"Регулювання зайнятості сільського населення в умовах реформування аграрного сектору України". Аналітична записка



Анотація

 

Аналітична записка присвячена питанням актуального стану й можливостей розвитку трудового потенціалу сільських територій України. Розглянуто негативний вплив надмірної концентрації земельних ресурсів агрохолдингами, монофункціональності зайнятості, занепаду соціальної інфраструктури села на ринок праці сільських поселень. Надано рекомендації щодо пом’якшення дисбалансів сільського ринку праці та підвищення якості трудового потенціалу села.

 

РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

 

Україна має 41,8 млн га сільськогосподарських угідь (69 % загального фонду земель)[1], а частка продукції аграрного сектору в зовнішньоторговельному обороті країни становить понад 19,7 %[2]. Сільське господарство – це галузь зі стабільною висхідною динамікою[3], яка зберігалася навіть у період кризи 2008-2009 рр. до середини 2012 р. Виробництво с/г продукції в січні-червні 2012 р. становило 107,4 % до відповідного періоду 2011 р. (в аграрних підприємствах – 111,8 %; у особистих господарствах – 104,4 %[4]). Загальне ж виробництво с/г продукції у 2012 р. склало 95,5 % до 2011 р. (аграрні підприємства – 93,5 %, господарства населення – 97,6 %)[5]. При цьому, трудомістке виробництво зосереджено саме в дрібних виробників, які вирощують 90 % овочів та картоплі, утримують 66 % поголів’я великої рогатої худоби та 55 % поголів’я свиней[6].

 

Україна, 90 % площі якої становлять сільські території, де проживає третина населення, вирізняється низьким рівнем підтримки сільського господарства[7]. У 2010 р., коли внесок останнього у ВВП склав 9,3 %, обсяг державної підтримки становив 0,22 % ВВП (в окремих державах ЄС цей показник сягає 4,1 %[8]). Через диспаритет цін на продукцію промисловості, що споживається у сільському господарстві, та цін на с/г продукцію відбувається «проїдання» навіть цих коштів. Обмежені можливості дрібного землевласника щодо застосування механізації і впровадження нових технологій, вимушене використання здебільшого ручної праці, слабкий розвиток сільських територій обумовлюють постійний відплив економічно активного населення: 41 % жителів села – пенсіонери, а 18 % досягли віку 65 років. Протягом 2012 р. наявне сільське населення скоротилося в середньому на 80 тис. – з 14 294,8 тис. осіб (31,28 % населення України) до 14 214,8 тис. осіб (31,18 % населення України)[9].

 

Реалізовані у 2008-2011 рр. заходи Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року не призупинили негативні тенденції. Більшість із завдань Програми не досягнуті в повному обсязі, а такі заходи як компенсація витрат підприємств АПК щодо будівництва у сільських населених пунктах об’єктів соціальної сфери та місцевих газових трубопроводів, стимулювання розвитку депресивних територій, реформування системи аграрної освіти тощо з державного бюджету не фінансувались, а відтак і не виконувались[10].

 

Згідно з Законом України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18.10.2005 р. № 2982-IV комплексний розвиток сільських територій є стратегічною метою державної аграрної політики в Україні. Основними складовими визначені: забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села; формування системи державного регулювання демографічних процесів сільського розвитку, реалізація програм стимулювання розвитку депресивних територій; вирівнювання умов життєдіяльності міського і сільського населення; сприяння збільшенню зайнятості сільського населення; збереження та розвиток малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень; сприяння підвищенню рівня доходів сільського населення, стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров’я та побутового обслуговування тощо.

 

Розвиток сільських територій прямо залежить від якості управління трудовим потенціалом (забезпечення умов для його збереження і відтворення, створення можливостей для ефективного прикладення трудової діяльності, регулювання мобільності працівників[11] тощо). Оцінюючи стан та перспективи покращення ситуації щодо розвитку трудового потенціалу села та забезпечення сільського населення робочими місцями, слід зупинитися на наступних аспектах:

1. Знецінення вартості сільської праці та надання великими агропідприємствами переваги екстенсивному землеробству.

2. Недооцінка внеску особистих сільських господарств (дрібних землевласників).

3. Тінізація сільського ринку праці.

4. Руйнація соціальної інфраструктури та позапрофесійних форм підтримки і розвитку людського потенціалу сільських територій.

5. Недостатня увага до диверсифікації ринку праці (до неаграрної зайнятості).

6. Міграційні процеси на сільських територіях.

 

1. Знецінення сільської праці та перевага екстенсивного с/г виробництва. Земля є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (Конституція України, Ст. 14). Усунення держави від управління перерозподілом державної і спільної власності на селі спричинило суттєву диференціацію населення за рівнями доходів, володінням землею і майном. Землі фактично сконцентровані в незначної кількості власників[12], знизилася ефективність використання угідь, впала рентабельність малих і середніх господарств. Надмірна концентрація землеволодінь обертається монополізацією аграрного ринку та зниженням ефективності землекористування, застосуванням екстенсивних технологій і застарілих форм організації праці, роблячи агросектор України неефективним, а зайнятість в ньому непрестижною[13].

