Декан факультету фінансового та зовнішньоекономічного менеджменту, завідувач кафедри фінансів і кредиту Вінницького національного технічного університету

В науковій економічній літературі існують різні підходи щодо розуміння змісту інноваційної моделі чи національної інноваційної системи. На наш погляд, інноваційна модель - це концепція, в якій визначено соціально-економічні пріоритети, схеми управління інноваціями та обґрунтовані якісні й кількісні критерії інноваційного розвитку економіки, що покладені в основу стратегічної інноваційної політики держави.

Це модель, властивими рисами якої є пріоритетний розвиток освіти і науки, науково-дослідних робіт і конструкторських розробок, загалом ефективне використання інтелектуального багатства суспільства, завдяки якому інноваційна модель сприяє науково-технічному, економічному і соціальному прогресу, формує у суспільстві культ нововведень та дух новаторства.

Ефективність впровадження інноваційної моделі слід оцінювати насамперед за такими критеріями, як розмір залучених на фінансування інноваційних проектів інвестицій, кількість створених у наукомісткій сфері робочих місць, число функціонуючих в країні інноваційних підприємств та обсяг виробленої ними інноваційної продукції, рівень міжнародної конкурентоспроможності підприємств і продукції, розвиненість інноваційної інфраструктури та ін.

Зрозуміло, що для побудови інноваційної моделі перш за все потрібні чималі інвестиційні ресурси. Проте інновації виступають могутнім чинником інвестицій. Інвестиційна політика держави повинна бути спрямована насамперед на підтримку інноваційного підприємництва у провідних галузях господарського комплексу країни, а також тих підприємств, які розробляють інновації на базі здійснення власних досліджень та розширюють на цій основі виробництво. Держава має взяти на себе фінансування фундаментальних досліджень та розробку технологій стратегічного характеру, а також допомагати у створенні інноваційної інфраструктури та інституціональних умов для діяльності приватного інноваційного підприємництва.

Найсерйозніші труднощі на шляху розбудови в Україні інноваційної моделі розвитку економіки - в підприємницькому секторі. Необхідно підвищити зацікавленість підприємницьких структур у втіленні інновацій та впровадженні новітніх технологій, заохочувати новаторську працю. Адже технологічна сфера України з кожним роком потрапляє в усе більшу залежність від інтелектуальної, наукомісткої продукції інших країн. Досить часто вітчизняні підприємства, замість того, щоб шукати власну нішу в загальноцивілізаційному процесі, формувати умови для самостійного технічного розвитку, створювати інновації, купують матеріали, обладнання, машини, технічний досвід і "ноу-хау" у технічно більш розвинених країнах, до того ж, через нестачу коштів, часто не найкращі. Низький рівень заробітної плати робить невигідним впровадження у виробничий процес дорогого новітнього обладнання і технологій, оскільки плата за перевитрати енергоресурсів та нераціональне використання матеріальних ресурсів є для підприємця не такою великою порівняно з тією економією коштів, яку він одержує, користуючись дешевою працею. І допоки економічно вигідним для підприємця залишатиметься поєднання у процесі виробництва ресурсовитратних технологій і дешевої робочої сили, марно сподіватися, що в Україні активізується інноваційна діяльність, збільшиться імпорт передової техніки, втілюватимуться інноваційні ідеї. Адже не лише через те, що прийняття до виробництва інноваційних ідей є справою ризикованою, і не лише через те, що за сучасних ринкових умов вітчизняні підприємства стали критичніше ставитися до вибору інновацій, але насамперед у зв'язку з простим підприємницьким розрахунком: поєднання дешевої праці і застарілої техніки та технології є вигіднішим, дозволяє отримувати більше прибутку, 80-90 % пропонованих інноваційних ідей в Україні відхиляються. Тоді як, наприклад, у Польщі частка прийнятих до виробництва інноваційних ідей у їхній загальній структурі становить 30 %, Швеції - 45 %, США - 52 %, Японії - 63 %.

Проблема економії фізичної й інтелектуальної праці постане перед підприємцем тоді, коли вона стане належно оплачуватися. Це може дещо збільшити рівень безробіття і посилить конкуренцію на вітчизняному ринку праці. Але і змусить економити енергоресурси, інші фактори виробництва, підвищувати продуктивність праці. Розробка та впровадження новітньої техніки і технології стануть основним способом ведення конкурентної боротьби, завоювання нових ринків збуту. Це сприятиме збільшенню попиту на розумову працю, інженерів, здатних ефективно працювати в умовах економічних змін, підприємців-новаторів, спроможних вивести підприємство на лідируючі позиції не лише на вітчизняному, а й на світовому ринку. Також, щоб інтегрувати вітчизняну економіку в світогосподарський процес, треба підвищувати ефективність та конкурентоспроможність великих українських підприємств, зокрема, розвивати корпоративну форму інноваційного підприємництва.

Отже, успіх впровадження інноваційної моделі значною мірою залежатиме від розвитку інноваційного підприємництва, рівня оплати праці - як інтелектуальної, так і фізичної.