Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у місті Донецьку

ДФ ГП «Укрэнергоуголь»

Інститут економіки промисловості НАН України

Кафедра «Міжнародна економіка» Донецький національний університет

РЕЗЮМЕ
КРУГЛОГО СТОЛУ

"СТРАТЕГІЯ ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ -
АЛЬТЕРНАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ"

Донецький філіал Національного інституту стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості НАН України за підтримкою ДФ ДП "Укренерговугілля" і економічного факультету, кафедри "Міжнародна економіка" Донецького національного університету 30 листопада 2006 року провели круглий стіл "Стратегія енергозабезпечення України - альтернативні джерела енергії".

Круглий стіл був присвячений проблемам стану паливно-енергетичного комплексу України, використання промислових і побутових відходів як джерело енергії, що тече і майбутнього використання поновлюваних джерел енергії, реалізації політики енергозбереження й екології, використання альтернативних джерел енергії у промисловості, реалізації програм по енергозбереженню в країнах пострадянського простору.

У роботі столу взяли участь представники науки, Вищої школи й виробництва м. Києва, Дніпропетровська, Луганської області, Харкова, Павлограда, ряду наукових установ, підприємств і навчальних установ, працівники регіональних органів влади й інших структур, що мають відношення до вищезгаданих проблем м. Донецька.

Гострота постановки проблеми енергетичної безпеки й способів її досягнення в даний момент в Україні підтверджується тим, що її економіка на сьогоднішній день вимагає щорічно:

- 35-40 млн. т нафти (обсяги власного виробництва не перевищують 4 млн. т);

- 92 млрд. куб. м природного газу (власний видобуток складає 19 млрд. куб.м);

- 30 млн. т імпортного коксівного вугілля.

За рахунок власних ресурсів забезпечується не більше 45% енергетичних потреб. У зв'язку з цим імпорт енергоносіїв досягає 20 млн.т вугілля, 28 млн. т нафти, 70 млрд. куб. м газу на рік, що в грошовому еквіваленті складає 9 млрд. дол. на рік.

Головним енергоресурсом України було й залишається вугілля. Розвиток металургії, електроенергетики, інших галузей виробничої і соціальної сфери пов'язано зі стабільним попитом і на коксівне, і на енергетичне вугілля. Вітчизняна вугільна промисловість є досить серйозною проблемою для нашої держави. На сьогоднішній момент витрати на виробництво вугільної продукції значно перевищують її доходи. У Донбасі усього лише 20 % шахт - прибуткові, а інші 80 % шахт працюють збитково. Крім того, ціна продукції, що випускається, на ринку недостатньо конкурентноздатна.

Створення "Укренерговугілля" у 2003 році дало можливість знизити витрати вугільних підприємств. Воно було створене на базі енергокерівництв, що входили до складу Донецьквугілля, і які лягали витратами на вугільні підприємства і збільшували собівартість вугілля. Так, за 2004-2005 р., вугільні підприємства в цілому по Донецькій області знизили свої витрати більш ніж на 2 млн. грн. за кожний рік. Також приведення до такого єдиного енергетичного підприємства дало можливість проведення єдиної політики по стримуванню й обслуговуванню мереж. У вугільних підприємств з'явилася можливість заощаджувати на виробничих витратах; у них усунута залежність від впливу регіональних особливостей формування тарифів. Також в одних руках були цілком зосереджені витрати по усіх вугільних підприємствах, і тим самим вуглярі мали можливість правильно планувати свої витрати, і розподіляти свої доходи. Тобто створення "Укренерговугілля" допомогло зменшити витрати саме на собівартість вугілля. І, звичайно, ж, за допомогою такого спеціалізованого підприємства надається можливість державного регулювання вугільної промисловості, політики роботи з вугільними підприємствами.

При цьому необхідно враховувати, що на сьогоднішній момент вугільні підприємства повинні тільки за електроенергію близько 2 млн. грн. А оскільки основною складовою в собівартості продукції шахт є енергія (у шахт крутого падіння - її частка доходить до 30 % у собівартості коксівного вугілля), то варто відноситися до даної проблеми дуже серйозно.

