"Стан та проблеми ЛГБТ-руху в Україні". Аналітична записка



Анотація

 

Проаналізовано світові тенденції сприйняття гендерної ідентичності в різних суспільствах. Розглянуто сучасний стан ЛГБТ-руху (лесбійки, геї, бісексуали та трансгендерні люди) в Україні з акцентом на особливості національного правозастосування у цій сфері. Представлено результати експертного опитування серед ЛГБТ-організацій та запропоновано низку рекомендацій для органів влади. 

 

СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЛГБТ-РУХУ В УКРАЇНІ

 

У сучасному світі рівень демократичності суспільства вимірюється у тому числі через ставлення більшої його частини до суспільних груп, що становлять меншість, та до політики держави, спрямованої на забезпечення рівних прав для усіх громадян. Український ЛГБТ-рух є невід’ємною частиною інституціоналізації громадянського суспільства України. Його учасники є громадянами України на яких поширюються усі права і свободи закріплені в Конституції України. Втім, на практиці українське суспільство в своїй більшості не готове сприймати нетрадиційну сексуальну поведінку як норму для певних соціальних груп, що відбивається на звуженні їх правових можливостей та проявах дискримінації.

 

Згідно із «Шкалою Олпорта», яка вимірює ступінь проявів упередженості та дискримінації в суспільстві й має 5 рівнів градації, частина українського суспільства впритул наблизилася до останньої п’ятої позначки – «знищення», коли група більшості прагне фізично знищити групу меншості. Адже 4 рівень визначає «фізичний напад», коли людям з меншості завдається фізична шкода, неодноразово демонструвався, наприклад, під час спроб проведення гей-парадів. Нижчі рівні: 3 – «дискримінація» (людей з меншості піддають дискримінації, не надаючи їм можливостей та послуг, таким чином, втілюючи упередженість в дії), 2 – «уникнення» (люди з більшості активно уникають людей з меншості), 1 – «антилокуція» (представники більшості вільно жартують про представників меншості), стали нормою поведінки для значної частини громадян України.

 

Міжнародна практика. Дослідницький проект Pew Global Attitudes Project, реалізований американською організацією Pew Research Center у 2007 р. з метою визначення ставлення світової спільноти до гомосексуальності, виявив, що в Африці та на Близькому Сході населення майже взагалі не сприймає соціальне визнання гомосексуальності [1]. Водночас, відсоток сприйняття гомосексуальності і бісексуальності є достатньо високим в Західній і Північній Європі, Канаді, США, Австралії. За даними цього дослідження тільки 19 % українців вважають, що гомосексуалізм може бути прийнятним у суспільстві, 69 % заперечують таку можливість. Майже аналогічна суспільна думка із зазначеного питання є характерною для Китаю та Російської Федерації (Див. Додаток - таблицю 1).

 

Інші дослідження вказують, що в ряді демократичних країн показники суспільного сприйняття гомосексуальності мають тенденцію до зростання. Так, у США, за даними опитування проведеного у 2012 р. Американським інститутом суспільної думки Gallup Organization, 54 % американців вважають гомосексуальні стосунки морально прийнятними. Суспільне визнання ними гомосексуальних відносин повільно зростало з 38 % у 2002 р. до 56 % у 2011 р. [2].

 

Загальне ставлення суспільства до гомосексуалізму, окрім іншого, визначається й правовими умовами, які створила держава для забезпечення рівності між суспільними групами. Міжнародна організація «ILGA-Europe», що відслідковує становище та захищає права ЛГБТ-співтовариства в Європі, склала у 2012 р. рейтинг, в якому порівнює правовий статус ЛГБТ громадян у різних країнах. Національне законодавство та адміністративна практика оцінювалися за 42-х бальною шкалою де «30» найвища оцінка (повага до прав людини та повної рівності ЛГБТ) та «–12» найнижча оцінка (грубі порушення прав людини та дискримінація ЛГБТ).

