2.   Дотепер залишаються невизначеними місце та роль єврорегіонів у системі регіонального менеджменту, що зумовлює високий рівень суб’єктивізму у прийнятті управлінських рішень щодо вирішення спільних проблем транскордонних регіонів та запобігання поглибленню асиметрії розвитку у транскордонному просторі.

 

Вітчизняні експерти звертають увагу на недооцінку з боку центральної влади транскордонного співробітництва як реального практичного інструменту територіального та регіонального розвитку та поліпшення якості життя людей, що мешкають у прикордонних регіонах України, і вказують на обмеженість стратегічного бачення завдань та перспектив розвитку транскордонного співробітництва як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади в Україні. Єврорегіони ще не сприймаються як інституції регіонального менеджменту і організаційні платформи для добровільної співпраці міст, громад та інституцій у прикордонному просторі сусідніх держав. На відміну від європейських держав єврорегіони України не отримують національного фінансування своєї діяльності. Прийняті дві державні програми розвитку транскордонного співробітництва так і не були реалізовані, оскільки Міністерство фінансів України не погодило фінансування реалізації жодного проекту.

 

Проблемним питанням залишається невизначеність механізмів взаємодії та розподілу повноважень між інституціями держави та регіону, які взяли на себе зобов’язання щодо організаційної, фінансової та правової підтримки транскордонного співробітництва, що не відповідає сутності співробітництва і гальмує його. До цього часу не визначено, до функцій якого міністерства входить транскордонне співробітництво – МЗС, Мінекономіки і торгівлі чи Мінрегіонбуду; не працює Міжвідомча комісія, не узгоджені діяльність і компетенції з відповідними міжурядовими комісіями України та Угорщини, Словаччини, Польщі, Румунії. Окрім того, центральними органами влади майже не використовуються напрацювання єврорегіонів (як правило, потрібні лише звіти про їх діяльність) щодо основних проблем транскордонного співробітництва, вирішення яких є неможливим без участі центральних органів влади.

 

Так, у країнах ЄС питання транскордонного співробітництва віднесені до функцій Міністерств регіонального розвитку, у складі яких є відповідні департаменти. Єврорегіони визнані як структури, які координують співпрацю прикордонних територій, мають відповідну фінансову підтримку (наприклад, на підтримку діяльності єврорегіонів Східної Польщі виділялося 1,5 млн злотих щорічно), керівники єврорегіонів співпрацюють з центральними органами влади щодо формування та реалізації державної політики транскордонного співробітництва, беруть участь у роботі спільних органів, створених для реалізації Програм фінансової допомоги зі структурних фондів ЄС та інших міжнародних фінансових структур.

 

Організаційна невизначеність щодо компетенції єврорегіональних структур на обласному рівні зумовлює періодичне включення і ведення питань транскордонного співробітництва функціональними підрозділами обласних державних адміністрацій. Проте, після останніх реорганізацій оргструктур ОДА і створення нових департаментів транскордонне співробітництво як системний напрям діяльності прикордонних адміністрацій відійшло на другий план. 

 

Окрім того, не використовуються напрацювання Карпатського Єврорегіону, Карпатської Конвенції (штаб-квартира у Відні). Ці інституції працюють відокремлено, без належної координації стратегічного бачення розвитку Карпат як єдиної екосистеми (в Західній Європі існує позитивний досвід вирішення спільних питань, у т.ч. єврорегіонами, які діють саме у межах екосистем, скажімо, в Балтійському чи Альпійському регіонах).

 

У випадку вироблення спільної стратегії розвитку Карпат можна було б очікувати затвердження Європейською Комісією окремої операційної програми Європейського Союзу для території Карпат на фінансову перспективу 2014 – 2020 років. Ця ініціатива знайшла підтримку серед членів Карпатського Єврорегіону, результатом чого стало прийняття рішення «Про напрацювання окремої операційної «Карпатської програми» для її фінансування Європейським Союзом на фінансову   перспективу   2014 – 2020 років» на 39-му засіданні Ради МА «Карпатський Єврорегіон» (листопад 2011 р.).

 

Від української частини Карпатського Єврорегіону головами обласних рад Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей була задекларована перед Кабінетом Міністрів України ініціатива спільної розробки та підписання Угоди щодо регіонального розвитку Українських Карпат (між Кабінетом Міністрів України – з одного боку та Закарпатською, Івано-Франківською, Львівською та Чернівецькою областями – з іншого). Підписання цієї Угоди повинне мати на меті сприяння формуванню ефективної політики уряду України, спрямованої на сталий розвиток Карпат, підвищення конкурентоспроможності економіки цього регіону, а також визначення та закріплення форми договірних відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування регіону Українських Карпат (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області) у сфері регіонального розвитку.

