КОНТРОЛЬ НАД ОЗБРОЄННЯМИ

МАЙБУТНЄ ПРОТИРАКЕТНОЇ "ПАРАСОЛЬКИ"

Україна має впливати на трансформацію Договору про обмеження систем протиракетної оборони

Подальша доля Договору обмеження систем оборони є досить болючою взаємовідносин США і Росії у військово-політичній галузі. Яку позицію на тлі дебатів між Москвою Вашингтоном має обрати Київ, також прагне бути активним учасником переговорного процесу? Чи є в хоч якісь важелі впливу на досягнення поступу між супер державами у справі модернізації Договору про систем протиракетної оборони і у полягають національні інтереси Києва у цій ситуації?

Редакція "МБ" попросила висловити свій погляд на ці проблеми керівника Дніпропетровської філії Національного інституту стратегічних досліджень, доктора технічних наук, професора Анатолія ШЕВЦОВА

ДОГОВІР ЩОДО П Р О ПРИРЕЧЕНИЙ НА ЗМІНИ

Договір про обмеження систем протиракетної оброни (далі - ПРО) СРСР і США підписали в 1972 році. Ідея Договору полягає в тому, що дві країни повинні мати однакові можливості, збивати ядерні балістичні ракети один одного. Договір забороняє учасникам створювати і розвивати системи протиракетної оборони, які спроможні ефектно протидіяти стратегічним ядерним боєголовкам противника. Відтак Москва та Вашингтон домовились, що "парасолька протиракетної оборони" у кожної зі сторін буде розгорнута лише над одним районом діаметром у 150 кілометрів. Решта площі держав буде залишатись майже беззахисною, і за таких обставин, як планувалось, жодна зі сторін Договору не зважиться на розв'язання ядерного конфлікту першою - з огляду на наслідки ядерної атаки у відповідь.

Дозволені системи ПРО (наземного стаціонарного базування) мають чітко визначні параметри в межах чітко обмеженого району. У межах колишнього Радянський Союзу - це Московський регіон, в США - район бази міжконтинентальних балістичних ракет у Грэнд-Форкс (штат Північна Дакота). Договір обмежив системи ПРО СРСР і США чисто символічною кількістю протиракет. Кожній стороні Договором дозволяється мати не більш 100 пускових установок і не більш 100 протиракет систем стратегічної ПРО.

Після розпаду СРСР ситуація з Договором ускладнилася. По-перше, виникла неясність - які з країн СНД є відповідальними за виконання Договору щодо ПРО. По-друге, США стали проводити політику, спрямовану на посилення захисної парасольки протиракетної оборони над Америкою та над їх військами, які можуть розміщуватися в зоні дії балістичних ракет обмеженої далекості дії. Проте у Вашингтоні наголошували на тому, що мета цих зусиль - захистити територію США від поодиноких ракетних атак. Оскільки за чверть століття технічний прогрес сягнув так далеко, що нині бойовими ракетами володіє значна кількість країн, в тому числі і з нестабільними політичними режимами, здатними застосувати зброю масового ураження проти США. До таких країн Вашингтон відносить, зокрема, Північну Корею, Іран, Ірак. Водночас нові антиракетні розробки не спрямовані проти Росії, оскільки вони не будуть достатньо ефективними для цього. Відповідь на перше питання було зафіксовано в меморандумі відносно правонаступництва, підписаному 26 вересня 1997 року, згідно з яким такими країнами стають Росія, Україна, Білорусь, Казахстан. У цьому ж пакеті документів було обумовлено також і легітимність розробок в галузі тактичної ПРО, яка не забороняється Договором щодо ПРО 1972 року.

Невизначеним залишився лише підхід щодо припустимості розробки ПРО національної території. Москва з підозрою ставиться до пояснень США відносно необхідності таких розробок. Особливо російський генералітет вважає, що всі ініціативи США в галузі ПРО мають приховане суперзавдання - посилити захист від стратегічних ракет Росії, і таким чином домогтися стратегічної переваги над Росією у військовій галузі. Усі спроби США дійти згоди з Росією щодо можливих змін у Договорі щодо ПРО Москва зустрічала в "багнети". Проте 20 червня цього року на зустрічі президентів Америки та Росії у Кельні Борис Єльцин погодився з тим, з чим Москва ніколи не погоджувалась раніше. Це те, що Договір від 1972 року про обмеження систем протиракетної оборони треба осучаснити.