 

Серед європейських країн найвищий бал (21) отримала Великобританія, Німеччина та Іспанія (20), Швеція (18). Найгіршими з країн-членів Євросоюзу виявилися Мальта (0 балів) та Латвія з Кіпром (отримали по 1 балу). Україна, Азербайджан, Вірменія та Македонія здобули по –4 бали, а найгірша ситуація склалася у Молдові та Росії (по –4,5 балів) [3].

 

Кількісні показники ЛГБТ-руху в Україні. За оцінками західних дослідників кількість людей які мали одностатеві стосунки варіюється в діапазоні від 2 % до 10 % від загальної кількості населення незалежно від країни проживання. У звіті «Вимірювання сексуальної ідентичності», яке підготувало управління національної статистики Великобританії у 2010 р., зазначено, що 1,4 % британців вважають себе геями чи бісексуалами [4]. Аналіз приналежності до сексуальних меншин, проведений американським інститутом досліджень громадської думки «The Gallup Organization» у 2012 р., показав, що 3,4 % опитаних американців ідентифікували себе у якості лесбійок, геїв, бісексуалів та трансексуалів [5]. Об’єднана Програма ООН з ВІЛ/СНІДу рекомендувала для країн Східної Європи визначати чисельність чоловіків, які мають секс із чоловіками (ЧСЧ) в діапазоні від 2 % до 5 % від усього чоловічого населення країни.

 

В Україні системні соціологічні дослідження чисельності представників усіх видів ЛГБТ-руху дотепер не проводилися. Складність їх проведення полягає у тому, що характер відповідей залежатиме від того, як суспільство, держава та церква оцінюють нетрадиційну сексуальну орієнтацію та яку культурну нішу у соціумі вона займає. Якщо у суспільстві нетрадиційна сексуальна поведінка дискримінується, значна частина представників ЛГБТ‑співтовариства не виявляють своїх сексуальних уподобань відкрито.

 

Україна відрізняється невисоким рівнем відкритості ЧСЧ щодо своєї сексуальної орієнтації. Так, за результатами дослідження «Моніторинг порушення прав людини в контексті доступу ЧСЧ до основних послуг профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки», проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України у 2010 р. в чотирьох містах України: Києві, Донецьку, Львові та Миколаєві, 39 % опитаних ЧСЧ приховують від усіх свою сексуальну орієнтацію [6].

 

Розрахунки чисельності ЧСЧ в Україні проводяться з 2005 р. Так, у 2005 р. чисельність цієї групи складала від 303 тис. осіб, що становило 2,5 % чоловічого населення України або 3,6 % міського чоловічого населення України віком від 15 до 49 років. З часом методика підрахунків чисельності прихованих груп удосконалювалася й методи, що були використані у 2012 р., дали змогу оцінити чисельність ЧСЧ в Україні на рівні 225 тисяч осіб, що становить 1,7 % міського чоловічого населення віком 15–59 років [7].

 

Вищенаведені дані в цілому підтверджуються Державною службою України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, яка проводить національну оцінку чисельності груп, вразливих до інфікування ВІЛ, до яких належать ЧСЧ. В результаті проведення спеціальних біоповедінкових досліджень оціночну чисельність такої групи у 2012 р. визначено в діапазоні від 200 до 249 тис. осіб [8]. Проте, чисельність представників усіх видів ЛГБТ-співтовариства в Україні є значно більшою за наведені цифри.

 

Примітно, що впродовж останніх шести років стрімко зростала кількість ЛГБТ-організацій. Якщо у 2006 р. Міністерством юстиції України таких організацій було зареєстровано 12, то на початок 2013 р., згідно із даними Державної реєстраційної служби України, їх чисельність зросла до 40 [9]. Втім, проблемами ЛГБТ-спільноти опікуються значно більша кількість організацій різного типу (Див. Додаток - таблицю 2): легалізовані органами юстиції громадські та благодійні ЛГБТ-організації; донорські організації, що підтримують інституційний розвиток ЛГБТ-спільноти та ЧСЧ-сервісу; неформальні ЛГБТ-об’єднання; ЧСЧ-сервісні організації [10].

