ЯДЕРНА БЕЗПЕКА

ЯДЕРНА ДЕРЖАВА БЕЗ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ

"Ядерні" проблеми України не є суто українськими

Віктор БАР'ЯХТАР,
віце-президент Національної академії наук України, академік

Україна вже позбулась ядерної зброї, але у спадщину вона отримала такі суто "ядерні проблеми", як безпека атомних станцій, виробництво палива і проблема поховання радіоактивних відходів

Не тільки сама Україна, а й весь світ може пишатися безпрецедентним рішенням України відмовитися від ядерної зброї. Однак, незважаючи на те, що Україна розв'язала свої проблеми, пов'язані з непоширенням ядерної зброї і ядерних технологій, оскільки всі ядерні боєприпаси Україна передала Росії відповідно до тристороннього договору, це не вся правда, тому що Україна була, є і, безсумнівно, буде ядерною державою.

Таке твердження засновується вже хоча б на тій обставині, що в Україні є 5 атомних електростанцій, на яких працюють 14 енергоблоків. В Україні є певна наукова структура, в якій працюють висококваліфіковані фахівці в галузі ядерної енергетики, ядерної фізики, ядерного матеріалознавства, геологи - фахівці з уранових родовищ, нарешті, проектувальники ядерних енергетичних установок. Тільки в системі Національної академії наук є декілька десятків інститутів, так чи інакше пов'язаних з атомною енергетикою. Не слід забувати, що ще 1993 року в Україні було 176 стратегічних ракет, не кажучи вже про тактичну зброю. Кожна із стратегічних ракет мала боєголовку, в боєголовці - близько 10 ядерних зарядів. Усього у нас було близько 2000 ядерних боєзарядів, тобто бомб, начинених або ураном-235, або плутонієм-239 як вибухівкою. Нині дані про вагу сучасних атомних бомб можна знайти не тільки в музеях, а й в Інтернеті. Згідно з даними Інтернету, такий заряд важить 59 кг. А частина колишньої Радянської армії, що знаходиться в Україні, мала на своєму озброєнні приблизно 50 тонн урану-235 і приблизно 10 тонн плутонію-239. Україна на той час володіла найкращими ракетами, ракетами, які, за визнанням наших західних і насамперед американських колег, за своїми даними перевершували відповідні класи ракет американських. (Ракети SS-20, SS-22 і SS-24, як їх називають американці: всі знають, що ці ракети досі розглядаються як суперпотужні, з високими тактико-технічними даними).

Усе це говорить про те, що в Україні були певні можливості, не всі, звичайно, тому що зброя виготовлялася в Росії й конструкторів із виготовлення ядерної зброї в нашій країні не було. Однак Україна мала значний технічний, науковий потенціал і в цих умовах відмова України від ядерної зброї - не просто вимушений крок, а швидше глибоке розуміння політики в світі і розуміння того, що ефективно вести ядерну війну Україна не зможе.

Певна допомога в розв'язанні проблем в ядерній галузі Україні вже надається. Так, Український науково-технологічний центр отримав 29 млн. дол. для підтримки вчених. Як оплату за переданий Росії разом зі зброєю уран-235 Україна отримала ядерного палива для своїх атомних станцій на суму приблизно 50 млн. дол. Стосовно проблем нерозповсюдження, то вони залишаються. В Україні й зараз є технології і знання, так чи інакше пов'язані з ядерними проектами.

До речі, якщо порівнювати Україну з Індією і Пакистаном, то при небажаному збігу обставин Україна могла б значно швидше стати ядерною державою з ядерною зброєю і відповідними ракетами, ніж такими зараз є Індія та Пакистан. В Україні є фахівці, котрі розуміють, як робити чистий берилій, як його робити пластичним, як з нього робити вироби і, звісно, це - складова частина, яку можна в принципі розповсюджувати як ядерну зброю. Україна є країною під назвою "потенційно можлива". І тільки завдяки політичній волі, яку розділяють і вчені, Україна на шлях відродження ядерної зброї не стане.

