ЕКСПОРТНИЙ КОНТРОЛЬ

АНТОЛОГІЯ ОБВИНУВАЧЕНЬ
або
Кому заважає збройовий бізнес України

Валентин БАДРАК,
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

Звинувачення України в незаконній торгівлі зброєю, в принципі, не новина. Час від часу інформаційний ринок запружують різні публікації - від найабсурдніших (як, наприклад, про постачання в 1998 р. танків Т-62 і літаків Ан-32 афганським талібам, хоча жодний суб'єкт в Україні, що має відношення до торгівлі спецпродукцією, з часів її незалежності з Афганістаном жодного контракту не укладав) до детально розроблених з правдоподібними подробицями (як постачання зброї антиурядовим режимам на Африканському континенті).

Цікаво, що жоден із обвинувачів України не назвав, ані чітких джерел інформації, ані, тим паче, конкретні докази. "Звинувачення на адресу України не знаходять документального підтвердження і зумовлені, головним чином, конкуренцією на ринку озброєнь", вважає заступник Генерального директора "Укрспецекспорту" Олександр Коваленко.

Ще категоричнішим був коментар міністра закордонних справ Бориса Тарасюка з приводу повідомлення про постачання бойових літаків з України повстанському руху "УНІТА": (За повідомленням Йоханнесбургської газети "Mail and Guardian" від 2 квітня ц.р. з України через Замбію повстанському руху "УНІТА" надійшло декілька винищувачів "МіГ"): "Це класичний приклад брудної пропаганди, яка спеціально запускається з відповідних центрів. Доки витрачається час на перевірку, вона вже живе своїм життям і завдає шкоди державі".

Однак проблема полягає жодним чином не в спростуванні інформації чи своєчасності виправдовувань України. Вона швидше в тому, що подібні спроби підірвати вже сформований імідж країни-експортера, перетворюються на добре відпрацьовану, що діє зовсім не безладно, як може видатися на перший погляд, систему. Справді, тенденційні замітки запускаються або перед відповідальними візитами (як, наприклад, перед візитом Держсекретаря США Мадлен Олбрайт преса не проминула зачепити ту ж афганську тему), або при підготовці і реалізації великих контрактів з постачання військової техніки або активізації України на тому чи іншому ринках. Декількома резонансними звинуваченнями щодо продажу Україною зброї "не за правилами" були відмічені кінець минулого - початок цього року: агентство "Reuters" 26.11.98 р. повідомило про нібито здійснений Україною експорт в Уганду 90 танків, програма BBC World News, що транслюється по Нью-йоркському каналу WLIW21, повідомила 11.01.99 р. про поставку Україною в С'єрра-Леоне вертольотів Мі-8, радіостанція "Радіо "Свобода" в січні 1999 р. повідомила про поставку Україною 50-ти танків до Анголи.

Усі звинувачення в поставках стосуються Африканського регіону, і це, звичайно ж, не випадковість. Вже на початку року Гендиректор "Укрспецекспорту" Валерій Малєв відзначав успіхи України на ринках африканських країн. При цьому він підкреслив, що Україна "ніколи не мала справи з жодним незаконним урядом або країною, що перебувають під санкціями ООН". Тому, звичайно, можна собі уявити роздратування конкурентів, коли вже через 10 днів після пропозиції одній з країн Африки почав реалізовуватися солідний контракт з постачання військової техніки. І не випадково замітки, як випереджаючі удари, почали з'являтися вже в тих регіонах, де Україна щойно налагодила успішну роботу з військово-технічної співпраці - наприклад, на Латиноамериканському континенті. І це не може не викликати певної тривоги.

