"Щодо підвищення інноваційного потенціалу металургійної промисловості України". Аналітична записка

Анотація

 

У записці проаналізовано стан і проблеми інноваційного розвитку металургійної промисловості України, розглянуто світовий досвід державної політики підтримки інноваційних процесів на металургійних підприємствах. Визначено шляхи підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу металургійної галузі України.

 

ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МЕТАЛУРГІЙНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

 

Металургійне виробництво і виробництво готових металевих виробів є одними з основних складових гірничо-металургійного комплексу України. На підприємствах металургійної галузі зайнято 323 тис. працівників (11,7 % загальної кількості працюючих у промисловості). Обсяг реалізованої продукції в металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів у 2012 р. склав 18,8 % загального обсягу реалізованої продукції промисловості.

 

Підвищення інноваційного потенціалу металургійної промисловості сприятиме її розвитку на інтенсивній основі, прискорить модернізацію металургійних підприємств, забезпечить виробництво високотехнологічної металопродукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках.

 

Аналіз показників інноваційної діяльності в металургійній промисловості України у 2005-2011 рр. свідчить, що після досягнення у докризовий період позитивної динаміки й наступного спаду у 2008-2009 рр., у 2010-2011 рр. відбувалось зростання кількості інноваційно активних підприємств, підприємств, що впроваджували інновації та підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію (табл. 1). У 2011 р. кількість інноваційно активних підприємств у металургійній галузі зросла на 41 % порівняно з 2005 р., підприємств, що впроваджували інновації, – майже вдвічі; підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію, – на 28,8 %.

 

Таблиця 1

Динаміка показників інноваційної діяльності металургійної галузі України*

* Розраховано за даними Держстату України “Наукова та інноваційна діяльність в Україні” 2006-2011 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Обсяги реалізованої інноваційної продукції після зростання у 2005-2008 рр. надалі скорочувались, й у 2011 р. підприємствами металургійної промисловості реалізовано інноваційної продукції загальним обсягом 4,4 млрд грн, що у 3,7 разу менше докризового 2008 р. При цьому частка реалізованої інноваційної продукції, що була новою для ринку, у 2011 р. становила лише 1,3 % від обсягу реалізованої інноваційної продукції галузі.

 

Понад половину інноваційної продукції металургійної галузі реалізовувалось за межами України (за виключенням 2011 р.). У 2005‑2008 рр. обсяги реалізації такої продукції збільшились у 7,6 разу (з 1,7 до 12,9 млрд грн), а її частка в загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції галузі зросла з 50,9 % до 79,6 %. У наступні 2008-2011 рр. відбулось скорочення обсягів реалізованої інноваційної металопродукції за межі України у понад 12 разів, й її частка у загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції галузі становила у 2011 р. 24 %.

 

Зміна тенденції відбулась в основному за рахунок зменшення у 2008‑2011 рр. обсягів поставок інноваційної металопродукції при виробництві чавуну, сталі та феросплавів у 10,7 разу, труб – у 49,1 разу (табл. 2), 50 % цих поставок у середньому за аналізований період здійснювалось до країн СНД. Це пов’язано, зокрема, із введенням у дію нових металургійних заводів у РФ, наприклад, у м. Викса Нижньогородської області (2009 р.) [1] та міні-металургійних заводів у Ростовській, Саратовській та Калузькій областях, а також модернізацією металургійних підприємств у Казахстані (Казахського металургійного заводу у м. Теміртау, Актюбінського заводу феросплавів), Узбекистані (Узбецького металургійного заводу), Білорусі (Білоруського металургійного заводу в м. Жлобин, Могильовського металургійного заводу), продукція яких поступово витісняє з ринків аналогічну українську.

 

Таблиця 2

Обсяги реалізованої за межами України інноваційної продукції

металургійної галузі*, млн грн

* Розраховано за даними Держстату України “Наукова та інноваційна діяльність в Україні” 2008-2011 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Аналіз показників витрат на інноваційну діяльність у металургійній промисловості України (табл. 3) свідчить, що у докризовий період їхні загальні обсяги становили 2,8 млрд грн у 2007 р. і 3,3 млрд грн у 2008 р., після чого у наступні 2009-2010 рр. відбулось суттєве скорочення до 0,9 млрд грн і 0,3 млрд грн відповідно. У 2011 р. загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність зріс у 4,5 разу порівняно з 2010 р. за рахунок майже усіх складових, за винятком внутрішніх НДР, обсяг яких скоротився на 6,9 %.