 

Слід зазначити, що ЛГБТ-організації, відчуваючи потребу у якісній комунікації та об’єднанні зусиль для забезпечення більш ефективного захисту прав їх членів, створили у 2011 р. Всеукраїнську спілку «Рада ЛГБТ‑організацій України». Її засновниками виступили: Громадська організація «Інформаційно-освітній центр «Жіноча Мережа», Всеукраїнська громадська організація «Гей-альянс Україна», громадська організація «Міжрегіональний центр ЛГБТ – досліджень Донбас-соцпроект», «Регіональний інформаційний і правозахисний Центр для геїв та лесбіянок «Наш світ».

 

Результати експертного опитування. В травні 2013 р. відділ стратегій розвитку громадянського суспільства НІСД запропонував ЛГБТ-організаціям відповісти на запитання експертного опитування щодо місця ЛГБТ-спільноти в українському суспільстві. Анкетуванням були охоплені такі громадські об’єднання: «Регіональний інформаційний та правозахисний Центр для геїв та лесбійок «Наш світ», «Запорізький обласний благодійний фонд «Гендер Зед», «Гей-альянс», «ХРОМ».

 

Основними сферами діяльності, в яких працюють представники вище перерахованих організацій респонденти назвали:

- моніторинг порушень прав ЛГБТ-спільноти;

- правове консультування жертв дискримінації та гомофобного насильства;

- адвокація антидискримінаційного законодавства і практик;

- просвіта суспільства в питаннях ЛГБТ-спільноти;

- комплексна профілактика ВІЛ/СНІД та інфекцій, які передаються статевим шляхом;

- правова просвіта ЛГБТ-спільноти та впровадження інформаційних стратегій, спрямованих на гомосексуалів та ЛГБТ в цілому, видання різнопланових інформаційних матеріалів щодо здоров’я чоловіків: листівки, буклети, брошури, гей-журнали, газети;

- спортивно-культурні заходи.

 

Актуальними проблемами для ЛГБТ-руху в Україні респонденти – представники вищезазначених ЛГБТ-організацій назвали «гомофобізацію» українського суспільства, маніпуляції та спекуляції тематикою, пов’язаної із сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю (СОГІ), ситуацією, за якої культуру, традиції та релігію використовують для виправдання дискримінації. З позиції респондентів, негативним чином впливає на діяльність ЛГБТ-організацій байдужість та ворожість з боку державних органів влади до потреб ЛГБТ-спільноти, намагання політиків та релігійних організацій протиставити світовим тенденціям «псевдотрадиціоналістську» риторику, що заганяє ЛГБТ-рух в підпілля. Результатом «гомофобізації» є зростання агресивних настроїв в суспільстві, посилення гомофобного законотворення та застосування насилля над представниками цього руху.

 

Не зважаючи на зростаючу консолідацію ЛГБТ-організацій, респонденти вказують на все ще актуальну для представників цієї спільноти проблему їхньої соціальної пасивності та слабкої згуртованості, зауважуючи при цьому, що така тенденція є характерною для українського суспільства в цілому. Через недостатнє фінансування більшість організацій конкурують між собою за гранти, проте часто-густо цей процес призводить до конфліктів, що також позначається на їх об’єднавчому потенціалі.

