ЕКСПОРТНИЙ КОНТРОЛЬ

"СТРІЛЯЮЧИЙ" ЕКСПОРТ

Чому експорт озброєнь зростає, коли "оборонка" в занепаді

За два останні роки Україна піднялась з десятого на сьоме місце серед держав - провідних експортерів зброї. Такі дані наводить Стокгольмський інститут з досліджень проблем миру. Успіхи України у продажі озброєнь, чутливих товарів та технологій виглядять вражаючими - особливо якщо згадати що в країні триває економічна криза, а оборонний комплекс переживає не кращі часи. На чому ж тоді грунтується український прорив?

Одне з пояснень - в країні зміцнюється система експортного контролю, яка спроможна більш оперативно і гнучко реагувати на ситуацію на світових ринках. Редакція "МБ" звернулась з рядом питань до заступника голови Державної служби експортного контролю України Олександра ГРИШУТКІНА

- Які заходи з розвитку національної системи експортного контролю було зроблено в країні для того, аби, з одного боку, ефективно контролювати продаж продукції, що підпадає під режимні обмеження, з іншого, сприяти зміцненню позицій вітчизняних виробників на світових ринках?

- Загалом, дієвий контроль за чутливим експортом і сприяння зміцненню позицій вітчизняних виробників у цій сфері - завдання, які не є суперечливими. Переважна більшість сприймає експортний контроль як систему, що пов'язана з обмеженнями. Це не так. Експортний контроль - це система правил, які є більш жорсткі, ніж правила загальної торгівлі. Проте цих правил дотримуються усі цивілізовані і розвинуті країни.

На сьогодні з дня утворення незалежної країни підготовлена необхідна правова база для ефективної роботи і розвитку національної системи експортного контролю. Це дало можливість Україні стати повноправним учасником усіх міжнародних режимів (за виключенням Австралійської групи) у області контролю за розповсюдженням озброєнь, чутливих матеріалів та технологій. Участь у режимах, звісно, не є самоціллю. Головне, що у такому разі ми отримуємо усі права для повноцінної і рівної співпраці з цивілізованими державами.

Національна система експортного контролю є живою, вона постійно вдосконалюється, як з огляду на міжнародні вимоги, так і з огляду на національні інтереси. Так, цього року рядом Указів Президента внесено суттєві корективи у її роботу. Зокрема, при Президентові створено Комісію з політики експортного контролю та військово-технічного співробітництва з іноземними державами. Це дало змогу нормалізувати і впорядкувати процес прийняття численних рішень, ухвалення яких на міжвідомчому рівні раніш було пов'язане з певними труднощами. І, зокрема, скоротити час для вирішення складних питань у сфері військово-технічного співробітництва, що, звісно, позитивно впливає на експортні можливості і конкурентоспроможність нашого оборонного комплексу.

Також рішенням Президента створено правові основи для появи і цілеспрямованої роботи ще одного органу - Комісії Кабінету Міністрів України з питань військово-промислової політики. Ці дві структури - при Президентові і при Кабінеті Міністрів - мають скласти спілку організацій, які будуть діяти в системі військово-технічного співробітництва. Йдеться про весь ланцюг, що нерозривно пов'язаний з виробництвом, експортом і контролем за здійсненням такого експорту - від ініціативи конкретного підприємства ВПК до укладання конкретного контракту та його реалізації.

Звісно, зміни "на верху" супроводжувались відповідними змінами і в організації роботи Державної служби експортного контролю. На сьогодні ми суттєво змінили структуру Служби. Так, для того, аби більше системно підходити до формування позиції держави в контексті участі України в організаціях міжнародних режимів експортного контролю, відстоювати національні інтереси у їхній роботі, створено спеціальний відділ. Фахівці цього відділу відстежують усі поточні процеси, пов'язані з виконанням та адаптацією усіх чинних режимів до нових реалій, збирають інформацію з усіх міністерств та відомств, як ті чи інші вимоги або нововведення позначаться на національних інтересах, і готують пропозиції, які потім можуть стати основою для формування офіційної позиції України з тих чи інших принципових питань.