 

Структура витрат на інноваційну діяльність у металургійній промисловості залишається недосконалою. Більшість витрат за аналізований період було спрямовано на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення (частка яких у загальному обсязі витрат на інноваційну діяльність коливалась від 64 % у 2008 р. до 97 % у 2009 р.). Значно менше коштів спрямовувалось на придбання нових технологій, патентів і ліцензій (інші зовнішні знання ) – від 0,1 % у 2009-2010 рр. до 19 % у 2011 р. На внутрішні та зовнішні НДР за аналізований період спрямовувалось не більше 5 % від обсягу усіх витрат на інноваційну діяльність.

 

Таблиця 3

Обсяги витрат на інноваційну діяльність у металургійній галузі України*, млн грн

* Розраховано за даними Держстату України “Наукова та інноваційна діяльність в Україні” 2008-2011 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

 

Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності у металургійній промисловості протягом 2005-2011 рр. (за винятком 2008 р.) були власні кошти підприємств, частка яких становила понад 90 % у загальній структурі фінансування інноваційної діяльності (табл. 4). У 2008 р. для фінансування інноваційної діяльності у металургійній промисловості було залучено рекордний за аналізований період обсяг кредитів у розмірі 1,7 млрд грн, зокрема у Луганській області – для збільшення виробництва чавуну, сталі та феросплавів, Дніпропетровській – для забезпечення виробництва труб та фітингів зі сталі, Львівській – для виробництва будівельних металевих конструкцій, Запорізькій – для впровадження інновацій при обробленні та нанесенні покриттів на метали.

 

Частка коштів вітчизняних інвесторів протягом 2005-2011 р. становила менше 1 %, а починаючи з 2008 р. значно зменшилось фінансування інноваційної діяльності коштами іноземних інвесторів. 

 

Незначними були обсяги бюджетного фінансування інноваційної діяльності у металургії – з держбюджету максимальний обсяг коштів за аналізований період було виділено у розмірі 10,6 млн грн у 2009 р. У 2011 р. інноваційну діяльність у металургійній галузі було вперше профінансовано коштами місцевих бюджетів, а саме Харківським місцевим бюджетом (0,3 млн грн виділено на виробництво радіаторів та котлів центрального опалення).

 

Таблиця 4

Розподіл обсягів фінансування інноваційної діяльності у металургійній промисловості

України за джерелами*, млн грн

*Розраховано за даними Держстату України “Наукова та інноваційна діяльність в Україні” 2008-2011 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

 

У 2011 р. активізувалась діяльність підприємств металургійної промисловості у напрямах створення високих технологій, використання об’єктів права інтелектуальної власності та раціоналізаторських пропозицій, які є важливими складовими інноваційного розвитку виробництва.

 

Загальна кількість створених у 2011 р. високих технологій проти 2010 р. збільшилася на 40 % і становила 39 одиниць. Однак про рівень створених технологій свідчить такий негативний факт: серед створених технологій не було жодної, визначеної як принципово нової. У 2011 р. на високі технології було отримано 73 охоронних документів, у т.ч. 20 – патентів на винахід, 53 – на корисну модель. Проте із загальної їхньої кількості лише 4 охоронних документи мали патентну чистоту в інших країнах (у 2010 р. – 21).

 

Кількість використаних винаходів у 2011 р. становила 131 од., корисних моделей – 76, промислових зразків – 15, тоді як у 2010 р. – 17, 40 та 1 відповідно. У 2011 р. підприємствами металургійної галузі використано 1057 раціоналізаторських пропозицій, що на 23 % більше, ніж у 2010 р.

 

Незважаючи на окремі позитивні зрушення d напрямку інноваційного розвитку металургійної промисловості, технологічна структура виробництва сталі як важлива характеристика розвитку металургійної галузі залишається застарілою. Через застарілі технології виплавки сталі на вітчизняних підприємствах практично не застосовуються прогресивне електронно-променеве плавлення сталі та методи прямого відновлення залізних руд, які належать до п’ятого технологічного укладу.

