"Аналіз актуальних чинників погіршення якості питного водопостачання в контексті національної безпеки України". Аналітична записка



На рубежі століть різко загострились проблеми, пов’язані зі станом оточуючого середовища. Погіршення якості і вичерпання ресурсів, особливо життєзабезпечуючих, таких як вода, не лише негативно відбиваються на стані здоров’я людей, а й є причиною загострення міждержавних відносин, регіональних проблем і навіть конфліктів та війн.

 

Колишній Генеральний секретар ООН Кофі Анан в одній із своїх доповідей відмітив, що вода – це безцінний скарб. Без неї ми не спроможні прожити. Її нічим не заміниш. До того ж водні ресурси вкрай вразливі: діяльність людини згубно позначається на кількості та якості прісної води.

 

На Конференції ООН зі сталого розвитку, яка нещодавно відбулася в Ріо-де-Жанейро (РІО+20), проблеми якості води займали важливе місце в обговоренні і розглядалися під кутом зору шляхів, що стосуються якості води, забезпеченості енергією та продуктами харчування. Окреслюючи важливість проблеми якості води у ХХІ столітті на РІО+20 акцент було зроблено на глобальних процесах, що спричинили погіршення якості водних ресурсів, що стає лімітуючим чинником безпеки питного і господарського водопостачання.

 

До безпеки водокористування, враховуючи стратегічне значення у забезпеченні питного, господарського та технічного водопостачання, віднесено 30 природоохоронних цілей й тільки по одній - розширення доступу до чистої питної води – відмічено значний прогрес. Щодо формування якості води у світі, що визначає безпеку водокористування, то зберігається тенденція в бік її погіршення.

 

Щороку фактично близько 3,5 мільйонів випадків смертей пов’язують з неякісним водопостачанням, санітарією та гігієною в країнах, що розвиваються. Забезпечення належної якості й достатньої кількості води є однією з провідних проблем екологічної безпеки на шляху до сталого розвитку.

 

Серед головних проблем нашої країни, пов’язаних з водними ресурсами, які в свою чергу обумовлені особливостями формування водних ресурсів регіонів України, є незбалансованість схеми розміщення найбільш водоємних підприємств та успадкованість недосконалої водної політики. Серед фізико-географічних чинників ускладнення водно-екологічних умов України можна відмітити:

- переважання маловодних степової та лісостепової зон;

- обмеженість водних ресурсів власного формування (50 млрд м3/рік), в тому числі 21 млрд м3/рік підземних вод питної якості, які за виключенням ґрунтових, є захищеними від прямого техногенного забруднення і формують стратегічну базу питного водопостачання населення України, що визначається особливостями наших природних умов річкових басейнів та басейнів підземних вод.

Згідно з міжнародними стандартами Україна належить до маловодних країн (менше 1,1 тис. м3/рік людина) та з нерівномірним територіальним розподілом водних ресурсів.

 

Історично система питно-господарського водопостачання, яка формувалась ще за часів колишнього СРСР, ґрунтується на переважному використанні незахищених від техногенного забруднення поверхневих вод. Доступність поверхневих вод, менша собівартість відбору 1 м3 води, можливість створення великих водозаборів тощо стали основними аргументами радянської системи господарювання без врахувань зростаючого забруднення та вразливості цих джерел при надзвичайних ситуаціях. Перевагу поверхневим водам віддавали навіть там, де для їх використання необхідно було будувати водоводи з досить значною відстанню, коли в той же час поряд існували родовища підземних вод з достатніми запасами (Київ, Харків, Чернівці, Донбас). Як результат питне водопостачання в Україні на 80 % забезпечується з поверхневих джерел, а в окремих регіонах майже на 100 %.

 

Для стійкого забезпечення населення і галузей економіки водою за часів СРСР в Україні широко застосовували регулювання річкового стоку. Сьогодні водосховища і ставки сумарно містять близько 58 млрд м3 води, що перевищує місцевий річний стік усіх річок країни. У зв’язку з вищенаведеним, зарегулювання стоку більшості річок досягло або навіть перевищило верхню економічно й екологічно обґрунтовану допустиму межу водно-екологічного руйнування (більше 75 % сумарної довжини русел при оптимумі 25-30 %), що різко зменшило, а часто повністю зруйнувало їхню самоочисну спроможність. Внаслідок будівництва великої кількості ставків, середніх і малих водосховищ (понад 30 тис.) втрачено ландшафтно-гідрологічний комплекс 23 тис. малих річок, що складає до 36 % їх загальної кількості. Ця негативна тенденція продовжує мати місце і це при тому, що лише 25 % поверхневих водних ресурсів формується на території України.

