|
|
ЯДЕРНА БЕЗПЕКА
КРОК У БЕЗ'ЯДЕРНІСТЬ
Подальший рух у світовому ядерному роззброєнні нині повністю залежить від доброї волі ядерних держав
Анатолій ШЕВЦОВ,
заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень України, доктор технічних наук, професор
Україна, відмовившись від третього у світі за потужністю ядерного потенціалу, пройшла довгий і складний шлях від ядерної держави до країни з без'ядерним статусом. Проте й досі це безпрецедентне рішення не адекватної оцінки у світової спільноти, а досвід України не став прикладом для наслідування
ДОСВІД УКРАЇНИ
Як відомо, після розпаду СРСР Україна успадкувала третій в світі ядерний арсенал, а саме:
· 222 носія стратегічної зброї (в тому числі 46 МБР СС24 останнього покоління, які розроблені та виготовлені на території України) та близько 1700 ядерних боєзарядів до них;
· кілька сот тактичних ядерних боєзарядів.
Склалась досить складна юридична ситуація. Україна, згідно з міжнародними правами, отримала у власність ядерні озброєння, які контролювались у той час оперативно Москвою і якими Україна не могла скористатись на свій розсуд.
Україна мала технічну можливість взяти управління цією зброєю на себе і стати правонаступником СРСР в якості держави з ядерним статусом. Але Уряд і Парламент України зробив свій вибір на користь без'ядерного статусу і необхідно було найти вихід із ситуації, що склалась. Була розроблена така формула приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT): "Україна приймає всі зобов'язання NPT як країна-учасник Договору, що не володіє ядерною зброєю, в тому розумінні як це передбачено діючим Договором. Ці озброєння будучи в її власності, успадкованої в результаті колапсу СРСР, контролюються другою країною і відповідно не можуть бути оперативно використаними Україною на свій розсуд. Україна гарантує, що всі ядерні озброєння будуть переміщені з її території найближчим часом".
В трьохсторонній заяві Президентів України, США та Росії від 14 січня 1994 року рішення щодо практичного шляху здійснення наведеної формули було взаємно узгоджено і переведено в ряд послідовних кроків:
· Україна здійснює переміщення всіх ядерних боєзарядів до Росії і отримує за них матеріальну компенсацію в формі палива для своїх АЕС;
· Україна приєднується до NPT як країна з без'ядерним статусом;
· Ядерні країни надають їй політичні гарантії безпеки;
· Україна стає стороною Договору START-I і відповідно з Договором ліквідує стратегічні носії, розміщені на її території.
Ця програма була повністю здійснена, отримала законодавче закріплення в Парламенті України та Парламентах США і РФ при ратифікації Договору START-I, після чого він 05.12.1994 р. вступив в силу.
Це був значний успіх на шляху ядерного роззброєння. Саме рішення України та дещо відмінний шлях до без'ядерного статусу республік Казахстан та Білорусь, створили передумови для успішного завершення Конференції 1995 р. про долю NPT.
СЬОГОДЕННЕ СТАНОВИЩЕ У ГАЛУЗІ ЯДЕРНОГО РОЗЗБРОЄННЯ
На жаль, на сьогодні процес ядерного роззброєння зайшов в глухий кут.
Діючий Договір START-I успішно виконується всіма його учасниками, але його подальший розвиток - вступ в дію Договору START-II і розробка наступного Договору START-III - не реалізуються внаслідок добре відомих чинників [5, 8]. Договір ВЗЯВ все ще не ратифіковано основними його учасниками. Проведення Індією та Пакистаном ядерних випробувань підриває як ДНЯЗ, так і Договір ВЗЯВ і знову порушує питання про їх долю. У зв'язку з цим склалась досить невизначена ситуація.