 

Орієнтація великих господарств на експорт, збільшення обсягів вирощування швидкоокупних і менш трудомістких технічних культур (які виснажують землю), монополізація в регіонах заготівлі призводить не лише до зростання цін на продовольство й недостатнього забезпечення внутрішнього ринку певними продуктами харчування, а і до постійного вивільнення зайнятих у сільському господарстві громадян і зниження їхніх доходів[14]. Агрохолдинги активно скорочують чисельність найманих працівників (забезпечуючи зайнятість лише п’ятої частини працездатного сільського населення[15]) і знижують витрати на оплату праці. Частка річного ФОП у собівартості продукції с/г підприємств – 9,7 % (якщо рентабельність не менша за 50 % – 4,7 %)[16].

 

Конкурентні переваги вітчизняної с/г продукції досягаються значною мірою за рахунок експлуатації землі (ступінь освоєння земельного фонду – 72 %[17]) та дешевої робочої сили[18]. Керівники агропідприємств нерідко не дотримуються вимог законодавства щодо розміру та строків виплати заробітної плати[19]. За рівнем середньомісячної зарплати сільське господарство посідає останнє місце (хоча відбулося її зростання з 45 % середнього рівня по економіці у 2003 р. до 64 % у 2010 р.[20], середньомісячні грошові доходи сільських домогосподарств складають 77 % доходів міських домогосподарств[21]).

 

2. Недооцінка ролі особистих сільських господарств. Заробітна плата не є основним джерелом коштів селян (42,5 % їх грошових доходів[22] у 2011 р.). Для 55 % сільського населення головним способом самозабезпечення залишається господарювання на присадибних ділянках. В умовах кризового стану зайнятості в крупнотоварному агровиробництві особисте господарство стало засобом виживання і основною сферою прикладання праці селян. Виробництво продукції в ОСГ[23] із землекористуванням до 1 га (56,3 % загальної кількості ОСГ) спрямоване, переважно, на задоволення потреб родини. Найактивніша частка сільського населення поєднує ведення присадибного господарства із поїздками на заробітки до міст [24].

 

Продуктивність ОСГ низька, праця має здебільшого натуральний характер із важкими та неналежними умовами, проте малі обсяги виробництва роблять інвестиції у механізацію ОСГ невигідними. Через низький рівень розвитку сільських територій, малі розміри земельних ділянок, відсутність фінансових активів, техніки, високі ціни на засоби виробництва (насіння, худобу, що закуповуються за роздрібними цінами), низьку якість інфраструктури та відсутність доступу до ринків збуту тощо ОСГ неспроможні отримувати належну додану вартість і забезпечувати позитивний цикл накопичення й інвестицій (або витрачають значну її частину на посередників)[25].

 

Члени ОСГ знаходяться у менш сприятливих умовах, ніж зайняті в інших видах діяльності. Ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» відносить членів ОСГ до зайнятого населення (зберігаючи неодноразово піддану критиці норму ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» № 799-VI від 25.12.2008). Члени ОСГ вважаються зайнятими, коли робота в ОСГ для них є основною[26], а розрахунковий місячний дохід на одного члена ОСГ дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати[27]. Проте розміри земельної ділянки на одного члена ОСГ часто не дають реальної змоги забезпечити їх фактичну зайнятість та отримати доходи від ведення господарства, достатні для нормальної життєдіяльності. Крім того, для населення, яке є самозайнятим у сільському господарстві або працює на особистих присадибних ділянках, немає вимог щодо сплати страхових внесків до відповідних фондів, отже у разі втрати можливості здійснення власної діяльності, вони не можуть розраховувати на достатній рівень соціального захисту держави[28]. Проблемним є і чинний порядок обліку діяльності ОСГ, зокрема в частині набуття або втрати членства в ньому, що не дозволяє багатьом селянам, які потребують допомоги на випадок безробіття, отримувати відповідні послуги державної служби зайнятості.

 

Хоча частка ОСГ у валовому виробництві с/г продукції склала понад 55 %[29], вони не мають впливу на ринок (55 % загальної площі земель належить надвеликим підприємствам[30]). ОСГ – провідний постачальник с/г продукції на внутрішній ринок – не мають і підтримки з боку держави[31], що зберігає їх низьку продуктивність, знижує мотивацію до аграрної праці і посилює утриманські настрої на селі. Селяни орієнтуються на кошти від надання в оренду ділянок крупним виробникам, а також на отримання різноманітних соціальних виплат з боку держави (у зв’язку із народженням дитини, по малозабезпеченості, багатодітності, «чорнобильські» тощо). Відсутність підтримки діяльності малих с/г підприємств призводить також до посилення тінізації с/г праці, ягідництва, рибництва, лісозаготівель тощо.

 

3. Тінізація праці на сільських територіях[32]. Низька продуктивність сільських господарств обумовлена не лише недостатнім рівнем застосування агротехнологій, а й значною тінізацією етапів виробничо-збутового ланцюга: через заниження показників продуктивності третина торговельного обороту перебуває у тіні[33]. Рівень тінізації вітчизняного аграрного сектора оцінюється у діапазоні 15-20 % (внесок до неофіційного ВВП за підсумками І-го кварталу 2012 р. близько 1,5 млрд грн.)[34]. Тінізація визначає і зайнятість сільського населення: у віковій групі 15-49 років рівень зайнятості селян у неформальному секторі в 3,5 рази, а в групі 50-70 років – у 5 разів перевищує відповідний показник для мешканців міст[35]. Йдеться і про незареєстровані виробничі одиниці домогосподарств, і про фізичних та юридичних осіб, що працюють без укладання трудових договорів, і про неліцензовану діяльність у сфері заготівлі й продажу ягід, грибів, деревини, риби тощо. Тінізація сільської зайнятості підвищує навантаження на фонди соцстрахування, з яких відповідні особи отримують кошти у зв’язку з малозабезпеченістю і безробіттям, хоча, де-факто, не є малозабезпеченими чи безробітними.