Однак, енергетичну проблему не можна вивчати односторонньо, її потрібно розглядати через проблему екології, пов'язану зі значним погіршенням екологічної обстановки через збільшення спалювання викопного палива, що приводить до росту концентрації парникових газів в атмосфері. Міжнародне енергетичне Агентство і світова енергетична Рада пророкують збільшення споживання енергії у світі на 40 % до 2010 р. і на 400 % - 2050 р., що спричинить за собою загострення проблеми зміни клімату. У Національному повідомленні з питань зміни клімату зазначено, що одним з основних джерел антропогенного впливу на навколишнє природне середовище й клімат в Україні є викиди парникових газів, в енергетичному секторі, частка яких складає більш 90 % від усіх викидів.

У відповідність із Методикою міжурядової групи експертів по зміні клімату, енергетичний сектор характеризується наявністю наступних джерел парникових газів:

- наявністю процесу спалювання паливно-енергетичних ресурсів для одержання енергії;

- наявністю викидів парникових газів при видобутку, транспортуванні й збереженні паливно-енергетичних ресурсів.

Необхідність забезпечення енергетичної безпеки України й зниження антропогенного впливу парникових газів на навколишнє середовище викликало інтерес до найбільш перспективних проектів по заміні первинних енергоносіїв на менш вуглеродомісткі палива або на біомасу, що включають:

- утилізацію шахтного метану;

- збір і утилізацію біогазів на полігонах твердих біологічних відходів;

- спалювання лузги насінь соняшника;

- спалювання відходів деревообробки;

- використання відходів сільського господарства.

Проекти по утилізації шахтного метану підвищують ефективність ведення гірських робіт, збільшують навантаження на очисний вибій, зменшують дефіцит енергетичних ресурсів, сприяючи енергетичній безпеці країни і, поліпшуючи екологічну обстановку в шахтарських регіонах. Особливостями проектів по збору й утилізації біогазів на полігонах є невисокі інвестиційні витрати і дешевий газ. Спалювання лузги насінь соняшника, відходів деревообробки і сільського господарства вирішують проблеми відходів і зменшують витрати на паливо. Крім спалювання існують і інші комерційні технології утилізації біомаси: це газифікація, це гідроліз, це паливні елементи, однак український ринок поки не готовий до їх, освоєння і вимагає спеціальних інвестицій у розробки національних програм по цих напрямках.

Таким чином, у результаті антропогенного парникового ефекту наноситься непоправний збиток екології, що у свою чергу впливає на соціально-економічний розвиток багатьох країн світу, у тому числі й України.

Проекти з енергоефективності, використанню альтернативних джерел енергії відповідають стійкому розвитку економіки України, є великою соціальною й екологічною проблемою. Однією з основних цілей нових енергопроектів стає скорочення викидів парникових газів. Уряд України визнає важливість значення даних проблем, що альтернативні джерела енергії можуть зіграти в боротьбі з парниковим ефектом, для забезпечення стабільності енергопостачання й створення робочих місць у секторі малих і середніх підприємств, а також у сільському господарстві. В умовах становлення ринкової економіки в Україні, основою якого є енергоємне промислове виробництво з високим рівнем викидів в атмосферу парникових газів, необхідний пошук таких економічних інструментів, що змогли б зацікавити суб'єктів господарювання в скороченні викидів парникових газів. Після вступу в силу Кіотського протоколу, для України з'явилися альтернативні джерела часткового фінансування проектів на основі ринкових механізмів міжнародного співробітництва, з одержанням істотних соціально-економічних і екологічних переваг. Особливо у сферах, де в силу обмежень ринкового характеру, недостатнє фінансування забезпечує і високі ризики. Одним із перших кроків по реалізації Національної стратегії дій став розгляд у даний момент закону про газ метану вугільних родовищ. Прийняття даного закону приведе до жорсткості екологічного законодавства. Також експлуатація в шахтах дегазації буде заборонена. Зараз 40 шахт застосовують дегазацію, і тільки 11 - утилізують метан. Таким чином, загострюється необхідність і актуальність питання про саме застосування Кіотського протоколу.

