директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі

Останній рік між президентськими і парламентськими виборами був і залишається надзвичайно політично напруженим і драматичним. Це пояснюється тим, що українська нація не просто вчора обирала президента, а сьогодні парламент і місцеві ради. Українська нація сьогодні обирає свою долю, своє майбутнє. Від цього вибору залежить - якою буде Україна і чи взагалі вона буде. На жаль, на 15-му році незалежності нашої держави все ще постає питання - бути Україні як самостійній і самодостатній державі, чи не бути?

Згідно з оцінками багатьох аналітиків, нинішня виборча кампанія є значно прозорішою, демократичнішою і чеснішою в порівнянні з президентськими виборами 2004 року. Значно зросла роль громадськості в контролі за проведенням виборчих перегонів. Сьогодні опозиція має практично необмежені можливості користуватися ЗМІ усіх видів і рівнів, про що опозиція 2004 року могла лише мріяти.

Сьогодні жодна політична сила не може претендувати на провідну роль у суспільстві. Відтепер в Україні буде можливим лише колективне правління і колективна відповідальність. Але, на жаль, не всі представники вищих ешелонів українського політикуму це розуміють. Тенденції конфронтації і реваншу все ще превалюють в політичній боротьбі. Немає достатнього розуміння того, що сьогодні для стабільного розвитку держави потрібна консолідація політичних сил і всього українського суспільства, яка має починатися з цивілізованих форм політичної боротьби. Натомість політика деяких опозиційних партій зводиться до того, щоб якомога сильніше розхитати державний човен.

Сьогодні, важко долаючи наслідки комуністичної нетерпимості до іншої думки, ми лише починаємо вчитися толерантності, методам ведення конструктивного цивілізованого діалогу між політичними силами, що мають різні ідеології і сповідують різні цінності. Сьогодні політики лише хочуть бути почутими, але не хочуть чути інших. На жаль, не всі політики сьогодні розуміють, що єдність України і її стабільний розвиток важать набагато більше ніж їх особисті і партійні амбіції. Не всі розуміють, що після виборів слід створювати уряд національної злагоди або уряд національного порятунку, до складу якого могли б увійти представники широкого спектру політичних сил.

Зовнішньополітична складова є найбільш контраверсійною в політичній боротьбі в Україні, тому найбільше розбіжностей виникає саме у сфері зовнішньої політики. Більше всього точиться дискусій навколо членства України в НАТО, ЕС, ЄЕП, СОТ, а тепер і Спільноті демократичного вибору. Як і 15 років тому, все ще ведуться дискусії навколо питання - бути Україні в Європі, чи з Росією, забуваючи про те що центр європейського континенту знаходиться саме в Україні. Отже вона має бути там, де вона є і їй не треба нікуди йти - ні на Захід, ні на Схід. Україна не повинна бути ні проросійською, ні прозахідною. Вона має бути "проукраїнською" і проводити таку зовнішню політику, яка б забезпечувала захист її національних інтересів і на Сході, і на Заході.