На сучасному етапі можна виділити декілька проблем атомної енергетики України: безпека атомних станцій, виробництво палива і проблема поховання ядерно-активного палива. Україна - один із найбагатших регіонів світу за запасами урану. Україна - одна з найбагатших країн колишнього СРСР за запасами цирконію. Це другий стратегічний матеріал для створення свого атомного палива. Незважаючи на те, що розмови про створення свого атомного палива йдуть вже принаймні років шість, ми ще далекі й навіть не почали ефективно створювати цей цикл. Природно, цей цикл в Україні буде не замкнений. Уран-235, який потрібен для збагачення природного урану, Україні доведеться купувати. Виробляти уран-235 - це розкіш і вона не має сенсу зараз, коли у всьому світі нагромаджено якщо не сотні тисяч тонн, то близько цього. Передбачався і план створення заводу з виробництва палива, мабуть, без консультацій з нашими колегами, насамперед американськими, західнонімецькими й російськими. Певно, для України найближчі російські або американські технології виробництва палива.

Щодо проблеми поховання ядерно-активного палива, то за минулих часів була угода всередині Союзу, що ядерно-активні відходи з атомних станцій перевозяться до Росії, в Краснодарський край. Ця угода після розпаду Союзу, звичайно, перестала діяти. Тому зараз Україна вимушена тратити величезні гроші як на закупівлю палива, так і на поховання радіоактивних відходів. Більш того, після переробки радіоактивних відходів вони, згідно із законом Російської Федерації, знов повинні повертатися в Україну. Проблеми створення свого сховища радіоактивного палива, переробки - також одні з центральних проблем атомної енергетики України. Такі проблеми, безумовно, заслуговують на спільні дії міжнародного співтовариства. Нарешті, не можна відкидати проблему очищення Чорнобильської 30-кілометрової зони від радіоактивних забруднень.

Українськими вченими розроблено методику, і вже є перші результати. Зокрема, пройшла випробування система використання спеціальних видів трав, чагарників і дерев, які ефективно, за допомогою своєї кореневої системи "витягують" із землі радіонукліди і накопичують їх. Заявлено про намір спільно виконувати силами української та американської сторін при підтримці DOE of USA виконувати цей проект, остаточно ще не розроблений, але загальна ідея якого вже отримала схвалення.

Сприйняття країн, що відмовилися від ядерної зброї, має бути адекватним. Крім того, з одного боку, критикуючи позицію Індії й Пакистану, з іншого, ставлячи Україну за приклад, можна добре розкрутити громадську думку на користь непоширення ядерної зброї в світі.

ДО РЕЧІ:

Росія, Україна та Казахстан мають намір створити спільне підприємство з виробництва ядерного палива для реакторів "ВВЕР-1000". Згідно з документом, міністру енергетики країни Івану Плачкову доручено підписати від імені Кабінету Міністрів відповідну угоду.

Міністерство енергетики України вже має намір задіяти Дніпродзержинське підприємство "Цирконій" у спільному з Росією виробництві ядерного палива для АЕС. Інтеграція "Цирконію" в спільний цикл виробництва ядерного палива є одним з напрямків у спільній програмі створення нового виду ядерного палива. Раніше Україна планувала вкласти в проект створення ядерного паливного циклу близько $990 млн. (урановидобувним підприємствам - $680 млн., виробництву цирконієвих сплавів і прокату з них - $111 млн.).

У контексті створення спільного з Росією та Казахстаном ядерного паливного циклу планується створити нове ядерне паливо для АЕС, термін використання якого буде збільшено з 3 до 4 років. Паливна складова у собівартості виробництва електроенергії на АЕС має знизитися з 0,45 до 0,3 цента за 1 кВт/год. Нове ядерне паливо планується створити до 2010 року. Для виробництва нового ядерного палива Міненерго України планує задіяти також Східний гірничо-збагачувальний комбінат, Придніпровський хімічний комбінат, дніпродзержинські "Смоли" і завод кольорових металів.