 

4. Занепад соціальної сфери села. Ефективне управління трудовим потенціалом села вимагає покращення умов життя, праці, побуту, дозвілля населення; оздоровлення демографічної ситуації; посилення стимулюючої і відтворювальної функцій оплати праці; створення умов для ефективного поєднання сімейних та трудових обов’язків[36]. Актуальним є вирівнювання внутрішньо- та міжрегіональних дисбалансів (у т.ч. між міськими та сільськими територіями), але цей напрям потребує значних фінансових, управлінських та інституціональних ресурсів.

 

Чинний Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (від 17.10.1990 р. № 400-XII) досі залишається чи не єдиним актом, який визначає реальні заходи щодо соціального розвитку села[37], надаючи перелік першочергових організаційно-економічних і правових заходів, які мають бути реалізовані на сільських територіях. Зокрема, мінімальний розмір державних централізованих капіталовкладень, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази соціальної сфери села та АПК, має становити не менше 1 % ВВП[38] (на будівництво об’єктів невиробничого призначення у сільській місцевості спрямовується не менше 50 % державних капіталовкладень, передбачених цією статтею). Проте Закон не виконується, особливо в частині надання переваги селу порівняно з містом (у розрахунку на душу населення) у спорудженні житла, об’єктів освіти, культури і спорту, охорони здоров’я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- і електропостачання, комунальних об’єктів тощо, а також у забезпеченні якісного медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного і торговельного обслуговування села[39].

 

Передача до комунальної власності об’єктів соціальної інфраструктури, що належали сільгосппідприємствам, не підкріплюється наповненням місцевих бюджетів відповідними фінансами, а агрохолдинги, переважно, не вбачають необхідності у створенні (підтримці) об’єктів соціальної інфраструктури, хоча вона підвищує привабливість території, сприяє покращенню якості трудового потенціалу, гальмує вимивання працездатного населення, руйнацію населених пунктів та неаграрних сфер сільської економіки. В свою чергу, підвищення добробуту селян і вирішення їх соціальних питань можливе лише завдяки комплексному розвитку сільських територій шляхом підвищення темпів зростання продуктивності праці, збільшення продуктивної зайнятості (у тому числі неаграрного спрямування), розвитку підприємництва.

 

5. Зниження рівня зайнятості, відсутність якісних робочих місць, руйнація неаграрних секторів та низькі можливості альтернативної зайнятості на селі. В Україні політика зайнятості реалізується через державні та регіональні програми, орієнтовані на підтримку вразливих груп населення (особи з інвалідністю, молодь, жінки, особи старшого віку), проте пропоновані заходи, здебільшого, спрямовані на адаптацію ринку праці до наявних економічних реалій, і питання ефективної зайнятості населення вони не розв’язують.

 

На початку 1990-х рр. сільська місцевість вважалася працедефіцитною, але вже з 1994 р. рівень безробіття селян перевищує аналогічний показник для міського населення. В 2009 р. негативна ситуація ускладнилася частковим поверненням селян, вивільнених в містах через фінансово-економічну кризу. На кінець 2012 р. навантаження на одне робоче місце в сільському господарстві становило 55 осіб на одне вільне робоче місце (від 14 в АР Крим до 608 в Луганській обл. і 302 у Черкаській обл.)[40]. Наприкінці 2011 р. аналогічний показник складав 43 особи на одне вільне місце (від 16 осіб на місце в АР Крим до 164 осіб на одне місце в Черкаській обл.)[41]. Хоча наведена статистика не відбиває повною мірою стан речей, адже розраховується лише для працівників сільського господарства (дані щодо неаграрної зайнятості у звітності «Кількість безробітних сільської місцевості і працівників сільського господарства та їх працевлаштування по регіонах» не наводяться), але свідчить, що проблема сільського безробіття значно загострилася.

 

Рівень сільськогосподарського освоєння територій в Україні (72,0 %) є таким, що резервів екстенсивного залучення нових земель майже немає[42]. Отже, майже вичерпані ресурси найманої праці селян у агарному виробництві, яке за відсутності вибору видів економічної діяльності є основним джерелом отримання доходів. Розв’язання проблеми сільської зайнятості лежить поза межами сфери аграрного виробництва як такого, і необхідно зосередитися на диверсифікації форм зайнятості в позааграрній сфері сільського ринку праці, з якою щільно пов’язаний розвиток села[43].

