Інформаційне повідомлення
ЗМІСТ
ГАЛЬЧИНСЬКИЙ А.С.
НОВИЦЬКИЙ В.С.
РИЖОВ В.Л.
НОГОВІЦИН О.В.
ДУБРОВСЬКИЙ В.І.
СОКОЛЕНКО С.І.
БУШУЄВ С.Д.
ШЕВЦОВ А.І.
ГУСЄВ В.О.
ПАСТЕРНАК-ТАРАНУШЕНКО Г.А.
МУСІНА Л.А.
ПАНФІЛОВА Т.О.
ГРИЦЕНКО А.А.
НАЙДЬОНОВ В.С.
ГУРЖІЙ А.М.
ПІДВИСОЦЬКИЙ В.Г.
ШЕВЧЕНКО В.О.
ГОРБАЧУК В.М.
БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ О.Г.
РОМАНЕНКО С.І.
ГАЛЬЧИНСЬКИЙ А.С.

18 грудня 2002 року в приміщенні конференц-залу Національного інституту стратегічних досліджень відбулося засідання “круглого столу” на тему “Пріоритети та інструменти інноваційного розвитку України”.
В засіданні взяли участь:

БАБЕНКО В’ячеслав Васильович	Консультант НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України
БАЖАЛ Юрій Миколайович	Головний науковий співробітник відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики Інституту економічного прогнозування НАН України
БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ Олександр Геннадійович	Науковий співробітник Інституту економіки НАН України
БУШУЄВ Сергій Дмитрович	Президент Української асоціації управління проектами
ГАЛЬЧИНСЬКИЙ Анатолій Степанович	Радник Президента України – директор Національного інституту стратегічних досліджень
ГОНЧАРЕНКО Михайло Федорович	Директор департаменту інноваційного розвитку Міністерства освіти і науки України
ГОРБАЧУК Василь Михайлович	Старший науковий співробітник Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України
ГРИЦЕНКО Андрій Андрійович	Заступник керівника апарату Ради НБУ – керівник експертно-аналітичного центру Ради НБУ з питань грошово-кредитної політики
ГУРЖІЙ Андрій Миколайович	Перший заступник Державного секретаря Міністерства освіти і науки України
ГУСЄВ В’ячеслав Олександрович	Докторант Української академії державного управління при Президентові України
ДОВГАЛЬ Геннадій Миколайович	Завідувач сектора інноваційної політики Кабінету Міністрів України
ДУБРОВСЬКИЙ Володимир Ілліч	Експерт Центру економічного розвитку
ЖАЛІЛО Ярослав Анатолійович	Завідувач відділу соціально-економічної стратегії та економічної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень
КАПИЦЯ Юрій Михайлович	Експерт Центру інтелектуальної власності НАН України
МАКАРЕНКО Ігор Петрович	Директор Інституту еволюційної економіки
МАЛИЦЬКИЙ Борис Антонович	Директор Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва
МУСІНА Людмила Абдрахманівна	Заступник Державного секретаря Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України
НАЙДЬОНОВ Віктор Сергійович	Завідувач кафедри економіки і менеджменту Київського міжнародного університету
НОВИЦЬКИЙ Володимир Cтаніславович	Радник Президента України
НОГОВІЦИН Олексій Володимирович	Начальник Головного науково-технічного управління Міністерства промислової політики України
ПАНФІЛОВА Тамара Олександрівна	Державний експерт Апарату Ради національної безпеки і оборони України
ПАРХОМЕНКО Володимир Дмитрович	Директор Українського інституту науково-технічної та економічної інформації Міністерства науки і освіти України
ПАСТЕРНАК-ТАРАНУШЕНКО Геннадій Адольфович	Професор Київського економічного інституту менеджменту, завідувач науково-дослідного відділення
ПАТІКА Наталя Іванівна	Декан економічного факультету Київського міжнародного університету
ПІДВИСОЦЬКИЙ Валентин Генріхович	Віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців
РИЖОВ Володимир Леонідович	Голова правління Української державної інноваційної компанії
РОМАНЕНКО Станіслав Іванович	Експерт Центру антикризових досліджень
СОКОЛЕНКО Станіслав Іванович	Голова правління АО “Укрімпекс”
ТЕРНЮК Микола Еммануїлович	Директор Інституту машин і систем НАН України і Міністерства промислової політики України
ШЕВЦОВ Анатолій Іванович	Керівник Дніпропетровського філіалу НІСД
ШЕВЧЕНКО Володимир Олександрович	Помічник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України

Учасниками обговорено широке коло питань, пов’язаних з формуванням інструментарію стимулювання інноваційних процесів в Україні, оцінкою сучасного стану інноваційної сфери та перспектив її розвитку. Засідання здобуло висвітлення в засобах масової інформації. Нижче наводяться виступи учасників “круглого столу”, викладені за диктофонним записом.

ГАЛЬЧИНСЬКИЙ Анатолій Степанович
Радник Президента України – директор Національного інституту стратегічних досліджень

Немає необхідності в аудиторії, де присутні фахівці, які безпосередньо займаються інноваційною проблематикою, аргументувати значимість інноваційного розвитку нашої економіки насамперед і держави загалом. Потрібно виходити з того, що діюча модель економічної політики повною мірою себе вичерпала. Вона була спрямована на те, щоб вивести економіку з глибокої економічної кризи. Хочу нагадати, що інфляція в 1993 році становила 102 рази – це “світовий рекорд” 90-х років. Лише впродовж 1994 року ВВП впав на 23 %, промисловість - на 27,8 %. Діюча модель виконала свої функції, впродовж трьох останніх років ми маємо зростання ВВП на 20 %. Це, за світовими стандартами, дуже хороший показник, але це вже минуле. Сьогодні всі, хто хоча б якоюсь мірою переймається проблемами перспективи, бачать, що діюча модель не може надалі давати позитивного ефекту. Ми маємо суттєве зниження темпів економічного зростання: в 2001 році – 9 %, а в 2002 році – близько 4 %. Якщо не буде вжито суттєвих заходів в економічній політиці, в 2003 році можна очікувати 2-3 %, а це для нас - стагнація, знову повернення до минулого.

І в цьому зв’язку я міг би сказати, що ми переживаємо глибоку кризу економічної політики. Ми знаємо, що фактично діюча модель економічної політики не спрацьовує, але радикально змінити її, запропонувати інструменти, які були б дійсно дієвими у відповідних питаннях, ми не можемо. Є розуміння того, що головними інструментами є інновація, науково-технічний прогрес, структурні зрушення, проте засобів їхнього застосування немає. Є розмови, але вони не виливаються в конкретну практику.

При цьому, в нас поки що зберігається певний потенціал інновацій, науково-технічних досліджень. Але треба відверто сказати, що те, що ми маємо - це здобутки минулої епохи. Системи, яка відійшла в минуле. І те, що впродовж глибокої економічної кризи наш інноваційний потенціал повною мірою не зруйнувався, вижив в жорсткій конкурентній боротьбі,- свідчення того, що це була досить ґрунтовна система. Колишня радянська система могла забезпечити розвиток освіти, науки. Інша справа, що вона не могла знаходити механізмів реалізації масового широкого втілення наукових досягнень.

Про це слід говорити, бо, якщо цей потенціал не отримає достатніх імпульсів вже зараз, пройде небагато часу, і він себе вичерпає. І тоді майбутнє нашої країни станне досить сумним. У зв’язку з цим, дуже важливо поламати консерватизм мислення. Мені здається, що в суспільстві відсутнє достатнє розуміння передкризового стану, в якому знаходяться інструменти економічної політики. На рівні загальних розмов всі розуміють, що треба надати імпульси інноваційній політиці, а, коли доходить до справи, в нас нічого конкретного немає.

Давайте, спокійно без емоцій, без зайвих оцінок будемо вести пошук того, що треба робити. Інструментів та механізмів. І, якщо ми зможемо, зупинимося на 3-5 конкретних пропозиціях, які можна буде потім впровадити в практику. Продовженням теперішньої розмови стане дводенна представницька конференція з проблем науково-технічного та інноваційного розвитку нашої держави, яка відбудеться в лютому 2003 року за участю Президента України.

Ми також готуємо Послання Президента України до Верховної Ради, де буде спеціальна доповідь з проблем інноваційної політики, і це -дуже важливий дієвий інструмент управління. Думаю, якщо ми зуміємо напрацювати якісь конкретні пропозиції, ми зможемо звернутися з доповідною запискою і за результатами нашого “круглого столу”.

Хочу сказати про те, що при Національному інституті стратегічних досліджень створюється Центр інноваційних і інвестиційних програм. Це позабюджетна структура, в якій будуть приймати участь УСПП, комерційні банки. Ми зможемо через цей центр більш активно впливати на процеси, які відбуваються в країні.

Думаю, що в нашому суспільстві є розуміння того, що майбутнє нашої держави - серед розвинених країн. Саме їм притаманні стандарти життя, на які ми орієнтуємося.

Хотів би звернути увагу на деякі особливості розвитку інноваційної діяльності в нашій державі. Відомо, що країни-лідери йшли до свого теперішнього рівня протягом досить значного часу. В України цього часу немає. Тому шляхи і методи, які могли визначити цей рівень, не завжди і не в повній мірі можуть бути прийнятними для нас. Нам сьогодні треба знайти і реалізувати нові засоби подолання цієї великої різниці в розвитку. Це вимагає формування відповідної державної політики. Це особливо важливо. Суттю цієї політики має бути створення системи, яка б, інтегруючи можливі ресурси розвитку, за допомогою ринкових механізмів, механізмів стимулювання інноваційного розвитку забезпечувала максимально високі темпи розвитку держави. Це вже не стільки застосування інновацій в сферах життя, а, скоріше, - перехід до інноваційного принципу життя. Масштаб задач, які потрібно вирішити в нашому житті, вимагає саме такого підходу. В нас є необхідні передумови, історичні, ментальні, соціальні, освітні, науково-технічні, ресурсні. Стратегія визначена вже в посланні Президента й прийнята в суспільстві.