Підведемо деякі підсумки. Низька енергетична ефективність являє серйозну загрозу для економічної безпеки України. Це наслідок деформованої структури виробництва й енергоспоживання, використання застарілих виробничих фондів енергетики, повільного впровадження енергозберігаючих технологій і ряду інших причин. Гіпертрофовані потреби в енергоносіях виступають потенційним джерелом інфляції, державного боргу, пасивного торговельного балансу, підсилюють залежність від зовнішніх надходжень, роблять українські товари неконкурентоспроможними. Ігнорувати високу енергоємність української економіки вже не представляється можливим. Саме тому проведення енергозберігаючої політики повинне стати найважливішим державним завданням.

Для рішення проблем енергозабезпечення й енергозбереження в України є ряд шляхів:

1. Підвищення потенційних можливостей розвідки, видобутку і переробки нафти й газу.

2. Диверсифікація імпорту енергоносіїв.

3. Підвищення ефективності використання альтернативних джерел енергії.

4. Максимальне використання вторинних енергоресурсів.

Найбільшої уваги заслуговують два останні шляхи, тому що перший шлях хоча і перспективний, але дуже витратний, а з другим потрібно бути дуже обережним, тому що імпорт завжди означає залежність від іншої держави.

Україна відноситься до таких держав, що не можуть зовсім обійтися без зовнішніх енергоресурсів. Однак, володіючи досить великими запасами природних ресурсів, у тому числі й енергетичних, вона має всі потенційні можливості максимально відмовитися від запозичених енергоресурсів. Для цього вона може задіяти основні напрямки максимального використання внутрішніх енергоресурсів, застосування нетрадиційних джерел електроенергетики, і на цій основі запропонувати можливості відмовитися від дорогої імпортованої енергетичної сировини або хоча б максимально знизити її споживання.

Актуальність розглянутої проблеми полягає в тому, що вартість закордонних енергоресурсів щорічно збільшується і це істотно впливає на економіку країни. Цим і викликана крайня необхідність шукати свої внутрішні можливості енергетичного самозабезпечення.

Крім того, необхідно максимально використовувати такі види енергоресурсів, як: поновлювані (сонце, вітер, рапсова рослинна олія, електромагнітне поле землі й ін.) і вторинні (вугільні й нафтові шлаки, деревина, побутові відходи, коксовий газ, біогаз і ін.).

Дані паливно-енергетичних балансів деяких країн світу показують, що нові й альтернативні джерела енергії поки ще не можуть скласти гідної конкуренції традиційним паливно-енергетичним ресурсам. Однак, є країни, що задовольняють свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах не за рахунок збільшення імпорту нафти й газу, а за рахунок використання інших альтернативних ресурсів (Японія, Німеччина, США). При дуже низьких обсягах запасів нафти, газу й вугілля вони мають високі обсяги використання атомної, гідроенергії і нових поновлюваних джерел енергії

Сучасний стан паливно-енергетичного балансу України не відповідає існуючим запасам у країні паливно-енергетичних ресурсів і загальносвітових тенденцій у використанні енергоносіїв. Якщо він буде побудований, як слід, то існуючі запаси газу дозволять забезпечити за рахунок власного видобутку майже 70% від необхідного, вугілля - більш 100%, нафти - тільки 15%, що порозумівається передбаченим збільшенням частки споживання нафти в загальному паливно-енергетичному балансі країни й обмежених запасів для нарощування власного видобутку. Крім того, можлива й бажана орієнтація на переважне використання не тільки вугілля, але й енергії атомних електростанцій, гідроенергії або альтернативних і вторинних джерел енергії. розвитку поновлюваної енергетики продиктована також намірами нашої країни вступити в ЄС. Мінімальний показник для поновлюваної енергетики в загальному енергобалансі європейських країн і країн-претендентів на вступ у ЄС складає 12%.

