|
|
ПАВЛЮК Алла Петрівна
завідувач сектору проблем соціально-економічного
розвитку регіонів відділу регіональної політики
Національного інституту стратегічних досліджень
Шановні учасники круглого столу! Дозвольте висловити кілька тез щодо питань, винесених на обговорення.
Насамперед, на мою думку, занадто вузько сформульовано мету адміністративно-територіальної реформи, що, в свою чергу, впливає на вибір критеріїв та механізмів реформування. Головною метою реформи проголошено формування ефективної системи надання населенню всього комплексу послуг (адміністративних, соціально-побутових, соціально-культурних тощо). Однак система АТУ держави виконує набагато ширші й важливіші функції: вона виступає базою формування всієї територіальної організації суспільства та його окремих систем, основою формування системи територіальної організації влади, забезпечує стійкість держави в умовах виникнення зовнішніх і внутрішніх загроз її територіальній цілісності тощо. Забезпечення цих функцій вимагає проведення адміністративно-територіальної реформи у тісному взаємозв’язку насамперед із реформуванням бюджетним (в частині формування місцевих бюджетів і міжбюджетних відносин), податковим, муніципальним (комунальним), а також реформуванням всього комплексу галузей сфери послуг. Лише за таких умов реформа здатна призвести до підвищення ефективності управління в державі та значного зростання якості життя населення і забезпечення співмірного рівня послуг кожному громадянину незалежно від місця його проживання.
Наступне – щодо децентралізації управління. Існують серйозні застереження стосовно загроз, які може спричинити децентралізація управління в Україні. По-перше, шляхом запровадження елементів децентралізації управління в унітарних державах з метою підвищення його ефективності йдуть високорозвинені європейські країни, які мають давні традиції демократії, сформовану стійку систему державно-політичного устрою, дієву систему законодавчо-нормативного регулювання усіх сфер життєдіяльності суспільства. Про Україну на нинішньому етапі цього сказати не можна. По-друге, підвищення ролі місцевого самоврядування в управлінні державою передбачає наявність його реального носія у вигляді свідомих, незалежних, заможних громадян. В Україні з її тоталітарним минулим, що впродовж багатьох десятиліть принижувало гідність людини, і дуже низьким рівнем життя говорити про наявність такого носія місцевої демократії занадто рано. По-третє, Україні сьогодні потрібно вирішувати надзвичайно складні соціально-економічні проблеми, зміцнювати інституційно-правове забезпечення всіх сфер життєдіяльності, консолідувати українське суспільство, підвищити рівень інтегрованості національної економіки. Вирішення такого комплексу проблем, на нашу думку, потребує зміцнення вертикалі державної влади та підвищення відповідальності на всіх рівнях державного управління.
З огляду на наведені аргументи, сьогодні доцільно орієнтуватися на державницьку концепцію місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування необхідно зміцнювати на нижчому адміністративно-територіальному рівні, системно розвиваючи відповідну інституційно-правову базу та створюючи сприятливі умови для його розвитку. Лише коли місцеве самоврядування навчиться ефективно управляти на рівні територіальної громади, населеного пункту, можна буде здійснювати поступові, послідовні кроки щодо децентралізації управління на субрегіональному та регіональному рівнях.
Викликає серйозні застереження єдиний критерій реформування територіального устрою – критерій чисельності населення. Ми підтримуємо вже висловлену сьогодні думку, що реформування територіального устрою України повинно виходити насамперед із особливостей сформованої та перспективної системи розселення населення; мережі населених пунктів, здатних виступати центрами адміністративно-територіальних утворень і надавати відповідний обсяг послуг. У сфері дослідження системи розселення в Україні існує вагомий науковий доробок. Щодо кількісних критеріїв, то вони повинні бути диференційованими залежно від щільності населення та особливостей урбанізації території.
Насамкінець, хочу наголосити на принципово важливому моменті. В організаційному плані реформу слід розпочинати лише тоді, коли буде створено її достатнє нормативно-правове, кадрове та фінансове забезпечення. Реформу потрібно проводити поетапно, проте в доволі стислий проміжок часу. Дякую!
|
|