У нас є альтернатива. Якщо ми не реалізуємо цю стратегію, це -відставання назавжди. Сьогодні і Верховна Рада, і Кабінет Міністрів України, й усі рівні влади повинні перейти від розмов про інновації до масштабних і рішучих кроків в цьому напрямку. В цьому повинні бути наші стратегія і тактика. Практична реалізація цієї стратегії потребує суттєвих змін як в управлінні, так і в окремих сферах, в макроекономічній сфері, в впровадженні нормативно-правового регулювання. Вжиття відповідних заходів щодо формування інфраструктури, а також широкого впровадження масштабних інновацій в реальному секторі економіки.

І світовий досвід, і наша практика останніх років свідчать, що відокремлення державного управління від механізмів ринкової самоорганізації веде до нездатності вирішення крупномасштабних проблем, забезпечення швидких темпів соціально-економічного розвитку. Тому їх необхідно ефективно поєднувати. Потрібний комплекс системних заходів.Сьогодні ми маємо, практично, по всіх напрямках, і в формуванні відповідного нормативно-правового поля, і в розгортанні самої інноваційної діяльності, фрагменти вирішення окремих питань. 2002 рік, на жаль, можна сказати, ми втратили, в деяких дуже важливих питаннях. Не був створений Банк реконструкції і розвитку, не розгорнута в повному масштабі і робота над державною компанією, де здійснювалася б робота щодо формування коштів для інвестування. У формуванні інфраструктури теж маса проблем. Практично не фінансуються великі інвестиційні проекти.

Для виходу з цього становища, по-перше, потрібна система заходів. Ми повинні системно йти в даному напрямі й організувати “інтелектуальний штурм” щодо розробки відповідних заходів. Повинні працювати відповідні робочі групи, які могли би підготувати необхідні пропозиції і таким чином сприяти в найкоротші терміни вирішенню питання формування нормативно-правової бази, відповідної інфраструктури. Для цього ми повинні внести цілий пакет документів законодавчого рівня до Верховної Ради України. І в уже прийнятий закон “Про інноваційну діяльність” потрібно вносити корективи, які б забезпечували ефективне його використання. Необхідні заходи, для того щоб увести в дію цей закон. На жаль, уряд до цього часу не розробив і не прийняв відповідного пакету документів, які б забезпечили його функціонування.

Я начинаю каждый свой рабочий день с одной и той же мысли: псевдоинновационный климат в Украине должен быть разрушен! Существует определенный двойной подход к идеологии инновационной деятельности. С мая наша компания добивалась от правительства решения, чтобы деньги, возвращаемые от ранее выданных инновационных займов, не перечислялись в бюджет, а сдавались в компанию для дальнейшего их использования на инновационную деятельность. Результат – я сегодня подписал “платежку” о перечислении денег в бюджет. Правительству оказалось важнее иметь несколько миллионов гривен в бюджете, чем сохранить их в инновационном обороте. Вот это и есть стереотип. С одной стороны, заявлять о необходимости развития экономики, а на самом деле -из инновационного оборота изъять деньги.

Теперь о приоритетах. Вчера я получил письмо из Кабинета Министров Украины. Чуть ли не с выговором за то, что я до сих пор не считал, что искусственный рост драгоценных камней в Украине - это приоритетное развитие, и я не финансирую это направление. Не финансирую, потому что, по моему убеждению, это не приоритетное направление. В конечном счете, правительство раз и навсегда должно определиться, что же такое приоритетное развитие. Потому что сегодня программ приоритетного развития насчитывается далеко за сотню, а такого количества приоритетных направлений в стране быть не может. Приоритеты должны быть сформулированы законодательно и осмысленно выверены с тем, чтобы страна понимала, как она будет жить через 20-25 лет.

Что касается инструментов. Недавно, когда у нас в гостях были представители австрийской инновационной лиги, ее секретарь сказал, что инновационная деятельность - это единственный случай в жизни, когда от перемены мест слагаемых сумма меняется. Деньги плюс разум - это инновация, а разум плюс деньги - это не всегда инновация. Поэтому инструмент – это, в первую очередь, деньги. Любое малейшее изменение -модернизация промышленности, выпуск новой продукции, научно-технические исследования - это деньги. А их в инновационную деятельность Украины не запущено. Если вы посмотрите в бюджет 2003 года, то увидите, что там не предусматривается никаких средств для финансирования инновационной деятельности. Не надо бюджетных денег, но у нас нет инструментария и для того, чтобы “дотянуться” до кредитных ресурсов. В конце концов, инновационная прибыль составляет, даже по нашим данным, 25-30 %, значит, инновационный проект спокойно выдержит 14-15 % годовых. А мы “дотянуться” до таких кредитных ресурсов не можем, таких инструментов нет.

Банк реконструкции и развития, на который намерены были, выделить деньги еще в этом году, чтобы использовать 20 миллионов гривен нашей компании, 30 миллионов гривен из бюджета и передать примерно на 100 миллионов гривен в этот банк кредитного портфеля нашей компании, - это реальный проект, который на сегодняшний момент не состоялся. Причина - упорное нежелание и конъюнктурная незаинтересованность двух бывших премьер-министров Украины, которые “тихо похоронили” эту идею. А этот инструмент - главный в инновационной деятельности – он дает возможность “дотянуться” до денег для финансирования инновационных проектов.

Позорно для Украины, что наши региональные бюро научно-технической информации никак между собой не связаны. И то, что находится в региональном одесском бюро, совершенно неизвестно в Виннице или Харькове, и наоборот. Необходимо создание инновационного центра, куда бы сходилась вся научно-техническая информация в виде научно-технических предложений, куда бы сходился спрос конкретных предприятий на модернизацию своей продукции и промышленности в Украине. Он стоит примерно 8 миллионов гривен, и было намерение профинансировать нашей компанией создание такого центра. Там должны были сидеть специалисты, которые смогли бы совместить инновационный спрос и научно-технические предложения в виде конкретных четких и ясных проектов. К сожалению, я не знаю статуса средств нашей компании на следующий год, и поэтому не могу обещать, что такой центр будет нами профинансирован.

Наши предприятия достаточно разбросаны по городам и весям нашей страны. Общаясь с представителями предприятий, я ощущаю, как им тяжело добраться до технического предложения, которое находится неизвестно где, оно даже не сконцентрировано в Киеве. Стало быть, мы обязаны создать региональные инновационные компании. Нравится нам это или нет, но эти три элемента, банк, который помог бы “дотянуться” до кредитных ресурсов, инновационный центр, где сходились бы инновационный спрос и научно-технические предложения и региональные инновационные компании – это “гнезда”, из которых потом будет распространяться вся инновационная деятельность по всей ее инфраструктуре, по всей стране.

Это - необходимый и минимальный инструментарий. Мы не остановимся даже несмотря на то, что у нас деньги изъяли в бюджет, мы будем работать дальше. И если государство не намерено содействовать созданию Банка реконструкции и развития, мы попытаемся купить небольшой банк, чтобы преобразовать его в индустриальный банк, и через него “дотянуться” до кредитного ресурса в Украине.

Если государство не будет содействовать нам в создании такого центра, мы частным образом попытаемся его создать. Мы не остановимся в развитии инновационной деятельности в стране, но мне досадно, что в Украине сохраняются стереотипы застарелого мышления. Их надо преодолеть.

Министерство промышленной политики непосредственно на себе ощущает всю инновационную атмосферу в стране. И мы сегодня можем заявить, что, несмотря на определенные деструктивные изменения в инновационной сфере, связанные с ликвидацией Государственного инновационного фонда, с ликвидацией Министерства науки и технологий, процесс инновационного развития системно и направленно продвигается. Прежде всего, наши предприятия очень активно восприняли Закон о специальном режиме функционирования технологических парков. Они стали активно участвовать в инновационных проектах технопарков. Двадцать с лишним самолетов пошли по проекту технопарка Института монокристаллов. Два десятка различных электровозов пошли через технопарк “Углемаша”. Мы сейчас интенсивно набираем инновационные проекты. Но нас беспокоит то обстоятельство, что появляется мнение, будто все это неправильно. Нас беспокоит, что опять будут предприняты деструктивные действия в направлении инновационной деятельности.

Во всей этой работе нам не хватает системности, последовательности, способности сохранять неизменным закон, чтобы дождаться результатов. Ведь мы в инновационном фонде имеем до сотни инновационных проектов на миллиарды гривен, мы только начали работать по этим проектам, а с нас через суды уже взимают эти долги. Мы не успеваем развить производство, а предприятия банкротятся Инновационным фондом или нынешней Инновационной компанией. Разве будет в таких условиях инновационное развитие? Нам дали деньги на развитие инновационных проектов, а сегодня через суды банкротят такие известные во всем мире предприятия, как ЦКБ “Донецк”, выпускающее машины для производства монокристаллов, АНТК им. Антонова, производящее и проектирующее самолеты. Нам дали деньги на одно крыло, а теперь через суды могут это предприятие обанкротить. Когда у нас сейчас пошли проекты через технопарки, появляется мнение, что эти проекты и технопарки надо ликвидировать.

