БАЛАНДА Анатолій Людвигович (перший заступник директора НКЦ "Інститут оперативної діяльності та державної безпеки" Служби безпеки України)

Тіньова економіка стала головним лейтмотивом діяльності значної частини населення України, - відчуження від влади трансформувалося у свідомості громадян установками на самоадаптацію всіма доступними засобами. Тому відношення до тіньової діяльності для українського соціуму стало частиною менталітету наших громадян. Економічний характер тіньової діяльності набуває рис "правового", охоплюючи поступово такі сфери, як освіта, медичне обслуговування, державне управління тощо.

Замість розподілу влади, що властивий суспільствам з розвиненими демократичними інститутами, на тіньовому ринку такі поняття, як забезпечення національної безпеки та загрози національній безпеці можуть бути пов'язані з діяльністю одних і тих суб'єктів, тобто для суспільства загального ризику продукування загроз та захист від них часто знаходяться у сфері відповідальності однієї й тієї ж інституції. Якщо в демократичному суспільстві ринок виступає одним з ключових елементів загального соціального порядку, то у тіньовому ринок - це, здебільшого, наявність особистих зв'язків, направлених на задоволення власних чи корпоративних інтересів.

Крім того, у суспільстві загального ризику саме уявлення про суспільне благо стає досить проблематичним, оскільки однією з функцій тіньового ринку є торгівля суспільною, а іноді й національною безпекою, яка продається приватним споживачам за значні кошти. Ресурсами цієї торгівлі виступають приховані податки, ненадані послуги, тобто частка суспільного блага, незаконно привласнена агентами тіньових відносин.

Якщо державний службовець, окрім грошового утримання на службі за відпрацьований час, одержує ще й тіньові "додаткові" кошти, це означає, що він продає частину суспільних благ, якими держава уповноважила його розпоряджатися. Внаслідок цього суспільне благо не лише перестає виконувати одну з функцій національної безпеки і вже не виступає формою соціального захисту чи гарантією рівності громадян перед законом, але й стає конкретним обмеженим благом, наданим деякою тіньовою структурою, яка узурпувала це право. "Тінь", як невід'ємна складова суспільства ризику, має свої закони, їм змушені підпорядковуватися навіть ті, хто їх запровадив. Платити за вже сплачене мають всі, включаючи тих високопоставлених чиновників, які звикли до символічної оплати наданих їм послуг самим фактом свого високого становища.

Однак, такі тіньові відносини не можуть функціонувати в умовах постійного страху, в середовищі, побудованому за принципом "війна всіх проти всіх", а тому актуалізується питання "даху", який виступає первинним елементом інституалізації тіньової економіки. Далі з'являються нові агенти - тіньові підприємці, банкіри, адвокати, посередники, тіньова робоча сила. Поступово складається тіньове контрактне право, виникає тіньова юстиція, що призводить до появи інституту "тіньової безпеки" та своєрідного тіньового правопорядку, паралельного офіційному.