Готовність Москви відійти від своїх позицій "непорушності і незмінності" цього Договору можна вважати доказом того, що в Росії практично немає важелів впливу на збереження домовленостей щодо ПРО у випадку, якщо Сполучені Штати визнають за необхідне вийти з цього Договору через непоступливість Росії. А вже 23 липня Білл Клінтон підписав законопроект про створення загальнонаціональної системи протиракетної оборони США. Документ, схвалений раніше конгресом, уповноважує Пентагон розмістити елементи цієї системи для захисту всієї території країни від балістичних ракет ймовірного супротивника тоді, коли це буде "технічно можливо". Фактично це рішення означає категоричну необхідність перегляду положень Договору щодо ПРО. Оскільки учасницею цього Договору після розпаду СРСР є і Україна, це нині вимагає від Києва сформулювати власну позицію у торзі супердержав навколо протиракетної оборони.

НЕ БІЛЬШЕ ДВОХ "ПРОТИРАКЕТНИХ ПАРАСОЛЬОК" В ОДНІ РУКИ?

- Анатолій Іванович, уже пройшло майже два роки після підписання пакета Нью-йоркських домовленостей, що тоді трактувалися як "другий подих" для Договору про протиракетну оборону. Були затверджені угоди, що, нарешті, розмежовували параметри стратегічних і нестратегічних систем ПРО, визначали заходи довіри з контролю за діяльністю країн в галузі створення і розвитку систем протиракетної оборони і, що було важливо для України, затверджене рішення про перетворення двостороннього радянсько-американського Договору щодо ПРО в багатосторонній.

А сьогодні - на тлі ініціатив США з розробки систем національної ПРО і досить двозначних оцінок таких дій США у Москві невдоволення Росії подібними діями Вашингтона - знову постає питання: "яке майбутнє очікує Договір щодо ПРО?" Виходить, коефіцієнт корисної дії нью-йоркських домовленостей дорівнює нулю?

- Важливість угод, які 26 вересня 1997 року підписали міністри закордонних справ США, Росії, України, Білорусії і Казахстану, полягає в тому, що сторони зафіксували необхідність збереження Договору щодо ПРО при розвитку систем нестратегічної протиракетної оборони і заклали механізм вирішення питань, що можуть виникнути в кожній країні-учасниці в галузі ПРО. У теперішніх умовах є всі можливості для використання цього переговорного механізму. Так що про "нульовий ККД" говорити не варто.

Але ситуація зараз дійсно непроста. Є чимало чинників, які значно ускладнюють досягнення поступу в галузі ПРО між США і Росією. Але і зараз, і раніше американський підхід полягав у тому, щоб Договір зберегти, але при цьому його трохи підкорегувати. У США є прихильники створення обмеженої ПРО, що захищатиме Америку від поодиноких ракетних атак з боку держав із нестабільними політичними режимами або несанкціонованих пусків з боку Росії. Рішення американського президента ухвалити рішення про створення національної ПРО фактично є результатом довгих баталій між Адміністрацією та Конгресом, де знаходяться головні лобісти антиракетних ініціатив.

У Москві, у свою чергу стверджували, що Росія не погодиться на перегляд принципових положень Договору по ПРО. Але нині, як бачимо, ситуація дещо змінилась. У червні цього року після зустрічі президентів США та Росії у Кельні Москва вперше офіційно визнала можливість модифікації тексту Договору. Восени цього року повинні початися переговори як щодо СНО-3, так і відносно визначення змісту поправок до Договору щодо ПРО. Американська сторона навіть висловила надію, що до червня 2000 року вдасться домовитися з Росією відносно змісту таких поправок.

Як мені здається, так чи інакше коригування Договору уникнути не вдасться. Один із найбільше прийнятних варіантів подібної трансформації можна вважати зміну кількості районів розміщення протиракетних систем. Фактично це буде повернення до початкової редакції Договору щодо ПРО від 1972 року, коли США і СРСР домовилися, що кожна сторона буде мати по два райони радіусом 150 кілометрів, де будуть розміщуватися позиції стратегічних протиракет. А через два роки вирішили обмежитися одним районом.

