МОКІЙ Анатолій Іванович (директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові)

Шановні колеги! При розгляді проблеми "тінізації" української економіки, масштаби поширення і інтеграції якої з суспільством та легальною економікою, без сумніву, набули характеру найбільшої загрози національній безпеці, потрібно звернути увагу на такий аспект, як недостатня легітимність приватної власності. Як відомо, первісне нагромадження капіталу в нашій країні відбувалося не у процесі створення нової вартості, поступового нагромадження капіталу в реальній економіці, а у процесі перерозподілу національного багатства під час приватизації державної власності. Несистемна, надмірно ліберальна і недостатньо обґрунтована приватизаційна політика, яка не враховувала непідготовленість переважаючої більшості українських громадян до життєдіяльності в ринкових умовах, небезпеку зосередження власності владною елітою, зумовила несправедливе за сутністю і нелегітимне за характером нагромадження капіталу, а отже, й істотну нелегітимність права власності.

Нелегітимність первинного накопичення капіталу значної частки представників "великого бізнесу" та політичних партій призводить не лише до соціальної напруги, нехтування права власності, створення напівлегальних промислово-фінансових груп, проявів "рейдерстава", але й до низки деструктивних макроекономічних наслідків. Зокрема, це стосується високої частки споживання у структурі ВВП, що не сприяє економічному зростанню у стратегічній перспективі. Для прикладу - рівень споживання у Польщі протягом 1995-2005 рр. коливався від 60,4 % у відношенні до ВВП до 63,6 %, у той час як в Україні відповідні показники становили (76,4 % та 76,9 %). Крім того, високий рівень імпорту (в Україні у 2005 р. цей показник становив 52,6 %, а у Польщі - 37,4 %) з урахуванням неефективної структури зовнішньоторговельного обороту погіршує сальдо поточного рахунку, зменшує заощадження, обсяг валютних резервів і негативно впливає на національний дохід.

Серед країн Центрально-Східної Європи, які нещодавно приєдналися до ЄС, у Чехії та Словаччині рівень споживання становить близько 50-55 %, при цьому рівень інвестицій близько 30-40 %, а урядові видатки становлять 20-25 %. Це, з певним застереженням, може свідчити про орієнтацію уряду на інвестиційне зростання та, водночас, соціальну спрямованість його діяльності, що, водночас, може пояснювати і політичну стабільність в цих державах. В Угорщині та Румунії рівень споживання протягом 1992-2002 рр. коливався від 60 % до 75 %, інвестицій - близько 20-22 %, а урядових видатків всього лиш близько 10-15 %, що, з урахуванням відомих корупційних скандалів та відносно високого рівня тіньової економіки можна вважати передумовою політичної та економічної нестабільності.

Звернемо увагу і на неефективну структуру доходів та видатків в Україні. У 2004 році найбільша частка у структурі даної вартості в Україні належала нефінансовим організаціям, натомість у використанні наявного доходу держави значно переважали індивідуальні споживчі витрати (72 %), кінцеві споживчі витрати та чисті заощадження сумарно становили всього 28 %. Цікавою видається структура доходів населення: заробітна плата становить 42 %, різноманітні соціальні допомоги та трансферти (як правило, від нелегальної зайнятості) - 40 % і прибутки та доходи від власності лише 18 %. При цьому 79 % доходів населення витрачає на придбання товарів та послуг і лише 13 % на заощадження (приріст фінансових та не фінансових активів).

Високий рівень споживання в державі загалом не означає, що така тенденція стосується переважної більшості населення. Зокрема, протягом 2000-2003 рр. понад 80 % населення знаходилися поза межею бідності, у 2005 р. близько 65 %. При цьому, частка населення, з середньомісячною сумою витрат на одну особу 720 грн. становить всього 11 % - до 180 грн. на місяць 13 % і від 180,1 до 720 грн. - 76 %. Очевидно, що населення, яке витрачає менше 720 грн. на місяць не має можливості купівлі на істотну суму предметів розкоші, тобто купівля притаманна категорії громадян, що належать 11 % осіб, що витрачають понад 720 грн. на місяць. При цьому, кількість автомобілів на 1000 осіб у м. Києві становить 183 од., у Запорізькій області 180 од., у м. Севастополі та Київській області - 144 од.