Поряд з офіційно визнаними ядерними державами де-факто існують такі, що не визнані юридично. Більш того, існуючий Договір про нерозповсюдження ядерної зброї не передбачає виходу із ситуації, що склалась, оскільки згідно з його положенням (п.3 статті IX) до ядерних відносяться тільки ті країни, що провели ядерні випробування до 1 січня 1967 року.
До якої категорії можуть бути віднесені країни, що провели такі випробування після цього терміну або володіють такою зброєю без проведення її випробувань? Відповідь на це питання має бути знайдена учасниками цього Договору ( а це більше 186 країн), тобто всією світовою спільнотою. І як би ми не відносились до цієї ситуації, виставити офіційні звинувачення до країн з невизначеним статусом світове співтовариство не може, але ж кожна з цих країн не порушувала ніяких міжнародних угод, оскільки їх не підписувала. Цю обставину слід мати на увазі в пошуках взаємоприйнятного вирішення цієї проблеми.
Зобов'язання ядерних країн за ДНЯЗ (Стаття VI: "…вести переговоры об эффективных мерах по прекращению гонки ядерных вооружений в ближай-шем будущем и ядерному разоружению") не має ніякого практичного втілення в конкретні плани, тобто сфера ядерного роззброєння перебуває в ситуації невизначеності і потребує прискіпливого дослідження, особливо з урахуванням необхідності підготовки до Конференції 2000 року з розгляду виконання ДНЯЗ.
Досить невизначеною і навіть тривожною є ситуація відносно цього питання в США - провідній ядерній державі. На сьогодні там існують офіційні сили, що пропонують розпочати новий виток ядерного озброєння, а саме:
· розпочати роботи по створенню тактичних ядерних боєприпасів з метою їх можливого використання в локальних конфліктах;
· поновити ядерні випробування;
· понизити рівень прийняття рішення на їх використання до регіонального командування.
Саме такі пропозиції доповідались групою американських дослідників із Національного Оборонного Університету (на чолі з Робертом Джозефом): "Ядерна політика США в ХХI столітті: свіжий погляд на національну стратегію та виклики" (19 червня 1998 р., Філадельфія) на досить представницькій міжнародній конференції за участю офіційних представників адміністрацій. В разі прийняття такої концепції в США на офіційному рівні процес ядерного роззброєння буде повністю заблокованим.
В цих умовах ряд дослідників пропонує націлити зусилля на радикальне рішення: повну заборону ядерної зброї [6]. Безумовно, таке рішення має свої позитивні сторони, але слід погодитись, що воно є досить проблематичним в практичній площині. Але жодна із де-юре ядерних країн не підтвердила готовності на відмову від ядерної зброї, не говорячи про держави, що є ядерними тільки де-факто.
На нашу думку, більш доцільно сконцентрувати зусилля світового співтовариства на менш глобальних, але реальних для втілення практичних кроках, які б вели до реалізації згаданої Статті VI ДНЯЗ і підтвердили б незворотність процесу в напрямі до без'ядерного світу.
Охоплюючи основні обгрунтовані на сьогодні пропозиції з цього питання [4, 7, 8, 9,10,11, 16, 17] та враховуючи досвід України, можна запропонувати такий комплекс кроків у цьому напрямі:
1. Підписання всіма ядерними державами Міжнародної Угоди про надання гарантій незастосування ядерної зброї ні за яких обставин проти країн з неядерним статусом, які приєдналися до ДНЯЗ (так звані "негативні гарантії)".
2. Підписання всіма ядерними державами Міжнародної Угоди про взаємне незастосування ядерної зброї першими [8], про нерозміщення ядерної зброї на території держав з неядерним статусом [10, 11] і про припинення виробництва збройових ядерних матеріалів [5, 8].
3. Прийняття рішення європейськими ядерними країнами та США про заборону розміщення тактичної ядерної зброї наземного базування (включаючи ядерні авіабомби) в Європі [10, 11].
4. З урахуванням попередніх кроків НАТО реформувати принципи участі членів альянсу в ядерному плануванні в напрямі визнання їх права на участь в Міжнародній Угоді про створення без'ядерної зони в Центральній і Східній Європі [10, 11].
