АРМІЇ ТА СУЧАСНІ КОНФЛІКТИ

У ВОЄННУ ЗАГРОЗУ АРМІЯ НЕ ВІРИТЬ

Насамперед людей в погонах непокоїть економічна нестабільність та соціальний хаос

Олександр РАЗУМЦЕВ,
кандидат філософських наук

Які настрої панують в українському війську і що за орієнтири мають у своїй діяльності офіцери Збройних Сил? Відповіді на ці питання дають результати соціологічного дослідження, автором влітку-восени 1998 року. Обсяг репрезентативної вибірки склав 1860 респондентів, що представляють усі категорії військовослужбовців, усі види та роди військ

Армія - найбільш стабільний і політично інертний інститут держави. Державні установи і структури досить часто ліквідуються, реорганізуються, видатні діячі полишають політичний небосхил. А військо завжди, переживши хіба що незначне реформування, залишається опорою політичного керівництва. У кризових умовах соціального розвитку країни у державі саме стабільність війська є одним із вирішальних чинників, що забезпечують стабільність суспільства і держави в цілому. При цьому вирішальне значення має соціальне самопочуття та політичні орієнтації самого офіцерського корпусу, про що свого часу відомий військовий діяч, колишній командуючий Київського військового округу генерал М. І. Драгомиров писав - "які офіцери, така й армія".

Перманентний кризовий стан, в якому Україна перебуває вже вісім років, притупив гостроту сприйняття з боку владної еліти і громадян стану та динаміки внутрішніх процесів у такому ключовому державному інституті, як Збройні Сили. Більше того, армія, починаючи з епохи Петра I і до кінця 80-х років була найважливішою політичною силою держави, армія, що за радянських часів дійсно була предметом любові та гордості всього радянського народу, сьогодні практично не спостерігається на політичному обрії українського суспільства. Вкрай показово, що, попри постійне лідерство за рівнем довіри в опитуваннях суспільної думки, під час минулих виборів до українського парламенту не було обрано жодного діючого військового.

"Повалення" із п'єдесталу "людини зі зброєю" в Україні викликано рядом причин, починаючи від системної кризи суспільства до особливостей українського менталітету і не дуже продуманої, але, як виявилося, достатньо ефективної політики "забалакування" армійських проблем представниками усіх гілок влади замість їх реального вирішення. Ці плоди дають свої паростки у свідомості і вподобаннях офіцерства.

ЛЮДИНА В ПОГОНАХ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ РЕАЛІЇ

Стан армії - найвиразніший відбиток загального стану у державі. Збройні Сили, як специфічний соціальний інститут, не просто залежні від інших державних структур, але й перебувають під постійним впливом широкої гами суспільно-політичних процесів на різноманітні сфери життєдіяльності військ.

Кризовий стан економіки, різке падіння промислового та сільськогосподарського виробництва, згортання військово-промислового комплексу, розрив коопераційних зв'язків підприємств ВПК, нераціональне скорочення видатків на оборону, що склали в 1998 році усього близько 1,3 % ВВП, призвели до серйозного погіршення матеріально-технічного і фінансового забезпечення Збройних Сил України. Це впливає на швидке моральне і фізичне старіння техніки та зброї. Тільки в сухопутних військах цей процес найближчим часом торкнеться до 70% бронетанкової та артилерійської техніки. Ускладнюється обслуговування та ремонт військової техніки і зброї, що, в свою чергу, призводить до розриву між вимогами до рівня технічної боєздатності військ і реальним станом справ.

Як наслідок - падіння принадності військової служби, оскільки кожний третій офіцер і більш 50% військовослужбовців строкової служби вказують на інтерес до освоєння сучасної військової техніки як один із головних мотивів службової діяльності. З іншого боку - старіння техніки знижує її бойові можливості, веде до зростання поломок і аварій, травматизму. Це підриває у особового складу віру в міць та надійність своєї зброї. І, нарешті, низька технічна готовність озброєння, дефіцит паливно-мастильних матеріалів змушують командирів згортати бойову підготовку, польовий, повітряний та морський вишкіл особового складу, що за підсумками першого півріччя поточного року склав всього 5-10% від потреби. Все це позначається на рівні професіоналізму військових, розмиває в їхній свідомості розуміння необхідності підтримки високого рівня боєздатності в сучасних умовах. Такий стан армії відбивається як на морально-психологічному стані особового складу, так і на безпеці держави в цілому.