Мы наблюдаем, как продвигается закон об инновационной деятельности, и с ним связываем огромные надежды. Этот закон каждому инновационному предприятию дает широкие возможности в продвижении в инновационной сфере и в продвижении продукции. Мы очень надеемся, что Министерство образования и науки Украины к 1 января 2003 года подготовит все подзаконные акты к этому закону и, прежде всего, об органе, который будет регистрировать инновационные проекты. Сегодня этот момент не определен, и это будет тормозить инновационную деятельность в сфере промышленности. Мы считаем, что поддержка инновационной деятельности очень развита в нашей стране, и многие страны могут позавидовать возможностям, которые даны нашими законами. Лишь единичные страны имеют такие льготы по технопаркам и по инновационной деятельности. Но такие условия надо последовательно сохранять долгие годы, а не ликвидировать через два года. Если мы будем шарахаться в этом направлении, инновационный путь развития страны будет попросту прекращен.

Сейчас мы с Верховной Радой Украины интенсивно дорабатываем закон о приоритетах научной инновационной деятельности. Мы активно работаем с Верховной Радой, с комитетами, где уже определены приоритеты в нашей стране. Что нам дано природой – металлургия, что у нас есть из наукоемких областей – авиакосмическое, ракетостроение - все определено. Надо системно этот закон принять. Это тоже будет способствовать продвижению по инновационному пути развития в Украине. Мы, как непосредственно воспринимающие через себя эти законы, через конкретное производство, через конкретные предприятия, считаем, что мы движемся в правильном направлении, может, даже лучше всех, по законодательной базе, но не нужно шарахаться, надо двигаться последовательно.

Я рассматриваю стереотипы гораздо шире. Есть очень много стереотипов. Первый, самый главный стереотип – это приоритетность роли денег. Каждый директор, уверяю вас, скажет, что ему не хватает денег. Каждый человек, у которого есть идея, скажет, что его идея - лучшая в мире, самая передовая, и ему не хватает только денег, чтобы ее реализовать. В бизнес-консалтинге есть правило: финансовые проблемы никогда не бывают первичными. Если человек говорит, что у него нет денег, значит, его проблема - в другом. Наша задача – определить, в чем она состоит.

Давайте попробуем определить, чем отличатся инновационный бизнес от других видов бизнеса. Даже во всем остальном бизнесе деньги -не источник роста. Источник роста - это умение давать деньги в “нужные руки”. Если дать деньги в “плохие руки”, то они ни к какому росту не приведут. Этим умением обладает рынок. К сожалению, каким бы мудрым ни был один человек, как бы он ни был образован, он не может этого решить.

В развитых странах промышленность составляет 25-30 %, а остальное – сфера услуг. Но это - не услуги населению, типа ремонта обуви. Это финансовые услуги, страховые услуги, вся инфраструктура, которая решает, чем должна заниматься промышленность. Которая делает так, чтобы промышленность не работала впустую. Эта инфрастуктура очень критична, она решает, в какие руки отдавать деньги. Мы будем очень долго спорить, какое направление приоритетно. Скажем, человек, который “вырос” в авиационной промышленности, или в промышленности монокристаллов или еще где-нибудь, по определению энтузиаст своей отрасли. Если он хороший оратор, нашел аргументы, хорошо составил свое прошение, эта отрасль будет признана приоритетной. Это правильно? Я думаю, что нет. Это неэффективный критерий. Государство, к сожалению, очень мало способно определять такие приоритеты. В тех странах, где приоритеты определяло государство, инновационное развитие не происходило. В нашей стране существует еще одна опасность - наше государство очень сильно контролируется теми, кто заработал деньги в энергоемких отраслях, которые ничего общего с инновациями не имеют, это отрасли, скажем так, начала прошлого века.

Все льготы, все субсидии будут реально идти в отрасли, которые уже имеют власть в этом государстве. И так будет в ближайшие годы, может, через лет 10 или через 20 у нас будет государство, в котором будут нужные приоритеты, и они будут соответственно финансироваться. Сейчас же, что бы мы ни делали, решать будут те, кто вложил деньги в это правительство, в этих депутатов, и они все деньги будут распределять себе. Поэтому, сколько бы льгот ни давали, они достанутся не тем, кому надо.

Следующий стереотип - замкнутый цикл. Что мы должны все иметь на своей территории и ориентироваться на внутренний спрос. Наша страна находится в уникальном положении. У нас все высокие технологии развились на фоне всеобщей бедности. У нас нет спроса на высокие технологии, у нас его просто экономически не может быть. Наши люди не потребляют столько высоких технологий.

Второе. Ни в одной стране, никакие отрасли, кроме военной, не замыкаются. Если у нас есть предприятия, способные сделать любую деталь конкурентоспособной, главное здесь - вопрос информации. Чтобы кто-то узнал, что деталь хорошая и вложил деньги в производство этой детали.

Инновационный бизнес - это вопрос не вложения денег, это вопрос генерации идей. Человек, который предложил идею, не обязательно директор института, не обязательно заслуженный ученый, академик, а может - простой инженер, человек с улицы. Инновационный бизнес развивается там, где человек с улицы имеет шанс. Я не говорю, что это легко, что он приходит и сразу получает деньги, но он имеет шанс убедить других, в том, что эта идея хороша. Если система замкнута, если она основана на закрытых советских структурах, которые и сейчас ассоциируются с инновационной деятельностью с высокими технологиями, в них человек уже тогда не имел шанса, и сейчас тем более его не имеет. Что он сделает с идеей? Он ее вывезет с собой. Не продаст, находясь здесь, чтобы получить патент, чтобы деньги шли в Украину, а уедет вместе с ней.

То же касается самой организации жизни в государстве. Если фирму любой конкурент может даже не купить, а пригласить туда “маски-шоу”, и фирмы не будет, какой долгосрочный бизнес может развиваться? Это более тяжелый вопрос, более длительный, но, возвращаясь к нашим приоритетам, я бы сказал, что приоритетом должна быть не конкретная отрасль, приоритетом должна быть инфраструктура. И на сегодняшний день в этой инфраструктуре приоритетом должен быть обмен информацией. То самое предприятие из райцентра не должно получать деньги от государства, оно должно получать деньги от Банка реконструкции и развития, который принадлежит государству, оно должно получать деньги от рынка. Государство должно ему помочь в том, чтобы все узнали, что такое предприятие есть, чтобы ему меньше денег пришлось тратить на маркетинг, на рекламу, чтобы была информационная структура, которой доверяют, и из нее можно было получить информацию.

Сучасна концепція інноваційного розвитку розроблялася протягом століття А. Маршаллом, М. Портером, Р. Нельсоном та іншими. Вона базується на визначенні пріоритетів та ефективніших інструментів. Я хотів би трохи розповісти про кластерну модель, яка зараз дуже ефективно використовується багатьма країнами світу, і працює як в розвинених країнах, і в країнах, що розвиваються.

Кластер – це об’єднання фірм, не обов’язково однієї галузі, але пов’язаних між собою технологічно і економічно для вироблення продукції світового рівня. Суть цієї моделі полягає в тому, що ізольована компанія не в змозі, в сучасних умовах конкуренції, бути інноваційною. Тільки за рахунок співпраці компаній в сучасних умовах можливо бути конкурентоспроможним. На цьому базується вся система конкурентоспроможності країн, регіонів, територій.

Країни Європи працюють, щоб визначити найкращі умови для національних, регіональних, локальних інноваційних систем для того, щоб визначити, якими мають бути найкращі стратегії компаній в умовах конкуренції, які фактичні обсяги виробництва і попиту, і якими можуть бути споріднені, допоміжні галузі промисловості. Україна є членом Центральноєвропейської ініціативи. В ЦЄІ входять 17 країн, з них 2 країни – Італія та Австрія є членами європейської спільноти, і вже наступного року ще 5 країн ввійдуть до європейської спільноти, серед них - Польща, Угорщина, Словенія. Я хочу розповісти, як вони використовували участь в ЦЄІ для того, щоб збільшити інноваційність своїх економік, активізувати найбільш конкурентоспроможні галузі виробництва.

Надзвичайно високою є концентрація індустріальних округів в Італії. Ніхто не знає, скільки цих округів існує, бо вони постійно формуються, але світ вже 50 років після закінчення другої світової війни вивчає досвід Італії, навіть Білл Клінтон 2 місяці витратив, щоб визначити, як використати цю модель. Італійці створили свою, італійську модель мережевої системи. Наприклад, в Ломбардії працює система підтримки між кластерами, тут вивчаються інноваційні зв’язки, коопераційні зв’язки, організаційні зв’язки. Австрія за десятиріччя також створила 100 % інноваційної економіки на базі кластерів. Вона спочатку вивчила всі патентні можливості кожного регіону, всіх 9 земель, і потім почала створювати кластери. Перший кластер був створений в сфері обробки деревини. Зараз в Австрії лише автомобільних кластерів чотири. Навіть створений кластер дизельних двигунів, які зараз використовують не лише в Європі, але і у Сполучених Штатах Америки. Найбільш відомий в світі біотехнологічний фармацевтичний кластер, який на базі Віденського університету створений за участю транснаціональної корпорації.

Австрійські кластери унікальні, вони не такі як італійські, наступні українські теж будуть унікальними. Наші сусіди за останні роки також створили інноваційні системи на базі кластерних моделей. Подивіться, яка зараз існує мережа територіального розвитку Угорщини, яка зробила чотири рівні підтримки інноваційності в угорських компаніях і на вищому рівні. Парламент, уряд створюють певні умови для праці. Проте все інше працює не за наказом, а за домовленістю щодо пошуку місцевих ресурсів. Перший кластер в Угорщині був створений в західній Панонії. Це був автомобільний кластер, який використав можливість співпраці з 15 європейськими кластерами. Зараз в західній Панонії працюють 5 кластерів, всі кластери Угорщини інноваційні. Перший кластер Угорщина створила в 2000 році, потів ще 7 кластерів в 2001 році. І ще 7 кластерів в 2002 році та 12 кластерів на регіональному рівні проходять підготовку.