Зупинимось більш детально на кожному із можливих кроків в напрямі ядерного роззброєння.
"Негативні гарантії"
Це питання вже давно обговорюється на Женевській конференції з роззброєння, але саме зараз зросла його актуальність (Резолюція Ради Безпеки ООН № 984 від 11.04.95 р.) [12, 13].
З одного боку, така Міжнародна Угода про надання гарантії незастосування ядерної зброї буде розвивати та зміцнювати режим ДНЯЗ, обмежуючи можливості ядерних країн в їх діях, а з другого боку, така Угода могла б стати важливим фактором для стимулювання прийняття без'ядерного статусу країнами, які все ще не визначали своє ставлення до ДНЯЗ. Саме такої думки дотримується відомий американський політолог Збігнев Бжезінський [16].
Необхідно не ігнорувати проблеми, що склались навколо ДНЯЗ, а вести пошук шляхів для їх подолання. Саме таким вимогам відповідає можлива Угода про "негативні гарантії". Але, на жаль, такі ядерні країни як США, Велика Британія, РФ, Франція утримались від голосування за резолюцією Генеральної Асамблеї ООН з цього питання у 1997 році.
Слід відзначити, що всі де-юре ядерні держави зробили односторонні заяви про невикористання ядерної зброї проти неядерних держав, але ці заяви не мають юридичного обов'язкового характеру і містять ряд виключень.
Україна, Білорусь і Республіка Казахстан отримали гарантії досить високого рівня від п'яти ядерних держав в обмін на прийняття ними без'ядерного статусу під час обміну ратифікаційними грамотами за Договором СНО-1. Отже, є всі підстави для прийняття Міжнародної Угоди з цього питання на високому рівні.
Міжнародна Угода ядерних держав про взаємне незастосування ядерної зброї першими
Така Угода також буде обмежувати можливості ядерної зброї тільки рамками стримування, тобто робить використання ядерної зброї нелегитимним за любих обставин, крім однієї ситуації - у відповідь на ядерну агресію. На сьогодні ще не всі ядерні країни готові для визнання такого обмеження, але це об'єктивна вимога часу. Саме таке рішення буде гальмувати процесс "горизонтального" розповсюдження ядерної зброї і стане важливим етапом на шляху реалізації вимог Cтатті VI ДНЯЗ.
Нерозміщення ядерної зброї на території держав неядерним статусом
Прийняття такого зобов'язання з боку ядерних держав стало б бар'єром на шляху існуючої на сьогодні легитимної можливості "горизонтального" розповсюдження ядерної зброї. Але ж існуючі угоди не виключають такої можливості, хіба що по відношенню до території без'ядерних зон. Крім того, таке забов'язання зніме всі юридичні перешкоди для визнання кожної території без'ядерної зони виключно на основі згоди країн, які розміщені в межах такої зони. Ядерні держави будуть змушені автоматично визнавати статус таких зон, адже вони вже будуть пов'язані зобов'язаннями не вивозити ядерної зброї за межі своєї національної території, окрім її розміщення на засобах військово-морського флоту. Таку пропозицію проголошено Російською Федерацією на рівні її офіційних представників (президент, міністр закордонних справ та інші).
Заборона виробництва збройних ядерних матеріалів
Це питання обговорюється на Женевській конференції з роззброєння та в ООН і в основному підтримується ядерними державами, але прийняття остаточного рішення гальмується позицією таких країн як Пакистан, Єгипет, Індія, Ізраїль. Отже, є підстави досягти успіху в прийнятті такого рішення найближчим часом [12, 17].