Україна не єдина країна, яку звинувачують в неліцензійному постачанні зброї країнам Африки. Більше того, Україна як країна, що перебуває на шляху становлення демократії, та ще й яка отримала в спадок грандіозну ремонтну базу і фантастичні запаси озброєнь, легко стає мішенню, під прикриттям якої активно працюють інші експортери зброї, часто дійсно порушуючи санкції і режими. Звуження в останні роки світового ринку зброї на фоні того, що більшість африканських країн мають застаріле озброєння, штовхає деякі держави на "вишукані" порушення. Наприклад, перепродаж озброєнь через треті країни, передачу військової техніки в лізинг (часто разом з екіпажами), що, до речі, чомусь не підпадає під поняття "постачання", а отже, не враховується Вассенаарською угодою. І, нарешті, штовхає деякі держави на використання можливостей "чорного" ринку. Прикладів більш ніж досить.

Взагалі, на сьогодні згідно з даними щорічного видання Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI YEARBOOK 1999 Armaments, Disamament and International Securuty) під ембарго ОНН, ЄС та ОБСЄ щодо постачання озброєнь, військової техніки та послуг військового характеру, підпадають понад 20 країн світу, у багатьох з яких не припиняються збройні конфлікти.

Левова доля цих країн знаходиться на Африканському континенті: Ангола (УНІТА) - з 15 вересня 1993р., Сьєрра-Леоне (повстанці) - з 5 червня 1998р., Руанда (повстанці) - з 16 серпня 1998р., Заїр та Конго - з 7 квітня 1993р., Судан - з 15 березня 1994р., Сомалі - з 23 січня 1992р. та деякі інші.

Водночас, незважаючи на існування системи міжнародного контролю з боку міжнародних організацій засобами масової інформації периодично згадуються нелегальні чи несанкціоновані поставки до цих країн озброєнь чи технологій подвійного призначння. Наприклад, тільки згідно з розробленим СІПРІ регістром трансферів основних конвенціональних озброєнь за 1998р., протягом минулого року звичайні озброєння потрапли до Анголи (6 винищувачів Міг-29 та ще 6 Су-22), Ерітреї (від 2 до 5 винищувачів Міг-29) та Уганди (близько сотні танків Т-55). Цікаво, що в цьому контексті згадується цілий ряд країн (маєється на увазі не тільки регістр СІПРІ, а й інші ЗМІ), серед яких як найпотужніші гравці на світовому ринку озброєнь, так і країни, що вдаються до перепродажу чутливої продукції. Причинами цього явища окрім зазначиних раніше фахівці називають також перерозподіл сфер впливу на африканському континенті після розпаду соціалістичного табору. Крім того, важливим поштовхом також є скорочення оборонних бюджетів ряду розвинутих країн та певних скороченнь замовлень у світі. Це зробило конфліктні регіони надзвичайно привабливими для всіх учасників світового ринку. Очевидно, що компрометуючи публікації відіграють дестабілізуючу роль та часто використовуються задля дискредитації потенційних конкурентів, оскільки спроможні суттєво підірвати роль імідж країни-експортера озброєнь.

Експерти ринку озброєнь вважають, що на практиці дійсно трапляються випадки нелегальних поставок, для чого використовуються обхідні шляхи. Наприклад, через треті країни, коли уряди деякіх країн підтримують повстанські режими сусідніх країн, оскільки використовують їх для збільшення власного впливу. Інколи пресою згадуються випадки, коли країни-сусіди вдаються до прямої збройової підтримки однієї з ворогуючих сторін. Звісно, маючи при цьому свою політичну користь.

Значною проблемою нині вважається передача високотехнологічної техніки в лізінг або в оренду, коли після закінчення терміну дії домовленості техніка повертається до своєї країни. Не менш небезпечним для співіснування сучасного світу є й використання для постачання війскової продукції так званого "чорного ринку". Мас медіа згадують саме цей канал забепечення зброєю "заборонених" країн, коли йдеться про постачання легких озброєнь, стрілецької зброї, вибухових речовин, боєприпасів.