 

В основу інноваційної перебудови світової металургійної галузі покладено скорочення застарілих виробничих потужностей з випуску сталі та будівництво нових, компактніших виробництв для випуску кінцевої продукції з високою доданою вартістю[2]. В останні 10-15 років у чорній металургії США було ліквідовано біля 30 % потужностей з виробництва сталі, Японії – 20 %, Німеччині – біля третини[3]. Світові тенденції зміни структури сталеплавильного виробництва свідчать про повне заміщення до 2015 р. мартенівського виробництва сталі електросталеплавильним і конвертерним способами. В Україні ж на сьогодні 25 % сталі все ще плавиться в мартенах, на машинах безперервного литва заготовок розливається 53 % сталі, за середніх показників у світі 1,1 % і 93 % відповідно.

 

У цілому в галузі накопичився комплекс проблем, які заважають її розвитку на інноваційній основі, зокрема:

- високий ступінь зношеності основних фондів (до 60 %). Більшість вітчизняних підприємств чорної металургії оснащені старим обладнанням, експлуатуються понад нормативні терміни. Утримання морально застарілого та зношеного устаткування (мартенівських печей, енергоємного обладнання аглофабрик, збагачувальних підприємств, прокатних цехів, доменних печей тощо) призводить до збитковості металургійного виробництва;

- залежність фінансових результатів діяльності від кон’юнктури зовнішніх ринків унаслідок експортної орієнтації чорної металургії, слабкості внутрішнього ринку. Так, від’ємний фінансовий результат до оподаткування підприємств металургійної галузі у 2012 р. становив 13,7 млрд грн, що в 3,3 разу більше від’ємного результату 2011 р., а рентабельність металургійної діяльності у 2012 р. склала -8,05 % проти ‑3,4 % у 2011 р.[4];

- велика ресурсо- та енергоємність вітчизняної металургії, неефективне споживання паливно-енергетичних ресурсів, що призводить до значних витрат природного газу, збільшуючи залежність галузі від імпорту енергоресурсів. Особливо енергоємним є мартенівське виробництво сталі, витрати енергоресурсів при цьому майже у 5 разів (а природного газу в 15 разів) більші, ніж при конвертерному виробництві сталі;

- відсутність зв’язку вітчизняної науки з виробництвом. Власниками металургійних підприємств практично ігноруються вітчизняні перспективні технологічні розробки, і вони надають перевагу закупівлі готових, проте не найсучасніших технологій у провідних західних фірм;

- низький рівень кооперації у гірничо-металургійному комплексі, що не дозволяє налагодити раціональні канали ресурсного забезпечення металургійних підприємств і створити повні технологічні цикли виробництва інноваційної продукції. Більшість металургійних та гірничозбагачувальних комбінатів, вугільних шахт, коксохімічних підприємств, трубних заводів розпорошені серед окремих власників і не мають тісних виробничих зв’язків[5].

 

Протягом останніх років у металургійній промисловості України реалізовано низку масштабних інвестиційно-інноваційних проектів, спрямованих на оновлення та модернізацію виробництва. Про досягнення певних інноваційних зрушень у металургійній галузі України свідчить введення в дію та будівництво нових металургійних підприємств та виробництв з випуску високотехнологічної інноваційної металопродукції з використанням новітнього обладнання та високих технологій. Найвагомішими результатами у цих напрямах протягом 2010-2012 рр. були наступні:

- інноваційні проекти групи “Метінвест”, а саме: модернізація ПАТ “Єнакіївський металургійний завод”, зокрема доменного цеху, сталеплавильного та прокатного виробництва, а також будівництво повітрянороздільної установки нового покоління; будівництво установки прискореного охолодження товстолистового стану на ПАТ “Азовсталь”; будівництво установки вдування пиловугільного палива, модернізація листопрокатного стану „1700” і слябінгу „1150” на ПАТ „ММК ім. Ілліча”; введення в дію комплексу нового обладнання – агломераційної машини № 1, високотехнологічної газоочистки з двома потужними електрофільтрами, ексгаустерного відділення і компресорної станції, упровадження технології вдування пиловугільного палива на трьох доменних печах та модернізація слябінгу “1150”, а також тонколистового стану “1680” на МК “Запоріжсталь”;

- інноваційні проекти корпорації “Індустріальний союз Донбасу”, зокрема завершення будівництва установки з вдування пиловугільного палива на ПАТ “Алчевський металургійний комбінат”; введення в експлуатацію нової машини безперервного литва заготовок № 3 потужністю 1,4 млн т на рік та завершення робіт з будівництва установки “піч-ківш” № 2 потужністю 2,3 млн т на рік на ПАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського”;

- введення в експлуатацію сучасного Електросталеплавильного комплексу ТОВ “МЗ Дніпросталь” компанії “Інтерпайп”;

- завершення будівництва машини безперервного литва заготовок потужністю 1,2 млн т на рік на ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”.