З цією метою прийняті закони України про альтернативні види рідкого й газового палива, про альтернативні джерела енергії, у комбінованому виробництві теплової й електричної енергії. Прийнято Закон про теплозабезпечення, спрямований на раціональне використання теплової енергії й економію первинних енергоносіїв. За рахунок упровадження заходів для використання нетрадиційної енергетики й альтернативних видів палива за період 1996 р. - 2005р. без згубного впливу на навколишнє середовище вже добуто 39,9 млн. т у.п. енергоносіїв. Завдяки цьому зекономлені значні обсяги традиційних енергоносіїв і засобів із державного бюджету на їхнє придбання за імпортом.

Ресурси нових поновлюваних джерел енергії є перспективними для ефективного використання на всій території України, вони практично невичерпні, їхній потенціал майже незмінний у часі, видобуток і транспортування не викликає спеціальних ускладнень, а використання для нестатків енергетики не погіршує стану навколишнього середовища. В Україні вже маються позитивні приклади використання нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії: використання вітрової енергії за допомогою вітрових електростанцій, сонячної енергії, енергії невеликих рік, геотермальної теплової енергії, штучних пальних промислових газів, метану вугільних родовищ і т.п. При цьому, однак, слід зазначити, що деяким з більшості областей України, що використовують нові поновлювані джерела енергії, у зв'язку з їхніми кліматичними умовами й специфікою розвитку матеріально-сировинної бази, доцільно, у першу чергу, направляти свої зусилля на розвиток найбільш оптимальних для них по ефективності напрямків використання джерел енергії і створювати демонстраційні об'єкти з цих напрямків.

Багато країн світу давно стали приділяти серйозну увагу альтернативним (або нетрадиційним) джерелам енергії і при їхньому використанні одержують досить гарні результати, тому що зменшується частка використання основних видів енергоресурсів (нафти й газу). Україна володіє багатими потенційними можливостями використання альтернативних енергетичних ресурсів. Україна ратифікувала Енергетичну хартію, де записано, що єдині пільги, що може дати держава, - це пільги на нетрадиційні види палива. Цю можливість нашій країні необхідно максимально використовувати.

ВИСНОВКИ:

Стратегічними орієнтирами у сфері енергозбереження є:

- енергоменеджмент і регулярний енергоаудит;

- перехід на використання рапсової олії як дизельного пального;

- створення акумуляторів енергії і комбінованих сонячно-паливних або сонячно-атомних енергосистем, а також застосування приладів, що концентрують сонячну енергію, чим підвищують її щільність;

- виробництво вітроагрегатів і будівництво промислових ВЕС у складі електроенергетичних систем;

- підвищення використання енергетичних відходів у виді штучних і промислових газів, що виникають у гірничо-металургійному комплексі і хімічній промисловості.

- підвищення ККД енергогенеруючого устаткування;

- комплексна модернізація розподільного устаткування;

- упровадження когенераційних технологій і т.д.

Реалізація зазначених стратегічних завдань має потребу у вживання комплексу наступних першочергових заходів.

1. Примусово сформувати ринок альтернативної енергетики і матеріально стимулювати видобуток, розробку й використання альтернативних джерел енергії.

Оскільки мінімальний показник для поновлюваної енергетики в загальному енергобалансі європейських країн і країн-претендентів на вступ у ЄС складає 12%, Україна повинна теж досягти цього рівня. Потенціал для реалізації цієї мети є в достатньому обсязі, а засоби й бажання перейти на нові джерела енергії не вистачає. Тому уряд повинний підвищити податки на використання нафти, газу, бензину, що істотно відіб'ється на ціні цих палив, а на виробництво й використання альтернативних джерел енергії збільшити обсяги фінансування з бюджету, дотацій і інших видів стимулювання.

2. Збільшити частку, а надалі й цілком перейти на споживання біодизельного палива.