 

Крім того, велика кількість гідротехнічних споруд уповільнила поверхневий стік і зумовила довгострокове підвищення рівня ґрунтових вод на значних територіях, що активізувало розвиток регіонального підтоплення земель (стабільний прояв на 2-3 млн га) з одночасним розвитком ділянок забруднення ґрунтових і поверхневих вод.

 

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об’єктів. Практично всі поверхневі джерела водопостачання України останні 10 років інтенсивно забруднювалися. Через низьку якість очищення стічних вод (подекуди очисні споруди зовсім не працюють) надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується, хоч використання води у порівнянні з початком 90-их років зменшилося більш ніж у два рази.

 

Кризовий стан водокористування, катастрофічний екологічний стан водних ресурсів посилюється наявністю в Україні надзвичайно висоководоємних виробництв, а також водоємних технологій, які потребують води у 2–6 разів більше, ніж технології розвинених країн Європи і Америки. Питоме централізоване водопостачання для населення України теж перевищує показники розвинутих країн.

 

Співставлення динаміки обсягів скидів зворотних вод впродовж останніх десяти років (2001-2011 рр.) з показниками валового внутрішнього продукту в Україні підтверджує невідповідність співвідношенням динаміки зростання ВВП (млрд дол. США за паритетом купівельної спроможності 2005 року) та скидів стічних вод на Україні (Рис 1.).

 

vodopostЗбільшити

 

Рис. 1. Співвідношення динаміки зростання ВВП (млрд дол. США за паритетом купівельної спроможності 2005 року) та скидів стічних вод на Україні

 

Треба зазначити, що якість зворотних (стічних) вод значною мірою не відповідає встановленим нормативам гранично допустимих скидів. У 2010 році у поверхневі водні об’єкти скинуто 7817 млн м3 стічних вод, що на 436 млн м3 більше порівняно з 2009 роком. За даними інструментально-лабораторних вимірювань, якість води основних джерел централізованого водопостачання погіршується. За результатами спостережень, близько 79 % проб, відібраних у 2010 році у районах питних водозаборів, за одним або більше показниками не відповідали вимогам санітарних норм і правил для водойм, що використовуються для централізованого водопостачання. Якість води класифікується в основному як забруднена та брудна (ІІІ та ІV клас якості). За висновками Мінрегіонбуду України екологічний стан водойм, які є джерелами питного водопостачання, незадовільний.

 

Найскладніша ситуація спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу.

 

На особливу увагу заслуговує екологічний стан Дніпра, що є основною річковою системою України, водозбір якої охоплює 48 % площі території держави. Його сток забезпечує до 70 % питно-господарських потреб. Фахівці одноголосно визнають, що екологічний стан Дніпра має стійку тенденцію до погіршення з можливістю його деградації у недалекій перспективі. Заходи ж з нормалізації ситуації різняться, а окремі з них пропонують навіть поступово спустити водосховища і прибрати греблі. Обґрунтована та узгоджена ж позиція щодо оцінки стану екологічної системи річки та стратегій її стабілізації і покращення на національному і міждержавному рівнях відсутня. Однак очевидно, що є нагальна необхідність переводу екологічної системи Дніпра до сталого функціонування.

 

Зважаючи на стан поверхневих джерел водопостачання в Україні актуальною є проблема еколого-ресурсної оптимізації системи питно‑господарського водопостачання. Хоч ресурси підземних вод в державі теж обмежені й нерівномірно розповсюджені, проте у більшості регіонів є доцільним розвиток підземного питного водопостачання (наприклад, Київ, Львів, Сімферополь та інші міста). Сьогодні більшість країн Західної Європи у водопостачанні надають перевагу підземним водам (Австрія, Великобританія, Данія, Німеччина, Франція).