Висновки з такої діяльності на ринку озброєнь випливають самі і полягають у тому, що політичні комерційні інтереси підштовхують цілий ряд країн сучасного світу постачати зброю до конфліктних регіонів та обирати для цієї мети обхідні шляхи, щоб забезпечити формальне дотримання міжнародних норм і домовленостей. Не зайвим буде згадати, що країни-постачальники військової продукції до країн, які знаходяться під санкціями, відбувається за умов відповідної інформаційної підготовки, в тому числі і упереджених звинувачень тих країн, які мають обмежені можливості щодо захисту власного інформаційного простору та власного міжнародного іміджу. Не секрет, що Україна часто становиться об'єктом тенденційних публікацій й зазнає певних втрат на світовому ринку та на зовнішньополітичній арені. Розвинуті країни, що вдаються до такої діяльності, спроможні досягнути чіткої координації ряду установ і відомств, в тому числі й дипломатів та представників спеціальних служб.

Ще більш песимістичний висновок може бути зроблено щодо можливості існуючих режимів контролю над трансфером озброєнь забезпечити належний контроль у сфері передач озброєнь та чутливих матеріалів. Все більше на конференціях та форумах з питань міжнародної безпеки доводиться чути висновок щодо необхідності удосконалення сучасної системи міжнародного контролю за трансфером озброєнь, та зокрема, контролю над трансфером звичайних озброєнь на планеті.

Щодо України, то питання підвищення її можливостей у захисті власного інформаційного простору стає все більш актуальним і потребує особливої уваги держави з огляду на рівень збитків, які можуть завдати країні серії публікацій негативного забарвлення відносно діяльності на світовому ринку озброєнь.

Реекспорт справді є серйозною сучасною проблемою ринку озброєнь, в тому числі і проблемою для України, а "Укрспецекспорт" інколи зустрічається з тим, що озброєння, продані Україною або провезені через Україну транзитом, потім перепродуються в гарячі точки. "Сьогодні проводиться ряд заходів для запобігання таким випадкам. Вживаються заходи також і щодо посилення контролю за перевізниками зброї. Наприклад, в договір про оренду українських транспортних засобів вносяться пункти про заборону перевезення в країни, стосовно яких існують санкції. А в разі порушення договору відповідальність лягає на сторону, яка орендує транспортні засоби", - зазначив О. Коваленко. До речі, й в Держслужбі експортного контролю вже з'явився підрозділ, який займатиметься відслідковуванням, чи дійсно озброєння використовується тією країною, що здійснила закупки.

Але ми поставили б Україну в нерівні умови, якби не зазначили, що не лише вона перебуває в такому становищі, а використання її літаків для вирішення брудних завдань часом навіть не йде в жодне порівняння з обсягами поставок інших країн. Наприклад, африканське агентство "Africa News Service" повідомило 11 лютого ц.р. про участь бельгійської авіакомпанії "Sea Green" в доставках озброєнь бунтівним підрозділам "УНІТА", а китайське інформагентство "Сіньхуа" (6.02.99) - про арешт митницею Бельгії спецвантажу з військовою технікою, доставленого в кінці 1998 р. з Голландії однією з британських компаній для транспортування в Ерітрею. А за свідченням командуючого Контингентом миротворчих сил в Західній Африці (ECOMOG) генерала Т.Шелпіді, льотчики-найманці з ПАР беруть участь в перевезеннях артилерійських озброєнь для підрозділів "УНІТА". Як бачимо, географія обвинувачень найрізноманітніша. І рівень звинувачень зовсім інший. Але чомусь звинувачення Голландії не викликають такого резонансу, як щодо України, хоча перша займає (згідно з СІПРІ) 6 позицію (якраз перед Україною) за результатами торгівлі зброєю в 1998 р.

Україна підтримує всі існуючі режими контролю і є учасником трьох з них - Режиму контролю за ядерними постачальниками, Вассенаарської угоди і Режиму контролю за ракетними технологіями (РКРТ), що передбачає щорічне інформування учасників режимів про здійснені операції і реалізовані контракти. Держава, яка так непросто прорвалася на жорсткий ринок озброєнь, де на неї явно ніхто не чекав, сьогодні входить в співтовариство країн, що цивілізовано торгують зброєю, і ніколи не допустила б порушення угод заради разової операції, вважають офіційні представники українського збройного бізнесу.

