"ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ: ПРІОРИТЕТИ 2007 РОКУ "

19 жовтня 2006 р.

Під час політичних збурень, пов'язаних з підготовкою до президентських виборів 2004, а потім - парламентських виборів 2006 років, дії українських урядів були спрямовані здебільшого на оперативне вирішення поточних проблеми. В цей період реалізація довгострокових завдань соціально-економічного розвитку відійшла на другий план - виникла своєрідна "стратегічна пауза", протягом якої економіка розвивалася під впливом набутої інерції.

Завершення виборчої кампанії до парламенту відкриває простір для розробки та впровадження політики, спрямованої на реалізацію стратегічних завдань, викладених у Зверненні Президента України до Верховної Ради України 2006 року, зокрема, поглиблення макроекономічних реформ та формування конкурентоспроможної економіки європейського зразку. Перед урядом, який буде створено новообраною Верховною Радою, постає складне та відповідальне завдання формування міцного економічного підґрунтя для підтримки соціального вектору розвитку економіки у довгостроковому періоді.

В останні півтора року найпомітніших зрушень досягнуто у сфері соціальної політики держави, наслідком чого стали відчутні позитивні зміни основних показників рівня життя населення України. Активне зростання доходів населення, а відтак і споживчого попиту мало б стати потужним стимулом для розвитку внутрішнього ринку, а отже і підгрунтям динамічного економічного зростання. Між тим, рекордні показники підвищення доходів парадоксальним чином поєднуються з різким уповільненням економічної динаміки, яке відбулося в Україні.

На нашу думку, відсутність помітного стимулюючого впливу на економічну динаміку з боку зростання внутрішнього попиту значною мірою зумовлюється перерозподільчою схемою забезпечення підвищення зарплат і соціальних виплат через підвищення рівня навантаження на економіку. Внаслідок цього порушилася важлива для ринкової економіки пропорція між динамікою доходів та продуктивністю праці, що й перетворило доходи населення з рушія розвитку на тягар для економіки.

Водночас, нівелювання цінових переваг, пов'язаних з низькими рівнями тарифів, дешевими енергоресурсами та робочою силою, можливостями "оптимізації" оподаткування тощо призвели до послаблення конкурентоспроможності товарів вітчизняного виробництва, а за умов зниження тарифних обмежень імпорту та його ревальваційного стимулювання - до пригнічення розвитку національного виробництва.

Визначальним чинником макроекономічної динаміки у 2006 р. буде підвищення вартості енергоресурсів. Це дозволяє прогнозувати наступні макроекономічні тенденції:

- зростання витрат підприємств реального сектору економіки, у технологічних циклах яких бере участь природний газ;

- активізацію заходів підприємств щодо оперативної адаптації до зростання енергетичних витрат (раціоналізація зайнятості, пошук шляхів скорочення інших витрат, інтенсифікація спроб мінімізації оподаткування);

- зміну структури витрат населення, насамперед - у сільській місцевості, що гальмуватиме зростання споживчого попиту,

- посилення інфляційних очікувань населення та суб'єктів підприємництва;

- подальше погіршення балансу зовнішньої торгівлі внаслідок зниження конкурентоспроможності українських товаровиробників.

Вплив подорожчання енергоносіїв міг би розглядатися як позитивний стимул до реструктуризації національної економіки. Проте найближчим часом варто очікувати посилення низки інших чинників, які перешкоджатимуть адаптації національних виробників до "енергетичних викликів":.

- зростатимуть витрати підприємств (через підвищення тарифів на транспортні перевезення, зростання вартості сировинних ресурсів, подальше здорожчання трудових ресурсів);

- розвиватиметься кумулятивний ефект від лібералізації імпорту, в тому числі внаслідок визнання України країною з ринковою економікою і скасування поправки Джексона-Веніка в США;

- відбуватиметься зрушення в структурі попиту на користь товарів тривалого користування і елітних послуг, які не виробляються в Україні;

- тривалий період політичної невизначеності (зокрема, за неможливості сформувати дієздатний стабільний коаліційний уряд), погіршуватиме підприємницький клімат;

- збереження торговельно-економічного протистояння України і РФ скоротить загальний обсяг експорту та погіршить його структуру.

Отже, сьогодні перед державою гостро постає завдання розробки та здійснення адекватної викликам економічної політики, яка б дозволила реалізувати нагромаджений потенціал позитивних структурних зрушень, забезпечила відновлення прискореного економічного зростання, надала йому сталості у довгостроковій перспективі, достатньої для забезпечення послідовного наближення рівня та якості життя населення України до європейських стандартів.

Головними завданнями економічної політики нового уряду мають стати наступні.

1. Відновлення інвестиційної динаміки підприємств (поліпшення інвестиційного клімату, практичні дії щодо створення Державного банку реконструкції та розвитку, заохочення інвестиційного кредитування, збільшення капітальних видатків державного і місцевих бюджетів, спрощення інвестиційного імпорту).