 

Підвищення конкурентоспроможності металургійної галузі, техніко-технологічного рівня виробництва, застосування інноваційних механізмів розвитку на основі нових наукоємних, енергозберігаючих технологій вимагають ефективної державної політики щодо впровадження реформ у металургійній галузі України. Протягом останніх років у цьому напрямку було сформовано відповідне законодавче підґрунтя, зокрема:

- планом першочергових заходів з виконання Державної програми розвитку внутрішнього виробництва передбачено провести у 2013-2014 рр. технічну і технологічну модернізацію існуючих виробництв гірничо-металургійного комплексу, удосконалити технології видобутку та збагачення залізорудної сировини та виробництва коксу, провести перехід у металургійному виробництві на альтернативні види палива, налагодити виробництво металопродукції вищих технологічних переділів з високим рівнем доданої вартості кінцевого продукту;

- державною програмою активізації розвитку економіки на 2013‑2014 рр. врегульовано умови надання державної підтримки через механізм державних гарантій для реалізації проектів модернізації у гірничо-металургійному комплексі. Програмою також передбачено будівництво сучасних металургійних підприємств, зокрема: другої черги електросталеплавильного комплексу ТОВ “Металургійний завод “Дніпросталь”, цеху з виробництва труб підвищеної міцності та з газощільними різьбовими з’єднаннями ТОВ “Інтерпайп Ніко Тьюб” та сучасного ливарно-прокатного комплексу і відповідної виробничої інфраструктури на ПрАТ “Металургійний комплекс “Донецьксталь”;

- у 2013 р. створено робочу групу з опрацювання питань надання державної підтримки підприємствам гірничо-металургійного комплексу[6], основним завданням якої є розгляд та вивчення проблемних питань, пов’язаних з діяльністю підприємств ГМК, а також підготовка рекомендацій стосовно визначення шляхів, механізмів і способів їхнього вирішення; сприяння забезпеченню координації роботи підприємств з метою недопущення зменшення обсягу виробництва продукції; підготовка пропозицій щодо удосконалення нормативно-правової бази у сфері забезпечення діяльності підприємств; усунення негативних факторів, що перешкоджають стабільній роботі підприємств комплексу;

- галузевою програмою енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 р. (поєднує відповідні програми гірничо-металургійного комплексу, хімічного та нафтохімічного комплексу і машинобудування)[7] визначено шляхи підвищення енергоефективності, зокрема, ГМК на основі його інвестиційно-інноваційного розвитку, які включають розроблення та впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій та устаткування, підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів, оптимізацію структури енергоспоживання, збільшення використання нетрадиційних джерел енергії та вторинних енергоносіїв власного виробництва.

 

Світовий досвід свідчить про суттєву системну підтримку металургійних підприємств[8]. Наприклад, у США державні субсидії надають як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів у формі державних гарантій за кредитами, спеціальних режимів оподаткування, програми “Купуй американське”, грантів на розвиток технологій, оплати соціальних платежів (пенсій, медобслуговування), грантів при відкритті нових потужностей із виробництва сталі тощо.

 

Загальний підхід країн-членів ЄС до політики у сфері державної допомоги було визначено законодавством ЄС щодо спільного ринку, а саме у Римському договорі про заснування Європейського співтовариства. Договором було визначено, що будь-яка допомога, яку надає держава або яка походить з державних джерел, принципово не відповідає правилам спільного ринку, оскільки вона негативно позначається на ефективності використання ресурсів, перешкоджає вільній конкуренції та становить загрозу для єдності ринку Євросоюзу. Водночас у Римському договорі було визначено чотири дозволені види державної допомоги:

- підтримка економічного розвитку територій, де рівень життя є особливо низьким або в яких спостерігається високий рівень безробіття;

- допомога для реалізації проектів, важливих для спільних європейських інтересів, або таких, що поліпшують становище країни-члена в період серйозних економічних труднощів;

- допомога, спрямована на поліпшення розвитку окремих видів господарської діяльності окремих територій, за умов, що така допомога не матиме негативного впливу на ведення торгівлі між державами – членами;

-  допомога для популяризації культури та охорони культурної спадщини, якщо при цьому вона не впливає на умови ведення торгівлі і конкуренцію та не загрожує спільним інтересам.