Поглиблення процесу скорочення стратегічних ядерних сил Росії та США і його узгодження з загальною стратегією ядерних держав
Практичні кроки головних ядерних держав по скороченню своїх арсеналів, а саме: вступ в дію Договору START-II, підготовка Договору START-III мають важливе значення в загальному процесі скорочення ядерних арсеналів. Крім того, відновлення та поглиблення процесу скорочення ядерних озброєнь дозволило б залучити до нього інші ядерні країни і перейти до розробки ними узгодженої стратегії по відношенню до виконання Статті VI ДНЯЗ. Саме на підтримку цього шляху націлена робота комітету з ядерної політики [18].
ТАКТИЧНА ЯДЕРНА ЗБРОЯ І ЄВРОПА
Серед вищевикладених своєчасних практичних кроків в напрямі до ядерного роззброєння ліквідація тактичної ядерної зброї в Європі займає досить вагоме місце з урахуванням ситуації, яка склалась у зв'язку з розвитком останніх подій в Європі, перш за все у зв'язку з процесом розширення НАТО, що вже розпочався. Саме цей крок створив би необхідні передумови для перетворення всієї Європи в без'ядерну зону та сприяв би виключенню нових ліній розподілу і протистояння в Європі ХХI століття.
В період холодної війни, виходячи з можливості обмеженої війни в Європі, на ТЯЗ покладалось завдання недопущення широкомасштабного наступу радянських військ з метою окупації Західної Європи. Важливою обставиною, яка стимулювала нарощування ТЯЗ, була можливість за допомогою такої зброї вирішувати суто стратегічні завдання за рахунок реалізації принципу "передового базування". Саме цим обумовилося розміщення в Європі ракет середньої дальності "Першинг-II" і крилатих ракет наземного базування.
Очевидно, що із закінченням періоду "холодної війни" для всіх її колишніх учасників постала необхідність переглянути концепції ядерного планування, але ж і НАТО, і Росія неодноразово заявляли, що вони не розглядають один одного як противники [7, 15]. Так, згідно з офіційними документами, які були прийняті на сесії НАТО в листопаді 1991 року, Росія не розглядається більше як потенційний противник, і що на сьогодні в Європі мають місце нові загрози - регіональні конфлікти, розповсюдження зброї масового знищення серед "терористичних" країн.
У зв'язку з цим специфічними оперативними завданнями для ТЯЗ теоретично можуть розглядатися [11]:
· використання ТЯЗ в регіональних конфліктах;
· як засіб стримування (або покарання в разі агресії) терористичних держав з агресивними намірами.
Однак слід визнати, що таке використання ТЯЗ не може вважатися як обгрунтоване з військової точки зору. Так, використання ТЯЗ в локальних конфліктах на території густонаселеної Європи призвело б до значних жертв як серед мирного населення, так і серед миротворчих сил, безпосередньо втягнутих у конфлікт, що є неприйнятним.
Стримуючий ефект будь-якої зброї по відношенню до терористичних держав є неадекватним внаслідок фанатичності та непрогнозованості їх лідерів (саме так аргументується в США необхідність створення тактичних систем ПРО). Для забезпечення покарання агресора досить загальних видів озброєння, що підтверджує досвід війни в Перській затоці. Таким чином, можна вважати, що ТЯЗ в Європі після закінчення "холодної війни" втратила своє початкове призначення і не має ніяких оперативних підстав для її застосування, тобто це дійсно "релікт" часів "холодної війни", і є всі підстави для її повної ліквідації.
Розглядається ще одна суто політична підстава для збереження ТЯЗ в Європі - це так звана демонстрація північно-атлантичної солідарності (підтвердження намірів США забезпечувати безпеку Західної Європи всіма засобами) або забезпечення Європі "ядерної парасольки". У зв'язку з цим слід мати на увазі, що ліквідація ТЯЗ США в Європі не буде означати повну відсутність цієї "парасольки", адже залишається стримуюче значення стратегічних ядерних сил США, і ТЯЗ, що може розміщуватись на американських флотах, які базуються в Середземному і Норвезькому морях.