2. Інвестиційне спрямування заощаджень населення (розбудова механізмів участі фізичних осіб на фондовому ринку, емісія державних боргових цінних паперів для роздрібного продажу, розвиток мереж страхування, програм довгострокового кредитування індивідуальних інвестицій).

3. Заохочення інноваційної активності (відновлення податкових стимулів для інноваційних підприємств, заохочення створення інноваційних кластерів та асоціацій, науково-технологічний аудит державних наукових установ, інвентаризація науково-технічних програм, державна інформаційна підтримка інноваційних процесів).

4. Впровадження спеціальних стимулів енергозбереження (впровадження податкових стимулів інвестицій в енергозбереження, цільове спрямування бюджетних інвестицій, започаткування довгострокової державної програми впровадження енергоощадних опалювальних систем).

5. Розгортання податкової реформи (підвищення ефективності податкового адміністрування та запобігання необґрунтованому посиленню фіскального тиску на бізнес, розширення бази оподаткування за рахунок впровадження податку на нерухомість, додаткових місцевих податків, формування сучасних інструментів стимулювання розвитку ТПР та СЕЗ, удосконалення правил спрощеного оподаткування, впровадження системи податкових стимулів розвитку, започаткування переходу до єдиного соціального податку).

6. Оволодіння немонетарними важелями антиінфляційної політики (запобігання проявам монопольної поведінки, скорочення числа посередницьких ланок, сприяння розвитку системи оптової торгівлі, обґрунтованість тарифної політики).

7. Посилення адекватності монетарної політики (посилення жорсткості правил валютного регулювання, диверсифікація каналів збільшення грошової пропозиції, зменшення питомої ваги готівки в грошовій масі, пом'якшення на 2006-2007 рр. інфляційних орієнтирів).

8. Оптимізація державного бюджету на 2006 рік (скорочення видатків завдяки раціоналізації витрат на загальнодержавні функції управління, інвентаризації та раціоналізації соціальних програм, зменшення дохідної частини з впровадженням інструментів підвищення енергоефективності).

9. Підвищення ефективності бюджетної політики (практичне запровадження системи середньострокового бюджетного планування, підвищення ефективності бюджетних інвестицій, удосконалення конкурентних механізмів розподілу бюджетних асигнувань, розробка механізму монетизації "першої хвилі" соціальних пільг, децентралізація міжбюджетних відносин).

10. Посилення прагматизму зовнішньоекономічної політики (розробка стратегічної програми адаптації та реалізації потенціалу членства України в СОТ, входження до Єдиного економічного простору на засадах створення повноцінної зони вільної торгівлі із пріоритетним утворенням міждержавного органу вирішення торговельних суперечок, ведення переговорів щодо поступової лібералізації торговельного режиму у відносинах з ЄС, розширення формату транскордонного співробітництва, розробка національної концепції міжнародного науково-технічного співробітництва).

11. Підтримка експортної діяльності та імпортозаміщення (спрощення на підгрунті двосторонніх міждержавних угод митних процедур для українських експортерів, впровадження механізмів експортного кредитування та експортного страхування, спрощення механізмів відшкодування ПДВ, надання прозорої загальнодоступної державної інформаційно-правової підтримки діяльності експортерів, обґрунтоване застосування комплексу інструментів захисту внутрішнього ринку, зміцнення засобів митного контролю з метою запобігання явній та прихованій контрабанді).

12. Регулювання діяльності іноземних інвесторів (розробка та запровадження Кодексу поведінки підприємств з іноземними інвестиціями, запровадження засобів регулювання діяльності ТНК в Україні, в т.ч. моніторингу трансфертного ціноутворення, посилення антимонопольного моніторингу поглинань національних фірм зарубіжними інвесторами).

13. Детінізація капіталу (політика амністії по відношенню до тіньового капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування, правові гарантії непереслідування власників некримінальних капіталів, посилення контролю над відпливом капіталів за межі України).

14. Реформування соціальної політики (щодо реформування ринку праці: прогнозування вивільнення працівників та здійснення відповідної професійної перепідготовки, впровадження гнучких форм зайнятості та оплати праці, підвищення мобільності робочої сили, збільшення асигнувань на громадські роботи, стимулювання інвестицій у самозайнятість; щодо реформування системи соціального захисту: перехід до паралельних систем загальнообов'язкового та добровільного пенсійного страхування, впровадження обов'язкового медичного страхування, диверсифікація постачальників соціальних послуг)

Послідовність та комплексність здійснення запропонованих заходів економічної політики критично залежать від стабільності і послідовності уряду та дієздатності Верховної Ради. Це може бути досягнуто за умови створення урядової коаліції на основі врахування ключових політико-економічних інтересів, які сформувалися в Україні. Економічна політика, яка дозволяє інтегрувати підвищення соціальних стандартів зі стимулами динамічного економічного зростання є єдино прийнятною альтернативою зниженню конкурентоспроможності національної економіки та "розмиванню" національного капіталу. Отже, вона може й повинна стати предметом підтримки не лише з боку населення України, якому вона забезпечує стійку основу для фінансування підвищення добробуту, але і з боку провідних політико-економічних сил країни.

Оргкомітет