Відповідно до рішення Європейської комісії від 2009 р. усі країни об'єднаної Європи повинні робити й споживати біодизельне паливо. По підрахунках учених, якщо виробництво біодизеля розгорнеться в повну силу, Україна зможе на третину зменшити імпорт нафтових енергоносіїв. Щодо конкурентноздатності біодизеля, те для виробництва тонни рапсової олії потрібні 3 тонни насінь. Крім того, для виробництва тонни біодизеля необхідно ще 110 літрів спирту. Якщо підсумувати усі витрати, то літр біопалива буде коштувати близько 1 дол. США.

3. Перейти до масового будівництва й використання енергії вітрових електростанцій.

Представляється, що важливе значення має використання енергії вітру разом з іншими джерелами енергії, зокрема, із традиційним паливом, енергією сонячного випромінювання, енергією, одержуваної за рахунок розходження температур в океані, біологічним перетворенням палива і т.п. Оскільки в більшості місць вітер дме з перервами, то для безперервного одержання енергії від автономно працюючої установки необхідно акумулювати її на тривалі періоди -10 років і більше. Вартість необхідного пристрою, що акумулює, може бути знижена при комбінованому використанні енергії вітру з іншими джерелами енергії.

Підвищення ефективності вітроенергетики можливо за рахунок:

- зниження початкової вартості вітроустаткування, а також вартості їхнього монтажу й експлуатації;

- зміни паспортної кривої вироблюваної потужності вітроустаткування (залежності вироблюваної потужності від швидкості вітрового потоку);

- підвищення точності робіт із прогнозування вітропотенціалу, виявленню впливу топографії місцевості, а також взаємного впливу ВЕУ одне на одного.

При об'єднанні хвильових електроустановок із вітровими, виробництво електроенергії уздовж морського узбережжя України може дати в майбутньому близько 17 млрд. квт-г електроенергії.

4. Прийняти закон про газ (метан) вугільних родовищ, де особлива увагу приділити обсягам фінансування з держбюджету промислового видобутку метану з вугільних родовищ.

Оскільки вже є приклади успішної реалізації цих заходів, а також багато наукових розробок необхідно тільки матеріально підтримати тих, хто готовий за рахунок дегазації шахт підвищити безпеку проведення гірських робіт і додатково включити в господарський кругообіг екологічно чистий енергоносій. Особливо це буде корисно для неприбуткових і нерентабельних шахт.

5. Перевести до 2010 року 40-60% електростанцій з газу на вугілля і синтетичний газ.

З цією метою доцільніше використовувати бурі вугілля. При цьому з продуктів горіння сухої перегонки можна виготовляти синтетичне паливо. Як сировина може використовуватися ще і лігнін, солома, лузга соняшника, лушпайка з гречки, рису й інші відходи рослинного походження, у тому числі рослинні відходи цукрового виробництва, а також торф. Тобто в найближчі 5 років необхідно перейти до масового застосування цього газу для виготовлення теплової й електричної енергії.

6. Прийняти на урядовому рівні програму, що буде надавати пільги виробникам фотоелектричних систем (ФЕС).

Мова йде про сонячні батареї, що монтуються на дахах будинків. Тут буде корисно скористатися досвідом Німеччини, де власники ФЕС за рік роботи отримали 10% із вкладеного капіталу (це в 2 рази вище, ніж банківський відсоток), а країна не втратила жодної марки з держбюджету.

7. Налагодити на коксохімзаводах процес виготовлення бензину, солярки, інших паливно-мастильних матеріалів із малоефективного, низькосортного вугілля, що не коксується і не спікається.

Це неповний список нетрадиційних і вторинних джерел енергії, якими володіє Україна, але і перерахованого досить, щоб зрозуміти, що для внутрішньої диверсифікованості паливно-енергетичних ресурсів немає ніяких перешкод. Але необхідно пам'ятати, що для ефективного використання таких джерел необхідні новітні технології видобутку і переробки, що з успіхом упроваджуються в розвинутих країнах світу.