 

Несприятливий для функціонування ЛГБТ-руху в Україні загальний фон в повній мірі проектується на низовий рівень. Активісти цього руху зазначають, що типовими перепонами в їх діяльності є:

- численні порушення прав, дискримінація та фізичне насилля над представниками ЛГБТ організацій;

- постійне відчуття маргіналізації групи, «заганяння в гетто», хронічна відсутність відчуття безпеки за своє здоров’я;

- незаконні початкова відмова та затягування в подальшому державної реєстрації організації;

- ігнорування практично всіх їхніх пропозицій до органів влади, незалучення до консультацій при ухваленні рішень, що безпосередньо стосуються інтересів ЛГБТ спільноти;

- небажання донорів та органів влади працювати з новоствореними організаціями та організаціями, які не ставлять боротьбу з ВІЛ-інфекцією на перше місце;

- відсутність у комунальних та бізнес-структур бажання мати справу с антиСНІДівськими проектами, спрямованими саме на ЧСЧ;

- фізичне вигнання з орендованого й оплаченого приміщення, після того, коли орендар дізнається, що наймачем є ЛГБТ-організація;

- відмови з боку міської влади в узгодженні публічних акцій та відмови правоохоронних органів в захисті учасників публічних акцій від гомофобної агресії.

 

Правовий стан. Попри низьку позицію в міжнародних рейтингах правового забезпечення ЛГБТ-спільноти, зробимо наголос на тому, що Україна підтримує ратифікацію майже усіх основних документів міжнародного значення, що стосуються захисту прав людини. Курс на євроінтеграцію вимагає від держави відповідної політики та дотримання міжнародних підходів і стандартів у всіх сферах суспільних відносин, у тому числі, і у сфері захисту прав ЛГБТ-спільноти.

 

17 червня 2011 р. Україна долучилася до країн-підписантів Резолюції Комітету з прав людини ООН A/HRC/17/L.9/Rev.1 [11]. У даному документі зазначено, що динаміка насильницьких актів та дискримінації у всіх регіонах світу, скоєних відносно осіб за ознакою СОГІ, потребує дослідження такої практики та пошуків дієвих механізмів міжнародного захисту прав людини від таких порушень. На підставі Резолюції Верховним Комісаром було започатковано аналіз законодавства країн на предмет дискримінації за ознакою СОГІ та відповідний діалог, спрямований на вироблення рекомендацій щодо захисту прав представників ЛГБТ-руху.

 

31 березня 2010 р. Комітет Міністрів Ради Європи одноголосно (за підтримки, в тому числі, України) прийняв «Рекомендації щодо заходів для подолання дискримінації на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності» CM/Rec(2010)5 [12]. Документ рекомендує країнам-членам Ради Європи (РЄ) впровадити низку заходів щодо вдосконалення законодавства та політики для забезпечення прав людини стосовно ЛГБТ в таких сферах, як трудові відносини, свобода асоціацій і мирних зборів, приватне і сімейне життя, освіта, охорона здоров’я, спорт, облік факторів гомофобії/трансфобії при розслідуванні правопорушень, включно з визнанням при цьому міри відповідальності. Підтримка Україною цього документа означає, що наша держава визнає, що сексуальна орієнтація не може бути підставою для дискримінації [13].

 

29 квітня 2010 р. Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила ще два документа стосовно дискримінації за ознакою СОГІ. Це – Резолюція 1728 (2010) [14] та Рекомендації 1915 (2010) [15]. Обидва документи, як і Рекомендації Комітету Міністрів РЄ, підкреслюють необхідність застосування ключового принципу, за яким права людини є універсальними та належать всім людям рівною мірою, засвідчують існування дискримінації стосовно ЛГБТ-осіб на підставі їх сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, визнають необхідність спеціальних дій із забезпечення всеосяжного дотримання прав людини стосовно ЛГБТ осіб та окреслюють заходи, які вимагаються від урядів держав членів РЄ.