 

На жаль, є ознаки локального забруднення перших напірних і глибших горизонтів зони активного водообміну внаслідок прискореної міграції забруднень під впливом експлуатації водозаборів і шахт тощо. Цьому також сприяє значною мірою відсутність державного контролю за видобутком питних підземних вод для власних господарсько-побутових потреб (до 300 м3/добу).

 

Показник забезпеченості централізованим водопостачанням населення, покращення якого є однією з Цілей тисячоліття для України, коливається від 97 % у Херсонській до близько 10 % у Івано-Франківській області. Ситуація в Україні з водопостачанням сільських населених пунктів є однією з найгірших у Європі. Нині в Україні тільки чверть сільського населення користуються послугами централізованих систем водопостачання.

 

Одинадцять областей України все ще користуються привізною питною водою. Наприклад, у Запорізькій області такою послугою користуються 38 % населених пунктів та 7 % населення.

 

Великі проблеми з цілодобовим постачанням питної води. Лише у Харківській та Тернопільській областях воно доступно для 100 % населених пунктів. Найгіршою ситуація залишається в Одеській області, де вода за графіком подається у 95 % населених пунктів і для 41 % населення. Не краща ситуація на Донеччині. Це підвищує ризики хімічного і бактеріологічного забруднення питної води, особливо в умовах кородованих та підтоплених водопровідних і каналізаційних мереж.

 

Технічна база системи централізованого питного водопостачання застаріла. Понад чверті обладнання насосних станцій централізованих систем питного водопостачання потребують заміни. В Тернопільській області, зокрема, - 65 %. Процес заміни відбувається надто повільно.

 

Реноваційні роботи на водопровідних мережах у 2010 році у переважній більшості областей практично не проводилися.

Аварійність на водопровідних мережах залишається стабільно високою. Особливо ця проблема актуальна для Миколаївської (до 5 аварій на 1 км водопровідної мережі), Львівської, Харківської областей.

 

В Україні переважно використовуються застарілі енергоємні технології з очищення питної води, що не забезпечують вилучення з неї нових техногенних забруднюючих компонентів. На жаль, відсутні оцінки економічних збитків та отримання можливих економічних ефектів від вирішення водогосподарських проблем у реальному секторі економіки.

 

При проблемах з питною водою, близько 20 % її (після водопідготовки) йде на виробничі потреби і ще 15 % втрачається при транспортуванні. Понад половину цих втрат припадає на житлово-комунальну галузь. У окремих регіонах втрати води сягають до 60 %, що впливає на собівартість послуг централізованого питного водопостачання й тарифи для населення.

 

Продовжує мати місце високий відсоток проб питної води з централізованих систем водопостачання, що не відповідають вимогам Держстандарту. Ситуація, що склалася навколо якості питної води у системі децентралізованого водопостачання ще складніша. До 30 % досліджених проб питної води з джерел децентралізованого водопостачання не відповідає санітарним нормам за санітарно-хімічними показниками й до 20 % за бактеріологічними. Таке становище призводить до зростання як інфекційної, так і неінфекційної захворюваності населення.

 

Серед актуальних проблем «приходу» в країну нових технологій та виробництв, які здатні вплинути на водно-екологічні умови, є розробка та видобуток сланцевого газу. Одним з найбільших басейнів, де планується видобуток такого газу в Україні є так звана «Юзівська платформа» (схід Харківщини та північ Донеччини). Друга ділянка – «Олеська платформа» (Львівщина). На думку фахівців технології видобутку сланцевого газу недостатньо адаптовані до еколого-геологічних умов України. Останнє може негативно вплинути на екологічний стан підземної гідросфери і спричинити забруднення водоносних горизонтів із ресурсами питних підземних вод. Тому виглядає доцільним створення на ділянках першочергового видобутку сланцевого газу науково-виробничих полігонів з оцінки впливу технологічних чинників (підвищенні тиски, гідродріблення газовміщуючих порід, закачка хімічних реагентів та ін.) на вразливість якості підземних вод.

 

Проблеми з якістю питної води є однією з причин стрімкого зростання обсягів використання населенням фасованої питної води. На початку 2012 року понад 7 % домогосподарств користувалися доставкою води додому, а до кінця року очікувалось розширення та збільшення такого сегменту ринку до 12 %. Економічні прогнози свідчать, що через п’ять років зростання досягне – до 50 %. Проте слід зазначити, що на думку вітчизняних фахівців якість фасованої питної води в багатьох випадках є недостатньою.