Але держава ризикує втратити не лише армійські арсенали, але й навчені офіцерські кадри. Непрестижність військової професії, падіння життєвого рівня, проблеми побутового характеру - все це породжує незадоволеність офіцерів своїм соціальним статусом (Рис. 1). Тут, як ні в якій іншій сфері, військові люди відчувають на собі наслідки тих чи інших політичних рішень стосовно армії. Або відсутність таких рішень.

Так, при загальному складному економічному стані держави, військовослужбовці мають додаткові моральні збитки від специфічних соціальних проблем, пов'язаних з особливостями функціонування Збройних Сил. Наприклад, якщо в цілому у Збройних Силах власне житло має близько 25% офіцерів (що теж значно менше, ніж у цілому по Україні), те серед тих, хто проходить службу в селах та селищах таких близько 16%. Внаслідок такого стану майже 45% офіцерів змушені або жити в кімнатах гуртожитків без будь-яких зручностей, або наймати житло. В окремих військових містечках власну квартиру взагалі мають тільки 7%, хоча цей показник дещо компенсується тим, що близько 39% офіцерів мають службове житло. Однак і в окремих військових містечках 14% офіцерів вимушені наймати житло. Майже у 7% офіцерів внаслідок відсутності житла після переводу до нового місця служби та інших причин дружина з дітьми проживають окремо.

До проблем з житлом додається й інша соціальна проблема - відсутність роботи для членів сімей. Так, в окремих військових містечках майже у 52% офіцерів дружини не працюють тому, що не можуть влаштуватися. В цілому ж не можуть знайти роботу 35% дружин офіцерів. Зниження принадності військової служби, а задоволеність від своєї службової діяльності сьогодні відчувають лише біля 20% офіцерів, призводить в останні роки до відтоку з армійських лав молодих офіцерів: так у порівнянні з 1992 роком укомплектованість первинних офіцерських посад скоротилася в цілому по Збройних Силах із 90 до 60%.

Буквально біжить від армії й цивільна молодь, налякана повідомленнями про "дідівщину" у казармі. За даними Міністерства оборони, із кожних 100 молодих людей, що підлягають призову, реально призивається в середньому лише близько 11 - 15 осіб.

ВІЙСЬКО В "ОБОРОНІ"

Армія піддається й прямому морально-психологічному впливу з боку деяких політичних сил у вигляді організованої пропагандистської кампанії з її дискредитації. Ось, наприклад, деякі напрямки, за якими вже протягом декількох років ведеться ідеологічний "наступ" на українську армію.

По-перше, Збройні Сили й оборонну промисловість достатньо безпідставно звинувачують у спустошенні національної економіки. Під цими гаслами сьогодні продовжується реорганізація та скорочення армії, яка здійснюється не на грунті науково обгрунтованої, зваженої військової доктрини, а в угоду поточним політичним інтересам, іноді далеким від потреб держави і його Збройних Сил. Ось дані щодо видатків бюджету України за останні роки - у відсотках до ВВП на оборону у співставленні з видатками на управління та правоохоронну діяльність на основі даних Міністерства фінансів України. 1995 р. - 1,66 (2,80), 1996 р. - 1,5 (2,05), 1997 р. - 1,88 (2,68).

По-друге, міфом про деградацію особистості в армії, про начебто повсякденно притаманне їй насильство та садизм, у суспільну свідомість вноситься страх перед військовою службою. Такою пропагандою у суспільстві був посіяний масовий антиармійський психоз, що проявляється у настороженості, байдужості, ворожості та презирстві до Збройних Сил України з боку 95 % учнівської і студентської молоді.

На тлі таких реалій і за відсутності конкретних дій, скерованих на боротьбу з негативом, не дивно, що понад 70% офіцерів впевнені - представники органів центральної влади самі байдужі до Збройних Сил та нагальних потреб війська. Понад 10% характеризують це ставлення як вороже та презирливе. Відтак, цілком зрозумілою стає достатньо песимістична оцінка перспектив виходу з кризи українського суспільства (Рис. 2) та критичне ставлення кадрових укра-

їнських військових до владних структур в оцінці їхньої спроможності вивести Україну з кризового стану, у цілому вирішити в найближчі 2-3 роки найбільш важливі проблеми, що стоять перед суспільством.