 

До липня 2002 р. усі види допомоги у металургійному секторі обмежувалися окремим Кодексом допомоги. При цьому всі види державної підтримки країн ЄС підлягали прискіпливому вивченню Комісією ЄС, яка мала змогу визнати певні види допомоги забороненою субсидією. Починаючи з липня 2002 р. допомога металургійній промисловості країн ЄС надається тільки: на екологічні програми; проведення наукових досліджень; навчання персоналу; закриття підприємств або потужностей із виробництва сталі.

 

У Польщі застосовувалися жорсткі правила надання субсидій металургійним підприємствам, які було узгоджено під час переговорів про вступ нових країн до ЄС. На основі протоколів про реструктуризацію металургійної промисловості, що стали невід’ємною частиною угод про вступ цих країн до ЄС, Польща взяла на себе зобов’язання щодо обсягів і видів державної допомоги для металургійної галузі. Так, Польща могла виділити 862 млн дол. США у вигляді субсидій металургійній галузі. При цьому допомогу можна надавати лише на програми, передбачені у протоколах, такі, як реорганізація виробництва, впровадження нових методів управління, закриття потужностей, інвестиції в нові технології та перехід на якіснішу продукцію. У рамках реструктуризації металургійної галузі виробництво сталі у Польщі поступово знижувалось, проте при цьому скорочення виробничих потужностей супроводжувалося їхньою реструктуризацією та ліквідацією найменш продуктивних мартенівських печей. Як наслідок – польська металургія була модернізована та підвищила свою конкурентоспроможність.

 

В Україні, ураховуючи принципи і стандарти СОТ і ЄС, які зобов’язують забезпечити вільну недискримінаційну торгівлю, захист конкуренції на рівних умовах ведення бізнесу, важливого значення набувають неадресні горизонтальні програми субсидування, до яких належать державна підтримка доконкурентної науково-дослідної діяльності підприємств; послуги у сфері маркетингу (сприяння проведенню маркетингових досліджень для поширення серед національних виробників інформації про зовнішні ринки збуту); сприяння впровадженню міжнародних стандартів якості; розвиток загальної інфраструктури обслуговування виробництва та експорту; навчання та перекваліфікація працівників; підтримка малого бізнесу; впровадження підприємствами нових стандартів охорони довкілля[9].

 

Підвищення інноваційного потенціалу металургійної промисловості України має відбуватись наступними шляхами:

- скорочення застарілих потужностей з виробництва сталі шляхом ліквідації морально та фізично зношених засобів виробництва, зокрема мартенівського переділу. Саме сталеливарне виробництво розглядається як основний стрижневий напрям розвитку вітчизняної металургії, оскільки у ньому зосереджено основні можливості збільшення доданої вартості й оптимізації міжгалузевої структури всього гірничо-металургійного комплексу України[10];

- забезпечення тісної координації всіх стадій інноваційного процесу від наукових та конструкторських розробок до виходу на ринок нової металопродукції з високою доданою вартістю;

- створення в Україні інноваційної інфраструктури (технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів, науково-технологічних центрів тощо), яка б відповідала сучасним ринковим вимогам та давала б можливість налагодити завершений цикл інноваційної діяльності у металургійній промисловості – від створення інновацій до впровадження їх у виробництво;

- стимулювання розвитку спеціалізованих міні-металургійних заводів, головна перевага яких полягає у гнучкості й випуску продукції з високою доданою вартістю невеликими партіями (наприклад, виробництво спеціальних сталей і сплавів, титанових сплавів та прокату, алюмінієвої фольги, створення нових видів цирконієвої продукції підвищеного попиту, зокрема, для енергоустановок з прямим перетворенням енергії палива в електричну, каліброваного прокату, гнутих профілів), що економічно недоцільно для велики