політолог, провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ

Завдяки виборам 2004 року, які супроводжувались Помаранчевою революцією, вдалося включити механізми ротації влади і еліти і зробити певний стрибок в демократії. Будемо сподіватися, що планка демократії на виборах 2006 року не понизиться. На жаль, і сьогодні ми змушені говорити про виклики державності, оскільки на протязі багатьох років не вирішувались нагальні проблеми. І сьогодні новому проекту європейської демократичної України протиставляється дещо підновлений старий проект посткомуністичної України, орієнтованої на євразійські чинники, на Росію, на згортання чи дозування демократичних реформ. Вибори 2004 року дозволили українцям сьогодні думати про майбутнє, про прискорення і поглиблення реформ, про перетворення в конкурентноспроможну націю. Водночас вибори загострили питання, які треба вирішувати, щоб взагалі зберегти Україну як незалежну, суверенну державу. На жаль, сьогодні ми маємо незавершену національну само ідентифікацію. Значна частина громадян не пов'язує свою долю з національною державою, або не вірить в ефективність національної держави. Сьогодні ми маємо змагання двох проектів України, які недопрацьовані і дуже недосконалі. Помаранчевий проект не задовольняє інтереси більшості населення щодо соціально-культурної бази, щодо стратегії захисту національних інтересів, щодо співпраці з різними світовими центрами тяжіння - Захід - Європа - Росія. Якщо говорити про синьо-білий проект України, то це практично вдосконалення старого кумівського з урахуванням досвіду нової путінської Росії, де є дуже потужною бюрократія, яка розподіляє значні ресурси в країні, яка усуває конкуренцію, але робить відносно ефективним управління принаймні на цьому етапі національного розвитку. Практично сьогодні ми маємо змагання недосконалої, недосвідченої демократії з відпрацьованими механізмами авторитарного управління.

Чим відрізняється електорат Партії регіонів від помаранчевого електорату? Деякі політологи стверджують, що це дуже різні електорати, які запекло відстоюють протилежні підходи до важливих загальнодержавних питань. Це дійсно так виглядає, але насправді це не зовсім так. Певні відмінності пов'язані з деякими культурними і ментальними особливостями, ставленням до минулого, зокрема до розпаду СРСР, різними способами адаптації до нових реалій. Дійсно, ці відмінності були, але на другому плані. Сьогодні політики витягують їх на перший план і спекулюють на них. Сьогодні ми маємо часткове поглиблення цих відмінностей, але не треба їх драматизувати. Для помаранчевих недостатньо просто збереження добробуту. Їм потрібна національна держава, їм потрібне національне відродження, дійсний суверенітет і справжня самостійність. В цьому сенсі вони більш патріотичні. Сьогодні вони частково розчаровані в помаранчевому керівництві.

Синьо-білий електорат більш приземлений, більш прагматичний, орієнтований на повсякденне життя без "фантазій", без великих проектів, але з вимогою вирішувати сьогодні гострі питання в соціальній сфері. Сьогодні цей електорат досить поблажливо ставиться до власних провідників, але навряд чи він буде спокійно спостерігати, якщо нічого не буде змінюватися.

Українське суспільство сьогодні серйозно змінилося і на Сході, і на Півдні України. Суспільство з деяким запізненням виходить на більш високий рівень вимогливості до провідників. Після Помаранчевої революції країна змінилася і сьогодні нею керувати треба в інший спосіб. Треба домовлятися, треба шукати те, що об'єднує, і не грати на відмінностях, не грати в конфронтацію, що може дестабілізувати державу в цілому.