Позитивні зміни військовослужбовці кадрового складу пов'язують, перш за все, із встановленням в суспільстві режиму "твердої влади", "сильної руки" загальновизнаного національного лідера. На другій позиції зі значним відривом - перспектива створення "тісного союзу слов'янських держав" (табл. 1). Однак така думка у більшій мірі притаманна старшим офіцерам та військовослужбовцям віком старше 46 років. Молоді люди не є й особливими прихильниками "тісного союзу слов'янських держав".

Особливо варто зважити на ті напрямки зусиль, які військові ладні визнавати як марними і безперспективними. Це, насамперед, подальший розвиток в суспільстві демократичних процесів (та й які демократичні процеси можуть бути за умов "влади сильної руки"), подальший розвиток ринкових засад функціонування економіки, подальше зближення України з європейськими державами.

Разом з тим, співставлення поглядів військовослужбовців на можливі шляхи вирішення існуючих проблем з вірою у можливість їх вирішення дозволяє зробити цікавий висновок, що ставка на "тверду владу", "сильну руку", союз слов'янських держав у більшій мірі є привабливим для тих, хто не вірить у реальність змін! Реальні ж зміни українські офіцери пов'язують як з більш ефективною роботою тих, хто нині

перебуває при владі, та з приходом у владні структури нових людей. З більшою прихильністю ця категорія оптимістично налаштованих військовослужбовців також ставиться до розвитку процесів демократизації суспільства та ринкових засад функціонування економіки.

АРМІЯ ТА ВЛАДА

Цікавою є й думка офіцерів та прапорщиків стосовно інститутів (не особистостей, а саме інститутів) суспільства, з діяльністю яких вони пов'язують можливість позитивних змін в Україні та співставлення цих поглядів з поглядами щодо шляхів подолання кризи. Провідну роль у позитивних змінах, на думку респондентів, здатні відіграти інститут Президента та Верховна Рада України, яких на третій позиції "підтримують" Збройні Сили та Національна гвардія. За ними йдуть Кабінет Міністрів та правоохоронні органи (Рис. 3). Разом з тим, ті, хто реально вірить у можливість позитивних змін, пов'язує їх з інститутом Президента (43,4%), Верховною Радою (26,2%) та Кабінетом Міністрів України (23%).

Таким чином, можна зробити висновок - в цілому ставлення кадрових військовослужбовців Збройних Сил України до сильної президентської влади є позитивним. Разом з тим, кількість прихильників цієї рушійної сили подолання негараздів не на багато більша прибічників колективної діяльності як тих, хто знаходиться при владі, так і нових людей, що працюють, перш за все у парламенті.

ПОЛІТИЧНИЙ ПРИЦІЛ

Армія завжди знаходилася і знаходиться в центрі політичних процесів у силу того, що вона є найбільше мобільним, організованим, дисциплінованим і, саме головне, озброєним інститутом держави. На такому тлі вкрай цікавим є екстраполяція поглядів самих військових на ідеологічний та соціальний "колір" інших інституцій.

Минулі парламентські вибори засвідчили - за пропорційною системою КПУ отримала 24,68 % голосів виборців, а блок "За правду, за народ, за Україну" (СПУ/СелПУ) - 8,54 %. Тобто третина населення країни орієнтована на ідеологію лівої спрямованості. Співставлення отриманих даних дослідження у військовому середовищі з підсумком виборів 29 березня 1998 року показує, що "лівизна" кадрових військових менша, ніж українського суспільства в цілому. Для армії в цілому це 22,2 % та 5,4 % відповідно.

З одного боку, "лівизна" носить ситуаційний характер і певною мірою пов'язана з морально-психологічним станом. Так, серед тих респондентів, хто знаходиться у стані близькому до "апатії та депресії", прихильників КПУ 25,9 %, в той час, як серед тих, хто знаходиться у стані "підйому та ентузіазму" - 17,2 %. З іншого, особливості політичних вподобань залежать від вікової категорії опитаних. Так, прихильниками КПУ є 20,6% військовослужбовців віком до 35 років і більше 27% віком від 36 до 45 років.