 

Незадовільний, а подекуди й катастрофічний стан водних ресурсів та проблем водопостачання в Україні ілюструють чисельні публікації у ЗМІ випадків, забруднення вод, погіршення якості питної води, порушення санітарного стану водоохоронних зон та рекреаційних об’єктів.

 

Проблеми щодо забезпечення питною водою населення є однією з причин соціальної напруженості в окремих населених пунктах та регіонах України, що негативно позначається на міжнародному іміджі держави.

 

Сьогодні в Україні сформовано законодавче підґрунтя щодо державної водної політики. Й досі відбувається адаптація українського природоохоронного законодавства до законодавства Європейського Союзу. Особливо, слід зазначити, що система моніторингу водних ресурсів і контролю якості питної води в Україні все ще не відповідає міжнародним та європейським стандартам. Проте державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», що затверджені Міністерством охорони здоров’я України від 12.05.2010 р., в повному обсязі почнуть діяти лише з 2020 року. З вересня 2010 року й до сьогодні в Україні практично відсутній державний стандарт на питну воду.

 

В Україні діє Загальнодержавна цільова програма «Питна вода України» на 2006-2020 роки, метою якої є забезпечення гарантованих Конституцією України прав громадян на достатній життєвий рівень та екологічну безпеку шляхом надання населенню питної води в необхідних обсягах у відповідності до встановлених нормативів якості питної води.

 

В той же час за результатами аудиту ефективності використання коштів Державного бюджету, передбачених на Загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006-2020 роки, Колегія Рахункової палати констатувала, що її мета не досягається. Рівень виконання заходів першого етапу програми, розрахованого до 2011 року, становив лише 16,9 %. А окремі положення програми не відповідали вимогам законодавства про державні програми (документом не передбачено інших джерел фінансування, крім Державного бюджету, що свідчить про те на чиїх плечах лежить виконання програми (на рядових платників податків). Відмічається також, що стан планування та фінансування видатків Державного бюджету на виконання заходів програми визнано незадовільним і недосконалим. За період, що перевірявся, із загального обсягу коштів у сумі 175,1 млн грн, спрямованих на реалізацію програми, з порушенням чинного законодавства використано понад 48 млн грн (27 %), у тому числі неефективно - понад 20,5 млн грн (12 %). В умовах вкрай недостатнього бюджетного фінансування частина коштів (майже 113 млн грн), що виділялися Мінфіном і Держказначейством в останні дні 2011 року, були повернуті до бюджету. Як наслідок, в окремих регіонах роботи за програмою не розпочиналися взагалі, а деякий обсяг їх виконання був незначним.

 

У жовтні 2011 року Законом України було затверджено Загальнодержавну цільову програму «Питна вода України» на 2011‑2020 роки». Половину обсягу бюджетного фінансування цієї програми заплановано спрямувати на впровадження локальних станцій доочищення питної води, проте за рахунок яких коштів та у який спосіб покриватимуться витрати на експлуатацію таких установок, як це вплине на вартість питної води для кінцевого споживача, у документі не зазначено.

У 2012 році Державним бюджетом України ця програма профінансована на 200 млн грн при запланованих 238,2 млн грн У Державному бюджеті України на 2013 рік Загальнодержавна цільова програма «Питна вода України» на 2011-2020 роки не згадується, але передбачена субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам на капітальний ремонт систем централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 440 млн грн.

 

Не можна не погодитися з експертами Програми розвитку ООН і Глобального екологічного фонду, що стан водокористування надзвичайно напружений і подальший його розвиток неможливий без залучення «свіжих» ресурсів. Більш високих темпів економічного зростання та покращення при цьому стану навколишнього природного середовища, у тому числі і водних ресурсів, можна досягти лише реалізувавши реформи, які передбачають створення стимулів для ефективного використання ресурсів та енергії, забезпечення відкритості економіки, що дозволить імпортувати екологічно чисті технології.

 

Висновки

З огляду на вищезазначене можна констатувати наступне:

Стан більшості поверхневих джерел і систем питного водопостачання незадовільний. Водоохоронні заходи, що ґрунтуються на природоохоронних складових недостатньо ефективні, стан джерел питного водопостачання і систем не покращується, еколого-економічні механізми не використовуються, еколого-економічні оцінки не проводяться.