 

Розвиток несільськогосподарської зайнятості, яка абсорбує робочу силу, що вивільняється з с/г підприємств і домогосподарств, дозволить істотно розширити сферу залучення робочої сили на селі; нівелювати сезонність аграрної праці; сформувати багатогалузеву структуру зайнятості сільського населення; уповільнити темпи і мінімізувати негативні наслідки сільської міграції; створити умови для закріплення молоді на селі за рахунок розвитку виробництв, які вимагають високої кваліфікації; підвищити доходи сільських жителів і знизити рівень бідності, підвищити мобільність робочої сили; формувати занятість, орієнтовану на ціннісні орієнтації різних соціальних верств сільського населення[44]. Багатофункціональність розвитку сприятиме зменшенню залежності сільських територій від економічно розвинутих міст, а також надасть можливість збільшити чисельність зайнятого населення серед категорій, які потребують додаткової підтримки на ринку праці.

 

6. Міграція сільського населення. Через низький рівень зарплати в сільському господарстві жителі села намагаються працевлаштуватися у інших галузях економіки (лише 60 % селян працюють за місцем проживання[45]). Найбільш характерно це для молоді, що впливає на зниження народжуваності на селі, постаріння населення, зменшення кількості працюючих та погіршення якості трудового потенціалу села. Стрімке ж зростання частки осіб непрацездатного віку в загальній чисельності селян збільшує економічне навантаження на працездатне населення. Зменшення чисельності сільських мешканців в Україні нібито лежить в руслі світових тенденцій, але не відбувається перерозподілу робочих місць до суміжних секторів, що є сервісними для безпосереднього виробництва аграрної продукції (постачання засобів виробництва, виробничо-технічне обслуговування; заготівля, переробка, зберігання, транспортування та реалізація продукції; дорожньо-транспортне господарство, зв’язок тощо). Отже, головне завдання полягає не в збереженні чисельності сільських жителів як такій, а у зв’язці з оптимізацією поділу праці на сільських територіях та диверсифікацією сфер зайнятості.

 

Держава має формувати поведінку суб’єктів економічної діяльності, у першу чергу, роботодавців, на засадах сталого розвитку (з акцентом на соціальній складовій розвитку сільських територій, ефективному господарюванні, деаграризації зайнятості й збереженні природного середовища села). З точки зору державної політики, увага має бути зосереджена на ефективності інвестицій у соціальну сферу[46], а пріоритетом повинна стати оптимізація ринку праці та сфери трудових відносин[47] (в т.ч., забезпечення дотримання чинного трудового законодавства роботодавцями, підтримка ОСГ, сприяння деаграризації зайнятості тощо). Задля пом’якшення проблеми зайнятості сільського населення необхідно:

 

1. Забезпечити підвищення доходів сільгосппрацівників та сільських працівників неаграрної сфери, в т.ч. шляхом державної підтримки ОСГ як основного постачальника с/г продукції на ринок України.

 

1.1. Крім сприяння зростанню дохідності сільськогосподарських підприємств, у тому числі й шляхом підвищення продуктивності праці, державна політика має бути спрямована як на стимулювання власників агропідприємств до збільшення частки фонду оплати праці найманим на роботу селянам (заробітна плата має стати основною частиною особистих доходів), так і на контроль за неухильним дотриманням законодавства власниками у зазначеній сфері з боку. За відсутності державного контролю великі землевласники продовжуватимуть політику заниження оплати праці та закупівельних цін на продукцію малих с/г підприємств (у т.ч., ОСГ).

 

1.2. Для забезпечення зростання особистих доходів сільського населення слід сприяти інтенсифікації виробництва на підприємствах і в ОСГ шляхом:

- розробки державної політики, спрямованої на підтримку дрібного сільгоспвиробника. Зокрема, зважаючи на те, що розвиток вітчизняного агровиробництва відбувається в умовах зростання кількості ОСГ із немеханізованою працею та ненормованим робочим днем, спрямувати допомогу держави на забезпечення ОСГ засобами малої механізації або на сприяння утворенню підприємств (кооперативних об’єднань), які надають ОСГ відповідні послуги. Сконцентрувати державну та регіональну аграрну політику на налагодженні інтеграційних зв’язків між ОСГ та іншими галузями (збут, переробка тощо) й створенні забезпечувальної інфраструктури;

- реалізації політики, спрямованої на формування господарств товарного типу (в т.ч., ОСГ), розширення обсягів виробництва інтенсивних культур та розвиток тваринництва;

- задля полегшення ведення малим сільгоспвиробником виробництва сприяти розвитку виробничої кооперації та запровадженню системи нефінансової державної підтримки. Кооперація також має передбачати об’єднання за напрямами: переробка й реалізація продукції; постачання засобів виробництва; кредитування; виробниче обслуговування. Нефінансова державна підтримка має включати: державне регулювання збуту продукції (спостереження й прогнозування цін); здійснення аналізу проб ґрунтів, води, здоров’я тварин; надання консультацій для різних індустрій виробників; сприяння забезпеченню транспортування продукції. Доцільно запровадити будівництво централізованих державних та приватних сховищ продукції та створити систему страхування врожаю;

- підвищення професійного рівня керівників фермерських та особистих господарств у сільськогосподарських вищих і середніх спеціальних учбових закладах та створення на рівні області і районів дорадчих служб для надання допомоги з питань с/г виробництва.

 

1.3. Сприяти відновленню роботи та створенню нових підприємств у галузі переробки сільськогосподарської продукції (зокрема, вивчити питання щодо зменшення переліку сільських населених пунктів, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, з метою зняття (скорочення) наявних обмежень щодо відкриття на зазначених територіях підприємств із переробки овочів, фруктів, ягід, грибів, деревини тощо).