 

Угода повинна визначати пріоритетні напрями і спільні заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовані на забезпечення сталого розвитку Карпат, розробку Стратегії сталого розвитку регіону Українських Карпат, зобов’язання та відповідальність Кабінету Міністрів України та Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької обласних рад щодо виконання Угоди, порядок, обсяг, форми та строки фінансування спільних заходів. Основні напрями, за якими повинні здійснюватися спільні заходи:

- розробка Стратегії сталого розвитку регіону Українських Карпат;

- розробка Схеми просторового планування розвитку регіону Українських Карпат;

- створення ефективної системи охорони навколишнього природного середовища та запобігання природним і техногенним катаклізмам у регіоні Українських Карпат;

- покращення якості людського капіталу у регіоні;

- розвиток туризму шляхом розбудови транспортної, інформаційної та соціальної інфраструктури Українських Карпат;

- збереження автентичної історико-культурної спадщини.

 

До цього часу Європейський Союз не розглядав регіон Карпат як цілісну екологічну, економічну та гуманітарну систему (наприклад, на відміну від регіону Альп, де діє окрема програма ЄС). Натомість, в рамках програм транскордонної співпраці Європейського Інструменту партнерства і добросусідства на території Українських Карпат на перспективу 2007‑2013 рр. реалізовуються 3 програми («Україна – Польща – Білорусь» за участю Львівської, Закарпатської областей повною мірою та додатково (20 % усього фінансування) Івано-Франківська область; «Україна – Словаччина – Угорщина – Румунія» за участю Закарпатської та Чернівецької областей повною мірою та Івано-Франківської області додатково; «Україна – Румунія – Молдова» за участю Чернівецької області). Тобто, фактично у регіоні Карпат реалізується декілька ініціатив ЄС, що спричиняє відсутність системного підходу до трактування Карпат як спільної європейської спадщини.

 

У зв’язку з викладеним вище запропоновано подати на розгляд Європейській Комісії пропозицію щодо напрацювання у фінансовій перспективі 2014-2020 рр. окремої операційної Карпатської програми, яка підтримуватиме розвиток Карпатського Єврорегіону. Ця програма повинна базуватися на інтегрованому підході до фінансових вливань на користь соціально-економічного розвитку регіону Карпат, а розробку її української частини слід доручити Робочій групі при координації з боку Уряду України.

 

Слід зазначити, що усі держави, які входять до Карпатського Єврорегіону, крім України, є членами ЄС, і для розробки програм з їхньою участю Європейська Комісія застосовуватиме інші підходи. Натомість уряду України слід ще цього року подати пропозицію згідно відповідних процедур напрацювання окремої операційної Карпатської програми на період 2014‑2020 рр.

 

3. Низький рівень використання потенціалу транскордонного співробітництва у соціально-економічному розвитку прикордоння і підвищення конкурентоспроможності регіонів.

 

Огляд офіційних сайтів єврорегіонів України та ЄС виявив наступне: «Буг»[4] та «Карпатський єврорегіон»[5], представлені з польської та української [6] (лише останній) сторін відповідними вище згадуваними Асоціаціями і містять актуальну інформацію щодо всіх питань транскордонного співробітництва та транскордонних проектів.

 

Офіційних сайтів єврорегіонів «Верхній Прут», «Нижній Дунай»[7] та «Чорне море»[8] на даний час немає.

 

На сторінках відповідних обласних державних адміністрацій можна отримати загальну інформацію про єврорегіональні структури, але як актуальний консультативний та інформаційний центри для мешканців прикордоння вони не працюють.

Щодо єврорегіону «Верхній Прут», то на новому офіційному сайті[9] Чернівецької обласної державної адміністрації нічого про нього не згадується, як і про транскордонне співробітництво взагалі (однак інформація щодо Програми добросусідства «Румунія-Україна-Республіка Молдова» є).

 

Це підтверджує несистемність та суб’єктивність підходів і залежність проблем транскордонного співробітництва, діяльності єврорегіонів від бачення керівництва області.

 

4. Недоотримання фінансової підтримки з міжнародних фінансових структур, зокрема ЄС, зниження показників життєвого рівня мешканців українського прикордоння, порівняно із сусідніми територіями, що зумовлені низькою активністю громадянського суспільства у вирішенні власних проблем і проблем громади (українською стороною подається лише 10-30 % від кількості заявок, які подаються сусідніми країнами ЄС).