 

Приєднання України до правозахисних документів Європейського Союзу (ЄС) нівелюється через їх неефективну імплементацію до національного законодавчого поля. Всупереч взятим на себе зобов’язанням перед ЄС, українськими політиками ініціюються, з одного боку, дискримінаційні законодавчі новації щодо представників ЛГБТ-спільноти, а, з іншого, гальмується прийняття системного антидискримінаційного Закону. Так, 2 жовтня 2012 р. Верховною Радою України був проголосований у першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)» від 20.06.2011 р. (реєстраційний № 8711) [16] Законопроектом пропонується шляхом внесення змін до законів «Про захист суспільної моралі», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу» та до Кримінального кодексу заборонити пропаганду гомосексуалізму та встановити кримінальну відповідальність за порушення цієї заборони. Дана подія була засуджена ООН [17], РЄ [18], Європейською Комісією [19], ПАРЄ [20], Human Rights Watch [21], International Commission of Jurists та ILGA-Europe [22], іншими міжнародними організаціями, як така, що суперечить демократичним стандартам забезпечення прав людини та рішенням Європейського Суду з прав людини, зокрема, щодо права на свободу зборів і асоціацій, права на свободу слова, права на пошук, отримання і передачу інформації, права на свободу від дискримінації.

 

Інший подібний проект Закону України «Про заборону спрямованої на дітей пропаганди гомосексуалізму» від 30.03.2012 р. (реєстраційний № 10290) [23], який також носив дискримінаційний характер по відношенню до ЛГБТ-спільноти був спочатку відкликаний, але потім трансформувався у проект Закону України «Про заборону спрямованої на дітей пропаганди одностатевих сексуальних стосунків» від 24.12.2012 р. (реєстраційний № 1155) [24]. З позиції більшості правозахисних організацій, прийняття будь-якого з наведених законопроектів призведе до узаконення дискримінаційних практик на державному рівні.

 

Маємо констатувати покращення ситуації зі створення антидискримінаційного законодавства в Україні. Новий Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» від 6 вересня 2012 р. № 5207‑VI, за оцінками українських і міжнародних експертів, є позитивним нововведенням, але не є системним [25]. На думку фахівців з РЄ, до переліку заборонених до дискримінації ознак слід додати й такі: громадянство, сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність. Окремі зміни були підготовлені й внесені до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України як проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 19.02.2013 р. (реєстраційний № 2342) [26]. Зокрема, законопроектом пропонувалося у статті 2-1 Кодексу законів про працю України передбачити, що рівність трудових прав усіх громадян забезпечується в Україні незалежно від «сексуальної орієнтації». В цілому, цей законопроект охоплює набагато ширшу сферу дії й стосується всіх видів дискримінації, покликаний уточнити визначення і форми дискримінаційних дій у Законі України «Про основи запобігання та протидії дискримінації», посилити відповідальність за них, наблизивши українське законодавство до європейського.

 

Втім, вищезазначений законопроект навіть не дійшов до розгляду у Верховній Раді України через його демонстративну негативну оцінку депутатами з більшості парламентських фракцій. Дана позиція частини депутатського корпусу з огляду на перспективу підписання Угоди про асоціацію між ЄС та Україною та лібералізації ЄС візового режиму для України є вкрай деструктивною, адже пункт 2.4.3. «Права громадян, включаючи захист меншин» Плану дій з лібералізації візового режиму, який виконує Україна, окрім іншого, вимагає: по-перше, ухвалення всеохоплюючого антидискримінаційного законодавства, що рекомендовано моніторинговими органами ООН та РЄ для забезпечення ефективного захисту від дискримінації; по-друге, активно дотримуватись конкретних рекомендацій органів ООН, ОБСЄ/БДІПЛ, РЄ/ЄКРН та міжнародних правозахисних організацій у виконанні антидискримінаційної політики, захисті меншин та боротьби зі злочинами, скоєними на ґрунті ненависті [27].

 

Слід підкреслити, що недооцінювати можливі наслідки в разі неспроможності привести національне законодавство в сфері правозахисту до європейських стандартів небезпечно з огляду на принципову позицію з цього питання деяких країн-членів ЄС (наприклад, Нідерландів), офіційні представники яких заявили про можливість одноосібно заблокувати і візовий процес, і підписання Угоди про Асоціацію [28].