Слід мати на увазі і обставини, які пов'язані з процесом розширення НАТО на Схід в умовах збереження ТЯЗ. Таке розширення базування ТЯЗ значно збільшує території Росії та України, які будуть охоплюватись існуючими засобами доставки ТЯЗ.
Саме під тиском цього незаперечного факту Рада НАТО в грудні 1996 року в своїй заяві підтвердила відсутність планів розміщення ТЯЗ на території нових членів альянсу, що було підтверджено і в Основоположному акті та Хартії, але ж це лише політичні заяви, а не міжнародні Договори.
Важливість цієї обставини підтверджується Резолюцією Конгресу США в зв'язку з ратифікацією Протоколу про приєднання до НАТО нових країн, в якій відверто підкреслюється, що саме ця заява Ради НАТО має юридично необов'язковий характер. Про це ж саме свідчить і прийнята на Вашингтонському самміті нова стратегічна концепція НАТО.
Базуючись на викладених результатах аналізу геополітичної ситуації в Європі та процесу ядерного роззброєння, є всі підстави дійти до висновку про необхідність та своєчасність наполягань на укладення міжнародної Угоди із заборони розміщення ТЯЗ на Європейському континенті. Таке рішення буде відповідати інтересам всіх учасників європейських процесів і стане важливим кроком у напрямі до без'ядерного світу. При цьому є можливість зберегти такий важливий для Заходу політичний фактор як "ядерна парасолька" за рахунок стратегічних сил США, Великої Британії, Франції та ТЯЗ США на американських флотах, що базуються в європейських морях.
СТВОРЕННЯ НОВИХ БЕЗ'ЯДЕРНИХ ЗОН
У цьому напрямі досягнуто деякого прогресу: створено дві нові без'ядерні зони (в Африці та Південно-Східній Азії), вступив в дію Договір Раратонга про зону в південній частині Тихого океану, ведеться підготовка до юридичного оформлення зони в Центральній Азії. Досить широко обговорюється питання про створення такої зони в Центральній та Східній Європі [12, 13]. Таке рішення було б важливим кроком на шляху створення нової системи безпеки в Європі [9, 10], що підтверджує прийнята першим комітетом Генеральної Асамблеї ООН резолюція "Регіональне роззброєння".
Таким чином, на сьогодні в обговоренні знаходиться досить широке коло пропозицій щодо практичних кроків, спрямованих на подальше поглиблення процесу ядерного роззброєння.
Форми закріплення домовленостей, що розглядалися вище, можуть бути різними: від резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, та Женевської конференції з роззброєння до багатосторонніх міжнародних Угод між ядерними державами. При цьому останні є більш простими в плані процедури їх розробки та прийняття.
ВИСНОВКИ
1. Рішення України відносно ліквідації успадкованої ядерної зброї є безпрецедентним і все ще не отримало адекватної оцінки світової громадськості. Більш того, його порівнюють з відмовою ПАР від продовження своєї ядерної програми. Таке порівняння просто не правомірне, бо мова йде про непорівнянні речі. Україна відмовилась від найбільш сучасної ядерної зброї, яка дісталась їй в спадщину (більше 2000 одиниць), тоді як ПАР відмовилась від продовження робіт по програмі розробки ядерної зброї. Тобто мова йшла про кілька одиниць ядерних пристроїв, які були дуже далекими від закінчених систем озброєння.
2. На сьогодні маємо досить широкі можливості по практичних кроках в сфері ядерного роззброєння, які повністю залежать від доброї волі ядерних держав. Їх здійснення, на нашу думку, є більш реальним, ніж шлях через всеосяжну ліквідацію або заборону використання ядерної зброї.
Неприйняття таких практичних кроків буде підштовхувати до ядерного розповсюдження і навіть до перегляду раніше прийнятих рішень про без'ядерний вибір. Саме такі голоси роздаються в Україні серед лівих політиків відносно її без'ядерного вибору.