 

Існування у країнах ЄС єдиного методологічного підходу до стратегічного планування соціально-економічного розвитку територій і операційних програм для реалізації поставлених завдань зумовлює систематичну роботу єврорегіональних структур щодо вирішення проблем транскордонних регіонів. Національні системи бюджетного планування передбачають можливість гарантованого співфінансування транскордонних проектів, які реалізуються за кошти міжнародних фінансових установ, зокрема – за рахунок структурних фондів ЄС.

 

Протягом всіх років підготовки до вступу до ЄС і у перші роки після вступу до ЄС сусідніх з Україною країн, відбувалися постійні тренінги для різних цільових груп з питань розвитку транскордонного співробітництва, виявлення спільних проблемних питань та розробки проектів щодо їх вирішення, а також підготовки заявок на отримання фінансової допомоги. Нині тематика тренінгів розширена і включає навчання з питань формування транскордонних кластерів, транскордонних партнерств тощо.

 

Довідково: Так, усі прикордонні гміни Польщі реалізували проекти водопостачання, водовідведення, каналізування, освітлення своїх територій, забезпечили доступ до Інтернету, відремонтували і модернізували школи, дитячі заклади та установи системи охорони здоров’я. Нині тематика проектів включає будівництво стадіонів, басейнів, купівлю спортивного спорядження, вирішення проблем інвалідів тощо.

 

Активність мешканців прикордоння щодо підвищення свого життєвого рівня зумовлена всебічною поінформованістю та обізнаністю щодо програмно-проектного підходу вирішення соціально-економічних проблем, підтримкою з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, доступністю інформації на офіційних сайтах, у т.ч. єврорегіонів, щодо використання як бюджетних, так і проектних коштів. Аналогічна ситуація спостерігається у прикордонні Словаччини, Угорщини, Румунії.

 

На рівні областей фінансова допомога, насамперед, скеровується на розбудову інфраструктури для залучення бізнесу (технопарки, бізнес-інкубатори, інжинірингові та консалтингові структури, логістичні центри) і підтримку підприємництва (формування кластерів, промислових зон), причому проекти враховують можливості, потенціал транскордонного співробітництва. Так, підтримуються проекти розбудови центрів прикордонної торгівлі, придорожньої інфраструктури, різного роду сервісних та інформаційних центрів для обслуговування, у т.ч. мешканців суміжних територій тощо. Обґрунтування проектів базується на систематичному обліку, зборі та обробці транскордонної статистики, яка ведеться відповідними державними обласними статистичними підрозділами.

 

Таким чином, на сусідніх територіях країн ЄС відбувається прискорений соціально-економічний розвиток, формується більш продуктивне середовище, а отже – зростає конкурентоспроможність прикордонних регіонів, що зумовлює відплив ресурсів (насамперед, людських і капіталу) з суміжних територій України.

 

5. Підвищений рівень відпливу ресурсів у більш продуктивне середовище зумовлює подальшу деградацію периферійних територій в Україні та знижує регіональну безпеку.

 

Відсутність почуття безпеки щодо ведення бізнесу з однієї сторони і заохочувальна політика урядів сусідніх країн, зокрема, шляхом введення картки поляка, угорця, видачі паспорта румуна, шопінг-віз Словаччини та Польщі, спрощення вступу до вищих навчальних закладів, сприяння легальному працевлаштуванню з іншого боку стимулює активне населення і молодь до транскордонної міграції. Без активної конкурентної політики зайнятості з української сторони, без впровадження методологічних та методичних підходів регіонального розвитку ЄС, без підтримки діяльності єврорегіональних структур, які насамперед повинні інформувати і допомагати мешканцям прикордоння, використовуючи синергію співпраці, відставання в соціально-економічному розвитку прикордонних територій України посилюватиметься прискореними темпами.

 

Довідково: Поширеною для прикордонних територій України є практика поїздки українок з метою народжувати дітей у сусідніх державах – наприклад, до Угорщини, де пологи приймаються безкоштовно, або значно дешевше, ніж в Україні. Це підвищує імідж угорського лікаря та Угорщини.

 

6. Нерозвиненість механізмів транскордонної взаємодії суб’єктів господарювання, що зумовлює розвиток корупційних схем та кримінальних ситуацій.