 

Нові інноваційні технології потребують оцінок водно-екологічної безпеки геологічного середовища України.

1. Регіональний водно-екологічний стан в Україні характеризується підвищеним ризиком зростання забруднення поверхневих вод у більшості водних об’єктів Донбасу, південної та центральної частини Дніпровського регіону.

2. Більшість річкових басейнів відчуває зростаючий вплив глобальних змін клімату (потепління, збільшення опадів, висоти і частоти повеней, паводків) на міграцію техногенних та аграрних забруднень у поверхневі водні об’єкти та небезпечне забруднення поверхневих джерел питного водопостачання, що обумовлює погіршення еколого-економічних показників водопідготовки та водопостачання.

3. Додатковим зростаючим джерелом забруднення поверхневої та підземної гідросфери є збільшення кількості затоплених шахт та кар’єрів, що обумовлює формування регіональних джерел забруднення поверхневих та підземних вод.

4. За умов сучасних техногенних змін поверхневих та підземних водних об’єктів сьогодні недостатньо вивчені потенційні екологічні наслідки застосування технології видобутку сланцевого газу в умовах України, що може призвести до погіршення якості як підземних вод, а з часом і поверхневих вод.

5. За умов збереження аномальних техногенних навантажень на стік р. Дніпро та його повного зарегулювання, рівень хімічного та бактеріологічного забруднення поверхневої води при збільшенні впливу глобальних змін клімату збереже тенденцію до подальшого погіршення його стану як одного з основних джерел питного водопостачання.

 

Рекомендації

1. Кабінету Міністрів України забезпечити належне фінансування Загальнодержавної цільової програми «Питна вода України» на 2011‑2020 роки.
2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України разом з Міністерством соціальної політики України та Міністерству екології та природних ресурсів України в 2013 році завершити розробку і затвердити Концепцію стратегії переходу України до сталого розвитку.
3. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України:

- впровадити у 2013 році «Порядок державного обліку артезіанських свердловин…» (Постанова КМ України від 08.10.2012 р. № 963) та доопрацювати Кодекс України «Про надра» в частині видобутку питних підземних вод для власних господарсько-побутових потреб без отримання спеціальних дозволів та гірничого відводу;

- завершити у 2013 році підготовку проекту Національного стандарту України «Вода питна. Вимоги та методи контролю» та подати на затвердження установленим порядком;

- забезпечити досягнення Цілей тисячоліття для України до 2015 року в частині, що стосується доступу населення до централізованого водопостачання;

- розробити Державну водну стратегію України на період до 2030 року.

 

4. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України на основі оцінки економічних збитків та отримання можливих економічних ефектів від вирішення водогосподарських проблем у реальному секторі економіки з метою зменшення водоспоживання і забруднення річок та озер впровадити еколого-економічні методи управління водним господарством.

5. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та Державним агентством водних ресурсів України спрямувати діяльність щодо вдосконалення моніторингу поверхневих та підземних водних об’єктів (наземного, ДЗЗ, постійно-діючі моделі), прискореного впровадження басейнових механізмів керування їх водних ресурсів.

 

6. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з НАН України провести оцінку впливу на стан і якість підземних вод розробки сланцевого газу[1].

Відділ екологічної та техногенної безпеки

(О.М. Вергун)



[1] При підготовці аналітичної записки використовувалися Щорічні Національні доповіді і Звіти міністерств і відомств, причетних до формування та реалізації державної водної політики, матеріали Програми розвитку ООН та Глобального екологічного фонду тощо.




читайте також:


"Можливі наслідки «паспортизації» мешканців тимчасово непідконтрольних територій України «документами ДНР/ЛНР» для національної безпеки України". Аналітична записка
"Питання множинного громадянства в Україні: шляхи нормативно-правового врегулювання ". Аналітична записка
"Європейський досвід протидії етнічному сепаратизму: уроки для України". Аналітична записка
"Загрози у сфері екологічної безпеки та їх вплив на стан національної безпеки (моніторинг реалізації Стратегії національної безпеки)". Аналітична записка
"Загрози критичній інфраструктурі та їх вплив на стан національної безпеки (моніторинг реалізації Стратегії національної безпеки)". Аналітична записка