Польща теж швидко пішла цим шляхом. Спочатку вона провела адміністративно-територіальну реформу, створивши 15 воєводств, в кожному воєводстві вже є багато можливостей для того, щоб створювати свої інноваційні системи. Наприклад, в Гданську працює кластер, який займається біотехнологіями, комп’ютеризацією, електронікою та телекомунікаціями, в ньому беруть участь близько 60 компаній. Наш сусід, Люблінське воєводство, створює агропромислові кластери, і багато агротуристичних кластерів.

Румунія йде таким самим шляхом не дуже швидко, але вона стала на нього лише в 2000 році. Словенія була найбільш ефективна в створені програми кластерізації. В Хорватії була створена програма підтримки агропромислових комплексів, суднобудування, фармацевтики за рахунок створення технопарків, бізнес-інкубаторів та інших систем. У США в кожному штаті є невеличкі кластери, в Європі діє європейський кластер створення літаків А340, А380. Фінська економіка повністю кластерізована.

Перший досвід в Україні ми почали з Хмельниччини. Всі кластери були створені спочатку на Хмельниччині, а потім - на Івано-Франківщині.

Перший кластерів був швейним. Ми перейшли від уніформ до модельного жіночого одягу. Підійшли до створення регіонального центру моди. Ця галузь теж потребує інновацій. Швейний кластер дав три тисячі робочих місць.

Другий кластер був будівельний, він дає 5 тисяч робочих місць. Мабуть, він найбільш активний і найбільше заробляє. Харчовий кластер в Кам’янець-Подільському має дуже добру динаміку за рахунок того, що там дуже добре працює туристичний кластер, і вони використовують допомогу Агротехнічної академії, коледжів.

І останній кластер, який був створений - кластер сільського туризму “Оберіг”. Зараз це 6 тисяч працівників. Це перший кластер сільського туризму в Україні.

Сегодня недостаточно пристальное внимание уделяется понятию инновационного проекта. Мы, как правило, ориентированы на бюрократическую работу с этим комплектом документом. Сегодня, в эпоху глобализации, управление проектами становится одним из важнейших глобальных инструментов. Сегодня японские, американские компании переходят к управлению на основе проекта.

Тема очередного всемирного конгресса, который мы будем проводить в следующем году, называется “Проектно-ориентированное общество и бизнес”. Что говорит всемирная практика? Потери от непрофессионального управления проектами, инновационными, в том числе, составляют более 50 %. Это значит, что любой наш инновационный процент, если он непрофессионально управляется, как правило, убыточен.

Мы пытались использовать классические модели оценки технологической зрелости наших команд управленцев проектами. Есть классические модели, которые представлены в стандарте CMM, CMI, описывающие технологическую зрелость компании, команд управления. К сожалению, если сегодня зарубежные компании добираются до 4-5 уровней технологической зрелости, то мы пока еще на нулевом. Нет команд, нет компаний, где бы мы перешагнули этот рубеж. Это значит, что все новые идеи, которые мы пытаемся реализовать, изначально, в процессе управления теряют свою привлекательность на глобальных рынках. Если мы не научимся эффективно управлять проектами, ценить как деньги, так и время, потому что в инновационных проектах деньги и время связаны между собой, если мы не научимся понимать, что процесс управления, инструменты управления также важны, как и идеи. Метод достижения конечного результата важен в процессе реализации инновационного процесса. Ключевая проблема - в процессах управления, а не в наборе идей, которые рождаются в головах ученых. Я, как профессор, часто сталкиваюсь с моими коллегами из НТУУ “КПИ”, из других университетов, и вижу, что у них очень много идей, но они не умеют управлять их реализацией. Они не понимают, как рождаются идея, каков жизненный цикл этой идеи. Потому что, на самом деле, каждая инновационная идея имеет свой жизненный цикл, и если мы по времени не вписались него, то, наверное, не стоит его и начинать. Эта “философия” жизненных циклов изначально должна быть наложена на рыночную потребность. Если мы не научимся все это раскладывать “по полочкам”, то, в конце концов, реализовав проект, мы получим не тот результат, который ожидали.

Когда к нам приходят наши коллеги и говорят, что у них есть инновационный проект, я спрашиваю: “Делали ли Вы кост-бенефит-анализ? Во времени оценили жизненный цикл этой идеи? А жизненный цикл продукта?” Сегодня жизненный цикл продуктов намного короче, чем жизненный цикл проекта, это значит, что в заделе должно быть 5-6 проектов, которые развивают эту идею, чтобы мы получили конечный результат прибыльным. К сожалению, в таких категориях мыслят очень немногие наши коллеги. Я не хочу претендовать на всеобщую значимость этого инструмента, но в его недооценке кроются значительные потери.

Нині вже недостатньо проголосити вірний стратегічний курс, необхідно найти практичні кроки щодо його забезпечення. І в умовах дефіциту коштів і часу дуже важливо шукати інновації серед уже готових розробок. В нашій країні є галузі, які мають готові нові технології. Для цього необхідно звернутися до галузей, які самі по собі є інноваційними, і базуються на нових технологіях: ракетокосмічна, авіаційна, атомна промисловість і деякі підприємства оборонно-промислового комплексу.

Звернусь до теми, яка менш відома. Однією із галузей економіки, яка базується на новітніх технологіях, є атомна енергетика і підприємства атомної промисловості.

Можливості атомної енергетики України вам відомі. Це 13 реакторів, і 45-50 % всієї електроенергії, яка виробляється в Україні. Проте атомна промисловість включає також підприємства, які забезпечують роботу АЕС. Вони створювались за радянських часів і забезпечували виробництво, перш за все, уранової руди, її первину переробку і збагачення уранового концентрату. Більшість із цих матеріалів жорстко ядерні і підпадають під контроль МАГАТЕ. Незважаючи на те, що це сировинні матеріали, насправді вони потребують високих технологій і є високотехнологічними. За роки самостійності Україною було втрачено важелі державного керування цією галуззю. І сьогоднішні стан справ досить тривожний. Всі ці підприємства задіяні у виробничому циклі як партнери російських підприємств, які забезпечують поставки ядерного палива на атомні станції України. Існує програма по забезпеченню максимального розвитку виробництва палива ядерного типу, затверджена Кабінетом Міністрів України, існує Указ Президента на цю тему. Створений Фонд ядерно-паливного циклу, який повинен наповнюватися відрахуваннями від сплати за електроенергію. Але фонд пустий. І підприємства, які мають отримувати кошти, нічого не отримують. А це може призвести до того, що ми можемо втратити цілу високоінноваційну галузь. Їй менше 20 років, і значить вона не втратила своєї сучасності. Більше того, деякі виробництва є унікальними в світі. Все це під загрозою банкрутства. Слід зазначити, що особливістю цих підприємств є те, що це спільна інтелектуальна власність України з Росією, і вона базується на закритих технологіях.

Спроба приватизації підприємств атомного комплексу взагалі мені не зрозуміла. Як можна займатися приватизацією таких підприємств? Очевидно, необхідно вжити невідкладних заходів, щоб організаційні механізми, які вже запрацювали, забезпечили збереження цієї високо інноваційної галузі, яка є на сьогоднішній день в Україні.

Декілька слів про можливості оборонно-промислового комплексу. Незважаючи на слабке ресурсне забезпечення, певна група підприємств довела свою дієздатність, зокрема, в авіаційній, космічній галузях, в двигунобудуванні тощо. Аналіз статистичної інформації про стан підприємств, який ми проводили, показує, що на сьогодні збережено 8 % унікальних технологій. Близько 60 % технологій - сучасного рівня, біля 65 продуктів оборонних підприємств можна вважати новітніми. Сьогодні, незважаючи на негативні фактори, Україна посідає четверте місце у світі в ракетно-космічній сфері, надає 9 % загальносвітових послуг у цій сфері; шосте місце серед виробників авіаційної техніки; четверте-п’яте - серед виробників авіаційних двигунів і газотурбінних установок, дев’яте-десяте - надчистих матеріалів для напівпровідників; шосте - серед експортерів озброєнь. Ось наш інноваційний потенціал. При чому в цьому ми пережили глибокий спад валового внутрішнього продукту. Як це може бути?

Тут уже згадували про важливість такого напрямку, як отримання чистих монокристалів. Всі ми знаємо що інформаційні технології мають першочергове значення. Але основою інформаційних технологій є саме отримання чистих монокристалів. Причому використовується їх в цій галузі близько 150 видів. Майже всі вони можуть вироблятися в Україні. Ми маємо відповідну наукову матеріалознавську галузь, 3 академічних і 2 галузевих інститути. Створення їх з використанням технопарку Інституту монокристалів стало одним з виробничих полігонів інноваційної політики держави. Сьогодні це - один з провідних центрів країни з дослідження, розробки і використання функціональних матеріалів.

Наведений приклад свідчить про те, що інноваційна складова ОПК може стати базовим ресурсом для розвитку економіки України. Впровадження цієї складової підпадає під дію відповідних рішень, які, на сьогоднішній день є, і необхідно тільки працювати. А для цього створювати відповідний механізм.

Якщо казати про ресурс, який має підтримувати інноваційну діяльність, то для того, щоб відбулись помітні структурні зміни в економіці, на думку економістів, потрібно не менше 5-10 % валового внутрішнього продукту щороку. Потрібно вводити фінансовий ресурс на рівні 10-20 мільярдів гривень. Таких ресурсів, які могли б бути використані державними і недержавними інвесторами, зараз в країні немає.