 

Основною функцією єврорегіонів є інформування населення щодо правил життєдіяльності у транскордонному просторі. Проведені обстеження домашніх господарств у прикордонних селищних та районних громадах виявили низький рівень обізнаності щодо можливості ведення бізнесу, прикордонної торгівлі, діяльності митниці. Про те, що не зовсім законно, а саме – понаднормові обсяги купівлі-продажу алкоголю, сигарет і бензину, розповсюдження інформації відбувається досить швидко. «Позитивний приклад» сусідів сприяє включенню у незаконні оборудки нових громадян. Водночас негативні приклади замовчуються і применшуються. Запобігання формуванню корупційних схем і кримінальних ситуацій можливо лише за відкритості і доступності інформації та ліквідації правого нігілізму громадян. Виправлення ситуації може прискорити прийняття законодавчої бази в Україні з питань організації прикордонної торгівлі, легалізації її суб’єктів.

 

Стратегічні орієнтири державної політики у напрямі підвищення ефективності організаційно-економічного забезпечення єврорегіонального співробітництва України та ЄС мають бути спрямовані на:

 

1. Визначення місця та посилення ролі єврорегіонів в системі державного та регіонального управління. Як вже згадувалося вище, доцільно на державному рівні визначитися з тим, у чиїй компетенції повинні перебувати питання транскордонного співробітництва і діяльності єврорегіонів. Потребує опрацювання проект формування Асоціації єврорегіонів України для уніфікації і методичного забезпечення їх діяльності в системі центрального та регіонального управління.

 

2. Розвиток інституційного забезпечення транскордонного співробітництва. Більшість вітчизняних і зарубіжних експертів схиляються до того, що Карпатський єврорегіон доцільно реорганізувати на основі формування нових організаційно-правових форм через створення мікрорегіонів – європейських угрупувань територіального співробітництва, а відтак – проведення реорганізації системи управління Карпатського єврорегіону. При цьому слід використати підхід, спрямований на становлення багаторівневої системи єврорегіональної співпраці, що полягає у формуванні у межах великих геополітичних єврорегіонів окремих локальних транскордонних об’єднань, який набув поширення і у західній Європі.

 

Довідково: Так, у рамках єврорегіону «Померанія» є землі, що включені у єврорегіон «Про Європа Віадріна». Спільні території мають єврорегіони «Балтика» та «Нєман». Асоціація «Піренеї» у своєму складі має 8 єврорегіонів, у яких беруть участь прикордонні території Іспанії, Франції та Андорри. Чернівецька область із сусідньою румунською створили єврорегіон «Верхній Прут», території яких одночасно є учасниками Карпатського Єврорегіону. Дещо інші кроки зробили угорська та словацька сторони. Так, Адміністрація області Саболч-Сатмар-Берег та Міське Самоврядування міста Обласного Права Ніредьгаза (Угорщина) для підтримки розвитку транскордонного співробітництва створили Державний Фонд Євро-Кліп-Євро-Зв’язок. Крім того, для вирішення спільних проблем на угорсько-українсько-румунському кордоні була створена асоціація Інтеррегіо (Сабол-Сатмар-Берег/Закарпаття/Сатмар). Словаками та угорцями створено єврорегіон «Земплін», участь у якому планує брати Закарпатська область.

 

Враховуючи те, що європейські угрупування територіальної співпраці  ЄУТС) створюються для реалізації переважно однієї чи декількох конкретних цілей, висловлюється також думка щодо необхідності формування системи стратегічного планування транскордонного співробітництва Карпатського Єврорегіону через розробку Спільної стратегії розвитку Карпатського Єврорегіону, Операційних програм та пакету інвестиційних проектів (транскордонних), які, своєю чергою, будуть реалізовуватися новоствореними мікрорегіонами. Так, для Угорщини найважливішими напрямами співпраці є логістика, формування транскордонних технопарків, промислових зон, логістичних центрів; для Словаччини – туризм, збереження природної спадщини, логістика, пропускна здатність кордону; для польської сторони – транспортна інфраструктура, логістика, туризм, охорона довкілля.

 

Таким чином, ефективність розвитку Карпатського єврорегіону як однієї із основних інституцій транскордонного співробітництва на кордоні з ЄС передбачає проведення реорганізації через формування нових організаційних форм у його межах, зокрема, мікроєврорегіонів – європейських угрупувань територіальної співпраці чи інших формувань, які створюватимуться переважно суміжними територіями районного і селищного рівня (NUTS 4, NUTS 5) для реалізації конкретних цілей щодо вирішення спільних проблем. На їх визначення великий вплив матимуть пріоритети фінансової підтримки ЄС, які нині знаходяться на етапі узгодження і в перспективі відкриють можливість фінансування транскордонних проектів у межах спільних операційних програм ЄС, Європейського інструменту сусідства та партнерства, Східного партнерства тощо.