 

2. Відновлювати та підтримувати соціальну інфраструктуру як передумову підтримки і нарощування людського потенціалу сільських територій та скорочення міграційного відтоку з села.

 

2.1. Забезпечити реалізацію положень ЗУ «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» в частині дотримання обсягів мінімального фінансування розвитку села (не менше 1 % ВВП України), будівництва об’єктів невиробничого призначення у сільській місцевості (50 % капіталовкладень за цією статтею) та надання переваги селу порівняно з містом (у розрахунку на душу населення) у спорудженні житла, об’єктів освіти, культури і спорту, охорони здоров’я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- і електропостачання, комунальних об’єктів тощо, а також у забезпеченні відповідно до науково обґрунтованих нормативів якості медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного і торговельного обслуговування села. Програми соціально-економічного розвитку сільських територій мають складатись із цільових державних (галузевих) програм розбудови економічної та соціальної інфраструктури та поселенської мережі; комплексних програм соціально-економічного розвитку сільських (селищних) громад та сільських рад; регіональних комплексних програм соціально-економічного розвитку сільських територій району, області; річних планів і відповідних бюджетів соціального розвитку сільських (селищних) громад, сільських рад, сільських територій району (області)[48].

 

2.2. Забезпечити реалізацію положень ЗУ «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», зокрема щодо забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села; формування системи державного регулювання демографічних процесів сільського розвитку, реалізації програм розвитку депресивних територій; вирівнювання умов життєдіяльності міського і сільського населення; сприяння збільшенню зайнятості сільського населення; збереження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень; сприяння підвищенню рівня доходів сільського населення, удосконалення обов’язкового пенсійного страхування сільгосппрацівників; стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров’я та побутового обслуговування.

 

2.3. Розробити та запровадити довгострокову програму розвитку сільських територій, яка визначить статус сільських територій (як об’єкта регулювання), створить правові засади для економічної бази їх розвитку, забезпечить формування інституційного середовища розвитку сільських територій як важливої передумови їх збалансованого розвитку[49]. Спрямувати політику розвитку сільських територій на забезпечення працівників (перш за все, кваліфікованих) технологічними, високопродуктивними і якісними робочими місцями з гідною оплатою і прийнятними умовами праці, а також на надання підвищених соціальних гарантії фахівцям із спеціальностями, необхідними для розвитку відповідної території.

 

2.4. Зупинити закриття та поступово відновлювати діяльність раніше закритих, відкривати нових закладів соціально-культурного призначення в сільських населених пунктах, розподіливши зобов’язання щодо їх фінансування між агрохолдингами, органами місцевої влади та населенням (це підвищить привабливість сільської території, створивши нові робочі місця та знизивши утриманські і патерналістські настанови).

 

2.5. Систематично здійснювати розбудову й розвиток інженерних мереж і споруд (водо- та газопроводів, дорожньої інфраструктури).

 

2.6. При розподілі бюджетних видатків надавати пріоритетність фінансуванню освіти на селі (в т.ч. програм підвищення кваліфікації учителів, комп’ютеризації шкіл та забезпечення їх необхідним транспортом), покращенню медичного обслуговування у сільській місцевості, розвитку мережі сільських бібліотек, закладів культури тощо.

 

2.7. Зважаючи на очевидну складність відновлення інфраструктури в повному обсязі, сприяти вирішенню соціальних проблем сільського населення шляхом:

- допомоги в самоорганізації та супроводу на місцевому рівні ініціатив щодо соціально-економічного й культурного розвитку сільських територіальних громад;

- сприяння створенню недержавних інформаційно-навчальних центрів, клубів за інтересами для різних груп населення, в т.ч. із залученням незайнятого населення;

- надання дорадчих послуг з питань зайнятості та самозайнятості, створення підприємств соціально-побутової спрямованості, навчання та профорієнтації сільської молоді.

 

3. Сприяти диверсифікації форм зайнятості і розвивати неаграрну зайнятість на сільських територіях, задля чого:

 

3.1. Вивчити наявний ресурсний потенціал та потреби у продукції і послугах конкретних сільських територій, задля чого здійснити оцінку[50]:

- геодемографічного і трудоресурсного потенціалу (розвиток поселень, динаміка кількості населення, його якісні і кількісні зміни, міграційний рух, освітній, професійний і соціальний склад, забезпеченість кадрами тощо;

- стану та перспектив розвитку виробничої, управлінської та побутової інфраструктури села;

- соціальних проблем села (життєвий рівень населення, стан здоров’я, криміногенна ситуація, поширеність соціально небезпечних та неінфекційних хвороб, рівень безробіття, динаміка чисельності працездатного населення, наявність і стан об’єктів соціальної інфраструктури, народжуваності, динаміка старіння населення та обезлюднення поселень тощо).

 

3.2. Визнати розвиток малого та середнього бізнесу в неаграрній сфері в якості головного елемента диверсифікації економіки сільських територій для зростання добробуту сільських жителів, збереження сільських населених пунктів[51], забезпечення зайнятості, підвищення ефективності праці та доходів населення, раціонального використання ресурсів, наповнення місцевих бюджетів, створення умов для працевлаштування осіб, вивільнених із с/г виробництва, без зміни місця проживання зі збереженням бази відтворення трудового потенціалу села[52].