Проте є інші ресурси, які можна називати “бюджетом розвитку”. Вони надаються двома законами. Це закон про спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності технологічних парків, і закон про інноваційну діяльність. Ними надаються пільги щодо податку на добавлену вартість, податку на прибуток підприємств, звільнення від сплати ввізного мита при імпорті обладнання. Це ті кошти, які недоотримує держава, відтак я вважаю за доцільне запровадити категорію “бюджет розвитку”. Цей бюджет має бути врахований статистичним суцільним обстеженням підприємств і використаний при плануванні в держаному бюджеті.

Коли ми маємо справу з такою категорією, як бюджетний ресурс, використання цього ресурсу повинна проходити виключно за програмно-цільовим чи проблемно-орієнтованим підходами. Тому дуже дивно, коли у державному бюджеті закладається запис “підтримка суб’єктів інноваційної діяльності”. Це надто аморфно для державного бюджету. Вважаю, що повинна бути програмна класифікація державного бюджету, яка має бути визначена приблизно так: “Фінансування інноваційних проектів та програм за пріоритетними напрямами інноваційного розвитку України”. Тоді у нас буде не просто інноваційна діяльність в країні, а спрямований інноваційний процес. Безумовно, це підвищить ефективність використання цих коштів.

Переходжу до інноваційних пріоритетів. Якщо взяти це поняття ширше, тоді інноваційні пріоритети можна розглядати як пріоритети державної інноваційної політики, які мають включати в себе технологічні інноваційні пріоритети. Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на підтримку саме цих пріоритетів. Розбудова національної інноваційної системи саме до такого розуміння, і лежить в основі побудови інноваційної економіки.

Ще одна проблема - формування інноваційної культури. Цей напрям інтенсивно розробляється в Російській Федерації Інститутом стратегічних інновацій, який очолює колишній командувач Прикордонних військ Росії, депутат Думи генерал Ніколаєв.

Безумовно, за умов процесів глобалізації пріоритетом державної інноваційної політики має бути також розширення міжнародного співробітництва. Насамперед - у напрямі державної підтримки міжнародного трансферу високих технологій в Україну і критичних технологій.

Україна дивує світ своїми вчинками та їхніми результатами: сама не застосовує активних дій до конкурентів, але перемагає їх. Не поспішає з прийняттям заходів щодо відмивання грошей, хоча саме її колишній прем’єр-міністр, народні депутати сидять у в’язницях Німеччини та США, але встигає прийняти закон, який позбавляє FATF підстави для застосування проти неї економічної зброї у вигляді економічної блокади, зменшення простору торгівлі тощо.

Сьогодні ми розглядаємо шляхи інноваційного розвитку України, тобто дбаємо про майбуття у той час, як ще не вирішені нагальні проблеми нинішнього буття. І, як показує історія розвитку людства, так повинно бути: хто хоче досягти, має передбачати. Але не можна забувати і про необхідність розглядати усе через призму системності та комплексності. Адже, переймаючись наступним, можемо втратити теперішнє, без якого не прийде майбутнє.

Розгляд інноваційної моделі розвитку показує, що Україна спинається на ноги. Вже п’ятий рік поспіль економіка нашої країни на підйомі. Нехай не всі задоволені досягнутим: низький рівень заробітної плати та пенсій, трапляються затримки у виплатах заробленого, не завжди тепло й ситно в оселях пересічних громадян, проте все відчутнішими стають здобутки, все реальніше проглядають результати, що визначають обраний шлях до європейської спільноти та до високого рівня добробуту громадян. Сповільнення інфляційних процесів відбувається на тлі підвищення доходів громадян (за часи правління уряду Анатолія Кінаха пенсії було підвищено на 56 %, зріс рівень реальної заробітної плати), що є ознакою здорової економіки.

Президент України визначив головну мету нового уряду в подвоєнні розмірів заробітної плати та пенсій, і глава Уряду з цим погодився. Проте досягти цього можна лише завдяки використанню найновітніших неординарних рішень, які здатні надати надвеликий прибуток. Саме тому на порядку денному виникло питання про інноваційну модель. Так, здобутки можуть бути великими але й ризик втрат теж немалий. За спостереженнями американських економістів, експлерентна стратегія (саме такою є інноваційна модель) призводить до банкрутства 85 % підприємств, що її обрали. Натомість, 15 % досягають небаченого рівня. Яскравий приклад - фірма Microsoft.

Україна має великі нереалізовані можливості у сфері вироблення альтернативного палива. За даними Держкомстату, країна щорічно витрачає на закупівлю енергоносіїв 6 мільярдів доларів, сплачуючи їх іноземним постачальникам та посередникам. Перехід української економіки на альтернативне паливо власного виробництва - значний резерв, який дозволить, врешті-решт, позбутися економічної залежності від інших країн та комплексно вирішити як внутрішні, так і зовнішні проблеми. Майже 32 мільярди гривень додатково перетворяться у доходи населення та держави, буде вирішено проблему закриття шахт та зменшиться безробіття, поліпшиться навколишнє середовище - хіба такі вагомі здобутки не ваблять? Дійсно, для цього треба добре попрацювати вченим, економістам, урядовцям, але ж результати того варті! Маємо 191 цукровий завод, значну кількість фахівців у зрощуванні буряка, інститути генної інженерії та клітини, здатні створити нові сорти цієї рослини з надвисокими врожаями (адже йтиметься не про використання у їжу, а про спалення для одержання теплової енергії). Чому Бразилія спромоглася перевести 70 % свого автотранспорту на використання тростинного спирту, а Україна не може зробити подібне?

Це - лише одне неординарне рішення, яке здатне призвести до великих зрушень і перетворень. Україна повинна стати зразком щодо використання ресурсів. З одного боку - доцільного, а з другого - нетрадиційного. І в тому знайде прояв інноваційна модель розвитку. Кожен з нас розуміє, що звичайним поступовим рухом можна досягти лише повільного поліпшення, а стрімке поліпшення можливе лише за умови застосування нового.

В умовах глобалізації та загострення конкуренції на світових ринках впровадження інноваційної моделі є найпершим шляхом підвищення міжнародної конкурентоспроможності і забезпечення сталого розвитку економіки будь-якої країни, а тим більше країн з перехідною економікою, які мають ще доволі значний науковий потенціал та високу якість освіти.

В Україні необхідність цього шляху розвитку ні в кого не викликає сумнівів. Зроблено вагомі кроки: прийнято Закон “Про інноваційну діяльність”, завершено розроблення нормативних актів для його реалізації, існують законодавчі передумови для функціонування ринку венчурного капіталу, створюється мережа інноваційних структур, є безліч програм підтримки окремих проектів. Разом з тим, інновації ще не стали способом життєдіяльності головних суб’єктів економіки.

Світовий, та й наш попередній, радянський, досвід доводить, що адміністративним шляхом втілити інноваційну модель неможливо – тільки ринок, економічна конкуренція мають у кінцевому підсумку визначати доцільність впровадження інновацій. Найбільшим стимулом до нововведень в умовах ринкової економіки є отримання нової доданої вартості та високих прибутків від модернізації виробництва, впровадження наукових знань та інформації, високих технологій. Тобто повинні діяти стимули до інновацій та переважно ринкові механізми узгодження попиту на інновації та їхню пропозицію. Інакше буде переважати суб’єктивний розподіл пільг та бюджетних субсидій у не завжди новаторські проекти, і такі “псевдоінновації” стануть тягарем не тільки для бюджету, а й для всієї економіки.

Щодо перехідних економік, особливо таких пострадянських країн, як Україна, є певні перепони для широкого розповсюдження інновацій: дешева робоча сила, яка витісняю дорогу передову техніку; недостатність ринкових перетворень, що обумовлює слабкі позиції середнього класу – головного носія інновацій у суспільстві; загальмоване протягом кризового періоду оновлення основних фондів, яке обумовлює подовження життєвого циклу технологічних нововведень; катастрофічне звуження ринку висококваліфікованої робочої сили, спроможної масово втілювати інновації.

Слід також врахувати, що в радянські часи в умовах монопольно низької вартості живої праці впровадження результатів науково-технічного прогресу здійснювалося переважно адміністративними методами і концентрувалося здебільшого в ОПК на впровадженні дорогих і невигідних для масового цивільного використання технологіях. Це обумовило переважання низьких технологічних укладів у виробництві
(70 % продукції промисловості та 95 % капітальних вкладень у виробництвах ІІІ та ІV укладів у 2000 році). Внаслідок дії цих чинників наша економіка сьогодні, на третьому році зростання все ще не готова до швидкого та масового опанування інноваційною моделлю розвитку. Для цього держава повинна кардинально змінити свою роль як організатора та координатора такого складного шляху переходу до нових взаємовідносин у суспільстві. Її найперше завдання – забезпечення рамкових умов для інноваційно активної діяльності, критичної маси зрушень в економіці та суспільстві, завдяки яким можливі цивілізоване розв’язання спорів між боржником та кредитором, неризикове довгострокове інвестування, захист інтелектуальної власності та реальна вартість робочої сили.

Сьогодні світ знаходиться в умовах “революції знань”, коли інтелект стає рушійною силою розвитку. Знання та спроможність їх створювати, розповсюджувати та ефективно використовувати сьогодні розглядаються у новій ролі як інструмент інновацій, конкуренції та економічного успіху. Європейський Союз, стурбований технологічним відставанням від США, ще у березні 2000 року на Самміті Європейської Ради у Лісабоні визначив Стратегічні цілі розвитку Європейського Союзу до 2010 року. Вони полягають у перетворенні Європейського Союзу на найбільш динамічну систему світу, створення 20 мільйонів нових робочих місць до 2010 року, підвищення продуктивності праці, подолання 50-відсоткового розриву між доходами на душу населення у Європі та США. З цією метою всі країни ЄС та країни-претенденти розробляють національні стратегії для розбудови та сталого функціонування економіки, що базується на знаннях, та плани заходів щодо їхньої реалізації.