Така ситуація насамперед є наслідком минулого, коли саме комуністичні ідеологеми були невід'ємною складовою виховання в радянській армії, і цей спадок дається взнаки донині. Тим більше, що за умов, коли в країні триває нескінчений процес створення та блокування партій та політичних рухів, офіцери втратили інтерес до строкатого новітнього політичного панно. Як і цивільних, військових не оминуло і загальнонаціональне розчарування у політиці. Відтак 26,5% цих колись політично активних членів радянського суспільства під час соціологічного опитування відповіли, що "ніякі" політичні партії та блоки нині не здатні конструктивно вплинути на вирішення проблем українського суспільства, а 22,3 % - не визначилися. Хоча така деталь - значний авторитет, у порівнянні із загальними результатами виборів, серед офіцерів має центристсько-ринкова партія "Реформи та порядок". Не виключено, що саме слово "порядок" у назві партії співзвучно внутрішньому прагненню людини в погонах до порядку і прагматичних соціально-політичних орієнтирів.

Достатньо цікавим є ставлення офіцерів та прапорщиків до тих чи інших соціальних груп з точки зору їх негативного впливу на стан справ в суспільстві. Важко додати щось до ненормального, як на наш погляд, факту, що провідною соціальною групою, яка є причиною негараздів українського суспільства, кадрові військові бачать державних чиновників, а народні депутати України за цією ознакою в очах офіцерів та прапорщиків займають третє "почесне" місце - між ділками тіньової економіки та кримінальними злочинцями. Це є ознакою глибинних негараздів духовного стану військовослужбовців цієї категорії, а саме - зростанням розгубленості, яка є підґрунтям деструктивного потенціалу. Адже, оцінюючи можливі соціальні сили позитивної спрямованості, кожного разу близько 22% респондентів не могли дати відповіді, в той час, як лише 9% опитаних мають сумніви з визначенням винуватців негараздів.

ЗОВНІШНІ ЗАГРОЗИ ОЧИМА АРМІЇ

Оцінюючи зовнішній вплив на функціонування держави, кадрові військовослужбовці вважають, що нині вельми сумнівною виглядає воєнна загроза національній безпеці України з боку інших держав (Рис. 4). Респонденти максимально визначені в тому, що стабільне існування суспільства насамперед ускладнене через економічну загрозу. Разом з тим, на думку більше, ніж третини офіцерів і прапорщиків сьогодні з боку інших держав для національної безпеки України реальними є політична та інформаційна загроза.

Які ж, на думку офіцерів та прапорщиків, напрямки зовнішньої політики України в цих умовах можуть найкраще сприяти вирішенню її внутрішніх проблем? Розподіл відповідей (Рис. 5) цікавий не тільки сам по собі. Він дає можливість зробити висновок, що, на жаль, військові загалом демонструють наївний провінціоналізм, низьку політичну культуру в оцінці загальносвітових соціальних та політичних процесів. Інакше просто важко зрозуміти і пояснити, яким чином можна поєднати зневажливе ставлення до демократичних засад функціонування суспільства, ринкових - економіки, орієнтацію на комуністичну партію та комуністичну ідеологію з прагненням до активного співробітництва з Європейським співтовариством. Все збирається докупи хіба що з урахуванням відповідей на другій, третій та четвертій "шаблях" цієї "драбини" - посиленні інтеграції з слов'янськими державами колишнього СРСР та в цілому СНД і повернення до СРСР.

Таблиця 1.

Ставлення військовослужбовців кадрового складу до шляхів вирішення проблем, що стоять перед суспільством (у % до всіх, хто дав відповіді)

	%
встановлення в державі режиму "твердої влади", "сильної руки" загальновизнаного національного лідера	32,8
тісний союз слов'янських держав: України, Росії, Білорусі	21,8
більш ефективна робота тих людей, хто зараз знаходиться при владі	18,4
прихід у державні владні структури нових людей	17,8
встановлення в державі режиму "твердої влади","сильної руки", окремої політичної партії, групи	14,0
подальше зближення України з європейськими державами	9,7
відродження на основі СНД єдиної держави	7,6
подальший розвиток ринкових засад функціонування економіки	7,3
подальший розвиток в державі демократичних процесів	6,4
посилення втручання державних органів в діяльність окремих підприємств, установ, централізація управління	4,3
розширення прав органів місцевого самоврядування	3,2
іноземна фінансова допомога у вигляді кредитів та інвестицій в українську економіку	2,6
економія коштів за рахунок скорочення державних бюджетних витрат	2,5
концентрація управління усіма сферами життя регіонів у центрі	0,8

