ЖАЛІЛО Ярослав Анатолійович (завідувач відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень)

Для того, аби побудувати ефективну та послідовну стратегію детінізації, нам насамперед необхідно визначитися з фундаментальним підходом до самого феномена тіньової економіки. Таких підходів може бути два.

Перший - політичний. В цьому разі "тінь" оголошується головним ворогом демократії і, у відповідності з відомим гаслом "бандитам-тюрми", з нею розгортається якнайжорсткіша боротьба, яка, до того ж, надаватиме борцям неабиякі політичні дивіденди. Можна навіть не сумніватися, що, якщо навіть офіційна влада (Президент, Уряд) не піде цим шляхом, його напевне окупує політична опозиція.

Другий - економічний. Він набагато складніший та неоднозначний. Адже він має виходити з розуміння системної ролі тіньової економіки в сучасній економічній та соціальній системі України, об'єктивних передумов її виникнення та чинників існування. Учасниками засідання неодноразово відзначалося, наскільки масштабною є нині тіньова економіка в Україні. За такого масштабу вона, на жаль, не може розглядатися як чужорідний елемент, а є, скоріше, невід'ємною складовою національної економіки. Ось чому, на наше глибоке переконання, детінізація економіки має розглядатися не як боротьба, а процес конверсійного типу, з досить динамічним, проте максимально неруйнівним переведенням некримінальної складової тіньової економіки у "світлу" зону. Проте такий підхід не лише позбавлений можливості отримання політичних дивідендів, а й є вельми вразливим до різного роду звинувачень у "зрощуванні" влади і тіньовиків-"бандитів". Тому його може фактично проводити лише політична сила, яка відносно вільна від необхідності негайного створення сприятливого електорального поля.

Реалізація політичного підходу, надаючи політичний успіх силі, яка його сповідує, водночас спроможна досить негативно відбитися на економічній та соціальній ситуації в країні. Зокрема, внаслідок погіршення підприємницького клімату через запровадження жорсткого регуляторного контролю, суттєвого скорочення тіньової зайнятості, а відтак - зниження рівня доходів значної частини населення, виникнення локальних диспропорцій на окремих ринках товарів і, особливо, послуг, активізації втечі з країни капіталів, інвестованих у реалізацію тіньових та напівтіньових схем, погіршення конкурентоспроможності значної частини компаній, які підтримують її нині за рахунок тіньової "оптимізації" оподаткування тощо. Сказане абсолютно не заперечує кричущої необхідності активної детінізації національної економіки. Йдеться лише про те, що руйнування тіньових складових національної економічної системи має відбуватися синхронно (чи навіть з упередженням) із заміщенням їх прозорими ринковими та управлінськими механізмами та інститутами.

Неруйнівна детінізація має спиратися насамперед на два аспекти: рішуче подолання корупційних відносин та створення економічної зацікавленості суб'єктів тіньового бізнесу до діяльності в прозорому економічному середовищі. Перший належить до компетенції правоохоронних органів. Другий, власне, і є предметом економічної політики. Завдання останньої полягає в тому, щоб не лише створити сприятливий підприємницький клімат, але й забезпечити максимально "м'який" момент легалізації раніше накопичених в тіньовому секторі грошових коштів та капіталів. Саме тому ми говоримо про необхідність повного звільнення від оподаткування процесу детінізації коштів, які інвестуються в офіційний бізнес (можливо обмежити види діяльності для такої амністії, виключивши з них, наприклад, гральний бізнес, деякі види надрентабельного бізнесу як-то шоу-бінес тощо). Це дозволить уникнути вилучення капіталів з продуктивного обороту, сприятиме трансформації "тіньової" зайнятості в офіційну.

Ключовим питанням, яке виникає у цьому контексті, є довіра. Колишні тіньовики, які добровільно здійснили легалізацію свої коштів, мають бути цілковито упевнені в тому, що держава не здійснюватиме їхнє переслідування ні тепер, ні будь-коли у майбутньому. Лише в цьому разі є шанси розраховувати, що заходи амністії тіньових капіталів принесуть бажаний результат. На жаль, саме у цій сфері є значні сумніви. Державна політика останніх років жодним чином не сприяла зміцненню довіри суспільства і окремих його членів до влади. Непослідовність державної політики, переважання поточних політичних міркувань над стратегічними зруйнували навіть той хисткий потенціал довіри до влади, який існував раніше. Непевність нинішньої політичної ситуації, яка, схоже, триватиме ще досить довго, спонукає до песимістичних прогнозів щодо зміцнення довіри й надалі.