КОНТРОЛЬ НАД ОЗБРОЄННЯМИ

ЧИ ПОТРІБНІ УКРАЇНІ "ЯДЕРНІ" ВУХА?

Станції попередження
про ракетний напад
у Севастополі
та Мукачеві чекають
черги на ратифікацію

Якою є позиція Міністерства країни щодо умов елементів Системи попередження ракетний напад, розташованих в Україні? Командувач Військами ППО генерал-полковник СТЕЦЕНКО у розмові з ЗУРЦЕМ відповів на декілька питань, які стосуються цієї проблеми

- На сьогодні співпраця України з Росією, серед іншого, пов'язана з однією обставиною, що, як вважається, має не лише військове, а й військово-політичне підгрунтя. Йдеться про використання двох наших станцій попередження про ракетний напад, що дислоковані під Мукачевим та Севастополем, в інтересах ядерних сил Росії та її протиракетної парасольки. Чи не є це ознакою того, що Україна залучена до відстоювання інтересів в межах Ташкентського пакту?

- Про ці об'єкти ходить забагато різних чуток та припущень. Почну з того, що Угода з Росією про використання Станцій попередження про ракетний напад та контролю за космічним простором була підписана тодішнім Президентом України ще 6 липня 1992 року. Тоді Союз розпадався, проте на території чотирьох республік залишалась ядерна зброя. В Україні були і ядерні ракети, і пункти управління. Станції СПРН також є невід'ємною складовою ефективного функціонування ядерних сил і треба було швидко визначати правові основи функціонування цих об'єктів в тих непростих умовах.

Але надалі, коли врешті-решт було ухвалено рішення, що Україна стане без'ядерною державою, а ядерні боєголовки були вивезені до Росії, дійсно, станції СПРН працювали і працюють на користь Росії. Тому з 1993-1994 років йшли активні переговори з росіянами. Було домовлено - з 1 січня 1994 року до

1 січня 1996 року, коли у нас ще були боєголовки, Росія та Україна фінансують роботу станцій на рівнодольовій основі. Робота станцій коштує на рік $1.5 млн. Нова угода про долю СПРН, яку ми підписали з Росією 28 лютого 1997 року, і яка у грудні минулого року з третьої спроби була ратифікована Держдумою і має тепер бути ратифікована нашою ВР, передбачає, що всі витрати щодо постачання запасних частин до СПРН, їхній ремонт буде нести в повному обсязі Росія. Україна утримує лише особовий склад. Проте нині ми говоримо про те, щоб і ці витрати були компенсовані Україні.

- Але ж виходить, що нині Росія сплачує Україні, точніше, повинна сплачувати - бо існує значний борг - за дві станції 1.5 млн. длр. на рік. В той час за аналогічну станцію СПРН у Скрунді Росія щорічно вчасно платила Латвії 5 млн. дол. Чому така різниця?

- Росія орендувала Скрунду як окремий російський військовий об'єкт - разом із землею. Там були російські солдати, охорона. Якби у нас не було ядерних боєголовок, то, може, і ми б пішли таким шляхом - віддали б станції саме в оренду .

- А пізніше сенсу торгуватися вже не було?

- Ми не могли висувати якихось умов, бо доля наших станцій СПРН "підпирається" іншим, вже міжнародним Договором - про протиракетну оборону, який 72 року уклали між собою США та СРСР. Після розпаду Союзу Україна стала правонаступницею за цим документом. Там стверджується, що засоби СПРН можуть "розміщуватись по периферії національної території з орієнтацією назовні." Якщо ми віддали б ці станції в оренду, то опосередковано б визнали, що Україна залишається частиною національної території Росії. А самі автоматично вибули з Договору про ПРО-72 року, що обмежує можливості країн розвивати озброєння, здатне збивати боєголовки міжконтинуальних балістичних ракет. А участь у цьому Договорі дозволяє нам отримувати повну інформацію, якою за інших обставин з нами ніхто ділитись не буде - це місця базування ядерних арсеналів, дані про космічні супутники військового призначення, загрозу терористичних актів із застосуванням ракетної зброї. Це суттєво для нас. Участь у Договорі також дозволяє Україні впливати на позиції супердержав, коли це стосується розвитку систем протиракетної оборони, їхнього вдосконалення та модернізації. Певним чином це відкриває перспективи для завантаження наших оборонних підприємств замовленнями.