- Але навряд чи в Росії знайдуться кошти на створення другого району ПРО, і це буде однією з причин того, що Москва не підтримає такий план…

- Одна справа - юридична можливість. Інша - конкретні зусилля в цьому напрямі. Буде або не буде Росія розгортати другий район - це її право. Але з погляду інтересів Росії більш розумно зберегти Договір як основу стабільності, запровадивши деякі зміни, ніж стати в позу і не іти на компроміс. Вибір між відмовою від Договору і зберіганням його в недоторканому виді - це не вибір. Існування цього Договору є умовою для існування інших домовленостей в галузі контролю над озброєннями. Вся ця система може обвалитися, як тільки буде денонсованим Договір щодо ПРО.

- А який сенс у зберіганні Договору, якщо він не буде виконувати свою головну функцію - підтримки стратегічного паритету між Росією і США. Адже маючи два райони ПРО замість одного, Америка одержує додаткові переваги над Росією, яка буде не взмозі створити другий район ПРО.

- Причина для розгортання національної ПРО, як декларують США - захист території країни від запусків БР із боку нестабільних третіх країн. Таких апріорі не може бути багато. Хоча американці, як мені здається, беруть відлік від занадто завищених параметрів. На зразок того, що береться до уваги потенціал підводного човна, що вийшов під контролю, на борту якого - ядерні ракети і усі вони "десятиголові". У такий сценарій мало віриться. А якщо ставити завдання по прямому призначенню, то достатньо двох районів, і вони свою функцію щодо захисту території виконають із лихвою. Ці завдання не матимуть негативного впливу на збереження ядерного паритету між США і Росією за умови, що можливості додаткових протиракет будуть обмежені в рамках Договору. Щоб вони дійсно не могли вирішувати надзавдання - протистояти ракетам Росії з ядерними бойовими частинами у масованому ударі. Не можна допускати, щоб США проігнорували цю умову. Бо тоді дійсно виникає силова асиметрія, а при однополюсному світі завжди є спокуса використовувати вигоди такого положення.

- Тобто в цій ситуації на переговорах нам вигідно підтримувати Росію?

- Нам вигідно зберегти режим Договору. Більш прийнятні помірні поступки, чим повний розрив Договору і припинення всього переговорного процесу.

- Але хоча Україна і взяла на себе зобов'язання дотримуватися міжнародних угод в галузі контролю за озброєннями колишнього СРСР, "качати права" по ПРО в повному обсязі нам проблематично. За великим рахунком, повноправною учасницею Договору щодо ПРО Україна стане лише після того, як Меморандум про правонаступництво за Договором щодо ПРО від 26 вересня 1997 року буде ратифікований законодавчими органами старих і нових його учасників - США, Росії, України, Білорусі і Казахстану. Але з ратифікаціями особливої активності щось не спостерігається. Чи немає тут небезпеки, що подібні затримки ставлять під сумнів багатосторонній характер цього Договору . Тим більше, що у свій час США були проти такої багатобічності і вважали, що після розпаду Спілки краще мати справу з однією Росією: адже чим більше учасників - тим складніше вносити зміни. Та й зараз є натяки на те, що в США є прихильники вести торг тільки з Росією. Наприклад, такий варіант: Москва погоджується на другий район ПРО у США, а США, у свою чергу, погоджуються на те, що Росія буде мати більшу кількість МБР у складі ядерних сил.

- Не може бути такого вибіркового підходу, коли стосовно одного Договору, що укладався в часи СРСР, як це було щодо стратегічних наступальних озброєнь або ракет середньої і малої дальності, Україна несла б зобов'язанням у повному обсязі, а по іншим залишилась осторонь. Втім, я вважаю, що Україні, безумовно, найближчим часом потрібно виходити на ратифікацію парламентом Меморандуму про правонаступництво і інших документів із пакета. Дотепер ми притримувалися стратегії, що, мовляв, нехай спочатку на ратифікацію зважаться основні учасники. Але в теперішніх умовах, я вважаю, нема рації озиратися на них. Таким кроком ми б могли ускладнити всі можливі спекуляції навколо вже досягнутих домовленостей, в тому числі і відносно пропозицій переписати Договір щодо ПРО наново - на двосторонній основі. Тим більше, що це дуже небезпечний шлях у теперішніх умовах. Ця робота потребує багато часу, - причому з неясним результатом, і з такою старанністю зіткана тканина стримування почне тріщати і розлазитися по усіх швах.

ДОГОВІР ЩОДО П Р О І ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

- А чи варто Україні взагалі чіплятися за цей Договір? Адже будь-який договір - завжди якісь додаткові обмеження...

