ЯДЕРНА БЕЗПЕКА

РАДІОАКТИВНА СПОКУСА

Україна не стала джерелом незаконного розповсюдження ядерних матеріалів. Хоча її намагаються перетворити на транзитну зону для ядерної контрабанди

Олексій БРЕУС

Одна з проблем, з якою Україна після здобуття незалежності у 1991 році - забезпечення надійного фізичного захисту власних ядерних і радіаційних матеріалів і попередження їх незаконного використання, терористами.

На жаль, тероризм стає ознакою нашого часу, і запобігання йому має значення, яке зростає буквально з кожним днем. Після низки вибухів в Росії, які забрали людські життя, і які, без сумніву, були влаштовані терористами, Україна зміцнила охорону своїх атомних станцій, посилила контроль за фізичним захистом ядерних матеріалів. Коли звичайна вибухівка, опинившись в руках терориста, сколихнула весь світ, годі говорити про наслідки використання терористами ядерної вибухівки…

На сьогодні левову частку ядерних потенційно небезпечних матеріалів, переважно - з невеликим збагаченням по елементах, придатних до ядерного розподілу, в Україні зосереджено на п'яти атомних електростанціях та на інших підприємствах і в установах, діяльність яких пов'язана з атомною енергетикою, ядерною наукою і промисловістю, які в Україні, всупереч багатьом об'єктивним і суб'єктивним, внутрішнім і зовнішнім чинникам, не припинили свого існування, хоча, через фінансові труднощі, і не набули помітного розквіту після розвалу колишнього Радянського Союзу. Але в перші роки незалежності, коли Україна володіла ядерною зброєю, а потім, у відповідності з узятими зобов'язаннями і міжнародними домовленостями, забезпечувала вивезення начинки цієї зброї до Росії, проблема стосувалася й ядерних матеріалів з високим збагаченням.

Про важливість цієї проблеми в ті недалекі роки свідчить хоча б той факт, що Україна була третьою у світі за кількістю військового ядерного арсеналу. Сьогодні можна констатувати і рапортувати на будь-якому рівні, що, незважаючи на величезну кількість ядерного матеріалу, який не просто зберігали в стаціонарних установках, а й демонтували, та ще й масово транспортували на великі відстані, Україна не стала джерелом розповсюдження високозбагачених ядерних матеріалів - жодного випадку зникнення або крадіжки ядерних матеріалів під час тривалого вивезення з України ядерної зброї не було.

Це цілком свідчить про достатню ефективність колишніх заходів з фізичного захисту ядерних матеріалів, але не є підтвердженням розв'язання проблеми в цілому. Завдання фізичного захисту потребуватимуть уваги уряду доти, доки Україна матиме ядерні і радіаційні матеріали, і доки на них зазіхатимуть терористи, ділки та прості люди, яких до злочину штовхає скрута. На жаль, причини, що породжують злиднів і злочинців усіляких мастей, старі, як самий світ, і їх усунення виходить далеко за межі завдань фізичного захисту.

Вивчення кількарічного українського досвіду запобігання і протистояння несанкціонованому володінню і використанню ядерних і радіаційних матеріалів дає змогу зробити узагальнення: з 1991 року "дієвими особами" у зафіксованих випадках незаконного обороту ядерних матеріалів є не лише затяті злочинці, а й звичайні працівники підприємств та установ, що працюють з такими матеріалами, опинилися серед виконавців негативних головних ролей і військовослужбовці. Серед людей, які з різних причин і різною метою вдалися до порушень законодавства - громадяни як України, так і інших країн.

Але практично у всіх випадках затримані матеріали потрапили в Україну контрабандою з-за кордону, і далі їх планувалося таким самим чином збути, тобто вигідно продати на Захід. Крім того, затримані матеріали у всіх випадках не були придатні для використання в якості ядерної вибухівки, бо мали невисоке збагачення. Теоретично, в окремих випадках вони могли б бути використані для цієї мети після спеціальної переробки, яка потребує високих технологій і складного обладнання, нагляд за яким у всьому світі такий самий жорсткий, як і за самими ядерними матеріалами. Тим більше залишається загадкою, хто ж міг бути потенційними покупцями перехопленого в Україні ядерного товару. Жодне звинувачення з цього приводу або бодай повідомлення про арешт хоча б одного такого покупця не пролунало.