Другий напрям роботи, на якому ми тепер акцентуємо особливу увагу, пов'язаний з політико-правовим напрямом діяльності. Відтак у нас створено політико-правовий відділ, який займається аналізом у сфері збройного бізнесу та чутливих технологій по країнам та регіонам, у разі звернення з боку наших спецекспортерів та підприємств ВПК має надати їм відповідну підтримку та рекомендації згідно з міжнародними та політичними зобов'язаннями України. До речі, деякі засоби масової інформації звинувачували Україну у поставках зброї до "гарячих регіонів", хоча, як свідчать перевірки, всі ці звинувачення ніколи не підтверджувались і скеровані вони насамперед на дискредитацію України як цивілізованого постачальника озброєнь.

Третій напрям зусиль - це загалом аналітичний напрям роботи, пов'язаний з аналізом нашої діяльності в цілому, особливостей експортної політики. Завдання структури, яка за це відповідає - напрацьовувати рекомендації з подальшого вдосконалення національної системи експортного контролю як в цілому, так і окремих її складових.

Також в структурі Державної служби посилені підрозділи, які відповідають за унеможливлення правопорушень і інспекційні перевірки з метою виконання усіх вимог, передбачених міжнародними правилами - особливо щодо кінцевого використання чутливої продукції в заявлених цілях.

- Проте такі перевірки зазвичай можливі, коли між країною-експортером та імпортером є відповідні угоди і домовленості, інакше простежити кінцеву долю товару буде проблематично…

- Це вирішується двома шляхами. По-перше, на етапі підготовки в контракти вносять відповідні зобов'язання, а контракт це все таки міжнародний документ, згідно з яким і імпортер, і експортер беруть на себе відповідні зобов'язання. Зокрема, сприяти і дозволяти такі перевірки. По-друге, зусилля у цьому напрямку є спільними - разом з Міністерством закордонних справ та іншими відомствами країни.

- Якою на сьогодні є ситуація з розвитком і становленням систем експортного контролю на підприємствах? Як відомо, це також віднесено до пріоритетних завдань.

- Розвиток національної системи експортного контролю просто неможливо уявити без того, аби на підприємствах не створювались і не розвивались внутрішні структури експортного контролю, які могли б самостійно розбиратись у всіх тонкощах експортної політики стосовно чутливих товарів та технологій, в усіх деталях правової та документальної підготовки та реалізації таких операцій. Багато наших підприємств вже навчилися працювати відповідно до вимог національної системи експортного контролю. Система не ставить перешкод - якщо правильно працювати, то тут не виникає ніяких затримок з отриманням необхідних підприємствам дозволів. Підготовка і розвиток таких підрозділів - це необхідний, але водночас кропіткий і досить тривалий процес. До речі, саме ефективна робота внутрішньофірмових структур експортного контролю є одним з вирішальних факторів, аби підприємство могло отримати право для самостійного виходу на зовнішній ринок з продукцією, міжнародні передачі якої підлягають експортному контролю. Всі підприємства, які на цей час отримали повноваження, мають ефективні і досвідчені внутрішньофірмові підрозділи експортного контролю.

- Скільки часу має пройти від того, як в Держслужбу потрапляє запит, до винесення рішення щодо надання дозволу на міжнародні передачі "чутливих товарів" підприємствами України? В Росії обрали орієнтир - 20 днів. Чи під силу це нам?

- Мушу сказати, що є помилкою міряти все лише часовими параметрами. Хоча б тому, що одна справа, коли йдеться про постачання режимного товару споживачу, який нам вже відомий і є нашим традиційним зовнішньоторговельним партнером, і інша - коли йдеться про абсолютно нового для нас імпортера чи "дуже чутливий товар", чи проблему для експорту таких товарів країну. Проте практика останнього півріччя з урахуванням структурних змін, про які ми вже згадували, свідчить, що переважна більшість рішень щодо типових контрактів у Держслужбі ухвалюється за 10-15 днів. Звісно, за умов, якщо підприємство представило усі необхідні документи.

- Яким є співвідношення між кількістю наданих дозволів і відмов Держслужбою підприємствам на реалізацію тих чи інших контрактів?

