Після введення у 2005 році мораторію на роботу технологічних парків у спеціальному режимі, їхнє функціонування опинилося під загрозою. Аргументами на користь скасування пільгового режиму для технопарків стали непрозорість фінансової діяльності деяких учасників цих структур, недотримання ними фінансової дисципліни та діяльність поза межами, встановленими законом. Між тим, слід зазначити, що українські технопарки з моменту свого виникнення були змушені не лише виконувати завдання організації власного виробництва, але й забезпечувати реалізацію функцій всіх нерозвинених в Україні елементів інноваційної системи (венчурних фондів, бізнес-інкубаторів, інкубаторів технологій та промислових підприємств), що досить часто робило практично неможливим стовідсоткове виконання взятих на себе зобов'язань.

Дієвим елементом світової інноваційної інфраструктури, поки що слабко представленим в Україні, є бізнес-інкубатори. Подібна установа може бути самостійною (автономною) господарською одиницею, або діяти у складі технопарку, являючи собою "інкубатор технологій", є наукоємним підприємством, тісно пов'язаним із фундаментальною науковою інституцією, науково-технічним парком або інноваційним центром, та призначається для обслуговування і "вирощування" нових фірм, надання їм допомоги в успішній діяльності на ранній стадії розвитку.

В Україні перші бізнес-інкубатори були створені наприкінці 90-х рр. минулого століття. Серед них: технологічний бізнес-інкубатор "Харківські технології", бізнес-інкубатор Херсонської промислової палати, бізнес-інкубатор Об'єднаного профкому Чорнобильської АЕС тощо. Метою їхнього функціонування було навчання менеджменту, маркетингу, бізнес-плануванню; маркетингові дослідження конкурентоспроможності продукту і методів його просування та ін. Проте ідея створення бізнес-інкубаторів не знайшла широкого застосування та розвитку. За даними регіональної статистики, станом на 1 січня 2005 року в Україні було зареєстровано 73 бізнес-інкубатори, що у 2,6 разу більше, ніж шість років тому, 300 бізнес-центри (5,3 разу), 149 регіональних фондів підтримки підприємництва (3,1 разу) (табл. 3). Проте значна частина об'єктів інноваційної інфраструктури підприємництва існує лише формально, не виконуючи повністю свої функції щодо сприяння розвитку інноваційного підприємництва в Україні.

Негативним для розвитку інноваційних процесів чинником є нерозвиненість системи захисту інтелектуальної власності. Так, за даними Департаменту інтелектуальної власності України, у 2004 році кількість заявок про винаходи зменшилась удвічі у порівнянні з 2003 роком і опинилась на рівні 2000 року. За офіційними даними, від недостатнього захисту інтелектуальної власності Україна щороку втрачає близько 1 мільярда доларів. Незахищеність прав інтелектуальної власності дестимулює інвестиції в інноваційну сферу.

Виходячи з вищезазначеного, слід здійснити комплекс заходів, спрямованих на інституційне забезпечення формування інноваційної моделі розвитку, а саме:

- упорядкування та вдосконалення законодавчої і нормативно-правової бази, що регламентує діяльність інноваційного підприємництва, та адаптація нормативно-правової бази до принципів та норм Європейського Союзу. Зокрема, необхідно розробити та ухвалити закони України "Про венчурне фінансування", "Про франчайзинг" та інші;

- розробка та прийняття Науково-технічного та інноваційного кодексу України, який містив би визначення правового, економічного та майнового статусу Національної академії наук України та галузевих академій наук як головних наукових установ країни, покликаних відповідати за розвиток науки в Україні; визначення системи фінансування наукових досліджень в Україні; встановлення мінімальної частки ВВП (державного бюджету), що має спрямовуватись на фундаментальні та технологічні дослідження; визначення всіх елементів державної інноваційної системи: бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, венчурних фондів, науково-дослідних організацій, промислових підприємств; встановлення правових та економічних основ їхнього існування, механізми взаємодії їх між собою та з іншими суб'єктами інноваційної діяльності; механізми захисту та передачі інтелектуальної власності; правові й економічні основи діяльності недержавних фондів підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності;

- формування інституційних механізмів фінансового забезпечення інноваційної діяльності, що може бути досягнуто шляхом організації інституту державного "посівного" фінансування інноваційних проектів суб'єктів підприємництва, зокрема, малого бізнесу, створення сприятливих умов розвитку венчурного капіталу та інституту місцевих інвестиційних компаній тощо;

- створення системи державних фондів, які б сприяли поліпшенню фінансування інноваційної діяльності. Ця система має включати: вже існуючий Фонд фундаментальних досліджень, який має за мету виявлення найперспективніших напрямів у наукових дослідженнях та їхнє фінансове забезпечення за допомогою державних грантових програм; Фонд технологічних досліджень, який повинен підтримувати доведення успішних фундаментальних розробок до рівня ефективних технологій, працюючи через систему грантових програм та здійснення кредитування; єдиний державний орган, покликаний кредитувати впровадження у виробництво технологій, застосування яких є економічно вигідним;

- розробка та впровадження механізму фінансування зазначених фондів за рахунок частини коштів, отриманих від приватизації державного майна;

- залучення до венчурного фінансування нетрадиційних учасників інноваційної інфраструктури, таких як "бізнес-ангели", за рахунок законодавчо закріпленої частки у власності і прибутку технологічної компанії (не менше 30 %);

- заохочення створення на конкурсній основі інноваційних та еко-інноваційних кластерів для вирішення конкретних інноваційних проблем;

- створення інноваційних асоціацій як об'єднань юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у виробництві інтелектуального продукту, здійсненні інноваційного проекту та випуску нової продукції;

- стимулювання масового створення об'єктів нефінансової інфраструктури інноваційної діяльності шляхом повернення технологічним паркам скасованих стимулів інноваційної та інвестиційної діяльності, спрощення процедури створення нових технологічних парків, запровадження практики державної участі в акумулюванні початкового капіталу для новостворених технопаркових та інкубаційних структур; створення мережі регіональних інноваційних центрів та посилення їхньої інформативної функції з питань специфіки регіональної підтримки та інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності; державної підтримки процесів створення віртуальних інноваційних бізнес-інкубаторів і баз даних щодо ведення інноваційної підприємницької діяльності на базі мережі Інтернет;

- визначення згідно з Законом "Про інноваційну діяльність" спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань інноваційної політики та спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ в регіонах, які мають стати суб'єктами регулювання та стимулювання інноваційної діяльності;

- створення загальної інформаційної мережі, яка б містила інформацію стосовно існуючих науково-технічних центрів, напрямів їхніх розробок та можливостей їхнього впровадження у виробництво;

- організація регулярних конкурсів вітчизняних інновацій та венчурних ярмарків, що мають відігравати роль механізмів відбору найбільш перспективних вітчизняних інноваційних проектів;

- відновлення функціонування патентних підрозділів на виробництві, передусім у державному секторі; створення підрозділів з охорони інтелектуальної власності в міністерствах, інших центральних органах державної влади і управління, забезпечення широкого залучення вітчизняних громадських організацій, недержавних академій наук до виконання зазначених завдань;