Серед українських спостерігачів побутує думка, і, певне, не безпідставна, що справжніх покупців крадених ядерних матеріалів, якщо такі покупці взагалі знайшлися б, просто випереджають представники спецслужб, які вправно виконують роль "блукаючих" скупників усього того, що погано лежить і здатне ділитися, або навіть створюють штучний попит на будь-який ядерний товар, аби заманити і таким чином викрити торговців. Зрозуміло, що за такої тактики, спересердя можна створити навіть ажіотажний попит на ядерні речовини, і тим самим спровокувати крадіжку і спробу продажу небезпечного матеріалу. Не виключено, що саме так трапилося у 1993 році, у тому чи не поодинокому випадку, коли "поза законом" опинилися не "імпортні" матеріали, які прибули з-за кордону, а кілька кілограмів ядерного палива, викрадені в Україні - з третього блока Чорнобильської АЕС.

По-різному можна ставитися до такої крадіжки, якщо вона трапляється з наведеної причини. Перший погляд: злодій є не злочинцем, він - скоріше жертва, бо його спокусили сильніші за нього. Другий погляд на цю саму ситуацію такий: штучні обставини лише виявили ненадійний елемент у суспільстві, дії якого рано чи пізно виявилися б шкідливими і небезпечними для інших. Розгляд суперечностей між цими поглядами потребує занурення у філософію та мораль, бо треба буде шукати відповідь на запитання - чи виправдовує мета засоби, і чи не є аморальним псувати життя однієї людини заради врятування благополуччя інших? Звісно, з моральних та філософських питань можна сперечатися безкінечно. Як би там не було, згаданий випадок з крадіжкою палива на ЧАЕС - один з найгучніших в Україні. На станції було викрадено для подальшого збуту майже 7 кг свіжого ядерного палива із збагаченням до 1,8% по урану-235. Серед інших випадків, коли були вилучені ядерні матеріали у значній кількості, можна навести ще три. В 1995 році у Києві було заарештовано двох російських військовослужбовців, які мали близько 6 кг ядерного палива для підводних човнів. Понад 9 кг ядерного матеріалу із збагаченням по урану-235 до 4,4% було вилучено в 1997 році у трьох громадян України. В 1999 році три громадянина Росії намагалися вивезти на Захід близько 20 кг переробленого природного урану. У всіх цих випадках ядерні матеріали потрапили в Україну зовні, і були призначені для продажу покупцям, яких контрабандисти сподівалися знайти на Заході.

Найпоширенішим незаконний ядерний транзит через Україну був 3 - 6 років тому, але й сьогодні поки що немає достатніх підстав говорити, що активність ядерних контрабандистів зійшла нанівець. Судячи з повідомлень про чергові затримки ядерних коробейників, в останні роки випадки небезпечного транзиту і взагалі незаконного обороту ядерних матеріалів в Україні не почастішали. Але такий несанкціонований транзит за напрямом "схід - захід" відводить Україні аж ніяк не заздрісну роль транзитної території, влада якої, навіть не маючи власних ядерних матеріалів, має подбати про те, щоб наміри людей з потенційною начинкою для ядерної бомби або засобами для радіаційного шантажу в руках, були вчасно розкриті і зірвані.

Зі свого боку, розуміючи транскордонні масштаби проблеми, Україна у питаннях обліку ядерних матеріалів і контролю за ними додержується міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї. У відповідності з вимогами угоди між Україною і МАГАТЕ, укладеної в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Україна забезпечує державну систему гарантій щодо всіх ядерних матеріалів. В основному завершено створення державної системи обліку ядерних матеріалів, до МАГАТЕ надіслано відомості про всі ядерні матеріали, що є на українських підприємствах. Інспектори МАГАТЕ щороку проводять десятки перевірок українських ядерних об'єктів.

Україна приєдналася також до "Конвенції про фізичний захист ядерних матеріалів" (1980), і тим самим зобов'язалася створити свою ефективну державну систему фізичного захисту. Для створення такої державної системи в Головній державній інспекції з ядерної безпеки створено спеціальний підрозділ, на який покладено функції нагляду за дотриманням вимог щодо систем фізичного захисту ядерних об'єктів. В Україні

розроблено міжвідомчу програму щодо удосконалювання системи запобігання незаконному обігу ядерних і радіоактивних матеріалів, для реалізації якої потрібно близько 2 мільйонів доларів до 2001 року, але розгляд програми припинено через невизначеність джерел фінансування. З огляду на таке становище, значною мірою проблеми фізичного захисту в країні вирішуються завдяки міжнародній допомозі.