 

3.3. Крім технічного сервісу для АПК та харчової і переробної галузей сприяти розвитку найбільш перспективні, за світовим досвідом, галузі неаграрної сільської зайнятості, серед яких діяльність у туристичній сфері (зокрема агротуризм); виробництво енергії на основі відновлювальних джерел; діяльність у сфері культури, мистецтва та національно-етнічної спадщини; упорядкування земельних угідь та покращення ландшафтів; розвиток соціальних послуг; здійснення віддаленого надання послуг (інформаційних, торговельних тощо) шляхом використання мережі Інтернет.

 

3.3. Забезпечити інформування щодо можливостей розвитку різних видів альтернативного підприємництва в сільській місцевості; методів, форм і сучасних технологій ведення господарства; забезпечення якості та безпеки продукції і т.ін. та сприяти розвитку сільськогосподарської дорадчої діяльності на місцевому (регіональному) рівні.

 

Відділ соціальної політики

(О. Кочемировська)

 



[1] Інноваційне забезпечення продовольчої безпеки в Україні і світі [Електронний ресурс] / М.М. Кулаєць, М.Ф. Бабієнко, П.А. Лайко, О.Д. Витвицька та ін. // Агроінком. – 2011. – № 1-3. – С. 23-28. – Режим доступу: http://iae.faaf.org.ua/images/aik/AgroInKom_2011_01-03.pdf

[2] Економічний розвиток сільських територій України [Електронний ресурс] – Київ: ПРООН, 2012. – Режим доступу: http://cba.org.ua/images/stories/documents/RED_manula_final_printed.pdf

[3] Наприклад, очікуване виробництво валової продукції АПК за підсумками 2012 року становитиме 222,2 млрд грн, а в 2009-2011 роках цей показник дорівнював 208,8 млрд грн (джерело: Прес-реліз з брифінгу Міністра Миколи Присяжнюка 19.12.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minagro.gov.ua/uk/announcements?page=212&urlid=announcements&parent=214&parent2=&ifnode=3367)

[4] Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за червень 2012 року [Електронний ресурс] ; Центр перспективних соц. досліджень, 2012. – Режим доступу: http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=206:-2012-&catid=17:2010-06-10-20-44-31&Itemid=24

[5] Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за грудень 2012 року [Електронний ресурс] ; Центр перспективних соц. досліджень, 2012. – Режим доступу: http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=222:-2012-&catid=17:2010-06-10-20-44-31&Itemid=24

[6] Русан В.М. Організаційно-економічні інструменти державної аграрної політики в Україні [Електронний ресурс] / В.М. Русан, О.В. Собкевич, А.Д. Юрченко; НІСД. – К., 2012. – 31 с. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/2012_table/1219_dop.pdf

[7] Розвинуті країни субсидують аграрний сектор (у т.ч. з міркувань мінімізації міграції сільського населення до міст і за кордон), і розмір субсидій сягає в країнах ЄС у середньому 50 % від вартості сільськогосподарської продукції. (Джерело: Саблук П.Т. Розвиток сільських територій в контексті забезпечення економічної стабільності держави / П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2005. – №11. – С. 4-12)

[8] Проблеми та перспективи розвитку сільських територій України (на прикладі Карпатського регіону): науково-аналітична доповідь / [В. В. Борщевський, Х. М. Притула, В. Є. Крупін, І. М. Куліш]; НАН України. Інститут регіональних досліджень  – Львів, 2011. – 60 с.

[9] Чисельність населення на 1 січня 2012 року та середня чисельність за 2011 рік [Електронний ресурс]. – Держстат, 2012. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2012/fin/ds/kn/kn_u/kn0112_u.html; Чисельність населення на 1 січня 2013 року та середня чисельність за 2012 рік [Електронний ресурс]. – Держстат, 2013. - Режим доступу:  http://www.ukrstat.gov.ua/

[10] Звіт про результати аудиту виконання заходів Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року [Електронний ресурс] ; Рахункова палата. – К., 2012. – Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16740657

[11] Гаврилко П. П. Пріоритети збереження трудового потенціалу сільських територій [Електронний ресурс] / П.П. Гаврилко // Ефективна економіка. – 2012. – № 5 – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=1149

[12] У 2010 р. домогосподарства, які мають земельні ділянки, здали в оренду 71,1 % земельної площі, у 2011 р. – 71,3 % (Джерело: Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2011 році / К. – Державний комітет статистики України, 2011. – С. 14).

[13] Мельник С.В., Ретівцев І.В. Проблеми зайнятості сільського населення України [Електронний ресурс] / Ред. Ю.В. Косинська – Луганськ: ДУ НДІ СТВ, 2011. – 64 с., С. 9 – Режим доступу: http://www.lir.lg.ua/docs/zanjatost_sela_2011.rar

[14] Пояснювальна записка до проекту Постанови Верховної Ради України  «Про Концепцію реформування земельних відносин»

[15] Згортання працевитратних напрямків рослинництва (льонарство, хмелярство та ін.) призвели до суттєвого скорочення найманої праці у рослинництві. Скорочується і кількість підприємств найменш прибуткового тваринництва, яке водночас є найбільш працемісткою галуззю АПК.