Така стратегія для будь-якої країни має містити чотири важливих напрями:

• створення власне економічних стимулів та інституційного режиму для заохочення й ефективного використання національних і глобальних знань в усіх секторах економіки;
• створення ефективної інноваційної системи, що об’єднує компанії, науку та дослідницькі центри, університети, банки ідей та інші організації;
• якісні перетворення в освіті з можливістю отримання для всіх якісної та безперервної освіти на основі поєднання державних та приватних фондів;
• розбудову динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інформаційного сектора економіки.

Україна, на жаль, дещо запізнюється з проведенням таких досліджень, хоча, на наш погляд, саме ці напрями розвитку повинні бути покладені в основу Стратегії економічного та соціального розвитку України до 2011 року, тим більше враховуючи її назву “Європейський вибір”. Проведений Мінекономіки аналіз свідчить, що по деяких напрямах здійснюються суттєві зрушення, однак вони не мають системного характеру і не спрямовані на досягнення єдиної національної цілі.

Так, створено більш-менш цілісне законодавство з регулювання підприємницької діяльності, розроблена і виконується Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва, проте мале підприємництво здебільшого орієнтується на торговельно-посередницьку діяльність. Кількість інноваційно-активних підприємств не перевищує
10 % від їхньої загальної кількості. Розвивається інфраструктура підтримки малого підприємництва, проте інноваційних фондів лише близько 70, бізнес-центрів - 150, небанківських фінансово-кредитних установ - 760, фондів підтримки підприємництва - 90. Цього замало, враховуючи катастрофічний брак знань про результати вітчизняних та міжнародних новітніх досліджень у різних областях науки, оперативної інформації про мінливу кон’юнктуру ринків та законодавчого поля.

У напряму розбудови інформаційної інфраструктури є відчутні зрушення: діє Національна програма інформатизації на 2001-2006 роки із значними обсягами коштів, започатковується, починаючи з 2003 року спільний проект разом із Світовим банком “Україна – розвиток через Інтернет”, який передбачає істотне поліпшення інформованості суспільства у всіх областях знань. Проте сьогодні рівень комп’ютеризації в Україні є надзвичайно низьким, а сподівання на комп’ютеризацію сільських шкіл залишаються утопією.

Завдяки прийняттю Закону “Про інноваційну діяльність”, діючим законам про технопарки та спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку створено систему економічних стимулів для підприємництва, у тому числі для інновацій і досліджень. Проте спільний недолік цих законів полягає у відсутності пріоритетної підтримки дійсно інноваційних проектів, які забезпечують підвищення технологічної укладності всієї економіки. У цьому контексті є потреба здійснити трансформацію всієї системи галузевих пільг на предмет (а) збереження пільг лише для інноваційних проектів та продукції відповідно до обмеженого переліку пріоритетів, (б) відповідності проектів п’ятому та шостому технологічним укладам.

Сьогодні з державного бюджету фінансується 46 науково-технічних програм, з яких 25 претендують на віднесення їх до програм розвитку високих технологій. Проте, як правило, це просто поліпшуючі технології. Пріоритети розмиті, обмежені ресурси розпорошуються. Проектом закону “Про пріоритетні напрями науково-технічної діяльності” передбачено виділення семи найважливіших пріоритетів, які відповідають загальноприйнятим у світі та Європейському Союзі, проте вони деталізуються і розмиваються у 49 пріоритетах. Підтримка такої кількості пріоритетів може повністю нівелювати очікувані результати науково-технічного розвитку. Так, на сьогодні держава фінансує близько 130 цільових комплексних програм, причому 7 % - на третину передбаченого обсягу фінансування, 33 % - менше половини. Багато проектів просто ніколи не буде завершено, при цьому вони морально старіють і втрачають своє значення для майбутнього розвитку. Це означає, що принциповість у визначенні обмеженого кола найважливіших пріоритетів та відповідальність перед майбутніми поколіннями повинні бути на першому місці.

Інший висновок – держава не може постійно субсидувати, не отримуючи зворотного позитивного результату у вигляді загального підвищення продуктивності праці, міжнародної конкурентоспроможності, рівня інновативності. Необхідне масове залучення приватного і банківського капіталу до кредитування та інвестування новітніх досліджень та їхнього впровадження.

Таким чином найпершими стратегічними завданнями розбудови інноваційної економіки, що базується на знаннях, є:

• формування сприятливого середовища для діяльності суб’єктів господарювання, яке б спонукало до створення та примноження реальної, а не віртуальної доданої вартості, підвищення конкурентоспроможності продукції;
• розбудова національної інноваційної системи, включаючи інфраструктуру та фінансово-кредитні механізми взаємодії всіх учасників інноваційного процесу.

Що стосується створення дієвої цілісної інноваційної системи, то найбільш важливими є наступні дії:

• забезпечити максимальну відповідність структури органів державного управління моделі інноваційного розвитку економіки, орієнтацію діяльності міністерств та інших органів виконавчої влади на переважне надання адміністративної підтримки та державних послуг, що сприяють інноваційному розвитку;
• забезпечити випереджальну динаміку зростання вартості робочої сили (порівняно з темпами зростання ВВП), створення за рахунок цього умов для підвищення творчої та підприємницької активності працівників;
• диверсифікувати інструменти фінансової підтримки інноваційно-активного підприємництва (соціальні, податкові, кредитні стимули тощо) з метою підвищення ролі мотивації до нововведень;
• забезпечити пріоритетну підтримку кластерів, зокрема тих, що об’єднують заклади науки, освіти та виробництва на засадах активного створення і використання інноваційної продукції;
• посилити взаємозв’язок між державною інноваційною політикою та оборонною доктриною, взаємопроникнення технологій цивільної та оборонної сфер;
• підвищити громадський статус інноваційної діяльності, зорієнтувати державну політику в соціальній і гуманітарній сферах на ефективне формування сучасної інноваційної культури суспільства.

Насамперед, хочу підтримати позицію Л.А. Мусіної щодо необхідності активізації інноваційної діяльності з метою забезпечення її масового характеру. Адже це абетка теорії інноваційного менеджменту та досвіду розвинених країн.

У сучасних умовах інновації мають стати рушійною силою підвищення конкурентоспроможності національної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Гострота вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності продукції пов’язана як з вступом України до Світової організації торгівлі, так і з курсом на євроінтеграцію. Досвід інших країн свідчить, що неконкурентоспроможність продукції може стати підґрунтям для переважання негативних наслідків вступу до СОТ для соціально-економічної сфери національної економіки. На мою думку, найпростішим і пріоритетним напрямом в цьому аспекті може стати активізація процесів впровадження міжнародних і європейських стандартів у виробництво продукції. Саме впровадження стандартів спонукає менеджмент підприємства до оновлення технологій виробництва, отримання знаків якості на відповідну продукцію.

Ще однією важливою проблемою є законодавче забезпечення інноваційних процесів. В цьому аспекті нещодавно прийнятий Закон України “Про інноваційну діяльність” може стати бар’єром на шляху активізації інноваційних процесів та їх масового характеру. По-перше, не витримують жодної критики наведені в цьому законі визначення термінів. Будь-який підручник з інноваційного менеджменту дає більш привабливі для реалізації на практиці означення. Так, при визначенні терміну “інноваційна діяльність” не враховано чи не найважливіший етап життєвого циклу інновації – створення новації, - виникнення ідеї, її розроблення в процесі науково-дослідної роботи, перетворення на об’єкт захисту інтелектуальної власності. Використання в цьому аспекті іншого терміну “інноваційний продукт” є неприйнятним.

По-друге, цим законом запроваджується обмеження приналежності підприємства до інноваційно-активних рівнем у 70% загального обсягу вироблюваної продукції або послуг. А хіба будь-яке підприємство, що оновлює асортимент продукції на інноваційних засадах з меншою величиною цього рівня, не заслуговує на увагу держави?

І по-третє, не витримує критики механізм реалізації правового режиму інноваційних проектів, продуктів і продукції та їх державної реєстрації. Життєвий цикл сучасних інновацій протікає у декілька разів швидше, ніж вони зможуть бути визнані інноваційними згідно з даним законом. До процедури державної реєстрації будуть вдаватися лише поодинокі підприємці або науковці. Будь-якому підприємцю буде простіше випустити інноваційну продукцію без офіційного визнання її такою.

Нарешті, проблемою є інформаційне забезпечення інноваційних процесів. На мою думку, провідну роль у вирішенні цього питання має відіграти мережа “Інтернет”. Вільний доступ до інформації про об’єкти інтелектуальної власності, можливості їх комерціалізації повинен стати тим інструментом, що призведе до активізації інноваційних процесів в Україні.

Позволю себе не согласиться с одним из тезисов, который прозвучал в выступлении В. И. Дубровского. Он состоял в том, что государство малоэффективно в плане отбора направлений инновационного развития, и что, в конечном счете, все решает рынок и надо на это ориентироваться - и через 10-15 лет мы выйдем на какие-то нужные параметры. Можно привести довольно много примеров из истории, которые это подтверждают. И наши собственные примеры тоже. Даже тот же инновационный фонд, который у нас существовал, и те механизмы, которые работали, подтверждали это. Но есть и другие примеры, тоже исторически реальные, которые показывают, что возможны случаи, когда государство навязывает, когда сильные личности проводят модернизацию общества, навязывая обществу определенные программы, затем они входят в жизнь этого общества, и общество выходит на передовые рубежи.