За сприяння Міністерства оборони США модернізовано систему фізичного захисту дослідного реактора в Київському інституті ядерних досліджень, який за рішенням уряду визнано головною експертною організацією для аналізу ядерних матеріалів, вилучених із незаконного обігу. Останніми роками здійснюється також вдосконалення систем фізичного захисту Південно-Української АЕС, Севастопольського інституту ядерної енергії і промисловості і Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут". Досягнуто попередньої домовленості, що співпраця Міноборони США з Україною надалі має також охопити завдання з підвищення рівня фізичного захисту Чорнобильської АЕС і чорнобильського "саркофага". Україна сподівається залучити інші країни (Німеччину, Фінляндію і Францію) для допомоги у модернізації системи фізичного захисту на Хмельницькій і Рівненській АЕС.

Для перевірки ефективності систем фіззахисту відпрацювання дій персоналу АЕС, охорони, підрозділів Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України на всіх АЕС і в Київському інституті ядерних досліджень Міненерго і Державна адміністрація ядерного регулювання (ДАЯР) України провели навчання з виявлення спроби здійснити несанкціоновані дії з ядерними матеріалами.

За даними ДАЯР, аналіз систем і результатів навчань виявили ряд серйозних проблем, пов'язаних з тим, що ядерні об'єкти, які проектувалися за часів Радянського Союзу, не враховують потенційної загрози від так званого "внутрішнього диверсанта" (терориста), і не повністю задовольняють сьогоднішнім вимогам до систем фізичного захисту, не враховують світовий досвід і рекомендації МАГАТЕ. Вдосконалення і модернізації потребують комп'ютерні системи обліку і контролю доступу до ядерних матеріалів, навкруги ядерних об'єктів мають бути побудовані безперервні інженерно-технічні рубежі для виявлення незаконного проникнення, пропускні пункти мають бути оснащені сучасними засобами виявлення вибухівки. Потрібні також надійні фізичні бар'єри і автоматичні системи для затримки можливого терориста на шляху до пульта управління енергоблоком, необхідне шишрше застосування сучасного зв'язку на АЕС.

Складовою частиною державної системи фізичного захисту є підготовка кадрів у цій галузі. З цією метою в Києві за сприяння США створено і оснащено спеціалізований навчальний центр, який названо на честь Джорджа Кузміча, американця українського походження, який трагічно загинув в Україні.

У відповідності з положеннями "Конвенції про фізичний захист ядерних матеріалів", в Україні триває робота над вдосконаленням чинного законодавства і нормативної бази в цій сфері. Підготовлено положення щодо визначення можливих видів і рівнів нападу на ядерні матеріали та установки, розроблено правила поводження з інформацією щодо фізичного захисту ядерних матеріалів і установок. Триває розробка інших документів, які регламентують діяльність із забезпечення фізичного захисту і спрямовані на підвищення його ефективності. В Україні визначено комплекс заходів, покликаних підвищити ефективність фізичного захисту ядерних об'єктів, серед яких, зокрема, прийняття спеціального закону про фізичний захист ядерних об'єктів, встановлення механізму цільового фінансування діяльності з підвищення рівня фізичного захисту, завершення створення організаційної інфраструктури державної системи фіззахисту. Недавно Верховна Рада України схвалила у першому читанні законопроект про фізичний захист ядерних установок, матеріалів, радіоактивних відходів і інших джерел іонізуючого випромінювання. В цьому законопроекті враховано рекомендації МАГАТЕ і досвід інших країн.

Голова Державної адміністрації ядерного регулювання Олександр Смишляєв, в інтерв'ю "МБ" зазначив, що багато принципів, закладених у новому законопроекті, вже реалізуються в Україні, зокрема, в різних міністерствах створено спеціальні підрозділи для ліцензування, нагляду, охорони і т.ін. За його словами, цей закон має також велике політичне значення для України, оскільки визначає завдання фізичного захисту ядерних матеріалів як складову національної безпеки. Тому надалі поряд із проблемами ядерної і радіаційної безпеки Державна адміністрація ядерного регулювання особливого значення надаватиме також проблемам фізичному захисту. З серенини 1999 року розширено управління фізичного захисту ДАЯР, введено посаду спеціального радника голови з проблем національної безпеки.

Отже, поки що не всі завдання щодо забезпечення фізичного захисту вирішено в Україні. Фінансові проблеми країни гальмують реалізацію заходів, що пропонуються для удосконалення фізичного захисту. Незважаючи на це, Україна, за підтримки інших країн, реалізує свої зобов'язання щодо створення ефективної системи фізичного захисту ядерних матеріалів.