Водночас, вже поява таких публікацій зайвий раз свідчить про розширення присутності України в деяких нових регіонах і, безперечно, викликана невдоволенням конкурентів, яких, не виключено, десь ошукали. Часом такі статті і заяви краще за будь-яку статистику розповідають, хто є хто серед великих експортерів на ринку озброєнь. Хоча, треба сказати, що й статистика сьогодні на користь України: СІПРІ - Міжнародний інститут досліджень проблем світу визначив Україні сьому позицію в списку світових експортерів озброєнь і військової техніки. Крім того, після виставки "Айдекс-99" В.Малєв оголосив, що держкомпанія розраховує і цього року перевищити торішні обсяги постачання зброї і вийти на 400 млн. дол.

Враховуючи, що через "Укрспецекспорт" (і його дочірні компанії) реалізується близько двох третин операцій, не виключено, що країна отримає нинішнього року за свою зброю більш як півмільярда доларів. Якщо казати про динаміку збільшення обсягів експорту озброєнь, то вона слідуюча: якщо реалізовані озброєння, військову техніку та контракти з надання послуг на ринку озброєнь у 1997 р. взяти за 100%, то у 1998 р. обсяги зросли вже на 40%, а за перше півріччя поточного року вже реалізовано військової продукції і послуг на 90%, тобто в разі витримання темпу Україна може вийти на 180%. То чи варто країні, яка належить до еліти постачальників зброї заради разової операції псувати репутацію на міжнародній арені і ризикувати підпасти під міжнародні санкції? Швидше за все, це питання риторичне.

Однак, небезпідставно вважають експерти, в цій справі не тільки існує, а й, можливо, домінує політичний аспект, який штовхає недругів української держави на священну справу проведення цілеспрямованих тенденційних публікацій, або, іншими словами, фальсифікацій. Справа в тому, що восени ц. р. вирішиться, чи буде Україна непостійним членом Ради Безпеки ООН.

Позиція африканських держав у розв'язанні цього питання надзвичайно важлива для України, оскільки рішення приймається на підставі простого голосування. Тобто, беручи до уваги кількість африканських країн та той факт, що всі голоси рівні, неважко зробити висновок щодо того, від кого залежать вибори до Ради Безпеки. Посіявши сумнів серед африканських урядів щодо щирості українських запевнень мати справу лише із законними урядами, можна майже напевне позбавити нашу країну членства в Раді Безпеки.

Враховуючи, що представництво в РБ ООН не тільки відродило б зовнішньополітичний імідж України, яка свого часу брала участь у заснуванні найрозгалуженішої на планеті міжнародної організації, але й дало тримати руку на пульсі справ, а в деяких ситуаціях і відстоювати національні інтереси, провал такої можливості став би відчутним ударом, на додачу до удару економічного (мається на увазі бажання конкурентів витіснити Україну з Чорного континенту).

Справа набула такого повороту, що в кінці липня ц.р. з наміром прояснити ситуацію Київ відвідав канадський посол в ООН і голова комітету РБ ООН із санкцій щодо ангольських бойовиків "УНІТА" Роберт Фаулер, який провів ряд зустрічей з українськими представниками збройного бізнесу, зокрема, з головою Комісії з питань політики експортного контролю і військово-технічної співпраці з іноземними державами генералом армії Володимиром Радченком, Генеральним директором Держкомпанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового і спеціального призначення "Укрспецекспорт" Валерієм Малєвим і головою Держслужби експортного контролю України генералом армії Валерієм Губенком.

Як стверджують в українському МЗС, пан Фаулер залишився задоволений Україною, а українські дипломати - його доповіддю. Однак публікація доповіді канадського посла в ООН викликала неоднозначну реакцію, незважаючи на те, що в доповіді немає жодного фактичного звинувачення або доказу дій України в обхід міжнародних домовленостей.

Сьогодні важко прогнозувати, яку роль відіграє доповідь, але, схоже, ставленя до України з боку африканських держав нормалізується - принаймні, деякі з них вже виступили на підтримку обрання України непостійним членом РБ ООН.