- Питання повноправної участі в Договорі щодо ПРО для України принципово важливе. По-перше, це доступ до оперативної інформації, пов'язаної зі створенням у Росії і США оборонних систем від ударів балістичних ракет. По-друге, у перспективі це забезпечує легітимність роботам зі створення національної системи протиракетної оборони як важливого елемента реалізації оборонної концепції України на регіональному рівні. По-третє, якщо ми будемо правонаступниками за Договором, у нас з'являється можливість безперешкодного, юридично обгрунтованого взаємовигідного науково-технічного співробітництва в галузі ПРО з країнами-учасницями Договору щодо ПРО (як з Росією, так і з США). У цій ситуації також важливо пам'ятати, що в нас є система, що впритул є дотичною до системи стратегічної ПРО Росії, забезпечує її ефективну діяльність. В Україні - у Севастополі і Мукачеві - розташовані два вузли СПРН (системи попередження про ракетний напад), стаціонарні РЛС, із безупинним імпульсним режимом роботи, призначеними для виявлення і визначення координат космічних об'єктів, траси польоту яких входять у зону виявлення РЛС. А це до 1900 кілометрів.

На черзі в нас, до речі, ратифікація угоди з РФ про спільну експлуатацію СПРН. Є сенс цю угоду подавати на розгляд Верховній Раді одночасно з Меморандумом про правонаступництво щодо Договору щодо ПРО, що створює умови для можливості співробітництва з Заходом в галузі ПРО. Тоді і прихильників поглиблення контактів із Європою та США, і прихильників тісних зв'язків із Росією буде простіше переконати в тому, що саме співробітництво в галузі ПРО дає чудовий шанс Україні відстоювати свої інтереси на двох "фронтах".

- Але при несприятливому розвитку подій можливий варіант, коли Росія відмовиться від послуг наших СПРН. Що тоді? Оплачувати їхню роботу зі своєї кишені?

- Я б вважав, що в такому випадку краще оплачувати навіть із своєї кишені. Це важливий момент. А в нас існує переконання, що раз Україна без'ядерна, то їй ці системи не потрібні. Але станції можуть видавати інформацію не тільки про стратегічний напад, але і про ситуацію в повітряно-космічному просторі. Хіба нас не може цікавити інформація, що, наприклад по нашій території завдано ракетний удар, або вилетіли літаки, або дані про космічні апарати, що можуть упасти на Україну. Це виняткові дані, що коштовні й у мирний час. І особливо в годину воєнну. Так що нам просто пощастило, що в нас є два потужні вузли, причому з дуже важливого напряму. Вони відстежують весь Ближній Схід і північну частину Африки. Це той регіон, звідки Європа більше усього боїться появи ракетної загрози. Можливості Харківського центру балістики дозволяють самостійно опрацьовувати інформацію від наших вузлів СПРН і ми вже пропонували налагодити взаємовигідний обмін із центром інформації ЗЕС, що розташований в Іспанії. Адже Ближній Схід вони відслідковувати не можуть.

А на початку цього року, після вересневої 98-го року заяви Єльцина і Клінтона "Про обмін інформацією про пуски ракет і раннього попередження", вже обговорювалась ідея про створення на двосторонній основі в Москві Центру попередження про ракетний напад, що могло б зменшити підозрілість супердержав стосовно один одного і зводило б до мінімуму загрозу розв'язання глобальної війни через технічні збої національних систем попередження про ракетний напад. У роботі Центру можуть брати участь і інші країни. Оскільки джерелами одержання інформації є засоби космічного і наземного ешелону СПРН РФ і США, то Україна автоматично входить у забезпечення діяльності такого Центру.

США готові вкласти чималі кошти в розгортання Центру, хоча через події навколо Косова реалізація цієї ідеї була заморожена. Проте зустріч країн великої вісімки у липні цього року, серед іншого, була використана російською стороною для нагадування про вже відому ідею зі створення глобальної системи контролю над балістичними ракетами.

У свою чергу, у Пентагоні знову почали наголошувати на необхідність створення спільного Центру попередження про ракетний напад. Усе це можна вважати ознакою повернення до діалогу щодо майбутнього Договору про обмеження систем протиракетної оборони. Головне - щоб цей діалог був продуктивним. А результат задовольняв довгострокові інтереси стабільності і передбаченості у взаєминах між країнами - учасницями цього Договору.