- Одне з наших базових завдань - навчити наших експортерів цивілізовано виходити і працювати на світових ринках. І якщо ми отримуємо навіть неповний перелік документів - ми не відмовляємо. Фахівці Держслужби беруть їх до роботи, входять в контакт з підприємствами і прагнуть максимально допомогти підприємствам, аби вони все таки зробили так, як треба. Готують відповідні листи, роз'яснення. Звісно, це додаткове навантаження на Держслужбу. Але це робити необхідно, якщо ми дійсно прагнемо виховати фахівців з експортного контролю на підприємствах. Слід відзначити, що головна проблема - це недостатнє знання діючої нормативно-правової бази нашими підприємствами. Або недооцінка вимог. Така проста річ як сертифікат кінцевого користувача. Цей документ підписується тими ж особами, що і укладають контракт. Проте більша частина підприємств чомусь забуває вчасно підписувати цей документ, що потім обертається затримками з вчасним одержанням усіх дозволів на реалізацію контракту. Хоча часто-густо деякі заводи просто перестраховуються, і надсилають нам документи на отримання дозволу на експорт товарів, які не підпадають під обмеження згідно з діючими режимами.

Що стосується кількісних показників, то вони приблизно такі. Загальна кількість звернень - понад 5-8 тисяч на рік, з них потребують надання дозволів - 2,5-3 тисячі заяв. Відмови - це досить рідке явище, але вони є.

- Чи не існує загрози, що підприємства, отримавши відмову, вдадуться до несанкціонованого експорту?

- У такому разі йдеться про контрабанду, яка підпадає під статті карного кодексу - особливо суворі, коли йдеться про предмети, пов'язані зі створенням зброї масового знищення, засобів її доставки чи відповідних чутливих технологій. Відтак якщо люди знають не лише нормативно-правову базу щодо експорту, а і Карний кодекс, то я не думаю, що у них виникне бажання на такі ризиковані дії. Навпаки, у них повинно виникнути прагнення зайвий раз проконсультуватись, замість того, щоб один раз щось невірно зробити…

- Зміни в структурі та принципах роботи національної системи експортного контролю пов'язані з нововеденнями на рівні виконавчої гілки влади. Чи є потреба в ухваленні Закону про експортний контроль? Які "білі плями" в організації експортного контролю має усунути документ. Чи повинен Закон бути досить детальним - наприклад, прописувати такі подробиці, як процедура видачі генеральних та разових ліцензій?

- Система експортного контролю України працює. Оцінюючи її, я не можу сказати, що існують якісь "білі плями". Законодавство більшості держав у сфері експортного контролю базується на відповідних законах. Ці закони мають різні назви. Відтак, законодавча база для національної системи експортного контролю потрібна і Україні. Закон про експортний контроль України, узгодження тексту якого нині триває на рівні зацікавлених міністерств та відомств, має логічно завершити всі ті напрацювання у цій сфері, які були зроблені донині. Він, за суттю справи, стане вершиною. Зрозуміло, що Закон не повинен вміщувати якихось дрібних процедурних моментів, які цілком можна вирішити на рівні виконавчої влади. Закон має включати основні принципи та методи в системі експортного контролю.

- Деякі країни, наприклад, Сирія, Іран фактично не є такими, з якими ООН забороняє співпрацю у галузі чутливих технологій і поставок озброєнь. Проте позиція США стосовно цих країн є значно жорсткішою, і США заради цього впливають на інших - в тому числі і на Україну. Як у таких випадках формується експортна політика України стосовно таких "двозначних" країн?

- У кожної країни є свої національні інтереси і національні пріоритети. Крім того, існують відповідні міжнародні зобов'язання, які визначають порядок взаємин з так званими "проблемними країнами". У випадках, коли наші експортери мають намір співробітничати з такими країнами, ми проводимо консультації з Міністерством закордонних справ та іншими державними органами. Крім того, коли йдеться про "проблемні" країни, то участь у вирішенні питань взаємовідносин з ними є однією з важливих функцій Комісії з питань політики експортного контролю та військово-технічного співробітництва з іноземними державами.