Основное наше противоречие в сфере инновационного развития заключается, с одной стороны в том, что мы имеем достаточно высокий инновационный потенциал, а с другой стороны, мы имеем структуру экономики и механизмы хозяйствования, которые не воспринимают этот потенциал. И, если мы пустим это дело на самотек, мы погубим и то, и другое. Да, через 15 лет мы можем быть среднеразвитой страной, которая будет поставлять зерно, продукты питания, будем ездить на машинах, но это не будет передовая страна, или хотя бы не приличная в научно-техническом и интеллектуальном отношении. Я думаю, это нас не устраивает. Поэтому основная задача заключается в том, каким образом соединить имеющийся потенциал со структурами экономики, финансов, которые к этому не готовы. Основная проблема имеет институциональный характер. Это нормы, привычки, законы, поведение и т. д. На Западе, в развитых странах, все знают, что главное - это идея. Все остальное - дело техники. Если идея есть, она принесет в 3-4 раза больше прибыли, и все работают на поиск идей.

А у нас приходят ученые и говорят: “Возьмите, это вам принесет огромные прибыли!” Но нас это не интересует, мы к этому не готовы. Поэтому нужны механизмы институционального построения инновационного процесса. У нас уже много сделано. У нас есть неплохие законы. Здесь критиковали Закон об инновационном развитии. Согласен с критикой, но в целом этот закон, если бы он работал, дал бы положительный эффект. В нем расписаны и кредитные учреждения, финансирующие инновационную деятельность, и льготы по налогу на добавленную стоимость, и льготы по налогу на прибыль и т. д. Увы, он не работает.

Есть Государственная инновационная компания. Говорили о создании Центра инновационных программ. Сегодня В. Л. Рыжов говорил о региональных центрах. Это все институциональные элементы структуры, но они еще не работают. Нет еще механизма. Поэтому задача заключается в том, чтобы “дожать”, и со стороны государства, чтобы эти механизмы заработали. Я не преувеличиваю возможности государственного влияния, но это в данном случае необходимо.

Мы сильны космическими технологиями, но мы сильны и административным ресурсом. Так давайте его используем в этом направлении. Сейчас готовится программа правительства. Уместным был бы указ Президента, который бы нацеливал, что эта программа должна быть инновационной. К примеру, о Банке реконструкции и развития говорится уже 5 лет. Проект был, финансы были найдены, но реализован он не был. Несмотря на ряд Указов Президента, ничего нет. Может быть, в этом Указе должно быть сказано, что в течение года этот банк должен быть создан, иначе правительство нежизнеспособно. Я думаю, что такие административные меры нам не помешают.

И еще одна важная мысль. Мы “размазываем” нашу бедность по всей стране. Чуть-чуть дали тому, чуть-чуть этому… Не нужно этого делать! Две базовых технологии мирового уровня есть в Украине. Можно выделить их ключевые моменты и дать полное финансирование. Остальные будут выживать, но выживут те, которым положено, тогда остальные потянутся к инновациям.

Мы интегрируемся в Европу. Давайте подумаем, каким образом мы могли бы идти? Ведь наши программисты - практически лучшие в мире, работают в западной Европе, в США, Почему бы совместно с Евросоюзом не разработать такую программу: пусть они присылают к нам специалистов, пусть они здесь учатся и едут работать в ту же Западную Европу. Для этого нужны соответствующе инициативы. Поэтому я считаю, что главная проблема – институциональная. Она может быть решена разными способами, и в том числе - административным.

Я много лет слышу: “Приоритеты, приоритеты…”. Это заблуждение. Мы на бумаге никогда настоящих приоритетов не определим. Установить примерно приоритетные области для государства можно, но очень условно. Приоритеты надо искать в самих программах, через которые мы сегодня перешагиваем, ища какие-то глобальные приоритеты. Сейчас необходимо инвентаризировать, попытаться оценить портфели проектов. У нас есть несколько организаций, где очень много проектов, довольно эффективных. Например, в Украинской технологической академии есть порядка 400 проектов, среди них - чрезвычайно интересные. Есть другие портфели. Нужен принцип отбора.

Должно быть два критерия. Первый критерий состоит в том, что сегодня надо реализовать то, что дает доход и прибыль. Эффективные и простые проекты у нас не реализуются.

Второе и главное. Во всей массе проектов мы должны найти базисные инновации - это главное, что должно стать приоритетом. Не важно, в какой это отрасли возникает, но если мы видим, что инновация создает принципиально новые возможности, а, следовательно, создаст новые потребности, создаст рынок, и может быть новые отрасли – это и есть базисная инновация. Риск есть, но это тот риск, на котором многие государства выходили из кризисной ситуации и получали конкурентные преимущества на мировом рынке.

Не заранее нужно задавать приоритеты, а искать их в “завале” проектов, которые сейчас у нас накопились. Кстати говоря, иностранный капитал начал интересоваться проектами. Я уже знаю несколько проектов супервысокой эффективности, которые уже украли. Кабинет министров о них знал. Но он не способен понимать инновации и должен быть отстранен от этой сферы. Хотя какое-то управление нужно.

В принципе, в нашей политике и в психологии нужен поворот: от отраслевого мышления в сторону мышления проектного. Нужен поворот госструктур и банков в сторону венчурного инвестиционного бизнеса. Банки не хотят этим заниматься. Есть высокоэффективные быстро окупающиеся проекты, но их по многим причинам поддерживать не хотят, предпочитая крутить текущие кредиты, снимать “сливки”.

Два слова о Законе “Об инновационной деятельности”. Он усугубляет положение, он слишком громоздкий. Взять, хотя бы, требование предъявления патента. Да есть проекты, вообще, с инженерной точки зрения, полуграмотные, но в них есть колоссальное “ноу-хау”. Надо видеть сущность, а не начинать сразу с бумаги. За бумагой все погибнет. И в этой связи я хочу обратить внимание на то, что у нас не защищены изобретатели. У нас не хотят, боятся патентовать. Потому что моментально патент воруется и “уходит” за рубеж. Надо защитить нашу интеллектуальную собственность.

Плодотворна идея создания какого-то, государственного или полугосударственного инновационного центра, который помогал бы отбирать проекты. Надо расширить поиск. Один конкретный пример. Почему, скажем, вам не нравится проект по пневморазмолу угольной шихты на электростанциях? Мы избавимся от вдувания газа на всех электростанциях. Да надо хвататься за такие вещи! Проект технологически простой, там ничего не изобретено, но есть удачное “ноу-хау”, обещающее колоссальную экономию топлива. Такой проект нам нужен. В его развитии надо сейчас помочь.

Щойно в Київський міській державній адміністрації вручали премії молодим науковцям за здобутки в галузі інтелектуальної власності та інноваційного розвитку. Як не дивно, але в Києві було подано 400 проектів, 41 відібрано після першого туру, 20 нагороджено. Поки ми тут щось кажемо, полемізуємо, ідеї розвиваються своєю чергою.

Є послання Президента, де абсолютно чітко визначено напрямки розвитку економіки. Перш за все, зрозуміло одне. Не буде інноваційного розвитку, не буде, поки ми не створимо “правила гри”. Навіть у футбол не можна грати, якщо немає правил.

Ми всі мали зрозуміти, що паралельно з ідеями має здійснюватися нормативно-правове забезпечення. Хто цим займається зараз? Питання повисає у повітрі. А що зроблено? Є три закони: “Закон про інноваційну діяльність”, в другому читанні прийнятий “Закон про пріоритетні напрями в інноваційній діяльності”, “Закон про державне регулювання трансферу технологій”. Хіба цього достатньо? Абсолютно, ні! 1 січня 2003 року набуває чинності “Закон про інноваційну діяльність”. Він не закріплений підзаконним актом. Хто винний?

Сьогодні Міністерство освіти і науки України робить все, щоб організаційно забезпечити процедури розгляду, експертизи, реєстрації інноваційних проектів. Але є ще фінансові банківські установи. Ми пишемо ці положення, розглядаємо, ми просимо, а представники Національного банку приходить до нас раз на місяць, після запрошення.

Не хочуть банки, їм дійсно гарно і просто “варити копійчину” на поточних кредитах, і немає в них ні бажання, ні думки про інновації, а, оскільки вони поза системою державної служби, для них іще й президентський Указ не указ. І тому, хоча наше міністерство щось пише, в міру свого розуміння, але і порядок надання коштів, і порядок контролю за їхнім проходженням, і порядок припинення фінансування – це велика банківська справа. І, якщо ми залишимо це в полі зору одного лише Міністерства освіти і науки України, будемо ще питати два роки. Головний важіль прискорення інноваційного розвитку - не в порядку реєстрації, не в порядку розгляду, не в державному реєстрі, не в державній експертизі, а в державній фінансовій підтримці. Ми маємо залучити банківські кошти. Дати потужний фінансований імпульс, щоб люди зрозуміли, як цей механізм працює. Є найпростіші інноваційні проекти, з яких треба почати. Створення нормативно-правової бази - це загальнодержавна річ. Тут треба залучити весь кращий розум. Мають бути сконцентровані зусилля усіх органів нашої виконавчої влади. І не можна все замикати лише на Міністерство освіти і науки України, тому що його впливу, компетентності, мобільності не вистачає.

Тих законів, які ми прийняли, недостатньо. Я сьогодні готовий сказати, що ще п’ять треба розробити. Поки немає “правил гри”, виникають порушення. Великі сподівання були на новаторські ідеї
В. Л. Рижова, але поки що вони не справдилися.

Ми робимо все, щоби до 1 січня 2003 року всі підзаконні акти або спільними наказами, або постановами були здійснені. Для нас проблематично, як визнати підприємство інноваційним. Немає в державі звітності і такого органу, який би дав довідку, що ця організація на 60 % інноваційна, і тоді ми даємо їй пільги на всі види її діяльності.