 

Слід зазначити, що Україна вже знаходиться на початковій стадії організації ОЄС. Зокрема, у травні 2012 року Президентом України був підписаний закон про ратифікацію Третього протоколу до Мадридської конвенції. Але закон містить лише одне речення про ратифікацію. Жодних доповнюючих чи супровідних документів, які вимагаються цим протоколом, і в яких мало б йтися про те, на кого будуть покладені такі обов’язки, хто за це відповідатиме, які території можуть бути учасниками ОЄС тощо – не існує. Зокрема, доцільно було б передбачити шляхи фінансування таких угруповань.

 

Завдяки участі у цих угрупованнях Україна матиме кращий доступ до фінансової допомоги структурних фондів ЄС, зможе швидше та ефективніше залучати кошти за програмами Інструменту європейського сусідства та партнерства, а також оперативно використовувати акумульовані у бюджеті кошти, сформовані з членських внесків та дофінансування ЄС; кошти на вирішення нагальних проблем у транскордонних регіонах.

 

3. Забезпечення державної підтримки діяльності єврорегіонів. Доцільно переглянути можливості фінансування транскордонних проектів і у бюджетах різних рівнів передбачити кошти на співфінансування транскордонних проектів. Окрім того, доцільно у Фонді регіонального розвитку України передбачити суб-фонд транскордонного співробітництва з механізмом розподілу коштів як у Структурних фондах ЄС.

 

4. Реалізацію заходів, спрямованих на підвищення регіональної безпеки у транскордонному просторі, зменшення відпливу ресурсів. Це залежить від бачення державної політики розвитку транскордонного співробітництва. Основним стримуючим чинником для відпливу ресурсів може бути використання аналогічних до практики ЄС конкурентних механізмів і пріоритетів регіонального розвитку. Це, з одного боку, прискорить євроінтеграційні процеси України, а з іншого – через активізацію діяльності єврорегіонів ці механізми будуть випробовувані на практиці. Не доцільно залишати політику транскордонного співробітництва лише на «відкуп» отримання фінансової допомоги за програмами міжнародних фінансових структур, які за допомогою цих програм забезпечують реалізацію власних цілей. Україна повинна сформувати і реалізувати власну державну політику розвитку транскордонного співробітництва і єврорегіональних структур.

 

У межах зазначених стратегічних орієнтирів державної політики необхідним є здійснення таких заходів:

 

1. Чітко визначитися з тим, до функціональних обов’язків якого центрального органу входять питання транскордонного співробітництва і, відповідно, через які єврорегіональні структури буде реалізуватися державна політика транскордонного співробітництва.

2. Опрацювати механізми взаємодії з єврорегіонами щодо реалізації рішень з питань транскордонного співробітництва, прийнятих міждержавними і  міжурядовими комісіями України та сусідніх держав.

3. Розробити механізми та інструменти державної підтримки діяльності єврорегіонів.

4. Забезпечити можливість участі представників єврорегіональних структур у спільних органах, створених ЄС чи Радою Європи щодо питань транскордонного співробітництва.

5. Опрацювати механізми взаємодії єврорегіональних структур, обласних і районних державних адміністрацій та органів самоврядування щодо прийняття і реалізації спільних стратегічних програм розвитку транскордонного співробітництва із суміжними територіями сусідніх країн.

6. Розробити заходи щодо впровадження системи транскордонної статистики, зокрема, з врахуванням рекомендацій Євростату, для своєчасної оцінки соціально-економічного розвитку транскордонних регіонів, кон’юнктури транскордонних ринків і прийняття управлінських рішень з урахуванням державних та загальноєвропейських інтересів.

7. Розробити заходи щодо реалізації євроінтеграційної стратегії України на регіональному рівні, у т.ч. шляхом активізації діяльності єврорегіональних структур, створення на їх базі комунікаційної платформи громад.

8. Забезпечити у системі кваліфікаційної підготовки державних службовців та фахівців органів місцевого самоврядування вивчення дисципліни «Транскордонне співробітництво» і організувати тренінги з питань організації ефективної діяльності єврорегіональних структур.

9. Внести доповнення у державні програми і стратегії соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів України положення щодо конвергенції механізмів конкурентоспроможності у транскордонному просторі для запобігання збільшенню асиметрії розвитку українського прикордоння порівняно із суміжними територіями країн-членів ЄС.

Регіональний філіал у м. Львові

 (Н.А. Мікула)