- Якщо наш парламент не ратифікує угоду з Росією щодо СПРН, які це може мати наслідки?

- Це може трактуватись як порушення Україною Меморандуму про правонаступництво у виконанні вимог Договору про ПРО, а відтак Росія та США зможуть звинуватити Україну у підриві життєздатності міжнародних домовленостей про протиракетну оборону.

- Командувач ВПС Росії, якому нині підпорядкована і ППО, не так давно заявив - у них йде розробка заобрійних станцій, що здатні будуть контролювати пуски ворожих ракет на стратегічних відстанях. Певним чином це можна трактувати як бажання Росії в перспективі позбутись залежності від України, чи, наприклад, Азербайджану, з яким Росії важко домовлятися і де також розташована ще одна станція СПРН. Тож чи не доведеться Україні демонтувати об'єкти під Мукачевим та Севастополем?

- Загроза така є, і буде завжди. Це станції перших випусків. Російські конструктори вже продовжили на п'ять років їхній ресурс. Надалі Росія буде опікуватись підтриманням їх у справному стані стільки, скільки це потрібно. Але насправді інтерес до наших станцій росте. Адже наші станції "накривають" увесь Близький Схід і Південну частину Африки.

- Як взагалі нині складаються взаємини з Російською Федерацією у галузі протиповітряної оборони? Поза як часом можна почути твердження, що Москва через приєднання України до об'єднаної системі протиповітряної оборони країн СНД фактично залучила Київ до реалізації спільних оборонних цілей?

- Нині не можна говорити, що Україна перебуває у військовому блоці СНД з об'єднаної системи ППО. Хоча б тому, що під документом від 10 лютого 1995 року про участь України в цій системі, разом з підписом Президента, стоїть і уточнення, що ця угода буде виконуватись з урахуванням національного законодавства України. На сьогодні для нас ця угода фактично є рамковою, а відносини з РФ, Білоруссю, з іншими державами Україна будує на двосторонній основі. За весь цей час ми не фінансували жодної колективної програми в межах заходів по вдосконаленню об'єднаної ППО: чи то стосується бойової підготовки, чи витрат на утримання координаційного комітету ППО СНД.

Спочатку, коли заходила мова про створення об'єднаної системи ППО СНД, дійсно, у нас були сподівання, що це дозволить Україні активізувати військово-технічну співпрацю. Тим більше, що була зацікавленість і з боку Росії, зокрема, в спільній розробці нових систем озброєнь. Наш підхід, в свою чергу, був такий - українські заводи повинні брати участь не лише у розробці нових озброєнь, а й у його ремонті. Ми визначились з переліком наших підприємств, які повинні були залучені до перспективної роботи в межах СНД саме за такого підходу. Але нам в такому бажанні було відмовлено. Тож в межах Об'єднаної системи ППО ми відмовились і від технічної співпраці і обрали стратегію двосторонніх контактів. На сьогодні ми безпосередньо контактуємо з російськими заводами, які виготовляють техніку ППО, запасні частини, комплектуючі. Так що за такого розкладу для України нас від ОС ППО СНД залишилась хіба що назва.

- Який же сенс Україні надалі зберігати свою присутність в ОС ППО СНД, якщо нині це є річчю вже суто декларативною?

- Насамперед це дає нам можливість володіти ситуацією щодо розвитку систем протиповітряної оборони як Росії, так і СНД. Це основне. Техніка та озброєння, якими оснащена наша національна ППО, попри значну частку комплектуючих, вироблених на наших підприємствах ВПК, остаточно збиралась в Росії. Там знаходяться конструкторські бюро, які несуть відповідальність за вдосконалення та модернізацію. Це для нас важливо. Також, якщо говорити про користь і вигоду, ми проводимо з Росією спільні тренування чергових сил протиповітряних оборон. Таких тренувань було вже декілька. Вони були скеровані на те, аби унеможливити гострі або конфліктні ситуації, досягти чіткого порозуміння між засобами ППО двох країн. Адже буває, коли літак втрачає орієнтування в повітрі, або пропадає зв'язок з літаком, або коли літак викрадають і силами ППО іншої держави можна надати допомогу за тих чи інших форс-мажорних обставин. Щоправда, я повинен сказати, що такі тренування ми проводимо не лише з Росією. Аналогічні домовленості діють у нас з Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Болгарією.