 

Активна протидія впровадженню всеохоплюючого антидискримінаційного законодавства лежить в сфері, з одного боку, небажання депутатського корпусу взяти на себе відповідальність за непопулярні в суспільстві рішення, а з іншого, - цілеспрямованого саботування євроінтеграційного курсу під прикриттям тієї ж риторики щодо традиціоналістських уподобань населення та засудження ним відповідних змін.

 

У цілому ж, основна проблема чинного законодавства України у сфері дотримання та захисту прав ЛГБТ-спільноти полягає у відсутності положення щодо сексуальної орієнтації в національних законодавчих актах в числі ознак, за якими забороняється дискримінація проти громадян. Така ситуація ускладнює застосування антидискримінаційних норм до ЛГБТ‑спільноти в юридичній практиці та захист їх прав у національних судах.

 

Заслуговує на увагу те, що представники ЛГБТ-співтовариства піддаються дискримінації не тільки на законодавчому рівні, але й у повсякденному житті. За даними дослідження правозахисного Центру «Наш світ», проведеного у 2011 р., 61 % респондентів заявили, що вони хоча б одного разу за останні три роки стикалися з проявами порушень своїх прав або дискримінацією на ґрунті СОГІ. Серед тих, про сексуальну орієнтацію яких знали або здогадувалися оточуючі, цей показник сягає 89 %. За даними цього дослідження, найбільш вразливими з точки зору дискримінації для ЛГБТ, були сфери трудових відносин, взаємини з владою та міліцією. Експерти також відзначають, що особливо гострою є проблема із поширенням дискримінації за ознаками СОГІ у сфері трудових відносин: гомофобні/трансфобні переслідування з боку колег по роботі та керівництва, звільнення з роботи або відмова в прийомі на роботу з причини гомосексуальної орієнтації [29].

 

За даними моніторингу «Протести, перемоги та репресії в Україні», проведеного Центром дослідження суспільства у 2012 р., кількість акцій спрямованих проти представників ЛГБТ-руху в Україні збільшилася. Якщо у 2010-2011 рр. таких випадків було зареєстровано по 7, то у 2012 р. їх було зафіксовано вже 25. Найбільш активними учасниками таких протестів були християнські неурядові організації та релігійні інституції: «Україна за життя», «Любов проти гомосексуалізму», «Батьківський комітет України», «Подаруй життя!», «Рух чистих сердець» та інші – організації, що виступають за збереження традиційних гендерних моделей та зміцнення ролі патріархальної родини. Для обґрунтування своїх позицій активісти цих організацій звертаються до ідеологем християнської моралі.

 

Традиційно високим є показник участі в акціях проти ЛГБТ-руху право-радикальних громадсько-політичних організацій, таких як: Соціал-національна Асамблея, «Патріот України», «Сокіл», ВО «Свобода», а також російських націоналістів з «Союзу руського народу» та деякі козацькі громадські організації.

 

Таким чином, прихильники традиційних цінностей об’єднані у дві групи: релігійні активісти та учасники радикальних організацій. Попри те, що впродовж трьох років спостерігається зростання протестів прибічників консервативних цінностей за участі неформальних ініціативних груп громадян, їх кількість поки що є не надто значною, аби говорити про залучення широких верств населення до відповідних протестних акцій [30].

 

Висновки і рекомендації:

  1. ЛГБТ-рух є відносно чисельною групою в українському суспільстві, що інституційно динамічно еволюціонує та вимагає забезпечення рівних прав із іншими суспільними групами для свого повноцінного функціонування. Натомість, представники ЛГБТ-спільноти піддаються дискримінації як з боку органів державної влади, так й з боку суспільства загалом.
  2. Враховуючи історично обумовлені консервативні погляди переважної частини українського суспільства на питання, пов’язані із сексуальною ідентичністю, та виходячи з необхідності дотримування рівних прав для усіх громадян країни, в тому числі для представників нетрадиційної сексуальної орієнтації, слід розпочати громадську дискусію з метою пошуку компромісного варіанту цивілізованого співжиття усіх груп, що складають українське суспільство, та недопущення дискримінації до жодної з них. Публічне обговорення має здійснюватися за участю вчених, громадських активістів та експертів з даної проблематики й базуватися виключно на науковій основі.
  3. В законодавчому полі необхідно дотримуватися взятих Україною міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав людини, в подальшому – зважати на соціокультурні особливості української громади при ратифікації міжнародних документів. Варто змінити стратегію нормативної заборони (через дискримінаційні законопроекти щодо ЛГБТ-спільноти) на стратегію нормативної підтримки традиційних для України сімейних цінностей.
  4. Розширення ознак дискримінації у національному законодавстві, в тому числі за ознакою СОГІ, відповідає базовим принципам забезпечення прав людини, тому такий крок є системним рішенням у напрямі побудови правової держави.
  5. Рекомендувати Верховній Раді України відхилити прийнятий у першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)» від 20.06.2011 р. (реєстраційний № 8711) через його дискримінаційний (стосовно ЛГБТ-спільноти) характер, необґрунтовану криміналізацію дій її представників, відсутність юридичного визначення змісту терміну «пропаганда гомосексуалізму», як такий, що суперечить міжнародним правовим зобов’язанням України.

Відділ стратегій розвитку громадянського суспільства

 (Д.М. Горєлов)


Список використаних джерел:

 

 1. World publics welcome global trade – but not immigration. 47-Nation Pew Global Attitudes Survey [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pewglobal.org/files/pdf/258.pdf.

2. U.S. Acceptance of Gay/Lesbian Relations Is the New Normal. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gallup.com/poll/154634/Acceptance-Gay-Lesbian-Relations-New-Normal.aspx.

3. UK earns ranking as most gay-friendly country in Europe May 18, 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iuwest.wordpress.com/2012/05/18/uk-earns-ranking-as-most-gay-friendly-country-in-europe/.

4. «Measuring Sexual Identity: An Evaluation Report, 2010». Оffice for National Statistics. 23 September 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.ons.gov.uk/ons/rel/ethnicity/measuring-sexual-identity---evaluation-report/2010/index.html.

5. Special Report: 3.4% of U.S. Adults Identify as LGBT. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.gallup.com/poll/158066/special-report-adults-identify-lgbt.aspx.

6. Краткий ситуационный анализ положения ЛГБТ в Украине. Обзор. COC Netherlands, Центр социальных экспертиз ИС НАН Украины, НА ГЛБ «ЛиГА». Киев – 2012. С. 13.

7. Аналітичний звіт за результатами дослідження «Оцінка чисельності груп високого ризику інфікування ВІЛ в Україні» станом на 2012 рік / Г. Берлева, К. Думчев, М. Касянчук та ін. – К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2012. – С. 54.

8. ВІЛ-інфекція в Україні. Інформаційний бюлетень № 38. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dssz.gov.ua/index.php/uk/operatyvna-informaciya/statystyka/1198-38.

9. Реєстр громадських організацій. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.drsu.gov.ua/show/2419.

10.  Краткий ситуационный анализ положения ЛГБТ в Украине. Обзор. COC Netherlands, Центр социальных экспертиз ИС НАНУ, НА ГЛБ «ЛиГА». – К., 2012. – С. 35-36.

11.  Права человека, сексуальная ориентация и гендерная идентичность. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/LTD/G11/141/96/PDF/G1114196.pdf?OpenElement.

12.  Recommendation CM/Rec(2010)5 of the Committee of Ministers to member states on measures to combat discrimination on grounds of sexual orientation or gender identity (Adopted by the Committee of Ministers on 31 March 2010 at the 1081-st meeting of the Ministers’ Deputies). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://wcd.coe.int/wcd/ViewDoc.jsp?id=1606669&Site=CM&BackColorInternet=C3C3C3&BackColorIntranet=EDB021&BackColorLogged=F5D383.