[16] Попова О.Л. Соціальні та екологічні параметри діяльності сільськогосподарських підприємств: диференціація за економічними класами / О.Л. Попова, Л.Л. Панкратова, М.Г. Бетлій // Економіка і прогнозування. – 04.2010. – С. 110 – 125.

[17] Мельник С.В., Ретівцев І.В. Проблеми зайнятості сільського населення України [Електронний ресурс] / Ред. Ю.В. Косинська – Луганськ: ДУ НДІ СТВ, 2011. – 64 с.. – Режим доступу: http://www.lir.lg.ua/docs/zanjatost_sela_2011.rar

[18] Проблеми та перспективи розвитку сільських територій України (на прикладі Карпатського регіону): науково-аналітична доповідь / [В. В. Борщевський, Х. М. Притула, В. Є. Крупін, І. М. Куліш]; НАН України. Інститут регіональних досліджень; [наук. ред. В. В. Борщевський]. – Львів, 2011. – 60 с.

[19] Балаценко В.М. Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за грудень 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=222:-2012-&catid=17:2010-06-10-20-44-31&Itemid=24

[20] Савицька О.П., Петрик В.В., Філоненко О.С. Сучасний стан оплати праці та рівень вартості робочої сили в сільському господарстві ? 2011 www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pav/2011_20/20-09.pdf

[21] Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за червень 2012 року. http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=206:-2012-&catid=17:2010-06-10-20-44-31&Itemid=24

[22] Мельник С.В., Ретівцев І.В. Проблеми зайнятості сільського населення України [Електронний ресурс] / Ред. Ю.В. Косинська – Луганськ: ДУ НДІ СТВ, 2011. – 64 с.. – Режим доступу: http://www.lir.lg.ua/docs/zanjatost_sela_2011.rar

[23] Особисте селянське господарство (ОСГ) – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна ОСГ, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму (Ст. 1 ЗУ «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року N 742-IV)

[24] Попова О.Л. Соціальні та екологічні параметри діяльності сільськогосподарських підприємств: диференціація за економічними класами / О.Л. Попова, Л.Л. Панкратова, М.Г. Бетлій // Економіка і прогнозування. – 04.2010. – С. 110 – 125.

[25] Економічний розвиток сільських територій України [Електронний ресурс] – Київ: ПРООН, 2012. – Режим доступу: http://cba.org.ua/images/stories/documents/RED_manula_final_printed.pdf

[26] Згідно Постанові Кабміну України від 25.02.2009 № 144, члени ОСГ, які протягом 12 місяців, що передували дню звернення до державної служби зайнятості, займалися лише веденням ОСГ чи одночасно працювали на умовах найму або займалися іншим видом діяльності – підприємництвом, фермерством, навчанням тощо, – менше, ніж 26 календарних тижнів – вважаються зайнятими особами.

[27] Визначення зайнятості в ЗУ «Про зайнятість населення» охоплює, зокрема «діяльність членів однієї сім’ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб’єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно». Головне науково-експертне управління ВР України вважає, що ключовою ознакою зайнятості є наявність певного розміру регулярного доходу особи. Особа, яка працює безоплатно не реалізує право на отримання заробітної плати (доходу) та не може вважатися зайнятою.

[28] Проблеми та перспективи розвитку сільських територій України (на прикладі Карпатського регіону): науково-аналітична доповідь / [В. В. Борщевський, Х. М. Притула, В. Є. Крупін, І. М. Куліш]; НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів, 2011. – 60 с.

[29] Економічний розвиток сільських територій України [Електронний ресурс] – Київ: ПРООН, 2012. – Режим доступу: http://cba.org.ua/images/stories/documents/RED_manula_final_printed.pdf

[30] Лендєл М.А., Газуда Л.М., Готько Н.М. Зарубіжна практика управління розвитком сільських територій: трансформація досвіду для України. – Агроінком. – 2012. – №№ 4-6. – С.66-74, С. 66

[31] Мельник С.В., Ретівцев І.В. Проблеми зайнятості сільського населення України [Електронний ресурс] / Ред. Ю.В. Косинська – Луганськ: ДУ НДІ СТВ, 2011. – 64 с.. – Режим доступу: http://www.lir.lg.ua/docs/zanjatost_sela_2011.rar

[32] За даними GfK Ukraine 27 %працюючих респондентів стверджують, що на посадах, аналогічних їхній поточній зайнятості, 50 % та більше зарплатні виплачується неофіційно. Найчастіше про неофіційні доходи свідчать працівники будівельної галузі та зайняті у сільському господарстві. (28 % зарплатні в Україні виплачується "в конвертах" – дослідження [Електронний ресурс] // Економічна правда. – 30.09.2012. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/news/2012/08/30/333406)

[33] Українська модель аграрного розвитку та її соціоекономічна переорієнтація : наук.доп. / [О.М. Бородіна, В.М. Геєць, А.О. Гуторов та ін.] ; за ред.. В.М. Гейця, О.М. Бородиної, І.В. Прокопи ; НАН України, Ін-т екон. і прогнозув. – К., 2012. – 56 с. С. 9

[34] Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за червень 2012 року. http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=206:-2012-&catid=17:2010-06-10-20-44-31&Itemid=24