1. Моисеев Н.Н. Есть ли у России будущее? (Попытка системного анализа проблемы выбора) // Энергия: экономика, техника, экология. - 1977. - №1. - 7 (Ежемесячный научно-популярный и общественно-политический иллюстрированный журнал Президиума Российской Академии наук).
2. Попов А.И., Шевцов А.И. Радикальный шаг в будущее Европы // Независимая газета. -1996. - 25 сент.
3. Попов А.И. и др. Исследование проблем построения новой системы безопасности. Инициатива создания безъядерной зоны в Центральной и Восточной Европе / А.И.Ижак, Ю.М.Щербаков, А.Н.Чумаков; Под ред. А.И.Шевцова; Днепр. филиал Нац. ин.-та стратегич. исслед. - Днепропетровск, 1995. - 128 с.: ил.
4. Гавриш А.В. и др. Тактическое ядерное оружие: перспективы обеспечения стабильности в Центральной и Восточной Европе / А.И.Ижак, А.И.Попов, А.Н. Чумаков, Ю.М.Щербаков; Под ред. А.И.Шевцова; Днепр. филиал Нац. ин.-та стратегич. исслед. - Днепропетровск, 1997. - 80 с.: ил.
5. The Future of the U.S. Nuclear Weapons Policy // Arms Control To-day. - 1997, May. - № 3. - P. 14 - 18.
6. Report of the Canberra Commission on the Elimination of Nuclear Weapons: Executive Summarу. - Printed by National Capital Printers, Canberra, Australia. - August, 1996. - P.24.
7. Solana J. On cours for a NATO of 19 nations in 1999 // NATO Re-view. - Spring 1998. - P. 3 - 5.
8. Lutz D.S. Security in Undivided Europe (Using NATO's Eastward Expansion as an Opportunity) // Review of International Affairs. - 1997. - Vol. XLVIII, 15 June.- P. 13-21.
9. Shevtsov A. The Old World on the Threshold of the new Millenium / On the Road to non - nuclear Europe (Collection of Pugwashites Presentations): National Pugwash Committee of Ukraine. - Dnipropetrovsk, 1998. - P. 34-37.
10. Gorbulin V., Shevtsov A. Possible Steps on the Road to Nuclear-Weapon-Free Europe (the Plan for Denuclearization of Europe) / On the Road to Non-Nuclear Europe (Collection of Pugwashites Presentations). - 1997. - 15 p.
11. Shevtsov A., Popov A. Battlefield Nuclear Weapons in Europe: What Aims are Pursued? / On the Road to Non-Nuclear Europe (Collection of Pug-washites Presentations). - 1997. - 20 p.
12. Тимербаев Р. Как идет выполнение ДНЯО (К сессии Подготови-тельного комитета Конференции по рассмотрению действия ДНЯО) // Ядерный контроль. - 1997, февраль. - №26. - С.2-8.
13. Банн Дж., Тимербаев Р. Режим нераспространения ядерного оружия и гарантии безопасности неядерным государствам // Научные записки Центра политических исследований в России (Центр ПИР). - Москва, 1996. - С.2.
14. Sloan S.R. French Defense Policy: Gaullism in the Post Cold Era // Arms Control Today. - 1997.- Vol. 27. - № 2, April. - P. 3 - 8.
15. Sergeyev I. We are not Adversaries, We are Partners // NATO Re-view. - Spring 1998. - №1. - P. 15-18.
16. Shaker Mohamed I., ambassador. Special Commentator // United Nations Institute for Disarmament Research (UNIDIR). United Nations. UNIDIR News Letter, Number 37. - P. 4, 5.
17. Стабильные вооруженные силы в высокоразвитой Великобритании. Глава 1: Доклад. Оценка вооруженных сил Великобритании за 1995 год / Министерство обороны Великобритании, Лондон. - С. 5, 6.
18. Jump-Start / Commitee on Nuclear Policy. - February. 1999.
|
|