СИЗОНЕНКО Віктор Онисимович

Реальне втілення у практику господарювання інноваційної моделі розвитку економіки України потребує наповнення цієї моделі конкретним організаційно-економічним механізмом, правовими інструментами її реалізації. У цьому зв'язку пріоритетного значення набуває перегляд напрацьованого законодавства, його інвентаризація, систематизація нормативної бази з метою її подальшої адаптації до обраної моделі інноваційного розвитку.

Істотним недоліком існуючого законодавства є відсутність чіткого визначення категоріального апарату. Зокрема, розмитість критеріїв віднесення економічної діяльності до інноваційної не дозволяє закласти правові основи інновацій і інноваційного розвитку як об'єкта державного регулювання та фінансового стимулювання. Навряд чи доцільно використовувати в ролі арбітрів при визначенні пріоритетних напрямів інноваційної діяльності думки представників авторитетних наукових шкіл України. Краще було б розробити об'єктивні критерії та систему показників, які давали б можливість узгодити потреби і можливості держави у підтримці і сприянні розвитку пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Причиною відторгнення системним бізнесом інновацій є відсутність реальної конкуренції, гальмування її розвитку економічними інтересами власників, які використовують існуючу ситуацію на внутрішньому ринку у цілях і потребах поточного періоду, без відповідної орієнтації на довгостроковий розвиток. Нерозв'язаною залишається проблема захисту прав інтелектуальної власності, взаємодії інноваційного сектору економіки і традиційних видів діяльності.

Особливу увагу слід приділити питанням фінансового стимулювання інноваційного розвитку. Держава як суб'єкт господарської діяльності може вкладати кошти лише у наступних випадках: у разі необхідності підтримки системи інноваційних пріоритетів, які є визначальними для національної безпеки країни; з метою використання стимулюючої та гарантуючої ролі для приватного капіталу, зростання обсягів інвестицій з диверсифікованих джерел. Доцільно використати недоліки національної економіки, пов'язані з дешевизною ресурсів і трансформувати їх в переваги на світових ринках науково-технічних розробок шляхом розгортання співробітництва з ТНК.

Вкрай необхідною є зміна ставлення до входження ТНК на вітчизняний ринок високотехнологічної продукції з боку держави і суб'єктів підприємницької діяльності. Розгортання інноваційного процесу в Україні повинне мати обопільний характер. Якщо головним мотивом для становлення співробітництва ТНК з українським бізнесом є отримання вигод від диверсифікації НДДКР, підвищення можливостей продукування власної продукції, адаптованої до місцевих умов, то для вітчизняних ПФГ таким мотивом повинне стати їх перетворення на повноцінних суб'єктів міжнародної фінансової взаємодії. Дотепер спостерігається прагнення національних представників великого бізнесу до повного контролю над усім технологічним ланцюгом постачальників і споживачів, що не лишає місця для диверсифікації технологічних операцій на міжнародному рівні.

Активізація інтеграційних процесів у сфері НДіДКР вимагає більш сприятливих умов для роботи науковців, поліпшення інвестиційного середовища, захисту прав інтелектуальної власності, реформування державної дослідницької діяльності, розвитку індустрії венчурного капіталу, заохочення інвестицій з особливим акцентом на стимулювання інвестицій в інноваційну сферу.