13.  Крок вперед, два назад: Становище ЛГБТ в Україні в 2010 – 2011 рр. / О.О. Зінченков, М.Г.Касянчук, А.В. Кравчук (Рада ЛГБТ-організацій України, центр «Наш світ», ЛГБТ-центр «ДонбасСоцПроект»). – К.: Центр «Наш світ», 2011. – С. 10.

14.  Resolution 1728 (2010)1 : Discrimination on the basis of sexual orientation and gender identity. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://assembly.coe.int/Mainf.asp?link=/Documents/AdoptedText/ta10/ERES1728.htm.

15.  Recommendation 1915 (2010)1 : Discrimination on the basis of sexual orientation and gender identity. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://assembly.coe.int/Mainf.asp?link=/Documents/AdoptedText/ta10/EREC1915.htm.

16.  Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)» № 8711 від 20.06.2011 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=40734.

17.  В ООН обеспокоены «антигомосексуальным» законопроектом в Украине. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.net/news/528524-v-oon-obespokoenyi-antigomoseksualnyim-zakonoproektom-v-ukraine.html.

18.  Из ЕС призывают бороться не с гомосексуализмом, а с гомофобией. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.net/news/528569-iz-es-prizyivayut-borotsya-ne-s-gomoseksualizmom-a-s-gomofobiey.html.

19.  ЕС разочарован намерениями ВР запретить пропаганду гомосексуализма. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.net/news/528190-es-razocharovan-namereniyami-vr-zapretit-propagandu-gomoseksualizma.html.

20.  В ПАСЕ приняли декларацию, осуждающую украинский антигомосексуальный закон [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.net/news/528257-v-pase-prinyali-deklaratsiyu-osujdayuschuyu-ukrainskiy-antigomoseksualnyiy-zakon.html.

21.  В Україні невтішна ситуація з правами людини - Human Rights Watch. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2013/01/31/6982610/.

22.  Европейцы просят Литвина и Януковича стать на защиту сексменьшинств. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.unian.net/news/528058-evropeytsyi-prosyat-litvina-i-yanukovicha-stat-na-zaschitu-seksmenshinstv.html.

23.  Проект Закону України «Про заборону спрямованої на дітей пропаганди гомосексуалізму» № 10290 від 30.03.2012 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=43007.

24.  Проект Закону України «Про заборону спрямованої на дітей пропаганди одностатевих сексуальних стосунків» № 1155 від 24.12.2012 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45242.

25.  Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 5207-VI від 06.09.2012 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5207-17.

26.  Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 2342 від 19.02.2013 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45813.

27.  Безвізовий діалог між Україною та ЄС. План дій з лібералізації візового режиму. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/document/244813925/План%20д_й%20щодо%20л_берал_зац__%20_С%20в_зового%20режиму%20для%20Укра_ни.pdf.

28.  ЄС відмовить Україні в асоціації і безвізовому режимі якщо ВР прийме гомофонний закон. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unn.com.ua/uk/news/801731-es-vidmovit-ukrayini-v-asotsiatsiyi-i-bezvizovomu-regeimi-yakscho-vr-priyme-gomofobniy-zakon.

29.  Краткий ситуационный анализ положения ЛГБТ в Украине. Обзор. COC Netherlands, Центр социальных экспертиз Ин-та социологии НАНУ, НА ГЛБ «ЛиГА». – К., 2012. – С. 30.

30.  Протести, перемоги і репресії в Україні: результати моніторингу 2012 р. / За ред. В. Іщенка. – К.: Центр дослідження суспільства, 2013. – С. 68-69.

 

ДОДАТОК





читайте також:


"Щодо проблем реалізації профспілковим рухом України функції захисту прав найманих працівників". Аналітична записка
"Основні тенденції та проблеми реалізації «національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки»". Аналітична записка
"Участь громадських об"єднань у протидії інформаційній агресії РФ". Аналітична записка
"Розвиток громадянського суспільства України в умовах внутрішніх і зовнішніх викликів". Аналітична доповідь
"Забезпечення відповідальності органів місцевого самоврядування перед територіальною громадою". Аналітична записка