[35] Мельник С.В., Ретівцев І.В. Проблеми зайнятості сільського населення України [Електронний ресурс] / Ред. Ю.В. Косинська – Луганськ: ДУ НДІ СТВ, 2011. – 64 с.. – Режим доступу: http://www.lir.lg.ua/docs/zanjatost_sela_2011.rar

[36]Гаврилко П. П. Пріоритети збереження трудового потенціалу сільських територій [Електронний ресурс], 2012. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=1149

[37] Абрам’юк І. Чи є розвиток українського села справжнім пріоритетом державної політики? [Електронний ресурс] ; Інстиут громадянського суспільства, 2012. – Режим доступу: http://www.csi.org.ua/www/?p=2264

[38] Ці капіталовкладення повинні були виділятися у Державному бюджеті України окремим рядком, але, починаючи з 2000 р., лише у 2001, 2002, 2004, 2006 та 2008 роках загальні державні видатки на потреби розвитку сільських територій та агропромислового комплексу перевищили 1 % ВВП. Що стосується вимоги використання не менш як 50 % державних централізованих капіталовкладень на будівництво об'єктів невиробничого призначення в сільській місцевості, то вона не була виконана в жодному році. (Джерело: Проблеми та перспективи розвитку сільських територій України (на прикладі Карпатського регіону): науково-аналітична доповідь / [В.В. Борщевський, Х.М. Притула, В. Є. Крупін, І. М. Куліш]; НАН України. Інститут регіональних досліджень; [наук. ред. В.В. Борщевський]. – Львів, 2011. – 60 с., С. 48).

[39] Ульянченко Ю. Державне регулювання аграрного ринку в країнах ЄС і США: досвід для України : [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://194.44.242.244/e-journals/DeBu/2007-2/doc/5/05.pdf

[40] Надання послуг безробітним сільської місцевості і працівникам сільського господарства в цілому за 2012 рік. [Електронний ресурс] ; Державний центр зайнятості, 2013. – Режим доступу:  http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=239360

[41] Надання послуг безробітним сільської місцевості і працівникам сільського господарства в цілому за 2011 рік. [Електронний ресурс] ; Державний центр зайнятості, 2012. – http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=239359

[42] Мельник С.В., Ретівцев І.В. Проблеми зайнятості сільського населення України [Електронний ресурс] / Ред. Ю.В. Косинська – Луганськ: ДУ НДІ СТВ, 2011. – 64 с. – Режим доступу: http://www.lir.lg.ua/docs/zanjatost_sela_2011.rar

[43] Несільськогосподарська зайнятість в сільській місцевості України : [Електронний ресурс] ; Ін-т екон. досліджень та політичних консультацій, 2012. – Режим доступу : http://www.ier.com.ua/files/publications/Policy_papers/German_advisory_group/2005/U13_ukr.pdf

[44] Югас Е.Ф. Розширення несільськогосподарського сегмента економіки – об’єктивна основа розвитку трудового потенціалу села / Югас Е.Ф., Мікловда В.П. // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – Вип. 3. – Хмельницький, 2007. – С. 151–154.

[45] http://www.niss.gov.ua/public/File/2012_table/1219_dop.pdf

[46] Попова О.Л. Соціальні та екологічні параметри діяльності сільськогосподарських підприємств: диференціація за економічними класами / О.Л. Попова, Л.Л. Панкратова, М.Г. Бетлій // Економіка і прогнозування. – 04.2010. – С. 110 – 125.

[47] Царик І.М. Особливості ринкового і державного регулювання соціальної відповідальності бізнесу в умовах циклічності економіки / І.М. Царик // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №1. – С. 158.

[48] Мельник С.В., Ретівцев І.В. Проблеми зайнятості сільського населення України [Електронний ресурс] / Ред. Ю.В. Косинська – Луганськ: ДУ НДІ СТВ, 2011. – 64 с., С. 9 – Режим доступу: http://www.lir.lg.ua/docs/zanjatost_sela_2011.rar

[49] Ульянченко Ю. Державне регулювання аграрного ринку в країнах ЄС і США: досвід для України : [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://194.44.242.244/e-journals/DeBu/2007-2/doc/5/05.pdf

[50] Євсюков Т.О., Ковальчук І.П. Дослідження сучасного стану сільських територій підходи, алгоритми, методи [Електронний ресурс], 2012. – Режим доступу: http://www.zsu.org.ua/2/index.php?option=com_content&view=article&id=1607:2011-04-07-13-57-41&catid=75:2011-03-16-12-34-53&Itemid=112

[51] Альтернативная занятость в сельской местности России / Тихонова Т., Шик О. – М.: ИЭПП, 2008. – 224 с., С.5-6

[52] Воронич К.М. Активізація підприємницького потенціалу сільських територій регіону / К.М. Воронич // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №6. – С. 131 – 136.




читайте також:


«Інституційне забезпечення міграційної політики держави: пропозиції до вдосконалення». Аналітична записка
«Щодо шляхів подолання бідності працюючого населення». Аналітична записка
«Напрями державної політики у сфері забезпечення рівних можливостей жінок та чоловіків». Аналітична записка
«Щодо пріоритетів політики зниження безробіття в Україні». Аналітична записка
«Шляхи розв’язання проблеми заборгованості з виплати заробітної плати в Україні». Аналітична записка