Рис. 3. Інститути суспільства, з діяльністю яких кадрові військовослужбовці пов'язують можливість позитивних змін в Україні

Рис. 4. Оцінка військовослужбовцями кадрового складу загроз національній безпеці України з боку інших держав

Рис. 5. Ставлення військовослужбовців кадрового складу до напрямків зовнішньої політики України з точки зору їх сприяння вирішенню внутрішніх проблем суспільства

Погляди щодо цього блоку проблем різних вікових категорій військовослужбовців є найбільш відмінними. Так, за активне співробітництво з Європейським співтовариством виступає від 35% до 37% військовослужбовців віком 26-45 років і лише 18,4% військовослужбовців віком до 25 років та 7,7 % віком 46-50 років. В той же час 38,5 % найстаршої вікової групи виступають за посилення інтеграції з СНД. Посилення інтеграції з слов'янськими державами колишнього СРСР є переважною орієнтацією військовослужбовців віком 36-45 років (табл. 2).

Таблиця 2.

Оцінка військовослужбовцями кадрового складу напрямків зовнішньої політики України, які можуть сприяти вирішенню внутрішніх проблем (у групах за віком, у % до всіх, хто дав відповіді)

Показник	до 25 років	26-35 років	36-40 років	41-45 років	46-50 років
Позаблоковий статус	4,9	9,2	7,7	13,1	15,4
Активне співробітництво з	15,3	13,2	7,7	12,1	7,7
Активне співробітництво з Європейським співтовариством	18,4	35,3	36,9	37,4	7,7
Посилення інтеграції з СНД	11,7	15,2	15,5	26,2	38,5
Посилення інтеграції з слов'янськими державами колишнього СРСР	21,5	22,8	28	31,8	23,1
Посилення інтеграції з Росією	6,1	5,4	8,9	6,5	15,4
Повернення до СРСР	14,7	10,6	16,1	9,3	15,4

Досить цікавою, більш того - красномовною є й динаміка змін ставлення офіцерів та прапорщиків до цієї проблеми у порівнянні з 1997 роком. Дані свідчать про загальне зменшення надій на зовнішньополітичне співробітництво у вирішенні внутрішніх проблем за виключенням деякого посилення ностальгії за СРСР.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Армія, як захисник національно-державних інтересів, об'єктивно повинна бути інститутом, що у найменшій мірі перебуває під впливом економічних скрут і політичних неузгодженостей. Це матиме ні з чим не зрівняне значення для забезпечення стабільності у суспільстві в умовах загострення протиріч між впливовими політичними силами різновекторної спрямованості. Заяви керівництва Збройних Сил про відданість конституції країни, законам і присязі, дотримання принципу "військові поза політикою", курс на невтручання у "розборки " сковують гарячих та нетерплячих політиків і "вуличних бунтарів", вносять заспокоєння у народ.

Дуже образно і цікаво з цього приводу писав один із відомих дослідників проблем армії та політики Росії наприкінці XIX - початку XX ст. О.М. Волгін. Виступаючи категорично проти втручання збройних сил у політичну боротьбу, особливо у політичні конфлікти, він підкреслював: "Армію можна порівняти з баластом, що лежить на дні корабля. Нехай віє буря, нехай хвилі розгойдують корабель, нехай на палубі без розуму метушаться пасажири, нехай навіть між капітаном і офіцерами йде суперечка, куди направити рух корабля, але поки баласт міцно лежить на своєму місці, є надія на спасіння. Горе, якщо ослабнуть закріпи, що тримають баласт! Кам'яні брили почнуть перекочуватись по днищу корабля то вправо, то вліво; від їхньої ваги хитавиця стане усе сильніше; два-три розмаху... - і корабель перевернеться".

Тому влада зазвичай повинна надавати належної, якщо не пріоритетної, уваги задоволенню інтересів армії і не припускати дій, що могли б "посварити" керівництво країни з військовими. Ці положення давно стали аксіомою для будь-якого уряду.