“Закон про пріоритетні напрями в інноваційній діяльності”, який зараз йде в другому читанні, пропонує 49 пріоритетних напрямів. Скажіть, будь ласка, ми “потягнемо” інноваційні прориви при такому підході? Ми розуміємо, що йде лобіювання своїх наукових шкіл. Як казав Мартін Лютер Кінг, “у меня есть мечта”. У мене теж є мрія, щоб колись зібралися мудрі люди і сказали: “Я відмовляюся від фінансування моєї теплофізики. Бо бачу, що зараз передовою є біотехнологія”. І виникло б два чи три напрями, на них сконцентрували б зусилля, кадри і здійснили б цей прорив. Ми ж хочемо, щоб і літаки, і акумулятори, і над землею, і під землею, все скрізь було інноваційним. Сумарна вартість проектів - 77 мільярдів гривень. Чи таке може бути? Велика державна мудрість – вибрати пріоритети.

Необходим системный подход, когда четко, осознанно работает законодательство, институционно обеспечены и развиты механизмы, которые обеспечивают решение проблем, о которых мы сегодня говорили.

Многие подходили к вопросу о роли государства и негосударственного сектора в инновационном развитии. Четко должна быть очерчена граница, до которой доходит роль государства, и четко очерчена сфера деятельности, в которой рынок определяет, что сегодня будет покупаться, и что будет приоритетом.

Короткое замечание по поводу инструментария, который должен быть в центре сегодняшнего обсуждения. Я бы хотел обратить внимание на выступление С. И. Соколенко о кластерах. Это в наших нынешних условиях - один из вариантов, когда мы говорим о реализации забытого, к сожалению, программно-целевого подхода, когда четко определяются цель, задачи, и ресурсы, объем, виды этих ресурсов, потребность в них.

Соединение этого воедино происходит в проектном управлении. Речь на сегодняшний день идет о возврате к программно-целевому подходу в разрезе регионов. Это целевые комплексные программы по легкой промышленности, деревообрабатывающей промышленности. Главное, что в них есть ресурсное обеспечение этих программ. Если пойти по программно-целевому подходу, мы уже сегодня даже имеющимися человеческими, материальными и другими ресурсами сможем решить многие вопросы без заимствования денег, выпрашивания их у банков. Они никогда не дадут денег, если не увидят своего интереса, и не стоит их ругать за это. Это нормальная позиция. Никто сегодня не будет продавать деньги, если не получит отдачи. Программно-целевой подход может обеспечить минимизацию рисков при реализации инновационных проектов.

И последнее. Мы должны говорить сегодня, не отрывая термин “инновация” от термина “инвестиция”. Наверняка мы должны говорить об инвестиционно-инновационных программах как об инструментарии реализации инновационных проектов, которых, действительно, у нас много.

Я глибоко переконаний, і світовий досвід це підтверджує, що основним ресурсом інноваційної діяльності є не фінанси, не законодавча підтримка, а мотивація. Якщо мотивація відсутня, жодні ресурси не працюють. Якщо мотивація є, жодні ресурси не можуть зашкодити. Якщо створити потужний мотиваційний механізм для підтримки інноваційної діяльності, вона розвиватиметься сама, будуть знайдені гроші, вона навіть не потребуватиме ніякої законодавчої підтримки. Тут було сказано, що грошей в Україні достатньо, але вони не використовуються для інноваційної діяльності. Достатньо було сказано, що законодавча база в Україні - одна з найкращих в світі для підтримки інноваційної діяльності, проте інноваційної діяльності не відбувається.

Організація “Соціополіс України” – громадська. Вона саме спрямована на те, щоб знайти структуру, яка могла бути потужним споживачем і основним ініціатором інновацій – їхнім суб’єктом і об’єктом одночасно. Бізнес в нас ні великий, ні середній, ні малий, не мотивований на інновації. Вважається, що гроші краще вкласти в підтримку державної виконавчої структури, чи створити певні пільги, або докласти до того, щоб зробити “наїзд” та просто розгромити конкурента. Це буде набагато дешевше і набагато надійніше, аніж займатися інноваційною діяльністю.

В Конституції в нас записано, що є така форма публічної влади, як територіальна громада. Всі населені пункти є відповідно до Конституції України суб’єктами публічної влади. “Соціополіс” – це економічно самодостатня, політично самоврядна територіальна громада, яка прискореними темпами здійснює свій економічний, соціальний та інший розвиток. Ця теорія була сформульована Є. К. Марчуком в 2000 році.

Ми проводимо зараз низку різних модельних експериментів в населених пунктах України. Виявляються фантастичні речі з точки зору їхньої ефективності. Якщо наповнити, навіть, не на повну потужність те, що Конституція, чинне законодавство надають територіальним громадам, вони перетворюються в потужний механізм, який потребує інновацій. І в нас організація займається тим, що створює зв’язки між вченими, які пропонують інновації, і територіальними громадами, які цих інновацій потребують. Наведу декілька прикладів.

Ми взяли маленьке містечко на околиці України в Одеській області - місто Рені. 20 тисяч населення. 95 % безробіття, повна катастрофа, соціальна і економічна. За три роки туди завезено 40 мільйонів доларів, там створено і зареєстровано Міжнародний академічний сенат, який об’єднує вчених академій наук трьох країн. Там зараз створені технопарки. І на кордоні цього містечка стоїть ще 2 мільярди доларів реальних інвестицій, які вже розглядаються як інвестиційні проекти на різних стадіях. Місто світові інвестори розглядають як одну з пріоритетних зон вкладання інвестицій.

Ми зараз говоримо лише про технологічні інвестиції, але є й надзвичайно важливий сектор діяльності – соціальні інвестиції. Така соціальна інвестиція – це інвестиція в науку, культуру, духовність, екологію, здоров’я людей. Територіальна громада починає потребувати і соціальних інвестицій також. І наші вчені знаходять тепер своє реальне застосування.

Є автори інновації і є інноватори. Якщо ми кажемо нашому програмісту, автору інновації, що з 300 доларів у місяць будемо платити 40 % податків, чи буде впроваджувати він цю інновацію? Звичайно, ні. Наші програмісти від’їжджають за кордон, де й працюють.

Для потенційного інноватора є багато інших альтернатив, набагато вигідніших, ніж власне інновація. Наприклад, отримати якусь велику пільгу, чи списати борги, чи отримати якісь інші прибутки, чи провести вигідні взаємозаліки. Якщо банки тримають величезну маржу між кредитною і депозитною ставками, навіщо їм інновації? Інновації почнуться тільки в умовах, коли не буде іншої альтернативи, крім впровадження цієї інновацій. Деякі банки це вже зрозуміли. Наприклад, іноземні дають маленькі кредити майже без застави. Рівень повернення - майже 100 %.

Тому наші власники повинні зрозуміти, що інновації набагато вигідніші, ніж кредити і інвестиції. Кредит треба віддавати з великими відсотками, інвестиція – це великий ризик втратити власність, коли хтось отримає контрольний пакет ви можете перестати бути власником.

Для усіх потенційних інноваторів повинні бути створені такі умови, коли вони будуть змушені йти на інновацію, коли це для них буде найкраща альтернатива.

Інноваційна проблема – це не лише проблема грошей і інституцій, але й проблема людського капіталу. За інноваціями стоять люди. На сьогодні адекватного механізму використання людського капіталу в ході інноваційного розвитку практично немає. Якщо подивитися на статистику, за останні три - п’ять років частка працівників з часткою вищої освіти в економіці України щорічно збільшувалася на 1 %, і зросла з 18 до 20 %. Кількість осіб, що навчалися в вищих навчальних закладах України 3-4 рівнів акредитації, за 10 років, у розрахунку на 10000 зайнятого населення в цій сфері, зросла вдвічі. Отже, населення інвестує в освіту величезні кошти. Але ці кошти часто неефективні. Може здатися, що в нас надзвичайно великий кадровий ресурс інноваційного розвитку, але відомо, що рівень освіти невисокий. До того ж, для кого Україна готує ці кадри? Для себе, чи для інших держав? Що необхідно? Необхідна “детінізація” інноваційного процесу та оплати праці, щоб підвищити доходи інноваторів, необхідна державна система регулювання еміграції з точки зору інноваційної активності і, врешті-решт, необхідний зв’язок підготовки кадрів з інноваційними програмами і пріоритетами. Зараз він практично відсутній, як відсутня й інноваційна спрямованість підготовки кадрів.

В Конгресі США працювала комісія, яка за час свого існування підготувала сотні доповідей з різних аспектів інноваційного розвитку. В Росії випускається 3-4 журнали інформаційних технологій, де є тільки спеціалізований аналіз проблем інновацій. Є пропозиція – зробити наш “круглий стіл” постійно діючим, раз на квартал, і на наступному засіданні розглянути конкретне питання - фінансування інноваційних проектів. Є в нас і недоліки, є і оптимістичні проекти. Давайте подивимось системно на ці проблеми. Що допомагає у впровадженні проектів? Що заважає? І конкретно визначимося.

Будемо завершувати нашу роботу. З моєї точки зору, наша розмова була надзвичайно корисна, висловлено багато серйозних ідей, пропозицій, міркувань. Ми спробуємо узагальнити цей матеріал, підготувати відповідну доповідну записку до керівництва нашої держави з тим, щоб поставити перед ним чітко визначені практичні аспекти. Готується серйозна дводенна конференція за участю Президента України і Уряду України, і ці ідеї можна буде використати.

Конструктивною є думка з приводу того, щоб зробити цей “круглий стіл” постійно діючим. Ми великі надії покладаємо на те, що, відповідно з Указом Президента, при Інституті діятиме Центр інноваційно-інвестиційних програм. Він може виступити ініціатором такого постійного діалогу, але йдучи шляхом звуження проблематики, її конкретизації.